Головна Історія Інтелігенція і влада НАУКА В ГЕНЕРАЛЬНОМУ ОКРУЗІ «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941-1943 РР.): ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ НА СЛУЖБІ В ОКУПАНТІВ (НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УКРА­ЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТА ДНІПРОПЕ­ТРОВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ІНЖЕН
joomla
НАУКА В ГЕНЕРАЛЬНОМУ ОКРУЗІ «ДНІПРОПЕТРОВСЬК» В ПЕРІОД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941-1943 РР.): ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ НА СЛУЖБІ В ОКУПАНТІВ (НА ПРИКЛАДІ ДІЯЛЬНОСТІ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УКРА­ЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ТА ДНІПРОПЕ­ТРОВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ІНЖЕН
Історія - Інтелігенція і влада

С. В. Могилюк

Ключові слова: німецька окупація, генеральний округ «Дніпро­петровськ», наука, вищі навчальні заклади.

Ключевые слова: немецкая оккупация, генеральный округ «<Дне­пропетровск», наука, высшие учебные заведения.

Key words: German occupation, general district ««Dnipropetrovsk», science, higher educational establishments.

Незважаючи на те, що виросло вже не одне покоління укра­їнців після Великої Вітчизняної війни та окупації України в 1941-1944 рр., правда про ці трагічні події досі повністю не висвітлена. Ще точаться дискусії у наукових колах та й не знайдено згоди серед учасників тих трагічних подій, що опи­нилися по різні сторони фронту. Тому кожне наукове дослі­дження, кожна наукова розвідка допомагає краще розібратись і зрозуміти, що насправді відбувалося на території окупованої


Гітлерівцями України. Одним із недостатньо досліджених пи­тань окупаційного періоду є питання про діяльність науковців за умов окупації. Розглянути одну із сторінок цієї проблеми на прикладі діяльності Дніпропетровського українського держав­ного університету та Дніпропетровського інституту інженерів транспорту ми спробуємо в нашій статті.

Становище науки та освіти в окупаційну добу в межах Укра­їни досліджують такі знані історики, як М. Коваль [9], Вале­рій Шайкан [24] та Валентина Шайкан [25]. Соціальні аспекти вищої освіти в рейхскомісаріаті «Україна» висвітлює у своїй праці [19] І. Спудка, діяльність вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська розглядає В. Борисов [1].

З самого початку окупації генерального округу «Дніпропе­тровськ» усе його наукове життя зосередилося у центрі — у м. Дніпропетровську. Саме тут лояльна до нової влади науко­ва інтелігенція розпочала свою роботу в Дніпропетровському українському державному університеті, Дніпропетровському політехнічному інституті, Дніпропетровському транспортному інституті та в науково-дослідних інститутах міста.

Основним принципом відновлення роботи вищих навчаль­них закладів освіти стало зосередження матеріальних ресурсів, обладнання і кадрів кількох колишніх вузів навколо одного нового базового навчального закладу. Наприклад, 22 вересня

