Головна Історія Інтелігенція і влада КЛАСИФІКАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ОДЕЩИНИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХАРТІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕНШИН
joomla
КЛАСИФІКАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ОДЕЩИНИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХАРТІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ МОВ АБО МОВ МЕНШИН
Історія - Інтелігенція і влада

Г. П. Чижов

Ключові слова: національні меншинства, Одещина, Європей­ська хартія регіональних мов.

Ключевые слова: национальные меньшинства, Одесщина, Евро­пейская хартия региональных языков.

Key words: national minorities, Odessа region, European charter for regional or minority languages.

3 1992 року у держав-членів Ради Європи є можливість за­хищати свою мовну спадщину, підписавши Європейську хар­тію регіональних мов або мов меншин. У Хартії підтверджуєть­ся прихильність Ради Європи захисту і розвитку європейської культурної спадщини, найважливішими складовими якої є різ­номанітність мов і їх багатство.

Європейська хартія регіональних мов була підписана від імені України 2 травня 1996 року. Закон про її ратифікацію був прийнятий Верховною Радою через три роки — 24 грудня 1999 року (№ 1350-XIV). За рішенням Конституційного суду України (№ 9-рп /2000 від 12 липня 2000), закон втратив дію; формальним приводом для його відміни було те, що закон під­писав голова Верховної Ради Олександр Ткаченко, а не прези­дент України Леонід Кучма. Новий варіант закону «Про рати­фікацію Європейської хартії регіональних мов» був прийнятий Верховною Радою і підписаний президентом Леонідом Кучмою ще через рік — 15 квітня 2003 року (№ 802-IV) [1].

В якості цілей і принципів «Європейської хартії регіональ­них мов і мов меншин», зокрема, проголошується: «визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства; поважання кордонів кожної географіч­ної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншини, з метою забезпечення, щоб існуючий або новий адміністративний розподіл не створював перешкод розвиткові відповідної регіональної мови або мови меншини; необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження; сприяння викорис­танню регіональних мов або мов меншин в усній та письмовій формі, в суспільному або приватному житті і /або заохочення такого використання, забезпечення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях; забезпечення особам, які не володіють регіональною мовою або мовою меншини і які проживають у місцевості, де вона використовується, можливостей вивчати її за своїм бажанням; сприяння здійсненню наукових досліджень в галузі регіональних мов або мов меншин в університетах чи аналогічних установах» [2].

Оскільки носіями регіональних мов або мов меншин є, як правило, національні меншини, вивчення останніх є необхід­ним завданням для реалізації положень Хартії. Зокрема, роз­роблення механізмів реалізації положень Хартії вимагає роз­робки проблеми класифікації національних меншин. Способи її реалізації для різних груп не можуть бути єдиними, оскільки ці групи не єдині за своїми істотними характеристиками.

За етнічною структурою населення Одещини має поліет - нічний характер — за даними Всеукраїнського перепису на­селення 2001 р. на території області мешкали представники 133 етносів, при цьому ряд етнічних груп мають компактний характер розселення. Чисельність українців складала 1 542,3 тис. чоловік, або 62,8 %, від загальної чисельності населення області. Проте тільки 46,3 % населення області вважали своєю рідною українську мову (російська мова в якості рідної названа 41,9 % населення). Крім українців і росіян (508,5 тис. чоловік,

20,7 %), значну частку населення області складають болгари (150,7 тис. чоловік, 6,1 %), молдавани (123,8 тис. чоловік, 5 %), гагаузи (27,6 тис. чоловік, 1,1 %) [3].

Адміністративно-територіальна структура області включає одиниці, в яких українське населення не складає більшості: в Арцизському районі болгари складають 39 % (українці — 27,4 %); у Болградському болгар 60,8 % (українців тільки 7,5 %); у місті Ізмаїл переважають росіяни — 43,7 % (укра­їнців — 38 %); у Ренійському районі переважають молдава­ни — 49 % (17,7 % — українців, 15,1 % — росіян), у Тарутин- ському — болгари — 37,5 % (24,5 % — українців) [4] і т. д. Відзначимо, що адміністративно-територіальний поділ області не відображує характер розселення етнічних груп і не сприяє збереженню і розвитку мов національних меншин. При вра­хуванні особливостей розселення етнічних груп можуть бути створені адміністративно-територіальні одиниці, в яких біль­шість населення говорила б на одній загальній мові (болгар­ській, молдавській, російській).

