Головна Історія Інтелігенція і влада ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ ВІЙСЬКОВОГО СУДДІ АНТОНА АНДРІЙОВИЧА ГОЛОВАТОГО В 1792 РОЦІ
joomla
ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ ВІЙСЬКОВОГО СУДДІ АНТОНА АНДРІЙОВИЧА ГОЛОВАТОГО В 1792 РОЦІ
Історія - Інтелігенція і влада

A. С. Ложешник

Ключові слова: Чорноморське військо, Антон Головатий, Кате­рина II, дипломатична місія, Кубань.

Ключевые слова: Черноморское войско, Антон Головатый, Екатерина II, дипломатическая миссия, Кубань.

Key words: the Black Sea army, Anton Golovatyj, Catherine II, diplomatic mission, Kuban.

У зв’язку із здобуттям незалежності Україною, лібералізаці­єю політичного життя, розвитком регіональних центрів дослі­дження історії Південної України нагальним стало досліджен­ня участі Антона Головатого у передачі Кубанських земель Чорноморському козацькому війську у вічне володіння.

Однією з перших спроб розкрити образ А. А. Головатого — дипломата є історична праця В. В. Пассека [1]. Увагу особис­тості Головатого приділяли I. Д. Попко [2], Ф. А. Щербина [З], E. Д. Феліцин.

Однак при наявності значної кількості історичних робіт син­тетичного характеру доводиться констатувати, що особливості дипломатичної місії не вповні були розкриті згаданими дослід­никами.

Погоджуючись на створення козацьких військ на Півдні України, уряд разом з тим розумів, що це тимчасовий захід. Тому й не поспішав юридично визначити стан козацтва та ство­рювати на відведених для поселення козацьких військ терито­ріях нові адміністративно-територіальні одиниці.

Після закінчення військової кампанії 179G року, коли ста­ла очевидною близька перемога Росії над Османською Портою, кошовий отаман З. Чепіга вирішив, що час розв’язати давні проблеми із землею для розселення Чорноморського війська, так як земель, виділених Чорноморському війську на Тамані, згідно з імператорським наказом від 14 січня 1788 року [4, с. 49], було явно недостатньо. 1 січня 1791 року він звер­тається до А. Головатого з офіційним листом, в якому про­сить «довірити ввірене вам (А. Головатому) військо із стар­шин полковників одному надійному, самому прибути до мене (3. Чепіги)» [5, с. 23].

Розуміючи, що єдиним місцем, яке могло б задовольнити прагнення козаків до максимальної незалежності, були просто­ри Кубані, чорноморське товариство після тривалих роздумів і суперечок вирішило назавжди відмовитися від забузьких зе­мель і вимагати від царського уряду дозволу переселитися на Кубанські землі. А. Головатий продумав це нелегке завдання до тонкощів, враховуючи і політичні обставини, і психологію царського двору. Але невідомо було, як поставляться до ба­жання козаків у Петербурзі. Як свідчать документи, такому рішенню передувало звернення до графа О. Безбородька, якого вважали наступником великого гетьмана [5, с. 25]. Свідчень про ведення переговорів немає, але, скоріш за все, граф дав їм зрозуміти, що вирішення такого питання не в його компетен­ції, і тоді в Слободзеї, на Військовій раді Чорноморського ко­зацького війська, що відбулася 20 лютого 1792 року, було ви­рішено відправити до імператорського палацу депутацію, яка мала випросити землі для розселення Чорноморського війська.

21 лютого отаман 3. Чепіга звернувся з рапортом до ново­го головнокомандуючого з’єднаної армії та Чорноморського флоту генерал-аншефа М. В. Каховського. В ньому він писав: «Ми, маючи намір від імені старшин-полковників, козаків та від себе, отримати землі під заселення нами Тамані з околи­цями, хочемо відправити клопотання на імператорське ім’я; для цього були вибрані в депутати військовий суддя армії пан полковник і кавалер Головатий з шістьма старшинами. Ваше високородіє покірно просимо дати нам дозвіл, спорядити його, Головатого, з майбутніми старшинами на 13 коней подорож­німи і погонними грошима». М. В. Каховський поставився до даного рішення сприятливо. Він 22 лютого не лише дозволив відправити депутатів до імператорського двору, але й наказав видати прогонні гроші більше ніж на 13 коней і того ж дня передав через посильного подорожню.