1941 р. був створений Дніпропетровський український держав­ний університет (далі: ДУДУ) [7, арк. 312]. До його складу уві­йшли: колишній університет, в якому до окупації навчалося 1887 студентів; медінститут — 3500 студентів; сільськогоспо­дарський інститут — 374 студенти; інститут іноземних мов — 400 студентів; фармацевтичний інститут — 300 студентів [4, арк. 133]. Разом, всі ці навчальні заклади до окупації нара­ховували 6461 студента, 17 факультетів, 152 кафедри та 1179 співробітників, з яких професорів було 78, доцентів — 312 і асистентів — 327 осіб. У свою чергу, в дозволеному окупантами ДУДУ 11 листопада 1941 р. навчалися: 141 студент на історико - географічному факультеті (завідувач О. Семенюта); 338 осіб на філологічному факультеті, відділ української філології та від­діл німецької філології (завідувач В. Ващенко) та 645 слуха­чів курсів німецької мови; 1380 осіб на медичному факультеті (завідувач В. Архангельський) і 313 осіб на фармацевтичних курсах; 112 осіб — на сільськогосподарському факультеті (за­відувач X. Класен); 107 осіб на фізико-математичному факуль­теті (завідувач Д. Натров); 61 особа навчалася на хімічному факультеті (завідувач В. Степанова); 112 осіб на біологічному факультеті (завідувач О. Бондарів). Усього навчалося біля 3209 осіб. Працювали: 41 професор, 94 доценти, 151 асистент [4, арк. 71-72, 129, 130]. Однак, вже у лютому 1942 р. кількість студентів скоротилася до 2577 осіб, з них 1210 були мешкан­цями Дніпропетровська, 1178 — приїжджі та 189 — з Амур- Нижньодніпровська [5, арк. 50]. Зросла кількість професорів (до 43 осіб), але скоротилась кількість доцентів (до 71 особи) та кількість асистентів (до 136 осіб). Дніпропетровський укра­їнський державний університет повинен був готувати викла­дачів середньої школи, молодший науковий персонал вищих шкіл, наукових робітників, практичних робітників різних га­лузей господарства та культури (лікарів, фармацевтів, агро­номів, лаборантів, перекладачів та інших) [4, арк. 71]. При університеті, за згодою обласної управи, відбувалася підготов­ка до відкриття богословського відділу. Намічалося відкриття короткотермінових курсів для підготовки священиків та дия­конів [18, с. 4], але це так і не здійснилося. Проте, у березні

1942 р. від обласної управи був отриманий дозвіл на відкриття при ДУДУ курсів зубних лікарів. Повинні були підготувати до випускних іспитів 14 студентів старшого курсу колишньої зу­болікарської школи [5, арк. 78]. Крім цього, при університеті працювали курси для підготовки директорів та головних ме­ханіків машино-тракторних станцій, які організувало Головне управління машино-тракторних станцій генерального комісарі­ату. На курсах навчалося понад 60 інженерів та техніків, які раніше працювали переважно у промисловості, а за умов оку­пації перепідготовлялися для роботи у сільському господарстві. Підготовка курсантів здійснювалася на базі існуючого устатку­вання кафедри механізації сільськогосподарського факультету ДУДУ. У серпні 1942 р. передбачався перший випуск нових фахівців [10, с. 4].

Пріоритетним напрямком роботи новоствореного універ­ситету стала підготовка фахівців медичних спеціальностей, які складали майже 42 % від загальної кількості студентів ДУДУ. Лікарі були вкрай необхідні «новій» владі протягом усього періоду окупації і не лише у межах генерального округу «Дніпропетровськ», чи рейхскомісаріату «Україна», вони по­трібні були також для вивозу в Німеччину, тому на їх підготов­ку зверталась велика увага.

За цих причин IV — V курси медичного факультету розпоча­ли навчання вже 25 жовтня 1941 р., 5 листопада 1941 р. — III курс того ж факультету, а 10 листопада всі інші факультети [4, арк. 72]. У той час, як, за розпорядженням генерального коміса­ра, навчання у всіх вузах міста були припинені, за повідомлен­ням «Дніпропетровської газети», V курс медичного факультету ДУДУ працював і проводив навчання увесь час за нормальним робочим планом. У неопалених приміщеннях, коли на вулиці було до 30 градусів морозу, за відсутності наукових приладь та підручників, заняття на медичному факультеті не припи­нялися. Іспити медиків відбулися у присутності представників німецької влади. Складали їх 122 студенти, з яких одержали звання лікаря 117 осіб. Тим, хто не склав іспити, дозволили складати додаткові. У Дніпропетровській та Запорізькій облас­тях повинні були залишитися працювати ті молоді лікарі, що походили з цих областей, а також ті, що походили з областей, в яких ще не було цивільної німецької влади. Інші могли ви­їжджати до рідної місцевості, якщо цьому не заважала воєнна ситуація. Близько 15 осіб за призначенням керівництва універ­ситету відправлялися для роботи у лікарні міста [3, с. 2]. Од­нак, вже 12 червня 1942 р. у приміщенні Дніпропетровського музично-драматичного театру відбулося друге загальноміське зібрання лікарів, на якому були присутні близько 300 осіб з числа професорів, старих відомих медичних фахівців, молодих лікарів та молоді, що у 1942 р. закінчила інститут. На засідан­ні завідувач медичним відділом генерального комісаріату док­тор медицини Гранер повідомив про обов’язкову мобілізацію 225 лікарів. Було заплановано 200 лікарів 21 червня 1942 р. у спеціальному потязі відправити до м. Ієни у Тюрінгії. При Ієн - ському університеті українські лікарі повинні були прослухати

