Головна Історія Інтелігенція і влада УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ПРО США КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
joomla
УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ПРО США КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

І. В. Сидун

Інтелігенція завжди відігравала значну роль в розвитку суспільства, в його культурному, економічному, політичному житті. Українська інтелігенція в якості окремого соціального прошарку народилась в ХІХ сторіччі. Перше покоління украї­нської інтелігенції походило з небагатих дворян, пізніше вона стала формуватися з різних соціальних груп, стала різночин­ною. Загальна чисельність української інтелігенції була неве­ликою, однак вплив, що вона мала на українців і їх культуру, був значний. Вона виступала ініціативною і творчою силою су­спільства, яка значно впливала передусім на його освічену час - тину. Через літературу та літературну критику інтелектуальна еліта почала безкомпромісно викривати владу, вносячи в полі­тику елементи моральності. В українській політичній думці кін­ця XIX — початку XX ст. великого значення набули Г. О. Ма - чтет, I. Франко, Л. Українка, В. Стефаник та інші діячі, котрі підкреслювали, що разом із зміцненням прав і свобод вільної особи зміцняться права і гарантії вільної національності.

Складним є становище з історіографією. Тема раніше не до­сліджувалась, і тому не існує комплексних праць з проблеми української інтелігенції і Сполучених Штатів Америки. Велике значення мають джерела, а саме літературні праці українських письменників, які зверталися до теми еміграції та історії США в цілому. Український письменник Г. А. Мачтет, побувавши в США, писав про справжню Америку і долю українців, які емігрували туди [1]. Відома поетеса Леся Українка також ви­являла інтерес до історії Сполучених Штатів. Багаторічні роз­думи письменниці над проблемами свободи творчості й суспіль­ного обов’язку митця знайшли втілення в її драматичній поемі “В пущі” [2]. В. С. Стефаник розглядав американську тему і еміграцію селян за океан в пошуках “кращої долі” [3]. Метою даної проблеми є розгляд місця США на сторінках творів укра­їнських письменників. Предметом дослідження є українська інтелігенція про США.

Література була важливим джерелом для вивчення стану громадського настрою, ціннісних орієнтирів, якими живилось українське суспільство. Через літературу можна з’ясувати сту­пінь наявності в суспільстві рівня знань про ту чи іншу краї­ну. В творах українських письменників кінця XIX — початку XX століття стали з’являтись свідчення зацікавленості інтелі­генції до США. Саме літератори відображали свої враження про “Новий світ”, оскільки лише їм, найбільш активній час­тині суспільства, були доступні матеріали, в яких можна було знайти відомості про заокеанські країни.

Найбільш обізнаний з “Новим світом” був український пись­менник Г. О. Мачтет, який став активним учасником револю­ційного, народницького руху семидесятих років XIX ст. на Україні і сам відвідав Америку в 1872 р. В цей час він перебу­вав в гуртку, який мав за ціль організувати комуни в “вільній” Америці. В США Г. О. Мачтет пробув 2 роки [4]. Він розчару­вався в американській свободі і своїх мріях. Власні враження письменник передає в працях, які написав в той період, а саме “Блудний син”, “Община Фрея”, “Бойова ніч”, “Нью-Йорк”, “Чорна неблагодарність”, в статті “Республіка шахрайства” та багатьох інших.

Писати свої нотатки він розпочав ще в Америці, а коли по­вернувся на батьківщину, нариси із північноамериканського життя надрукував в багатьох газетах і журналах. Побувавши в Нью-Йорку, Г. О. Мачтет передавав найкращі враження про красу цього міста в творі “Нью-Йорк”: “широкі вулиці, розкі­шні магазини, палаци, церкви, парки та інше. Жодна людина, відвідавши це місто, ніколи не забуде ні синьої води океану, ні прекрасних будівель, яким би могли позаздрити Париж та Лондон; ні того кипучого, сильного життя, яке не має кінця - краю на його вулицях” [5]. Та інша сторона міста є настільки жахливою, що вся ця краса та велич враз зникає — це перше місце в статистичній таблиці злочинів, які все збільшуються і збільшуються, і існування такого небезпечного та шкідливо­го класу, як клас мазуриків офіційних, які не переслідуються законом і спекулюють на наївності темного, бідного люду. Це різні “професора магії”, “віщуни”, “гадалки”, які запевняють довірливий народ в “чудесах свого мистецтва”. Америку пись­менник називав “республікою шахрайства” і вважав, що туди їдуть всі ті, хто втомився від старого світу (Eu. ropamu. den), всі новатори, які вважали себе безсильними, щоб боротися з су­спільним злом на його реальному ґрунті, їдуть в Америку, в якій пропало безслідно стільки свіжих сил, стільки благород­них починань для створення тієї “республіки шахрайства” і того царства доларів [6].

