Головна Історія Інтелігенція і влада РОБОТА КОМІСІЇ З ПИТАНЬ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В 1880-Х РР. ЯК ВИЗНАЧЕННЯ ШЛЯХУ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ШКОЛИ
joomla
РОБОТА КОМІСІЇ З ПИТАНЬ ЖІНОЧОЇ ОСВІТИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В 1880-Х РР. ЯК ВИЗНАЧЕННЯ ШЛЯХУ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ШКОЛИ
Історія - Інтелігенція і влада

О. О. Драч

Ключові слова: жіноча освіта, вища школа, вищі жіночі кур­си, спеціальна комісія, міністерство народної освіти, Російська імперія.

Ключевые слова: женское образование, высшие женские курсы, специальная комиссия, министерство народного образования, Рос­сийская империя.

Key words: women’s education, high school, women’s higher educa­tion courses, special committee, the Ministry of public education, the Russian Empire.

Результатом структурних реформ вищої школи років не­залежності України стало створення розвиненої та розгалу­женої системи вищої освіти, яка за кількісними та якісними показниками, в основному, відповідає рівню розвинених кра­їн і поступово стає конкурентоспроможною у європейському освітянському просторі. Аналогічність процесів суспільно- політичних та економічних трансформацій, що близько 20 років відбуваються на теренах пострадянського простору, спо­нукає до ретельного осмислення ретроспективи просвітницько - гуманістичних надбань попередніх поколінь, їхніх здобутків та прорахунків. З огляду на це актуальності набуває розробка та висвітлення процесів виникнення та становлення вищої жіно­чої школи, що відбувалися на теренах України протягом другої половини XIX — початку XX ст.

Зі здобуттям незалежності України у вітчизняній науці значно активізувалося дослідження порушеної проблематики. З’явилися ґрунтовні розвідки, присвячені освіті та вихованню жіноцтва, в тому числі такі, які висвітлюють питання вищої жіночої освіти [1-11]. Значною активністю у вивченні теми ви­різняються науковці Харкова, Києва та Одеси — міст, де діяли вищі жіночі навчальні заклади. Проте загалом для вітчизня­них істориків притаманні регіональний рівень розробки теми і некомплексне її наукове вивчення. Почасти усталеними серед українських дослідників залишилися образи радянської історі­ографічної традиції щодо неконструктивності дій Міністерства народної освіти (далі — МНО) у сфері вищої жіночої освіти. Діяльність же спеціальних комісій взагалі не висвітлена ні в радянській, ні в сучасній історіографії. Про неї тільки побіжно згадували окремі автори [12]. З огляду на це досить важливим стає з’ясувати ставлення високопосадовців Російської імперії, складовою якої були й дев’ять українських губерній, до питан­ня освіти жіноцтва.

Метою даної статті є вивчення діяльності спеціальної ко­місії з питання жіночої освіти протягом 1880-х р. у контексті поступального розвитку вищої жіночої школи в Російській ім­перії.

Приводом для організації чергової комісії з жіночої освіти стала приватна записка баронеси Е. Ф. Раден, подана в 1884 р. імператриці Марії Федорівні. У ній баронеса обґрунтовувала необхідність докорінних змін у справі освіти «слабкої статі». Урядові заходи попереднього царювання щодо жіночої серед­ньої та вищої освіти, на її погляд, спричинили захоплення мо­лоді «фіктивною» освітою. Баронеса рекомендувала відомству закладів імператриці Марії ініціювати реформи у сфері жіночої освіти, скерувавши їх на обмеження видачі свідоцтв на квалі­фікацію вчительок тільки педагогічними курсами та класами, скорочення навчальних дисциплін у жіночих навчальних за­кладах із метою поглиблення їх змісту та забезпечення слуха­чок педагогічних курсів гуртожитками [13, с. 5].

