Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРИЧНА ДОКУМЕНТАЛІСТИКА ПРО УПА ОДЕСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ
joomla
ІСТОРИЧНА ДОКУМЕНТАЛІСТИКА ПРО УПА ОДЕСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ
Історія - Інтелігенція і влада

До 75-річчя від дня народження доктора історичних наук,

Професора, заслуженого працівника освіти України Г. І. Гончарука

Ключові слова: ОУН — УПА, документальна література, Одеські історії.

Ключевые слова: ОУН — УПА, документальная литература, Одесские истории.

Key words: OUN — UPA, non-fiction, Odessa historians.

Про діяльність ОУН-УПА, котрі впродовж цілого десяти­ліття боролись проти могутнього тоталітарно-комуністичного монстра, яким був Радянський Союз, відстоюючи віковічну національну ідею незалежної Української Соборної Держави, у вітчизняній та зарубіжній історіографії присвячено чимало наукових досліджень, мемуарних свідчень й публіцистичних творів. Література цієї проблематики радянських часів носи­ла, головним чином, суб’єктивно-викривальний характер з не­одмінно негативною оцінкою українського повстанського руху й звинуваченням повстанців у бандитизмі. А сама тема укра­їнського повстанства для наукових досліджень була повністю закрита. Напрям зображення тих складних і трагічних подій, оснований на документальних матеріалах, із висвітленням ре­альних історичних фактів був присутній тільки у виданнях за­рубіжних авторів та представників української діаспори.

В умовах державної незалежності України ситуація зміни­лася докорінно. Науковці мають можливість вести дослідниць­ку роботу з даної проблеми, ґрунтуючись на документальних матеріалах, які зберігалися раніше в закритих спецхранах із грифом «цілком секретно», і реаліях подій. Одними із перших дослідників цього напряму стали В. І. Сергійчук та С. Л. Руд - ницький [1]. Завдяки творчим зусиллям цих дослідників, а також О. Вовка, І. Павленка, Ю. Черченка та інших вийшли друком збірники документальних джерел про діяльність ОУН — УПА, складених безпосередньо на основі документів


І матеріалів архівних фондів України та Росії [2]. Цей джере­лознавчий матеріал дає можливість познайомитись з реальни­ми подіями, що відбувались в роки жорстокої боротьби укра­їнських повстанців проти ворожих сил нацизму і більшовизму на території України.

До цієї теми останнім часом активно долучились й одеські історики Григорій Гончарук та Олександр Нагайцев (нині по­кійний). Звертає на себе увагу послідовність і непохитна ло­гіка, з якою вони впродовж ряду років вивчають документи визвольних змагань на теренах України. Про це свідчать самі назви їхніх книг даної проблематики: «Нацистські документи про УПА. Різночитання», «Українські повстанці в радянських літературі та документах 1944-1953 років», «Розправа: Укра­їнське Повстанство в радянських документах 1954-1964 років. Частина друга», «Нерівна боротьба тривала: Етнічний потенці­ал руху за незалежну Україну за вітчизняними документами 1965-1974 років. Частина третя [3].

Книги Г. Гончарука і О. Нагайцева являють собою справжній прорив в історіографії складної українознавчої проблеми. Адже за радянських часів література про УПА була представлена не в документах (радянська історіографія аж ніяк не була в цьому за­цікавлена), а переважно суб’єктивними мемуарами чи творами відвертого антиоунівського українофобського спрямування. Так, в одному із харківських видавництв нещодавно вийшла книжка групи авторів під претензійною назвою — «Без срока давности». В ній на основі вже неодноразово спростованих звинувачень ро­биться спроба поширити часткове на загальне — звинуватити у злодіяннях, що чинилися окупантами та їх тимчасовими союз­никами, всіх, хто брав участь в русі за відродження української державності чи співчував їм, при цьому незалежно — чинив він чи не чинив злочини. Цей прийом не новий — вся подібна літе­ратура радянського періоду будувалась саме за таким принци­пом, зображуючи оунівців тільки в негативному плані; її автори, заперечуючи правомірність самої боротьби українського народу за незалежність своєї країни, як правило, не турбувались про об’єктивність висвітлюваних ними подій.

