Головна Історія Інтелігенція і влада ОДЕСЬКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ВІТЧИЗНЯНОГО АКАДЕМІКА Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО
joomla
ОДЕСЬКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ВІТЧИЗНЯНОГО АКАДЕМІКА Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО
Історія - Інтелігенція і влада

І. І. Ратовський

Ключові слова: Л. В. Громашевський, епідеміологія, Одеський медичний інститут, академік.

Ключевые слова: Л. В. Громашевский, эпидемиология, Одесский медицинский институт, академик.

Key words: L. W. Gromashewskiy, epidemiology, cholera, Odessa medical institute, academic.

Лев Васильович Громашевський народився 14 жовтня (1 жовтня по старому стилю) 1887 р. в м. Миколаєві [9, с. 242].

Батько — Василь Львович Громашевський, морський офі­цер, понад 20 років прослужив у добровільному флоті і вийшов у відставку в 1906 р., після російсько-японської війни, в якій брав участь на кораблі «Владимир», що входив до складу 2-ї Тихоокеанської ескадри.

Мати — Ганна Сергіївна, по професії вчителька, випускниця Смольного інституту, до своєї смерті в 1917 р. займалася педа­гогічною діяльністю. Батьки Л. В. Громашевського переїхали на постійне проживання до Одеси, коли він був ще дитиною. Початкову підготовку отримав удома; потім поступив в Одесь­ку гімназію, перейшов у 3-тю Одеську гімназію, яку закінчив в 1904 р. [8, с. 194-195].

Зберігся унікальний документ тих років — щоденник Л. В. Громашевского-гімназиста, який є свідоцтвом його стрім­кого духовного зростання і цивільного змужніння.

Закінчивши гімназію, Л. В. Громашевський вирішив всту­пити до Петербурзького інституту шляхів сполучення, але, не витримавши екзамену з малювання, вимушений був поверну­тися до Одеси і відразу ж поступив на математичний факультет Новоросійського (Одеського) університету [2, с. 1344].

У 1906 р. він став студентом медичного факультету. Тяга молодого випускника гімназії до точних наук — математики, фізики, механіки і згодом знадобилися йому при формуванні основних законів епідеміології.

Формуванню передових суспільних поглядів молодого студента-медика сприяли лікарська преса і публіцистика того часу, що викривали беззаконня і свавілля, експлуатацію і стра­хітливі умови праці і побуту робочих і селян.

Влітку 1910 р. на території Російської імперії спалахнула епідемія холери. Л. В. Громашевський, до цього часу закінчив четвертий курс медичного факультету, поїхав до Херсона, де разом із земськими лікарями взяв активну участь у боротьбі з холерою. Це була перша проба сил майбутнього лікаря, по­чинаючого усвідомлювати своє медичне і цивільне визнання [1, с. 7-8].

Навесні 1911 р. в Харбіні відбулася знаменна зустріч тих, кому довелося стати основоположниками радянської епідеміо­логічної науки, — Л. В. Громашевського і Д. К. Заболотно­го, професора кафедри бактеріології Петербурзького жіночого медичного інституту, що очолював російський протичумний загін у Маньчжурії. Це знайомство незабаром переросло в щиру дружбу, що продовжувалася аж до останніх днів життя Д. К. Заболотного [8, с. 194-195].

З 1918 р. працює асистентом у Д. К. Заболотного.

Одеський період життя і творчості Л. В. Громашевського ви­явився одним з найбільш яскравих і плідних. У віці 30-40 років він визначився як видатний вчений-епідеміолог, педагог і організатор охорони здоров’я.

Справедливо вважається засновником епідеміологічної шко­ли. Ним були сформульовані основні положення епідеміології і особливо методологічні основи загальної епідеміології, які зберігаються і отримують подальший розвиток в роботах його численних учнів і послідовників, а діяльність органів охорони здоров’я по профілактиці і боротьбі з інфекційними захворю­ваннями міцно спирається на наукову основу, в розробці якої видатну роль відіграли праці цього великого вченого.