Незважаючи на поверховість, суб’єктивність, однобічність висвітлення явищ та узагальнення окремих фактів, запис­ка Е. Ф. Раден справила суттєвий вплив на урядовців. 27 груд­ня того ж року І. Д. Делянов у доповіді Олександру III по­просив санкції на створення особливої комісії з представників Міністерства народної освіти, Св. Синоду та відомства закладів імператриці Марії для пошуку засад кращої постановки жіно­чої освіти в державі [14, с. 2].

Причина створення чергової комісії з жіночої освіти поля­гала в бажанні консерваторів переглянути напрям її розвитку, адже демократизм та загальнодоступність школи їх непокоїли. Водночас це була слушна нагода вивчити накопичений на той час досвід середньої і вищої школи та, врахувавши його, від­найти оптимальний варіант подальшого розвитку системи жі­ночої освіти в державі.

Членами чергової комісії з жіночої освіти стали: від відомства закладів імператриці Марії — начальник Санкт-Петербурзьких жіночих гімназій Осінін, від духовного відомства — директор канцелярії обер-прокурора Св. Синоду Ненарокомов, від Мініс­терства народної освіти — голова Вченого комітету О. І. Георгі - євський та директор департаменту міністерства М. М. Анічков. Головою комісії був призначений товариш міністра народної освіти князь М. С. Волконський. Йому надали право запрошу­вати до участі в її роботі також інших компетентних у справі осіб.

Розпочавши засідання комісії, головуючий М. С. Волкон­ський відразу наголосив членам на складність завдань, постав­лених перед ними, та пояснив, що освітнє відомство вже визна­чило пропоновані до обговорення положення. Такими із них, що безпосередньо стосувалися і слухачок вищих жіночих кур­сів (далі — ВЖК), стала нагальна організація гуртожитків для них та пошук ефективного способу нагляду за курсистками у вільний час [13, с. 12]. Натомість найголовнішими завданнями роботи спеціальної комісії в аспекті вищої освіти «чарівної ста­ті» було визначити доцільність та корисність ВЖК, нові більш раціональні засади їх організації та можливість реформування відповідно до плану, розробленого попередньою комісією під головуванням І. Д. Делянова. Таким чином, впливові представ­ники освітнього відомства, позицію яких репрезентував голо­вуючий, мали наміри скерувати подальший розвиток вищої жіночої освіти в імперії в практичний бік, тобто від «загально - наукового» характеру повернутися до педагогічного.

Обговорення окреслених питань виявило розбіжність по­глядів у комісії. О. І. Георгієвський визнав, що лише завдяки впливовим прихильникам цієї ідеї уряд санкціонував їх діяль­ність та надав державну субсидію столичним курсам, незважа­ючи на неприхильність частини чиновників МНО. Проте він оцінив цей крок влади як «вимушену поступку суспільству та духу часу, згубну випадковість». На противагу йому, директор столичних жіночих гімназій І. Т. Осінін однією із грубих по­милок, допущених при організації ВЖК, уважав неувагу до їх педагогічних завдань [13, с. 101-102]. Проблема появи не - вдоволених осіб, на його думку, полягала в позбавленні випус­книць можливості застосовувати здобуті знання на практиці, адже більшість навчальних закладів та батьків не бажали їх наймати вчительками.

Додав підстав до роздумів і запрошений на засідання комісії ректор Університету св. Володимира професор Ренненкампф, який охарактеризував становище Київських ВЖК. Не воло­діючи достовірною інформацією, він висловив власну, досить суб’єктивну оцінку. Ренненкампф уважав, що «справи на ВЖК йшли абияк, вимоги до навчальних програм та умов вступу послаблювалися, правила для слухачок не виконувалися, ор­ганізатори робили що заманеться, оскільки закладом керував місцевий дамський комітет, а не професори» [13, с. 103]. Не схвалював ректор і невпорядковану благодійність на курсах. Він найбільше шокував комісію, навівши факти на доведен­ня твердження про суспільне зло Київських ВЖК, курсистки яких вирізнялися аморальною репутацією. Єдиним засобом для припинення прикрих явищ уважав організацію інтернату із суворим урядовим контролем. Те, що позиція ректора Уні­верситету св. Володимира щодо діяльності Київських ВЖК не відображала дійсний стан речей, доводить його звинувачення курсисток у «звичаї, прогулюючись Хрещатиком у 1876-77 рр. разом зі студентами, лущити насіння» [13, с. 109]. Названий ним навчальний заклад у Києві почав функціонувати тільки з осені 1878 р.

