Головна Історія Інтелігенція і влада ПІВДЕННА УКРАЇНА НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ “ЭКОНОМИЧЕСКИЙ УКАЗАТЕЛЬ” 1857-1861 рр
joomla
ПІВДЕННА УКРАЇНА НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ “ЭКОНОМИЧЕСКИЙ УКАЗАТЕЛЬ” 1857-1861 рр
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Г. Гончарук

Журнал “Экономический указатель” видавався у Петербур­зі протягом 1857-1861 рр. (з середини 1859 р. почав виходи­ти під назвою “Указатель политико-экономический. Статисти­ческий и промышленный журнал”, а з 1860 р. — під назвою “Указатель экономический, политический и промышленный”). Дослідники історії економічної думки України вказували, що “Экономический указатель” був не лише провідним економіч­ним часописом країни, але й рупором прогресивних та демок­ратичних ідей [1].

Подальше вивчення матеріалів “Экономического указате­ля” може бути цінним для дослідження історії українського господарства середини XIX ст. Адже, по-перше, редактором зазначеного журналу був Іван Васильович Вернадський (1821­1884 рр.) — видатний український економіст, випускник та професор Київського університету, і навколо журналу гурту­валися інші тогочасні українські економісти (в тому числі со­ратник І. Вернадського професор М. X. Бунге та ін.). Тому, як зазначає сучасний економіст І.-С. Коропецький, “доказом постійного інтересу до України” редакції журналу “було час­те друкування дописів про соціально-економічний розвиток українських регіонів. Кореспондентами виступали О. Чуж - бинський, А. Скальковський, О. Гейсман, О. Біломорський, В. Ліновський, М. Бунге, А. Рославський-Петровський” [2]. По-друге, журнал виходив у нетривалий період “гласності” на­передодні “великої реформи” у Російській імперії, і на його сторінках могли обговорити проблеми, що давно вже їх хвилю­вали. “Завдяки друкованій гласності, — писав один з дописува­чів журналу, — у теперішній час ми користуємось вказівками, порадами, судженнями та роздумами, чого в нас нема, чого бракує, що не так й що може надати більше користі й блага суспільству” [3].

Метою цієї статті є вивчення матеріалів “Экономического указателя”, присвячених Південній Україні — регіону, що в середині XIX ст. мав певні особливості економічного розвит­ку, відмінні від інших земель Наддніпрянщини. В цьому плані важливим було співробітництво “Экономического указателя” з визначним одеським статистиком, “Геродотом Новоросійсько­го краю” Аполлоном Олександровичем Скальковським (1808­1897 рр.). Вже в першому випуску журналу А. Скальковський був названий серед шести “літераторів”, які обіцяли часопису “свою підтримку” [4]. Невдовзі на сторінках журналу з’явилася низка публікацій А. Скальковського [5], серед яких виділялася стаття “Торговельне значення Одеси”, спрямована на спросту­вання звинувачень супротивників одеського порто-франко [6]. Проте статті А. Скальковського на сторінках “Экономического указателя” заслуговують на окреме дослідження і в цій статті ми зупинимось на інших публікаціях журналу, присвячених Українському Півдню.

