Головна Історія Інтелігенція і влада ОДЕСЬКА СТУРДЗОВСЬКА БОГАДІЛЬНЯ СЕРДОБОЛЬНЫХ СЕСТЕР
joomla
ОДЕСЬКА СТУРДЗОВСЬКА БОГАДІЛЬНЯ СЕРДОБОЛЬНЫХ СЕСТЕР
Історія - Інтелігенція і влада

Т. М. Моісеєва

Останнім часом державні інститути (і не тільки в Україні) все більше доводять свою неспроможність самотужки вирішу­вати різні нагальні соціальні проблеми, що обумовлює активі­зацію діяльності та підвищення ролі в сучасному суспільстві недержавних, в тому числі і благодійних, організацій. З огляду на це, певний науковий інтерес становить досвід роботи таких товариств у минулому, зокрема в сфері надання медичної допо­моги населенню.

Однією з таких установ в другій половині XIX — на початку

XX ст. була Стурдзовська богадільня сердобольних сестер, істо­рія якої на сьогодні ще не знайшла всебічного та об’єктивного висвітлення в науковій літературі. Існуючі праці, в основному, присвячені постаті засновника закладу — О. С. Стурдза і ма­ють, в більшості своїй, публіцистичний або художньо-докумен­тальний характер [1]. Певну фактичну інформацію про функ­ціонування богадільні дають опубліковані Комітетом закладу історичні нариси [2].

Метою статті є дослідження процесу створення, а також ос­новних напрямків діяльності Стурдзовської общини на основі аналізу статуту організації та звітів про її роботу за окремі роки.

Відлік історії Одеської Стурдзовської богадільні сердоболь­них сестер слід вести ще з 1846 р., коли таємним радником Олександром Скарлатовичем Стурдзою було складено проект заснування в Одесі під віданням Імператорського Людинолюб­ного Товариства (в подальшому — І. Л. Т.) особливого закладу для надання населенню дарової медичної допомоги та підготов­ки “больничных прислужниц в духе христианском” [3].

Проект було схвалено Новоросійським і Бессарабським Ге­нерал-Губернатором та Архієпископом Херсонським, але, скла­дений трохи пізніше, Статут організації був затверджений Ра­дою І. Л. Т. лише 22 січня 1850 р. в якості досліду, на три роки [4].

Ще до затвердження Статуту, завдяки зусиллям А. С. Сту - рдза та М. С. Воронцова міською владою для будівництва богадільні було виділено поблизу Михайлівського монастиря діля­нку землі в 1140 кв. саж. та 10 тис. карб. сріблом у вигляді безвідсоткової позики на 25 років [5].

В листопаді 1850 р. побудовану богадільню та влаштовану при ній церкву було освячено, і заклад розпочав свою діяль­ність, прийнявши декілька бідних хворих та трьох сестер, що повинні були за ними доглядати: Марію Фищикову, Олександ­ру Минську та Марію Юрисову Для надання медичної допомо­ги та підготовки сестер при богадільні були засновані лікарня та община сестер [6].

З самого початку, фундатори та керівники закладу розглядали його як благодійну організацію, що підтверджує і її Статут: згідно § 23 незаможні хворі мали користуватися послугами безкоштов­но, або за рахунок добродійників, ті, хто мав статок — платили б за медичну допомогу вісім карбованців сріблом на місяць [7]. В той же час, передбачалося, що Попечитель, лікар, скарбничий та настоятельниця виконуватимуть свої обов’язки без будь-якої винагороди, а сам заклад буде утримуватися за рахунок добро­вільних внесків, приватних пожертвувань, плати за лікування заможних хворих до тих пір, поки з цих джерел не утвориться недоторканий капітал в такому обсязі, щоб відсотки з нього були достатні для задовільнення всіх потреб закладу [8].

Для керівництва богадільнею на початку 1851 р. засновники закладу обрали із свого середовища Комітет, до складу якого увійшли: Попечитель — таємний радник О. С. Стурдза, голов­ний лікар — доктор медицини К. Є. Енно, скарбничий — Ка­рузо, настоятель богаділенної церкви — І. Гайдебуров, старша сердобольна сестра — М. І. Рещикова [9].