В основі повісті “Чорна неблагодарність” лежать реальні історичні події — боротьба індіанців за свою незалежність та збереження власних територій, з яких їх зганяли американські фермери. Письменник виступав проти нелюдського американ­ського суспільства, ганебного впливу грошей, проти лицемір­ства демократії, на захист людей зневолених, людей високих моральних якостей. Г. О. Мачтет яскраво змалював картини життя американських обивателів, фінансових “геніїв”, конгре­сменів, показав їх моральну нікчемність [7].

Тяжке положення туземців в Сполучених Штатах і боротьба індійців за незалежність зображені в розповіді “Бойова ніч”: “З весни ще вся прерія була на сторожі. Фермери то і діло, що готувалися до відбою, з дня на день очікували напад індійців, які були роздратовані до краю самовільним захватом їх тери­торій і іншим самоуправством з боку білих” [8]. Г. О. Мачтет гостро критикував конфлікти, які відбувалися на землях Пів­нічної Америки.

В “Блудному сині” письменник поділяв народницькі уявлен­ня про інтелігенцію, як соціально незалежну групу, котра про­тистоїть буржуазії, але разом з тим показує її безсилля в вирі­шенні корінних питань народного життя. Герой повісті вчитель Андрій Загайний в пошуках шляхів єднання з народом блукав по містах та селах Росії, об’їхав Сполученні Штати, і нічого не зробивши, повернувся в рідне село, щоб орати землю. А щодо заокеанського життя, то: “Все пережите за цей час злилося для нього в одне загальне враження “каторги”, і в ньому тонули всі окремі зустрічі, враження, епізоди, одне тільки пам’ятає він добре, що весь цей час йому приходилось страшенно важ­ко — не морально, не духовно, а чисто фізично. Духовним жит­тям він не жив” [9]. Автор вірив, що в результаті організованої праці в тисячах центрів, де суспільні інтереси переважають, можливий вплив на ситуацію, яка склалася в масах.

Традицію пізнання заокеанського світу продовжив відомий драматург, літератор І. Я. Франко. Світогляд І. Франка про “Новий світ” формувався в першу чергу під впливом емігра­ційного руху, життя українського селянства, перекладів, які робив сам на твори американських письменників. Наприклад, перекладав твори Марка Твена і друкував їх на сторінках укра­їнських газет, а саме: “Діло”, “Зоря” [10].

Іван Франко написав ряд статей про українську еміграцію, в тому числі і до Північної Америки. Еміграцію вважав нор­мальним явищем і мотивував тим, що кожна людина повинна вибирати те, що вважає за потрібне [11]. Статті пройняті щи­рим уболіванням над страдницькою долею емігрантів, гнівним осудом несправедливого суспільного ладу, що прирікав трудя­щих на злидні в своїй країні, гнав їх за примарним щастям на чужину. Письменник викривав і пропаговану американську свободу “райського життя” за океаном, де переселенці знаходи­ли собі лише могилу.

В кінці XIX ст. продовжувачем тенденції пізнання заокеан­ського світу стала відома поетеса Леся Українка, яка виявля­ла чималий інтерес до історії Сполучених Штатів. Багаторічні роздуми письменниці над проблемами свободи творчості й су­спільного обов’язку митця знайшли втілення в її драматичній поемі “В пущі” [12]. Власні умови праці, “скручені голови” багатьох творчих задумів, доля побратимів по перу, були перед очима, “коли писала свою драму про скульптора серед пуритан в диких пущах американських колоній”, — так твердить сама письменниця [13].