2- місячні курси про німецьку охорону здоров’я, про німецькі закони у цій галузі, про систему страхування. Після курсів ко­жен лікар прикріплявся до заводу. Інших 25 лікарів планували відправити до Німеччини поодинці у якості супроводжуючих транспортних потягів з робітниками, а потім — закріпити за таборами в Німеччині. Кожного такого лікаря повинні були супроводжувати, для майбутньої допомоги у його лікарні, три медсестри або фельдшерки [15, с. 2]. Документи свідчать про те, що німецькій адміністрації не вдалося виконати цей план мобілізації лікарів повністю, адже 21 червня 1942 р. до Тюрін­гії виїхало лише 118 лікарів [13, с. 4]. Причини зриву плану невідомі.

Потреба у лікарях обумовила продовження навчання на ме­дичному факультеті протягом 1942/43 н. р. у той час, як інші факультети його припинили. Навчання медиків проводилося шляхом консультацій. У травні 1943 р. студентам-медикам (чоловікам) IX семестру та двом студенткам IX семестру, які вже працювали до часу іспитів у військових лазаретах, до­зволили скласти державні іспити для отримання диплому [23, с. 4].

Що ж до інших спеціальностей, то 4 червня 1942 р. універ­ситет закінчили 5 випускників історико-географічного факуль­тету, 12 біологів та 7 хіміків [8, с. 119]. Подальших випусків цих спеціальностей в окупаційний час не проводилося.

Як бачимо, німецькі окупанти дозволили навчатися в ДУДУ на початку окупації майже 50 % студентів у порівнянні з тією кількістю, що була наявна у вищих навчальних закладах, з яких він був створений. З лютого 1942 р. кількість студентів по­ступово зменшується, а навчання переходить спочатку на кон­сультативну форму, а потім, з вересня 1942 р., взагалі припиня­ється. За виключенням, звичайно ж, медичного факультету.

Утримання університету вимагало найбільших капітало­вкладень у порівнянні з Дніпропетровським політехнічним інститутом та Дніпропетровським інститутом інженерів тран­спорту. Наприклад, у I кварталі 1942 р. для цієї мети необхід­но було 659 тисяч крб., при цьому надходження навчального закладу за той же період без бюджетного фінансування стано­вили всього 100 тис. карбованців [5, арк. 55].

У липні 1942 р., за дорученням генерального комісаріату, університет працював над складанням різних українських словників. Складалися такі словники: великий тлумачний словник української мови, українсько-німецький та німецько - український. Крім цього, складався ряд термінологічних слов­ників: психологічно-педагогічної термінології, хімічної, медич­ної, сільськогосподарської, математичної, фізичної та інші. Над складанням словників працювали як філологи-спеціалісти, так і вчені інших галузей. Серед них — професори І. Мороз, П. Зу - бенко, І. Розгін, В. Ващенко, І. Забарний, Д. Петров, Н. Мохов та інші. За дорученням генералкомісаріату, доцент кафедри іс­торії О. Шарек працював над вивченням застосування магде­бурзького права в Україні [2, с. 2].

