Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОТИДІЯ КОМУНІСТИЧНОЇ ВЛАДИ СТВОРЕННЮ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ НА СТОРІНКАХ ПРЕСИ
joomla
ПРОТИДІЯ КОМУНІСТИЧНОЇ ВЛАДИ СТВОРЕННЮ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ НА СТОРІНКАХ ПРЕСИ
Історія - Інтелігенція і влада

А. В. Кожанов

Ключові слова: антирухівська кампанія, преса, компартійна пропаганда та агітація, програма НРУ.

Ключевые слова: антируховская кампания, пресса, компар- тийная пропаганда и агитация, программа НРУ.

Key words: antirukh campaign, press, the communist party propa­ganda and agitation, NRU program.

Громадсько-політична організація, а згодом і партія Рух має своє ідейне та політичне коріння, що перебуває у тісному зв’язку з традиційними національно-визвольними прагнення­ми українського народу. Історичне значення Народного Руху є загальновідомим, що підтверджується численними науковими публікаціями дослідників на всеукраїнському рівні. Предметом дослідження науковців стали національно-державотворчий, громадсько-політичний, культурно-освітній напрямки діяль­ності тощо. Однак актуальним залишається питання заро­дження та становлення НРУ крізь призму такого важливо­го суспільно-політичного інструменту, як преса. Можливість


Об’єктивного аналізу змісту суспільно-політичних процесів в Україні на зламі 80-90-х років реалізується шляхом порів­няння ідеологічного підґрунтя друкованих органів політичних сил, що протистоять одне одному.

Фундаментальний підхід до цієї проблеми в сучасній укра­їнській історії поки що відсутній. Певна кількість інформації з даної тематики знайшла своє відображення у монографіях Г. Гончарука [1], О. Гараня [2], В. Ковтуна [3], О. Шановської [4], Ю. Діденка [5], які простежують історію Народного Руху у контексті процесу українського державотворення і містять багатий фактичний матеріал.

Метою даної статті є аналіз преси як засобу комуністичної протидії процесу становлення НРУ.

Вперше проект Народного Руху, після певного доопрацюван­ня, був опублікований 16 лютого 1989 р. у газеті «Літературна Україна» [6, с. 3]. Щотижневик був заснований 1927 р. в місті Києві під назвою «Літературна газета» як орган ВУСПП. Про­тягом 1941-1942 рр. видання виходило у Харкові, Луган­ську, Уфі, Москві й називалося «Література і мистецтво». Із 1945 р. — знову «Літературна газета», а з 1962 — «Літературна Україна». На межі 80-90-х рр. ХХ ст. газета стала альманахом Спілки письменників України, в надрах якої народився Рух. Саме громадська позиція і відстоювання національних ідеалів, які висвітлювались на шпальтах газети, гуртували патріотично налаштовану еліту.

Хоча дозвіл на публікацію проекту програми Руху ЦК Компартії України дав, однак лише для того, щоб розпочати викривально-засуджуючу акцію за участі громадських органі­зацій і трудових колективів.

Про масштаб антирухівської кампанії можна судити за іме­нами її провідників. У «Літературній Україні» за 23 лютого

1989 р. вміщено статтю, основним мотивом якої є критика ідеї створення організації. Її авторами стали п’ять академі­ків АН УРСР: В. Кухар (віце-президент АН УРСР), В. Скок, Б. Стогній (головний вчений секретар президії АН УРСР), Ф. Рудич (директор Інституту історії партії при ЦК Компартії України, А. Гордієнко (заступник директора Інституту філо­софії АН УРСР). Свою позицію вони пояснювали тим, що ідеї перебудови і так, мовляв, міцно ввійшли у свідомість народних мас, і це знайшло своє виявлення у демократичній кампанії по виборах народних депутатів СРСР, яка охопила всю країну [8, с. 7]. Цим справа не обмежилась. Вже 27 лютого 1989 року відбулося розширене засідання президії Академії наук УРСР за участю керівників та секретарів партійних організацій науко­вих установ. Другим питанням засідання було «Про ставлення до проекту програми Народного Руху за перебудову». У рамках питання прозвучало ряд доповідей. Основний зміст виступів найкраще відображають наступні цитати: «Замість конструк­тивної роботи по перебудові всіх сфер життя радянського сус­пільства його автори (автори проекту програми НРУ) втягують громадськість на хиткий ґрунт перманентних дискусій.», «ви­несений на обговорення проект виглядає як маніфест політич­них вимог, тому його слід сприймати не як програму дій, а як документ альтернативної КПРС політичної структури.», «така організація зайва і перш за все в політичному відношенні і з точки зору її організаційних можливостей.», «текст проекту програми по суті є політичним плагіатом... позитивна части­на проекту є запізнілим повторенням положень, які висунуто партією і які втілюються в життя під її керівництвом» і т. п. [9, с. 2].

