Головна Історія Інтелігенція і влада ВНЕСОК ВЧЕНИХ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ КНЯЗЯ БЕЗБОРОДЬКА В НІЖИНІ У ДОСЛІДЖЕННЯ РУКОПИСНИХ ПАМ’ЯТОК: ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — 10-ті РОКИ ХХ Ст
joomla
ВНЕСОК ВЧЕНИХ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ КНЯЗЯ БЕЗБОРОДЬКА В НІЖИНІ У ДОСЛІДЖЕННЯ РУКОПИСНИХ ПАМ’ЯТОК: ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — 10-ті РОКИ ХХ Ст
Історія - Інтелігенція і влада

С. М. Міщук

У другій половині XIX — на початку XX ст. в Україні роз­гортається науково-реєстраційна діяльність в галузі обліку та камерального опису рукописно-книжкових пам’яток. Відбу­вається накопичення описового матеріалу, створюються ката­логи рукописних книг та стародруків.

Книгознавча діяльність українських вчених XIX — початку XX ст. в галузі збирання та наукового опису рукописно-книж­кової спадщини стали предметом студіювання сучасних дослід­ників книги — Я. Ісаєвича, В. Ульяновського, Г. Ковальчук, О. Колосовської, Н. Шалашної, М. Галушко, С. Сохань та ін. Ці фахівці вивчали як загальнотеоретичні питання, так і вне­сок в історико-книгознавчу проблематику окремих визначних особистостей, зокрема, М. Максимовича, М. Петрова, В. Пере - тца, С. Маслова та ін. Дослідження здійснювалися і за геогра­фічним принципом (так, вивчалися Наддніпрянський та Захід­ний регіони України).

Університетські літературознавці та історіографи, церковні історики та філологи вивчали літературний та історико-куль - турний процес через дослідження історичних джерел в різ­них регіонах України. В цей час формувалися наукові цент­ри дослідження книжкової спадщини та історико-культурних пам’яток. Вивчення історії зародження наукової діяльності в галузі дослідження рукописної та книжкової спадщини в Ук­раїні у другій половині XIX — на початку XX ст. та шляхів створення власної української археографо-бібліографічної шко­ли, загального та особливого в її доробку, вивчення регіональ­ної специфіки є актуальною темою сучасних історико-книго- знавчих досліджень [1].

У дослідженнях рукописно-книжкової культури України значне місце належить вченим Ніжина, які розгорнули вели­ку збирацьку та дослідницьку діяльність в Історико-філологіч - ному інституті князя Безбородька (далі — ІФІБ). Цей потуж­ний науковий осередок завжди привертав увагу українських істориків, оскільки виховав велику кількість вчених та діячів культури, які склали честь та славу ніжинської історико-філо - логічної школи.

Заснований коштом князя О. Безбородька у 1820 р. як Гім­назія вищих наук, пізніше — Ніжинський ліцей, цей Інститут, покликаний проводити усебічну підготовку вчителів для се­редніх навчальних закладів, був одним із найстаріших вищих навчальних закладів в Україні, який за статусом дорівнювався університету.

Його розквіт припадає на останню чверть ХІХ — початок

XX ст., коли в 1875 р. Ніжинський ліцей було реорганізовано у Історико-філологічний інститут князя Безбородька [2, с. 12-13, 119-120]. Тут створився потужний науковий колектив викла­дачів, чому немало сприяв директор ІФІБ, доктор слов’янської філології, професор, таємний радник, автор багатьох наукових праць, з 1890 р. — академік Петербурзької Академії наук Ми­кола Олексійович Лавровський (1825-1899) [3, с. 3-18]. За виз­нанням істориків, М. О. Лавровському належить видатна роль в організації навчання університетського рівня в Інституті та формуванні його бібліотеки, яка набула великого значення як підґрунтя для навчального процесу та як документальна база наукових досліджень рукописів, документів та книжкових пам’яток, що їх проводили викладачі та студенти.