У 1895 р. Л. Українка працювала над статтею про англій­ського поета, публіциста і державного діяча, послідовного пу­ританина Джона Мільтона, вивчала матеріали про його життя і творчість. В особистій бібліотеці поетеси зберігається праця Альфреда Штерна “Мільтон і його доба” (1877) з численними підкресленнями, особливо в тих місцях, де йдеться про став­лення пуритан до мистецтва і про їхнє переселення з Англії до Північної Америки. Очевидно, в процесі роботи Л. Українки над статтею про Дж. Мільтона, яка залишилась незавершеною, і ви­ник задум драматичної поеми “У пущі” [14]. В творі конфлікт відбувався між релігійною пуританською громадою і митцем. В громаді людина позбавлена найменшої свободи, де контролю­ються не лише вчинки, а й думки. Американська пуща гнітить і поступово вбиває в людині прекрасне. Та митець — це людина, яка не бажає коритися ніяким догмам і йде своїм власним шля­хом. В Новий світ митець Річард Айрон прибув з наміром “гори перевернути”, “серед нового краю розпалити одвічної краси нове багаття”, але тут побачив і соціальні контрасти, з одного, і ажіо­таж наживи, цинічний прагматизм, з другого боку [15].

Можна по-різному трактувати зміст твору, та Л. Українка ламає традицію, що встановилася в літературі і буржуазній науці. Відповідно до цієї традиції протестанти пуритани, які переселялися в Новий світ, змальовуються борцями проти цер­ковної влади в ім’я свободи, совісті і незалежності.

Один з найславетніших новелістів світу Василь Стефаник в своїх творах змальовує картини тяжкого життя безземельного і малоземельного селянства Західної України в умовах буржуаз­но-поміщицького ладу: гірке прощання з рідним домом селян, які десь в далекому краї за океаном, а саме в США чи в Канаді.

В останні десятиріччя в Західній Україні тисячі малоземельних селян доведених до відчаю, сподівались знайти вільних земель, але й там потрапляли в рабську залежність. Письменник спо­стерігав масову еміграцію селян до Канади, бачив тяжкі карти­ни розлуки з рідною землею та сім’єю. У прагненні поліпшити матеріальне становище виїжджали до інших країн і односельці В. Стефаника. Зокрема, виступаючи 1909 року, письменник говорив, що за останні 15 років з Русова до Америки виїха­ло п’ятсот чоловік. Багатьох з них В. Стефаник зустрічав на залізничному вокзалі в Кракові, що був своєрідними ворота­ми, через які емігранти потрапляли за океан [16]. В. Стефаник дуже гостро реагував на виїзд селян. Він втішав їх, допомагав чим міг. Письменник сприймав еміграцію як соціальну та на­ціональну трагедію народу. У розробці даної теми письменник виявив новаторський підхід, що полягав у заглибленні в психо­логію персонажів, особливому ліризмі.

Всі ці події, що він спостерігав, та власні враження пись­менник передавав у своїх творах “Камінний хрест”, “Кленові листки”, “Мамин синок”, “Осінь”, “Дорога” та інші. Трагіч­ні переживання емігрантів, страх перед невідомим майбутнім В. Стефаник відтворив у новелі “Камінний хрест”. Головний герой Іван — селянин, котрого соціальні обставини примусили рвати віковічний зв’язок з тим ґрунтом, на якому він виріс, маючи бідне господарство, яке не могло забезпечити сім’ї, ви­рішує шукати порятунку за океаном. Сини з жінкою підтриму­ють рішення голови сім’ї і також наважуються їхати до чужого краю. Зіставляючи Канаду з могилою, вводячи в новелу сим­волічний образ Камінного хреста, письменник показував, що переселення за океан — це не вихід [17].

Крізь призму життя однієї селянської родини в творі “Кле­нові листки” відбито типові риси тогочасної дійсності. Тяжкі роздуми бідняка про долю своїх дітей, які народжуються на те, щоб бути наймитами. І він гадає думку, як потрапити за океан: “Якби до тої Канади не було морів, то я би їх у міх зібрав та й пішки б з ними туди пішов, аби їх занести далеко від цього поругання” [18].