В 1854 р., після смерті засновника закладу О. С. Стурдза, Попечителем було обрано та затверджено радою І. Л. Т. ка­мер-юнкера імператорського двору, князя Є. Г. Гагаріна [10]. В подальшому, тривалий час керівництво богадільнею здійс­нювали інші представники родів Стурдза та Гагаріних: князь Г. Є. Гагарін-Стурдза (1883-1888 рр.), князь Ю. Є. Гагарін (з 1889 р.) [11].

В 1859 р. імператор Олександр Миколайович, після відвідин у вересні Одеської богадільні, розпорядився про присвоєння їй ім’я засновника — “Одеська Стурдзовська богадільня сердобо - льних сестер ” [12].

В цьому ж році, за рішенням Комітету богадільні та дозво­лом Ради І. Л. Т. в закладі було введено посади Попечительки та помічника Попечителя (повинен був здійснювати функції керівника у разі хвороби або відсутності Попечителя). На ці посади, відповідно, були обрані: княгиня Л. К. Воронцова (за­ймала цю посаду з 1857р. по 1876 р., після її смерті, в різні часи, обов’язки Попечительки виконували княгиня М. О. Га- гаріна та графиня О. О. Мусін-Пушкіна [13]) та член Комітету, доктор медицини Надвірний Радник К. Є. Енно [14].

На плечі Попечителів та членів Комітету богадільні лягала турбота про благоустрій та задовільний, у всіх відносинах, стан закладу; кадрове та матеріальне забезпечення; пошук джерел фінансування; розширення сфери діяльності (§§ 20, 33 Статуту) [15].

Ми вже зазначали, що згідно зі Статутом, особливо на пе­рших порах, головним джерелом грошових надходжень повин­ні були стати добровільні внески та приватні пожертвування. Саме вони і стали тим фінансовим стрижнем, який дозволив закладу не тільки існувати в своїх первинних формах, а й роз­ширятися. Це красномовно підтверджують цифри фінансових звітів [16]. Якщо проаналізувати різні статті прибутку закладу в період з 1851 по 1865 рр., то сума приватних пожертвувань складає 123. 178 карб. (з них — 30. 452 карб надійшли від членів імператорської сім’ї), в той час, як інші статті вигля­дають так: прибутки з нерухомого майна — 15. 762 карб.; від­сотки з капіталів, що належать громаді — 12. 603 карб.; за платні лікарняні ліжка та догляд сестер за хворими в приват­них будинках — 13. 723 карб.; від Канцелярії Ради І. Л. Т. —

2. 385 карб. Таким чином, сума всіх інших названих статей прибутку складає лише 36,1% від суми приватних пожертву­вань (підраховано автором).

В той же час, обсяг приватних даянь з року в рік не був ста­більним, зводячись, іноді, до зовсім незначних сум. Для прикла­ду: в 1876, 1884 рр. він склав, відповідно 200 та 109 карб., в той час, як в 1857 та 1886 рр. — 14. 625 та 13. 522 карб. [17].

Слід зазначити, що окремі пожертви благодійників, найчас­тіше, були невеликими, коливаючись від 10 до 300 карб. і лише в поодиноких випадках вони складали 1000 карб. та вище (в основному — це пожертви з цільовим призначенням). Серед тих, хто тривалий час фінансово підтримував установу, мож­на назвати членів родин Стурдза, Гагаріних, Толстих, Раллі, графиню Є. А. Ланжерон, Г. Г. Маразлі, М. Ф. Маврокордато, М. І. Моісеєва та інших.

Однією з найбільш щедрих покровительок закладу була його перша Попечителька Л. К. Воронцова. За двадцять років пере­бування на цій посаді вона, майже щорічно, виділяла на ко­ристь богадільні значні кошти. В цілому сума її пожертвувань за цей період склала близько 140 тис. карб. [18].

В подальшому, в загальному бюджеті богадільні зростає пи­тома вага й інших джерел грошових надходжень: прибутків з нерухомого майна (якщо в 1855 р. ця стаття давала 150 карб., то в 1890 р. — 8. 286 карб.), відсотків з капіталів, що належали громаді (1853 р. — 36 карб., 1895 р. — 16. 433 карб.), за ліка­рняні номери та платні ліжка (1855 р. — 252 карб., 1899 р. — 6. 373 карб.), від догляду сестер за хворими в приватних домів­ках (1857 р. — 52 карб., 1896 р. — 7. 965 карб.) [19].