У 1910 р., Лева Васильовича двічі заарештовували царські власті. Перший раз він був затриманий поліцією в листопаді під час страйку, організованого студентами університету, але незабаром був звільнений [13, с. 144].

У 1911 р. Л. В. Громашевський звернувся з проханням замі­нити йому засилання в місто Архангельськ поїздкою до Мань­чжурії, де на території Східно-Китайської залізниці (КЦДД), належній Росії, спалахнула велика епідемія чуми. Прохання було задоволене, і Лев Васильович їде до Маньчжурії. Епідемія чуми в Маньчжурії почалася влітку 1910 р. у прикордонних із Забайкальєм районах Китаю. Восени цього року виникла вели­ка епідемія на станції Маньчжурія.

Для Лева Васильовича Громашевського це було велике епі­деміологічне хрещення. У Маньчжурії він познайомився з Д. К. Заболотним, що відіграв згодом велику роль в його на­уковому розвитку. За участь в боротьбі з епідемією чуми, по клопотанню правління Східно-Китайської залізниці, Л. В. Гро - машевському було дозволено складання державного іспиту по курсу медичного факультету, який він успішно здав восени 1912 р., отримавши диплом лікаря з відзнакою. Після отри­мання лікарського диплома Лев Васильович працює епідеміч­ним лікарем у земських губерніях [9, с. 242].

Л. В. Громашевський прийняв одеську дезинфекційну каме­ру 14 березня 1918 р. Узявшись за керівництво дезинфекцій - ною камерою, Лев Васильович відразу взявся за перебудову і перетворення її в дезинфекційну станцію — протиепідемічну установу з досить широким колом обов’язків.

Робота міської дезинфекційної станції протікала в надзви­чайно важких умовах. У 1918 р. після великої перерви в Одесі з’явилася холера. Епідемія 1918 р. продовжувалася з серпня по листопад. За цей час захворіло 221 і померло 129 чоловік. Хо­лерна епідемія поновилася влітку 1919 р., цього разу захворіло 4279 чоловік. Епідемії мали місце також в 1920 і 1921 р. Але особливо великою була епідемія холери в Одесі в 1922 р. Епіде­мія почалася в останню декаду квітня і тривала до 30 вересня. За цей час захворіло холерою 9935 чоловік. Небувалого роз­маху досягли епідемії паразитарних тифів. У 1917 р. захворіло висипним тифом в Одесі 24,8 на 10 000 населення. В період ін­тервенції і громадянської війни захворюваність починає швид­ко рости, і в 1919 р. вона досягла гігантської цифри — 469,9 на 10 000 [13, с. 143].

Л. В. Громашевський зумів так організувати роботу, що спів­робітники дезостанції не тільки проводили велику роботу, але і зібрали цікаві наукові матеріали, опубліковані у двох збірках: «Звітна збірка Одеської дезинфекційної станції. За п’ять ро­ків (1918-1922)», Одеса, 1925 і «Звітна збірка дезинфекційної станції Одеського губздраввідділу за 1923 рік», Одеса, 1926, що вийшли за редакцією Л. В. Громашевського [10, с. 1344].

12 червня 1920 р. вчена рада Одеської медичної академії розглянула пропозицію Заболотного і рекомендацію Нарком - проса і ухвалила: «Відкрити негайно обов’язковий курс по епі­деміології і просити Д. К. Заболотного узяти на себе працю читання лекцій з цього курсу».

У 1920 р. штати кафедри складалися із завідувача Д. К. За­болотного і двох старших асистентів — Л. В. Громашевського і М. І. Соловйова, вибраних на ці посади в листопаді 1920 р., і які стали потім гордістю радянської медичної науки [5, с. 94].

У 1922/23 н. р. загальну епідеміологію почали викладати на 3 і 4 курсах, а приватну — на 5. Курс загальної епідеміології, на який під час роботи на кафедрі Л. В. Громашевського від­водилося 90 годин, складався з лекцій, семінарських занять і екскурсій. Програма курсу загальної епідеміології, складена Л. В. Громашевським під спостереженням Д. К. Заболотного, послужила згодом зразком для викладання епідеміології у всіх медичних інститутах нашої країни [1, с. 115].

