Головна Історія Інтелігенція і влада ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ
joomla
ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ
Історія - Інтелігенція і влада

Л. П. Євпатова

Трудовий колектив промислового підприємства — є над­звичайно важливою ланкою реалізації завдань соціально-еко­номічного розвитку України. За своїм змістом він органічно поєднаний з процесом динамічного розвитку громадянського суспільства, енергійного формування цивілізованої, демократи­чної, соціальної та правової держави [1, ст. 62].

В цьому контексті стає актуальним визначити наукові під­ходи до створення стабільної і ефективної системи перетворен­ня промислових підприємств, промислового господарювання, тобто її змісту, мети, структури, елементів та зв’язків, процесів комунікації з зовнішнім середовищем, а також процесів її фу­нкціонування та розвитку.

Для вивчення даного об’єкту необхідні нові методологічні під­ходи, методи та інструменти. На жаль, у сучасній науці поки що немає повної цілісної теорії системи управління промисловістю, щоб воно було якісним, інноваційним, високотехнологічним.

Проблеми стратегічного розвитку промислових підприємств досліджувалися такими вченими як М. Д. Аістова, І. О. Розна - товський, Н. І. Андріанов, Ю. Б. Іванов, Е. В. Лапін, В. І. Оси­пов, В. П. Мартиненко, О. М. Тридід, В. Г. Герасимчук,

С. В. Оборська та ін. В економічній літературі пропонуються різні етапи формування економічної стратегії [2, ст. 13]. Але, на жаль, не всі трудові колективи промислових підприємств усвідомили необхідність та ступінь значущості стратегічного підходу до своєї діяльності. Більше того, як показує вітчиз­няний досвід, більшість промислових підприємств все ще фу­нкціонують, орієнтуючись на короткострокову перспективу і вирішення завдань тактичного характеру, заперечуючи необ­хідність стратегічного підходу. Тому розробка та впровадження підприємствами промисловості механізму реалізації стратегії життєдіяльності являє собою дуже важливу та актуальну нау­ково-практичну проблему.

Зважаючи на важливість зазначених проблем, деякі з них тією чи іншою мірою висвітлюються в цій статті.

Реальна економічна система будь-якої країни сьогодні зна­ходиться під впливом найрізноманітніших зовнішніх і внутрі­шніх факторів, які й визначають параметри та режими її фу­нкціонування. Дійсно, соціальні, екологічні, суто економічні та правові вимоги до результатів економічної діяльності про­мислових підприємств та їх трудових колективів у сучасному суспільстві є категоріями не тільки об’єктивними, а мають і со­ціально-психологічний вимір із власною динамікою. Ці вимо­ги є постійним чинником правового регулювання економічних відносин, який з часом стає все більш ефективним.

Економічні відносини в реальному житті опосередковують використання трьох основних факторів виробництва: землі, праці та капіталу [3,ст. 13]. При цьому вони є базовими і ві­дображають глибинну сутність процесів господарювання. Але слід особливо зазначити, що в практиці господарювання еконо­мічні відносини існують нерозривно з правом. Тому господарсь­кі відносини у суспільстві (і Україна не є у цьому плані винят­ком) являють собою економічні відносини з відповідними їм правовими нормами. Чим більша відповідність правових норм реальним економічним відносинам, тим більш ефективно функ­ціонують господарські структури та їх трудові колективи, тим менший сектор практично нерегульованої, тіньової економіки. Конституція України зафіксувала цілий ряд принципів як полі­тичної, так і економічної демократії, зокрема, право приватної власності, свободу підприємницької діяльності, що закріплено відповідно у статтях 13 та 42. В умовах ринку підприємницькі відносини набувають особливого значення, тому вони потребу­ють більш чіткого економічного та правового регулювання.

Для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності будь-яке суспільство здійснює значну кількість видів конкрет­ної праці і саме з цією метою створює підприємства та формує їх трудові колективи.

Промисловість є провідною ланкою економіки України. Саме на цьому рівні економічної системи держава здійснює проми­слову політику, яка в умовах інноваційного розвитку набуває особливого значення. В той же час теоретичне визначення галузі та її складу, що враховувало б особливості ринкових відносин, розроблено недостатньо, часто не враховуються і особливості ринкових умов господарювання для промислових підприємств. Особливо це стосується поняття розвитку цієї галузі.

