Головна Історія Інтелігенція і влада МАСОНСТВО ТА ПОЛЬСЬКИЙ КОНСПІРАТИВНИЙ РУХ В ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХІХ СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ
joomla
МАСОНСТВО ТА ПОЛЬСЬКИЙ КОНСПІРАТИВНИЙ РУХ В ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХІХ СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ
Історія - Інтелігенція і влада

М. В. Хададова

Протягом останнього десятиліття простежується відновлен­ня інтересу до масонства — як загальноєвропейського явища в цілому, так і до національного зокрема. Слід зазначити, що перші масонські ложі в Правобережній Україні були заснова­ні поляками, які, власне, і складали основну частину їх чле­нів. Польське масонство суттєво відрізнялось від російського. В першу чергу, відмінність ця полягала у використанні таєм­них товариств у політичних цілях. Саме це спричинило роз­виток на основі польських масонських лож ряду національних таємних товариств.

Правобережна Україна була активно задіяна у польському конспіративному русі, що розвинувся на основі місцевого ма­сонства. Звичайно, це знайшло своє висвітлення у відповідних наукових працях починаючи з II половини XIX ст. Більшість дослідників вказаної проблеми звертали увагу на виключне зна­чення масонства I чверті XIX ст. як соціально-політичної бази для створення польських організацій, зокрема, “Патріотично­го товариства” [1]. Тому виникає потреба проаналізувати відо­браження її в українській та російській історіографії з метою простеження сталості або еволюції поглядів на співвідношення масонства та польського конспіративного руху.

Загалом проблемі приділено певну увагу, хоча історіографія вказаного питання більше стосувалась характеристики окре­мих польських товариств та ніколи не виступала як предмет окремого дослідження. !сторичні праці, в яких автори зверта­ються до впливу масонства на польський конспіративний рух в Правобережній Україні, можна умовно поділити на чотири групи: 1) праці істориків XIX — початку XX ст.; 2) звертання до вказаної проблеми в історичній літературі 20-х років XX ст.; 3) історичні праці 50 — 80-х рр. XX ст.; 4) публікації кінця

XX — початку XXI ст.

Тож у пропонованій статті поставлені наступні завдання:

1) схарактеризувати погляди на польське масонство росій­ської офіційної історіографії XIX — початку XX ст.; 2) вияви­ти нові тенденції у дослідженнях щодо ролі масонства в поль­ському конспіративному русі, характерні для української та російської історіографії 20 — 80-х років XX ст.; 3) простежити звертання до названого питання у наукових публікаціях остан­ніх років (кінець XX — початок XXI ст.).

У розгляді питання щодо польського масонства в Правобе­режній Україні спостерігалась тенденція до загострення уваги на негативних моментах, пов’язаних з ним. Так, вказуючи, що масонство було принесено на Волинь із Варшави, наголошу­валось, що самі поляки неохоче вступали до ложі. Причиною тому слугувало упередження проти франкмасонів як людей безбожних. А саме масонство сприймалось як справа, несуміс­на з католицизмом [2].

Сам факт зростання кількості масонів та їх заможності по­яснювався тим, що керівники деяких лож, зокрема Житомир­ської, ніби умисно вербували в товариство молодь із заможних сімей. В подальшому молоді люди були вимушені брати участь у зборах коштів на потреби ложі. Підкреслювалось також ба­жання масонського керівництва впливати на місцеву владу, використовуючи її для своїх цілей [3]. Подібний наголос на негативах польського масонства був скоріш за все спричинений загальними полонофобськими настроями, характерними для іс­торичних праць перших десятиліть після польського повстання 1863-64 рр.

На думку іншого дослідника кінця XIX — початку XX ст., М. Коробки, зростання кількості масонів-поляків пояснюва­лось тим, що саме масонські ідеї співпадали з притаманною католицизму схильністю до містики та обрядовості. Крім того імператор Олександр I в цей період позитивно ставився до ма­сонства взагалі, та до польського зокрема [4].

