Головна Історія Інтелігенція і влада ВНЕСОК КОНЯРСТВА В КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ (за матеріалами Державного архіву Автономної Республіки Крим)
joomla
ВНЕСОК КОНЯРСТВА В КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ (за матеріалами Державного архіву Автономної Республіки Крим)
Історія - Інтелігенція і влада

K. В. Карімова

Ключові слова: Північне Приазов’я, конярство, парувальна стайня, культурне життя.

Ключевые слова: Северное Приазовье, коневодство, случный пункт, культурная жизнь.

Key words: Northern Azov, horse-breeding, breeding point, cultural life.

Реалії України в її культурному житті — це процес від­родження всієї палітри надбань кожного регіону країни. Він передбачає глибоке вивчення історії вітчизняної культури і різноплановий аналіз досвіду минулого. Північне Приазов’я — один з поліетнічних регіонів. Переплетіння культурних тради­цій краю викликає неабиякий дослідницький інтерес. Розви­ток конярства в Північному Приазов’ї в середині XIX ст. був тісно пов’язаний з побутом і господарством усіх верств насе­лення, а отже, був невід’ємною складовою культурного життя. У сучасних умовах розведення коней не є пріоритетним напря­мом розвитку сільського господарства нашої держави, а має переважно декоративний і розважальний характер. Проте, як


В середині ХІХ, так і на початку ХХІ ст. конярство з певними відмінними і схожими рисами робило свій внесок у культур­ний розвиток.

Одним з перших досліджував означену проблемати­ку А. О. Скальковський, який вивчав історію розвитку тва­ринництва Новоросійського краю. Найбільш поширеними є дослідження розвитку конярства на окремих стайнях або в конкретному регіоні. K. О. Піхур вивчав розвиток конярства на Полтавщині, В. Д. Судай на Вінниччині, О. А. Дєєв деталь­но описав історію розвитку Деркульського кінного заводу, яка сягає понад 200 років. П. І. Вербицький, П. П. Достоєвський, C. K. Рудик — займалися вивченням історії ветеринарної ме­дицини. Російський дослідник М. Н. Прідорогін досліджував історію розвитку порід коней у Російській імперії. Автор стат­ті спирався на метрологічні принципи, які маємо в працях М. Драгоманова, М. Грушевського, Л. Курбаса та ін., для яких характерним є принцип соціально-економічної зумовленості розвитку культури.

Аналіз історіографії проблеми розвитку конярства в Північ­ному Приазов’ї дозволяє стверджувати, що в сучасній історич­ній науці тема внеску конярства в культурне життя не була предметом спеціального дослідження. Окремих досліджень, присвячених розвитку конярства в Північному Приазов’ї та його впливу на сфери життя населення, поки немає, а отже, цей напрям дослідження чекає на подальші історичні розвідки.

Мета статті — охарактеризувати стан розвитку конярства та дослідити його вплив на культурне життя Північного Приазов’я в середині ХІХ ст.

У середині ХІХ ст. роль конярства важко було переоціни­ти, розведення коней займало чільне місце в господарстві, транспортуванні, торгівлі та побуті мешканців всієї імперії. Особливістю Північного Приазов’я є давні традиції розвитку тваринництва, що пояснюється географічними перевагами й історичним минулим. Зважаючи на цінність коней, процес їх селекціонування не міг відбуватися хаотично.

У 1844 році вперше в Російській імперії, у дев’ятьох її губерніях, було засновано кінні парувальні стайні, з яких чо­тири розташовувалися на території України. До вибору міс­ця такої стайні висувався ряд вимог: коней мали утримувати в будинку зі стінами та підлогою, фураж заготовляти вищої якості, також мати приміщення для команди у належному стані тощо.

У Північному Приазов’ї парувальні стайні починають від­кривати в 1850-х рр., серед них Мелітопольська, а згодом Но- вовасилівська у Бердянському повіті [1, арк. 3]. Зазначимо, що Нововасилівська заводська стайня розпочала свою роботу, ма­ючи невелику кількість жеребців (всього 20 голів), придбаних у меннонітського колоніста Вібе, але поступово вплив її набув державного масштабу.

