Головна Історія Інтелігенція і влада ТАКТИКА ТА ПРОГРАМНІ УСТАНОВКИ ПАРТІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ ДЕМОКРАТІВ В I ДЕРЖАВНІЙ ДУМІ
joomla
ТАКТИКА ТА ПРОГРАМНІ УСТАНОВКИ ПАРТІЇ КОНСТИТУЦІЙНИХ ДЕМОКРАТІВ В I ДЕРЖАВНІЙ ДУМІ
Історія - Інтелігенція і влада

С. В. Ковальчук

На початку XX століття в Росії прискорилися темпи істо­ричного розвитку, проходив своєрідний експеримент і в області політичній, тобто в сфері «професіоналізації» політики. Сама пануюча політична влада або не діяла, або діяла винятково радикально-консервативними методами [1, с. 103].

У 1906 р. в Росії виник перший інститут законодавчої вла­ди — Державна дума. Завдяки їй відкрилася можливість для легальної політичної діяльності. У політиці взяли активну участь університетська професура, адвокати, земські діячі та інші. їм був властивий реформізм, схильність до компромісів, пошук консенсусних форм вирішування назрілих у суспільстві протиріч. У цьому новому середовищі, яке зважилося опону­вати самодержавно-бюрократичному режиму та створити полі­тичну партію (мова йде саме про кадетів), як і в суспільстві, існували не тільки свої «перетворювачі» і свої «консерватори», але й свої «угодовці-реформатори» [1, с. 104]. Партія конститу­ційних демократів — це найбільш потужна, організованіша лі­беральна партія Російської імперії, метою діяльності якої було економічне та політичне реформування країни мирним шля­хом, через Державну думу.

Об’єктом розгляду є партія кадетів і їх діяльність в I Дер­жавній думі. Завданням даного дослідження є розгляд реалі­зації тактики кадетів в I Думі на основі партійних докумен­тів, спогадів сучасників і джерел публіцистичного характеру. Актуальність та недостатність вивчення поставленої нами про­блеми полягає в тому, що в радянській та сучасній літературі цьому питанню не приділялось багато уваги, у джерелах публі­цистичного характеру — законотворча діяльність кадетів роз - гля дається в контексті роботи всієї І Державної думи. Наше дослідження не є остаточним в поставленій нами проблемі.

Невипадково відомий вчений та громадський діяч Б. М. Чи - черін у своїй книзі «Россия накануне XX столетия», формулю­ючи головне завдання XX століття, писав: «Россия должна про­будить в себе подъем народного духа, а это возможно сделать только полною переменой всей внутренней политики. Русский народ должен быть призван к новой жизни утверждением сре­ди него начал свободы и права. Неограниченная власть, состав­ляющая источник всякого произвола, должна уступить место конституционному порядку, основанному на законе... Для того чтобы Россия могла идти вперед, необходимо, чтобы произволь­ная власть изменилась властью, ограниченной законом и об­ставленной независимыми учреждениями. Гражданская свобо­да должна быть закреплена и упрочена свободой политической. Рано или поздно, тем или другим путем это совершится, но это непременно будет, ибо это лежит на необходимости вещей. Сила событий неотразимо приведет к этому исходу. В этом со­стоит задача двадцатого столетия» [2, с. 2].

Позиція лібералів по відношенню до Думи була розроблена набагато глибше. Кадети цілий розділ своєї програми присвя­тили характеристиці бажаного для Росії державного устрою, у якому шість пунктів із семи стосувалися саме Думи. Кадети бачили в Думі фактор тиску на уряд, тоді як, наприклад, октя­бристи настроювалися на позитивну роботу разом із самодер­жавством заради вирішення болючих проблем.

У таких умовах політичне виживання самого інституту Дер­жавної думи залежало головним чином від підтримки суспіль­ної думки. А її ставлення до російського парламенту було до­сить неоднозначним. Намір створити народне представництво із законодавчими функціями зустріло захоплений відгук. Ма­ніфест 17 жовтня 1905 р. був сприйнятий як символ початку нової ери, а Державна дума як її уособлення [2, с. 3].

