Головна Історія Інтелігенція і влада РОЛЬ НАУКОВИХ ТОВАРИСТВ У ЗБЕРЕЖЕННІ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ (на матеріалах Півдня України)
joomla
РОЛЬ НАУКОВИХ ТОВАРИСТВ У ЗБЕРЕЖЕННІ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ (на матеріалах Півдня України)
Історія - Інтелігенція і влада

І. А. Стрижова

Одеський державний економічний університет

Як відомо, кожне покоління по-своєму сприймає і оцінює пам’ят­ки минулого. Сьогодні науковці мають довести, що для вивчення істо - рико-культурних надбань українського народу вкрай необхідно нау­ково проаналізувати умови розвитку пам’яткоохоронної справи по­передніх століть. В цьому контексті дослідження пам’яткоохорон­ної діяльності регіональних краєзнавчих установ XIX століття становить значний науковий, пізнавальний та практичний інтерес. Воно дає можливість відтворити цілий зріз суспільного життя, показати своєрідність даного історичного періоду, визначити місце наукових установ у культурному, політичному та економічному житті тогоча­сного суспільства.

У другій половині XIX — на початку XX ст. наукові товариства стали об’єктом вивчення досить широкого кола науковців. Проблемі становлення та розвитку пам’яткоохоронної справи на Півдні Укра­їни приділяли увагу такі відомі історики, археологи, краєзнавці, як П. К. Брун, А. I. Маркевич, А. К. Марков, А. С. Синявський,

В. Н. Юргевич, які особисто збирали, вивчали і аналізували регіо­нальні пам’ятки старовини. їх праці, що мали переважно описовий характер, містили цікавий фактичний матеріал.

На сучасному етапі з’явився ряд наукових праць, які відзнача­ються глибоким підходом до діяльності товариств у XIX ст. Спробу відтворити історію товариств і дати належну оцінку їх діяльності у галузі дослідження та збереження давніх пам’яток зробили С. Зарем - ба, М. Ковун, А. Непомнящий, I. Симоненко, В. Xмарський [9;10;13;26;30]. Та маємо зауважити, що наявні наукові роботи ви­світлюють лише окремі питання, пов’язані з діяльністю краєзнав­чих товариств Півдня України, переважно пам’яткознавчого, музеє­знавчого та археографічного характеру. Незважаючи на значні нау­кові здобутки, досвід діяльності наукових установ у пам’яткоохорон - ній справі південного регіону, її витоки та основні етапи розвитку, на нашу думку, недостатньо повно висвітлено в історичній літера­турі. Ці проблеми потребують подальшого, більш глибокого, всесто - роннього наукового вивчення. Тому метою даної статті є огляд окре­мих аспектів діяльності краєзнавчих товариств Півдня України по збереженню української історико-культурної спадщини.

Дев’ятнадцяте століття увійшло в історію України як період на­ціонально-культурного відродження. Саме в цей час значно зростає інтерес до історії, археології, нумізматики, архівних матеріалів тощо. Все більше науковців звертають увагу на вивчення історичного роз­витку окремих регіонів України, роблять вагомий внесок у дослі­дження місцевої історико-культурної спадщини та її збереження. Саме тому серед науковців постає питання щодо необхідності ство­рення в містах різних регіонів України наукових установ, які б не тільки намагались зберегти історико-культурні пам’ятки, а й в зна­чній мірі сприяти їх накопиченню з метою проведення подальшої науково-дослідної та науково-просвітительської роботи. Так, у 1823 році керч-знікольським градоначальником І. Стемпковським було поставлено питання про необхідність заснування в Одесі товариства, що ставило б своєю метою збереження та науковий опис всіх старо­давніх пам’яток, знайдених у Новоросійському краї. Дослідницько - краєзнавчу роботу товариства І. Стемпковський вбачав у збереженні та публікації епіграфічних і нумізматичних джерел; проведенні ар­хеологічних розкопок поселень; здійсненні заходів щодо реставрації та охорони стародавніх споруд, графічній фіксації та картографу­ванні археологічних решток й, головне, створенні місцевих археоло­гічних музеїв для наукової обробки знахідок [28, с. 49-52]. Працю І. Стемпковського “Мысли относительно изыскания древностей в Новороссийском крае” можна справедливо назвати першою в Росій­ській імперії комплексною дослідницькою програмою історико-куль - турних пам’яток Північного Причорномор’я, де уперше визначені стратегічні завдання вивчення історії південного краю.

