Головна Історія Інтелігенція і влада СТРУКТУРА ДРОГОБИЦЬКОЇ ОКРУГИ ОУН (1945-1952)
joomla
СТРУКТУРА ДРОГОБИЦЬКОЇ ОКРУГИ ОУН (1945-1952)
Історія - Інтелігенція і влада

В. І. Ільницький

Ключові слова: ОУН, УПА, Дрогобицька область, структура, округа, надрайон, провід, референтура.

Ключевые слова: ОУН, УПА, Дрогобычская область, структу­ра, окрестности, надрайон, провод, референтура.

Key words: OUN, UPA, Drohobych area, structure, county, nad - rayon, wire, referantura.

Дослідження структури Дрогобицької округи ОУН є важ­ливою науковою проблемою. Адже від повноцінного розкриття цього питання залежить вирішення іншої проблеми — діяль­ності округи. Вивчення структури також дозволяє простежити масштаби функціонування та організаційні зв’язки між окре­мими ланками. Частково це питання розглядалося в узагаль­нюючих працях, зокрема, у дослідженнях Д. Вєдєнєєва і Г. Би - струхіна [1], А. Кентія [2; 3], Ю. Киричука [4], А. Русначенка [5]. Значно ретельніше проблему адміністративного плоділу та організаційного устрою вивчав П. Содоль [6; 7]. Декілька праць, присвячених питанням структурного поділу, опубліку­вав історик Володимир Мороз [8]. Дослідники у загальних ри­сах показували структуру на всіх теренах загалом або окремих ланок. Однак спеціального дослідження, присвяченого структу­рі підпілля Дрогобицької округи немає. Тому метою статті є ви­світлити структуру Дрогобицької округи ОУН у 1945-1952 рр.


Згідно з підпільним адміністративним поділом Дрогобич - чина упродовж 1940-1945 рр. перебувала в статусі облас­ті у складі краю Західні Українські Землі, який охоплював на той час території історичної Галичини та Холмщини. До літа 1944 р. у складі області були три округи — Дрогобиць­ка, Самбірська та Стрийська. Дрогобицька округа була лік­відована навесні 1944 р. [8, с. 189]. Округи, у свою чергу, поділялися на повіти, а повіти — на райони, райони — на підрайони (кущі), кущі — на станиці, що вважалися найниж­чою ланкою адміністративно-територіального поділу організа­ції [9, арк. 327; 10, арк. 17]. Відповідно до адміністративно - територіального поділу, що був прийнятий в УПА, територія Дрогобицької області ОУН входила до складу Дрогобицької Військової округи (ВО) 5 «Маківка» (у складі УПАЗахід). Ко­мандир ВО одночасно займав пост військового референта Дро­гобицького обласного проводу ОУН.

Рішення щодо реорганізації краю Західні Українські Землі було прийняте Проводом ОУН, імовірно, у листопаді 1944 р. Принаймні, про це йдеться у листі голови Бюро Проводу ОУН Романа Шухевича (Степана) до крайового провідника ЗУЗ Ро­мана Кравчука (Петра): «Тепер, у зв’язку з новою організацій­ною схемою, Ви самі зможете легко обслужити ті 3 одиниці, які Вам підпорядковані». Дата цього листа не відома, але у ньому говориться про призначення організаційного референта ЗУЗ Петра Дужого (Дороша) референтом пропаганди Проводу ОУН, що сталося саме в листопаді 1944 р. [11, с. 43-44]. У лис­ті П. Дужого, що датований 22 листопада 1944 р., йдеться про призначення З. Тершаковця (Федора) обласним провідни­ком ОУН Дрогобиччини із такою нотаткою: «Федір уже пішов до праці. В сьогоднішній записці до нього я доручив йому на майбутнє підпорядковуватися Арпадові. У записці до Арпада я написав, щоб він, покликаючись на Ваше і моє доручення, пе­ребрав Федора, Галича і Зенона» [11, с. 41]. Арпад — це облас­ний провідник ОУН Львівщини, який став першим крайовим провідником Львівського краю. З листа Петра Дужого можна зрозуміти, що йдеться про підпорядкування Дрогобицької (про­відник З. Тершаковець — Федір) та Перемишльської областей (провідник В. Галаса — Зенон) Львівському краю. Щоправда, невідомо, чи така реорганізація була ініційована керівництвом

ОУН, чи була це ініціатива самого П. Дужого як організацій­ного референта ЗУЗ (що досить малоймовірно).