Тому спроби самодержавства обмежити масштаб зроблених опозиції поступок, вихолостити повноваження Думи виклика­ли вкрай негативну реакцію в суспільстві. Конфронтація уряду з Думою в 1906-1907 рр. лише підігріла симпатії до неї.

Скликання у квітні 1906 р. І Державної думи (сторіччя яко­го навесні 2006 року широко відзначалася у РФ) — важлива історична подія, що дотепер не втратила політичної гостроти. Будь-які заходи, пов’язані зі згаданою датою, вільно або мимо­волі здобули політичний колорит [3, с. 93].

Звичайно, неупереджений і всебічний аналіз фактів рано чи пізно надасть об’єктивну оцінку цього явища. Але навряд чи сьогодні можна знайти дослідника, який підійшов би до оцінки тих подій без апріорних установок політико-ідеологічного ха­рактеру, без власних симпатій чи антипатій до Думи, без про­ектування перипетій політичної боротьби столітньої давнини на сьогоднішню ситуацію в Росії.

До І Державної думи потрапило, за підрахуванням Шелохає - ва В. В., Нарського І. В., Черменського Є. Д., Бородіна Н. О., від 153 до 157 кадетів. Складнощі в цьому із-за того, що під час до­слідження матеріалу ми знаходили дані, що достатня кількість депутатів відносила себе до співчуваючих. В Думі ці депутати розташовувалися праворуч або ліворуч партії кадетів. Це вно­сило плутанину в підрахуванні точної кількості складу фракції кадетів в I Думі [4]. Щодо особистого складу, то тут за вивчен­ням наступних досліджень ми прийшли до наступного висновку. Якщо ми зустрічаємо такі формулювання, що в соціальному плані кадетська партія представляла інтереси насамперед серед­ніх прошарків підприємців, ліберальних поміщиків і буржуаз­ної інтелігенції, то ми вважаємо, що на чолі спочатку потрібно ставити інтелігенцію, інтереси якої представляла партія [5].

«Хотя и не будучи членом Думы, — згадував П. М. Мілю - ков, — я должен был опять выступить на съезде докладчиком от Центрального комитета по труднейшему из вопросов момента — вопросу о тактике партии», цей виступ відносився до III з’їзду. Це був з’їзд переможців, головна мета його проведення — це обговорення тактики фракції в Думі, підкреслення головних питань, які мали відстоювати члени фракції [6, с. 313-317]. Основним питанням, яке повинно було розглядатися пер­шим, але яке він відклав до кінця доповіді, було: «должны ли народные представители при таком положении рассчитывать на революционный или на парламентский образ действий?» Тоб­то, по суті, — чи триває в Росії революція, чи вона закінчила­ся? Під враженням виборчого успіху, партія приходить у Думу далеко не такою монолітною, якою представлялася три місяці до того, в ході передвиборчої кампанії. Члени з’їзду приїхали з місць насамперед під враженням, що вибори зобов’язують й вони представляють тепер не одну тільки свою партію, але й той настрій широких верств населення країни, який був перенесе­ний на них внаслідок самоусунення лівих партій.

Розуміючи це, ЦК партії намагався утримати парламентську фракцію від нерівної боротьби шляхом уведення її настроїв у русло рішень її січневого з’їзду. Нагадаємо постанови січневого II з’їзду — II з’їзду партії Народної свободи: 1) з’їзд постановив прийняти участь у виборах до Думи; 2) використовувати Думу як платформи для конституційних вимог; 3) з’їзд вніс зміни до програми: замість республіканської форми правління пропо­нувалась конституційна монархія; 4) з’їзд бачив в роботі Думи знищення бюрократичного режиму й створення конституційно - демократичної імперії; з’їзд вирішив прийняти другу назву «Народна свобода» [7]. Нехай конфлікт загрожує, нехай на­віть він неминучий, але потрібно створити для нього найбільш сприятливий ґрунт. Потрібно встигнути дати матеріал країні для судження про зміст конфлікту. Для цього потрібно не тіль­ки «быть в Думе», але й залишитися там на більш-менш трива­лий час. На цей час потрібно уникати самим гострих зіткнень, надавши ініціативу конфлікту уряду [8, с. 56].