Серед населених пунктів Південної України найбільше ува­ги “Экономический указатель” приділяв Одесі, яка на той час була і найбільшим за чисельністю населення містом України, і головним її економічним центром. Притому про значення Одеси, передусім як головного порту українського зерново­го експорту, згадували дописувачі практично з усіх регіонів Наддніпрянщини. Наприклад, у кореспонденції із Кам’янця - Подільського про те, як “Поділля, батьківщина Хмельницько­го та Перебійноса, не на жарт поринає у водоверть потоку, що зветься цивілізацією”, між іншим зазначалось, що через над­звичайну дорожнечу та попит Поділля почало вивозити зерно не лише до Одеси, але й до регіонів, що раніше були експорте­рами цього продукту (“Одеса, Царство Польське та Галичина наперебій один перед одним стали забирати тутешній хліб...”). Показово, що автор вказував на негативний вплив революції 1848 р. та ліквідації панщини в Галичині на хлібний експорт останньої. “Галичина, — відзначав кореспондент, — раніше не лише нічого не забирала, але навіть разом з Поділлям й Бес - сарабією насичувала одеські та галицькі спіжарні; Дністер та Прут служили їй тим самим, чим тепер слугують Бессарабії та Поділлю. Але ті часи минули, й нескоро, й, навіть, ніколи не повернуться. Від 1848 р. внаслідок корінної зміни економічних громадянських відносин виробничного класу в Австрії, вироб­ництво хліба в Галичині зменшилося. Від тоді не лише жодна чверть пшениці не перетнула Збруч ані через Прут, але навіть Новоселиця, Гусятин й інші митниці перетворилися на місця збуту, більш вигідні, ніж сама Одеса. Раніше його вельмож­ність граф Голуховський сам відправляв до Одеси свої галери з пшеницею, тепер він та гідні співвітчизники змушені обме­житися виготовленням самих лише галер та ще й за цінами, що постійно зменшуються” [7]. Автор кореспонденцій з Жи­томира В. Линовський вказував на велике значення торгівлі Одеси для економічного життя Волині. (Автор кореспонденції зазначав: “Благодійницею нашою в минулому році була Одеса, в якій ціни на хліб були міцними та високими, й перевищува­ли ціни, що були у знамениті 1817 та 1847 роках. Наша міс­цевість, хоча й досить віддалена від Одеси, якщо не прямо, то опосередковано тяжіє до головного ринку Чорного моря й бере участь у вигодах його відпускної торгівлі. Коли в Одесі ціни високі, то нашим підприємцям не біда заплатити за перевезен­ня два карбованці з чверті”) [8]. Вказувалося й на тісні зв’язки з Одесою через ринок Кременчука господарства Лівобережної України (“В Кременчуці центр хлібної торгівлі усього краю, бо звідти різні агенти відправляють вже свої запаси і в Одесу для відвантаження, і в інші центри”, — зазначав автор “Заміток про Малоросію”) [9]. Зважаючи на таке значення одеської тор­гівлі, “Экономический указатель” від сьомого випуску 1858 р. почав практично у кожному номері подавати інформацію про стан одеської торгівлі і торги на одеській біржі (її тривалий час надсилав до журналу М. Бернштейн) [10].

Кореспондент з Могилів-Подільського звертав увагу на те, що Одеса доби порто-франко для поміщиків Поділля була не лише джерелом прибутків та місцем розваг, вона захоплюва­ла їх новими ідеями щодо розвитку свого господарства, запа­лювала в них підприємницький азарт (“В Одесі подільський поміщик не лише вчився зіграти в банк та в бостон, не лише разом зі своєю прекрасною половиною... насолоджувався при­ємністю морського купання, але він чув там про інші порти, бачив, як добре у інших все сходить з рук, які надзвичайно прибуткові справи здійснюють херсонські поселяни, як безлюд­дя новоросійських степів... починають приносити доходи від тонкорунної вовни... ” [11].)

Проте іноді журнал писав і про певні недоліки одеської торгівлі й особливостей міського життя. Так, вищезгадуваний В. Ліновський ремствував, що постачальники зерна надто тер­піли від одеських посередників й навіть спроби деяких помі­щиків постачати продукцію безпосередньо до одеського пор­ту закінчувалися невдачею, “і поміщикам доводилося майже завжди мати справу з одеськими гендлярами та аферистами, які систематично і спільно діяли, щоб якнайсильніше зни­жувати базарні ціни” при закупівлі зерна [12]. В публікаціях 1859-1861 рр. (у цей час кількість ґрунтовних матеріалів про господарство Південної України на сторінках журналу значно зменшилася, зокрема, у 1861 р. йому не було присвячено жод­ної аналітичної статті, лише короткі повідомлення, а у рубриці “Биржевой указатель” подавалися відомості лише про торгівлю Петербурга та Риги) з’являлося більше критичних зауважень щодо одеського життя. Зокрема вказувалося на поганий бла­гоустрій міста [13], брак на ринку розмінних грошей, марно­тратство місцевої публіки та ін. Так, автор однієї з публікацій стверджував, що одесити та одеситки надто переймаються до­рогим одягом, відзначаючи: “В Одесі ні в кого з багатіїв (за ви­нятком дому князів Воронцових та ще двох-трьох) немає доброї бібліотеки, картинної галереї і т. п. предметів цивілізованої розкоші. Всі кошти витрачаються на вбрання” [14].