Інформацію про умови утримання коней знаходимо у відо­мостях стайні, зокрема: у відомостях про кількість фуражу, жалувані чини, також у відомостях щодо закупки кінських речей. Відомо, що у Нововасилівській парувальній стайні на кожного жеребця щоденно заготовляли 5 гарнців вівса, 15 фун­тів сіна і 8 фунтів соломи [2, арк. 10]. Досить цікавим є список кінських речей, необхідних для заготівлі на стайні, де зазнача­лися їх назви, кількість та час, який вони мають прослужити, зокрема в ньому зустрічаються: полотняні торбини для роздачі вівса, кінські щітки та гребінці, суконні потирки, ревендучні торбини, скребниці, великі та малі ножиці для стрижки коней, пенькові мотузки для парувальних маток, попони суконні та з фламандського полотна, каструлі для приготування ліків, кон - новізні та ковальські прилади, лопати, мітли, ліхтарі у стайні, кожухи для вартових тощо [3, арк. 11]. Більшість з цих речей закуповували не довше як на чотири роки, аби утримувати ко­ней в сприятливих умовах, тому зазначені речі передбачалося за необхідності оновлювати.

На стайні пильно стежили за здоров’ям коней, оскільки від цього залежала успішність розвитку галузі. Детальна ін­струкція щодо догляду за кіньми надсилалась управляючим земськими стайнями, також мав вестись опис усіх жеребців, де обов’язково зазначалися хвороби кожного з них [4, арк. 12; 5, арк. 1]. А, отже, не дивно, що виникає попит на ветерина­рів. З листування між земськими стайнями дізнаємося, що на Мелітопольській стайні працював ветеринар Пастухов, однак збільшення поголів’я коней, вимагало і більшої кількості об­слуговуючого персоналу [6, арк. 42]. Унаслідок чого на стайнях з’являються учні ветеринара та коваля.

З відомості про жалувані чини Нововасилівської земської стайні на 1857 рік бачимо статистику заробітків персоналу:

1. На жалованье ученикам ветеринара, каждому по 42 р. 58 к.

2. На жалованье нарядчику................................... 12 р. 18 к.

3. На жалованье конюху........................................ 11 р. 47 к.

4. На жалованье старшему кузнецу...................... 35 р. 88 к.

5. На жалованье ученику его................................. 11 р. 47 к.

[7, арк. 21].

Як бачимо з відомості, один з найбільших заробітків мали учні ветеринара, тобто управляючі стайнями підкреслювали цим значущість означеної професії.

У Російській імперії ще з 1853 року за сприяння ветеринара Буссе видавався журнал «Записки ветеринарной медицины». Для нас винятковим є те, що на прохання лікаря Буссе, Кан­целярія Комітету Державного Кіннозаводства визнала за необ­хідне виписати цей журнал управляючим земськими стайнями за державний кошт. При цьому Канцелярія Комітету Держав­ного Кіннозаводства висловила своє зацікавлення у подальшо­му розвитку конярства в Таврійській губернії. На думку Бус­се, інформація, розміщена в журналі «Записки ветеринарной медицины», містила корисні поради, які без сумніву, стануть у пригоді ветеринарам Таврійської губернії [8, арк. 13].

Процес розведення коней мав свою специфіку і неодмінно планувався заздалегідь. Підтвердженням тому є лист, адресова­ний Бердянському земському уряднику, в якому йому доруча­ється потурбуватися про підготовку всього необхідного для ко­ней і команди. Додатково на парувальну стайню командирували чиновника, який мав проконтролювати передачу жеребців на парування. По прибутті на стайню коні мали відпочити, згодом оголошували, що планується парування, аби бажаючі приготу­вали до того часу маток. У злучному реєстрі записувалися влас­ники коней, породи маток і жеребців, стан їхнього здоров’я, а також статистичні дані кожної стайні. Цей обов’язок виконував нарядчик [9, арк. 25]. Отже, можливим було корегувати наро­джуваність коней та займатися селекцією.