Ще одним методом зменшення суспільно-політичної ваги но­вої організації є спроби партійного керівництва обмежити сфе­ри функціонування Руху через його програмні документи. Зо­крема у газеті Львівської регіональної організації НРУ «Віче» автор вказує на пропозиції зацікавлених сторін не торкатися у Програмі НРУ економічних питань, обмежуючись комплексом культурної політики [10, с. 2].

Апогеєм політичного піднесення НРУ став його Установчий з’їзд, що відбувся 8-10 вересня 1989 р. в Києві. Він юридично оформив організацію, обрав її керівні органи, матеріалізував ідею Руху у всеукраїнському масштабі. На сторінках «Літера­турної України» було відзначено, що у роботі Першого Всеукра­їнського з’їзду Руху взяло участь 1109 чоловік, які представля­ли близько 280 тисяч активних членів НРУ, згуртованих у 1247 організаціях. Делегати, обговорюючи діяльність оргкомітету і завдання Руху, низки програмних співдоповідей з екологічних, економічних, аграрних, соціальних, міжнаціональних та інших проблем, вирішили прийняти програму і статут [11, с. 1].

Хоча кампанія по придушенню НРУ у зародку не дала ва­гомих результатів, критика з боку владних органів отримала новий поштовх. Так, стосовно установчого з’їзду НРУ у «Ра­дянській Україні» повідомлялось, що ряд положень проекту програми організації «виявилися неприйнятними для громад­ськості, критично оцінені, а часом і прямо відкинуті в числен­них листах, що надійшли у редакцію газети, радіо і телебачен­ня. У них підкреслювалося, що судячи з положень документу, його ініціатори прагнуть створити нову організацію, паралель­ну партійній, що стоятиме над органами влади, відволікти тру­дящих від практичних справ та залучити до затяжних дискусій і мітингів. На їх думку, Рух націлений на економічну ізоляцію республіки, не сприяючи об’єднанню зусиль трудящих у бо­ротьбі за перебудову» [12, с. 3].

Докази антирухівської пропаганди з боку влади знаходи­мо також на сторінках власне рухівської преси. Зокрема, на шпальтах харківського видання НРУ «На сполох» зазначено: «З початку виникнення ідеї створення Народного Руху України за перебудову консервативна частина партійного апарату через засоби масової інформації веде шалену кампанію, спрямовану на його паплюження та дискредитацію, створення образу во­рога. Крім «Літературної України» та львівської «Ленінської молоді», інші газети не друкували матеріалів Установчого з’їзду руху. Переважна більшість газет, які є органами партій­них комітетів, зокрема «Правда», подають Рух в спотвореному вигляді. Його зображують як націоналістичну, екстремістську та антикомуністичну організацію. Деякі газети закликають до прямої розправи над членами Руху» [13, с. 1].

Прийняті положення програми та статуту НРУ були донесе­ні широкому загалу громадськості на шпальтах «Літературної України» від 28 вересня 1989 р. У програмі вже не йшла мова про визнання керівної ролі Компартії, хоча певні реверанси в бік XXVII з’їзду КПРС та ХІХ всесоюзної партконференції ще були. Головною метою діяльності НРУ було визначено «спри­яння створенню умов для гідного життя людини. побудові на Україні демократичного й гуманного суспільства, в якому буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу, відро­дження та всебічний розвиток української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки і створення суверенної української держави, яка будуватиме стосунки з іншими республіками СРСР на підставі оновлення Союзного Договору». Так, окрім зазначеного було внесено по­ложення щодо розв’язання релігійних проблем, згідно з яким «Рух виступає за упорядкування правового статусу поруйнова­них сталінщиною української католицької та української авто­кефальної православної церкви» [14, с. 7].