Поруч з майбутнім визволенням селянства, чи не найважливі­шим питанням економічного життя країни в кінці 1850-х — на початку 1860-х рр. було питання про будівництво залізниць і, зокрема, їхні напрямки. Щодо цього точилися найзапекліші дискусії. Не дивно, що вже у другому випуску “Экономического указателя” з’явився матеріал редактора з цього питання. Його автор вважав, що однією з трьох залізниць, будівництво яких є найнеобхіднішим, є залізниця на Одесу. “Така дорога необ­хідна, — зазначав Іван Вернадський, — особливо якщо вона гілками своїми з’єднається, з одного боку, з Подністров’ям, з другого — з галицькою мережею залізниць, яка б з’єднувала

Одесу з місцем її збуту, що є на Заході”. В тодішній пресі кон­курентом проекту одеської залізниці вважався проект залізни­ці на Феодосію, однак автор вищезгаданої статті вважав до­цільним збудувати дві залізниці — і на Одесу, і на Феодосію [15]. Подібний підхід зберігався і в інших публікаціях журна­лу [16]. Так, кореспондент з Поділля, зазначаючи, що місцеве населення цього краю радо зустріло звістку про проекти заліз­ниць Одеса — Київ та Одеса — Радивилів, підтримував ідею “з одного боку з’єднати Одесу з Московсько-Феодосійською доро­гою через Брацлав, Київ та Ніжин, з іншого — з австрійським містом Бродами, а так і з усією Європою...” (як відомо, на той час Броди та Одеса мали вже давні зв’язки, завдяки маршру­ту міжнародного транзиту залізниця могла б значно їх розши­рити). Водночас подільський кореспондент вважав потрібною і залізницю до Феодосії. “Одеса, — писав він, — красива ца­риця Евксинського понта, залишиться на своєму троні до тих пір, поки не закінчаться буйні сили подільських та українсь­ких ґрунтів. Нехай підноситься, цвіте, красується Феодосія: вона буде молодшою сестрою цариці на маленькому престолі Пропонтіди” [17] (Про те, що Феодосія завдяки залізниці може стати “молодшою сестрою” Одеси, зазначали інші дописувачі журналу [18].)

Показово, що одна з перших рецензій, що з’явилася на сторінках журналу, була рецензія І. Вернадського на книгу Миколи Герсеванова “Які залізниці вигідніші в Росії — кінні чи залізні?”, надруковану в Одесі. Вернадський цілком підтри­мував запропонований Герсевановим напрямок лінії залізниці від Одеси до лівобережної України, зазначаючи: “Що ж сто­сується до ліній, вказаних автором, то особливо корисною він ставить, між іншими, з Одеси до Поділля та Малоросії, став­лячи її за важливістю вище московсько-нижегородської. Ми в цьому відношенні цілком згодні з поважним автором...” Однак Іван Васильович не погоджувався з багатьма твердженнями одеського автора, зокрема, з його бажанням надто зважати на “особливості країни” при будівництві залізниць, що спричиня­ло згоду бачити у степовій Україні якщо не парові, то хоча б кінні залізниці. “Пропонуючи правильні лінії, — справедливо відзначав І. Вернадский, — п. Герсеванов пропонує неправиль­не твердження, що у “безлісих місцях Росії кінні залізниці в усіх відношеннях вигідніші”. Бажано було б знати, наприклад, чому такі дороги вигідніше там, де нема ліса, але є кам’яне вугілля” (тобто у Південній Україні. — Т. Г.) [19].

