А. І. Загарій

На протязі всього періоду незалежного існування України її економічні стосунки з Російською Федерацією відігравали над­звичайно важливу роль в процесі власного державотворення. Роль президента як голови держави в цьому процесі є однією з головних, адже саме від нього багато в чому залежить клімат міждержавних стосунків, їх характер та ефективність.

В зв’язку з цим задачею даної роботи став аналіз розвитку торгово-економічних відносин України та Російської Федерації під час першого та другого термінів президентства Л. Д. Кучми в період з 1994 по 2004 роки.

Проблематиці українсько-російських економічних відносин присвячена велика кількість наукових робіт та публіцистичного матеріалу. В першу чергу необхідно виділити монографії Наці­онального інституту українсько-російських відносин ( НІУРВ), які висвітлюють розвиток міждержавного економічного співро­бітництва в 1990-х роках [1]. Значний вклад в дослідження да­ної проблематики внесли українські науковці А. Мазаракі [2],

А. Сухоруков [3], С. Давиденко [4] та інші.

Науковий інтерес до зазначеної теми демонстрували і росій­ські дослідники Ю. Сурков [5], А. Гушер [6], Л. Косикова [7] та другі.

Незважаючи на наукову цінність робіт вищевказаних авто­рів, нерозкритим залишилося питання порівняльного аналізу двостороннього співробітництва за часів першої (1994-1999) та другої (1999-2004) каденції президентства Л. Д. Кучми.

Перший термін повноважень Президента України Л. Д. Куч­ми розпочався після його перемоги в другому турі президент­ських виборів 10 липня 1994 року над Л. М. Кравчуком. Важ­ке економічне становище в державі, зубожіння населення, високий рівень інфляції, нестача енергоресурсів та ряд інших об’єктивних причин змушують нового президента України до встановлення більш активних та ефективних відносин з Ро­сійською Федерацією. Тим більше, що думка про необхідність більш тісних економічних зв’язків знаходить підтримку як серед більшості населення України, так і серед представників наукових кіл [8; 75]. На практиці це проявляється в тому, що між двома державами з літа 1994 року починається активне зближення за багатьма напрямками, в тому числі і за еконо­мічним.

До здобутків 1995-1996 років необхідно віднести вирішен­ня проблеми Чорноморського флоту, створення українсько- російської комісії зі співробітництва та збільшення взаємного товарообігу.

Встановлення загальноприйнятих в світовій торгівлі прин­ципів ведення міждержавної торгівлі, зняття ряду обмежень, покращення зовнішньоторговельного законодавства, лібералі­зація економік приводить до активізації зовнішньоекономічної торгівлі України і збільшення показників експорту її товарів російський ринок в перші два роки президентства Л. Д. Кучми. Так, якщо в 1994 році об’єм експорту дорівнював 4656,8 млн дол. США [9, с. 352], то в 1995 — 5697,7 [10, с. 325] і 5527,7 в 1996 [10, с. 325].

Ще більше в зазначений період ростуть показники загаль­ного об’єму товарообороту, в першу чергу за рахунок суттє­вого збільшення об’ємів імпортованої з Росії продукції. Якщо в 1994 році об’єм товарообігу складав 11006,2 млн дол. США [9, с. 352], в 1995 — 13947 млн [10, с. 325], то в 1996 — 14213,8 млн дол. США [10, с. 325].

Таким чином, ми можемо констатувати, що в перші два роки каденції Л. Д. Кучми сподівання прибічників більш тісних еко­номічних відносин України з Росією певною мірою справди­лися. Загальний об’єм товарообороту між двома державами з 1994 по 1996 роки збільшився на 3207,6 млн дол. США або в 1,42 рази. Водночас необхідно зазначити, що у вказаний період російський імпорт в Україну збільшився в 1,37 разу, а україн­ський експорт лише в 1,18 разу, що додатковим тягарем лягало на державний бюджет.