Отже, тут напрошується один позитивний висновок, що на з’їзді кадети обговорювали низку законодавчих питань, які не приведуть до гострого зіткнення з урядом І. Л. Горемикіна, на час скликання І Державної думи він був прем’єр-міністром ім­перії.

Кадети сперечалися між собою, як ввести законодавчу ро­боту в рамках цієї установи, так само як і ті «проявления об­щественного негодования», які нагромадилися удосталь проти старої адміністрації. Аргументом багатьох було те, що старі ді­ячі вже пішли, а нове міністерство ні в чому ще себе не про­явило. Це означало, звичайно, ігнорування політичного змісту відставки Ю. С. Вітте (попередній прем’єр-міністр) й заміну його І. Л. Горемикіним.

У той же час П. М. Мілюков відзначав, що дебати учасників з’їзду виникли через обережний тон його доповіді та «холодный расчет» плану дій Думи. Якщо на виборах перемогла «не пар­тийная программа, а повышенное настроение народа», то керів­ники партії вважали за необхідне «идти до конца, без компро­миссов», «спокойно и уверенно», тоді «народ нас поддержит». Конфлікту нема чого боятися: він «уже существует»; він по­чнеться «с первых же дней», а тому слід просто ігнорувати уряд, ігнорувати й закони, видані після 17 жовтня 1905 р., ігнору­вати Державну раду, провести всю нашу законодавчу програ­му у формі «ультиматума» або «декларации». Сила Думи — в «дерзании», «сталкивающийся с народом будет столкнут силою народа в бездну». Ф. І. Родічеву, теж при «бурных аплодис­ментах» делегатів з’їзду, вторив О. О. Кізеветтер: «Если Думу разгонят, то это будет последний акт правительства, после кото­рого оно перестанет существовать», можна нескінченно продо­вжувати перелік подібних висловлень [9, с. 362-363].

Центральний комітет кадетської партії спішно склав проект резолюції ІІІ з’їзду, який закінчувався заявою, що «никакие преграды, создаваемые правительством, не удержат народных избранников от выполнения задач, возложенных на них на­родом». Це був вже стиль депутатів I Думи від кадетів, вони вірили, що у найважчі хвилини майбутньої боротьби їм буде надана допомога народу [10, с. 4].

Основний конфлікт між Думою й урядом — той конфлікт, на який кадети заздалегідь ішли й до якого ліві прагнули, відкрився не відразу. Йому передував короткий проміжок ка­детської «ідилії», коли ще не була загублена надія провести в Думу свій план у «четко-парламентском порядке».

Цікаво процитувати думки Аріадни Тиркової-Вільямс про те, чому кадети перебували в «ідилії»: «Кадеты должны были стать посредниками между старой и новой Россией, но сделать этого не сумели и не хотели. Одним из главных препятствий было расхождение между их трезвой программой и бурностью их политических переживаний» [11, с. 386].

Із приводу резолюцій III з’їзду партії Народної свободи

В. І. Гер’є підтверджує й підтримує інших членів партії в тому, що: «Никакие преграды, создаваемые правительством, не удержат народных избранников от исполнения задач, которые возложены на них народом» [12, с. 11-12].

У той же час, як зазначено у звітах про III з’їзд й на що вказували члени партії кадетів В. Гер’є та П. Мілюков: «та­кой радикализм членов партии кадетов объясняется законом о Думе, о выборах в Думу от 20 февраля 1906 года и Основными законами, вышедшими накануне открытия Думы и съезда» (Основний закон від 23 квітня 1906 року). Перший крок на шляху виконання своїх тактичних планів був думський адрес царю на його тронну мову в день відкриття першого Російсько­го парламенту. Були поставлені відразу тверді вимоги царю й уряду, переглянуті прерогативи царя й Думи. Кадети, що склали адрес, вказували цареві на те, що необхідно зробити, щоб Дума й верховна влада досягли консенсусу й змогли разом працювати [13, с. 12-15].

У своїй власній праці «Первая русская Государственная Дума» В. Гер’є описує дебати Думи й уряду й вороже ставлення обох органів влади один до одного [12, с. 15-36].

