Головна Історія Інтелігенція і влада РУМУНСЬКА РЕЛІГІЙНА ПРОПАГАНДА ТА ДУХОВНА МІСІОНЕРСЬКА ЛІТЕРАТУРА НА ТЕРЕНАХ МІЖ ДНІСТРОМ І ПІВДЕННИМ БУГОМ (1941 — 1944 рр.)
joomla
РУМУНСЬКА РЕЛІГІЙНА ПРОПАГАНДА ТА ДУХОВНА МІСІОНЕРСЬКА ЛІТЕРАТУРА НА ТЕРЕНАХ МІЖ ДНІСТРОМ І ПІВДЕННИМ БУГОМ (1941 — 1944 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

М. І. Михайлуца

У сучасному процесі відродження духовності важливого зна­чення набуває релігійна пропаганда християнських ідей серед атеїзованого протягом десятиліть комуністичною системою на­селення півдня України. Актуальними сьогодні, з точки зору суспільно-конфесійної, залишаються методи духовного впливу церкви на мирян, засоби, завдячуючи яким привертається зна­чна маса людей до лона тієї чи іншої церковної інституції тощо. Історичне минуле православ’я в межиріччі Дністра і Південно­го Бугу в роки Другої світової війни є цікавим і повчальним з позицій сплетіння інтересів державних, державно-конфесій­них, етно-конфесійних, міжконфесійних тощо, і тому, безпе­речно, має бути джерелом позитивного морального і духовного досвіду.

Проте визначена нами проблема є зовсім недослідженою в Україні. Хіба що, лише у загальному контексті характеристи­ки румунської окупаційної системи, — писав одеський історик Трансністрії В. П. Щетников [1]. Дослідник визначив спрямо­ваність румунської релігійної пропаганди, передусім посилаю­чись на бажання окупантів укріпити підґрунтя ідеологічного впливу в регіоні.

Румунські та молдавські історики значно результативніші. Поміж десятка відомих нам виділимо праці А. Н. Петку [2] та Р. Соловей [3]. Перший акцентує увагу на організації Румун­ської православної місії в Трансністрії (далі — РПМ, або Мі­сія) та перших її заходах у напрямку євангелізації населення у Наддністрянщині, місіонерській діяльності, а саме організації духовного навчання і релігійної пропаганди, виданні церковної літератури, організації християнських кружків та культурних осередків, повсюдному хрещенні та вінчанні населення. А мо­лдавська дослідниця Родіка Соловей у розділі “Освіта і куль­тура. Релігійне життя” своєї монографії розглядає релігійну пропаганду як інструмент деатеїзації населення через видання, розповсюдження духовної літератури та постійні настанови се­ред дітей та молоді.

З огляду на цей чинник нашим завданням бачимо, взявши за основу не знані до цього моменту документальні архівні ма­теріали, показати напрямки і розкрити суть релігійної пропа­ганди румунського християнізму в Трансністрії в період 1941­1944 років.

Виходячи з суто місіонерських завдань, Румунська право­славна церква в особі патріарха Никодима та керівників РПМ в Трансністрії не останню роль відводили організації релігій­ної пропаганди ролі Румунії у християнізації населення через розповсюдження різноманітної духовної літератури серед насе­лення, в школах, а також систематичне пропагування на сторі­нках преси, на радіо, будь-де прикладів румунського благодій­ництва, християнського благочестя та милосердя.

Коли в березні 1942 року в Одесі, вперше за 25 років, відбу­вся церковний конгрес, організований Місією на чолі з митро- форним архімандритом, доктором богословія о. Юлієм (Скріба - ном), румуни, з огляду на своє місіонерство, надали цій події великого значення: навіть транслювали по радіо “Молдаванка” у неділю 25 березня 1942 р. Серед питань організаційно-адмі­ністративних та суто релігійних, що розглядалися на конгресі, йшлося також про заснування релігійної газети [4].

Першочерговою і необхідною умовою пропаганди християн­ства серед місцевого атеїзованого люду, на думку керівництва Місії, було налагодження видавницької та поліграфічної спра­ви. За короткий термін вона мала надати можливість значному числу старих людей відродити надію, молодим — ознайомитись із християнською ідеєю та навернути на шлях істинний заблу - длих. Поряд з тим, розповсюдження різноманітної і доступної для кожного поліграфічної продукції дозволяло також надолу­жити брак священиків та викладачів-катехізерів.