В творі “Осінь” передає нерозуміння простого народу, що за тим океаном, що чекає? Він співчуває їм — за їх мріями хова­ються великі розчарування. Розмови про Канаду сіяли в сім’ях сварки та непорозуміння, образи одних членів сім’ї на других. Бідний селянин Митро з твору від тяжкої долі говорив своїй дружині: “Аби я не діждав вертатися до цієї хати, — сказав уже на порозі.” Жінка, не розуміючи пориву чоловіка до не­відомого краю, говорила йому навздогін: “Йди, йди, слухай за Канаду, гадаєш, що я піду з дітьми на край світа?” [19]. Со­ціальні процеси, що відбувалися у галицькому селі, Стефаник показує в творі “Дорога”. Дорогу до Канади персонаж з твору ототожнює з могилою: “Де твоя дорога тай Канада? О там! — і показав на могилу” [20].

Не лише дорослі, а й маленькі діти говорили тоді про виїзд до “Нового світу” за кращим життям, як це відображено в по­вісті “Мамин синок ” [21]. Зі змісту творів Стефаника видно, що всі його твори, які присвячені заокеанській темі, містять один і той же контекст.

Таким чином, українська національна інтелігенція кінця XIX — початку XX ст., породжена боротьбою українського на­роду за своє соціальне і національне визволення, була небай­дужа до суспільного ладу США та виявляла чималий інтерес до цієї країни. Свої враження, почуття і спогади письменники передавали в творах. Неоднозначним було ставлення українсь­кої інтелігенції до заокеанської країни. Існують різні погляди щодо сприйняття “Нового світу”. Літератори показували, що в Україні були достатньо проінформовані про США. Проте це знання стосувалося лише деяких сторін заокеанського життя.

Джерела та література:

1. Мачтет Г. А. Избранное. — М., 1958.

2. Українка Леся. Твори: В 2 т. — Т. 2. — К., 1986.

3. Стефаник В. Вибрані твори. — К., 1962.

4. Титова В. [Предисловие] // Г. А. Мачтет. Черная неблагодар­ность. — М., 1959. — С. 6.

5. Мачтет Г. А. Нью-Йорк. 1876 // Взгляд в историю — взгляд в бу­дущее: Русские и советские писатели, ученые, деятели культуры о США. — М., 1986. — С. 255.

6. Мачтет Г. А. Республика плутовства // Взгляд в историю — взгляд в будущее: Русские и советские писатели, ученые, деятели куль­туры о США. — М., 1986. — С. 263.

7. Мачтет Г. А. Черная неблагодарность. — М., 1959. — С. 10.

8. Мачтет Г. А. Полное собрание сочинений. — Т. 3. — К., 1902. — С. 5.

9. Мачтет Г. А. Избранное. — С. 352.

10. Іван Франко і світова культура. — Львів, 1986. — С. 54.

11. Франко І. З приводу еміграції населення // Франко І. Зібрання творів: В 50 т. — Т. 44. — Кн. 2. — К., 1985. — С. 351.

12. Журавська І. Ю. Леся Українка і зарубіжні літератури. — К., 1963. — С. 63.

13. Міщенко Л. І. [Вступна стаття] // Українка Леся. Твори. — Т. 1. — К., 1986. — С. 23.

14. Ставицький О. Ф. [Примітки.] // Українка Леся. Твори. — Т. 2. — К., 1986. — С. 660.

15. Українка Леся. Твори. — Т. 2. — К., 1986. — С. 236.

16. Історія української еміграції. — К., 1992. — С. 77.

17. Стефаник В. Вибрані твори... — С. 78.

18. Стефаник В. Кленові листки. — К.,1987. — С. 150.

19. Стефаник В. Твори. — К.,1971. — С. 93.

20. Стефаник В. Вибрані твори... — С. 113.

21. Там само. — С. 38

Анотації

Сидун И. В. Украинская интеллигенция про США конца XIX — начала XX века.

В статье дана оценка отношения украинской интеллигенции к США в конце ХІХ — начале XX века. Свои впечатления, чувства и воспоминания писатели передавали в сочинениях.

Sidun I. V. The Ukrainian intelligentsia about the USA at the end of the XIX — beginning of the XX centuries.

In the article the author tries to analyze the Ukrainian intelligent­sia’s attitude to the USA at the end of the 19th — beginning of the 20 th centuries. The Ukrainian writers expressed their impressions, feelings and recollections of the American life in their works.

Похожие статьи