Якби російська інтелігенція в політичному сенсі була більш зрілою — тобто більш терплячою, такою, що краще розбира­ється в психології правлячих кіл монархії, можливо, вдалося б зробити впорядкований перехід від напівконституційного до повноцінного конституційного ладу. Але цих якостей освічено­му стану, на жаль, не вистачало. З того дня, як конституція набула чинності, вони використовували будь-яку можливість розв’язати війну проти монархії. Спочатку інтелігенція бойко­тувала вибори до Думи, потім, усвідомивши помилковість цьо - го кроку, прийняла участь у виборах, але з однією лише метою: руйнувати парламентську роботу зсередини й закликати народ до бунту. Партія кадетів щодо цього була більш конструктив­на. Ліберали, визнавши принцип конституційної монархії, вва­жали при цьому Основні закони 1906 р. маскарадом і робили все, що було в їхніх силах, щоб позбавити монархію діючої влади [13, с. 210-211].

Не дивлячись на зазначену нами вище слабість лібералів, на думку Р. Ш. Ганеліна, ліберали в особі кадетів боролися за своє перебування в Думі. Найбільш масштабну та уміло орга­нізовану агітаційну кампанію розгорнули кадети, що, безсум­нівно, виявилося важливим фактором їх успіху. Основна її ідея полягала в тому, що партія Народної свободи — єдина сила, здатна забезпечити задоволення всіх вимог народу, зробивши це мирним шляхом. В умовах спаду масового руху така ідея була дуже виграшна. Широко використовувалися різноманіт­ні форми усної й друкованої агітації, благо у партії вистачало людей, що професійно володіли словом. Звичайно, на руку зі­грала й тактика бойкоту виборів, оголошена лівими партіями: кадети дійсно виявилися єдиною організованою опозиційною силою, за яку могли голосувати не згодні з бойкотом виборці [14, с. 124].

На тлі всіх описуваних нами поглядів щодо тактики кадетів у Думі не варто забувати, яке ж було ставлення влади до самої Думи, чи змушувало це лібералів — потенційних союзників влади — до таких дій?

Річард Пайпс у своїй монографії відзначав, що Микола II не вважав ні Жовтневий маніфест, ні Основні закони чимось, що зачіпляють його самодержавні прерогативи. У його уяві Дума була органом консультативним, а не законодавчим («Я создал Думу не для того, чтобы она мной управляла, а чтобы она мне советовала», — говорив він військовому міністрові). Більше того, він вважав, що «подарував» Думу й Основні закони по своїй волі, тому ніяк не може бути зв’язаний ними й, оскільки не присягав новому порядку, має право й скасувати його за власним бажанням. Очевидне протиріччя між сутністю консти­туційного ладу й завзятим небажанням двору визнати зміни приводило до разючих ситуацій [13, с. 178]. Ставлення до Думи прем’єр-міністра не відрізнялося — це була людина «старой, консервативной закалки». Взагалі Горемикін обрав самий гір­ший спосіб спілкування з Державною думою, а саме — повна зневага до самого її існування. Подібне ігнорування установи, покликаної до діяльності з волі государя, яка складалася з осіб, які представляли населення країни, лише підкреслювало ті обставини, що верховна влада не дала діючу конституцію, а лише знехотя підкорилася наполегливій вимозі громадськості [14, с. 178].

Якщо навіть забігти небагато наперед і згадати П. А. Столи - піна, то він стверджував у приватній бесіді, що в Росії Консти­туції не існує, вважав, що такий документ повинен з’явитися результатом угоди між правителями й підданими, тоді як Осно­вні закони царем були попросту даровані [13, с. 179-180]. А що можна сказати в цьому плані про В. Н. Коковцова, спадкоємця Столипіна на посту голови Ради міністрів? Якось, звертаючись до Думи, він заявив: «У нас, слава Богу, нет еще парламента» [15, с. 487]. В. I. Гурко більше уваги приділяв зборам у Горе - микіна й розробкою урядової відповіді на думську адресу та ін­шим маловажним справам, не враховуючи високої оцінки сво­го виступу в Думі в травні 1906 року, але найбільш відома його фраза: «Горемыкин избрал самый худший способ обращения с Государственной думой, а именно — полное пренебрежение к самому ее существованию» [16, с. 551-553].