29 лютого на раді старшин було складене прохання до цари­ці. У ньому, зокрема, говорилось:

«1) 3 початку останньої турецької війни ми, по волі Вашої Імператорської Величності, були зібрані небіжчиком Вели­ким Гетьманом Потьомкіним з бувших запорожців, кількістю 12 622 козаків, щиро служили Вашій Імператорській Величнос­ті кінно, пішо і на флоті.

2) 3 наказу найсвітлішого князя між нами уряджена була старшина: суддя, писар, хорунжий, пушкар, довбиш та курін­ні отамани. Дав нам покійний булаву, 17 перначів, знамено (корогву), 14 прапорів, військову печать і гармати, а під оселі обіцяв дати нам землю, одібрану од ворогів між Бугом та Дні­стром, та ще на Кінбурнській стороні.

3) 3 його ж, небіжчика, наказу ми вже оселили на тих зем­лях сім’ї наші, кількістю 1759, а з них чоловічого коліна 5068 душ та жіноцтва 4014 і позаводили собі хати, млини, вітряки й господарство з хліборобством, скотарством, садівництвом, ви­ноградарством, пасіками та рибальством.

4) Багатьох з нас, бувших запорожців, ще пани поміщики та їхні прикажчики держать у підданстві і мордують під вартою, а жінок та дітей гнітять роботою. А коли б усіх тих запорожців з їхніми сімействами визволити, то було б нас самого тільки чоловічого коліна тисяч на двадцять п’ять.

5) Багато між старшиною й козаками таких, що коли пересе­лялись з сім’ями на нові землі, то пани й їхні прикажчики без­винно пограбували і нашого добра не вертають» [6, с. 393-394].

Вибравши Антона Головатого головою делегації, рада на­дала йому докладну інструкцію, де вказувалось, що потрібно просити у володіння землі на Тамані з її околицями (а околиці становили територію у 30 разів більшу, ніж увесь Таманський півострів). Військовий суддя з депутатами виїхав 2 березня 1792 року, везучи до Петербурга прохання, складені від імені війська і кошового отамана.

Існує чимало легенд про хитрість та мудрість Антона Голо­ватого, які він застосовував для того, щоб досягти бажаного результату в Петербурзі. Неодноразово буваючи при дворі зі «столичниками», він добре знав придворний етикет та правила. 3нав він також і добре серце вельможної жінки та й те, як на нього можна найкраще подіяти.

1 квітня делегація була представлена Василем Степановичем Поповим імператриці. Козаки постали перед царицею в своєму традиційному одязі. Сам Головатий був у зеленому кунтуші по­верх білого жупана, широких шароварах і червоних чоботях із срібними підківками. З довгими вусами й оселедцем, дзвінкою бандурою і коштовною зброєю він був схожий на могутній сим­вол Запорізької Січі.

На прохання Катерини II Головатий заспівав свою улюблену пісню про нещасливу долю чорноморців.

Ой Боже наш, Боже милостивий!

Вродились ми у світі нещасливі!

Служили вірно в полі і на морі,

Та й осталися вбогі, босі й голі.

Він зачарував присутніх своєю майстерною грою і гарним голосом, сльози текли по його обличчю, Головатий співав про померлого фаворита Катерини II.

Встань, батьку, великий гетьмане;

Милостивий, великий пане,

Встань, Грицьку, промов за нас слово,

Проси цариці — все буде готово.

Розчуливши імператрицю, Головатий звернувся до неї з про­мовою, побудованою за всіма взірцями європейського етике­ту на латині — мові, якою тоді послуговувалися всі козацькі дипломати ще з часів гетьмана Богдана Хмельницького. Як справжній дипломат, він розпочав свою промову з того, що вшанував пам’ять ясновельможного князя Григорія, без якого козаки тепер — як діти без батька: у такий сумний момент допомогти могла б лише «матінка-імператриця». У його про­мові не було й натяку на знищення Запорізької Січі; на те, що багато запорожців потрапили в кріпосне рабство, а їхні заслуги перед імперією забуто [6, с. 405].