Розвиток трудових колективів промислових підприємств слід розглядати в декількох аспектах. По-перше, слід говорити про розвиток кожного окремого трудового колективу проми­слового підприємства. По-друге, розвиток промисловості не­обхідно розглядати в контексті розвитку всієї сукупності про­мислових підприємств в ринкових умовах. Вони є своєрідним соціальним полігоном, в межах якого випробовуються конкре­тні форми і засоби господарювання, генеруються відносини, що стимулюють свідомий економічний ризик у всіх сферах та га­лузях суспільного виробництва. Трудові колективи потребують економічної автономії, тобто права самостійно визначати обся­ги і структуру виробництва, ціни, обсяги і напрями продажу своєї продукції, партнерів — постачальників, права власності на засоби і продукти виробництва та прибуток, а також свобо­ди господарського вибору та управлінського маневру. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, і як соціально-економічний і правовий інститут воно має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт та суб’єкт права [1, ст. 62].

З економічної точки зору трудовий колектив підприємства самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто органі­зує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, сплачує за це готівкою або бере в кредит, корис­туючись безготівковим обігом, продає свою продукцію чи тим­часово складує. Як економічне явище промислове підприємс­тво характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. Чинниками його виробництва є трудові колективи та виробничі фонди.

Сучасна практична суспільна діяльність вимагає рівноваги двох матеріальних інтересів: особистої свободи та загального блага. Саме це відображено в Основному Законі держави [3, ст. 13, 23].

Промислове підприємство характеризується основними озна­ками: економічною самостійністю, ініціативністю; творчим, новаторським характером; систематичністю; спрямованістю на одержання прибутку та правомірністю.

Як узагальнюючі критерії діяльності промислового підпри­ємства доцільно використовувати оцінку фінансового стану під­приємства, прибутковість та ринкову ціну підприємства. Рин­кова ціна підприємства дозволяє оцінити його привабливість як інвестиційного товару.

За період реформ в Україні припинили свою діяльність ве­ликі трудові колективи промислового та сільськогосподарсько­го виробництва, ліквідована система планових органів, зведена до “нуля” система регулювання обсягів виробництва та обігу, контроль за ціноутворенням [4, с. 16]. Серйозні негативні яви­ща відбулися в більш-менш упорядкованій системі поставок сировини, енергоресурсів і в той же час значно зросли ціни на них, а у зв’язку з цим скоротилися обсяги промислового виро­бництва та, як слідство, зросло безробіття [5, с. 295].

Проблема ця досить складна, оскільки за роки перебудови значно ослабла роль держави як гаранта стабільності суспіль­ного розвитку. Нове законодавство не стало адекватним тим змінам, які відбулися в політиці та економіці країни. Через технологічну відсталість багатьох виробництв більшість тру­дових колективів промислових підприємств опинилися в не­сприятливих умовах. їх неконкурентоспроможна продукція перестала користуватися попитом як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Порушення виробничо-господарських, економічних і фінансових зв’язків у взаємовідносинах із спо­живачами і постачальниками ще більше загострило проблему виживання промислових підприємств у нових умовах. Все це вилилося в нездатність більшості суб’єктів господарювання са­мостійно і ефективно ввійти в стихійно організований ринок і запустити ринковий механізм господарювання.

Науковий аналіз діяльності промислових підприємств свід­чить про те, що лише незначна їх кількість пристосовувалася до ринку — решта орієнтовані на виживання і намагаються забезпечити продовження своєї діяльності у нестійкому ринко­вому середовищі.

Аналіз існуючого стану економіки України та проблеми роз­витку промислових підприємств були надані у різноманітних джерелах, але, на жаль, обґрунтування отриманих результатів та визначені шляхи виходу з цього становища відсутні. Одним з найважливіших при цьому є створення системи відносин, яка передбачала б встановлення диктатури закону, це дуже важли­ва умова в регулюванні процесу ринкової трансформації. Під­твердженням тому є досвід розвинутих країн, який однозначно показує позитивну роль держави в системі ринкових перетво­рень [5, с. 296].

Функціонування промислових підприємств як соціально відкритих систем та об’єктів управління забезпечується трьома основними процесами: отриманням засобів виробництва із зо­внішнього середовища; виготовленням продукції; переданням продукції у зовнішнє середовище. Якщо один з цих процесів припиняється, промислове підприємство перестає функціонува­ти. В економічній літературі існують різноманітні точки зору. Одні фахівці вважають, що призначення підприємства — це задоволення потреб суспільства, інші — що воно є головним структуроутворюючим елементом економіки. Є також думка, що призначення підприємства — бути основним джерелом до­ходу його трудового колективу [6, с. 17].