В українській етнологічній літературі є різні класифікації народів України, розглянуті нами спеціально [5; 6; 7; 8; 9; 10]. Проте, в цілому, в тому або іншому ступені, вони не вільні від недоліків і вимагають уточнення. У контексті реалізації Хартії, і — ширше — здійснення законних прав і свобод на­ціональних меншин, критеріями їх класифікації повинні ста­ти: 1) чисельність групи; 2) система її розселення (дисперсне або компактне; в останньому випадку — ступінь компактнос­ті — більшість в окремому населеному пункті, районі, регіоні); 3) ступінь адаптованості до етнокультурного простору України, в якійсь мірі, — походження групи, обставини і час її появи на території сучасного розселення; 4) ступінь виразності етнічної самосвідомості, наявність національно-культурних організацій, засобів масової інформації, освітніх установ і т. ін., іншими словами — інфраструктури етнічної культури.

Відповідно до цих критеріїв, а також розробок вітчизняної і світової науки, в Україні, і в Одеській області зокрема, можуть бути виділені наступні типи національних меншин:

1. Народи України (крім українців, які із зрозумілих при­чин в класифікації не розглядаються), більшість або етнічне ядро яких проживає в Україні, формування яких проходило на території даної держави: кримські татари, караїми, кримчаки.

Слід прокоментувати, що відносно кримських татар, як і представників інших етнічних груп Криму, депортованих в 1944 р. з місць свого мешкання, повинен діяти особливий ста­тус, пов’язаний із специфікою їх історичної долі, сучасного по­ложення і соціально-економічних проблем адаптації в україн­ське суспільство.

Караїми і кримчаки — нащадки середньовічного населен­ня Криму, як і їх мови, знаходяться на межі зникнення. По перепису 2001 р. в Україні мешкало 1 196 караїмів, 72 з яких (6 %) в якості рідної назвали караїмську мову і 406 кримчаків, з яких 68 чоловік (16,7 %) назвали рідною мову своєї націо­нальності [11]. Хоча загальна чисельність караїмів складала в 1989 р. 2 602 чоловіки [12], більшість з них проживала і про­живає в Україні. Теж стосується і кримчаків. їх чисельність в світі складала 1 448 чоловік [13], але більшість з них розсе­ляється в Україні. їх мови, культура, історичні святині пови­нні знаходитися під особливою опікою Української держави, відповідальної перед світовою цивілізацією за збереження цих унікальних народів. У місті Одеса в 2001 р. проживало 45 ка­раїмів, з них 1 людина назвала караїмську мову рідною, крим­чаки переписом не були зафіксовані [14].

2. Власне національні меншини або етнічні групи можуть бути розділені на наступні категорії.

А) мегаетнічна група України — росіяни;

Б) регіональні етнічні групи (численні і нечисленні);

В) групи емігрантського походження, серед яких можна роз­різняти інтегровані в українське суспільство групи і емігрант­ські групи недавнього походження;

Г) групи, що зберігають елементи традиційного способу життя.

Враховуючи вагу представників російського етносу в Укра­їні, які за своєю чисельністю у декілька разів перевершують представників всіх інших етнічних груп (національних мен­шин) разом узятих, систему їх розселення (широко представле­ні практично у всіх регіонах країни, а в багатьох — складають більшість населення), виняткову роль росіян в історії, культурі і соціально-політичному житті України і ще більшу роль росій­ської мови, яку вважають рідною або використовують як основ­ну розмовну значна частина (якщо — реально — не більшість) населення країни, вважаємо, що цю групу слід розглядати ві­дособлено, як самостійний таксон класифікації. Відзначимо, що дане положення відображене і в ряді законів України. Що стосується мовної політики, то, як відомо, російська мова, спи­раючись на думку значної частини населення країни, претен­дує на статус державної мови.

В Одеській області росіяни складають 20,7 % населення, в обласному центрі — 29 % населення. 41,9 % населення області в 2001 р. вважали рідною російську мову. Питома вага росіян в двох з 26 районів області і в 5 з 7 міст обласного підпоряд­кування складала від 20 до 30 % населення, а в місті Ізмаїл вони були найбільш численною групою — 43,7 %; у 9 районах області їх частка складала від 10 до 20 % [15]. В області є райо­ни компактного розселення росіян, у ряді її регіонів (у районі Нижнього Дунаю і ін.) росіяни є першопоселенцями краю.