І хоча дана програма втілювалася у життя непланомірно, вона мала важливе значення для проведення пам’яткоохоронної роботи на Півдні України у другій половині ХІХ століття. Створені в цей період наукові товариства усю свою діяльність намагались спряму­вати на збирання, опис і збереження регіональних історико-культу - рних цінностей.

Великий внесок у розвиток пам’яткоохоронної справи на Півдні України зробило засноване у 1839 році Одеське товариство історії та старожитностей. Члени-засновники Товариства — Д. М. Княжевич, О. С. Стурдза, М. Н. Мурзакевич, А. Я. Фабр, М. М. Кир’яков — з самого початку намагались залучити до його складу місцеву інтелі­генцію, яка б ставила своїм завданням цілеспрямоване вивчення істо­ричного минулого Новоросійського краю та Бессарабії.

Майже за вісімдесят три роки свого існування Одеське товарист­во зробило важливий внесок у збереження культурної спадщини українського народу у південному регіоні. По-перше, Товариством було створено власний музей старожитностей, контролювались Фео - досійський музей (1850), стародавні фортеці в Судаку (1868) й Акер­мані (1896), Царський (1965) та Мелек-Чесменський кургани у Керчі (1869) [2, с. 55; 6, арк. 19; 12, с. 25-26]. Все це дало можливість вжи­вати заходів щодо охорони давніх споруд, які знаходилися у розпо­рядженні Товариства, проводити детальні описи об’єктів досліджен­ня. Результатом цього було складання списку історичних пам’яток Новоросійського краю 15 березня 1870 року [7].

По-друге, Одеське товариство мало право проводити розкопки по всьому Півдню України. Протягом перших років свого існування дана установа розпочала здійснювати широку археологічну програму май­же по всій території Криму. Розкопки проходили на о. Левки (о. Змі­їний), у Керчі, стародавній Ольвії, Феодосії та Судаку. Наприкінці XIX — на початку XX століття розкопки в Криму фактично припи­нились, увага Товариства була зосереджена на археологічних пам’я­тках територіально близьких до Одеси [1; 4,арк. 67,74; 8,акр. 12-13, 65-71]. Внаслідок вжиття цих заходів члени Товариства знайшли, зібрали, придбали або ознайомились зі значною кількістю історич­них пам’яток.

Наступним кроком у пам’яткоохоронній діяльності Одеського то­вариства історії та старожитностей була безпосередня охорона істо- рико-культурної спадщини українського народу. Параграф 47 ста­туту говорить: “Если Общество получит сведение, что какой-либо древний памятник, находящийся в пределах Южной России, подве­ргается разрушению, или от небрежения, или от неимения средств к поддержанию, то оно, или само, будет иметь средства, поставит себе в обязанность принять оннй под свое попечение, или будет ходатайс - твовать о вспоможении и содействии, где следует через своих пред­ставителей” [29, с. 13]. У 1840 році М. Мурзакевичем було поставле­но питання про збереження монументальних погребальних склепів Золотого і Царського курганів в Криму, що стояли без усякого до­гляду й охорони. Але ситуація не поліпшувалася, тому Товариство знову і знову клопоталося про охорону склепів у 1841, 1846, 1860, 1864 роках. Товариство кількаразово направляло головному коман­дирові Чорноморського флоту М. П. Лазареву прохання про охорону руїн Xеpсoнесa і заборону грабіжницьких розкопок на його городищі. У 1848 році Одеське товариство клопоталося перед Катеринославсь­ким єпископом Інокентієм про збереження виявлених у с. Покровсь - кому, там де була остання Запорозька Січ, хрестів з написами на мо­гилах кошових отаманів К. Гордієнка та І. Сірка [б, арк. 4-8, 22, 62, 106-120]. Однак, незважаючи на всі зусилля Одеського товариства, становище практично не змінювалось на краще.