Однак роль промислових підприємств набагато ширша, а питання про те, яким має бути підприємство у вітчизняній еко­номіці, значно складніше.

Для ефективного господарювання дуже важливим є визна­чення цілей створення та функціонування трудових колективів промислового підприємства. Чітко окреслену основну мету іс­нування промислового підприємства у світовій економіці нази­вають місією [5, с. 8].

На основі загальної місії певного трудового колективу фор­мулюються і певні цілі даного підприємства.

Хоча людство й увійшло в третє тисячоліття, воно не може похвалитися тим, що вирішило всі нагальні проблеми.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільст­вом та визначали в ньому становище того, хто працював. Тому такі важливі права, як право на працю та інші, тісно пов’язані з ним, закріплено в Основному Законі країни [3, ст. 43].

Порядок та умови використання в житі цих прав конкрети­зовано в Кодексі законів про працю та в законах України”Про зайнятість населення” [7, ст. 5], “Про колективні договори і угоди” [8, ст. 21],”Про охорону праці” [9, ст. 25], та в інших нормативно-правових актах. Основою для здійснення всіх цих прав людини є підприємства та їх трудові колективи.

В зв’язку з переходом нашої країни до ринкової економіки актуалізуються проблеми розвитку виробництва, заснованого на різних формах власності. Особливо стає актуальною пробле­ма розвитку підприємства, з яким пов’язуються надії багатьох на соціально-економічне зростання і підвищення рівня життя населення. За умов переходу до ринку старі невирішені пробле­ми, які стояли перед трудовими колективами, доповнюються сьогодні новими — зростанням цін, зниженням реальних дохо­дів населення і т. д.

Зміна економічної практики, перехід до динамічної еконо­міки, в свою чергу, висувають і проблему безробіття, особливо молодіжного. Значним недоліком діяльності багатьох трудо­вих колективів сьогодні є низька конкурентоспроможність їх продукції. І тому перед державою стають важливі проблеми: використання більш прогресивних форм господарювання, регу­лювання бюджетної та податкової систем.

У 1991 році держава наділила трудові колективи широкими правами і практично дала їм змогу самостійно вирішувати всі питання економічної, технологічної та підприємницької діяль­ності. І саме в цей час була укладена перша угода між Кабіне­том Міністрів та Федерацією незалежних профспілок, яка роз­ширювала сферу інтересів соціальних партнерів. Згадана угода передбачала спільні зобов’язання сторін щодо:

—підготовки реформи оплати праці;

— розроблення програми зайнятості, запровадження заходів економічного стимулювання трудових колективів до збережен­ня та збільшення кількості робочих місць;

— розроблення законопроектів про мінімальний споживчий бюджет та індексацію доходів населення.

З прийняттям нової угоди трудові колективи отримали нові можливості у вирішенні значної кількості питань, які врегу­льовувалися Законом України “Про колективні договори і уго­ди” [7, ст. 12]. Цим законом було значно розширені межі до­говірного регулювання. Вперше законодавчо було легалізовані угоди на державному, галузевому та регіональному рівнях. Від­повідно до Закону врегульовувалися основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема:

—з гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості;

— мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів працівників;

—трудових відносин;

— умов охорони праці й навколишнього середовища та ін­ших.

Значну роль відіграли трудові колективи і у формуванні законопроекту “Про соціальне партнерство”. Соціально-трудо­ві відносини як об’єкт соціального партнерства розвиваються та видозмінюються залежно від характеру змін у соціально - економічних процесах. А відтак комплексного врегулювання та взаємоузгодження потребують загальна політика доходів працівників і реформування суспільних фондів споживання. Держава створює правове поле та засади, на яких ґрунтуються соціально-трудові відносини, але безпосереднє втручання її у регулювання останніх обмежується. Варто зазначити, що про­цес формування та розвитку ринку праці в нашій країні від­бувається в умовах адаптації його до економічної ситуації в державі. Але, на жаль, загострюються проблеми ефективності реструктуризації економіки трудових колективів. За поступо­вої стабілізації економіки на виробничому рівні йдуть пошуки шляхів залучення трудових колективів до участі в управлінні виробництвом, підвищенні продуктивності праці. Це величезне поле діяльності для трудових колективів, держави та профспі­лок, тобто для всіх соціальних партнерів, які повинні якомога швидше, вирішувати ці проблеми, оскільки саме їх вирішення допоможе в реформуванні нашої економіки.