Відповідно до реорганізації адміністративно-територіального устрою ОУН була проведена й реорганізація військово - територіального поділу УПА. Замість п’яти ВО, які існували станом на листопад 1944 р., було створено три, які, мабуть, мали співвідноситися із новоутвореними краями ОУН, що по­стали у зв’язку з реорганізацією областей та функціонували аж до припинення організованої боротьби на українських зем­лях. Відповідно до наказу УПА-Захід (ч. 9/44 від 25 листопада

1944 року) ВО 5 «Маківка» приєднувалася до Станиславівської ВО 4 «Говерля» [12, арк. 4], а не до ВО «Буг», як це мало б випливати із розпорядження П. Дужого. До ВО «Буг» приєд­нано тільки Перемишльську ВО «Сян». Виходячи з того, що згодом Дрогобиччина по лінії ОУН входила до Карпатського краю (основу якого становила Станиславівська область), а по лінії УПА — до ВО 4 «Говерля», територіально співвідносного з ним, можна припустити, що в листопаді 1944 р. існували ще певні розбіжності щодо підпорядкування Дрогобиччини. Коли відбулося впорядкування структури, точно невідомо, хоч мож­на припустити, що це сталося наприкінці 1944 р., але не пізні­ше весни 1945 р.

Дрогобицька обласна організація ОУН була реорганізована в Дрогобицьку округу. При цьому навесні 1945 р. певні частини території, що входили до складу області, були перепідпорядко - вані іншим територіальним одиницям ОУН. Так, Жидачівський повіт відійшов до Калуської округи ОУН Карпатського краю; на його основі створено Журавненський надрайон, структуру якого складали два райони — Жидачівський і Журавненський. Миколаївський і Рудківський повіти були перепідпорядкова - ні Городоцькій (Львівській) окрузі Львівського краю ОУН й увійшли відповідно до Городоцького (Комарнівського) надрайо - ну (від Дрогобиччини відійшли Рудківський і Комарнівський райони) і Миколаївського (Щирецького) надрайону (перейшов Миколаївський район).

Із колишньої Перемишльської області не пізніше травня

1945 р. до Дрогобицької округи приєднано ту частину До- бромильського повіту, яка опинилася на схід від польсько - радянського кордону. З неї створено Добромильський район

ОУН, який охопив за радянським поділом територію Добро - мильського та Нижанковицького районів Дрогобицької області УРСР.

До складу Дрогобицької області УРСР за радянським поді­лом увійшли такі райони, які не перебували у складі Дрого­бицької області ОУН до 1944 р. включно, ані після того, як була створена нова Дрогобицька округа ОУН (весна 1945 р.): Крукеницький, Медицький, Мостиський і Судововишнянський, які від весни-літа 1945 р. входили до Яворівського надрайону Городоцької (Львівської) округи Львівського краю, а також Новострілищанський та Ходорівський райони, які входили до Бібрецького надрайону Рогатинської округи Львівського краю ОУН.

Дещо зменшену за територією, порівняно з областю 1944 р., новостворену Дрогобицьку округу поділено на три надрайони: Стрийський (І), Дрогобицький (II), Самбірський (III, «Кіндра­тів») [13, арк. 34, 111].

До Стрийського надрайону увійшли 4 райони: Меденицький, Сколівський, Славський і Стрийський [14, арк. 271-273зв.]. Дрогобицький надрайон складався з Боринського, Дрогобиць­кого, Дублянського, Підбузького і Турківського районів [14, арк. 260-261зв., 274-288], а також міста Дрогобич. Крім того, від осені 1945 р. статус окремого району певний час мав Борис­лав і околиці (т. зв. нафтопромисловий басейн). Самбірський надрайон включав шість районів: Добромильський, Нижньо - устрицький, Самбірський, Старосамбірський, Стрілківський і Хирівський [13, арк. 12; 15арк. 7зв. — 8зв.; 14, арк. 258- 259зв., 289-296, 350-371]. Слід зауважити, що від часу ство­рення (весна 1945 р.) аж до ліквідації (1952 р.) цей надрайон не зазнавав, на відміну від двох інших, жодних територіальних змін.