У другій половині XIX — на початку XX століття не менш важли­ву роль у збиранні історичних документальних матеріалів і вивченні пам’яток старовини відігравали губернські вчені архівні комісії. Як відомо, на терені України діяло сім архівних комісій: Таврійська (1887), Чернігівська (1896), Xеpсoнськa (1898), Полтавська (1903), Катеринославська (1903), Київська (1912), Xapківськa (1915). !ніціа - тором заснування цих наукових установ був історик-юрист М. В. Калачов. Основним завданням їх було: зосередження і вічне збе­реження архівних справ і документів, що непотрібні для поточного ді­ловодства, але більш-менш важливі в історичному відношенні; ство­рення місцевих архівів, у які б надходили відібрані справи; публіка­ція у власних періодичних виданнях документальних матеріалів і на­укових досліджень. Однак Положення Комітету міністрів від 13 квітні 1884 року, що визначало права й обов’язки Комісій, не обмежувало сферу їх діяльності. У параграфі сьомому йшлося про те, що “вчені комісії, незалежно від прямого свого обов’язку, можуть, за місцевих обставин, включити до кола своїх занять розшук, опис і пояснення вся­ких інших пам’яток старовини” [22, с. XI]. Губернські архівні комісії значною мірою скористались цим параграфом, однак основною їх фу­нкцією все-таки залишалося створення історичного архіву.

Великий внесок у розвиток пам’яткоохоронної справи на Півдні України зробили Таврійська і Катеринославська вчені архівні комісії.

Відкриття та перші роки діяльності поставили перед членами цих установ питання про завдання й методи історико-краєзнавчих дослі­джень південного краю. Цьому, зокрема, було присвячено статтю члена Катеринославської комісії І. Вертоградова. До сфери наукових інтересів членів Комісії він відносив створення історичного архіву, дослідження різних пам’яток старовини, улаштування місцевої істо­ричної бібліотеки, вивчення запорізької спадщини, складання історії Катеринославської губернії, археологічні дослідження курганів і могильників, збирання творів мистецтва, які мають художнє чи на­укове значення [3, с. 43].

На першому плані роботи Комісій, безумовно, стояла археографі­чна діяльність. Для цього проводились ревізії губернських держав­них архівів, де вилучалися матеріали, що з наукової точки зору були найціннішими. Значним був приток джерел від стихійних надхо­джень і випадкових знахідок. Внаслідок цього утворювались істо­ричні архіви.

Увагу Таврійської вченої архівної комісії привернули насамперед документальні матеріали з історії Криму від стародавніх часів до ХІХ століття. У 80-90-х роках ХІХ ст. членами комісії було переглянуто понад 30 тисяч архівних справ, до початку Першої світової війни — понад 150 тисяч. Це джерела з історії Криму у І тисячолітті н. е., ак­тові матеріали з історії генуезьких колоній, ярлики кримських ха­нів (ХУ-ХУІІІ ст.), матеріали про дипломатичні стосунки Кримсь­кого ханства з Московським царством та Османською імперією (XVI-

XVII ст.) та деякі інші.

Співробітники Катеринославської вченої архівної комісії виявля­ли, зберігали й досліджували джерела з історії та культури України XVПI-XIX ст., які в основному стосувались Запоріжжя та Катери - нославщини. Найактивнішими діячами у цій справі були В. Біднов,

В. Богуміл, В. Машков, Я. Новицький. Саме завдяки їх зусиллям були знайдені і опубліковані документи церковного характеру, уря­дові документи з історії заселення південної України кінця XVII ст., історичні джерела з історії українського козацтва [30, с. 394-396; 31, с. 387] тощо.

Наступне завдання, яке постало перед вченими архівними комі­сіями, — це збереження речових пам’яток старовини. На Всеросій­ських археологічних з’їздах члени Таврійської вченої архівної ко­місії Ф. Лашков, А. Маркевич, X. Ящуржинський неодноразово го­ворили про необхідність справжньої охорони пам’яток матеріальної культури, аж до відчуження земель, на яких вони знаходились, на користь держави і визначення заходів покарання за розкрадання і руйнування пам’яток старовини. Комісія вважала, що такі заходи особливо необхідні для Таврійської губернії, де існували такі пам’ят­ки, як кургани, залишки античних і середньовічних фортець, печерні поселення, некрополі, храми і таке інше [14, с. 68].