Як показав подальший розвиток подій, збільшення загаль­ного об’єму товарообігу в 1995-1996 роках не стало системним, а було скоріше виключенням з правил. Дані Державного комі­тету статистики за 1997-1999 роки знову демонструють, що об’єми українського експорту та загальні об’єми товарообігу різко знижуються. В 1997 році Україна експортувала до Росії товарів на суму 3723,0 млн дол. США [11, с. 289], на 2905,5 в 1998-му [11, с. 289] та на 2396,4 в 1999-му [12, с. 297]. Дані загальних об’ємів товарообігу в зазначені роки наступні: 1997 рік — 11560,9 млн дол. США, 1998-му — 9969,8 млн,

1999- му — 7988,6 млн дол. США [13].

Таким чином, ми можемо відзначити, що перші п’ять ро­ків президентства Л. Д Кучми не відзначилися обіцяною та очікуваною активізацією українсько-російського економічного співробітництва. Більш того, відбулося його значне зниження. В період з 1994 по 1999 роки об’єм експорту українських това­рів до Російської Федерації зменшився з 4656,8 млн дол. США до 2396,4 млн дол. США, тобто в два рази. Загальний об’єм товарообігу зменшився з 11006,2 млн дол. США до 7988,6 млн або в 1,3 разу.

Песимізму українській стороні додавав і той факт, що змен­шення об’ємів її експорту у порівнянні з російським імпортом відбулося в значно більшій мірі. По відношенню до показників 1994 року об’єми російського імпорту в 1999 році склали 88 відсотків, в той час як об’єми українського експорту за цими ж показниками склали усього лише 51,4 відсотка.

Однак, незважаючи на це, Російська Федерація продовжу­вала залишатися найбільшим торговим партнером України. У той же час, аналіз динаміки зовнішньоторговельних відно­син України й Росії в період з 1996 по 1999 рр. дозволяє зро­бити висновок про постійне зменшення питомої ваги Росії в загальному обсязі українського товарообміну з 45 до 34,5 %, у тому числі й у сфері експорту — з 38,7 до 20,7 %.

На думку науковців, головними причинами падіння об’ємів двосторонньої торгівлі в 1994-1999 роках, як і в попередніх, були загальний кризовий стан двох економік, нестабільність валют двох держав, переорієнтація експортних потужностей на ринки третіх країн, створення замкнутих циклів виробництва, взаємні торгові обмеження, зменшення платоспроможності суб’єктів господарювання, невисока конкурентоздатність вели­кої частини національної продукції на ринках один одного та ін. Негативно впливав на розвиток співробітництва і ряд нееко­номічних факторів, серед яких політизація економічних пи­тань та упереджене ставлення великої частини російської еліти до факту суверенітету України.

Не змінилася суттєво за 1994-1999 роки і структура вза­ємної торгівлі. Традиційно головними товарами українського експорту на ринок північно-східного сусіда були продукція металургії (біля 13 % загального українського експорту до РФ), машинобудування (біля 18 %), хімічної промисловості (біля 9 %) та харчової (біля 11 %). Росія в зазначений в осно­вному постачала в Україну енергоресурси (3/4 від структури загального російського імпорту ), а також продукцію машино­будівної, гірничорудної, хімічної та металургійної промисло­вості [14].

Не вдалося Л. Д. Кучмі під час своєї першої каденції вирі­шити проблеми постійно зростаючого від’ємного українського сальдо в двосторонній торгівлі, надзвичайно високого ступеню залежності від російських енергоносіїв (ціна, об’єми та термі­ни постачання яких давали можливості для тиску на керів­ництво України з боку Росії) та перманентного українського боргу за них.

Замість обіцяної конструктивної співпраці, в економічних відносинах між двома колишніми радянськими республіками спостерігається стагнація. Більш того, в них переважають від­центрові та конфліктоутворюючі тенденції. Керівництво двох країн визначальними чинниками своєї економічної політики робить протекціонізм, меркантилізм, квотування імпорту, за­вищення тарифів та орієнтацію на швидке досягнення резуль­тату. У зв’язку з цим колишні партнери стають на міжнародно­му ринку конкурентами, особливо в військовій, металургійній та сільськогосподарській галузях. Практично не виконуються Угода про створення зони вільної торгівлі та Програма еконо­мічного співробітництва на 1998-2007 рр.

Позитивом на цьому фоні можна вважати той факт, що укра­їнський експорт до Росії був більш диверсифікованим, аніж ро­сійський імпорт, та мав більший ступінь обробки.