Створення нових адміністративних одиниць відбувалося на основі попередньої структури. Обласний провід ОУН склав основу Дрогобицького окружного; Стрийський і Самбірський окружні — відповідно Стрийського і Самбірського надрайон - них проводів. По суті новоствореним був тільки Дрогобицький надрайонний провід ОУН, хоча можна припускати, що основою для нього став Дрогобицький повітовий. !нші повітові та район­ні проводи давали кадри для керівництва більших районів, що відповідали радянському поділу. Найнижчою адміністративно - територіальною одиницею була станиця, яка відповідала одно­му населеному пунктові. Кілька станиць (залежно від кількості членів і симпатиків) формували кущ, яких у районі налічува­лося від двох до шести.

Достеменно невідомо, коли саме завершилася реорганізація структури ОУН. Перші документи референтури пропаганди, в яких фігурують Дрогобицька округа та Самбірський надра - йон, датовані, відповідно, 27 і 30 травня [13, арк. 34, 46]. При цьому варто зазначити, що місячний звіт окружної референ­тури пропаганди названий «Звітом ч. 1», у якому згадувано про вишколи, які відбувалися, починаючи з лютого 1945 р. Це дає підстави стверджувати, що у травні уже функціонував не окружний провід, радше окружний осередок пропаганди. У звіті подано, що окружний референт організував 13-19 трав­ня вишкіл пропагандистів. Євген Пришляк, котрий у люто­му 1945 р. був призначений референтом Служби безпеки (СБ) Самбірського окружного проводу ОУН, на слідстві у 1952 р. зізнавав, що невдовзі після початку його праці на цьому посту Самбірська округа була переформована в надрайон [16, арк. 203]. Отже, округа існувала ще до початку згадуваного вишко­лу [13, арк. 46]. Обласний референт Українського червоного хреста (УЧХ) Юлія Ганущак (Галичанка) також зізнавала, що до травня 1945 р. З. Тершаковець був обласним провідником [17, арк. 232]. Усе це дає підстави датувати створення Дрого­бицької округи ОУН весною 1945 р.

Слід зауважити, що пізніше радянські органи, з огляду на те, що за радянським адміністратівно-територіальним устроєм округа охоплювала більшу частину тодішньої Дрогобицької об­ласті, часто вживали щодо округи означення «область».

Реорганізація ВО 5 «Маківка» у ТВ «Маківка» у складі ВО «Говерля» була здійснена навесні 1945 р. Поряд з назвою ТВ «Маківка» після реорганізації структури ОУН і УПА продо­вжували вживати поняття ВО «Маківка». Так, Данило Міршук (Клименко), що у лютому 1945 р. був інструктором політвихов - ного відділу, а впродовж літа-осені того ж року — вишкіль - ником окружного осередку пропаганди Дрогобиччини, у своїх спогадах постійно вживає щодо цього періоду поняття ВО «Ма­ківка». Ніколи не вживав «група» чи «тактичний відтинок» [18, с. 105, 146, 177, 200]. У двох документах, в яких пода­но інформацію про загибель командира ТВ «Маківка» сотника Богдана, Щита, його посаду названо як «командир ВО» [19, арк. 308, 309]. Зрештою, сам командир ТВ «Маківка» Я. Ві - товський на допитах інколи називав себе командиром ВО [20, с. 739].

До керівних органів станиці входили станичний та довірені особи, які виконували різні завдання, наприклад, пропагандис­тів. До складу кущового проводу входили: кущовий провідник, масовий пропагандист, референт (інформатор) СБ, господарчий референт, командир СКВ (військовик) [9, арк. 227].

Склад районного проводу формували: районний провідник, референт пропаганди, референт СБ, військовий референт, госпо­дарчий референт, референт УЧХ. Структура надрайонного про­воду була подібна до районного [9, арк. 227]. На рівні округи провід ОУН складався з окружного провідника; організаційно­го референта, який одночасно виконував функцію заступника провідника; референта СБ; референтури пропаганди; господар­чої референтури; військового (організаційно-мобілізаційного) референта; референтури УЧХ.