Крім цього, 43 науковці університету працювали над важ­ливими для окупантів темами: М. Карлов — «Кам’яновугільна фауна задвір’я біля м. Лемберга» (роботу планував завершити

1 жовтня 1942 р. і надрукувати в Німеччині), професор біо­логічних наук О. Еліашевич — «Лікарська флора Південного Сходу України», доцент О. Дехтяренко — «Вплив сточних вод Гідролізного заводу на іхтіофауну Дніпропетровського водосхо­вища», доцент О. Чорний — «Залізованадієві руди Криворіж­жя», доцент О. Семенюта — «Фізико-географічний нарис м. Дніпропетровська та його околиць», О. Бондарев — «Шкідни­ки кормової системи каучукодійних рослин». Н. Сакун про­тягом березня-травня 1942 р. проводила аналітичну частину дослідження бурого вугілля м. Славгорода, а також хімічний аналіз ґрунтових вод та механічний аналіз ґрунтів із бурових свердловин, щоб забезпечити постачання м. Дніпропетровська питною водою [5, арк. 8-10, 24, 27, 45].

З метою одержання найрізноманітнішої навчальної та мето­дичної документації університет намагався налагодити співпра­цю з вищими навчальними закладами Німеччини. Посприяти в цьому просили й Українську інформаційну службу в Берліні. Ректор Розгін просив надсилати йому видання вузів Німеччини та Українського інституту в Берліні [7, арк. 309].

У канікулярний час усі студентки політехнічного інституту та студенти університету, крім медиків, незважаючи на те, чи працювали вони де-небудь іще, за розпорядженням управлін­ня праці, повинні були працювати на сільськогосподарських роботах. Відправляли їх переважно у народні господарства Солонянського та Дніпропетровського приміського районів. Студенти-чоловіки всіх курсів та всіх факультетів політехніч­ного інституту працювали у канікулярний час на будівництві Запорізької електростанції. Хто відмовлявся, того відраховува­ли з числа студентів [16, с. 4].

По-іншому склалася доля Дніпропетровського інституту ін­женерів транспорту (далі: ДІІТ). Історію його окупаційної ді­яльності можна розділити на два періоди. Перший розпочався восени 1941 р., коли ДІІТ був створений на базі колишнього Транспортного інституту — найміцнішого навчального закладу України та найбільшого навчального закладу міста. До окупації Транспортний інститут складався з п’яти факультетів, а саме: паротягового господарства, вагонного господарства, електроси­лового господарства, експлуатаційного та шляхобудівельного. Інститут об’єднував 32 науково-дослідні кафедри, 42 лабораторії та кабінети, в яких працювали 200 осіб науково-викладацького складу. Загальна кількість студентів становила біля 3000 осіб [6, арк. 15]. У свою чергу, в ДІІТ розгорнули діяльність чотири факультети: шляхобудівельний факультет (завідувач професор, доктор наук Є. Клех), електротехнічний факультет (завідувач доцент Е. Бабинін), експлуатаційний факультет (завідувач до­цент А. Соловйов), механічний факультет (завідувач доцент

В. Кузнецов). ДІІТ готував інженерів шляхобудівельників, інженерів-механіків, інженерів-електриків та інженерів по екс­плуатації залізниць. Кількість студентів протягом 1941/42 н. р. коливалася від 100 до 193 осіб [6, арк. 46-50, 53, 76], що стано­вило у середньому 6 % від кількості студентів, яких готував ін­ститут у доокупаційний час. Що ж до кількості випущених спе­ціалістів, то вона була неймовірно мізерною. У 1942 р. інститут закінчили та захистили дипломні роботи 15 студентів, із них:

2 інженери-будівельники залізничного транспорту, 4 інженери - механіки залізничного транспорту та ін. [14]. Без сумніву, гово­рити про забезпечення залізничної галузі інженерами при такій кількості випускників немає сенсу.

У інституті інженерів транспорту працювали 53 наукових робітники, серед них: професорів — 9, доцентів — 24, асистен­тів — 9, викладачів — 11. Наукову роботу кафедр об’єднував науково-дослідний сектор [6, арк. 15-15 зв.]. На утримання ДІІТ у першому кварталі 1942 р. знадобилося 157 473 крб., з яких 138 723 крб. були профінансовані обласною управою. Із 100 студентів, що навчалися ДІІТ в січні 1942 р., лише 2 особи були звільнені від оплати за навчання [6, арк. 62-63, 76].