На думку польського історика Шимона Ашкеназі, імператор планував направляти за своїм бажанням діяльність польських лож через верховного магістра Ружнецького, який був одночас­но шефом таємної поліції. Саме тому Олександр I не зважав на яскраво виражений національно-патріотичний характер масон­ства [5].

Думку Ш. Ашкеназі розвинув М. Коробка. Він наголошу­вав на тому, що відроджене в 1814 році масонство швидко на­бирало політичного забарвлення. Саме тоді, на думку автора, змінюється головне завдання “вільних каменярів”. Від мирної підтримки “народного духа” вони переходять до утворення перших таємних товариств. Таким стає утворене в 1819 році

В. Лукасінським “Національне масонство”[6].

Російський історик М. Богданович характеризував “Націо­нальне масонство” як політичну організацію, що маскувалась під масонську ложу шляхом демонстрації її зовнішніх форм — дотримання деяких обрядів, використання символіки та ін. Основна мета товариства — “ратовать за отечество”[7]. “Наці­ональне масонство” проіснувало недовго, близько двох років. Причини його розпуску істориками початку XX ст. практично не аналізувались.

Історик І. Рябінін зазначав, що в 20-х рр. XIX ст. мирні масонські організації, які до того переслідували лише культур­ні, просвітницькі та філантропічні цілі, поступово поступалися місцем товариствам, які ставили перед собою більш радикальні завдання. “Польський масон, первым приучившийся в XVIII веке свободно мыслить, в XIX веке первым пожелал свободно жить” [8].

Добру законспірованість новоутворених товариств відзначав відомий дослідник російського масонства А. Пипін. Але, як за­значав автор, для польських конспіраторів єдиною відомою фо­рмою суспільного гуртка була ложа. Саме тому вона зберігаєть­ся у наступних товариствах [9]. Зберігаються і інші масонські атрибути — наявність ступенів, капітул, знаки, що свідчили про приналежність до товариства [10].

Російський історик В. Семевський у своїй праці, присвяченій декабристам, дав характеристику польському масонству та та­ємним товариствам Правобережної України у 1821 — 1825 ро­ках. На основі документів він вказував, що зростає кількість масонських лож і мова вже ведеться не про масонство, а про “секретное собрание людей злоумышленных” [11].

Автор характеризував також засноване у 1820 р. на Волині “Товариство тамплієрів”, побудоване знову ж за масонським зразком, зі ступенями посвяти та відповідною конспірацією. Для того, щоб дізнатися дійсну мету товариства — патріоти­чну, треба було отримати третю ступінь посвяти [12]. Окрім новоутворених товариств, продовжували діяти старі ложі, як то ложа Розвіяного мороку в Житомирі, двадцять членів якої були заарештовані взимку 1825 р. по справі Південного това­риства декабристів [13].

Практично всі історики підкреслюють соціальний та наці­ональний склад масонських лож та таємних товариств Право­бережної України. Характерним є наявність в їхньому складі великої кількості військових, як поляків, так і росіян [14]. Неоднорідність національного складу масонів, на думку М. Ко­робки, привела до виникнення ідеї панславізму саме в польсь­кому середовищі. Свій подальший розвиток вона отримала у товаристві Об’єднаних слов’ян [15].

Ці думки знаходять своє продовження в працях українських і російських дослідників в 20-х рр. ХХ ст. Але до питання поль­ської національно-визвольної боротьби, як правило, звертались лише у зв’язку з темою декабристського руху. Український іс­торик В. Міяковський зазначав, що поряд з політичними таєм­ними товариствами в Правобережній Україні діють і морально містичні організації польських масонів. В них брали активну участь військові, незважаючи на національну приналежність. Але і перших, і других об’єднувала одна мета — боротьба за незалежність Польщі [16].

Інший український дослідник названого періоду С. Єфремов зазначав, що всі таємні польські товариства мали свій початок у масонстві. При тому: “на українському ґрунті ця патріотич­на польська робота часто бувала дещо інтенсивнішою, аніж у справжній Польщі”. Причина тому — велика кількість польсь­кого населення, більшість якого плекала надію на “визволен­ня” південно-західних губерній від Росії [17].