В ІФІБ працювали відомі дослідники рукописної та книжко­вої спадщини, серед котрих виділяються такі вчені — філологи та історики, як М. І. Лілеєв, Є. В. Петухов, В. В. Качановсь - кий, М. Н. Сперанський, Н. С. Державін та Б. Ф. Бурзі. Деякі випускники ІФІБ працювали після закінчення його викладача­ми: М. О. Музиченко, П. Заболотський та інші [4].

Наукові студії професорів та студентів ІФІБ публікували­ся на сторінках видання “Известия Историко-Филологического Института князя Безбородко в Нежине”, що виходило впро­довж 1876-1921 рр., спочатку друкувалося у Києві, надалі — у Ніжині.

Зібрання бібліотеки ІФІБ поповнювалося шляхом придбан­ня за кошти Інституту, а також із різноманітних пожертву­вань. За часів керівництва Інститутом М. Н. Лавровським ін­ститутська бібліотека збільшилася з 4034 до 12 152 одиниць зберігання [5, с. 24-25]. За даними професора А. В. Добіаша, рукописний відділ включав понад 100 окремих рукописів різ­ного змісту церковнослов’янською, російською, грецькою, ла­тиною, німецькою та східними мовами. Саме рукописна части­на зібрання бібліотеки ІФІБ стала науковою лабораторією.

Одним з видатних археографів та бібліографів ІФІБ є історик церкви, археограф та бібліограф, бібліотекар Михайло Іванович Лілеєв (1849-1911), який зробив значний внесок не лише в іс­торію цього краю, дослідження пам’яток історії та культури, а й в методологію та методику наукового опису рукописних книг і цінних книжкових зібрань.

У 70-80-х роках ХІХ ст. ця діяльність мала велике значен­ня для розвитку української археографії рукописної книги та стародруків, оскільки доля розпорядилася так, що М. І. Лілеєв був не лише викладачем, а й причетним до формування двох великих бібліотек — Чернігівської духовної семінарії та Істо - рико-філологічного інституту князя Безбородька. Разом з тим для вітчизняної археографії та бібліографії ця особистість недо­статньо відома. Певну інформацію можна отримати з коротко­го біографічного нарису, підготовленого О. Б. Коваленком для біобібліографічного довідника “Українські архівісти” (К., 1999) [6, с. 194-195], публікацій О. Г. Самойленка та С. М. Міщука, що присвячені розкриттю внеску М. І. Лілеєва в розвиток істо­ричної науки і дослідженню чернігівських рукописно-книжко­вих колекцій [7].

За запрошенням ректора ІФІБ М. Н. Лавровського, в 1878 р. М. І. Лілеєв переходить працювати в Інститут на посаду викла­дача російської історії та географії. Через декілька років, в 1883 р. М. Н. Лавровський, стурбований станом бібліотеки, до якої він доклав багато зусиль, щоб зробити її науковою, запропонував М. І. Лілеєву за сумісництвом очолити й фунда­ментальну бібліотеку.

М. І. Лілеєв працював у бібліотеці Інституту впродовж 1883-1897 рр., власноруч почав редагування та створення карт­кового каталогу на бібліотечні фонди, запропонував нове зруч­не розміщення фондів за розділами наук, а відповідно — й нове розміщення книг. Сам, разом з іншими викладачами Інститу­ту, описував і за схемою здійснив нову розстановку фондів. Йому належав розділ “загальна історія” і “педагогіка”, де ним було описано 25120 назв у 5464 оправах. Про стан роботи з бібліотекою Інституту та каталогами, про цінність збірки він повідомив у спеціальному листі до редакції “Киевлянина” від 12 січня 1886 р. [8, арк. 1—2].

М. І. Лілеєв сприяв науковому дослідженню рукописних пам’яток бібліотеки. Він першим складає попередній опис ру­кописних книг, який надалі описуються студентами Інституту під керівництвом М. Сперанського, а також проводить дослід­ження рукописних творів Юрьєвського архимандрита Фотія, повідомляє про принципи опису рукописів Чернігівської духов­ної семінарії тощо [9, с. 21].