У генеральному окрузі «Дніпропетровськ» наприкінці квіт­ня 1942 р. відбулися певні зміни у політиці німецької влади щодо залізничної галузі, які були зумовлені крахом бліцкригу та необхідністю налагоджувати широкомасштабне залізничне сполучення між Німеччиною та Україною, та всередині гене­ральних округів для постачання армії, вивезення з України си­ровини, награбованого майна та людей. За цих умов у місцевій пресі з’являються повідомлення про поступову заміну тимчасо­во командированих німецьких залізничників постійними укра­їнськими [22, с. 4]. Єдиним в Україні вищим навчальним за­кладом, що міг підготувати необхідних фахівців для залізниць, виявився Дніпропетровський інститут інженерів транспорту. Тому з 10 вересня 1942 р. ДІІТ вдруге відновлює свою роботу. Його приєднали до залізниці і з цього часу він перейшов на повне утримання німецького командування. У вересні 1942 р. інститут розгорнув вступну кампанію на 4 факультети, а з 1 жовтня 1942 р. розпочав заняття. На старші курси інституту зараховувалися колишні студенти ДІІТ та інших вузів згідно документів про складені іспити. Зарахування на перший курс провадилося після конкурсних іспитів, до яких допускалися особи із закінченою середньою освітою. Навчання в інститу­ті оголошувалося безкоштовним для всіх, хто давав письмове зобов’язання працювати після закінчення інституту на заліз­ничному транспорті [17, с. 4]. При інституті створювався цілий комбінат навчальних одиниць, а саме: залізничний технікум, короткотермінові курси для підготовки різних спеціалістів за­лізничного фаху та реміснича школа. На чотирьох факультетах транспортного інституту у 1942/43 н. р. навчалося біля 400 осіб. Завданням підготовчих курсів при інституті стало створен­ня контингенту потенційних абітурієнтів, адже при відсутності середньої ланки освіти цей контингент був відсутній. Підго­товчі курси були платними. Період навчання тривав з 12 січня до 1 серпня 1943 р. Навесні 1943 р. заняття проходили у двох групах: одна — на базі 9 класів, а друга — на базі 8 класів. З 1 червня 1943 р. повинна була запрацювати третя група — на базі 7 класів [11]. З 15 березня 1943 р. для допомоги студентам в їх самостійній роботі були організовані консультації з усіх дисциплін інститутського курсу, які проводилися як у примі­щенні інституту, так і в квартирах викладачів, отже, навчання перевели знову на консультативний метод. Проте, на цей раз ненадовго, бо вже 12 квітня заняття на всіх факультетах та курсах інституту, в тому числі й на підготовчих, відновилися [20, с. 4]. В липні 1943 р. випускники ДІІТ здавали іспити та захищали дипломні роботи.

З 11 січня 1943 р. державна дирекція шляхів сполучення м. Дніпропетровська — ИУБ організувала при Дніпропетровсько­му технікумі залізничного транспорту однорічні безкоштовні курси із сигналізації, централізації блокіровки та зв’язку. Гру­па була сформована з 40 осіб, які закінчили 9 та 10 класів, та колишніх студентів вищих навчальних закладів. У групі навчалося 10 дівчат. При вступі курсанти давали письмове зобов’язання працювати після закінчення курсів на залізниці [12, с. 4].

Щодо наукових робіт, то у Дніпропетровському інституті ін­женерів транспорту найважче продовжувати дослідження вия­вилося співробітникам кафедри фізики у зв’язку з відсутністю необхідного обладнання для постановки експерименту. Напри­клад, доцент М. Левашевич, який у квітні 1940/41 н. р. розпо­чав дві наукові роботи: одну — по вивченню будови молекул за допомогою променів рентгена, а другу — по вивченню зв’язку між будовою органічних речовин та їх здатністю до переохоло­дження. Продовжувати експериментальні частини цих робіт у 1941/42 н. р. не мав можливості через відсутність рентгенів­ської установки. Успіх написання роботи доцента П. Линника про вплив електричного поля на в’язкість розчинів ацетон — вода, хлороформ — вода та інших залежав від наявності необ­хідного електричного поля та чистого ацетону і хлороформу. У кращому положенні опинилися співробітники інших кафедр. Так, доцент Л. Єгоров з кафедри математики свою науково - дослідну роботу «Наближене обчислення подвійних та потрій­них інтегралів» планував завершити 31 грудня 1942 р., доцент