Керівництво референтурами здійснювалося за вертикаллю [9, арк. 1]. Наприклад, референт СБ надрайонного проводу ОУН керував практичною діяльністю референта СБ районного проводу, провідник організації надрайону — роботою провід­ника району і т. д. Керівник референтури одного напрямку не мав права контролювати й давати розпорядження керівникові референтури іншого напрямку. Якщо в референтурі на рівні конкретного району, надрайону чи округи (так відбувалося в перші повоєнні роки) працювала група людей, вона працювала у формі осередку (наприклад, районний осередок пропаганди, окружний осередок СБ). Замість слова «референтура» часто вживалося слово «осередок». Референта називали керівником (провідником) осередку.

Організаційний референт окружного, надрайонного чи ра­йонного проводу виконував обов’язки заступника провідника, здійснюючи контроль за виконанням обов’язків іншими ре­ферентами цього проводу та підлеглими проводами, за дотри­манням організаційних інструкцій, підбором та розміщенням кадрів, роботою зв’язку [21, арк. 165]. Організаційна референ- тура, що у попередній період була розбудована на високому рівні, від весни 1945 р. фактично припинила своє існування.

Референтура пропаганди використовувала різні форми та ме­тоди донесення до населення ідей визвольного руху: усну про­паганду, видання і поширення листівок та іншої націоналіс­тичної літератури. Джерела дозволяють докладно відтворити структуру референтури пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН, що була сформована навесні 1945 р. відповідно до інструкції ч. 3/45 від 10 травня, крайового осередку про­паганди [13, арк. 43-44, 306]. Ця схема з деякими поправка­ми діяла аж до припинення організованої боротьби ОУН, що підтверджує цілий ряд джерел [8, с. 190]. Відповідно до неї передбачався розподіл функцій за напрямками: масової (усної) пропаганди, редакційно-видавничої, вишкільної, інформацій­ної, технічно-адміністративної.

Референт пропаганди відповідав за всю пропагандистську та вишкільну роботу у своєму терені і підпорядковувався по діло­вій лінії референтові вищого рівня, а по організаційній — тере­новому провідникові, який без погодження з референтом про­паганди не мав права втручатися у пропагандистську роботу.

Функції референтів були такими: відповідно до вказівок зго­ри, організація пропагандистської і вишкільної роботи; пере­вірка і вдосконалення роботи; організація вишколів референ­тів та пропагандистів нижчого рівня (за участю представника референтури вищого рівня); складання звітів у визначений термін своєму діловому зверхнику і тереновому провідникові; безпосередня організація роботи свого осередку. Крім того, до функцій окружного референта входила організація співпраці, допомоги і контролю за роботою політвиховного відділу Так­тичного відтинку УПА «Маківка». До функцій надрайонного належало проведення відправ (занять. — В. І.) з районними проводами ОУН (не менше двох разів у місяць), мітингів, збо­рів чи нарад (не менше двох разів у місяць); до функцій ра - йонового референта — проведення основної вишкільної роботи серед активу ОУН по кущах у формі одноденних вишкільних відправ (не менше двох разів у місяць) та проведення мітингів, зборів і нарад (не менше чотирьох разів у місяць).