Прогнозуючи вплив залізниць на українське господарство,

В. Ліновський в статті на сторінках “Экономического указа­теля” дослідив становище чумацького промислу. Притому цей волинський кореспондент журналу звернув увагу на обставини подорожі чумаків до Одеси. Туди вони їхали переважно з ван­тажем чужого зерна, а звідти могли вести сіль та рибу (“В Одесі на Пересипу багато оптових соляних магазинів, до яких надхо­дить сіль з кримських озер й продається по 38 або 39 коп. за пуд протягом всієї весни. Практична гавань заповнена суднами з Азовського моря з судаками і таранею. Чумаки без перешкод можуть запастися товаром, що складає звичайний предмет їх­ньої торгівлі...”) Однак якщо чумак не мав грошей на закупів­лю в Одесі цього товару, йому доводилося повертатися до дому порожнім, значно збільшуючи свої видатки. В. Ліновський звертав увагу на те, що деякі чумаки, або “фурщики”, фактич­но професійно займалися перевезенням, відходячи від селянсь­кої праці (автор зазначав, що такі чумаки “не обмежуються перевезенням пшениці, солі і риби, але беруть будь-який товар, який їм довірять, наприклад з Києва везуть на Південь до Оде­си, Миколаєва, Кишинева залізо, мотузки, з Полісся — смолу, дьоготь...”). На конкретних підрахунках В. Ліновський дово­див, що через збільшення видатків (зокрема, на випас худоби в південних степах та ін.) доходи чумаків на середину XIX ст. значно зменшилися, призводячи цей промисел до фактичного занепаду. Водночас збільшення платні за чумацькі перевезення з господарів товарів загрожувало конкурентоспроможності ук­раїнської пшениці на закордонних ринках. (“Лише одна умова може підтримати чумацький промисел — це збільшення фрах­ту; але цей фрахт і без того вже є дорогим: відомо, що за пос­тачання чверті пшениці з Балти до Одеси потрібно заплатити дорожче, ніж з Одеси у Марсель. Збільшення фрахту загрожує витісненням головного експортного товару нашого краю з за­гального ринку”.) Використовуючи відомості з праці А. Скаль - ковського, В. Ліновський доводив, що лише у 1853 р. одеський зерновий експорт потребував щонайменше 267 220 чумацьких возів (в разі якщо кожен з них робив до Одеси по три подо­рожі). Лише будівництво цих возів, за підрахунками кореспон­дента, коштувало українському господарству більше 20 млн крб. “Коли залізниці будуть влаштовані, — зазначав В. Лінов­ський, — тоді ці 20 мільйонів, що витрачаються здебільшого дрібними землеробами, знайдуть застосування і інших галу­зях виробництва, більш доходних, ніж чумацький промисел, й зміцнять добробут землеробів” [20]. На сторінках журналу і пізніше зазначалися незручності перевезення товарів по Ук­раїні чумацькими возами (автор однієї з публікацій 1860 р. за­значав: “Підраховано, що постачання хліба до Одеси та інших південних портів з губерній Катеринославської, Харківської, Чернігівської, Полтавської та Київської, з Поділля та Бесса - рабії, а також перевезення солі від перекопських озер до ново­російських та малоросійських губерній, займає щорічно біля мільйона сільського населення й більше мільйона голів рогатої худоби”) [21].

В “Экономическом указателе” публікувалися також матеріа­ли щодо різних аспектів розвитку промисловості на Півдні України. Між ними ґрунтовний нарис присвячений вугільній промисловості краю (в ньому зверталася увага і на історію її розвитку, зокрема, на заходи, здійснені для сприяння цій га­лузі генерал-губернатором М. С. Воронцовим [22]), детально розроблений проект (з підрахунками та обґрунтуванням вигід­ності) будівництва в Маріуполі рейкового заводу [23] та ін.

Значну увагу “Экономический указатель” приділяв діяль­ності акціонерних компаній, зокрема створеному на Чорному морі “Русскому обществу пароходства и торговли” (РОПіТ). Журнал вміщував оголошення та іншу інформацію від одеської контори РОПіТ про влаштування рейсів, закупівлю пароплавів та ін. [24]. Повідомляючи про відкриття в Одесі чергової ком­панії, дописувач журналу зазначав: “Одесі судилося зробити­ся якщо не осердям, то принаймні одним з головних пунктів, на яких у останнє десятиліття покладено завдання, шляхом з’єднання капіталів приватних осіб, покласти тверде підґрун­тя різнобічному розвитку промислових та торговельних сил”

[25].

Визначний етнограф Олександр Степанович Афанасьев-Чуж - бинський (1816-1875 рр.) від 1858 р. на сторінках “Экономичес­кого указателя” почав друкувати свої кореспонденції, подоро - жуючи по різних місцях Південної України та суміжних з нею земель (між іншим, в своєму третьому такому нарисі, присвя­ченому Полтавщині, О. Афанасьєв-Чужбинський звернув увагу на необхідність друкування пояснень про закони для місцевих селян української мовою, й особливо до тих законів, що будуть визначати “перехідне положення” на шляху кріпаків до волі)