Але розширення та збільшення статей прибутку не роби­ло існування богадільні безпроблемним — зростали і видатки закладу. Тотальне подорожчання цін на продукти та товари широкого вжитку, необхідність проведення ремонтних та буді­вельних робіт, відкриття при лікарні нових відділень — змушу­вали керівництво установи шукати нові джерела фінансування. В 1888 р. Комітет звернувся з клопотанням до Ради І. Л. Т. і отримав дозвіл доповнити §5 Статуту Богадільні впроваджен­ням звання членів-змагальників з осіб обох статей, які будуть щорічно вносити на користь закладу не менше 5 карб. [20]. Членами-змагальниками, в основному, були люди, які і до цьо­го брали активну участь в житті закладу: княгиня А. І. Гагарі - на-Стурдза, граф М. М. Толстой, князь Г. Є. Гагарін-Стурдза, З. Є. Ашкіназі, Р. Л. Харі та інші. Розмір одного членського внеску коливався від 5 до 50 карб. [21]. Не були стабільними склад та чисельність членів-змагальників: від 12 осіб в 1894 р. (загальна сума внесків — 175 карб.) [22] до 27 осіб в 1901 р. (445 карб.) [23]. Зрозуміло, що ця стаття прибутків не могла кардинально поліпшити фінансову ситуацію в закладі.

В 1895 р. помічник Попечителя М. І. Моісеєв розробив та представив на обговорення Комітету проект організації збору непридатних для користування в домашньому вжитку речей (за прикладом великих міст в різних європейських державах, Петербургу, Москви, де такий збір давав благодійним орга­нізаціям досить значні кошти), який був ухвалений Радою

І. Л. Т. [24].

Зміцнення фінансової бази богадільні давало можливість по­ступово розширювати і сферу її діяльності.

Згідно §§ 1, 23 Статуту лікарня спочатку влаштовувалася на 24 лікарняних ліжка, де могли отримувати медичну допо­могу тільки особи жіночої статі. В той же час, в Статуті (§ 25) була закладена і норма, яка давала можливість добродійникам шляхом разового внеску 1. 200 карб. сріблом засновувати нові іменні ліжка [25]. Впродовж існування богадільні така нор­ма використовувалася членами імператорської родини, Радою

І. Л. Т., міською владою, членами Комітету, громадянами міс­та, приватними благодійниками, що сприяло збільшенню кіль­кості лікарняних місць та пропускних можливостей закладу. Так, якщо в 1851 р. в лікарні знаходився під наглядом лікарів 91 хворий [26], то в 1908 р. — 756 [27].

Не обмежуючись збільшенням лікарняних ліжок, члени Ко­мітету направляли зусилля на покращення функціональних можливостей лікарні шляхом відкриття нових відділень. На початку 1880 р. в закладі були відкриті пологове та хірургічне відділення [28].

В 1884 р. Комітет богадільні в пам’ять повноліття Государя Наступника Цесаревича розпочав будівництво дитячої лікарні на 15 ліжок, яке було закінчено вже в 1885 р. На улаштування та обладнання лікарні було витрачено більш ніж 10 тис. карб., з яких 7. 201 карб. зібрані по добровільній підписці. Завіду­вання лікарняною частиною було доручено доктору Бєльсько - му [29].

В планах Комітету була і організація лікування хворих на одному з одеських лиманів, для чого Одеське міське громад­ське управління в 1883 р. надало в розпорядження Комітету ділянку землі на Хаджибейському лимані в 144 кв. саж., а в 1886 р. — ще 450 кв. саж. [30].

На 1993 р богадільня вже мала в своєму складі: 1) общину “сердобольних” сестер; 2) жіночу лікарню з відділеннями: по­логовим, гінекологічним, хірургічним, терапевтичним, очним; 3) дитячу лікарню; 4) амбулаторію (“лечебницу для приходя - щих больных”) з безкоштовним відпуском ліків та перев’язоч­них матеріалів [31].

Неодноразово в своїй діяльності Комітет повертався і до мо­жливості надання медичної допомоги в стінах богадільні чоло­вікам. Завдяки пожертвуваному Г. Г. Маразлі, в пам’ять свого батька, капіталу, було побудовано прилеглий до головного бу­динку лікарні флігель, для організації в ньому чоловічого від­ділення. Але в 1866 р. відділення припинило прийом хворих, в зв’язку з незручностями, що виникли від розміщення в одному приміщенні чоловіків та жінок [32]. Лише з 1 травня 1898 р. було поновлено прийом в лікарню хворих чоловіків, але ви­ключно в окремі номери і за плату [33].