Катерина II, вислухавши козаків, прийняла від них про­хання війська та пообіцяла, що виділить землі для розселення Чорноморського війська, але з остаточним вирішенням даного питання весь час зволікала. Про це свідчить лист від 21 квітня до Захарія Чепіги, де військовий суддя повідомляє про те, що розгляд прохань знову переноситься. Про свою зустріч з цари­цею військовий суддя повідомляв 3. Чепігу та інших адресатів спокійно і навіть дещо буденно [7, с. 42].

На депутатів чекали безкінечні канцелярії, велика плутани­на, клопоти. И хоча старшини були увішані царськими орде­нами та медалями, але відчували, що нікому тут не потрібні. Більше чотирьох місяців знаходилась депутація в Петербурзі, «вибиваючи» землю для Чорноморського війська. 3а цей час військовий суддя, щоб добитися від цариці дарчої грамоти на пустуючі на той час правобережні землі р. Кубані, встиг нала­годити необхідні зв’язки при імператорському дворі і знайшов найкоротший шлях до розв’язання чорноморської справи.

Маючи із собою дорогоцінні скарби, військовий суддя до­сить швидко знайшов для запорожців нових покровителів. Він дарував пихатим вельможам то дорогий турецький ятаган, то коштовну чашу, то баского коня, пригощаючи їх смачними на­їдками, які надсилали своїм послам чорноморці. У козацькому вбранні, із блискучою зброєю колоритні запорожці були бажа­ними гостями у палацах катерининських сановників. Козаки вдавали із себе простакуватих, веселих диваків, любителів по­жартувати й погуляти. Розумних же вельмож запорожці диву­вали своєю освіченістю, мудрістю, поміркованістю у політич­них справах, арґументуючи при цьому важливість Кубанських земель саме для чорноморців.

20 квітня цариця Катерина II мала виїхати до Царського Села разом зі своєю свитою. Перед цим генерал В. С. Попов, «вичитував» Антона Андрійовича за те, що «землі багато вима­гаєте», та Головатий не звертав на це уваги. Дізнавшись зазда­легідь про те, що на святі в Царському Селі мав зібратися весь вищий світ, запорожці ще затемна доїхали туди на конях і роз­ташувались біля шляху. Коли під’їхали карети з вельможами, козаки на запитання, що вони тут роблять, розповіли про свій злиденний стан, через що їм, мовляв, довелося йти на свято пішки із Петербурга. Розповіді про тяжке становище запорож­ців дійшли й до цариці, і вона там же призначила аудієнцію й грошове утримання. Пізніше Головатий, звітуючи товариству про свою подорож, гордо відзначив, що вони не лише не витра­тили надані кошем кошти, а й поповнили їх.

Так, хабарями й подарунками, співами під бандуру, яку Го­ловатий привіз із собою, тонкою психологічною грою делегатам вдалося підготувати сприятливий ґрунт для успішного завер­шення цієї нелегкої місії.

Цариця Катерина II відкладала рішення про переселення чорноморців на Кубань, скоріш за все, через те, що очікувала довідку про стан краю від генерала I. В. Гудовича. Мабуть, спо­чатку було вирішено оселити Чорноморське військо на Тамані та Керченському півострові, для захисту протоки від турецько­го десанту, тому й наказала адміралу Мордвінову відправити на Тамань всі човни чорноморської флотилії з пішим військом [5, с. 510], а після отримання довідки від Гудовича, вирішено було виділити й правобережжя Кубані.

Лише в травні цариця дала усну згоду пожалувати чорно­морцям Тамань з частиною «околиць», про які просили козаки.

