Головна Історія Інтелігенція і влада ВІДОМІ ЗАХІДНІ ІСТОРИКИ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ
joomla
ВІДОМІ ЗАХІДНІ ІСТОРИКИ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ
Історія - Інтелігенція і влада

В. M. Ocunoe

У даній статті розглядається актуальність проблеми вивчен­ня Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Піднімається питання про необхідність пам’ятати і знати про одну з жахливих траге­дій XX століття.

Історична свідомість служить підставою для формування світобачення суспільства, наукова інтерпретація минулого на­була особливого значення в посткомуністичній Україні, де час­то дають знати догми та стереотипи тоталітарної культури.

В Україні стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев’ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору (кожна четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному звер­ненні до народу України визнала голодомор 1932-1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним ре­зультатом — 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932-1933 років «національною трагедією українського народу». Факт геноци­ду українців сталінським режимом у 1932-1933 роках було офіційно визнано 11 урядами країн світу, серед яких Австра­лія, Угорщина, Ватикан, Литва, Сполучені Штати Америки.

4 листопада 2005 року Президент України В. А. Ющенко в Указі «Про вшанування жертв і постраждалих від голодомо­рів в Україні» назвав голодомори 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років геноцидом українського народу. За поданням Президента Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», у якому голодомор 1932-1933 років, відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, кваліфіковано як акт геноциду україн­ського народу [1].

Тим не менш деякі дослідники, політологи і політики як в Україні, так і поза її межами, визнаючи його злочинний харак­тер, не вважають Голодомор злочином геноциду, попри ухва­лення у 2006 р. Верховною Радою України Закону про Голодо­мор 1932-1933 рр. в Україні. Вони аргументують свою позицію тим, що в той час на безмежних просторах Країни Рад від голо­ду масово гинули не лише українські селяни, і тому, мовляв, немає сенсу виокремлювати геноцидний характер українського Голодомору.

Така постановка питання ігнорує національний вимір укра­їнського Голодомору, на який аргументовано вказують багато дослідників, зокрема такі авторитетні, як Роберт Конквест, Джеймс Мейс, Андреа Граціозі [2].

Тривалий час в радянській історичній літературі про го­лод 1933 р. не згадувалось і лише в добу перебудови зроблено спробу чесно, гласно дослідити цю найдраматичнішу сторінку вітчизняної історії [3]. З’явилося багато публікацій, присвя­чених колективізації, котрі якісно відрізняються від звичних оцінок [4].

Мета цієї статті — апелюючи до праць провідних істори­ків, довести про особливу значущість та важливість осягнення справжніх причин, масштабів голодомору українським суспіль­ством, яке орієнтоване на демократичний розвиток.

На Заході перші згадки про голод на Україні з’явились вже у другій половині 1932 р. Крім преси, дипломатичних каналів, інформація про голод надходила через українські емігрантські кола [5].

Книга «Жнива скорботи» англійського історика Роберта Конквеста — є історичним звітом про найважливіший період радянського минулого.

«Жнива скорботи» вийшла у світ в Англії наприкінці 1986 року. Затверджувалося, що в 1932-1933 рр. не було го­лоду, і розмови про нього витлумачувалися як антирадянські виступи. Потім визнали, що голод існував, пояснюючи його саботажем куркулів і посухою. Неприйняття такого пояснення інтерпретувалося як антисоветизм. Пізніше, однак, визнали: голод був спровокований політикою уряду. Але, як і раніше, не визнавалося, що такий був задум Сталіна і його оточення. І ця точка зору кваліфікувалася як антирадянська. В другій половині 1980-х років у СРСР визнають, що й це мало місце, однак твердження, що загинуло більше чотирьох-п’яти міль­йонів, сприймалося як антирадянське. Усе це важливо відзна­чити хоча б для того, щоб показати, як поступово знімаються в Радянському Союзі «антирадянські» оцінки [6].

Інтерпретація Голодомору 1932-1933 рр. в Україні в уяв­ленні англійського історика виглядає таким чином. У 1929— 1932 рр. комуністична партія під керівництвом Сталіна завдала подвійного удару радянському селянству — йдеться про розкур - кулювання й колективізацію. Після цього, в 1932—1933 рр., сталося те, що можна охарактеризувати як терор голодом (або, як ще кажуть, — голодомор) проти колективізованих селян України. Ця акція, значно згубніша для життя, ніж попередня (1929—1932), супроводжувалася масовими погромами україн­ської культури, інтелігенції й церкви [7].

Чверть століття тому 30-річний американський історик Джеймс Мейс назвав Голодомор-33 актом геноциду проти укра­їнської нації [8].

«Його метою, наскільки нам зрозуміло, — заявив він, — було знищення української нації як політичного фактора й сус­пільного організму», «низведення українців до статусу, який німці звичайно називали паіигуоїк (первісний народ)» [9].

Відомий історик Кульчицький С. В. з приводу неоднознач­ного ставлення українців до Голодомору 1932-1933 рр. в Укра­їні зазначив наступне: «Сучасне покоління громадян України пам’ятає своїх загиблих від голоду співвітчизників. Ось тільки причина голодних смертей у 1932-1933 рр. залишається для багатьох нез’ясованою. Хтось прагне дізнатися: чому так стало­ся? Хтось залишається байдужим, і таких багато» [10].