Незважаючи на значне погіршення міждержавного партнер­ства в попередні п’ять років, друга каденція президента Украї­ни Л. Д. Кучми, яка розпочалася після його перемоги у друго­му турі виборів 14 листопада 1999 року, знову розпочинається з обіцянок про стратегічне партнерство з Росією [15]. Більш того, свій перший закордонний візит після переобрання на пост президента Л. Д. Кучма здійснює саме до Москви.

2000 рік відкриває принципово нову сторінку у взаємовід­носинах двох держав. З цього року загальний товарообіг між двома державами починає перманентно зростати. Якщо в 2000 році він досяг позначки у 9340,5 млн дол. США, що дорівню­вало 117 % від об’ємів попереднього року, то в 2004 році, коли збігав термін другого строку повноважень президента України Л. Д. Кучми, цей показник досяг відмітки у 18014,1 млн дол. США [16, с. 248]. У порівнянні з 1999 роком загальний об’єм товарообігу зріс на 225 %, або більше ніж у 2,2 рази.

Причини суттєвого збільшення взаємного товарообігу в

2000- 2004 роках науковці пояснюють наступними факторами: 1) прихід до влади в Росії нового керівництва, здатного до більш послідовної та прагматичної політики по відношенню до Украї­ни; 2) погіршення стосунків України з Заходом і відповідна ак­тивізація російського напрямку української зовнішньої політи­ки; 3) низька результативність політики Києва зі створення на теренах колишнього СРСР регіональних об’єднань без Москви;

4) збільшення ризику втрати Україною своєї монопольної ролі в транзиті російського газу до Європи у зв’язку з будівництвом Росією альтернативних газопроводів; 5) проведення в Україні великої приватизації, що створило умови для проникнення ро­сійського бізнесу на український ринок; 6) зменшення серед представників української політичної еліти побоювань неоім­перських намірів Росії стосовно України [17].

Крім вищезазначених факторів, важливою причиною покра­щення показників взаємної торгівлі став економічний ріст в двох державах [18, с. 45].

Як вже зазначалося вище, 2000 рік суттєво змінив харак­тер українсько-російських відносин. Прихід до влади в Росії

В. В. Путіна, лідера, здатного до більш твердої та послідовної політики, аніж Б. М. Єльцин, та одночасне ускладнення відно­син Л. Д. Кучми з Заходом через «касетний» скандал, змушу­ють останнього до значної активізації двосторонніх відносин з північно-східним сусідом.

З початком 2000-х років змінюється не лише активність партнерства, а також його форма і зміст. Користуючись пев - ною дестабілізацією внутрішньополітичного життя в Україні, пов’язаного з розповсюдженою інформацією про начебто при­четність Л. Д. Кучми до зникнення журналіста Г. Гонгадзе, російська сторона починає виступати при вирішенні спірних питань з Києвом з позиції сили. Більше того, вирішення дея­ких економічних питань напряму пов’язувалося з політичними моментами. Так, зняття торгівельних обмежень щодо україн­ських товарів Росія бачила можливим лише після приєднання України до Митного союзу, а вирішення питання про укра­їнський борг — через передачу російській стороні акцій най­більш рентабельних українських підприємств.

Тим не менш, на початку XXI століття сторони демонстру­ють бажання до активної співпраці. Значно зростає кількість двосторонніх зустрічей на різних рівнях. Лише в 2000 році лі­дери двох держав зустрілися вісім раз. В послідуючі роки кіль­кість зустрічей зростає і наближається до десяти.

Крім суттєвого збільшення кількості зустрічей перших осіб держав, знаковою подією 2001 року стало призначення 21 трав­ня Надзвичайним та повноважним послом Російської Федерації в Україні колишнього прем’єр-міністра та екс-голови Ради ди­ректорів РАО «Газпром» В. С. Черномирдіна. На думку аналіти­ків, дане призначення мало символізувати укріплення зв’язків між російським монополістом РАО «Газпром» та президентом України Л. Д. Кучмою, а також сприяти збільшенню впливу ро­сійської сторони в особі В. С. Черномирдіна на останнього [19].