Особливої уваги заслуговує організована при богадільні ам­булаторія. З самого початку існування закладу незаможні люди з навколишніх районів міста зверталися до лікарів за порадами та ліками. Проте можливість заснувати амбулаторію в окремо­му приміщенні з’явилася лише в 1880 р. (коштами на обла­штування послугували, головним чином, 200 карб., що були пожертвувані для цієї мети колишньою виконуючою обов’язки настоятельниці громади А. Д. Свєєрбєєвою [34].

Амбулаторія утримувалася за рахунок закладу. Вже в 1883 р. кількість відвідувань за рік зросла до 13 тис., а безкоштовних ліків було видано по 18. 289 рецептам [35]. Такий фінансовий тягар не відповідав можливостям благодійного закладу.

В 1888 р. при амбулаторії було відкрито хірургічне відді­лення [36], а вже в наступному, 1889 р., внаслідок відсутно­сті коштів, в квітні місяці прийом хворих було припинено. В цій складній ситуації, вже не в перший раз, на допомогу закладу прийшов Г. Г. Маразлі. З червня по листопад він фі­нансує роботу амбулаторії, виділяючи, з власних коштів, по 100 карб. на місяць; з листопада, завдяки його сприянню мі­ська дума ухвалює рішення видавати богадільні на утриман­ня амбулаторного відділення субсидію в розмірі 300 карб. на місяць [37], а з 1890 р. розмір щорічної субсидії зростає до 600 карб. [38].

В 1895 р., в зв’язку з невідповідністю амбулаторії існуючим медичним та гігієнічним нормам та непристосованістю примі­щення (у підвальній частині будинку) помічник Попечителя М. І. Моісеєв порушив питання про будівництво нового амбула­торного закладу [39]. Враховуючи те, що власних коштів на ре­алізацію цього задуму богадільня не мала, наприкінці 1899 р. Комітет звернувся з клопотанням до Ради І. Л. Т. про дозвіл відкрити збір пожертвувань по підписним листам [40].

Лише за один рік (з 1900 по 1901 р.) для цієї мети було зібрано 20. 168 карб., а вже 24 жовтня 1901 р. нову будівлю освячено і розпочато прийом хворих. Нова амбулаторія відпові­дала всім вимогам. Складалася вона з 11 приміщень: зал очіку­вання (вміщав одночасно до 100 осіб); відділення — хірургічне, терапевтичне, гінекологічне, горлове, вушне, дитяче; аптека з лабораторією; кімнати для лікарів, сестер та вартового; поме­шкання для інших потреб. В усіх відділеннях амбулаторії було влаштовано водогін з холодною та гарячою водою, а в операцій­ну та аптеку проведено газ [41].

Функціонування амбулаторії було дуже важливим для неза­можних шарів населення навколишніх районів міста, адже це була для них чи не єдина можливість отримати безкоштовно консультації фахівців та ліки.

Тільки в період з листопада 1880 р. по 1 січня 1893 р. загаль­на кількість осіб, що відвідали амбулаторію, сягнула 219. 537, а безкоштовних ліків та перев’язочних матеріалів було видано по 253. 793 рецептам [42].

Досліджуючи історію Стурдзовської богадільні, неможливо уникнути хоча б короткого розгляду статутного положення та повсякденної, виснажливої, самовідданої праці сестер.

У відділення сердобольних сестер, згідно з §27 Статуту, мали прийматися удовиці та дівиці всіх вільних станів, православно­го віросповідання від 20 до 40 років [43].

Життя і трудова діяльність сестер визначалися близьким до монастирського статутом. Так, керуючись, як духовна дочка, настановами священика, сестра повинна була виявляти цілко­виту покору та беззаперечно виконувати накази сестри-настоя - тельки (§ 50), яка давала і дозвіл на вихід сестер за межі закла­ду та на відвідування їх родичами, або сторонніми особами, що проводилося не інакше, як в приймальній залі та у відведені для цього дні (§ 54) [44].

В громаді сестри знаходилися на повному утриманні (оде­жа, їжа та ін.) і не мали права вносити в богадільню будь-яку власність, в тому числі гроші, які вони повинні були внести в дар закладу, або довірити родичам, чи покласти в кредитні установи (§§ 51, 53) [45].