[26] . Від самої першої своєї кореспонденції, написаної з Акер­ману (інші були написані в Херсоні, Очакові, Феодосії та ін.). О. Афанасьєв-Чужбинський особливу увагу приділяв стану шляхів в краї, який він здебільшого визначав як незадовіль­ний. Між іншим він наголошував на незручності переправ через місцеві річки — Дніпро та Дністер, особливо в час паводків, коли на переправах накопичувалися великі черги. “Хотів би я, щоб тим губернаторам, яким доносять про справність переправ і які в свою чергу доповідають про благоденство своєї губернії, довелося переправлятися восени або навесні, й не з губерна­торським почтом, а просто як проїжджаючий й ще по приватній справі”. За словами О. Афанасьєва-Чужбинського, відкупники переправ за право переїхати поза чергою під час паводку стягу­вали платню, що перевищувала звичайну у десятки разів (вона могла зрости з 15 копійок до 3 крб), “а інакше, — зазначав О. Афанасьєв-Чужбинський, — ви будете стояти більше доби на порожньому берегу без притулку, віддані на жертву холоду, го­лоду та іншим незручностям подорожі по нашій вітчизні” [27]. Окремі нариси О. Афанасьєва-Чужбинського були присвячені складнощам землеробства в причорноморських степах (автор відзначав, що “протягом майже чотирьох років здійснював по­дорожі по різних кутках Новоросійського краю” й зібрав багато інформації про місцеве селянство), судноплавству по Дністру в районі Херсону та ін. [28].

В полі постійної уваги журналу були питання благоустрою південноукраїнських міст (зокрема, регулярно публікувалася поточна інформація про організацію брукування одеських ву­лиць), ремонту та спорудження постових споруд тощо. В умо­вах “гласності” навіть ці питання спричиняли дискусії на сторінках журналу. Зокрема, мала місце полеміка щодо роботи водогону в Сімферополі та проектів його реконструкції [29]. “Экономический указатель” приділяв увагу стану судноплавс­тва на Азовському морі [30] і його дописувачі, між іншим, по­лемізували щодо питання про засоби боротьби із засмічуванням цього моря баластом з іноземних суден [31]. Були публікації, присвячені проблемам покращення пристані в Бердянську та спорудження там молу [32]. З цього приводу теж виникла по­леміка, оскільки один з дописувачів, базуючись на багаторічно­му спостереженні за акваторією цього порту, висловив сумніви щодо доцільності будівництва молу без проведення детальних досліджень [33].

На сторінках “Экономического указателя” вміщувалися статті авторів з міст Південної України щодо різних проблем економічного розвитку Російської імперії в цілому. Серед та­ких авторів були і члени “Товариства сільського господарства південної Росії”, що діяло в Одесі. Варто відзначити ґрунтов­не дослідження “головного сільськогосподарського інспектора в південних губерніях Росії” члена вищезгаданого товариства від 1850 р. Д. Струкова [34], яке викликало негативну рецен­зію з боку народницького “Современника”. Показово, що у докладній відповіді “Современнику” І. Вернадський, доводя­чи кволість аргументів прибічників “общинного соціалізму”, зауважив, що не збирається захищати статтю Д. Струкова, бо “ця чудова стаття сама говорить за себе і захищає себе краще за нас” [35].

Досить часто “Экономический указатель” передруковував, іноді зі скороченням, повідомлення та статті з видань Півдня України: “Одесского вестника”, “Записок общества сельского хозяйства Южной России”, “Южного сборника”, “Херсонских губернских ведомостей” та ін. Наприклад, у 1859 р. були зі скороченням опубліковані дві досить гострі та аналітичні статті з “Южного сборника”: Д. І. Балинського “Чи задовольнять ак­ціонерні компанії економічні потреби Росії”, в якій ставилася під сумнів доцільність більшості створених в країні акціонер­них товариств й наголошувалося на тому, що держава має допо­магати лише найбільшим з них — тим, хто займається влашту­ванням пароплавного та залізничного сполучення, як приклад такої компанії наводилося РОПіТ (водночас автор стверджував: “Від великих компаній можна очікувати успіху тоді, коли вони ведуть свої справи абсолютно гласно й під керівництвом тала­новитих фахівців”), а також П. О. Стойковича “Про значення хлібної конкуренції в хлібній торгівлі по відношенню до Но­воросійського краю”, де стверджувалося, що невдачі хлібної торгівлі Південної України 1856-1857 рр. може бути подола­но завдяки будівництву залізниць та майбутньому звільненню селянства (“майбутні зміни землеробського стану забезпечать швидке заселення країни й покладуть початок раціональному господарюванню”, — стверджував автор, який, на відміну від багатьох, не вважав, що скасування кріпацтва призведе до за­непаду хлібного експорту) [36].