Заходи, які вживалися Комісіями для охорони пам’яток старови­ни, головним чином являли собою простий догляд за ними. їх члени робили фотознімки або докладний опис місцевих пам’яток, які були зруйновані і потребували термінової реставрації.

Завдяки негайному втручанню членів Таврійської архівної комісії чимало історичних пам’яток вдалося врятувати. У 1890 році з метою порятунку залишків фрескового живопису в одній із стародавніх це­рков у м. Мангуп за клопотанням Комісії був закладений вхід, що припинило доступ до неї пастухів, у 1899 році відновлено первинний вигляд давньої мечеті у маєтку князя Долгорукого в Ескі-Сарай [11, с. 105; 17, с. 111; 23, с. 116]. У 1903 році було реставровано старовин­ну грецьку церкву Іоанна Богослова та мечеть Узбека у м. Старий Крим, а у 1907-1908 роках Комісія взяла участь у реставрації дав­нього вірменського храму Св. Урпата у Топловському жіночому мо­настирі [24, с. 57; 19, с. 184;]. Також реставровано мусульманську мечеть у с. Карагоз Феодосійського повіту у 1909 році та стародавню грецьку церкву у Феодосійському карантині у 1911 році [20, с. 123; 25, с. 44]. Пізніше ця наукова установа контролювала ремонт Петро­павловської церкви у м. Балаклаві у 1913 році [21,с. 349]. Також зу­силлями Л. П. Коллі та А. І. Маркевича Комісією отримано від Міні­стерства внутрішніх справ у 1898 році 800 карбованців для упоряд­кування руїн візантійської фортеці в Алушті [18, с. 70], а у 1913 році — 1000 карбованців на ремонт вежі папи Климента VI у Феодосії [21, с. 349]. Ось тільки деякі факти про роботу Таврійської архівної комісії по збереженню стародавніх пам’яток Криму.

Дослідження речових пам’яток Катеринославською вченою архівною комісією не набули системного характеру. Пам’яткоохоронні заходи втілились в охороні й реставрації залишків укріплень від Жовтоводсь­кої битви, могили кошового отамана Івана Сірка, також надмогильних запорізьких хрестів другої половини XVIII ст. та цвинтаря, де зберегли­ся подібні старожитності. У 1904 році Комісія клопоталася перед місь­кою управою про реставрацію Катерининської милі 1787 року та коло­ни біля собору у Катеринославі [3, с. 42; 15, с. 3; 16, с. 163]. Робилися спроби скласти опис історичних пам’яток, наприклад “кам’яних баб”, які знаходяться в Катеринославській губернії, а також підготувати ар­хеологічну карту Катеринославської губернії [27, с. 228].

Таким чином, незважаючи на всі труднощі та перешкоди, з яки­ми зустрічались наукові товариства при збереженні історико-куль - турної спадщини українського народу, вони мали велике значення для розвитку пам’яткоохоронної справи у південному регіоні. Ними було зібрано і обстежено документальні джерела, описано і рестав­ровано чудові пам’ятки старовини. При товариствах створювались музеї, місцеві архіви, бібліотеки, здійснювалась публікація науко­вих досліджень і розвідок. Особлива увага приділялась клопотанням перед владою про вживання заходів щодо охорони пам’яток історії та культури, але співробітники наукових установ не завжди знахо­дили значну підтримку з боку урядовців.

Література

1. Бларамберг М. И. Археологические разыскания в Керчи //ЗООИД. — Одесса, 1850. — Т. 2. — Отд. 2-3. — С. 815-820.

2. Б. В. [Варнеке Б.]. Императорское Одесское общество истории и древнос­тей. (1839-1914) // ЖМНП. — 1914. — №12. — С. 47-61.

3. Вертоградов И. К вопросу о задачах Екатеринославской ученой архив­ной комиссии // ЛЕУК — 1904. — Вып. 1. — С. 33-43.