Гостра боротьба між прогресистами та консерваторами на­вколо подальшого вектора розвитку жіночої освіти у світлі оприлюднених фактів відбилася й на роботі комісії. У березні 1886 р. під час одного із засідань спробували повернутися до елітарності у вищій освіті «слабкої статі», що засвідчив про­ект жіночого університету С. М. Фішер як філії Московсько­го університету, оплату в якому проектували 250 крб на рік [13, с. 147]. Підтримка цих планів О. І. Георгієвським та його посилання на попереднє обговорення умов реалізації закладу з М. Н. Катковим, ідеологом нового урядового курсу, доводили бажання течії ретроградів обмежити доступність вищої жіночої школи винятково привілейованими прошарками. Схвалюючи духовно-моральне спрямування навчально-виховного процесу в гімназії С. М. Фішер, апологет суворого контролю за поведін­кою молоді О. І. Георгієвський навіть припустив, якби керува­ла ВЖК С. М. Фішер, то вони б мали інші результати.

Не відмовився він від своєї позиції і в подальшому, коли при обговоренні питання про середню жіночу освіту протягом жовтня-листопада 1886 р. намагався пов’язати всі її негараз­ди зі «штучним, неусвідомленим прагненням до вищої освіти» [13, с. 240]. Головними причинами цього О. І. Георгієвський окреслив «всестановість» середньої школи і саму назву «жіночі гімназії», що формувала уявлення про них як загальноосвітні підготовчі до вищих училищ заклади. Отже, думку прихиль­ників нового курсу на згортання доступності середньої, а тим паче вищої жіночої школи яскраво репрезентував член комісії від освітнього відомства Георгієвський.

Натомість обговорення пропонованого ним проекту «жіно­чого університету» засвідчило відсутність одностайної його підтримки. Частина членів комісії (І. Т. Осінін та М. М. Ані - чков) взагалі вважала постановку питання про жіночий універ­ситет за наявності тільки однієї класичної гімназії в державі (С. М. Фішер у Москві) недоцільною. Фактично окреслений проект не мав жодного зв’язку із загальною діючою системою жіночої освіти. Комісія не заперечувала можливості відкрит­тя університетських курсів для жінок, але ґрунтовний розгляд цієї досить складної справи відклала до завершення роботи над питаннями реформування середньої школи.

Загалом же створена з височайшого дозволу комісія за го­ловування товариша міністра М. С. Волконського піддала го­стрій критиці організацію на ВЖК нагляду за слухачками та спосіб життя значної частини з них [15, с. 214]. Недостатньо задовільний стан навчальних закладів та оприлюднені прикрі випадки пояснювали такими причинами: недосконала органі­зація навчально-виховного процесу та керівництва; відсутність визначених практичних цілей; недостатня підготовка більшості слухачок до серйозних занять; скрутне матеріальне становище великої кількості учениць, зокрема іногородніх, та несприятли­ві умови їх проживання; відсутність контролю за життям і на­вчальною діяльністю курсисток. Комісія дійшла висновку про необхідність розробки окремого положення про ВЖК, складан­ня навчального плану та приблизного кошторису. Це дає підста­ви стверджувати, що влада переосмислила свою роль і відмов­лялася від позиції стороннього спостерігача, бажаючи активно впливати на вищу освіту жіночої молоді та контролювати її.

Негативна оцінка роботи вищої жіночої школи комісією ста­ла приводом до прийняття постанови про припинення з травня 1886 р. прийому на ВЖК у Російській імперії.