Забезпечені всім необхідним, сестри не отримували за свою працю жалування і, навіть, якщо одержували за надані послу­ги від хворих гроші або дарунки, зобов’язані були віддати їх в богадільню (§52) [46].

Вимоги Статуту до претенденток на звання “сердобольної” сест­ри були досить жорсткими. Жінці, або дівиці, яка вирішила при­святити себе служінню хворим, необхідно було пройти попереднє річне випробування. Якщо в ході нього вона довела свою здатність виконувати обов’язки і це було засвідчено Комітетом, то з дозволу Ради І. Л. Т. претендентка у присутності Попечителя приводилася священиком до присяги і отримувала відзнаку у вигляді золотого хреста (з одного боку хреста була зображена Пресвята Богородиця та напис “всех скорбящих радость”, з іншого — напис “милосер­дя”) для носіння на зеленій стрічці (§ 28,29) [47].

Статут богадільні (§§ 30, 31) визначав і подальшу долю тих сестер, які за віком, станом здоров’я чи за іншими поважними причинами змушені будуть закінчити своє служіння. Так, сест­ра, за власним бажанням, могла залишитися в стінах богадільні, зберігаючи своє звання та відзнаку, чи залишити її, отримавши свідоцтво з прописаними в ньому заслугами, а в деяких випад­ках і разову грошову допомогу для перших потреб при переході до домашнього життя та приватних занять (в такому випадку сестра складала з себе звання і повертала відзнаку) [48].

Ми вже зазначали, що при відкритті общини в неї, в якос­ті випробуваних, вступили 3 сестри. Протягом перших 15 ро­ків, кількість сестер, що часто змінювалися, рідко піднімалася вище десяти. Спочатку робота сестер, в основному, зосереджу­валася в стінах богадільні. В подальшому зростає авторитет за­кладу і попит на послуги сестер: окрім виконання обов’язків в стінах богадільні, вони починають доглядати за хворими в сім’ях заможних городян (з 1852 р); чергувати в міській лі­карні (з1864 р.), з 1869 р. вісім сестер, зміняючись цілорічно, працюють в аккерманському притулку опіки хворих [49]. Ба­гато сестер не витримували такого навантаження і залишали заклад, тому, особливо на першому етапі існування, однією з головних турбот керівників богадільні було поповнення сест­ринського складу. В звіті про діяльність установи за 1873 р.

Старший лікар Д. Даллас з сумом зазначав: “Мы не знаем, сле­дует ли обвинять пагубные идеи позитивизма, охватывающего, к несчастию, все общества нашего времени, идеи, препятству­ющие всякому стремлению к высоким самопожертвованиям, ослабляющие всякое призвание, признающие совершенно из­лишними всякую заботу, не влекущую за собою немедленного вознаграждения. Мы видим с глубокою печалью, что число сес­тер не возобновляется в той мере, как бы мы этого желали или как начало дела заставляло нас надеяться” [50].

Робота сестер була не тільки тяжкою і виснажливою, а й небезпечною, що наочно ілюструють лише деякі наведені при­клади. В 1866 р. сестра на випробуванні Анна Зеленюк, за влас­ним бажанням, була направлена в холерне відділення міської лікарні під час найбільшого розвитку епідемії і стала жертвою свого самозречення [51]. В 1890 р. на ім’я сердобольної сестри Варвари Миколаївни Зінченко з Канцелярії Ради І. Л. Т. було передано лист від Головного Попечителя Товариства Митропо­лита Новгородського і Санкт-Петербурзького Ісідора з подякою за те, що протягом декількох місяців вона залишалася у ліжка тяжко хворої Собанської, ризикуючи власним здоров’ям [52].

Слід віддати належне членам Комітету богадільні, які, вба­чаючи однією з причин плинності сестринських кадрів тяжкі умови праці та непристосованість побуту, з часом намагаються хоча б частково вирішити ці проблеми. Так, в 1885 р. Коміте­том було впроваджено при установі, із спеціально пожертвува­них для цього коштів, касу для видавання сестрам певних сум для особистих потреб. Окрім цього, було також встановлено спеціальний пенсійний капітал для тих сестер, що за віком або станом здоров’я вже не могли працювати і не воліли залишати­ся в якості опікуваних в закладі [53].