Правильний висновок щодо позиції уряду Горемикіна сто­совно Думи зроблено в монографії «Первая революция в Рос­сии: Взгляд через столетие». Більшості міністрів було очевид­но, що новий уряд перед особою радикальної Думи й ще більш радикальної країни змушений буде відігравати невдячну роль «кам’яної стіни», ставши об’єктом нападок і ненависті [17, с. 132].

Вище частково були зазначені резолюції по тактичних уста­новках, прийнятих кадетами на III з’їзді у квітні 1906 року. Що ж стосується законодавчої діяльності, то вона наступна: за­безпечення недоторканості особи; уведення загального, рівного, прямого й таємного виборчого права; проведення земельної ре­форми; вживання невідкладних заходів з робітничого питання й задоволення слушних національних вимог [8, с. 3].

Усі вищеперераховані законопроекти кадетів були розгляну­ті в I Думі у травні й червні 1906 р. Крім цього, кадети підго - тували: законопроект про скасування смертної кари, про недо­торканність членів Державної думи, про перетворення органів самоврядування [18, с. 12].

Під час роботи Думи кадети подали: проект закону реформ земського самоврядування, розглянутий, але не перетворений у закон і не прийнятий; проект закону міського положення — розпуск Думи не дав його розглянути у фракції (як і мину­лий проект, це був начерк законопроекту, далеко не закінче­ний); законопроект про скасування смертної кари — 19 червня 1906 р. одноголосно прийнятий Думою, був переданий у Дер­жавну раду, 20 серпня 1906 р., введені воєнно-польові суди; проект закону о зборах — не підтримали соціал-демократи, був відданий у комісію 11-ти для доопрацювання, робота над ним була перервана розпуском Думи; проект закону про союзи — був розглянутий, але на розробку в комісію не був відданий, з доповненням перенесений на розгляд у II Думу; проект закону про рівноправність — 9 червня була створена комісія для ви­роблення закону, робота перервана розпуском Думи; законо­проект про недоторканість особи — був відданий 15 травня в комісію 15-ти, перетворений у закон, поставлений на порядок денний 10 липня; законопроект про печать — це був сирий матеріал, який потребував серйозного доопрацювання, окрема комісія не була створена [14, с. 23-125]. Інформація о розро­блених законопроектах і поданні їх у Думі була знайдена нами у наступних джерелах [19], опис, визначення місця діяльності кадетів в І Думі та оцінка їх діяльності — подається, на жаль, однаковою і вона не на користь кадетів.

Висновки самі невтішливі: Дума була надана народу й пе­редовій громадськості не як сучасна необхідність, а як поступ­ка царя. Обставини, з одного боку, позбавляли громадськість усякої впевненості в тому, що сьогодні визнані за нею права не будуть завтра відняті, а з іншого — породжували думку, що при подальшому натиску можливо буде добитися й більших прав та одночасно їх закріплення за собою. Кадети вирішили використати дану тактику. Пануючі в I Думі, вони навіть не приховували, що зовсім не бажають використовувати Держав­ну думу в її прямих цілях, а дивилися на неї лише як на зна­ряддя скинення уряду. Дума, що стала трибуною для опозиції уряду, не змогла надати країні жодного закону. Захвати із при­воду народження вітчизняного парламенту швидко пройшли. Чи є провина уряду в тому, що її [Думи. — С. К.] робота була настільки неефективна? Безумовно, вище нами були наведені спогади представників урядового табору, які яскраво демон­струють, що одні не розуміли, для чого потрібна Дума, інші були занадто консервативні, а треті не були здатні мислити новими мірками, мірками XX сторіччя.

Стало очевидно, що Державна дума не є панацеєю від сус­пільних хвороб. Занадто обмеженими були повноваження Думи, реальна віддача від її діяльності виявилася невеликою, до того ж вона рідко виступала єдиним фронтом, а супереч­ки між фракціями й окремими депутатами різко знижували думський престиж. Стало наростати роздратування із приводу депутатів, що проїдали чималі гроші й були зайняті малозрозу­мілими сперечаннями [2, с. 4].

Джерела та література:

1. Балтовский Л. В. Политическая доктрина партии конституцион­ных демократов. — СПб., 2009. — 245 с.