В. Кузнецов з кафедри прикладної механіки та технології ме­талів роботу «Динамічні зусилля в вантажопідіймальних ма­шинах за період гальмування» — у жовтні 1942 р., доцент ка­федри прикладної механіки та вантажно-підіймальних машин І. Тарасов роботу «Дослід не евольвентних профілів зубчатих коліс» — 15 листопада 1942 р., професор, доктор наук М. Ні - колайчук із кафедри електромашин роботу «Миттєве переван­таження синхронної трифазової машини та її стійкість проти випадання з синхронізму при раптовому навантаженні» — до грудня 1942 р. Крім цього, досліджувалися такі теми: В. Моча - ловим — «Новий метод вирішення питання про елементарний склад палива», доцентом В. Білим — «Поздовжні та попере­чні коливання залізничних потягів», доцентом Є. Ярмольчу - ком — «Опір рухомого складу від вітру та особливе значення його у справі руху потягів і боротьба з цим опором», А. Солов­йовим — «Забезпечення безаварійної роботи на сортувальних гірках», доцентом І. Козловим — «Опорні пункти лінії зв’язку Кривбас — Донбас» [6, арк. 18-34].

Отже, дозволивши створити вищі навчальні заклади, німець­ка адміністрація спромоглася без зусиль виявити, перевірити на лояльність, згуртувати навколо дозволених вузів необхідну кількість науковців та з’ясувати, як саме можна використати у власних загарбницьких планах знання та дослідницькі роботи кожного з них, а, головне, встановити над ними повний контр­оль. Зусиллями науковців було зібране та збережене устатку­вання та майно колишніх навчальних закладів. Були виявле­ні наявні у генеральному окрузі «Дніпропетровськ» студенти старших курсів необхідних окупантам професій, яких за ко­роткий термін «навчання», не докладаючи значних зусиль та коштів для підготовки, дипломували та залучили до роботи.

Кожний дозволений німцями вищий навчальний заклад у м. Дніпропетровську виконував для окупантів певний пере­лік завдань, мав своє певне значення для полегшення їх па­нування, яке і визначало термін та масштаби його діяльності. Німецька окупаційна влада, дозволивши створити Дніпропе­тровський український державний університет, забезпечувала себе необхідною кількістю медиків, що допомагало боротися з епідеміями та підтримувати робочу силу у придатному для екс­плуатації стані. Крім цього, науковці університету своїми нау­ковими дослідженнями інформували окупантів про потенційні можливості використання землі, флори, фауни, надр не лише генерального округу «Дніпропетровськ», а й України. Співро­бітники університету проводили для німецької влади необхідні аналізи, складали словники та з’ясовували історію використан­ня українцями німецьких законів. Щодо Дніпропетровського інституту інженерів транспорту, то з вересня 1942 р. він по­трапляє під особливий контроль німецької влади, фінансується нею та стає єдиним на території України вищим навчальним закладом, що готував фахівців для залізничної галузі. Науков­ці інституту працювали над вирішенням низки проблем, що повинно було полегшити, вдосконалити та прискорити роботу залізничного транспорту.

Звичайно, в межах однієї статті неможливо розглянути всі аспекти діяльності науковців в окупаційний період. Постави­ти крапку, мабуть, вдасться ще не скоро. Одною з актуаль­них проблем подальшої дослідної роботи постає питання про вплив Українського національного руху на функціонування вищих навчальних закладів генерального округу «Дніпропе­тровськ».

Джерела та література

1. Борисов В. Л. Заклади освіти і науково-педагогічна інтелігенція Дніпропетровська в роки німецько-фашистської окупації (1941— 1943) / В. Л. Борисов // Грані. — 2005. — № 2. — С. 33-36.

2. Велика культурно-наукова робота // Дніпропетровська газета. — 1942. — 29 липня. — С. 2.