За архімандрита Юлія РПМ мала велику потребу в молито­вних книгах, церковно-історичній та богословській літературі, особливо українською та російськими мовами [5]. Бракувало та­кож і релігійних книжок для початкових класів. Серед інших труднощів першого року діяльності Місії визначалась саме така нагальна проблема. Щоправда, румунські ортодокси спершу ви­ходили з такої ситуації шляхом випуску на благодійні кошти церковних календарів, газет з християнськими рубриками, бро­шур, карток, листівок тощо. Накладом у 10 тис. примірників було видруковано і розповсюджено серед місцевого слов’янсь­кого населення російськомовний “Церковний календар на 1942 рік”. При Бершадському монастирі двічі на місяць видавалася румунською і російською мовами газета “Воскресенье” [6].

Не дочекавшись підтримки з боку Місії, місцеві протоієреї за власної ініціативи видавали і розповсюджували серед підле­глих парафій різні друковані матеріали. Через брак релігійних повчальних матеріалів протоієрей Могилівського повіту о. Кос­тянтин спільно з префектурою повіту на початку 1942 року ви­дав невеличку книжечку з молитвами слов’янською мовою [7]. Оскільки попит серед населення був значно більший, наклад 5 тис. примірників виявився досить невеликим.

Справжнього буму сягає видавнича діяльність Місії за мит­рополита Віссаріона (Пую), який вважав, що найкращим про­пагандистом християнства може бути власна типографія РПМ. Завдяки великому труду протоієрея Сільвестра Ватрича її було таки придбано. Проте, через відсутність достатньої кількості паперу вона не могла виконувати в повному обсязі свого при­значення. Після того, як митрополит надіслав скаргу до Мі­ністерства національної пропаганди Румунії Місія отримала 4000 кг паперу [8]. За сприяння Одеської примарії і отрима­ного паперу було опубліковано багато різноманітної релігій­ної літератури. Хоча типографія почала діяти лише з 1 квітня 1943 р. і постійно терпіла труднощі, пов’язані з нестачею па­перу, все ж до листопада 1943 р. її друком вийшли: румунсь­кою мовою — журнал “Transnistria crestina” (“Християнська Трансністрія”), у перший рік №№ 1-4 і в другий рік №№ 3-4 по 1 тис. примірників; “CBntarile bisericesti pentru corurile de la sate” (“Церковні співи для сільських хорів”) 1 тис. примірни­ків; молитовна книга “Laudati pe Domnul” (“Хвала Богу”) 5 тис. примірників; “Viata religioasa оп Transnistria” (“Релігійне жит­тя в Трансністрії”) архімандрита Антіма (Ніки) 1 тис. примір­ників; історична книга “Viata bisericeasca a Odesei 1794-1943” (“Церковне життя в Одесі 1794-1943”) і авторства А. Балясного “Ororile bolsevismului” (“Більшовицький жах”) по 1 тис. при­мірників кожного видання, а також біля 10 тис. примірників великих і малих молитовних книг. Окрім видань румунською, було видруковано значну кількість літератури і російською мо­вою: 25 тис. книжечок для молитв, “Журнал для детей” 3 тис. штук, “Журнал для юношества” 3 тис. примірників, “Христос Воскресе”, № 1 тиражем 43 тис. примірників, “Христианская жизнь”, №№ 1-5, 86 тис. примірників, 20 номерів “Христиа­нского вестника”, загальним накладом 630 тис. примірників тощо [9]. Був підготовлений настінний “Церковный календарь Транснистрии на 1943 год”. Вже на початку січня 1943 р. він мав з’явитися у продажу як альманах-книга обсягом майже 100 сторінок [10]. Тиражем 50 тис. примірників, — писала га­зета “Буг” від 19 липня 1943 р., — з благословіння митропо­лита Віссаріона готувався до друку у єпархіальній типографії збірник “Земне життя Спасителя”.

Наприкінці 1942 року, поки Місія ще не мала власної ти - пографії, у видавництві “Одесской газеты”, що знаходилось на вул. Пушкінській, 32 з дозволу цензури, п’ятитисячним на­кладом було надруковано “Закон божий”. Ця книжечка мала 176 сторінок і за змістом складалась із 4-х частин: молитв, свя­щенної історії Ветхого завіту, священної історії Нового завіту і тропарів* християнських свят.