В деякій мірі сподівання російської сторони на розширення співпраці в енергетичній сфері виправдалися. В серпні 2001 року відновлюється паралельна робота енергосистем України та Ро­сії, а 9 червня 2002-го президенти двох країн підписують заяву про стратегічне співробітництво в газовій галузі. В документі передбачалося створення спільного підприємства (консорціуму) з управління газотранспортною системою України.

Активізація та прагматизація відносин дозволяє вирішити деякі з застарілих проблем, особливо в енергетичній сфері. Зна­чно зростають обсяги імпорту російської нафти на українські нафтопереробні заводи. Якщо в 1999 році до України імпорту­валося шість мільйонів тон російської нафти, то в 2004 році її об’єми перевищили 20 мільйонів тон [20].

Логічним результатом активізації двосторонніх відносин стало підписання ряду важливих документів стосовно еконо­мічної співпраці. В першу чергу це Програма прикордонного та регіонального співробітництва, Меморандум про принципи невикористання спеціальних мір відносно імпорту товарів, які походять з митної території сторін, а також угода про ство­рення Єдиного економічного простору між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном.

В результаті проведення в 2002 році Року України в Ро­сії, а в 2003 — року Росії в Україні, збільшує свою при­сутність на вітчизняному ринку приватний російський капітал. За даними московських джерел, під російський контроль перейшов ряд українських підприємств. «Лукойл» і «ТНК» стали власниками Одеського і Лисичанського на­фтопереробних заводів, партнер «ТНК» «Альфа-Эко» при­дбав «Суминафтопродукт» і «Хмельницькнафтопродукт», «Русский алюминий» став хазяїном Миколаївського гли­ноземного заводу, Запорізький алюмінієвий комбінат при­дбано «Автоваз-Инвестом». Компанія «Лукойл» припдбала хімічний концерн «Оріана». Блокуючий пакет акцій компа­нії «Росава», одного з виробників шин на Україні, був про­даний російському шинному холдингу «Амтел». «Газпром» став власником одного з найбільших хімічних підприємств України — компанії «Рівнеазот».

Високою є активність російських інвесторів у харчовій і парфюмерно-косметичній галузях. Активно працює тут «Альфа- Эко», яка на території України володіє двома цукровими заво­дами, а російський косметичний концерн «Калина» придбав парфюмерно-косметичний комбінат у Миколаєві [21].

Підводячи підсумки другої каденції президентства Л. Д Куч­ми, можна зазначити, що активізація Москви та певна посту­пливість Києва з деяких питань (створення газотранспортного консорціуму, ратифікація Верховною Радою угоди про ство­рення ЄЕП, надання російській стороні нафтопроводу Одеса — Броди для реверсного використання та ін.) дали економічний ефект і привели до збільшення взаємного товарообігу в зазна­чений період, про що зазначалося вище.

Росія, як і в попередні роки, продовжувала залишатися осно­вним економічним партнером України. Її частка в українському експорті в 2004 році склала 18,0 відсотків, а частка в україн­ському імпорті — 37,8 відсотків. В той же час частка України в російському експорті склала 5,9 відсотків, а частка в імпор­ті — 8,1 відсотків [22, с. 94]. Таким чином, ми бачимо, що на­прикінці останнього року президентства Л. Д. Кучми Україна в значно більшій мірі залежала від російського ринку, аніж Росія від українського. Як і в попередні роки, доступ вітчизняних то­варів на ринок північно-східного сусіда залишається важливою передумовою поступального розвитку економіки України.

Проведена в попередні роки робота дозволила покращити структуру взаємного товарообігу, в якому збільшилася вага про­дукції з більш високою доданою вартістю. Так, в українському експорті до Російської Федерації доля продукції металургійної галузі виросла до 30 відсотків, продукції машинобудування до 26, продовольчої продукції до 17,6 і продукції хімічної промис­ловості до 14,1 відсотків [20].

Російський імпорт до України в 2004 році складався в пер­шу чергу з мінеральних продуктів (нафта, газ, пальне) — 66 відсотків та продукції машинобудування — 15 відсотків. Саме в експорті продукції машинобудування російській стороні вда­лося досягти суттєвих успіхів. Експорт машин, обладнання та транспортних засобів збільшився на 49 відсотків до 1,8 млрд дол. США. Продукція для атомних станцій та засобів назем­ного транспорту досягла в даній товарній групі відмітки у 47 відсотків та 27 відсотків, відповідно [23].