Тобто для подолання недоліків, які є в нашій економіці, необ­хідно посилення активної ролі держави і відмова від покладан­ня на стихійні механізми у процесі трансформації економічної системи. Перш за все її діяльність повинна бути спрямована на формування нових економічних умов, визначення нових”правил економічної гри” підприємств, трудових колективів та контроль за їх дотриманням. По-друге, дуже необхідним є державне сти­мулювання економічного прогресу, забезпечення структурної перебудови, проведення ефективної політики розвитку. А для перегляду ролі державних органів в економіці, форм та методів реалізації ними своїх функцій потрібна нова правова база, яка допоможе їм скоординувати свої дії.

Сьогодні однією з найбільших складних проблем, з якими стикаються трудові колективи, є проблема погашення заборго­ваності та податків, накопичених за останні роки. У результаті цього, трудові колективи попадають у залежність від кредито­рів, стають неліквідні, втрачають гнучкість. Уряд вживає захо­дів до викорінення такого ганебного явища, як заборгованість із заробітної плати. З метою посилення відповідальності кері­вників трудових колективів, за несвоєчасну її виплату розроб­лено нормативно-правові акти, які регулюють питання, котрі виникли у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або виплатою в розмірах, менших від установленого законодав­ством розміру мінімальної заробітної плати, і відшкодування керівником нанесених збитків колективу, установі, організації виплатою компенсацій за порушення ним термінів виплати за­робітної плати.

За прогнозом Мінекономіки в 2007-2011 рр. відбуватиметь­ся поступове підвищення рівня життя населення на засадах нової соціальної політики. На перший план виходить завдання щодо забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили. Сьогодні цей процес вже почався.

Ще однією проблемою нашого бурхливого сьогодення є те, що наше податкове законодавство не адаптовано до нових умов. Зміни в ньому зобов’язані активізувати роль трудових колекти­вів, стимулювати їх заробляти власні кошти, зокрема для до­стойної оплати праці робітників, інших соціальних виплат, під­вищення кваліфікації працівників, особливо молоді та жінок.

Як показує світовий досвід, в умовах перехідного періоду необхідний розвиток нових поглядів і підходів до рішення дер­жавного регулювання податкової системи, у цих умовах роль держави дуже велика. Якщо спочатку ставка робилась на ри­нкове саморегулювання, то сьогоденний розвиток економіки потребує висування ролі держави на перший план. З падінням обсягів виробництва держава все менш покривала витрати тру­дових колективів на соціальну сферу.

Сьогодні дуже важливо вирішити проблему впливу подат­кової політики на розвиток соціальних процесів в суспільстві і вирішити цю проблему в змозі тільки держава. Практика по­казує, що державне втручання в ринкові процеси тим ефектив­ніше, чим більш демократичну форму воно має.

В сучасних умовах в Україні стверджена концепція еконо­мічного розвитку країни, однак через політичну ситуацію вона не завжди виконується.

Так сучасна ситуація на ринку праці призводить до того, що бажаючих працювати багато, а роботи недостатньо. Для кож­ного керівника трудового колективу питання кадрового забез­печення виробництва завжди були і лишаються актуальними. Зрозуміло, що роботодавці хочуть мати працівників, які мають добрі знання та навички, або таких, хто прагне та зможе здобу­ти професію. Тобто роботодавець має широкий вибір, оскільки він бажає підібрати персонал, який відповідав би професійним вимогам, був здатний виконувати його завдання на належному професійному рівні, а все це потребує законодавчого регулю­вання. І основою для вирішення цієї проблеми є Закон”Про зайнятість населення”, який сприяє вирішенню ще кількох проблем.

Незважаючи на достатню кількість проблем, які є в нашій економіці саме роль трудових колективів має бути особливо значущою. Відповідно до діючого законодавства громадські ор­ганізації трудових колективів вирішують сьогодні дуже багато питань. Це процес перекваліфікації кадрів та психологічна під­тримка, особливо жінок та молоді. Значну увагу трудові колек­тиви приділяють проведенню професійного відбору з урахуван­ням здібностей працівників та їх готовності змінити професію. Від рівня розвитку системи перекваліфікації значною мірою залежить адаптованість працівників і швидке пристосування їх до кон’юнктури ринку робочої сили, а значить, і їх соціальний захист.