Загалом, слід зазначити, що хоча “Экономический указа­тель” видавався в Петербурзі економістом з України, матеріа­ли щодо проблем української економіки (“Півдня Росії”) на його сторінках не переважали. Багато уваги в журналі при­ділялося загальноімперським й загальноєвропейським пробле­мам, досвіду розвинених країн Заходу, працям з теоретичної політекономії (це ще більше стосувалося додатку до “Эконо­мического указателя” — журналу “Экономист”, що продовжив виходити після 1861 р. як самостійний журнал). Тому “Эко­номический указатель” важко порівняти, наприклад, з “Ос­новою” (яка теж видавалася діячами з України в Петербурзі, проте головну увагу приділяла саме питанням культурного та економічного розвитку України). Однак навіть мешканці окре­мих українських регіонів, зокрема Півдня, могли обговорити на сторінках “Экономического указателя” свої місцеві пробле­ми, сповна користуючись дарованою “гласністю”. Слід відзна­чити, що “Экономический указатель” не зосереджувався лише на економічних питаннях, його редакція (слід згадати, що за першою професією І. Вернадський був філологом) часто публі­кувала інформацію про розвиток культури, освіти (заснування недільних шкіл, університетське життя та ін.), побут та куль­туру українського населення, українську літературу (у рубри­ці “Открытые вопросы” влітку 1861 р. журнал, між іншим, запитував у читачів: “Чому зі сторони великоросів і взагалі населення столиці не було висловлено або жодного, або дуже мало співчуття до Т. Г. Шевченка, особистості визначній і з ог­ляду на її життя, діяльність, і передусім з огляду на теперішні течії?” [37]) та ін. Тому матеріали “Экономического указателя” безперечно заслуговують на подальше вивчення.


Джерела та література

1. Коропецький І. С. Українські економісти XIX ст. та західна на­ука. — К., 1993. — С. 79-83.

2. Там само. — С. 84.

3. Письма в редакцию // Экономический указатель (далі — ЭУ). — 1859. — Вип. 11 (115). — С. 256, 257.

4. ЭУ. — 1857. — Вып. 1. — С. 24.

5. Скальковский А. Торговое значение Одессы // ЭУ. — 1857. — Вып. 13. — С. 306-310; Скальковский А. Крымский соляной промысел // ЭУ. — 1857. — Вып. 37. — С. 869-871; Скальков­ский А. Урожаи и ценность хлеба в Новороссийском крае // ЭУ. — 1857. — Вып. 50. — С. 1218-1226; Скальковский А. Одес­са. 8 января 1858 г. // ЭУ. — 1858. — Вып. 4(56). — С. 73-75; Скальковский А. О направлении железных дорог в Южной Рос­сии // ЭУ. — 1858. — Вып. 11 (63). — С. 230-234; Скальковский А. Днестр и его значение в торговле и промышленности Южной России // ЭУ. — 1858. — Вып. 15(67). — С. 322-327; Скальков­ский А. Два слова о Бердянске // ЭУ. — 1858. — Вып. 46(94). — С. 1065-1066; Скальковский А. Население и продовольствие Новороссийского края // Приложение к “Экономическому указа­телю”. — 1858. — Т. 1. — Кн. 1. — С. 151-193.

6. Див.: Гончарук Т. Г. А. О. Скальковський як дослідник та обо­ронець прав транзитної торгівлі Одеси першої половини XIX ст. // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. Вип. 11. Серія: історія. — Одеса, 2008. — С. 10.

7. Корреспонденция // ЭУ. — 1857. — Вып. 2. — С. 25, 49, 53.

8. Линовский В. Корреспонденция // Экономический указатель. —

1857. — Вып. 6. — С. 53.

У 9. Заметки о Малороссии // Э У. — 1857. — Вып. 15. — С. 290.

10. Бернштейн М. Одесская торговля // ЭУ. — 1858. — Вып. 8(60). — С. 180.

11. Гейсман А. Корреспонденция // ЭУ. — 1857. — Вып. 8. — С. 170.

12. Линовский В. Как облегчить сельским производителям сбыт про­дукции? // ЭУ. — 1857. — Вып. 46. — С. 1079, 1080.

13. Из Одессы // Указатель политико-экономический. — 1860. — Вып. 8. С. 156.

14. Корреспонденции. Одесская // Указатель экономический. — 1859. — Вып. 51. — С. 1169, 1170.

15. И. В. Нечто о средствах сообщения // ЭУ. — 1857. — Вып. 2. — С. 27, 30.