Для тих же сестер, що виявили бажання після закінчення трудового шляху зостатися в богадільні, в жовтні 1899 р. було закінчено будівництво, освячено та відкрито “Будинок відпо­чинку для старих сестер общини”. Спорудження та обладнання його обійшлися в 11. 374 карб., більшість з яких були пожерт­вувані приватними особами [54].

Догляд сестер за хворими потребував не тільки чуйності, співчуття, жертовності, а й спеціальних знань. В 1880 р. лі­карі Фрикер, Грабовський, Горецький взяли на себе обов’язок надати сестрам теоретичних елементарних знань з догляду за хворими, а також про різного роду хвороби [55].

З розширенням сфери діяльності громади, ускладнювався і труд сестер: вони вже не тільки чергували при хворих, а й допомагали лікарям при операціях в амбулаторії, слідкували за утриманням інструментів, готували перев’язочні матеріали, тобто часто виконували фельдшерські обов’язки. Це робило необхідним отримання більш системних та фундаментальних знань. В 1895 р. помічник Попечителя М. І. Моісеєв запро­понував організувати спеціальні курси для сестер, що і було зроблено в 1897 р. [56].

На курсах лікарями безкоштовно читалися лекції з таких дисциплін, як: терапевтичні хвороби: загальна та часткова па­тологія; акушерство і гінекологія; хірургія, приготування мате­ріалів і предметів для операцій, перев’язок, догляд за хворими; масаж; анатомія і фізіологія; лікарняна гігієна і діетіка; фар­макологія і рецептура [57]. Пізніше до цих предметів додалися: загальноосвітні предмети; інфекційні захворювання, латинська мова [58]. По закінченні курсів сестри складали іспит, за під­сумками якого їх переводили з категорії тих, що знаходилися на випробуванні до розряду “сердобольних”.

Справжнім подвигом стала діяльність сестер в роки воєнних кампаній. Так, під час Кримської кампанії, в 1854 р. Комітет відправив на театр воєнних дій 12 сестер на чолі з Є. А. Хіт - рово (яка повинна була вступити на посаду сестри-настояте - льниці Хрестовоздвиженської общини сестер опікування про поранених і хворих) і відвів 12 ліжок для лікування поранених офіцерів та рядових в самій богадільні [59].

Діяльність Є. А. Хітрово на цій посаді високо оцінив видат­ний хірург, академік М. І. Пирогов: “Крестовоздвиженская об­щина, находящаяся в середине самого театра войны, разделен­ная на отряды, составленные из сестер, еще не приготовленных жить общиною, требует настоятельницы зрелой духом и опытом. В целой России едва ли найдется другая Е. А. Хитрово. Лучше­го выбора нельзя было придумать. Е. А. Хитрово, одаренная от природы всеми свойствами души, необходимыми для сестры - настоятельницы, приобрела трудно покупаемую опытность пребыванием своим при одном из самых замечательных благо­творительных учреждений нашего Отечества” [60].

Під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. 16 сестер Стурдзовської общини були направлені в розпорядження Това­риства Червоного Хреста [61].

За участь в цих двох кампаніях бронзовими медалями були нагороджені сестри: М. Рещикова, Н. Кохановська, Крижанів - ська, Прохорова, сестри Сіліни, Шамраєнкова, Матвеева, Щер­бакова, Тихмановська, Компаненко, Елецька, Савчукова, Ти - мошенкова, Данилова, сестри на випробуванні — Л. Яковлева, Ф. Вигелі, А. Ковальська [62].

Прикладом високого, подвижницького служіння є життєвий шлях сестри М. В. Гервер, яка віддала догляду за хворими 25 років життя. Пройшовши через всі різновиди сестринських обов’язків, в 1897 р. вона була призначена помічницею керівни­ці общини, а в 1906 р. зайняла посаду керівниці. В 1904 р., під час російсько-японської війни М. В. Гервер, прикріпившись до Червоного Хреста, відправилася на фронт, де була призначена Старшою сестрою 69-го воєнно-польового шпиталю. За заслуги по відомству Червоного Хреста Марія Володимирівна була на­городжена золотою медаллю на Аннінській стрічці [63].

В своїй промові з приводу 50-річчя Стурдзовської громади Попечителька Касперовської общини Червоного Хреста графи­ня Е. В. Капніст, даючи оцінку діяльності сестер, зауважила: “Не всем нам суждено быть матерями, но у каждой из нас есть большой запас материнских чувств, которые вы всецело изли­ваете на страждущее человечество” [64].

