Головна Історія Інтелігенція і влада УЧАСТЬ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ВОЛИНІ
joomla
УЧАСТЬ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НА ВОЛИНІ
Історія - Інтелігенція і влада

М. Г. Тиский, Т. М. Літковець

Питання участі інтелігенції у процесі формування гро­мадсько-політичних структур у період суспільних трансформа­цій викликає особливий науковий інтерес.

Інтелігенція — це соціальна група людей розумової праці, яку політологи відносять до окремої суспільно-професійної спільності. Проте поняття “інтелігенція” не має однозначного визначення. Так академік В. Кремінь вважає, що “інтеліген­ція” — це здебільшого свідомі діячі історичного процесу, кри­тично мислячі особистості, яким притаманна активна за фор­мою і моральна за змістом життєва позиція [1, с. 13].

Євген Сверстюк у своєму есе “Інтелігенція як самоусвідомлен­ня нації” дещо по-іншому трактує це поняття: “Інтелігенція за са­мою своєю природою покликана захищати принципи і вищі вар­тості, представляти національні інтереси. Вона переймає естафету етичного ідеалізму і стоїть у вічній опозиції до самовдоволеної бюрократії, чиї вартості розмінні й минущі”. Автор есе вводить також поняття напівінтелігенції, яка “завжди йшла за течією” та “псевдоінтелігенціі*”, котра не йшла нікуди [2, с. 41].

Російський академік Д. Ліхачьов найважливішими рисами інтелігенції вважав порядність, моральність і свободу. На його думку, інтелігенція була головним ворогом радянської влади, оскільки була незалежною [3, с. 39].

Формування української інтелігенції відбувалось впродовж віків на ґрунті високих морально-етичних норм, ідейних пере­конань, християнських традицій та глибокої духовності, котрі мусили постійно утверджуватись і захищатись за постійних несприятливих соціально-політичних умов. Українська націо­нальна інтелігенція формувалась не лише в плані природної любові до власного народу як до своєї родини, але й на більш глибшому рівні, тобто готовності служити віддано і безкорис­но, нехтуючи своїми інтересами, а іноді навіть життям задля інтересів народу. Українській історії та культурі найбільш ві­домі переважно ті, хто добровільно приносив власне життя на вівтар, хто був спроможний на високе служіння ідеалам з від­реченням від власних інтересів. До таких постатей в першу чергу належать Т. Шевченко, Г. Сковорода, М. Грушевський,

І. Франко, Л. Українка, В. Липинський, В. Стус, В. Чорновіл,

В. Симоненко, Л. Костенко, Л. Лук’яненко.

Актуальність запропонованого дослідження обумовлена тим, що українська національна інтелігенція впродовж віків безкорисно і самовіддано подавала приклад морального проти­стояння і духовного опору. Вона стояла біля джерел формуван­ня громадсько-політичних структур та руху спротиву в періоди усіх суспільних трансформацій. Саме українська інтелігенція була ініціатором створення Центральної Ради УНР та Народ­ного Руху України за перебудову. Проте після проголошення незалежності України її вплив на суспільні процеси в країні значно послабився.

Мета дослідження полягає в об’єктивній оцінці участі укра­їнської інтелігенції у формуванні інститутів громадянського суспільства на Волині, дослідженні форм, методів та напрямків її діяльності на регіональному рівні.

Важлива роль у розбудові громадянського суспільства на те­ренах Волині у першій половині двадцятого століття належала товариству “Просвіта”, до якого на початковій стадії входило досить вузьке коло української інтелігенції. Завдяки діяльності цього товариства відбулося поширення знань шляхом залучення населення до культурно-освітньої діяльності у найвіддаленіших населених пунктах поліського краю. Опікою “Просвіти” були охоплені такі громадські організації, як “Рідна школа”, “Сіль­ський господар”, Луцька українська гімназія, а також ціла ме­режа кооперативів і ощадних позичкових кас [4, с. 140].

Значний вплив на суспільно-політичне життя краю мало Во­линське українське об’єднання (ВУО). Членами цієї політич­ної організації були колишні прибічники Української народ­ної республіки. У своїй практичній діяльності ця організація максимально сприяла відродженню православних церковних братств та українізації Православної церкви [5, с. 19].

Українська інтелігенція Волині у 20-30-х роках XX сто­ліття в умовах польського окупаційного режиму сформувала в регіоні повноцінні структури громадянського суспільства. У своїй практичній діяльності вона поглиблювала національну свідомість українців, утверджувала національну гідність та на­бувала необхідний політичний досвід.

Впродовж двадцяти років просвітницької діяльності націо­нальна інтелігенція сформувала на Волині цілу плеяду борців за незалежність України.

У післясталінський період українська інтелігенція чинила відчайдушний опір тоталітарному комуністичному режиму шля­хом розповсюдження правдивої інформації серед населення.

Серед волинян, які обрали самвидав як спосіб боротьби про­ти тоталітаризму, добре відомі імена Миколи Коца та Анто­на Дричика. З матеріалів судового слідства стало відомо, що Микола Коц, починаючи зі 1967 року, власноруч виготовляв листівки з перефразованим текстом вірша Василя Симоненка “Курському братові” та розповсюджував їх у містах Луцьку, Києві, Дубно, Нововолинську та Тернополі.

Після арешту його було засуджено на 7 років позбавлення волі. Антон Дричик боровся з радянською владою методом над­силання до партійних і державних органів влади протестних листів [6].

Український самвидав 1960-х років можна охарактеризу­вати як підготовчий етап до формування політичних програм дисидентів та руху опору. Через самвидав була налагоджена система постійно діючих контактів. Самвидав став оберегом української національної культури.