Думку щодо масонства як школи для усіх таємних това­риств розвинув у своїй праці А. Рябінін-Скляревський. Він відзначив ідею інтернаціоналізму, характерну для масонів, досвід конспірації, колективної роботи та ін. Характер поль­ського масонства автор визначив як республіканський, полі­тику — як мирну, а основну мету — революцію в поглядах та думках [18].

Російський історик О. Пресняков розглядав питання з по­зицій формаційного підходу. Він визначив причину утворення масонських лож, визначив їх соціальну функцію, яка, на його думку, полягала в зближенні різних суспільних прошарків в процесі заміни дворянства на буржуазію. За висловом О. Пре - снякова, масонські ложі стали колискою таємних товариств в олександрівську епоху [19].

У 50-х роках XX ст. київський історик М. Лисенко розви­нув думку О. Преснякова щодо реакційної ролі масонства, яке він розглядав як релігійні секти, що сприяли розкладу помі­щицького класу, відволікаючи його своїм реакційним містици­змом від реальності [20]. Польською таємною організацією, яка спромоглася звільнитись від масонства і перейти до активної боротьби, на думку М. Лисенка, було Польське Патріотичне то­вариство, яке використовувало масонство як ширму для утво­рення революційної організації.

Звертався до питань польського національно-визвольного руху і П. Ольшанський. Аналізуючи діяльність Валеріана Лука - сінського, історик звертав увагу на використання ним масонсь­кого досвіду у влаштуванні як “Національного масонства”, так і Польського Патріотичного товариства [21]. Слід зазначити, що не зважаючи на велику кількість публікацій радянського часу з дотичними до польського масонства темами, уваги йому при­ділялось недостатньо. До того ж увага в основному приділялась питанням революційних зв’язків польського та російського на­родів. А оскільки польські масонські ложі, об’єднані “Великим Сходом Польським”, у своїй діяльності практично не перехре­щувалися з російськими, то мова про “масонську” співпрацю вестися не могла. Саме ж існування масонства пояснювалося тим, що воно дозволяло польській аристократії виявляти своє незадоволення обмеженням її в правах і привілеях [22].

Останнім часом відновився інтерес до проблеми польського національного руху, зокрема у І чверті XIX ст. Розглядаються і питання місця в ньому польського масонства. У зв’язку з діяльні­стю польського “Патріотичного товариства” звертається до теми масонського руху Л. Баженов. Він звертає увагу на два напрямки в рамках польського масонства — поміркований та радикальний. Представники першого напрямку мали за мету поширення куль­тури і освіти в народі. Вони хоч і підтримували ідею створення незалежної польської держави, але не були прихильниками ра­дикальних дій. Інші, більш рішучі масони, в подальшому стали членами польського Патріотичного товариства [23].

Ця ситуація особливо наочно простежується на прикладі ложі Тамплієрів. Лицарі храму, на думку Л. Баженова, вва­жали основним своїм завданням розвиток просвітництва і бла­годійності. Тому великий магістр Ф. Маєвський та більшість тамплієрів відповіли відмовою на пропозицію вступити в Па­тріотичне товариство. Причина — небажання включатися в політичну боротьбу. Але через деякий час вони, як і інші ма­сонські ложі Волині, стали частиною польського політичного конспіративного руху [24].

Думку про те, що “тамплієри” вважали себе не політичною, а саме масонською організацією, у своїй праці розвинула О. Кри - жановська. На її думку, більш радикально були налаштовані члени “Національного масонства”, які мали за мету відроджен­ня Великої Польщі. Саме тому, що подібне завдання було не по силам масонству, в 1820 р. ця організація дала життя “Патрі­отичному товариству”. Воно і розвинуло активну діяльність в губерніях Правобережної України [25].