На результати цієї діяльності не довелося довго чекати. За даними, про стан кіннозаводства в Мелітопольському повіті на 1852 рік простежуємо інтенсивне збільшення поголів’я коней.

В означеному звіті зазначалися: звання та прізвища володарів кінних заводів, кількість коней обох статей, ступінь приросту та породи. Нам відомо, що в Мелітопольському повіті на 1852 рік налічувалося 16 кінних заводів, в яких утримували: завод­ських жеребців — 94 голови, заводських маток — 1059 голів, загалом коней — 2570. Найчастіше в Мелітопольському пові­ті розводили коней російської породи, переважно упряжних, возових і верхових, також зустрічаються англійська, арабська, кельтська та персидська породи, деякі з них були службові й махові. Щодо ступеня приросту, то він коливається від 8 до 150 голів на рік [10, арк. 11].

У Північному Приазов’ї можна виокремити власників кін­них заводів, діяльність яких з часом набула державного масш­табу. Здебільшого заводами володіли поміщики, зустрічалися також купці. Не поодинокими були випадки утримання кінно­го заводу іноземними колоністами, зокрема, ногайцями, кара­їмами, німцями та ін. Серед них менонітський колоніст Вібе, який був відомий у Бердянському повіті як власник одного з найкращих кінних заводів у Таврійській губернії. Жеребці Вібе не раз брали участь у виставках. На його заводі експери­ментували з розведенням нових порід, цікавилися журналами з тематики ветеринарії, конярства та полювання.

У Мелітопольському повіті власником найбільшого кінного заводу був поміщик барон Олександр Штімиць, який станом на 1852 рік мав 619 коней та найвищий ступінь приросту 150 голів. Дещо поступалися барону, однак також володіли потужними заводами, поміщик Демелін та генерал-майор Попов, які у своє­му арсеналі мали відповідно 364 та 331 коней [11, арк. 11].

Заохочуючи розвиток конярства, в Таврійській губернії вла­штовуються виставки коней. У листі Військового губернатора Сімферополя, адресованому управляючому Таврійською зем­ською стайнею, йдеться про організацію виставки верхових коней у 1861 році у містечку Каховка [12, арк. 3]. Про цю виставку мали повідомити, надіславши по кілька особливих екземплярів оголошень головам північних повітів, які мали оголосити поміщикам-кіннозаводчикам, міським і земським поліцейським, доглядачеві Молочанських колоній, поселянам, особливо жителям поселень Великої Маячки та Нововасилівки, також колоністам, окремо колоністу Вібе [13, арк. 11]. У ре­зультаті раціональної організаторської діяльності, 9 травня 1861 року на ярмарку у містечку Каховка відбулася виставка верхових коней, здебільшого у ній брали участь мешканці пів­нічної частини Таврійської губернії. Стимулом для розвитку галузі слугували: золота медаль, видана переможцю з премією у 200 рублів, також вісім похвальних листів. Успіх виставки був очевидним, тому започатковану традицію планували зроби­ти щорічною, до того ж збільшити преміювання [14, арк. 9].

Підкреслюючи роль держави у розвитку конярства Таврій­ської губернії, зокрема в Північному Приазов’ї, звернемося до оголошення про видання журналу «Кіннозаводство та полю­вання». Журнал «Кіннозаводство та полювання» в Російській імперії почав друкуватися ще в 1842 році, його публікація по­яснюється, насамперед, потребами щоденного життя. У коло діяльності журналу входило поширення корисних знань і відо­мостей щодо коней і всього, що відноситься до сфери конярства, заради досягнення мети державного кіннозаводства, зокрема, збереження, розмноження та удосконалення порід. Редакція надавала перевагу матеріалу, який був теоретично і практич­но корисним, слідкуючи за тим, щоб мова викладу відповіда­ла технічним і літературним вимогам. Окрім офіційних статей журнал вибірково друкував матеріали, які надсилали досвід­чені любителі конярської справи. Залежно від якості статті, яку могли надсилати бажаючі, встановлювалася грошова ви­нагорода. Таким чином, вівся постійний діалог між читачами та редакцією журналу, а грошова винагорода за гарні статті, безумовно, підвищувала попит на видання. Перша сторінка журналу «Кіннозаводство і полювання» зазвичай присвячува­лась рубриці «запитання та відповіді», запитання надходили з різних губерній імперії, відповіді ж давали кваліфіковані сто­личні ветеринари, наглядачі за конями [15, арк. 7].