Таким чином, підводячи підсумки, ми можемо відзначити, що в період з 1994 по 2004 роки Росія була головним еконо­мічним партнером України. Ринок північно-східного сусіда був найбільшим споживачем товарів традиційного українського експорту: продукції металургії, хімічної промисловості, сіль­ськогосподарської галузі. В свою чергу Росія традиційно по­стачала в Україну енергоносії, ядерне паливо, продукцію ма­шинобудування.

Однак, попри першу схожість характеру торгово-еконо­мічного партнерства двох країн під час першого та другого термінів президентства Л. Д. Кучми, між ними є суттєві від­мінності. Відносини двох держав в період з 1994 по 1999 роки розвиваються на фоні економічної кризи та подальшого станов­лення інститутів державності в Росії та особливо в Україні. Не - вирішеність багатьох питань (розподіл Чорноморського флоту, проблема Криму та Севастополю, розподіл закордонного майна СРСР, українські борги за російські енергоносії та ін.) негатив­ним чином впливають на клімат двостороннього економічного співробітництва та призводять до суттєвого падіння загального об’єму товарообігу.

Характерною рисою відносин України з Росією в цей пері­од стають відцентрові тенденції та прагнення вітчизняної по­літичної еліти до виходу з під впливу Москви. Саме цим можна пояснити відмову українського керівництва від повноцінного членства в СНД, а також небажання підписувати угоди про створення митного та платіжного союзів.

Під час другого терміну президентства Л. Д. Кучми ха­рактер економічної взаємодії України з Росією змінюється. Поступовий вихід з кризового стану двох держав, прихід до влади в Росії нового, більш авторитарного керівництва, з од­ночасним послабленням міжнародних позицій української владної еліти, а також зміцнення великого російського біз­несу, привели до суттєвої активізації торгово-економічного співробітництва.

Перехід під контроль російських бізнес-еліт стратегічно важ­ливих підприємств України, активізація Москви та готовність офіційного Києва до певних поступок сприяють тому, що на­прикінці 2004 року (останній рік президентства Л. Д. Кучми) російський фактор стає визначальним при вирішенні багатьох економічних і політичних задач в Україні. В зазначений період відбувається ствердження російського вектору української зо­внішньої політики як основного.

Таким чином, ми бачимо, що десятилітній період прези­дентства Л. Д. Кучми характеризувався як значним занепадом українсько-російського співробітництва, так і суттєвим його покращенням. Однак ні під час першої каденції, ні під час другої сторонам так і не вдалося вирішити ряд принципових геоекономічних питань та відійти від практики їх політизації. Невирішені питання двостороннього співробітництва органічно переходять у спадок новій українській владі, котра була сфор­мована після подій «помаранчевої революції».

Джерела та література

1. Українсько-російські відносини: економічний аспект / [Пирож­ков С. I., Губський Б. В., Сухоруков А. I. та ін.]. — К.: 1999. — 104 с.

2. Мазаракі А. За спільності мотивів стратегічного партнерства. Еко­номічні відносини України з Російською Федерацією / А. Мазара­кі, В. Юхименко // Політика і час. — 2002. — № 6. — С. 3-11.

3. Сухоруков А. Вплив російської кризи на економіку України. Основні причини фінансової та соціально-політичної кризи у Ро­сії / А. Сухоруков, С. Воробьев // Економіка, фінанси, право. — 1998. — № 10. — С. 3-6.

4. Давиденко С. Особливості зовнішньоторговельного співробіт­ництва України та Російської Федерації / Давиденко С. // Страте­гічна панорама. — 2008. — № 3-4. — С. 92-97.

5. Сурков Ю. Юго-западный сосед и партнер России — Украина / Сурков Ю. // Внешняя торговля. — 1993. — № 11. — С. 16-19.

6. Гушер А. Российско-украинские отношения: экономический и политический аспект. Аналитический доклад [Электронный ре­сурс]: / Гушер А./ Русское общество. 2006. — № 6. — 24 марта. — Режим доступа: Http://www. rusidea. ru/?part=65&id=408.