Румунська церковна адміністрація в окупованих землях Трансністрії видавала духовну літературу лише російською мо­вою. Однак, дотримувалася старих канонічних норм слов’ян­ських передруків. Так, у післямові до “Молитвослова”**, що вийшов у 1943 році в Одесі, зазначалось: “Сия книга перепе­чатана Православной Румынской Миссией в Транснистрии по “Молитвослову”, напечатанному в Киеве в 1912 году и согласо - ванному с другими изданиями этой книги, столь полезной для православных христиан”.

Проте, факти видання значними тиражами російськомовної літератури свідчать, з одного боку, про велику потребу місцево­го населення Трансністрії у християнській літературі, з іншо­го, фіксують повне і відверте нехтування РПМ мовно-націона­льними інтересами українців, болгар, і навіть, певної частини молдаван, які користувалися кирилицею.

Для того щоб друкована релігійна література дійшла до чи­тача, при типографії Місії було передбачено функціонування відділу розповсюджування, яким керував священик Т. Гераси­менко [11]. Переважна більшість невеликих за обсягом книжок та брошур релігійного змісту передавалася віруючим, вчителям, школам, культурним та іншим установам безкоштовно. Нато­мість, науково-популярна, історико-релігійна та церковна літе­ратура реалізовувалась через магазини, книгарні тощо. Трапля­лися випадки, особливо на перших порах діяльності Місії, коли канцелярія за згодою чиновників Місії, надсилала протоієреям повітів листи, якими дозволяла реалізовувати книжечки і бро­шури за певну суму, вказуючи загальну суму, яку потрібно було повернути до каси Місії, решта грошей, отриманих з реалізації, йшла на потреби місцевого храму чи священику особисто. На­приклад, 11 вересня 1942 року за № 5107 виконуючим обов’язки шефа Місії інспектором-місіонером Дм. Поповичем було направ­лено листа протоієрею Голтянського повіту, в якому повідомля­лося, що Місія видала російською мовою молитовну книжечку для учнів початкових класів і виділила 1000 примірників для повіту по 15 пфенігів за примірник [12]. Далі йшлося про те, що Місія дозволяє протоієрейству продати в районах повіту ці бро­шурки ціною до 25 пфенігів за кожну. Виходило, що Місія мала отримати 150 ИКИБ, а безпосередній розповсюджувач — до 100 марок. Звичайно ж, це не були великі гроші, однак, врахову­ючи що типографія Місії, як вказувалося вище, видавала ро­сійськомовну літературу для масового вжитку багатотисячними тиражами, можемо припустити, яким чином утворювалися фі­нансові потоки Місії і які солідні суми привласнювали чиновни - ки-місіонери. Очевидно, саме на такого роду недоліки, допущені попереднім шефом Місії, вказував митрополит Віссаріон у рапо­рті на ім’я патріарха Никодима від 5 січня 1943 р.

Якраз у 1943 році, за Віссаріона, й було кардинально зміне­но підходи щодо популяризації православ’я румунського зраз­ка у провінції. Вже у лютому того ж року духовенством округу Криве Озеро, Голтянського повіту з благодійною метою було роздано населенню в рамкам діяльності будинку культури біля 5 тис. румуномовних релігійних брошур, 3 тис. хрестиків та 2 тис. маленьких іконок [13]. Такі факти зустрічаються часто. Однак, маємо великий сумнів у тому, що місцеві жителі за власним бажанням користувалися писаними не слов’янською мовою книжками.

Поширеною і доступною для різних верств населення фор­мою отримання інформації в Трансністрії, а значить і дійовим засобом релігійної пропаганди, була преса. З метою широкої популяризації християнства і задля розповсюдження духовних знань серед жителів окупованих земель Місія організувала ро­боту цілої низки авторів, які активно співробітничали в газе­тних виданнях. Пропагандистське завдання через пресу кері­вництво Місії бачило у висвітленні на її шпальтах релігійних процесів у провінції, у приділенні уваги відновленню діяльнос­ті православної церкви і, в першу чергу, християнських куль­тових споруд, монастирів, проведенні наступальної критики більшовицької політики в релігійному питанні тощо.