4. ДАОО. Ф. 93. Оп. 1. Спр. 3. 151 арк.

5. ДАОО. Ф. 93. Оп. 1. Спр. 52. 121 арк.

6. ДАОО. Ф. 93. Оп. 1. Спр. 70. 59 арк.

7. ДАОО. Ф. 93. Оп. 1. Спр. 71. 5 арк.

8. ДАОО. Ф. 93. Оп. 1. Спр. 181. 89 арк.

9. Заремба С. З. Українське пам’яткознавство. Історія, теорія, сучасність.

— К., 1995. — 448 с.

10. Ковун М. Е. Катеринославська вчена архівна комісія — центр історико- краєзнавчих досліджень Південної України початку XX ст. //Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія “Історія та географія”. — Харків: “ОВС”, 2002. — Вип. 9. — С. 61-64.

11. Маркевич А. Экскурсия на Мангуп // ИТУАК. — 1890. — №9. — С. 101­107.

12. Марти Ю. Ю. Описание Мелек-Чесменского кургана и его памятников в связи с историей Боспорского царства. — Одесса, 1913. — 88 с.

13. Непомнящий А. А. Музейное дело в Крыму и его старатели (XIX — нача­ло XX века). Биобиблиографическое исследование. — Симферополь,

2000. — 360 с.

14. Непомнящий А. Найстаріше історико-краєзнавче товариство в Криму // Пам’ять століть. — 1998. — №6. — С. 66-71.

15.Отчет о деятельности Екатеринославской ученой архивной комиссии (16 марта 1903 г. — 1 ноября 1904 г.) // ЛЕУАК. — 1904. — Вып. 1. — С. 1-9.

16. Отчет о деятельности Екатеринославской ученой архивной комиссии (1 ноября 1904 г. — 1 ноября 1906 г.) // ЛЕУАК. — 1909. — Вып. 5. — С. 162-166.

17. Отчет о деятельности Таврической ученой архивной комиссии за 1890 год // ИТУАК. — 1891. — №12. — С. 110-114.

18. Отчет о деятельности Таврической ученой архивной комиссии за 1899 год // ИТУАК. — 1901. — №31. — С. 69-74.

19. Отчет о деятельности Таврической ученой архивной комиссии за 1907­1908 гг. // ИТУАК. — 1909. — №43. — С. 182-193.

20. Отчет о деятельности Таврической ученой архивной комиссии за 1909 год // ИТУАК. — 1910. — №44. — С. 122-131.

21. Отчет о деятельности Таврической ученой архивной комиссии за 1913 год // ИТУАК. — 1914. — №51. — С. 347-362.

22. Официальные документы по учреждению ученых архивных комиссий и губернских исторических архивов //Вестник археологии и истории. — СПб, 1885. — Вып. 1. — С. У-ХУІ.

23. Протокол Таврической ученой архивной комиссии 25 сентября 1899 года // ИТУАК. — 1899. — №3. — С. 108-118.

24. Протокол Таврической ученой архивной комиссии 5 сентября 1903 года // ИТУАК. — 1903. — №35. — С. 55-60.

25. Протокол Таврической ученой архивной комиссии 19 октября 1911 года // ИТУАК. — 1912. — №47. — С. 44-46.

26. Симоненко І. Пам’яткоохоронна діяльність вчених архівних комісій України // Вісник Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. — 1998. — №2. — С. 23-37.

27. Синявский А. К ХІІІ Археологическому съезду // ЛЕУАК. — 1904. — Вып. 1. — С. 226-233.

28. Стемпковский И. Мысли, относительно изыскания древностей в Ново­российском крае //Отечественные записки. — 1827. — Ч. 29. — № 81. — С. 40-72.

29. Устав Одесского общества истории и древностей. — Одесса, 1839. — 17с.

30. Хмарський В. М. Археографічна діяльність наукових установ на Півдні України у ХІХ — на початку XX ст.: Дис. д-ра іст. ... наук. — Одеса, 2004.

— 550 с.

31. Шведова О. И. Указатель “Трудов” губернских ученых архивных комис­сий и отдельных их изданий // Археографический ежегодник за 1957.

— М., 1958. — С. 377-433.

Похожие статьи