Зацікавлена громадськість уважно спостерігала за роботою комісії, а тому будь-яку інформацію негайно оприлюднювали та обговорювали. Так, 26 вересня 1886 р. на щорічному акті Санкт-Петербурзьких ВЖК завідувач професор А. М. Бекетов повідомив про нові організаційні засади діяльності закладу з наступного року [16]. Доводили до відома і заплановані зміни умов вступу на ВЖК — тільки особи, які витримали іспит на атестат зрілості за програмою чоловічих гімназій. Інформували про рішення педагогічної ради столичних курсів щодо доціль­ності заснування двох-трьох підготовчих класів із додатковим до жіночого гімназійного курсу викладанням, де бажаючі мо­гли б здобути необхідні для вступу знання.

Наступні засідання комісії з питань жіночої освіти під го­ловуванням М. С. Волконського, присвячені обговоренню організації ВЖК, відбулися тільки у квітні 1887 р. На них запросили професора А. М. Бекетова як завідувача Санкт - Петербурзьких ВЖК та його попередника на посаді професо­ра К. М. Бестужева-Рюміна, який, перебуваючи на лікуванні за кордоном, надіслав письмові відповіді. Обидва зазначили, що від початку діяльності ВЖК скерували всі зусилля, щоб надати навчальному закладу університетського характеру. Мету курсів убачали в тому, щоб через вищу освіту підготу­вати жінку до розумного виконання своїх обов’язків у сім’ї, школі та суспільстві [13, с. 317, 322]. При цьому професори вважали це можливим за тогочасного стану середньої жіно­чої школи, оскільки підготовка випускниць виявилася достат­ньою для подальшої їх освіти. Разом із тим К. М. Бестужев - Рюмін нагадав, що у вересні 1882 р. подав доповідну щодо доцільності поступового підвищення рівня середньої жіночої освіти. Обидва керівники столичних ВЖК наголошували на постійній переповненості лекційних аудиторій, а тому жодних заходів для контролю відвідування не вживалося. Взагалі, на думку А. М. Бекетова, сам склад викладацької корпорації курсів, яка формувалася з професорів університету та інших вищих навчальних закладів, був запорукою «правильного ви­кладання».

При обговоренні проблеми заслухали також доповідну Хру­щова щодо Київських та Санкт-Петербурзьких ВЖК, складену на підставі його особистих спостережень та зібраних даних. По суті, це свідчить про певну недовіру до міркувань ректора Рен - ненкампфа. Хрущов підтвердив інформацію про старанність навчання та зразкову поведінку курсисток, але проявив нео­бізнаність з умовами їхнього проживання. Його рекомендації щодо розроблення нових засад для ВЖК включали чітку поста­новку навчального процесу та іспитів, а також строгий нагляд за домашнім життям слухачок [13, с. 324].

Головуючий комісії М. С. Волконський запропонував обго­ворити цілі організації вищого жіночого навчального закладу з новим укладом діяльності та права слухачок. Прихильник консерватизму в освіті О. І. Георгієвський пов’язував продо­вження функціонування ВЖК тільки з практичними потреба­ми — підготовкою кваліфікованих учительок нових іноземних мов, російської мови та історії. Для цього він розробив пропо­зиції про створення педагогічних класів у жіночих інститутах; у разі їх незатвердження пропонував підпорядкувати цим ці­лям ВЖК.

Оригінальну думку висловив член комісії Арнгейм про до­цільність вимагати атестат зрілості від абітурієнток для забез­печення гідного рівня ВЖК [13, с. 328]. Він вважав, що це дало б право успішним слухачкам викладати у всіх класах середньої жіночої школи. Раціональність такої вимоги визнав у доповід­ній і завідувач столичних курсів А. М. Бекетов. Такий крок означав поступ на шляху до зрівняння жіночої та чоловічої вищої школи і вирішення питання про правоздатність випус­книць, про що тривалий час клопотало керівництво ВЖК.