У цей час з рукописними фондами бібліотеки та складанням каталогів працював відомий історик літератури й викладач Ін­ституту Євген В’ячеславович Петухов (1863-1948) — філолог, історик літератури, архівіст. З 1889 по 1895 рр. був професо­ром російської словесності в Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині. В 1895-1918 рр. — професор в Юр’євському (Дерптському) університеті. З 1916 р. — член-ко- респондент Імператорської Академії Наук [10, с. 265-266].

У 1889-1895 рр. Є. В. Петухов публікує “Материалы и за­метки по истории древней русской письменности (ХІІ-ХІІІ тт.); “К истории древне-русского пролога”, “Заметки о некоторых рукописях, хранящихся в библиотеке Историко-Филологиче­ского Института кн. Безбородко” тощо [11].

“Заметки” Є. В. Петухова містили перелік та описання ру­кописних пам’яток, які з його точки зору представляли істо - рико-літературну цінність та слугували джерельною базою для розвитку різних галузей історичної науки, літературознавства та мовознавства, а також для історії української книги та віт­чизняного бібліотекознавства. Є. В. Петухов відмічав рукопис­ні пам’ятки ХУІ-ХІХ ст. (прологи, житія, збірники XVIII ст.), популярні класичні твори (ода, сатири Антіоха Кантемира, драми, комедія Джованні Жиро у перекладі з італійської мови М. В. Гоголя), а також прозаїчні твори М. В. Гоголя.

В Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ні­жині високий рівень розвитку мали славістичні дослідження, які проводили такі вчені, як А. С. Будилович, Г. А. Ільїнсь - кий, К. Ф. Радченко, М. І. Соколов [12, с. 177-192]. Серед до­слідників рукописних пам’яток виділяються декілька імен, які займалися дослідженням та каталогізацією слов’янських руко - писних книг. В цьому аспекті важливо відзначити відомого у слов’янському світі професора слов’янської філології та історії Володимира Васильовича Качановського (1853-1901), який пе­рейшов у 1888 р. на роботу в ІФІБ на посаду екстраординарного професора [13].

В. В. Качановський в поїздках до слов’янських країн, Греції, Італії та південної Франції зібрав цінну колекцію руко­писних книг та документів, творчих матеріалів, що перейшли до рукописного фонду бібліотеки ІФІБ після його смерті. Його рукописна збірка складалася з 20 рукописних книг літератур­ного та загальноісторичного змісту і документального комп­лексу з історії південних слов’ян ХУ-ХІХ ст. сербською, бол­гарською, італійською, латиною, грецькою мовами, документів з історії Дубровника, Котора, Чорногорії та їхні історико-пра - вові і дипломатичні відносини з Венеціанською республікою в ХУ-ХІХ ст. Серед рукописів найціннішими були надзвичайно рідкісні кодекси, які являли добірну колекцію з точки зору до­слідників старовини і рукописно-книжкового мистецтва, зок­рема, унікальне грецьке євангеліє-апракос ХІ ст. та рукопис­ний ’’Сборник слов и житий 40-50-х годов ХІУ в.” (в безюсовій редакції македонського походження) [14, с. 288-303].

Документи “балканського” розділу В. В. Качановський не встиг описати, спеціалістів такого рівня у Ніжині не було, й то­му вони були лише зафіксовані за змістом у каталозі М. Н. Спе - ранського [15, с. 28]. Колекційні документи рукописного відді­лу бібліотеки ІФІБ сьогодні зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (фонд 314). Значна кількість з них описана лише в окремих катало­гах, що їх почала видавати НБУВ.

Найбільші здобутки у галузі камеральної археографії ру­кописних книг належать М. Н. Сперанському, який першим науково описав фонд Інституту та керував науковим археогра - фо-палеографічним описом рукописних книг та стародруків колекції ІФІБ. Спочатку до цього процесу були залучені сту­денти та молоді дослідники, які отримали значний досвід та практику описування рукописних джерел та склали матеріали до каталогу. Ці матеріали були доопрацьовані та відредаговані М. Н. Сперанським і видані як науковий каталог бібліотеки ІФІБ в 1900 р.