Функції працівників осередків: а) заступника референта (в окрузі їх було зазвичай два): разом із надрайонними рефе­рентами організовувати вишколи районних і масових пропа­гандистів; безпосередньо здійснювати перевірку пропагандист­ської та вишкільної роботи; проводити вишкільні відправи з надрайонними та районними проводами ОУН (не менше двох разів на місяць); проводити мітинги, збори та наради (не мен­ше двох разів на місяць); звітувати у визначений час референ­тові; виконувати інші доручення референта; б) адміністратора: розпоряджатися усіма необхідними у пропагандистській роботі технічними матеріалами та забезпечувати ними осередок; ор­ганізовувати для осередку місця постою, криївки, сховки для харчових запасів, охоронну боївку та зв’язок; виконувати інші доручення референта; в) інформатора (в окрузі): забезпечувати осередок інформацією, яку можна використати в пропаганді, отриманою від СБ ОУН та політвиховника відтинка УПА, з ворожих пропагандистських видань і преси, з радіоефіру; від­повідати за роботу бібліотеки та архіву; організовувати роботу радиста та «архіваря-бібліотекаря»; звітувати у визначений час референтові; виконувати інші доручення референта; г) редакто­ра (в окрузі): організовувати друкування у потрібній кількос­ті центральних, крайових та місцевих видань; організовувати роботу репортерів-дописувачів та надсилати їх матеріали до видань крайового осередку; відповідати за роботу «техзвена» (друкарні. — В. І.) (машиністів, циклостилістів чи друкарів); звітувати у визначений час референтові; виконувати інші до­ручення референта; ґ) інструкторів (округа і надрайони інколи формували вишкільну ланку): брати участь у вишколах район­них і масових пропагандистів; проводити мітинги, збори та на­ради; звітувати у визначений час референтові; виконувати інші доручення референта; д) технічних та допоміжних працівни­ків (машиністи, циклостилісти, друкарі, радисти, художники, «архіварі-бібліотекарі», охоронці, зв’язківці): виконувати ро­боту відповідно до свого фаху.

Масові пропагандисти мали такі обов’язки: організовувати масову пропаганду в кількох станицях (в кожному кущі, або боївці СБ ОУН, рекомендовано мати масового пропагандиста); проводити мітинги в кожній станиці (двічі на місяць); масовий пропагандист боївки СБ спільно з її провідником відповідав за вишкіл; організовувати та контролювати роботу сільських про­пагандистів і вишколювати їх; звітувати про свою роботу перед районними референтами у визначений час; виконувати всі інші доручення й накази.

Сільські пропагандисти були зобов’язані читати та поясню­вати людям видання підпілля [13, арк. 43]. У випадку, коли «техзвено» (друкарня) перебувало окремо від осередку, на його керівника покладався обов’язок забезпечення безперебійної ро­боти друкарні для виконання необхідного обсягу робіт: відпо­відно до правил конспірації, будувати криївки, здійснювати ма­теріальне забезпечення персоналу друкарні; керувати роботою кожного працівника, перевіряти правильність набору, тримати постійний зв’язок з редакторами видань та своїм керівництвом. У такому випадку «техзвено» мало свого адміністратора, ін­форматора, редактора (коректора), інтенданта, зв’язківців [22, с. 31-32].

З часом, у зв’язку з браком кадрів та обладнання у Дрого­бицькій окрузі ОУН, структура референтури пропаганди ско­рочувалася. Так, на 1 липня 1948 р. в Дрогобицькому окруж­ному осередку пропаганди працювали тільки його керівник та заступник; поступово щезали «техзвена» в районах, а відтак і надрайонах; роботу машиністок перебирали на себе референ­ти; у 1949 р. ліквідовано пости масових пропагандистів, а за рахунок вивільнених людей підсилювалися районні осередки пропаганди [23, арк. 112].

Хоча про структуру інших референтур джерела подають ін­формації менше, можна припустити, що принципи їх внутріш­ньої побудови не відрізнялися від тих, що були дійовими у референтурі пропаганди. З іншого боку, очевидно, що стукту - ра кожної референтури залежала від її завдань, чисельності та особливостей праці. Так, у Дрогобицькій окрузі ОУН Служба безпеки, відповідно до основних напрямків праці, складалася з підреферентур (субреферентур) слідчої, бойової, вишкільної і технічної. Технічний підреферент (також субреферент, ре­ферент) керував технічною роботою, тобто переписував звіти, протоколи, керував зв’язком. Бойовий підреферент був коман­диром боївки СБ, займався охороною і господарським забезпе­ченням. Слідчі займалися веденням слідства, вишкільники — проведенням навчання. За цією схемою діяли референтури СБ на рівні округи, надрайонів і районів. Натомість у кущах були інформатори СБ [10, арк. 22]. Референт СБ, як і всі інші, підпо - рядковувався по організаційній лінії провідникові відповідного терену, а по діловій лінії — референту СБ вищого проводу [10, арк. 22]. У листі Василя Сидора (Шелеста) до Івана Лавріва (Нечая) (літо 1947 р.) у питаннях відносин між референтами СБ і провідниками зазначалося: «Першим завжди є провідник, якому потрібно підпорядковуватися і перед ним звітуватися, а потім вже вищому керівнику» [23, арк. 193]. Причому наголо­шувалося, що до провідника необхідно було звертатися «друже провідник», а до референтів — «друже зверхнику» без будь - яких винятків. Провідник, незалежно від того, яку організа­ційну структуру очолював, прирівнювався до референта, що належав до вищого рівня [24, арк. 193].