Наприкінці червня депутація була, врешті-решт, запроше­на до двору, і її голова, військовий суддя Антон Головатий, отримав дарчі грамоти та хліб-сіль на пожалувану землю. Ка­терина II видала два укази (від 30 червня і 1 липня 1792 р.), де, зокрема, говорилось, що «військо козацьке Чорноморське, зібране покійним генерал-фельдмаршалом Потьомкіним Таври - чеським з вірних козаків колишньої Запорізької Січі, протягом останньої нашої з Портою Оттоманською війни, багатьма муж­німи на суходолі і водах подвигами засвідчили досвід ревної до служби нашої старанності і чудової хоробрості. На відзнаку таких цього війська заслуг милостиво пожалували ми оному у вічне володіння острів Фанагорію, що перебуває в області Тавричеській, із землею, що пролягає між річкою Кубань та Азовським морем, а також тією, що пролягає від Фанагорії до моря до Єйського містечка...» I далі: «Війську Чорноморському належить пильнування і стража прикордонна від набігів на­родів закубанських; на виробництво платні кошовому отаману, військовим старшинам та інші по війську витрати необхідно відпускати по 20 тис. рублів на рік; дозволяється вільна тор­гівля і продаж вина на чорноморських землях...» [8, № 17055; № 17058]. Для нас цей документ цікавий іще й тим, що в ньо­му Катерина II вперше порушила свій власний Указ, яким за­боронялося навіть згадувати про Запорізьке козацтво.

Таким чином, запорожці отримали 2 855 966 десятин прак­тично незайманої землі, або 28 тисяч квадратних верст Кубан­ської землі [9, с. 16].

Тоді ж була підписана й грамота Чорноморському війську про пожалувані війську клейноди: корогви та срібні литаври, і надано право користуватись тими клейнодами, що видані були військові у 1788 році, а саме: корогвою, булавою, пернача­ми та військовою печаттю. Дозвіл користуватись клейнодами мав велику вагу, бо закріплював за новим «Чорноморським військом» старовинні запорізькі привілеї — право мати свою окрему старшину, власне самоврядування і власне військове правління.

Між іншим, заслугою А. Головатого можна назвати й те, що в переговорах із петербурзьким чиновництвом він таки доміг­ся, щоб запорожцям повернули хоч дещо з тієї власності, яку було відібрано під час розгрому Січі. Війську надавалося пра­во вільного економічного порядкування і торгівлі. Губернатору Таврії доручалося звільнити всіх запорожців від кріпацтва і дозволити їм приєднатися до чорноморців, а війську для пере­селення на Кубань надавалися кошти у сумі 30 тисяч крб, про­віант і «найрізноманітніші послуги».

14 липня того ж 1792 року Антон Головатий з радістю писав кошовому отаману 3. Чепізі: «Слава всевишньому Богові, ми від Її величності отримали все бажане з неочікувано добрим кінцем. Я за відправленням цього через 2 дні відправлюсь сам зі старшинами, про що й вас, милостивого государя, прошу від Ольвіополя до Слободзеї по тракту розставити пости». На цей раз військовий суддя, здавалось, на крилах летів до берегів Чорного моря. Дорогою він в подробицях описав церемоніал зустрічі грамот і дарів цариці війську, а відповідно і його з де­путатами. А. Головатий ненадовго зупинився у Квітки, звідки відправив посильного з інструкцією кошовому отаманові Чепізі в Слободзею та архієпископу Амвросію лист із запрошенням та проханням відслужити з такої нагоди святковий молебень. Крім того, він в дорозі склав пісню «Ой, годі нам журитися, пора перестати». Слова цієї пісні він наказав писарю скопіюва­ти й також відправити в Слободзею і на Тамань, щоб, відміча­ючи свято, козаки її співали. Цій пісні пізніше судилось стати одною з найпопулярніших пісень чорноморців.

Козацьких делегатів на зворотному шляху зустрів почесний ескорт у складі 500 чорноморців, при під’їзді до Слободзеї зі стін козацької столиці тричі вдарили з гармат. Головатого і старшин радісно зустріли сивоусі січові діди хлібом-сіллю. 15 серпня під святковий салют з рушниць і пістолів Головатий ніс на дарова­ному срібному блюді, у яке, за переказами, Катерина II наси­пала козакам золоті червінці, грамоти імператриці, а сини його несли коштовну шаблю, подаровану кошовому Чепізі.