Таким чином, Стурдзовська община сердобольних сестер була заснована як благодійний заклад для надання безкоштов­ної медичної допомоги незаможним станам населення та підго­товки персоналу для догляду за хворими.

Фінансування закладу здійснювалося, в основному, за раху­нок приватних пожертвувань та деяких інших статей прибут­ку, в тому числі (з 1890 р.) субсидії міської влади в розмірі 3. 600 карб. на утримання амбулаторного відділення.

Комітет богадільні впродовж існування закладу вирішував такі завдання, як: пошук нових джерел грошових надходжень; збільшення кількості лікарняних ліжок; розширення сфери ді­яльності установи шляхом відкриття нових відділень; забезпе­чення гідних умов праці та побуту, організація професійного навчання сердобольних сестер.

Джерела та література:

1. Губарь О. “Ум ищет божества, а сердце не находит” // Вечерняя Одесса. — 6 червня 1990 р.; Диктиадис. Краткое сведение о жиз­ни и трудах А. С. Стурдзы. — Одесса, 1854; Морозов П. Т. Стур­дза А. С. Из одесских воспоминаний // Русский архив — 1877. — № 11; Надежда, инокиня Блаженны милостивые //Вечерняя Одесса. — 17 лютого 1993 р.; Романюк В. П., Ершов Л. А. Быть, а не казаться. Александр Стурдза и его время. — К.: Автограф, 2004. — 296 с.

2. Краткая историческая записка о деятельности Стурдзовской Богаде­льни сердобольных сестер в г. Одессе с 1851 по 1893 гг., прочтенная в Торжественном Собрании 24-го октября 1893 года, в день основа­ния Богадельни. — Одесса: Типография “Одесского Листка”, 2 ноября 1893 г. — 14 с.; Пятидесятилетие Стурдзовской общины сердобольных сестер в Одессе. Исторический очерк. — Одесса: Тип. Акционерного Южно-Русского Общества Печатного Дела, 1900. — 99 с.

3. Краткая историческая. — С. 1, 2; Пятидесятилетие. — С. 3.

4. Краткая историческая. — С. 2.

5. Краткая историческая. — С. 2, 3; Пятидесятилетие. — С. 6.

6. Краткая историческая. — С. 3; Пятидесятилетие. — С. 6.

7. Устав Одесской Богадельни сердобольных сестер. — Одесса: в горо­дской типографии, 1850. — С. 5.

8. Там само. — С. 3.

9. Пятидесятилетие. — С. 7.

10. Там само. — С. 9.

11. Краткая историческая. — С. 12.

12.Отчет комитета Стурдзовской богадельни сердобольных сестер за 1859 и 1860 годы. — Одесса: в типографии Л. Витче, 1862. — С. 6.

13. Краткая историческая. — С. 10-12.

14.Отчет Комитета за 1859 и 1860 годы. — С. 4, 5.

15. Устав.- С. 4, 8.

16. Пятидесятилетие. — С. 79-89.

17. Там само.

18.Отчет Комитета Одесской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1880 год. — Одесса: В тип. Алексомати, 1881 г. — С. 6.

19. Пятидесятилетие. — С. 79-89.

20.Отчет Комитета Одесской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1888 год. — Одесса: Типография окружного штаба Одес­ского Военного округа, 1889. — С. 4.

21.Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской богадельни Сердо­больных Сестер за 1900 год. — Одесса: “Славянская” типография

Н. Хрисогелос, 1901. — С. 69.

22.Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской общины Сердобольных Сестер за 1894 год. — Одесса: Типография “Одесскаго Листка”, 1895. — С. 16-18, 41.

23. Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской богадельни Сердо­больных Сестер за 19G1 год. — Одесса: Типография A. Л. Xaкaлов - ского, 19G2. — С. 1S, 5S.

24. Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской общины Сердобольных Сестер за 1S95 год. — Одесса: “Славянская” типография H. Xриcо - гелос, 1S96. — С. 4.

25. Устав. — С. 1, 5.

26. Краткая историческая. — С. 7.

27. Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской богадельни Сердо­больных Сестер за 19GS год. — Одесса: Типография A. Л. Xaкaлов - ского, 19G9. — С. 19-21.

2S. Отчет Комитета за 1SSG год. — С. 4.