Серед газет, які репрезентували на своїх сторінках христи­янські рубрики та регулярно поміщали статті на релігійну те­матику, виділимо біля десятка видань. Переважна більшість з них, з огляду на українофобські настрої румунської окупацій­ної влади в провінції, були переважно російськомовними. Що­правда, у Голті, наприкінці 1941 р. і протягом трьох місяців на початку 1942 р. виходило кілька номерів “Прибугських вістей” українською мовою, однак вже з січня 1943 р. це ж видання вже номінувалося як “Прибугские известия” — “Газета Гол - тянского уезда”, замість “Української газети Голтянського по­віту”. На сторінках газети знаходимо статті, які свідчили про надію на німецьке та румунське сприяння створенню вільної української держави і налагодженню християнського життя. Газета поміщала статті про панахиду по Шевченкові у Голті, яка відбулася 11 березня 1942 р. на вшанування пам’яті вели­кого поета [14].

В Одесі, центральному місті провінції Трансністрія, виходи­ло кілька різних за ідеологічною спрямованістю, однак, об’єд­наних християнським релігійними духом часописів: “Молва” та “Колокол”. На думку історика А. Жуковського, вони були нтсівського напрямку [15]. Наприклад, газета “Молва”, за на­шими підрахунками, лише у грудні 1942 року надрукувала 43 статті, інформації та об’яви про життя православної громади Трансністрії. Діяльність видання особливо активізувалася з приїздом до Одеси нового шефа Місії. На сторінках газети по­давалися статті про репресованих більшовиками священиків та проведені молебні на вшанування пам’яті загиблих, про куль­турні та благодійні акції місіонерів, місцевого духовенства, по­давалася хроніка подій релігійного життя.

Наступально-націоналістичною прорумунською спрямовані­стю виділялася газета “Одесса”. Спочатку вона була щотижне­виком, а з травня 1942 р. виходила щоденно. Це видання мало постійну рубрику “Християнське життя”, яку вів протоієрей Георгій Харгел. Майже у кожному номері газети підкреслюва­лась значимість румунського релігійного місіонерства. Вишу­куючи молдавсько-румунські корені в історичному минулому Одеси і України (такі як: національна приналежність митро­полита Київського у XVII ст. — Петра Могили, румунського митрополита XIX ст. — Редумеску-Бодоні, район міста Одеси, де мешкали молдавани — “Молдаванка”), газета проводила па­ралелі з румунською християнізацією, яку здійснювала Місія вже в 40-х роках XX століття.

Часопис “Буг” — перша вечірня ілюстрована газета і дитя­чий журнал щотижневого видання — “Детский листок” задово­льняли потреби не тільки дорослого населення, а також “дава­ли духовну і християнську їжу” дітям та юнацтву [16].

Розбіжність в цінах на газети була досить значною, від 10­15 пфенігів за номер “Детского листка” або “Одессы” і до 1 ИККВ за екземпляр “Прибугских известий”, який за обсягом сягав 8 сторінок. Саме через невелику вартість дозволених ру­мунами газет, публікації з християнської тематики знаходили свого до читача.

Часто відновлення того чи іншого храму підносилося в ру­мунській російськомовній пресі як здобуток румунської зброї, яка зробила можливим повернення християнських традицій на ці землі. Стаття, опублікована у газеті “Молва”, розповідала про те, що найближчим часом при Одеському училищі море­плавання (на вул. Канатній) буде відкрито церкву Миколи Чу­дотворця, на ремонт якої міським головою було виділено 2 тис. марок. Настоятелем цієї церкви Місія призначила протоієрея

О. Миколая (Добровольського), законовчителя училища. Наве­дений цей та інші факти репрезентувалися румунами як події, які стали можливими завдяки “румунським воїнам-хрестонос - цям, які принесли позбавлення від більшовицького ярма і тому повсюди стали відкриватися храми” [17].