Польське масонство Правобережної України досліджує ро­сійський історик А. Сєрков. Дослідник поділив всі існуючі в XIX ст. в Росії масонські та таємні товариства на типи: ма­сонсько-лицарські; національно-конспіративні; військово-ре­волюційні. Стосовно польського масонства та конспіративних товариств Сєрков вказує на їх типологічну та внутрішню неод­норідність, тобто, наявність в кожному прибічників всіх вище­згаданих типів діяльності. Наявність угрупувань в ложах автор розглядає на прикладі київської ложі Об’єднаних слов’ян та ложі “Розвіяний морок”, що діяла у м. Житомирі [26].

Особливу увагу історик приділяє організації тамплієрів. В попередніх працях ця організація розглядалась як напівма - сонська, або похідна від попередніх масонських лож. А. Сєр­ков зазначає, що спочатку в організації була відсутня зовнішня масонська атрибутика і обрядовість. Але з часом лицарі храму повністю переймають всі ознаки класичного масонства — ор­ганізацію лож, виділення керівництва — пріорату, розвинуту обрядовість, чотири ступеня посвяти та ін.

Не обходить автор увагою і російсько-польські революційні зв’язки. Він зазначає, що в ході налагодження цих зв’язків в 20-х рр. XIX ст. відбувається боротьба за домінування кожної сторони у власному національному русі [27]. В такому аспекті цей найпопулярніший сюжет в дослідженні даного питання ра­ніше не розглядався.

Таким чином, вивчення польського масонства та пов’язано­го з ним конспіративного руху в різні історичні періоди мало свої особливості.

Так, ряд істориків офіційного напрямку, наголошували на привнесенні масонства ззовні, із Польщі. Тобто, розглядали його як чуже явище в Правобережній Україні. Наводилась суперечлива інформація щодо популярності масонства серед поляків. Протиріччя часто були парадоксальні: наприклад, стосовно ролі католицизму у ставленні поляків до масонства, схильність їх до містицизму. Останнє, правда, ніяким чином не заважало масонству мати яскраво виражений національно-пат­ріотичний характер. Ряд дослідників звертали увагу на викори­стання масонства у якості маскування ряду таємних товариств, та використання їх членами набутого в ложах конспіративного досвіду.

Українські історики 20-х рр. XX ст. характеризували поль­ські таємні товариства як морально-містичні, масонство як явище реакційне, яке відривало людей від реального життя.

В останні роки відновлюється інтерес як до масонства в ціло­му, так і до польського зокрема. У зоні уваги українських і ро­сійських дослідників з’явились питання, які раніше лишались поза увагою дослідників. У працях Л. Баженова, О. Крижанов - ської, А. Сєркова розглядаються особливості кожного масонсь­кого утворення, дається характеристика внутрішнього устрою та напрямків діяльності більшості масонських лож та польсько­го конспіративного руху, пов’язаного з ними, в цілому.

Серед перспектив дослідження цієї теми надалі вар­то звернути увагу на відображення в історичній літературі XIX — XIX ст. діяльності і устрою кожної окремо взятої ма­сонської ложі у складі Великого Сходу Польського, які діяли в Правобережній Україні у першій половині XIX ст.

Джерела та література

1. Баженов Л. В. Польське “Патріотичне товариство” Правобережної України і декабристи // Декабристские чтения. Программа и мате­риалы Пятой Всеукраинской научно-теоретической конференции, посвященной 170 - летию со дня образования Южного общества де­кабристов. — Вып. 5. — К.: изд. Киевского ун-та, 1991. — С. 111.

2. Масонские ложи и тайные общества в Житомире // Древняя и но­вая Россия. — 1879. — № 5. — С. 151.

3. Копылов А. Мемуары графа Олизара // Русский вестник. — 1893. — Т. 227. — С. 7-8.

4. Коробка Н. Польские общества 20-х годов и декабристы // О мину­вшем. — СПб.: Тип. Вольфа, 1909. — С. 194.

Б. Ашкенази Ш. Царство Польское 1815-1830 гг. — М.: Книгоизда­тельство писателей в Москве, 1915. — С. 72-73.

6. Коробка Н. Польские общества. С. 197.

7. Богданович М. И. История царствования императора Александра I и Россия в его время. — Т. VI. — СПб.: Тип. Сущинского, 1871. —

С. 172.