Однак директор департаменту МНО М. М. Анічков не під­тримав курсу на зрівняння вищої чоловічої та жіночої освіти, допускаючи це можливим лише в педагогічній та медичній про­фесіях. Пропозиції М. М. Анічкова щодо перетворення ВЖК у навчальний заклад із двома відділеннями — мовно-історичним та фізико-математичним для підготовки викладачок усіх кла­сів — були схвалені комісією [13, с. 329]. При цьому О. І. Геор­гієвський висловився проти утримання проектованого закладу за державний кошт, вважаючи, що гроші зі скарбниці мають витрачатися тільки на необхідні заходи.

Травневі засідання комісії в 1887 р. були присвячені обго­воренню навчального плану пропонованого закладу, за яким передбачалося збереження назви «Вищі жіночі курси». На за­сіданні 13 травня M. С. Волконський пояснив основні напрями реформування вищої жіночої школи. Головною метою змін ста­ло надання курсам прикладної мети — підготовка викладачок російської мови та літератури, всесвітньої та російської історії і математики для середніх жіночих навчальних закладів. Від­повідно, пропонували започаткувати два відділення: історико - філологічне з двома розрядами слов’яно-російської філології та історії і математичне. Організація відділення природничих наук на курсах не планувалася. Успішним випускницям передбача­ли видавати дипломи викладачок відповідних предметів у всіх класах середніх жіночих навчальних закладів [13, с. 337].

На чергових засіданнях комісії обговорили також проект організації ВЖК для підготовки викладачок нових іноземних мов у всіх класах жіночої школи, запропонований О. І. Георгі - євським. Після цього в роботі спеціальної комісії за головуван­ня M. С. Волконського настала тривала перерва до кінця лютого 1888 р., що було пов’язано з упорядкуванням та друкуванням десяти розроблених комісією проектів і журналів її засідань.

Комісія під головування M. С. Волконського, яка в 1886 р. приступила до розробки проектів нових положень, програм і штатів для ВЖК, у 1888 р. завершила роботу. Підсумком її ді­яльності стала розробка двох проектів: вищих жіночих курсів і вищих жіночих курсів іноземних мов. ВЖК проектувалися в складі двох відділень (факультетів): історико-філологічного та фізико-математичного з університетськими програмами ви­кладання. їх метою визначено підготовку вчительок для всіх класів жіночої середньої школи. Термін навчання встановлю­вався чотирирічний. На історико-філологічному відділенні пе­редбачали спеціалізацію з класичної філології, де мали готува­ти викладачок із давніх мов. Слухачками могли стати тільки особи, що витримали іспити на атестат зрілості при чоловічих гімназіях. Планували до відкриття подібні заклади в Санкт - Петербурзі та Москві, а потім за наявності коштів і в інших університетських містах.

Натомість сумніви щодо впровадження результатів роботи комісії в практику виявилися вже під час обговорення. Ди - ректор департаменту М. М. Анічков відзначив нездійсненність проекту ВЖК із підготовки вчительок основних предметів для середньої жіночої школи. Проблемою була відсутність у реаль­ному житті жертводавців, які б надали значні кошти (за ст. 3 Положення відсотки із цих капіталів мали покривати трети­ну витрат на утримання курсів) на досить ризиковану освітню установу з непевним контингентом, оскільки дівчата не мали атестата зрілості [13, с. 344].

Отже, робота комісії з питання реформування системи жі­ночої освіти в імперії виявила принципові розбіжності серед членів комісії та запрошених на засідання щодо змісту та ха­рактеру вищої жіночої освіти. Несхвалення представниками влади та компетентними бюрократами проектів реформування ВЖК ще раз засвідчило відсутність одностайності думок щодо перспектив розвитку вищої жіночої школи в державі, оскільки запропонований прикладний (педагогічний) напрям у черговий раз не підтримали. Це зумовлювалось потужним розвитком державної університетської системи в Російській імперії, мо­дель якої і була бажаним ідеалом для жіночої вищої школи. Крім того, більшість посадовців не бачила потреби витрачати кошти держави на підготовку вчительок.

Джерела та література

1. Сидорова Т. Н. Развитие высшего женского образования в При­днепровье (начало XX века) / Т. Н. Сидорова // Вестник Днепро­петровского ун-та. Сер. История и философия науки и техники. — 1994. — Вып. 1. — С. 83-92.