7. Косикова Л. С. Производственное сотрудничество России с Украиной: тенденции и противоречия / Косикова Л. С. // Россий­ский экономический журнал. — 2002. — № 2. — С. 70-85.

8. Кремень В. Украинско-российские отношения: сущность и перспективы. Материалы круглого стола «Украина и Россия в но­вом геополитическом пространстве». — К.: Ассоциация «Украї­но», 1995. — 180 с.

9. Статистичний щорічник України за 1995 рік / Держкомстат Укра­їни. — К.: Техніка, 1996.

10. Статистичний щорічник України за 1996 рік / Держкомстат Укра­їни. — К.: Укр. енциклопедія, 1997.

11. Статистичний щорічник України за 1998 рік / Держкомстат Укра­їни. — К.:Техніка, 1998.

12. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат Укра­їни. — К.:Техніка, 2000.

13. Розраховано автором за даними Статистичного щорічника Украї­ни за 1998 та 1999 роки.

14. Україна — Росія: проблеми економічної взаємодії [Електронний ресурс] / [Пирожков С. І., Сухоруков А. І., Бурмістров М. П. та ін.] — Режим доступу: Http://www. niurr. gov. ua/ukr/econom/ vzaemZrozdil_2-1.htm.

15. Передвиборча програма кандидата у президенти України Кучми Леоніда Даниловича [Електронний ресурс]: Режим доступу: http:// Www. cvk. gov. ua/pls/vp1999/webproc0.

16. Розраховано автором за даними Статистичного щорічника Украї­ни за 2006 рік. — К.: Консультант, 2007.

17. Мошес А. Современное состояние и перспективы российско - украинских отношений [Электронный ресурс]: доклады науч.- практ. семинара, 25 мая 2001 г. / Центр постсов. исследов. и ка­федра междунар. отнош. и внеш. политики России МГИМО (У) МИД России. — М.: Инст-т соц. систем МГУ им. М. В. Ломоносо­ва, 2001. — Режим доступа: Http://www. niiss. ru/07.shtml

18. Павлов К. Проблемы и перспективы развития экономического со­трудничества между Россией и Украиной / Павлов К., Раствор - цева С., Ляшенко В. // Економіка промисловості. — 2009. — № 2(45). — С. 47-56.

19. Итоги с Владимиром Путиным: внешняя политика. Часть 1. Рос­сия на постсоветском пространстве [Электронный ресурс]: Режим доступа: Http://www. apn. ru/library/article19832.htm.

20. Чалый В. Сотрудничество Украины и России в экономической сфе­ре: почему не сбылись прогнозы В. Черномырдина? [Электронный ресурс] / Чалый В. — Режим доступа: Http://www. uceps. org/ukr/ article. php? news_id=470.

21. Российская векторность украинского развития [Электронный ресурс]: Бюллетень СИАЦ № 022. — Http://siac. com. ua/index. php? option=com_content&task=view&id=438&Itemid=44.

22. Давиденко С. Особливості зовнішньоторговельного співробітни­цтва України та Російської Федерації / Давиденко С. // Стратегіч­на панорама. — 2008. — № 3-4. — С. 92-97.

23. За інформацією торгово-промислової палати Російської Федерації [Електронний ресурс]: Http://www. tpprf. ru/ru/activities/relations/ cis/cis/countries/Ukraine/info/

Анотації

Загарий А. И. Украинско-российское торгово-экономическое сотрудничество во время президентства Л. Д. Кучмы.

В статье рассматриваются основные аспекты украинско- российского торгово-экономического сотрудничества во время пер­вого и второго сроков президентства Л. Д. Кучмы. Основное внима­ние уделено основным достижениям и проблемам вышеуказанных отношений между Украиной и Россией.

Zagariy A. I. Ukrainian-Russian commercial and economical collaboration during presidency of L. D. Kuchma.

In the article aspects of Ukrainian-Russian commercial collabo­ration during the first and the second terms of presidency of L. D. Kuchma are reviewed. The main attention was devoted to the principal achievements and problems in relations between Ukraine and Russia.