8. Рябинин И. С. Польское масонство // Русское масонство. — М.: “Эксмо”, 2007. — С. 658.

9. Пыпин А. Н. Общественное движение в России при Александре I // Русское масонство. — СПб.: Академический проект, 2001. —

С. 380.

10. Донесение Следственного комитета // Декабристы и тайные обще­ства в России. Официальные документы. — М.: Типо-литография русского т-ва печатного и издательского дела, 1906. — С. 125.

11. Семевский В. И. Политические и общественные идеи декабрис­тов. — СПб.: Тип. Первой трудовой артели, 1909. — С. 312.

12. Там же. — С. 306.

13. Там же. — С. 313.

14. Пыпин А. Н. Масонство в России XVIII и первой четверти XIX в. — М.: Изд. “Век”, 1997. — С. 465.

15. Коробка Н. Декабристы братья Борисовы и общество Соединенных Славян // Современник. — 1911. — Кн. V. — СПб. — С. 20.

16. Міяковський В. Декабристи // Надруковане й забуте. Громадські рухи дев’ятнадцятого сторіччя. — Т. 1. — Нью-Йорк.: Вид. Украї­нської вільної АН, 1984. — С. 61.

17. Єфремов С. Масонство на Україні // Вибране: Статті. Наукові роз­відки. Монографії. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 694.

18. Рябінін-Скляревський А. Таємні товариства на Півдні в епоху дека­бристів (масони, гетерія, філарети та вольнодумці) // Рух декабри­стів на Україні. — Харків: Вид. Укрцентрархіва, 1926. — С. 167.

19. Пресняков А. Е. Тайне общества и общественно-политические воз­зрения декабристов // 100-летие восстания декабристов. Сборник статей и документов журнала “Каторга и ссылка”. — М.: Изд. Все­союзного общества політкаторжан, 1927. — С. 36.

20. Лисенко М. Декабристський рух на Україні. — К.: Держполітви - дав УРСР, 1954. — С. 16.

21. Ольшанский П. Н. Последняя рукопись Валериана Лукасинского // Славянский архив. Сб. статей и материалов. — М.: Изд. АН СССР, 1958. — С. 57-58.

22. Очерки революционных связей народов России и Польши 1815­1917 / Под ред. В. А. Дьякова, А. Я. Манусевича, И. С. Милле­ра. — М.: Наука, 1976. — С. 42.

23. Баженов Л. В. Князь Антоній Яблоновський: штрихи до портре - та діяча конспіративного руху 20-х років у Польщі і Україні // X “Декабристські читання”. Тези міжнародної науково-теоретич­ної конференції. — К., 2005. — С. 23-24.

24. Баженов Л. В. Польська політична конспірація першої половини 1820-х років на Волині і декабристи // Декабристські читання: Зб. статей Міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 180-річчю заснування Південного товариства декабристів. — К.,

2001. — Вип. VII. — С. 27-28.

25. Крижановська О. О. Таємні організації в громадсько-політичному житті України (Масонський рух у XVIII — на початку XX ст.). — К.: Аквілон-прес, 1998. — 57-58.

26. Серков А. И. Масонство на Украине в первой четверти XIX века и движение декабристов // Материалы международной научно­практической конференции. — К.: Изд. Кивского ун-та, 1989. —

С. 29-30.

27. Серков А. И. История русского масонства XIX века. — СПб.: Изд. им. Н. И. Новикова. — С. 199-200.

Анотації

Хададова М. В. Масонство и польское конспиративное движе­ние в Правобережной Украине в первой четверти XIX века: исто­риография вопроса.

Статья посвящена отображению в трудах украинских и русских историков вопроса влияния масонства на образование, устройство и функционирование польских тайных обществ в Правобережной Украине в первой четверти XIX века.

Hadadova M. V. Freemasons and Polish secret movement on the right-bank Ukraine in the early 19th century: historiography of the problem.

The article is devoted to the researches of the Ukrainian and Rus­sian historians of the question of the influence of freemasons and to the activity of the Polish secret societies on the right-bank Ukraine in the early 19th century.