2. Дем’яненко Н. Київські вищі жіночі курси (1878-1920) / Н. Де - мяненко // Початкова школа. — 1998. — № 2. — С. 44-46.

3. Павлова В. В. Вища жіноча освіта на Слобожанщині в другій поло­вині XIX — на початку XX століття / В. В. Павлова // Збірник на­укових праць / Xарківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. Сер. Історичні науки. — 1999. — Вип. 2. — С. 73-80.

4. Коломієць Т. Становлення вищої жіночої освіти в Xаркові на по­чатку XX століття / Т. Коломієць // Краєзнавство. — 2003. — № 1/4. — С. 141-144.

5. Сукало А. М. З історії створення та діяльності Вищих жіночих курсів у м. Києві / А. М. Сукало // Вісник Київського ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. Історія. — 2000. — Вип. 43. — С. 14-17.

6. Веселова Т. Н. Из истории высшего женского образования в Одессе (последняя треть XIX — нач. XX вв.) / Т. Н. Веселова, О. В. Мель­ник // Записки исторического факультета. — Одесса, 1995. — Вып. 1. — С. 81-89.

7. Мельник О. В. Деякі аспекти розвитку вищої жіночої освіти в Одесі (1787-1920 рр.) / О. В. Мельник // Вісник соціально-економічних досліджень / Одеський державний економічний університет. — Одеса, 1997. — Вип. 1. — С. 246-251.

8. Мельник О. В. З історії Київських Вищих жіночих курсів (1878­1886) / О. В. Мельник // Записки історичного факультету. — Оде­са, 1997. — Вип. 5. — С. 172-177.

9. Мельник О. В. Розвиток системи самодопомоги та самоуправління у вищих жіночих навчальних закладах міста Одеси у 1906-1917 рр. /

О. В. Мельник // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний нау­ковий збірник. Сер. Історія. — Одеса, 2007. — Вип. 9. — С. 46-59.

10. Мельник О. В. Історіографія системи вищої жіночої освіти на Україні кінця ХІХ — початку XX ст.: проблеми та перспективи / О. В. Мельник // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. Сер. Історія. — Одеса, 2007. — Вип. 10. — С. 185-199.

11. Добролюбский А. К истории высшего женского образования в Одессе в ХІХ — начале XX вв. / А. Добролюбский // Південний захід. Одесика: Історико-краєзнавчий науковий альманах. — Оде­са, 2009. — Вип. 7. — С. 16-36.

12. Днепров Э. Д. Женское образование в пореформенной России / Э. Д. Днепров // Федосова Э. П. Бестужевские курсы — первый женский университет в России (1878-1918) / Под ред. Э. Д. Дне - прова. — М., 1980. — С. 21.

13. Журналы высочайше учрежденной комиссии по вопросу об изыскании главнейших оснований для лучшей постановки жен­ского образования в Империи. — СПб., [1888]. — 352 с.

14. Женские гимназии и прогимназии Министерства народного про­свещения. 1858-1905. — СПб., 1905. — 139 с.

15. Обзор деятельности ведомства Министерства народного просвеще­ния за время царствования императора Александра ІІІ. — СПб., 1901. — 524 с.

16. Будущность женских курсов // Неделя. — 1886. — № 40. — С. 1262.

Анотації

Драч О. А. Работа комиссии по вопросам женского образова­ния в Российской империи в 1880-х гг. как поиск направления развития высшей школы.

В статье освещена работа комиссии по вопросам женского об­разования в Российской империи в 1880-х годах. Основное вни­мание уделено изучению процесса поиска высокопоставленными чиновниками и педагогами дальнейшего вектора развития высшей женской школы.

Drach O. O. Work of the Committee on Women’s Education in the Russian Empire in 1880s as a definition of direction of development of high school.

The article highlights the work of the Committee on Women’s Ed­ucation in the Russian Empire in 1880s. The main attention is paid to the study of process of how the bureaucrats and teachers identifiedd further vectors of development of women’s high school.

Похожие статьи