Професор російської словесності ІФІБ — Михайло Несторо­вич Сперанський (1863-1938) був знаним вченим вже на той час, коли приїхав до Ніжина: він досліджував історію росій­ської літератури, російсько-українських літературних зв’язків [16]. Разом з тим він був вже досвідченим археографом та біб­ліографом рукописної книги — йому належало авторство ґрун­товного каталогу-опису цінного зібрання рукописів Тверського музею, де ним особисто було описано велика кількість — 308 рукописів [17]. Його практика включала також описування чеських [18], сербських, болгарських та інших рукописних книг південних слов’ян [19].

Цей досвід зіграв значну роль в тому, що лише М. Н. Спе - ранський зробив фундаментальний джерелознавчий та палео­графічний опис колекції рукописів ІФІБ, що й нині зберігає своє наукове значення [20, с. 247-257].

Більше половини усіх наукових описів рукописів ІФІБ було укладено із залученням викладачів та студентів старших курсів Інституту. У виданні брали участь П. О. Заболотський, О. Ф. Музиченко та Н. С. Державін, про що йдеться у перед­мові до першої публікації. Описання рукописів іноземними мо­вами, які надійшли до ніжинської збірки, переважно у складі бібліотеки Ф. Річля з Лейпцига, були укладені професором класичної філології Інституту Б. Ф. Бурзі [21]. В цьому виданні були описані рукописні книги колекції професора Московсько­го університету С. П. Шевирьова, яка була придбана в 1876 р. у його спадкоємців.

Видання каталогів 1901, 1903 та 1905 рр. було підготовлено вже самим М. Н. Сперанським. В основу структури каталогу був покладений хронологічний, тематичний та мовний розподіл. Усі рукописи збірки в каталозі розподіляються на старожитні (богослужебні, світські та спеціальні, актові та історико-пра - вові документи), нового часу (твори класицизму, історико-пра - вові, статистичні та історико-краєзнавчі праці, автографи ви­датних діячів та письменників, матеріали до історії навчальних закладів Правобережної України) та іноземні (грецькі, курси лекцій, переважно німецьких вчених). Опис супроводжуєть­ся предметно-іменним покажчиком, науково-бібліографічним апаратом, який спирається на всі досягнення у галузі каме­рального опису рукописів другої половини ХІХ ст., зокрема, описання Горського, Невоструєва, Ундольського та інших, та містить важливий атрибутуючий апарат — зразки, таблиці, присвячені кириличним рукописам, що дозволяють точніше атрибутувати та індентифікувати рукописи, зокрема, “Матери­алы для истории письмен” Ф. Буслаева, “Славянский и восточ­ный орнамент” (Спб., 1884) В. Стасова; філіграні визначають­ся за спеціальними довідниками та каталогами К. Тромоніна, М. Лихачова. Таким чином, описи ґрунтуються на системному методі, залучається вся можлива атрибутуюча довідкова база, що була відома на початку XX ст.

Описи були укладені на високому й на сьогодні камерально - археографічному та палеографічному рівні: наведені детальні палеографічні особливості рукописів, що надає можливість от­римати повне уявлення про походження рукопису, відмінності у палеографії та текстології, зокрема подаються різночитання у порівнянні з опублікованими списками тексту пам’ятки, по­дані мовні особливості, графіка окремих літер, посилання на видання списків рукопису, повністю розписується склад збір­ників.

У чотирьох випусках каталогу М. Н. Сперанського за 1890, 1901-1903 та 1905 рр. були опубліковані наукові описи 181 ру­кописних книг та рукописів, що зберігалися в бібліотеці ІФІБ. Каталог містить ґрунтовну наукову бібліографію кінця XIX — початку XX ст. як науково-довідковий апарат [22].