16. Заметки об устройстве сети железных дорог в России. Внешняя торговля России // ЭУ. — 1857. — Вып. 16. — С. 372.

17. Гейсман А. Корреспонденция // ЭУ. — 1857. — Вып. 12. — С. 427, 428.

18. Траутфеттер Э. Железные дороги в России // ЭУ. — 1857. — Вып. 27. — С. 622.

19. Библиография. И. В. Какие железные дороги выгоднее в России: конные или паровые? Н. Герсеванов. Одесса в тип. П. Францова. 1856 // Экономический указатель. — 1857. — Вып 6. — С. 143.

20. Линовский В. Железные дороги и чумацкий промысел // ЭУ. —

1857. — Вып. 16. — С. 358, 360, 364, 365, 368.

21. Указатель политико-экономический. — 1860. — Вып. 8. — С. 152.

22. Беломорский О. Взгляд на запасы и движение в Южной России каменноугольных промыслов // — 1857. — Вып. 11. — С. 250­257.

23. Мевиус. Предложение выгодного предприятия // ЭУ. — 1857. — Вып. 42. — С. 993-995.

24. Одесса // ЭУ. — 1857. — Вып. 23. — С. 543, 544; Русское обще­ство пароходства и торговли // ЭУ. — 1857. — Вып. 27. — С. 626, 627.

25. Бобров Н. О новом промышленном учреждении в Одессе // ЭУ. —

1858. — Вып. 31(83). — С. 1171.

26. Чужбинский А. Письма к редактору “Экономического указателя” // ЭУ. — 1858. — Вып 45(102). — С. 1035.

27. Корреспонденция (письмо IV А. Чужбинского) // ЭУ. — 1859. — Вып. 2(106). — С. 38.

28. Чужбинский А. Письмо к редактору. VI // ЭУ. — 1859. — Вып. 18(122). — С. 411, 412;Чужбинский А. Письмо в Редакцию. IX // ЭУ. — 1859. — Вып. 28(132). — С. 640.

29. Домбровский Ф. О водопроводе в Симферополе (ответ на “Замет­ку”, помещенную в 43 выпуске Экон. Указ. за 1858 г.) // ЭУ. —

1859. — Вып. 2. (106). — С. 48.

30. Соковнин Н. Об Азовском море // ЭУ. — 1858. — Вып. 28 (80). — С. 632-634.

31. Арбузов А. Об Азовском море // ЭУ. — 1859. — Вып. 9 (113). — С. 212.

32. Письма в редакцию. Из Бердянска // ЭУ. — Вып. 51 (103). — С. 1195-1196.

33. Иванчич И. Об устройстве мола в Бердянске // ЭУ. — 1859. — Вып. 11(115). — С. 258-260.

34. Боровский М. П. Исторический обзор пятидесятилетней деятель­ности Императорского общества сельского хозяйства южной Рос­сии с 1828 по 1878 год. — Одесса, 1878. — С. 42 (Приложения); Струков Д. Опыт изложения главнейших условий успешнейшего сельского хозяйства // ЭУ. — 1857. — Вып. 5. — С. 116-118; Вып. 7. — С. 162-165; Вып. 10. — С. 230-235.

35. О поземельной собственности (критику “Современника”) // ЭУ. — 1857. — Вып. 22. — С. 507.

36. Балинский Д. И. Удовлетворяют ли акционерные компании эконо­мическим потребностям России // Э. У. — 1859. — Вып. 5(109). — С. 139, 140; Стойкович П. О. О значении конкуренции в хлебной торговле по отношению к Новороссийскому краю // ЭУ. — 1859. — Вып. 5(109). — С. 141.

37. Открытые вопросы // Указатель экономический, политический и промышленный. — 1861. — Вып. 65(273). — С. 571; Коропець - кий I.-С. Вказана праця. — С. 83-84.

АнотацИ

Гончарук Т. Г. Южная Украина на страницах журнала “Эконо­мический указатель” (1857—1861 гг.).

Статья раскрывает освещение социально-экономического разви­тия Южной Украины на страницах журнала “Экономический ука­затель”, издаваемого в Петербурге в 1857-1861 гг. экономистом Иваном Вернадским.

Goncharuk T. G. South Ukraine on the pages of magazine “Eco­nomic index” (1857—1861).

The article deals with the coverage of socio-economic development of South Ukraine on the pages of magazine “Economic index”, pub­lished in St. Petersburg in 1857-1861 by the economist Ivan Ver­nadsky.