Серед численних регіональних етнічних груп в Україні слід назвати румун, розселених на Буковині, молдаван (Буджак, менш компактно — північна і центральна частини Одеської області), болгар (Буджак, Приазов’я, окремі поселення в цен­тральній частині Одеської області і в Кіровоградській області), угорців (Закарпаття), греків (Приазов’я) і гагаузів (Буджак). Саме мови регіональних національних меншин можуть бути віднесені до поняття «регіональні мови», що так визначають­ся в Хартії: «традиційно використовувані на певній території держави громадянами держави, які складають групу меншу, порівняно з рештою населення держави і що відрізняються від офіційної мови даної держави» [16].

На Одещині до регіональних етнічних груп відносяться бол­гари, молдавани, гагаузи, албанці і чехи. Всі ці народи є біль­шістю в одному або групі населених пунктів, в рамках насе­лених пунктів або районів їх компактного розселення можуть створюватися дошкільні заклади, школи, середні і вищі учбові заклади з відповідними мовами навчання, їх мови можуть функ­ціонувати в органах самоврядування і державної влади і т. д. Серед них достатньо численними є болгари, молдавани і гага­узи. Компактність розселення цих груп необхідно враховувати при реформі адміністративно-територіального устрою України.

Територія компактного розселення болгар включає значний і, що важливо відзначити, — безперервний — ареал в південній частині Одеської області (історична область Буджак, або Пів­денна Бессарабія): основну частину Болградського, північ Ізма­їльського, південь Тарутинського, південь і захід Арцизського, південний захід Татарбунарського і південь Саратського райо­нів, менш крупні, але компактні регіони розселення болгар є на півночі Тарутінського району, в Кілійському, Ренійському районах, а також в центральній частині області [17].

Компактне розселення молдаван має місце в Ізмаїльському, Ренійському, Кілійському, Татарбунарському, Саратському ра­йонах (Подунав’є), на півночі українського Буджака (Тарутин- ський і Білгород-Дністровський райони), а також, черезсмужно з українцями, в центральних і північних районах області [18].

Гагаузи є переважаючим населенням в крупних селах Бел­градського району: Дмитрівкі, Олександрівкі, Виноградівкі; у Ренійському — Котловині і Килійському — Старих Троянах — районах, а також складають значний відсоток в селах Черво - ноармійське і Жовтневе Болградського району і Новоселівка Кілійського району, крім того — в декількох менш значних по­селеннях області [19; 20].

Болгари, гагаузи, молдавани і албанці є первопоселенцями краю, після уходу звідси ногайських орд. Для перших двох на­родів територія Одещини входила в ареал їх формування в се­редньовіччі, а безперервна етнічна присутність болгар в Буджа - кі з періоду початку процесу формування цього народу (VII ст.) небезпідставно постулюється болгарськими істориками [21].

Нечисленні регіональні етнічні групи представлені албан­цями і чехами. Албанці складають відносну більшість (47 % з 2 789 чоловік) в одному населеному пункті області — селі Жовтневе (колишній Каракурт) Болградського району [22]. Ал­банці — першопоселенці тієї місцевості, де вони осіли, мігру­вав сюди на початку XIX ст. зі Східної Болгарії [23]. Чехи — в одному невеликому населеному пункті Березовського району — с. Веселіновці, підлеглому Міхайло-Олександрівській сільській раді, де вони складають 61 % від 176 жителів [24]. Реалізація їхних елементарних зтнокультурних потреб можлива в рамках відповідних населених пунктів.

Національні меншини мігрантського походження можуть бути розділені за своїми етнокультурними особливостями на групи давнього походження (інтегровані в українське суспіль­ство) і групи сучасного походження. Поняття «меншина» або «мова меншини» може бути застосоване саме до груп давньо­го мігрантського походження (представники «нових» мігрантів найчастіше не є громадянами України і на них дія Хартії не роз­повсюджується, а потрібна спеціальна правова практика для їх інтеграції в українське суспільство): «поняття «меншина» від­носиться до ситуації, в якій або мова використовується людьми, які не проживають компактно на якій-небудь певній території держави, або, хоча і проживають компактно на певній території, складають меншину щодо населення даного регіону» [25].