М. Н. Сперанський в подальшому продовжував працювати з описом колекцій рукописних пам’яток, зокрема з колекція­ми І. Є. Забеліна, графа А. С. Уварова, а також рукописами слов’янського походження із Синаю та Палестини [23]. Відома й його праця — посібник про славнозвісних підробників старих книжок, які працювали у XIX ст. — Бардіна та Сулакадзієва та перелік складених ними 88 рукописів [24].

Підводячи підсумок, можна зазначити, що в Історико-філо - логічному інституті князя Безбородька в Ніжині наприкінці

XIX — на початку XX ст. склалася потужна наукова бібліотека зі збіркою рукописів, там сформувався міцний осередок дослід­ників рукописних пам’яток. Інститут набув значення одного із центрів розвитку археографічного, палеографічного та істори - ко-книгознавчого дослідження рукописно-книжкової спадщи­ни в Російській імперії та Україні.

Діяльність цих вчених щодо опису слов’янських рукописів залишила значний слід не лише в Ніжинському історико-фі- лологічному інституті князя Безбородька, а й була змістовною складовою загального процесу пошуку, наукового опису та до­слідження рукописних джерел у другій половині XIX — 10-х роках XX ст., коли вітчизняна археографічна школа, бібліогра­фія рукописної книги існувала ще у надрах синкретичного на­укового напряму, що поєднував загальне літературознавство, історіографію, археографію, палеографію, текстологію, коди - кологію, кодикографію, бібліографію та інші спеціальні дис­ципліни, що сьогодні виокремлено у самостійні.

Увага до праці самовідданих дослідників рукописної спад­щини є не лише актом пошани, а й історіографічним фактом розвитку історико-книгознавчих досліджень в Україні. Цей напрям має значний інтерес, оскільки відкриває великі теоре­тичні і практичні можливості подальшого дослідження процесу формування книгознавства та бібліографознавства на теренах України.

Джерела та література

1. Див. детальніше наші праці: Міщук С. М. Зародження науко­вого опису рукописних пам’яток та стародруків як напрям ук­раїнського книгознавства: друга половина XIX — початок XX ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. — К., 2007. — Вип. 11. — С. 16-34; Він же: Формування науково-практичних засад опису рукописних книг та стародруків у науковій діяльності

В. М. Перетца в Україні // Бібліотечний вісник. — К., 2007. — № 4. — С. 23-36; Він же. Розвиток історико-книгознавчого опису рукописних книг та стародруків в Україні наприкінці XIX — на початку XX століття //Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. — К., 2008. — № 2. — С. 55-б0.

2. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжинська вища школа: сторінки історії. — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя; ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2005. — С. 12-13, 119­120.

3. Добиаш А. В. Н. А. Лавровский // Известия Историко-Филоло­гического Института князя Безбородько в Нежине. — Нежин, 1898. — Вып. XVIII. — С. 24-25. (Далі — ИИФИБ в Нежине).

4. Историко-Филологический Институт князя Безбородько в Нежи­не. 1875-1900. Преподаватели и воспитанники. — Нежин, 1900; Историко-Филологический Институт князя Безбородько в Нежи­не. 1891-1912. Преподаватели и воспитанники. — Нежин, 1913.

5. Добиаш А. В. Н. А. Лавровский. — С. 24-25.

6. Коваленко О. Лілеєв Михайло Іванович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. — Вин. 1. ХІХ ст. — 1930-ті рр. — К., 1999. — С. 194-195.

7. Самойленко О. Г. Внесок М. І. Лілеєва в розвиток історичної на­уки та освіти в Ніжині нанрикінці ХІХ — на ночатку ХХ ст. // Лі­тература та культура Полісся. — Вин. 42: Снадщина М. Гоголя та нроблеми вітчизняної і світової історії, філології та культури у су­часній інтернретації / Відн. ред. і унорядник Г. В. Самойленко. — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2008. — С. 158-164; Міщук С. М. Михайло Іванович Лілеєв (1849-1911): дослідник, археограф та бібліограф чернігівських руконисних колекцій та книжкових зібрань //Сіверянський літонис. — Чернігів, 2008. — № 1. — С. 88-93.