3. Випуск молодих лікарів // Дніпропетровська газета. — 1942. — 29 травня. — С. 2.

4. Державний архів Дніпропетровської області (далі. — ДАДО). — Ф. Р-2443, оп. 1, спр. 2.

5. ДАДО. — Ф. Р-2443. — Оп. 1. — Спр. 7.

6. ДАДО. — Ф. Р-2443. — Оп. 1. — Спр. 8.

7. ДАДО. — Ф. Р-4398. — Оп. 1. — Спр. 2.

8. Історія Дніпропетровського національного університету / [голова редколегії проф. М. В. Поляков. — 4 вид., переробл. і доповн]. — Д.: Вид-во ДНУ, 2008. — 308 с.

9. Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній ві­йнах (1939-1945 рр.) / М. В. Коваль — К.: Видавничий дім «Аль­тернативи», 1999. — 336 с.

10. Курси директорів і механіків МТС // Дніпропетровська газета. — 1942. — 6 травня. — С. 4.

11. Курси підготовки до Транспортного інституту // Дніпропетров­ська газета. — 1943. — 10 січня. — С. 4; Підготовчі курси при транспортному інституті // Дніпропетровська газета. — 1943. —

21 травня. — С. 4.

12. Курси сигналізації // Дніпропетровська газета. — 1943. — 26 січ­ня. — С. 4.

13. Лікарі їдуть до Німеччини // Дніпропетровськ газета. — 1942. — 23 червня. — С. 4.

14. Молоді інженери транспортники // Дніпропетровська газета. — 1942. — 14 липня. — С. 2; Напередодні іспитів та літньої прак­тики // Дніпропетровська газета. — 1943. — 11 травня. — С. 4.

15. На зібранні лікарів // Дніпропетровська газета. — 1942. —

20 червня. — С. 2.

16. Об’ява // Дніпропетровська газета. — 1942. — 8 серпня. — С. 4; Об’ява // Дніпропетровська газета. — 1942. — 13 серпня. — С. 4.

17. Оголошення // Дніпропетровська газета. — 1942. — 1 вересня. — С. 4.

18. Підготовка священиків // Дніпропетровська газета. — 1941. — 28 листопада. — С. 4.

19. Спудка І. Німецька окупаційна політика у соціокультурній сфері в рейхскомісаріаті «Україна» (1941-1944 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 — історія України / Спудка Ірина Миколоаївна. — Запоріжжя, 2007. — 229 с.

20. У Транспортному інституті // Дніпропетровська газета. — 1943. —

16 березня. — С. 4.

21. У Транспортному інституті // Дніпропетровська газета. — 1943. — 9 квітня. — С. 4.

22. Хроніка // Дніпропетровська газета. — 1942. — 20 квітня. — С. 4.

23. Хроніка // Дніпропетровська газета. — 1943. — 7 травня. — С. 4.

24. Шайкан В. Ідеологічна боротьба в Україні періоду Другої світової війни 1939-1945 рр. / В. Шайкан. — Кривий Ріг, 2010. — 436 с.

25. Шайкан В. Повсякдення українців у роки німецької окупації. 1941-1944 / В. Шайкан. — К., 2010. — 80 с.

Анотації

Могилюк С. В. Наука в генеральном округе «Днепропетровск» в период немецкой оккупации (1941—1943 гг.): высшие учебные заведения на службе в оккупантов (на примере деятельности Дне­пропетровского украинского государственного университета и Днепропетровского института инженеров транспорта).

Отражено значение Днепропетровского украинского государ­ственного университета и Днепропетровского института инженеров транспорта в реализации захватнических планов немецких окку­пантов.

Mogilyuk S. V. Science in the general district «Dnipropetrovsk» in the period of German occupation (1941—1943): higher educational establishments on service for invaders (on the example of activity of the Dnepropetrovsk Ukrainian state university and Dnepropetrovsk institute of engineers of transport).

Significance of the Dnepropetrovsk Ukrainian state university and Dnepropetrovsk institute of engineers of transport is reflected in re­alization of aggressive plans of the German invaders.