До мігрантських груп сучасного походження на Одещині, спираючись, перш за все, на наявні дані переписи 2001 р. по місту Одеса, слід віднести: арабів, чисельність яких по об­ласті за 12 років зросла в 13,2 разів (1 066 чоловік в місті), в’єтнамців (338 чоловік), китайців (380 чоловік), представни­ків народів Індії і Пакистану (339 чоловік), турків (77 чоловік) [26]. У якійсь мірі до них можна віднести і представників та­ких етносів, як азербайджанці, грузини, греки, вірмени, зна­чне зростання чисельності яких за останні роки обумовлене по­страдянськими міграціями (відповідно, на 111,6 %, 115,8 %,

119,7 % і 142,9 % в порівнянні з 1989 р.) [27]. Разом з тим все ж таки більшість представників цих етнічних груп достатньо давно, до 1989 р. переселилися на територію України або є на­щадками таких. Історичні традиції цих етнічних груп на Оде­щині достатньо глибокі, крім того, їх вдалій адаптації сприяє загальне з іншими народами України історичне минуле.

Отже, вищеперелічені етноси: азербайджанців, грузин, гре­ків, вірмен в цілому класифікуємо як «традиційні» або інте­гровані мігрантські групи. До них також можна зарахувати представників тих етносів мігрантського походження, які до­статньо численні в місті Одесі і області, багато хто з них має свої національно-культурні об’єднання і інші елементи етнічної інфраструктури: євреїв (12 368 людини — в Одесі і 842 — в ін­ших частинах області); білорусів (6 401 і 5 921); поляків (2 058 і 1 095); корейців (233 і 517); німців (943 і 1 822), що були до 1944 р. на території Одещини регіональною компактною етніч­ною групою; татар (1 450 і 1 096) і близьких до них башкир (131 в Одесі); узбеків (353); осетин (283); туркменів (168 і 625); чу­вашів (228); казахів (185); латишів (205); литовців (265); морд­ви (159) [28; 29] і, ймовірно, деяких інших.

Під умовним визначенням «групи, що зберігають традицій­ний спосіб життя» розуміємо общину ромів (циган), етнокуль­турна специфіка і соціально-побутові особливості яких такі ве­ликі, що рішення захисту їх національних прав, а також їх соціально-культурна адаптація представляється особливим за­вданням, яке необхідно вирішувати в спеціальному порядку. Відзначимо також, що ромська спільнота залишається однією з найменш вивчених серед народів України, включаючи їх де­мографічні характеристики (наявні оцінки чисельності ромів значно відрізняються від офіційної статистики), систему роз­селення, мовні особливості і ін.

4. Окремі представники етнічних груп неукраїнського похо­дження. Які не складають яких-небудь компактних груп, украй нечисленні, дисперсно розселені по території країни, відносно яких неможливо встановити який-небудь спеціальний режим за­хисту, зокрема, мовний. Так, тільки в Одесі є 84 етноси, чисель­ність представників яких коливається від 1 до 100 чоловік [30].

Втім, до визначення даної категорії треба відноситися обе­режно, оскільки, здавалося б, зовсім незначні за чисельністю групи можуть прагнути до збереження своєї ідентичності і до­сягати в цьому значних успіхів. Крім того, не завжди чисель­ність, що фігурує в офіційній статистиці, може служити надій­ним критерієм, враховуючи, що статистика не повною мірою відображає всю складність етнічної палітри країни.

Підводячи підсумки, слід зазначити наявні складнощі в кла­сифікації етнічних груп як Одещини, так і України в цілому. Багато хто з розглянутих таксонів переплітається між собою, може переходити з однієї якості в іншу. Слід визначати кожну групу в цілому за переважаючою в ній ознакою, або, виходячи з норм ООН, додавати їй найбільш високий з можливих статусів. Для уточнення запропонованої схеми необхідне більш повне ви­вчення як структури кожного з таксонів, представленого в ет­нічній палітрі України, так і потреб цих груп в задоволенні сво­їх етнолінгвістичних, етнокультурних і етнополітичних прав. Запропонована ж класифікація може, зокрема, стати основою для розробки механізмів реалізації в умовах Одещини і України в цілому Європейській хартії регіональних мов і мов меншин.