Своєрідним стартом українського політичного самвидаву стала стаття волинянина Євгена Сверстюка “3 приводу процесу над Погружаниським” та праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”.

Один із перших судових процесів за читання та поширення статті Є. Сверстюка відбувся в Луцьку у вересні 1965 року. Тоді в обласному центрі Волині були арештовані Луцького дер­жавного педагогічного інституту Валентин Мороз та Дмитро Іващенко [7, с. 31].

В період горбачовської перебудови на Волині виходила низ­ка нелегальних видань. Так у Луцьку у 1989 році почали ви­ходити самвидавські газети Волинської філії УГС “Вільна дум­ка” та “Народна справа” регіональної організації НРУ. Згодом свої газети почали видавати районні та міські організації Руху. Чільне місце на сторінках цих видань займали публікації на утвердження української мови та українського суверенітету. Організаторами цих видань стали представники саме націо­нальної інтелігенції [7, с. 66].

На початку 1980-х років в Україні почали появлятись не­формальні творчі спілки та клуби за інтересами. Саме тоді в Луцьку був заснований клуб творчої молоді під назвою “Ву­лик”. Згідно із задумом це громадське об’єднання мало стати альтернативою до існуючих спілок [8, с. 47].

У 1988 році в обласному центрі розпочав свою діяльність молодіжний політклуб “Арго”, який очолив викладач філо­софії Луцького філіалу Львівського політехнічного інституту Леонід Бутолін. Метою цього клубу було “формування нового мислення”.

В жовтні цього ж року у Володимир-Волинському районі було засновано перший в області осередок Української Гельсін­ської Спілки [9, с. 32].

В березні 1989 року в м. Луцьку відбулась установча конфе­ренція Волинської обласної організації Товариства української мови. А в травні цього ж року у Луцьку відбулись установчі збори Волинського товариства Лева, засновником якого була творча інтелігенція краю [9, с. 40].

Номенклатурна революція, яку розпочав Горбачов “зверху”, поступово переросла у національно-демократичну революцію ширких народних мас “знизу“. Долаючи страх і найрізнома­нітніші перешкоди, найактивніша частина національної інте­лігенції, передусім поети та письменники, почали легальну організаційну роботу із створення потужних і масових громад­ських організацій, метою яких стало національно-культурне відродження.

Перший на Волині осередок прихильників Народного Руху України за перебудову виник у м. Ковелі 22 листопада 1989 року, тобто за декілька днів після публікації в “Літературній Україні” проекту Програми НРУ [9, с. 55].

Установча конференція Волинської регіональної організації ВРУ за перебудову відбулася 19 серпня 1989 року у Луцьку. Делегатами конференції стали представники районних осеред­ків НРУ, Товариства української мови, Товариства Лева та Української Гельсінської спілки. Восени цього ж року на Во­лині були проведені перші мітинги, організовані національною інтелігенцією.

Навесні 1990 року після виборів в Україні розпочався про­цес формування політичних партій. Проте цей процес для на­ціональної інтелігенції проходив досить болісно, адже НРУ як консолідуюча сила ще не виконав своєї місії. Формуван­ня політичних партій з найактивніших членів Руху значно послаблювало цю потужну громадсько-політичну організа­цію. Нездорова конкуренція лідерів новостворених політич­них партій викликала в частини інтелігенції розчарування, адже членами цих партій ставали досить часто випадкові осо­би, зацікавлені лише власною кар’єрою та отриманням влади. Українській інтелігенції, ідеалізм якої живився християн­ськими традиціями, є властивим захист вищої духовної цін­ності, бажання бути прикладом моральності та самовідданого служіння власному народу.

Головним засобом і головною духовною зброєю української інтелігенції було слово, яке інформує і формує суспільну дум­ку, надихає і спонукає до дії.

Українська інтелігенція впродовж століть бездержавності української нації формувала та очолювала рух опору проти по­неволювачів. Вона несла в народ освіту та гуртувала його в боротьбі за свободу.

Джерела та література

1. Кремень В. Г. Інтелігенція в контексті соціального розвитку дер­жави // Трибуна. — 2006. — № 4.

2. Сверстюк Є. Не мир, а меч. — Луцьк: Терен, 2009.

3. Лихачев Д. О русской интеллигенции // Новый мир. — 1993. — № 2.

4. Філіпович М. Луцька “Просвіта” 1918-1935 рр. — Луцьк: Вежа, 2007.

5. Кучерепа М., Давидюк Р. Волинське українське об’єднання. — Луцьк: Настир’я, 2001.

6. Коц М., Осауленко Л. Волинь у лещатах смерті. — Луцьк: Волин­ська обласна друкарня, 2007.

7. Лис В. Слово поза цензурою: Самвидав як феномен культури і суспільно-політичної думки 1960-1980-х років (Західна Україна): Монографія. — Луцьк: Твердиня, 2008.

8. Тиский М. Історія виникнення Народного Руху України на Воли­ні. — Луцьк: Ініціал, 2001.

9. Тиский М. Народний рух України: становлення Волинської регіо­нальної організації. — Луцьк: Твердиня, 2009.

Анотації

Тыский М. Г., Литковец Т. М. Участие интеллигенции в про­цессе формирования общественно-политических организаций на Волыни.

В статье дана разносторонняя характеристика влияния интел­лигенции на общественно-политическую жизнь Волыни. Пока­зана деятельность интеллигенции в рамках таких общественно­политических организаций Волыни.

Tysky M. G., Litkovets T. M. The participation of intelligency in the course of formation of the political organisations on Volhynia.

In article the versatile characteristic of influence of intelligency on a political life of Volhynia is given. Activity of intelligency within the political organisations of Volhynia is shown.


Похожие статьи