8. ІР НБУВ, ф. 127, снр. 212, арк. 1-2.

9. Отчет о состоянии и деятельности историко-филологического инсти­тута кн. Безбородко в Нежине за 1879/1880 годы, читанный на акте 30 августа 1880 года ученым секретарем Н. Я. Гротом // ИИФИ князя Безбородко в Нежине. — Т. 6. — К., 1881. — С. 21.

10. Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. — Вин. 1. ХІХ ст. — 1930-ті рр. — К., 1999. — С. 265-266.

11. Петухов Е. В. Материалы и заметки но истории древней русской нисьменности // ИИФИБ в Нежине. — Т. ХІ. — К., 1893; Він же: К истории древне-русского нролога // ИИФИБ в Нежине. — Т. ХІІ. — К., 1893; Заметки о некоторых руконисях, хранящихся в библиотеке Историко-филологического Института кн. Безбород­ко // ИИФИБ в Нежине. — Т. ХУ. Нежин, 1895. — С. 1-50.

12. Самойленко О. Г. Місце історії нівденних слов’ян у науковому доробку вчених Ніжинської славістичної школи (остання чверть ХІХ — ночаток ХХ ст.) // Література та культура Полісся. — Вин. 41: Снадщина М. Гоголя та нроблеми вітчизняної і світової історії, філології та культури у сучасній інтернретації / Відн. ред. і уно - рядник Г. В. Самойленко. — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Го­голя, 2008. — С. 177-192.

13. Качановский В. В. Энциклонедический словарь Брокгауза и Еф­рона. — Т. 28. — СПб., 1900. — С. 807; Українська літературна енциклонедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 434; Русский биогра­фический словарь: В 20 т. Т. 8: Кабановы — Косой. — М.: ТЕР - РА — Книжный клуб, 1999. — С. 188-189; Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжинська вища школа: сторінки історії. — Ні­жин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя; ТОВ “Видавництво “Ас - нект-Поліграф”, 2005. — С. 135-136.

14. Грецькі рукониси у зібраннях Києва / Унорядник Евген Чер - нухін. — Київ — Вашингтон, 2000; Гнатенко Л. А., Дубровіна Л. А. Кодикологічні дослідження Інституту руконису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Давня македонсь­ка руконисна книга // Українсько-македонський науковий збір­ник. — К., 2004. — С. 288-303.

15. Описание рукописей библиотеки Историко-филологического ин­ститута князя Безбородко в Нежине. Приобретения 1901-1905 гг. / Описание составлено М. Сперанским. — Нежин, 1905. — С. 28.

16. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 31. — Спб., 1900. — С. 192; Український радянський енциклопедичний слов­ник. Т. 3. — K., б. д. — С. 363; Самойленко Г. В., Самойленко

О. Г. Ніжинська вища школа: сторінки історії. — Ніжин: Видав­ництво НДУ ім. М. Гоголя; ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”, 2005. — С. 137-139.

17. Сперанский М. Н. Описание рукописей Тверского музея: Вып. 1 // ЧОИДР. — М., 1890. — Кн. 4. — С. I-VII, 1-314. Отд. отт. — 1891. — VII. 330 с.; Сперанский М. Н. Описание рукописей Твер­ского музея: Вып. 2. — Тверь, 1903, IV ненум, 1-107 с. Описано 308 рукоп.

18. Сперанский М. Н. Пергаментные отрывки русских рукописей в Праге // РВФ. — Варшава, 1890. — Т. 24. — № 3. — С. 87-104, 2 рук.; Він же: Рукописи Павла Иосифа Шафарика (ныне Музея королевства Чешского) в Праге // ЧОИДР. М., 1894. — Кн. 1. —

С. I-X, 1-106. 38 рук.