Вищеназвані книги відрізняються від харківського варіан­ту та йому подібних творів висвітлення жорстокої боротьби на українській землі в середині XX століття тим, що їхні авто­ри досліджують проблеми повстанської боротьби за незалежну Україну на базі реальних подій, багаторазово підтверджених до­кументальними матеріалами. На відміну від позицій, що базу­ються на старих радянських стереотипах відносно повстансько­го руху, в них розкривається конкретна динаміка протиборства, показано зміни в тактиці боротьби за роками й напрямами. При цьому важливо підкреслити, що поряд з відомими архівними матеріалами українських та російських фондів використано чи­мало нових, нещодавно відкритих документальних джерел. Це значно розширює межі об’єкту дослідження.

Зокрема, вони першими випустили оригінальну історіо­графічну працю під назвою «Українська Повстанська Армія в літературі і документах», в якій детально проаналізували українські та зарубіжні дослідження про УПА, видані в 1940­

1990 роках, котрі ґрунтувались на документальних джерелах трьох протиборствуючих сторін — радянської, нацистської та українсько-оунівської.

Предметом іншого оригінального дослідження Г. І. Гонча­рука і О. Ю. Нагайцева став аналіз документів про діяльність Української повстанської армії під час Другої світової війни, які ввійшли до тритомного збірника німецьких документів, що вийшов друком у Канаді в 1983 і 1991 роках. Крім самих доку­ментальних матеріалів, кожна книга містить резюме укладачів українською та англійською мовами. Фактологічний матеріал цих документальних збірників також зацікавив авторів, які в 2003 році випустили книгу «Нацистські документи про УПА: Різночитання», наблизивши, таким чином, до широкого читача України зміст надзвичайно важливих документів про героїчну боротьбу УПА на два фронти — проти німецько-фашистських окупантів та радянських військ.

У цій праці представлено понад двісті резюме до німецьких документів українською мовою канадських авторів та комен­тарі авторів даної книги, виконані російською мовою. У своїх коментарях автори критично розглядають німецькі джерела про УПА відносно їх достовірності й тлумачення, порівнюючи з документами з інших джерел, уточнюють дані, показують важливе значення їх опублікування.

Цілком логічні по кожній розглянутій книзі авторські ви­сновки, в яких відображено тематичні сюжети німецьких дже­рел: чисельність повстанських формувань, їхня боротьба, втра­ти та інші напрямки. Наприклад, у висновках по першій книзі відзначається, що чисельність окремих повстанських загонів складала від 1000 до 6000 бійців, а загальні сили нарахову­вали: 20 тис. чоловік у Тараса Боровця на осінь 1943 року і понад 40 тис. у Романа Шухевича на кінець липня 1944 року. За період з квітня 1941 року по червень 1944 року про бойові дії повстанців проти німецьких окупантів говориться в п’яти документах, про бої з радянськими військами і партизанами — більш як в десяти, а проти поляків — в чотирьох.

В книзі другій аналізуються матеріали за серпень 1944 — квітень 1945 років. В ній чисельність повстанців називається від 40 тис. до 100 тис. чоловік. Тут німецькі документи не фіксують бойових дій формувань УПА. Зате за радянськими даними, боїв було чимало. Лише на карті генштабу СРСР були нанесені дані про 410 збройних зіткнень частин УПА з радян­ськими військами за період з 19 лютого по 20 вересня 1944 року, в результаті чого 13.024 повстанці було вбито і 7.448 чоловік узято у полон.

У висновках по третій книзі в основному виділено форми підпільної боротьби оунівських формувань. Тут ідеться про те, що упродовж перших двох років війни учасники руху за неза­лежну Україну зазнали значних втрат. В листопаді 1941 року німецькі каральні органи отримали наказ СД за № 12432, в якому говорилося: «Встановлено, що рух Бандери готує по­встання в Рейхскомісаріаті (Україні), метою якого є створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути заарештовані й після допиту таємно знищені як грабіжники. Протокол допиту переслати по інстанції. Цей лист має бути знищений командиром негайно після прочитання». Достовір­ність цього документа автори підтверджують й іншими джере­лами.