Часто відбувалося суміщення посад, як і в інших підроз­ділах, наприклад, слідчого і технічного референта. Зрештою, через брак слідчих, їх роботу міг виконувати будь-який праців­ник референтури, із бойовиками включно [10, арк. 23]. Певний час, приблизно з осені 1946 р., на Дрогобиччині замість назви «Служба безпеки» СБ вживалася назва «Екзекутивний відділ» (ЕВ). За твердженням дослідників Д. Вєдєнєєва і Г. Биструхі - на, саме на Дрогобиччині вперше почали використовувати таку назву [1, с. 73]. Проте вона не прижилася і самі підпільники не завжди нею послуговувалися. Згодом назва ЕВ вийшла із вжитку.

Господарча референтура досить сильно була розбудована в період німецької окупації. Так, на рівні області та округу у ній працювали, крім референта, фінансовий підреферент, «магази - нер» (відповідальний за запаси), контрольний та ін. При цьому працівники господарчої референтури діяли практично на всіх щаблях підпільної адміністрації до кущів включно. Проте на час створення Дрогобицької округи (весна 1945 р.) умови ді­яльності та потреби підпілля дещо змінилися, через що такий штат у господарчій референтурі тримати було недоцільно. Фак­тично вся праця зосереджувалася у руках референта, який був в окрузі, надрайоні чи районі, певний час також і в кущах. З плином часу у зв’язку з браком кадрів і зниженням потреби в господарчому забезпеченні через чисельне зменшення ОУН і УПА обов’язки господарчого референта розподілялися між ін­шими підпільниками, залежно від їх потреб. Зрештою, після 1949 р. потреба у господарчій референтурі відпадає.

Військова (організаційно-мобілізаційна) референтура на Дрогобиччині, як і в усій Галичині, наймасштабніше працю­вала у 1944 р. Основні функції військових референтів: вести реєстр військовозобов’язаного населення у свому терені; під­бирати необхідних фахівців, поповнювати добровольцями від­діли; заготовляти і магазинувати зброю та амуніцію; забез­печувати продуктами харчування, одягом, медикаментами та ін. (у тісній співпраці з господарчим референтом); проводити навчання військових кадрів із членів і кандидатів ОУН; ор­ганізовувати та керувати самооборонними кущовими відділа­ми (СКВ); контролювати військову сторону діяльності боївок і відділів, які діяли при інших референтурах і осередках [21, арк. 166-167].

Проте навесні 1945 р. із зміною тактики УПА (переходом до дій невеликими підвідділами) потреба в діяльності такого підрозділу значно зменшилася. Відповідно у наказі УПА-Захід № 12 від 28 квітня 1945 р. зазначено, що функції військових (організаційно-мобілізаційних) референтів перебирають на себе командири тактичних відтинків [25, арк. 2]. З того часу через командира тактичного відтинку здійснювалася співпраця між ОУН і УПА, який за посадою був зверхником для всіх членів ОУН підзвітного терену у військових справах. У зв’язку з цим функції військової референтури Дрогобицького окружного про­воду ОУН перебрала на себе команда ТВ «Маківка», коман­дирові якої підпорядковувалися окремі військові референти в надрайонах і районах (вони були відповідно до потреб терену). Згідно з наказом ГВШ УПА ч. 2/49 від 02.09.1949 р., коман­да ТВ «Маківка» припинила існування у вересні 1949 р. [26, арк. 271]. Натомість військові референти надрайонних і район­них проводів діяли, як правило, не пізніше 1947 р.