19. Сперанский М. Н. Сербская церковная библиотека XVII в. // Сбор­ник ст. по славяноведению, посв. проф. Марину Степановичу Дри - нову его ученикам и почитателям. — X. 1908. — С. 29-39. Обзор.; Він же: Загребскіят Ръкопис на Владислав Граматик // Сборник за народни умотворения, наука и книжнина. Год. XVI-XVII. — София, 1900. — С. 325-338. Оп. 1 рук.; Він же: Белградские рукописи // Библиографичекая летопись. — Вып. 1. — Пгр., 1914. — С. 51-59; Він же: Заметки о рукописях белградской и софийской библиотек // ИИФИБ. — Т. 14. — Нежин, 1898. Отд. VI. — С. 1-87; Сперан­ский М. Н. Славянская письменность XI-XIV вв. Вып. 2. — Пгр., 1915. — Отд. II. — С. 3-20. 118 рукоп.

20. С. М. Міщук. М. Н. Сперанський — бібліограф та палеограф, до - сліднк слов’янської рукописної книги з бібліотеки Історико-філо - логічного інституту князя Безбородька в Ніжині // Література та культура Полісся. — Вип. 42: Спадщина М. Гоголя та проблеми вітчизняної і світової історії, філології та культури у сучасній ін­терпретації / Відп. ред. і упорядник Г. В. Самойленко. — Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2008. — С. 247-257.

21. Описание рукописей библиотеки Историко-филологического ин­ститута князя Безбородко в Нежине. Приобретения 1901-1905 гг. // Составлено под ред. М. Сперанского. — М., 1890. — С. I—II.

22. Описание рукописей библиотеки Историко-филологического ин­ститута князя Безбородко в Нежине // Составлено под ред. М. Спе­ранского. — М., 1890. — 143 с.; Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине (Окончание) // Составлено М. Сперанским. — М., 1901; Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института кня­зя Безбородко в Нежине. Приобретения 1901-1903 гг. / Описание составлено М. Сперанским. — Нежин, 1903; Описание рукописей библиотеки Историко-филологического института князя Безбород­ко в Нежине. Приобретения 1901-1905 гг. / Описание составлено М. Сперанским. — Нежин, 1905.

23. Сперанский М. Н. Рукописи собрания И. Е. Забелина. Старая традиция: Отчет Государственного исторического музея за 1916­1925 гг. — М., 1926. Прил. II. С. 1-27. Обзор собрания. Прил.; Вш же: Граф А. С. Уваров и его собрание рукописей. Древности // Труды Имп. Моск. Археологического общества. — М., 1911. — Т. 23. — Вып. 1. — С. 15-28; Вш же: Славянская письменность XI-XIV вв. на Синае и в Палестине // ИОРЯС. — Т. 32, Л., 1927, с. 43-118. 43 рук.

24. Сперанский М. Н. Русские подделки рукописей в нач. XIX в. (Бар­дин и Сулакадзев) // Проблемы источниковедения. — Вып. V. — М. 1956. — 66, 90-101 с., 88 рук.

Анотац11

Мищук С. Н. Вклад ученых Историко-филологического инсти­тута князя Безбородко в Нежине в исследование рукописных па­мятников: вторая половина XIX — 10-е годы XX вв.

В статье рассмотрен вклад ученых Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине в исследование рукопис­ных памятников во второй половине XIX — 10-х гг. XX вв. Рас­крыт вклад М. И. Лилеева, Е. В. Петухова, В. В. Качановского, М. Н. Сперанского, М. Н. Бережкова и Б. Ф. Бурзи в развитие метода научного описания рукописных книг.

Mischuk S. N. The scientist’s contribution of the Nezhin His­torical-philological institute of prince Bezborodko in research of the handwritten monuments in the late 19th — 1910s.

In the article is considered the scientist’s contribution of the Nezhin Historical-philological institute of prince Bezborodko to the research of the handwritten monuments in the second half of the 19th century and in 1910s. Contributions of Lileev, Petukhov, Kacha - novskyj, Speranskyj, Berezhkov and Burza are exposed in the develop­ment of method of the scientific description of handwritten books.


Похожие статьи