В третьому томі видання наведено десятки документів про криваві переслідування гітлерівцями учасників і прибічників руху С. Бандери як в Україні, так і в самій Німеччині та інших країнах, окупованих гітлерівськими військами. Так, наприкін­ці 1941 — упродовж 1942 років були заарештовані і розстріля­ні сотні бандерівських активістів по всій Україні — у Вінниці, Житомирі, Кременчуку, Чернігові, Рівному, Миколаєві, Білій

Церкві, Луцьку, Донецьку, Херсоні. Оперативні зведення ні­мецької поліції та інших каральних органів рясніють даними про арешти прибічників незалежності України у Києві, Львові й багатьох інших містах. Тільки за 12 днів грудня 1942 року окупанти заарештували 75 чоловік, у тому числі два місцевих керівники ОУН і п’ять українських поліцейських. У другій по­ловині грудня арешти відбулися в Берліні й в Україні (Полтава і Миколаїв), в лютому 1943 року під час чергової акції проти бандерівців у Німеччині до в’язниці було кинуто 136 чоловік...

Із наведеної в книзі таблиці хронологічних і кількісних ха­рактеристик німецьких документів про історію УПА, вміщених в канадському тритомнику, видно, що найбільше документаль­них матеріалів відноситься до 1941 і 1944 років — періоду осо­бливо напруженої боротьби національних патріотичних сил за незалежність України.

Викликають неабиякий інтерес матеріали, що відображають український антифашистський рух на завершальному етапі війни. Коли гітлерівська Німеччина опинилась перед лицем то­тальної катастрофи, її військові кола почали шукати зв’язків з ОУН і УПА та українським визвольним підпіллям — силами, які вели боротьбу проти більшовицької окупації України. До честі останніх, гітлерівці практично не знайшли у них пози­тивного відгуку.

Окремо слід наголосити на питанні відносно достовірності нацистських документів. Сумніви щодо цього спростовуються опублікованими документами про УПА, що характеризують ді­яльність відповідних органів, і котрі були віднайдені в архівах не тільки України, але й Москви та Сполучених Штатів Аме­рики. Про достовірність цих документів переконливо свідчить їхній збіг як за часом, так і за змістом, що підтверджує їх не­заперечну ідентичність.

Г. Гончарук і О. Нагайцев виходять із правди історії — тієї міцної основи, на котрій базується сучасна вітчизняна наука і законодавство України. Як відомо, нині визнаються тільки ті особи, злочини яких доведено судом і покарано сучасним законодавством. Тому автори даного дослідження пишуть про рядових учасників повстанського руху, відстоюють їх інтереси, їхніх сімей, а також українських громадян, які співчували по­встанцям і допомагали їм в справедливій боротьбі. Вони реабі­літовані незалежною Україною. Таких повстанців переважна більшість, а це десятки тисяч українських патріотів зі своїми людськими долями. Перебуваючи в повстанських загонах, вони боролись за незалежність своєї країни, а це ніяким чином не може трактуватись як злочин. Для них несправедливі звину­вачення у співпраці з окупантами, пособництві їм тощо; вони самі брали найактивнішу участь у кровопролитній боротьбі проти окупантів. В цьому і полягає відмінність даних докумен­тальних досліджень.

Дослідники наводять порівняльні дані про людські втрати з обох боків, вони свідчать про незрівнянно величезні втрати з боку українських повстанців. Упродовж десяти років боротьби Українська повстанська армія втратила вбитими понад 121 ти­сячу своїх бійців і командирів, понад 285 тисяч чоловік були захоплені в полон гітлерівськими і радянськими військами, а також 115 тисяч бойовиків добровільно здалося радянським властям, опинившись у гулагівських концтаборах. Всього по­над півмільйона українських патріотів, які боролись проти німецьких та радянських регулярних військ за незалежність України, загинули або опинились у руках ворога [4, 334-335].

Можна цілком погодитись з висновком, наведеним авторами у своїй книзі «Украинские повстанцы в советских литературе и документах»:

«.Победой завершая Великую Отечественную войну, — пи­шут они, — тоталитарный режим Сталина столкнулся в Украине с сильным националистическим противодействием в лице ОУН, УПА и УНРА, которые сумели в тяжелых условиях оккупа­ции создать политические и другие структуры, многотысячные войсковые формирования, подготовить необходимые кадры для развертывания вооруженной борьбы за независимую Соборную Украину, получить на это благословение поместной церкви, а также поддержку значительной части местного населения.

Однако это национально-освободительное движение, про­грессивное и демократическое, справедливое и политическое по своей сути, было воспринято как реальную угрозу многолетнему деспотическому режиму. Поэтому для его подавления сталин­ское руководство бросило регулярные правительственные вой­ска и карательные органы, а мощные средства пропаганды — на дискредитацию идеи самостоятельности Украины, обвиняя лидеров движения в связях с оккупантами и зарубежными спецслужбами» [4, 332].