Чепіга поцілував хліб і оголосив Указ Імператриці, приве­зений військовим суддею, потім низько вклонився товариству. Архієпископ Амвросій благословив чорноморців на переселен­ня. Шлях на Кубанські землі для Чорноморського війська був відкритий.

Чорноморці з-за Бугу були першими українцями, які обжи­вали Кубанські землі. Вони лише заклали той ґрунт, початок тієї хвилі українських переселенців, які заселяли Кубань про­тягом цілого сторіччя, прямуючи до далекої Чорноморії і шу­каючи втрачену під панами волю та землю. Йшли і йшли на Кубань козаки «з малоросійських губерній, без чого нездоро­вий цей край залишився б без людей, тому що в ньому щорічно набагато більше вмирало, ніж народжувалось, не говорячи вже про вбитих в майже безперервних боях з ворогом та померлих від ран», — так тодішні події зафіксував талановитий чорно­морський історик Іван Попко [2, с. 167].

Пізніше видатний козацький історик Федір Щербина напи­ше про наслідки посольства Головатого: «До деякої міри коза­ки взяли все, що тільки можна було взяти при тодішній уря­довій системі та загальних умовах політичного життя. Мабуть, Чорноморці дійсно з почуттям задоволених бажань співали «Ой годі нам журитися, пора перестати». Життя на Кубані на від­окремленій, ізольованій території, не могло не усміхнутися ко­заку» [3, с. 487].

Так, справді, посольство козацьке поверталося з Петербур­га, домігшись усього, про що воно лише могло мріяти. Крім Указу імператриці та чаші з червонцями, воно везло подарунок кошовому Захару Чепізі — оздоблену дорогим камінням ша­блю, а ще даровані війську дві срібні сурми, корогву та срібні литаври, що козаки повинні були сприймати як вияв особливої прихильності імператорського двору.

Після вдалої депутації особистість Антона Головатого набу­ла великої популярності у війську. Він ще при житті отримав небувалі для козака почесті та зазнав великої слави.

Джерела та література

1. Пассек В. В. Очерки России. Кн. 5. — Москва, 1842. — 220 с.

2. Попко И. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту. — Краснодар: Советская Кубань, 1998. — 189 с.

3. Щербина Ф. История Кубанского Казачьего Войска. В 2 т. / Ред.

В. Н. Елагин. — Краснодар: Советская Кубань, 1992. — Т. I. — 700 с.

4. Фелицын Е., Щербина Ф. Кубанское казачье войско 1696­1888 гг. — Краснодар, 1996. — 480 с.

5. Тернавский Н. Войсковый судья Антон Головатый (исторический очерк). — Краснодар, 2005. — 60 с.

6. Кащенко М. Ф. Оповідання про славне Військо Запорізьке низо­ве. — Дніпропетровськ, 2001. — 493 с.

7. Бардадым В. Первые черноморцы. — Краснодар, 1983. — 127 с.

8. Повне зібрання Російської імперії. — Т. 23 (1789-1796). — С.-Пб., 1830. — 1020 с.

9. Короленко П. П. Двухсотлетие Кубанского казачьего войска. 1696­1896. /Исторический очерк/. — Екатеринодар, 1896. — с. 186

Анотацій

Ложешник А. С. Дипломатическая миссия военного судьи Ан­тона Андреевича Головатого в 1792 г.

В статье речь идет о дипломатической миссии депутации во гла­ве с Антоном Головатым в Петербург в 1792 году для получения дарственных грамот о передаче в вечное пользование земель Куба­ни Черноморскому казачьему войску.

Lozheshnick A. S. Diplomatic mission of the military judge Anton P. Golovatiy in 1972.

In article it is a question of diplomatic mission of deputation led by Anton Golovatym to Petersburg in 1792 for reception of donative reading and writing about transfer to eternal using of the earths of Kuban to the Blacksea Cossack army.


Похожие статьи