Автор терміну «геноцид» Р. Лемкін ще у 1944 році написав статтю «Радянський геноцид в Україні», де чітко визначав Го­лодомор геноцидом.

У ті роки смертність в Україні у 12 разів була вищою, ніж в інших регіонах СРСР [11], було знищено 20 % українського народу [12].

У 1933 р. іноземним журналістам фактично заборонили в’їзд на Україну та Північний Кавказ.

У Західній Україні, що входила тоді до складу Польщі, про голод було добре відомо, і в липні 1933 р. у Львові створили Український центральний допомоговий комітет, який зміг на­дати потерпілим певну допомогу нелегальними продуктовими посилками.

У радянській пресі не було ані згадки про щось подібне. Це ж стосувалося, зрозуміло, й українських газет. В хід пускалося твердження, що ніякого голоду немає.

Такою була офіційна версія, і вона мала на Заході свій вплив.

Але повністю приховати факт голоду ставало чимдалі склад­ніше, і режим поступово визнавав наявність недоїдання і на­віть зростання рівня смертності, які сталися, мовляв, через упертість селян, котрі відмовилися належно сіяти або збирати врожай [13].

Що саме трапилося під час голоду 1932-1933 років, у бага­тьох моментах досі залишається питанням нез’ясованим. Звіс­но, пам’ять не завжди точна, як і будь-які інші джерела, що ними користується історик. Однак пам’ять — це джерело, що важливим чином долучається до знання про минуле. Якщо ми хочемо зрозуміти минуле, то це джерело навряд чи можна про - ігнурувати [14].

Таким чином, можно зазначити, що саме на Заході — США, Канаді, Англії, Польщі та інших — з’являються перші згадки про голод у пресі та цією проблемою починають займатися на­уковці, у той час як у Радянському Союзі говорити про голод було заборонено.

Джерела та література

1. Лапчинська Н. Голодомор 1932-1933 рр. Харківська область. // Http://www. golodomor. kharkov. ua

2. Василенко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як зло­чин геноциду // Http://www. sbu. gov. ua/sbu/control/uk/publish/ article? art_id=89106

3. Панчук М. І. Злочин Сталіна та його оточення // Голод 1932­1933 років на Україні. Очима істориків, мовою документів / Ред. кол.: Рудич Ф. М., Курас І. Ф., Пиріг Р. Я. — К.: Видавництво політичної літератури в Україні, 1990. — С. 35.

4. Діброва С. С. Сталінська колективізація: погляд крізь час // Голод 1932-1933 років на Україні. Очима істориків, мовою документів / Ред. кол.: Рудич Ф. М., Курас І. Ф., Пиріг Р. Я. — К.: Видавни­цтво політичної літератури в Україні, 1990. — С. 12.

5. Савельев В. Л. Трагедія українського народу у висвітленні зару­біжної історіографії // Великий голод в Україні 1932-1933 років. Т. I / Науковий редактор Кульчицький С. В. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 89.

6. Роберт Конквест. Передмова до російського видання // http:// fictionbook. ru/author/konkvest_robert/jatva_skorbi/read_online. ht ml? page=1&sid=b0462137dbc40fa450c07dea280c92f2

7. Роберт Конквест. Жнива скорботи. Від автора // Http://zhnyva33. narod. ru/author. html

8. Штучний голод 1933 року в Радянській Україні: що сталося й чому?// Http://harmony. com. ua/text_ua. php? id=645

9. Кульчицкий и Мейс: два пути к исторической правде. Зерка­ло недели / человек. № 1 (630) 13-19 января 2007 //Http://www. zn. ua/3000/3150/55526/

10. Кульчицький С. В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: трудно­щі усвідомлення. — К.: Наш час, 2007. — С. 8.

11. Трагедія в українській історії: численні жертви Голодомору заслу­говують на вічну пам’ять і світове визнання

12. Http://www. president. gov. ua/news/12477.html

13. Мейс Дж. Відзначення українською діаспорою 50-річчя Голодо­мору // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки / Редакційна рада: Смолій В. А., Дзюба І. М., Кульчицький С. В., Литвин В. М., Морочко В. І., Мейс. Дж., Пиріг Р. Я. — К.: На­укова думка, 2003. — С. 797.

14. Роберт Конквест. Жнива скорботи. Частина III. Позиція Заходу. // Http://zhnyva33.narod. ru/part3.html

15. Мейс Дж. Вступ // Великий голод в Україні 1932-1933 років. Т. I. / Науковий редактор Кульчицький С. В. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008-82.

Анотації

Осипов В. Н. Известные западные историки о Голодоморе 1932—1933 годов в Украине.

В данной статье раассматривается актуальность проблемы из­учения Голодомора 1932-1933 годов в Украине. Поднимаются во­просы про необходимость знать и помнить про одну из страшней­ших трагедий XX века.

Osipov V. M. Famous historians about importance and topicality of research of Golodomor of 1932—1933 in Ukraine.

The article is devoted to the analysis of urgency of study of Golodo­mor topic in 1932-1933 in Ukraine. It is stated that it is necessary to know and remember about one of the most tragic pages in the history of the 20th century.

Похожие статьи