Своєрідним продовженням попередніх п’яти наукових праць, присвячених українському національно-визвольному руху, є нещодавно випущена документальна книга, підготов­лена Г. І. Гончаруком, О. Є. Нагайцевим і О. О. Шановською «Украина: Предрассветные сражения: Сопротивление влас­ти в советских документах 1975-1991 годов» [5]. Головний її зміст — питання, пов’язані із політичними репресіями та оборо­ною національних і людських прав в Україні, з багатогранним рухом опору в 1970-1980-ті роки. Книга на основі докумен­тальних даних відображає різні форми національно-визвольної боротьби українських патріотів із комуністичною владою.

Таким чином, документальна література, що з’явилася останнім часом в Україні, у тому числі підготовлена одеськими дослідниками, переконливо засвідчує реальну — надзвичайно складну і трагічну — історію десятилітньої героїчної боротьби українських повстанських сил, що мала своєю метою віднов­лення незалежної Української Суверенної Держави і позбут - тя режимів репресивних тоталітарних систем — нацистського і сталінського. Автори досліджень, виходячи з об’єктивних принципів й правди історії, показують, що протистояння за­гонів УПА проти регулярних військ і каральних органів СРСР (як і свого часу проти німецько-фашистських окупантів), котрі мали величезний досвід репресивно-терористичної діяльності, спрямованої проти власного народу, завершилась поразкою. Самовідданий саможертовний виступ сотень тисяч українських патріотів, на жаль, був приречений — надто нерівні сили про­тистояли їм у цій справедливій національно-визвольній бо­ротьбі.

Джерела та література

1. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріа­ли. — Київ: Дніпро, 1996; Його ж: Десять буремних літ. — К.: Дніпро, 1998; Рудницький С. Л. Чому ми хочемо самостійної Укра­їни? — Львів: Світ, 1994.

2. Видання Головного Командування УПА. Нова серія Літопису УПА. — Київ — Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1995; Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: Директивні документи ЦК Компартії України. 1943-1959. Нова серія. Том 3. — Київ —

Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 2001; Українська Головна Ви­звольна Рада: Документи. — Нью-Йорк; Київ; Львів, 1994. Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних ре­жимів. — Львів, 2004.

3. Гончарук Г. И., Нагайцев А Е. Нацистские документы об УПА. Раз­ночтения. — О.: Астропринт, 2003; їхня ж: Украинские повстанцы в советских литературе и документах 1944-1953 годов. — О.: Астропринт, 2004; їхня ж: Расправа: Украинское Повстанчество в советских документах 1954-1964 годов. Часть вторая. — О.: Асто - принт, 2006; їхня ж: Неравная борьба продолжалась: Этнический потенциал движения за независимую Украину по отечественным документам 1965-1974 годов: Часть третья». — О.: Астропринт,

2009.

4. Гончарук Г. И., Нагайцев А. Е. Украинские повстанцы в со­ветских литературе и документах 1944-1953 годов. — О.: Астро­принт, 2004.

5. Гончарук Г. И., Нагайцев А. Е., Шановская Е. А Украина: Пред­рассветные сражения: Сопротивление власти в советских докумен­тах 1975-1991 годов. — О.: Астропринт, 2011.

Анотації

Цвилюк С. А. Историческая документалистика про УПА одес­ских исследователей.

В статье проведен обзор подготовленной одесскими историками документальной литературы, в которой показана борьба украин­ских повстанческих сил с гитлеровским и сталинским тоталитар­ными режимами за независимость Украины.

Tsvilyuk S. A. Historical documentary of Odessa researchers about UPA.

The article provides an overview of the nonfiction prepared by Odessa historians that shows the struggle of the Ukrainian isurgent forces against Hitler’s and Stalin’s totalitarian regime for the sake of Ukrainian independence.


[1] В останні роки світ побачили ґрунтовні праці, у яких викладено як за­гальні обставини співіснування політики та історичної науки в УРСР [див.: 1; 2], так і показано складні життєві траєкторії помітних представників україн­ської радянської історіографії в умовах політико-ідеологічного пресингу [див.: 3; 4 та ін].

[2] Натомість, мені не відомо, що хоча б одного російського історика репресу­вали чи цькували у період 1930—1980-х років за «російський великодержавний шовінізм», хоча гасло про потребу його поборювати ніколи офіційно не було вилучено з радянського ідеологічного дискурсу.