Ще до призначення завідувачем кафедри епідеміології у жовтні 1921 р. на Лева Васильовича покладається викладання в медичному інституті суспільних наук, а в 1923 р. Л. В. Гро - машевський організовує кафедру соціальної гігієни, яку очо­лює одночасно з кафедрою епідеміології до свого від’їзду з Оде­си [8, с. 195].

Для Л. В. Громашевського цей період був початком розквіту його творчих сил. По спогадах всіх, хто його знав, у той час він був переповнений енергією і буквально не відав втомі. Він веде велику суспільну роботу і активно бере участь у будівництві радянської охорони здоров’я в Одесі, постійно призначається на керівні посади в міському і губернському апараті. Так, в 1920 р. він виконував обов’язки завідувача міським відділом охорони здоров’я, у 1921 р. завідував відділом медичного утво­рення Одеського губпрофорба і в цей же час був заступником завідувача губернського відділу охорони здоров’я. Після при­значення на посаду ректора медичного інституту Л. В. Гро - машевський не перериває своїх зв’язків з органами охорони здоров’я і постійно допомагає їм в роботі.

Незважаючи на велику адміністративну, педагогічну і сус­пільну роботу, Лев Васильович бере участь у науковій роботі. У 1923 р. він очолив створену в медичному інституті незадовго перед цим Д. К. Заболотним науково-дослідну кафедру профі­лактичної медицини. Наукові інтереси епідеміологічної секції цієї кафедри і кафедри епідеміології зосереджуються головним чином на розробці питань епідеміології паразитарних тифів, холери [13, с. 145].

У 1923 р. за редакцією Л. В. Громашевського виходить «Звітна збірка дезинфекційної станції Одеського губздоровот за 1918-1922 рр.» У збірці були поміщені статті, в яких ви­світлювалась робота Одеської станції дезинсекції, історія її створення, організація дезинфекційної справи в Одесі, бороть­ба з епідеміями паразитарних тифів. Л. В. Громашевським був написаний докладний огляд діяльності станції з моменту її створення в Одесі («Минуле, сьогодення і майбутнє Одеської дезінфекційної станції») і «Епідеміологічний огляд епідемій висипного тифу в Одесі за час з 15 квітня по 30 червня 1918 р. [11, с. 63].

Одночасно Лев Васильович живо цікавився і питаннями со­ціальної гігієни. За ініціативою Л. В. Громашевського, при ка­федрі соціальної гігієни була організована Рада, що мала за мету розробку заходів щодо охорони здоров’я трудящих і за­лучення до роботи представників робочих і радянських органі­зацій і клінік соціальних хвороб. У жовтні 1925 р. Л. В. Гро - машевському привласнена вчена ступінь доктора соціальної медицини, а в 1927 р. Наркомпрос УРСР «зважаючи на науко­ву і педагогічну кваліфікацію і наукові роботи» затвердив його професором кафедри соціальної гігієни, залишивши штатним професором кафедри епідеміології [12, с. 3-7].

В день 1 травня 1980 р. Л. В. Громашевський помер, не до­живши 5 місяців до свого 93-ліття.

Його життя — подвиг в ім’я людей, в ім’я науки.

Л. В. Громашевський прожив довге життя — 93 роки. Мені особисто довелося зустрітися з Левом Васильовичем. Це було в 1973 р., коли я проходив курси удосконалення на кафедрі со­ціальної гігієни і організації охорони здоров’я Київського мед­інституту. Мене викликав зав. кафедри професор А. А. Грандо і направив до Лева Васильовича написати рецензію на наукову роботу. Тоді Л. В. Громашевському було 86 років. Зустрів мене підтягнутий, енергійний чоловік, якому можна було дати мак­симум 70-75 років. Зустрів привітно, розпитував мене, чому я вибрав для себе медичний профіль — організацію охорони здоров’я. На той час у мене була вже готова кандидатська ди­сертація, яку я написав на кафедрі ОТМС (організація і тактика медичної служби у Військово-медичній академії ім. С. М. Кі­рова (Ленінград)), розпитував, хто науковий керівник роботи, хто опонент. Це був академік-епідеміолог В. О. Беляков, з яким Л. В. Громашевський був добре знайомий.