Джерела та література

1. Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 30. — С. 259.

2. Європейська хартія регіональних мов або меншин // Офіційний вісник України від 25. 12. 2006. — 2006. — № 50.

3. Перегляд результатів Всеукраїнського перепису населення 2001 року: Http://ukrcensus. gov. ua/regions/reg_odes/

4. Там само.

5. Чижов Г. П. Этнические группы Одесщины в контексте этнонацио - нальной политики Украины // Лукоморье: археология, этнология, история Северо-Западного Причерноморья. — 2008. — Вып. 2. — С.127-136.

6. Крисаченко В. С. Етнічна структура українського суспіль­ства: Http://www. niisp. gov. ua/vydanna/panorama/issue. php? s=gupr0&issue=2004_4

7. Міронова І. С. Національні меншини України. Навчально - методичний посібник. — Миколаїв, 2006.

8. Огульчанський Ю. Етнічна структура українського суспіль­ства: уявні та дійсні проблеми. — К., 2006. — С. 42.

9. Євтух В., Трощинський А. Етнонаціональна структура сучасно­го українського суспільства: деякі аспекти системного бачення її розвитку // Євтух В., Трощинський А., Галушко К. Ю., Черно­ва К. О. Етнонаціональна структура українського суспільства. До­відник. — К., 2004. — С. 5-6.

10. Пономарьов А. Українська етнографія. Курс лекцій. — К., 1994. — С. 184.

11. Конончук С. Політика багатокультурності та консолідація укра­їнського суспільства: проблема і перспективи // Регіональна по­літика України: формування соціогуманітарних пріоритетів роз­витку. — К., 2006. — С. 199.

12. Народы и религии мира: Энциклопедия. — М., 1998. — С. 222.

13. Там само. — С. 265.

14. Етнічна структура населення м. Одеси (за даними перепису насе­лення 2001). // Єдина родина. — 2005. — № 1 (серпень). — С. 8.

15. Перегляд результатів Всеукраїнського перепису населення 2001 року: Http://ukrcensus. gov. ua/regions/reg_odes/

16. Європейська хартія регіональних мов або меншин.

17. Итоги Всесоюзной переписи населения 1989 года. Состав населе­ния сельских населенных пунктов Одесской области по численнос­ти преобладающей национальности. Статистический сборник. — Т. 9. — Одесса, 1992.

18. Там само.

19. Там само.

20. Шабашов А. В. Гагаузы: система терминов родства и происхожде­ние народа. — Одесса, 2002. — С. 13-14.

21. Грек И. Болгары Молдовы и Украины: вторая половина XVIII в. — 1995 г. (Библиографический указатель литературы). — Кишинев,

2003. — С. 26-32.

22. Итоги Всесоюзной переписи населения 1989 года.

23. Шабашов А. В. Система родства албанцев. 2. Система родства албанцев Украины. // Записки исторического факультета. — Вып. 7. — Одесса, 1998.

24. Итоги Всесоюзной переписи населения 1989 года.

25. Європейська хартія регіональних мов або меншин.

26. Етнічна структура населення м. Одеси. — С. 8.

27. Перегляд результатів Всеукраїнського перепису населення 2001 року: Http://ukrcensus. gov. ua/regions/reg_odes/

28. Етнічна структура населення м. Одеси. — С. 7-8.

29. Етнонаціональна структура населення Одеської області (за даними перепису населення 2001). // Єдина родина. — 2005. — № 2 (ве­ресень). — С. 7.

30. Етнічна структура населення м. Одеси. — С. 8.


Чижов Г. П. Классификация национальных меньшинств Одес - щины в контексте реализации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств.

В статье рассматривается проблема реализации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств в услови­ях Одесщины. Автор считает, что одним из необходимых условий этого является осуществление классификации национальных мень­шинств Одесского региона. Предлагается оригинальная классифи­кация автора.

Chizhov G. P. Classification of national minorities of Odessa re­gion in context of realization of the European charter for regional or minority languages.

In the article the problem of realization of the European charter for regional or minority languages is examined in the conditions of Odessа region. The author considers that one of the necessary condi­tions for that is classification of national minorities of Odessa region. Author’s original classification is offered.