29. Отчет Комитета Одесской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1SS4 год. — Одесса: Типография Штаба Одесского Воен­ного Округа, 1SS5. — С. 4; Отчет Комитета Одесской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1SS5 год. — Одесса: Типогра­фия Штаба Одесского Военного Округа, 1SS6. — С. 4.

3G. Отчет Комитета Одесской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1SS3 год. — Одесса: Типография Штаба Одесского Воен­ного Округа, 1SS4. — С. 5; Отчет Комитета Одесской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1SS6 год. — Одесса: Типогра­фия “Труд” В. Семенова, 1SS7. — С. 6-7.

31. Краткая историческая. — С. 7.

32. Там само. — С. 5.

33. Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской общины Сердобольных Сестер за 1S9S год. — Одесса: “Славянская” типография H. Xриcо - гелос, 1S99. — С. 4.

34. Отчет Комитета за 1SSG год. — С. 4.

35. Отчет Комитета за 1SS3 год. — С. 4.

36. Отчет Комитета за 1SSS год. — С. 4.

37. Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской богадельни Сер­добольных Сестер за 1SS9 год. — Одесса: Типография “Труд”, 1S9G. — С. 4-5.

3S. Пятидесятилетие. — С. 79-S9.

39. Отчет о деятельности за 1S95 год. — С. 4.

4G. Отчет о деятельности Одесской Стурдзовской общины Сердобольных Сестер за 1S99 год. — Одесса: “Славянская” типография H. Xриcо - гелос, 1S9G. — С. S.

41. Отчет о деятельности за 19G1 год. — С. 4.

42. Краткая историческая. — С. S.

43. Устав.- С. 6.

44. Там само. — С. 12-13.

45. Там само. — С. 13.

46. Там само.

47. Там само. — С. 6-7.

4S. Там само. — С. 7.

49. Пятидесятилетие. — С. 32-37.

50.0тчeт Комитета Oдeccкой Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1873 год. — 0дecca: В гор. тин. сод. Алексомати, 1874 г. — С. 17-18.

51.Пятидесятилетие. — С. 36.

52.0тчет о деятельности 0дeccкой Стурдзовской богадельни Сер­добольных Сестер за 189G год. — 0дecca: Тинография “Труд”, 1891. — С. 5-6.

53.Пятидесятилетие. — С. 43.

54.0тчет о деятельности. за 1898 год. — С. 8, 9; 0тчeт о деятельности. за 1899 год. — С. 7.

55.0тчет Комитета. за 188G год. — С. 4.

56.0тчет о деятельности за 1895 год. — С. 4.

57.0тчет о деятельности 0десской Стурдзовской общины Сердобольных Сестер за 1897 год. — 0десса: “Славянская” тинография H. Xриcо - гелос, 1898. — С. 5-6.

58.0тчет о деятельности за 19G8 год. — С. 5; 0тчет о деятельности 0дес - ской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 191G год. — 0десса: тинография А. Л. Xaкaловcкого, 191G. — С. 52.

59.Пятидесятилетие. — С. 34.

60.0тчeт Комитета 0десской богадельни сердобольных сестер за 1855 год. — 0десса: В городской тинографии. — 1856. — С. 17.

61.0тчет Комитета 0десской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1877 год. — 0десса: В тин. Алексомати, 1878 г. — С. 4.

62.0тчет Комитета 0десской Стурдзовской богадельни Сердобольных Сестер за 1879 год. — 0десса: В тин. Алексомати, 188G г. — С. 4-5; Пятидесятилетие. — С. 35.

63.0тчет о деятельности за 191G год. — С. 3-4.

64.0тчет о деятельности за 19GG год. — С. 12.

Анотації

Моисеева T. H. Одесская Стурдзовская богадельня сердоболь­ных сестер.

Статья носвящена истории возникновения и деятельности одно­го из благотворительных учреждений медицинского нрофиля конца

XIX — начала XX вв. — Стурдзовской общины. Рассматриваются такие аснекты нроблемы, как: формирование структуры заведения и органа унравления ; источники финансирования; организация труда сестер.

Moiseeva T. N. Odessa Sturdzovs community of medical sisters.

The article is devoted to the history of Sturdzovs medical charita­ble organization’s starting up and activity at the end of the 19th — be­ginning of the 2Gth cc. The forming of the organization’s structure and its controls, sources of financing and organization of the sisters’ work are considered in the article.