У 2012 р. в жовтні відбудеться 125-та річниця з дня наро­дження академіка, Героя Соціалістичної Праці Л. В. Грома­шевського.

Місто Одеса шанує пам’ять видатних медиків. У нашому місті є вулиці академіка В. П. Філатова, академіка Д. К. За­болотного, академіка М. А. Ясиновського.

Напевно і Лев Васильович Громашевський теж заслуговує на те, щоб в науково-медичному центрі Півдня України була вулиця, названа його ім’ям.

Джерела та література

1. Беляков В. Д. Учение Л. В. Громашевского об эпид. процессе // Микробиология, эпидемиология, иммунобиология. — 1984. — № 7. — С. 115-118.

2. БМЭ, Громашевский Лев Васильевич, издание третье, том 6, с. 1344. — М., 1977.

3. Громашевский Л. В. Холера в Одессе в 1918-1922 гг. Вып. II — Одесса, 1929, с. 49-78.

4. Громашевский Л. В. Современное состояние проблемы эпидемио­логии дизентерии и основные меры борьбы с ней // Вопросы эпи­демиологии, микробиологии и инфекционной патологии. — Ки - тттинев, 1974. — № 2. — С. 23-24.

5. Гольд Э. Ю. Вопросы микробиологии, эпидемиологии, иммунобио­логии в работах Л. В. Громашевского // Медицинская паразитоло­гия и паразитарные болезни. — 1968. — № 1. — С. 94-97.

6. Громашевский Л. В. Общая эпидемиология. — М.: Мед-гиз,1949. — 320 с.

7. Громашевский Л. В. Избранные труды. — Том 11: Теоретические вопросы эпидемиологии. — К.: Здоров’я, 1987. — 361с.

8. Л. В. Громашевский. К 90-летию со дня рождения // Врачебное дело. — 1977. — № 11. — С. 194-195.

9. К 70-летию Л. В. Громашевского // Медицинская паразитология и паразитарные болезни. — 1958. — № 2. — С. 242.

10. Золотарев А. Е., Ильин И. И., Луки Л. Г. Библиографический словарь профессоров Одесского института имени Н. И. Пирогова (1900-1990). — Одесса: Маяк, 1992. — С. 94.

11. Моргунов И. Н. Л. В. Громашевский — ученый, педагог, обще­ственный деятель. Из истории здравоохранения УССР. — К., 1970. — С. 62-66.

12. Л. В. Громашевский — основоположник советской эпидемиоло­гии. Детские инфекции. — К., 1977. — Вып. 7. — С. 3-7.

13. Гиммельфарб Я. К. Творческий путь Л. В. Громашевского (К 80-ле­тию со дня рождения) // Медицинская паразитология и парази­тарные болезни. — 19б7. — № 10. — С. 142-146.

АнотацИ

Ратовский И. И. Одесский период жизни и творчества отече­ственного академика Л. В. Громашевского.

Л. В. Громашевский (1887-1980 гг.) — великий украинский ученый, творец отечественной научной эпидемиологии, который разработал на ее основе принципы рациональной системы профи­лактики и борьбы с инфекционными болезнями. С его научными достижениями связаны успехи в борьбе со многими инфекциями на территории СССР, Украины и других стран.

Ratovskiy I. I. Odessa life and creativity of national academician Gromashevskiy L. V.

L. V. Gromashevsky (1887-1980) is a great Ukrainian scientist, creator of the national scientific epidemiology. He worked out its methods and conceptual grounds. A special place in his heritage be­longs to the teaching about the mechanism of the transfer of the causative agent of infection thanks to which the theoretical subject became an integral part of the practice of prevention, and control of infections diseases.


Похожие статьи