У програмі, а особливо у Статуті, відмічено, що було утво­рено не партію, а саме громадсько-політичну організацію на - роднофронтівського типу, метою якої було об’єднання наро­ду, громадян, організацій, національно-культурних товариств тощо.

Отже, процес зародження та ідейного оформлення НРУ став важливим надбанням громадськості завдяки періодичним ви­данням. Разом з тим преса стала не лише провідником ідеології організації, а й основним інструментом критики з боку влади. Друковані органи протиборчих політичних сил стали головним рушієм агітаційного та пропагандистського впливу на народні маси. Попри негативні сторони антирухівської кампанії, роз­горнутої на сторінках авторитетних газет, позитивним явищем став фактор мобілізації та консолідації демократичних сил, які, врахувавши попередні недоліки власних програмних до­кументів, змогли розширити лави своїх прихильників.

Джерела та література

1. Гончарук Г. І. Народний Рух України. Історія: [монографія] / Гри­горій Іванович Гончарук. — Одеса: Астропринт, 1997. — 380 с.; іл.

2. Гарань О. В. Від створення Руху до багатопартійності: [моногра­фія] / Олексій Васильович Гарань. — К.: Видавництво товари­ства «Знання» України, 1992. — 48 с. — (Сер. 1 «Час»; № 1). Гарань О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України: [монографія] / Олексій Гарань. — К.: Либідь, 1993. — 198 с.

3. Ковтун В. Історія Народного Руху України: [монографія] / В. Ковтун. — К.: Факт, 1999. — 407 с.

4. Гончарук Г. І. Національна ідея і Народний Рух України: [мо­нографія] / Г. І. Гончарук, О. А. Шановська. — Одеса, Астро­принт, 2004. — 172 с.

5. Діденко Ю. В. Народний Рух у державотворчих процесах України (1989-2002 рр.): [монографія] / Ю. В. Діденко. — Одеса: Астро­принт, 2006. — 176 с.

6. Програма Народного Руху України за перебудову // Літера­турна Україна. — 1989. — № 7 (4312). — 16 лютого.

7. Бойко О. Народний Рух України: від виникнення ідеї масової опозиційної організації до створення її програми / О. Бойко // Людина і політика. — 2001. — № 2 (14). — С. 26-35.

8. Революційна перебудова — кровна справа народу // Літера­турна Україна. — 1989. — № 8. — 23 лютого.

9. Підвищувати віддачу науки, відповідальність за перебудову // Літературна Україна. — 1989. — № 9. — 2 березня.

10. Косів М. НРУ: проблеми становлення / М. Косів // Віче. — 1989. — № 2. — липень.

11. Установчий з’їзд Народного Руху України // Літературна Украї­на. — 1989. — № 37 (4342). — 14 вересня.

12. Відкрився установчий з’їзд // Радянська Україна. — 1989. — № 207. — 9 вересня.

13. Звернення до народу України в зв’язку з дезінформацією населен­ня про Рух офіційною пресою // На сполох! — 1989. — № 6. — листопад. — С. 1.

14. Програма Народного Руху України за перебудову. З Установчо­го з’їзду Народного Руху України // Літературна Україна. — 1989. — № 39 (4344). — 28 вересня. — С. 4. Статут Народного Руху України за перебудову // Літературна Україна. — 1989. — № 39 (4344). — 28 вересня. — С. 7.

Анотації

Кожанов А. В. Противодействие коммунистической власти со­зданию Народного Руха Украины на страницах прессы.

В статье рассмотрены основные акции коммунистической вла­сти, направленные против создания общественной организации НРУ.

Kozhanov A. V. Opposition of the communist government to the formation of NRU in the press.

The article describes the main actions of the communist government against the formation of the social organization NRU.