Головна Історія Інтелігенція і влада МОЖЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК У СФЕРІ ОСВІТИ НА МЕЖІ ХІХ-ХХ ст. (НА ПРИКЛАДІ ЖІНОЧИХ ГІМНАЗІЙ ОДЕСЬКОГО НАВЧАЛЬНОГО ОКРУГУ)
joomla
МОЖЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК У СФЕРІ ОСВІТИ НА МЕЖІ ХІХ-ХХ ст. (НА ПРИКЛАДІ ЖІНОЧИХ ГІМНАЗІЙ ОДЕСЬКОГО НАВЧАЛЬНОГО ОКРУГУ)
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(447.74-21):373.58-055.2“18/19”

Ж. М. Сердюк

Простежуються суспільні зміни, що стосуються ставлення до жіночої професійної діяльності. Досліджується процес становлення середнього жіночої освіти, а також розглядаються проблеми пра­цевлаштування випускниць перших жіночих гімназій.

Ключові слова: жіноча освіта, гімназія, жінки-педагоги, про­фесійна діяльність.

Починаючи з другої половини XIX ст. в українському сус­пільстві, як і у всій Російській імперії змінюються погляди на безправне становище жінок. Розглядаючи проблеми жінок в рамках актуального на той час «жіночого питання», пере­дова громадськість вбачала шляхи їх вирішення перш за все в забезпеченні рівноправності жінок та чоловіків, у тому чис­лі і у сфері освіти. Поступово для жінок відкриваються нові можливості навчання та працевлаштування. І хоча сфери їх зайнятості були досить обмеженими, переважна частина сус­пільства одностайно погоджувалась з тим, що найбільше під­ходить природі жінки — це виховання підростаючого поколін­ня. Тому однією з найперших професій, яку почали здобувати жінки, стала професія педагога. Шлях, який їм довелось подо­лати при цьому, був досить тернистим, жінки міцно зайняли освітянську нішу.

Вчені почали розглядати проблеми педагогів вже з другої половини XIX ст. переважно в аспекті освітніх реформ росій­ського уряду. Діяльність жінок у сфері освіти досліджувалась в рамках актуального на той час «жіночого питання» і подана працях А. Деревицького, О. Лихачової, В. Вахтерова, С. Рож - дественського, С. Терновського [1]. Радянські вчені торкалися зазначених проблем у загальних працях з розвитку освіти [2]. Сучасні дослідження з’ясовують окремі аспекти освіти жінок як в Україні в цілому, так і в різних регіонах. Серед них пра­ці В. Добровольської, Т. Сухенко, Т. Тронько, О. Мельника [3]. Однак професійні проблеми перших жінок-педагогів окре­мо не досліджувались. Отже метою публікації є прослідкувати процес руйнування суспільних стереотипів щодо становища жінок та заснування мережі жіночих середніх навчальних за­кладів, а також визначити проблеми, які доводилось вирішу­вати жінкам на шляху до професійної самореалізації. Вра­ховуючи те, що у сучасній Україні у початковій та середній школі працюють переважно жінки, тема статті виглядає ак­туальною.

Історичні джерела свідчать, що згадувані вже суспільні змі­ни відбувалися здебільшого «згори», завдяки рішенням прав­лячих кіл Російської імперії. 14 січня 1871 р. після обгово­рення в Раді Міністрів питання про допуск жінок на службу в громадські та державні установи імператор визнав необхідним розширити «курс корисної для держави та суспільства службо­вої діяльності осіб жіночої статі». У зв’язку з цим навчальне відомство отримало розпорядження розширити коло діяльнос­ті жінок у сфері освіти [4, арк. 3]. Поступово була створена мережа жіночих середніх шкіл, які з соціально-педагогічної точки зору передбачались як нові, відкриті освітні заклади, призначені для представниць всіх станів. За своїми навчальни­ми програмами вони були орієнтовані на чоловічі гімназії, а не на існуючі нечисленні закриті жіночі інститути, що дозволяло ліквідувати недоліки жіночої освіти та наблизити її до чолові­чої. При цьому з соціально-економічної точки зору заснування нових жіночих шкіл повністю перекладалось на місцеві органи влади та залежало від громадського освітнього попиту. Уряд на етапі становлення загальної середньої жіночої освіти не брав на себе жодних зобов’язань перед жіночими гімназіями, зали­шивши їх розвиватись самостійно, як зазначалось в імператор­ському наказі, «по мере способов, которые к тому могут пред­ставиться» [5, с. 116].

Навчальні програми жіночих гімназій були набагато спро­щеними, зокрема, вони не передбачали викладання стародав­ніх мов, що, поряд з іншим, ускладнювало жінкам можливість вступу до університетів. Після закінчення гімназичного курсу їм, в основному, надавались уроки у початкових класах жіно­чих навчальних закладів, посади наглядачок (виховательок), а також робота домашніми наставницями. Започатковуючи загальну середню жіночу освіту, уряд не передбачив появи великої кількості бажаючих не лише її отримати, а також реалізувати себе у професії. Проблема ускладнювалась також тим, що заснування мережі початкових шкіл, де могли б пра - цевлаштуватись випускниці жіночих гімназій, значно відста­вало від розвитку середніх навчальних закладів.