Значної уваги трудових колективів потребують жінки та працююча молодь.

За природно-ресурсним потенціалом наша країна одна з най - багатіших країн світу. В той же час за життєвим рівнем вона посідає лише 120 місце. Об’єктивно постає питання: “Чому?” Чому до цього часу ми не подолали усі недоліки в економіці? Однозначно відповісти на ці запитання неможливо, є багато причин. Чи не найважливіша серед них та, що ми не працюємо результативно, що у нас досить низький рівень використання робочого часу, тобто найбільш обмеженого і в той же час одного з найдорожчих ресурсів.

Світовий досвід підтверджує, що раціональному викори­станню робочого часу, а отже і підвищенню ефективності виробництва сприяє розвиток соціальної сфери. Тому й не дивно, що в світі, особливо в останні роки її роль різко зро­стає. Проте останнім часом, на жаль праця в нашій країні знецінена.

Деякі трудові колективи непромислової сфери також постій­но лихоманить від невиплати заробітної плати, а це призводить до виникнення техногенних та екологічних аварій. Наприклад, таке становище відбувається в трудових колективах житлово - комунального господарства.

Останніми роками Уряд робить спроби стабілізувати ро­боту галузі, проте поліпшення стану житлово-комунального господарства не відбувається і проблеми галузі продовжують загострюватися. Таке становище, на жаль, не тільки в цій галузі.

Ми порушили лише деякі аспекти з широкої палітри еко - номіко-правових проблем взаємозв’язку держави та трудових колективів, які водночас є проблемами всього суспільства. Вра­ховуючи те, що в рамках цієї статті неможливо розглянути всі аспекти теми такого дослідження, необхідно зупинитись на правовій забезпеченості правового статусу трудових колек­тивів. Аналіз чинного законодавства в цій сфері свідчить, що воно вимагає негайного удосконалення і доповнення з метою більш ефективного врегулювання визначення питань, які ще не дістали свого юридичного втілення. На думку автора, негай­ного впровадження в правову практику потребують прийняття нового “Кодексу законів про працю” та закону “Про трудові колективи”.

Подолати існуючі недоліки сьогодні неможливо без науко­вого осмислення стратегічних і тактичних завдань подальшого розвитку державного удосконалення усіх основних складових його механізму та форм правового регулювання. Таке осмис­лення є передумовою впровадження принципів і норм Основно­го Закону в реальне життя суспільства і держави.

Джерела та література

1. Господарський кодекс України. — К.: Атіка, 2003. — 208 с.

2. Степанова Л. П. Створення підприємств в Україні: проблеми теорії і практики. — Тернопіль: Резонанс, 2005. — 216 с.

3. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — X.: “Одисей”, 1999. — 64 с.

4. Ильюшин Н. Трудовий колектив промислового підприємства. — Луганськ: Муза, 2006. — 124 с.

5. Євпатова Л. П. Трудовий колектив в ринкових умовах. Вісник со­ціально-економічних досліджень. Вип. 12/ОДЄУ; Редкол.: д. е. н., проф. Звєряков М. І., к. е. н.,доц.. Ковальов А. І. та ін. — Одеса: ОДЕУ, 2002. — 260 с.

6.Осипов В. І. Економіка підприємства. — Одеса: Маяк, 2005. — 498 с.

7.Закон України”Про зайнятість населення” // ВВР. — 1996. — №3; 1998. — №11-12.

8.Закон України “Про колективні договори та угоди” // ВВР. —

1993. — №36; Голос України. — 1997. — 8 лютого. — №22.

9.Закон України “Про охорону праці” // ВВР. — 1992. — №49.

10. Закон України “Про оплату праці” // ВВР. — 1996. — №45.

11. Мартиненко В. П. Механізм реалізації стратегії життєздатності промислового виробництва // Формування ринкових відносин в Україні. — №2(57). — 2006. — С. 21.


Евпатова Л. П. Трудовой коллектив промышленного предпри­ятия в рыночных условиях.

Данная статья освещает положение трудового коллектива в сов­ременных экономических условиях, раскрывает статус трудового коллектива и те трудности, которые необходимо устранить на сов­ременном этапе.

Evpatova L. P. The working staff of an industrial enterprise in the market conditions.

This article shows the position of working staff in the contempo­rary economy conditions, exposes its status and its problems that are to be solved on the contemporary stage.

Похожие статьи