УЧХ наглядав за пораненими і хворими підпільниками та повстанцями, вакцинацією підпільників, надавав медич­ну допомогу населенню, виготовляв і закупляв медикаменти, організовував суспільну опіку над сім’ями заарештованих та вбитих [27, арк. 245; 10, арк. 18]. Структура референтури Українського Червного Хреста у 1944 р. передбачала працю за такими напрямками: санітарний; фармацевтичний; господар­ський; суспільної опіки [10, арк. 18]. Саме така схема діяла в період німецької окупації. Проте з весни 1945 р. маємо до­стовірну інформацію тільки про працю санітарного підрозді­лу (підреферентури). Так, станом на осінь 1945 р. відомо про наявність лікаря Дрогобицької округи (Володимир Михайлу - нів — Баша), Стрийського надрайону (Олег Король — Бурун - да), Самбірського надрайону (Ярослав Корецький — Скіль), а також Боринського району (Володимир Глинський — Модест) [28, арк. 135, 192, 237, 253; 29, арк. 231, 233; 30, арк. 132; 31, арк. 175; 32, арк. 162зв.]. Як і в інших підрозділах, що ви­конували допоміжну роль, невдовзі структуру було скорочено, працю вела тільки одна людина — референт УЧХ або взагалі окремої відповідальної людини за цей напрямок закріплено не було. Протягом 1948-1949 рр. референти УЧХ зникають з окружного, надрайонних і районних проводів ОУН Дрогобиць­кої округи.

Улітку 1946 р. Боринський район перепідпорядковується з Дрогобицького Стрийському надрайону, а Меденицький, на­впаки, із Стрийського — Дрогобицькому надрайону [14, арк. 260-261зв., 271-288]. Через створення четвертого Турківсько - го надрайону у 1947 р. в адміністративно-територіальному устрої Дрогобицької округи відбулися досить значні зміни. До нього із Стрийського надрайону увійшли Боринський і Слав- ський райони, а з Дрогобицького надрайону відійшов Турків - ський район. Турківський надрайон отримав завдання охопити прилеглі райони Закарпаття [33, арк. 15 зв.].

З літа 1947 р. Дрогобицька округа складалася з чотирьох надрайонів: Дрогобицького (Дрогобицький міський і районні проводи, Дублянський, Меденицький та Підбузький) [14, арк. 392-462], Самбірського (Добромильський, Нижньоустрицький, Самбірський, Старосамбірський, Стрілківський та Хирівський райони) [34, арк. 93-95], Стрийського (Стрийський та Сколів - ський районні проводи), Турківського (Боринський, Славський, Турківський райони Дрогобицької області та Закарпаття) [35, арк. 4; 10, арк. 201; 36, арк. 205].

Після цього змін в адміністративно-територіальному устрої не проводилося. Щоправда, відповідно до договору між Поль­щею та СРСР, 15 лютого 1951 р. Польщі було передано Ниж - ньоустрицький район та окремі села Хирівського та Стріл - ківського районів тодішньої Дрогобицької області загальною територією 480 км2.

Отже, адміністративно-територіальний устрій округи протя­гом її існування зазнавав окремих змін, зумовлених намаган­ням налагодити оптимальну взаємодію між керівними і низо­вими ланками. Остаточне впорядкування структури відбулося у 1947 р., і оскільки в подальшому змін не було, нововведення можна було вважати життєздатним і таким, що більш-менш вирішувало відповідну проблему. Тобто можна стверджувати, що ОУН вибудувала чітку структуру, на основі якої здійснюва­ла свою діяльність.

Джерела та література

1. Вєдєнєєв Д. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945-1980-ті роки : моно­графія / Дмитро Вєдєнєєв, Геннадій Биструхін. — К. : К. І. С., 2007. — 568 с.

2. Кентій А. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956 рр.) / Анатолій Кентій. — К. : Інститут історії України НАН України,

1999. — 111 с.

3. Кентій А. Українська повстанська армія в 1944-1945 рр. / Анато­лій Кентій. — К. : Інститут історії України НАН України, 1999. — 220 с.

4. Киричук Ю. Український національний рух 40-50-х років XX сто­ліття : ідеологія та практика / Юрій Киричук. — Львів : Добра справа, 2003. — 464 с.