У 1860 році, у зв’язку зі стрімким розвитком конярства в Таврійській губернії, було вирішено надсилати журнал «Кінно­заводство і полювання» у кожний повіт Таврійської губернії. Спочатку номери журналу ділили між повітами, наприклад, у 1860 році Мелітопольський і Бердянський повіти отримали відповідно № 66 і 67, згодом, кожний бажаючий, здебільшого власники кінних заводів губернії підписалися на це видання [16, арк. 8].

У процесі висвітлення теми встановлено, що відкриття пару­вальної стайні вимагало забезпечення її всіма необхідними ре­чами, за потреби вдосконалення засобів по догляду за кіньми, впливаючи, тим самим, на розвиток побутової культури.

Пильний нагляд за здоров’ям коней викликає попит на ве­теринарів і дає поштовх розвитку ветеринарії у краї. Зі зрос­танням поголів’я коней на кінських заводах збільшується кіль­кість обслуговуючого персоналу, на стайні беруть учнів — це дає змогу отримати відповідну професію.

Селекціонування коней, вдосконалення та виведення нових порід, робило свій внесок в науку.

Організація та проведення під час ярмарок виставки коней зміцнювали культурні зв’язки між повітами та представника­ми різних етнічних груп. Премії та похвальні листи стимулю­вали розвиток галузі.

Окремо слід зазначити про внесок конярства в розвиток пе­ріодичних видань, яке підвищувало інтерес до публікацій жур­налів і газет, збільшувало кількість читачів.

Запропоноване історичне дослідження дає змогу сучасним дослідникам розглядати культурний розвиток більш різнопла­ново й альтернативно, простежуючи крізь призму різних галу­зей народного господарства їхній вплив на культурне життя.

Джерела та література

1. Державний архів Автономної Республіки Крим. — Ф. 77. — Оп. 1. — Спр. 102/а. — Арк. 63. О предположенном к открытию в Бердянском уезде случном пункте и о назначении такового в селе­нии Нововасильевке, с поручением заготовления необходимых для него потребностей (2 сентября 1856 г. — 7 июля 1857 г.).

2. Там само. — Спр. 106. — Арк. 162. О собрании сведений о конно­заводстве за 1857 г.

3. Там само. — Ф. 77. — Оп. 3. — Спр. 11. — Арк. 18: Об издании журнала «Записки ветеринарной медицины», об отпуске сена и соломы (5 ноября 1857-30 ноября 1860 г.).

4. Там само. — Ф. 77. — Оп. 1. — Спр. 57. — Арк. 80: О коннозавод­стве по Таврической губернии (15 августа 1852-1853 г.).

5. Там само. — Спр. 159. — Арк. 28: О назначении места для про­изводства выставки верховых лошадей в Каховке (1860-1862 г.).

6. Там само. — Ф. 77. — Оп. 3. — Спр. 20. — Арк. 24. «Об изда­нии журнала коннозаводства и охоты (24 февраля 1860-15 июня 1863 г.).


Каримова Е. В. Вклад коневодства в культурную жизнь Се­верного Приазовья в середине XIX века (по материалам Государ­ственного архива Автономной Республики Крым).

Характеризуется состояние развития коневодства в Северном Приазовье в середине Х1Х в. Исследуется влияние этой отрасли народного хозяйства на культурную жизнь региона, а именно, на быт, науку, образование и периодику.

Karimova K. V. Contribution to the cultural life of horse-breed­ing of Northern Azov in the mid 19th century (in accordance to the State Archives of the Autonomous Republic of Crimea).

The position of the development of horse-breeding of Northern Azov in the mid-nineteenth century is characterized. This sector of economy and its influence on the cultural life of the region, namely on every day life, science, education, periodicals is explored.

Похожие статьи