2. Кирьянов И. К., Лукьянов М. Н. Парламент самодержавной Рос­сии: Государственная Дума и ее депутаты, 1906-1917 // Пермь: Изд-во Пермского университета, 1995. — 168 с.

3. Мартышин О. В. Столетие учреждения Государственной Думы и судьба парламентаризма в России // Государство и право. — 2007. — № 2. — С. 92-100.

4. Государственная Дума в цифрах. — СПб., 1906. — 73 с., Шелохаев

В. В. Численность и состав кадетской партии в 1905-1907 гг. // Политические партии России в период революции 1905-1907 гг. — М., 1987. — 244 с., Нарский И. В. К вопросу о социально-моральном облике российского либерализма начала XX века // Русский ли­берализм: исторические судьбы и перспективы. — М.: РОССПЭН,

1999. — С. 472., Черменский Е. Д. Буржуазия и царизм в первой российской революции. — М.: Мысль, 1970. — 441 с.

5. Государственная Дума первого созыва. Портреты, краткие биогра­фии и характеристики депутатов. — М.: Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1906. — 112 с., Шелохаев В. В. Численность и состав кадетской партии в 1905-1907 гг. // Политические партии России в период революции 1905-1907 гг. — М., 1987. — 244 с., Спирин Л. М. Крушение помещичьих и буржуазных партий в Рос­сии. — М., 1977. — 280 с., Либерализм и демократизм. — М.: Издательство «Колокол», 1905. — 31 с.

6. Милюков П. Н. Год борьбы. Публицистическая хроника 1905­

1906 Гг. СПб., 1907. — 550 с.

7. Одесский листок. — 1906, 10 января.

8. Протоколы III съезда партии Народной свободы. — СПб.: Обще­ственная польза, 1906. — 170 с.

9. Милюков П. Н. Воспоминания (1859-1917) // Под редакцией М. М. Карповича и Б. И. Элькина. — Т. 1. — Нью-Йорк, 1955. — 438 с.

10. Постановление III съезда партии народной свободы. Устав партии. 21-25 апреля 1906 года. — СПб., 1906. — 16 с.

11. Тыркова-Вильямс А. То, чего больше не будет. — М.: Слово / Slovo, 1998. — 560 с.

12. Герье В. И. Первая русская Государственная Дума. — М., 1906. — 115 с.

13. Пайпс Р. Русская революция. Агония старого режима 1905­

1907 Гг. — М.: Захаров. — Т. 1, 2005. — 1904 с.

14. Ганелин Р. Ш. Российское самодержавие в 1905 году. — СПб.: Наука, 1991. — 221 с.

15. Коковцов В. Н. Из моего прошлого. Воспоминания 1903-1919. — М.: Наука, 1991. — 591 с.

16. Гурко В. И. Черты и силуэты прошлого. — М.: Новое литератур­ное обозрение, 2000. — 757 с.

17. Корелин А. П. Первая революция в России: Взгляд через столе­тие. — М.: Памятники исторической мысли, 2005. — 602 с.

18. Первая Государственная Дума. Законодательная работа. — М.: Общественная польза. — Вып. 2, 1907. — 170 с.

19. Протоколы III съезда партии Народной свободы. — СПб.: Обще­ственная польза, 1906. — 176 с., Первая Государственная Дума. Законодательная работа. — М.: Общественная польза. — Вып. 2. 1907. — 170 с., Работы Первой Государственной Думы. — СПб, 1906. — 163 с., Думский сборник. Государственная Дума перво­го созыва (27 апреля — 8 июля 1906 г.). — СПб.: Общественная польза, 1906. — 429 с.

АнотацИ

Ковальчук С. В. Тактика и програмные установки партии «Конституционных-Демократов» в I Государственной Думе.

В статье на основе ряда воспоминаний, источников и современ­ных исследований рассмотрено отношение к I Государственной Думе, как членов партии конституционных-демократов так и пред­ставителей правительственного лагеря.

Kovalchuk S. V. Tactics and program purposes of party of the Constitutional-Democrats in the I State Duma.

The attitude to the I State Duma of members of the Party of Constitutional Democrats as well as the representatives of the gov­ernment camp is examined in this article on the basis of a number of reminiscences, sources and modern studies.