Православна Місія наступально впроваджувала свою роботу і через будинки християнської культури, куди, до речі, вхід був вільним. Ці заклади румунізованої культури мали власні бібліотеки, читальні, навіть кіноапарати, за допомогою яких знімали документальні фільми. Таким осередком в Одесі був будинок св. Григорія Богослова. Тут виходив релігійно-ети­чний листок, редагований доктором богословія В. Чеменою і протоієреєм Ф. Поповичем [18]. У доступній формі в ньому викладалися основи православної віри, питання моралі, сут­ність релігійних обрядів тощо. Щонеділі у Будинку христи­янської культури читалися лекції та проводилися різні хри­стиянські культурні заходи [19]. Спеціально архієпископом і митрополитом Олтенії (архієпископії Крайови) Ніфоном, біб­ліотеці префектури Очакова 16 червня 1943 р. було подаровано один примірник книги “Mergeti si propoveduiti”( “Ідіть і про­повідуйте”), присвяченій діяльності 103 священнослужителів, яких було направлено з християнською місією до Трансністрії [20]. Субпротоієрей району Криве Озеро Георгій Ілляш у квітні 43-го зняв апаратом “Бабі” фільм “Viata, patimile si invierea Мв^иіїогиІш” (“Життя, страждання і смерть Спасителя”). Де­монстрація фільму дітям початкової школи, гімназії і дитячих садків у колгоспах району відбулася в страсну суботу у примі­щенні християнського клубу.

Отже, румунська церковна адміністрація в досягненні сво­єї мети, спрямованої на християнізацію мешканців провінції Трансністрія, здійснювала цілу низку дієвих пропагандист­ських заходів. Через друковані засоби: духовну літературу, періодичні видання та пресу румуни, з одного боку, сприяли релігійному вихованню населення, особливо дітей, які від на­родження не знали християнської віри, а з іншого, це ж насе­лення мали упокорити ідеологією румунського православного

Місіонерства на противагу більшовицькому атеїзмові.

Примітки

* коротка церковна пісня, яка передає сутність свята, головні риси події або життя святого, на честь якого свято (наприклад: тропар Св. Василію Великому, Св. Миколаю, тропар на Воздвиження Хре­ста Господнього та ін.).

** примірник цієї духовної книги, обсягом 360 сторінок і вартістю 3 RKKS за тодішніми цінами, знаходиться у приватній колекції відомого одеського колекціонера М. Б. Пойзнера.

Література

1. Щетніков В. П. Одеса під час фашистської окупації 16 жовтня 1941 — 10 квітня 1944 рр. // Архіви окупації. 1941-1944 / Держ. ком. архів. України. — K.: Вид. дім “Києво-Могилянська акаде­мія”, 2006. — С. 830.

2. Adrian Nicolae Petcu 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe Rombne оп Transnistria // Studii si materiale de istorie contemporana, Inst. de istorie “Nicolae Iorga”, Serie noua, vol. 1, 2002. — P. 289-309.

3. Rodica Solovei Activitatea Guvernamintului Transnistriei on domeniul social-economic si cultural: 19 auq. 1941 — 29 ian. 1944. — Iasi, 2004.

4.Одесса. — 1942. — 24 марта.

5. Transnistria crestina. — Bucuresti. — 1943. — nr. 8. — P. 28.

6.Ibid., — P. 33.

7.Ibid., — P. 61.

8. Rodica Solovei Activitatea Guvernamintului Transnistriei... — P. 118.

9. Див.: Adrian Nicolae Petcu 1942-1943: Activitatea Bisericii Ortodoxe Rombne... — P. 306; Rodica Solovei Activitatea Guvernamintului Transnistriei... — P. 118.

10. Молва. — 1942. — 23 декаб.

11. Rodica Solovei Activitatea Guvernamintului Transnistriei... — P. 119.

12. Державний архів Миколаївської області. (далі — ДАМО) — Ф. 2704. — Оп. 1. — Спр. 3. — арк. 68.

13. Там само. — Спр. 2. — арк. 69.

14. Прибугські вісті. — 1942. — 19 берез.

15. Жуковський А. Українські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північної Буковини, частина Бессара- бії і Трансністрія, 1941-1944 // Український історик. — 1987. —

Ч. 1-4. — С. 91.

16. Одесса. — 1942. — 14 апр.

17. Молва. — 1942. — 3 декаб.

18. Там само. — 24 декаб.

19. Буг. — 1943. — 7 авг.

20. ДАМО. — Ф. 1028. — Оп. 1. — Спр. 121. — арк. 52.

Похожие статьи