5. Русначенко А. Народ збурений : Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Есто­нії у 1940 -50-х роках / Анатолій Русначенко. — К. : Університет­ське видавництво «Пульсари», 2002. — 519 с.

6. Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943-1949 : Довідник перший / Петро Содоль. — Нью-Йорк : [б. в.], 1994. — 199 с.

7. Содоль П. Українська Повстанча армія 1943-1949 : Довідник дру­гий / Петро Содоль. — Нью-Йорк : [б. в.], 1995. — 295 с.

8. Мороз В. Структура референтури пропаганди ОУН на Дрогобиччи - ні (1944-1950-і рр. ) / Володимир Мороз // Дрогобицький крає­знавчий збірник: Спецвипуск. — Дрогобич : НВЦ «Каменяр», 2002. — С. 188-198.

9. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 1. — 386 арк.

10. Там само. — Т. 9. — 336 арк.

11. Мороз В. З листування членів Проводу ОУН (листопад 1944 — травень 1945) // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. — Львів, 2007. — Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. — С. 43-44.

12. ЦДАВО України. — Ф. 3834. — Оп. 1. — Спр. 4. — 58 арк.

13. Там само. — Ф. 3836. — Оп. 1. — Спр. 67. — 381 арк.

14. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 78. — 462 арк.

15. Там само. — Т. 39. — 295 арк.

16. ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 67417. — Т. 3. — 273 арк.

17. Там само. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 53. — 248 арк.

18. Федорівський С. Нотатки повстанця / Степан Федорівський. — Нью-Йорк : Прометей, 1962. — 207 с.

19. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 47. — 373 арк.

20. Літопис Української Повстанської Армії. Нова серія. Т. 9 : Бо­ротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля : протоколи допитів заарештованих радянськими органами держав­ної безпеки керівників ОУН і УПА [упоряд. О. Іщук, С. Кокін]. 1944-1945. — К. ; Торонто : [б. в.], 2007. — 912 с.

21. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 5. — 457 арк.

22. Прірва Є. Українські підпільні видання під московсько - большевицькою окупацією // До зброї. Журнал української військово-політичної думки. — 1950. — Вип. 2 (15). — С. 31-32.

23. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 73. — 262 арк.

24. ГДА СБУ. — Ф. 2-Н. — Оп. 60. — Спр. 16. — 409 арк.

25. ЦДАВО України. — Ф. 3836. — Оп. 1. — Спр. 70. — 10 арк.

26. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 60. — 300 арк.

27. Там само. — Спр. 372. — Т. 4. — 373 арк.

28. Там само. — Ф. 2-Н. — Оп. 58. — Спр. 11. — 308 арк.

29. Там само. — Ф. 13. — Спр. 372. — Т. 3. — 315 арк.

30. Там само. — Т. 77. — 426 арк.

31. Там само. — Спр. 376. — Т. 74. — 375 арк.

32. ДАЛО. — Ф. П-5001. — Оп. 7. — Спр. 218. — 182 арк.

33. Архів УСБУ ЛО. — Спр. П-38686. — 87 арк.

34. ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 398. — Т. 4. — 200 арк.

35. Там само. — Ф. 2-Н. — Оп. 98. — Спр. 6. — 94 арк.

36. Там само. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 76. — 459 арк.

Анотації

Ильницкий В. І. Структура Дрогобычской округи ОУН (1945— 1952).

В статье впервые на неизвестных и малоизвестных архивных материалах воссоздана организационная структура оуновского подполья в Дрогобычской области с середины 40-х до начала 50-х годов. Автор исследовал особенности деятельности подполья на упомянутых территориях, проследил процесс реорганизации рефе- рентур согласно условиям ведения борьбы.

Ilnytskyy V. I. The Structure of OUN Drohobych district (1945— 1952).

The paper is based on the unknown and little-known archival ma­terials and reproduces the organizational structure of the OUN under­ground in Drohobych region from the middle of 40-th to the earlyof 50- th of 20 century. The author investigates the characteristics of the underground on this territory and traces the process of Referenty reorganization under the terms of struggle.

Похожие статьи