З часом популярність жіночої освіти призвела до неочікува - них урядом та небажаних результатів. У найбільших губерн­ських містах з’явилася значна кількість дипломованих випуск­ниць гімназій, між якими почалась жорстка конкуренція за робочі місця. Кількість вакансій як у міських, так і у сіль­ських школах, де вчорашні гімназистки могли заробляти собі на життя, була обмеженою, в першу чергу, як вже зазначалось, через незначну кількість самих шкіл. Залишалося займатися репетиторством та приватними уроками, плата за які знизи­лась до мінімуму через перевищення пропозиції. Наприклад, можна було влаштуватися репетитором учениці першого класу за 5 крб. на місяць «по всем предметам с языками и музыкой» [6, с. 20]. До речі, така мізерна оплата жіночої педагогічної праці швидко стала суспільною практикою. Багатьом випуск­ницям гімназій довелось на власному досвіді переконатись у тому, що заможні дами, витрачаючи сотні карбованців на сук­ні, не соромились торгуватися з учителькою за копійку.

Така ситуація склалася в усіх найбільших губернських міс­тах Російської імперії, серед яких Одеса не була винятком. Ар­хівний фонд попечителя Одеського навчального округу містить цікаві документи, які підтверджують вищесказане. Все ж оче­видно, що окружне навчальне керівництво опікувалося пробле­мами жінок-педагогів. На особливу увагу заслуговує листування Міністерства народної освіти з директорами жіночих гімназій Одеського навчального округу за 1885 р., де розглядалося пи­тання «про покращення становища осіб жіночої статі в суспіль­стві». Цікаві думки містять протоколи педагогічних рад Ана - ньївської, Херсонської та Одеської громадських гімназій, які носили ім’я Маріїнських, через що вважались престижнішими від інших. Поряд з іншим обговорювалась можливість допуску жінок до отримання вищої освіти в університетах. Зокрема го­лова педагогічної ради Ананьївської Маріїнської жіночої гімна­зії стверджував, що такої необхідності немає, враховуючи, що більшість жінок-педагогів сприймала власну професійну діяль­ність як тимчасове заняття та при першій зручній нагоді (най­частіше — одруженні) залишає її, і лише незначна кількість жінок була готова присвятити все своє життя цій професії [7, арк. 18]. Цікаву думку висловив директор Херсонської гімна­зії, який вважав, що служити в жіночих навчальних закла­дах мають виключно жінки, обґрунтовуючи це тим, що «...это поможет избежать установления ненормальных (с педагоги­ческой точки зрения) отношений между преподавателями и ученицами, вытекающими из разницы полов. От таких отно­шений, часто невольно и подсознательно устанавливающихся, не спасает и семейное положение преподавателей». Але при цьому також наголошувалась необхідність наявності у жінок - педагогів вищої освіти [8, арк. 23-34].

Цілком закономірно, що поява значної кількості дипломова­них жінок-педагогів, які з різних причин прагнули розпочати професійну діяльність, сколихнула громадськість та викликала нові суспільні вимоги. Виникла необхідність вироблення кри­теріїв працевлаштування жінок, формування моделі їх профе­сійної поведінки, стосунків з колегами-чоловіками та ін. Від працюючих жінок очікували скромності у зовнішньому вигля­ді, стриманості у спілкуванні, відданості професії та готовності заради неї пожертвувати особистим життям. Натомість праця жінок оплачувалась значно нижче, ніж чоловіків, а громадські сумніви у їх професійних якостях періодично проявлялися у газетних фельетонах за анонімними підписами.

На сторінках популярної газети «Новороссийский телеграф» часто зустрічається критика жіночих навчальних закладів та їх випускниць. Серед звинувачень на адресу гімназій перева­жали наступні: вони не дають справжньої освіти, недосконало навчають французькій мові, яка була одним з необов’язкових предметів, а «найстрашнішим» було те, що деякі гімназистки після закінчення курсу у пошуку нових знань долучалися до науки [9, с. 151]. До речі, іноді гімназії зазнавали критики не лише з боку пересічних громадян, але й від тих, для кого, влас­не, і засновувались. Так, вже згадана газета у 1869 р. розмісти­ла спогади колишньої гімназистки за підписом «Юлия Карель­ская», де мова йшла, ймовірно, про приватний пансіон, тому що частина учениць залишалась там на ніч [10, с. 3]. Авторка статті відкрито вказувала на недоліки навчального процесу: «Мы гордились экзаменами на звание домашней учительницы, но зачем оно нам, едва ли кто-то из нас понимал... Девицы, хорошо говорили по-французски, ловко танцевали и не были застенчивы, вот все развитие, все научные познания...» [11, с. 4]. Деякі випускниці критикували гімназію за те, що вона не давала ніяких ґрунтовних знань, не привчала розум до сер­йозної роботи, тому після такого навчання немає чого і мріяти про вищу освіту [12, с. 18]. Випускниця Одеської жіночої Ма - ріїнської гімназії, відома оперна співачка Антоніна Нежданова пригадувала, що у дорослому віці їй самій довелось брати уро­ки французької мови для спілкування у світському товаристві, тому що гімназія давала лише теоретичні знання іноземних мов [13, с. 22-41].

Поміж тим, на випускниць гімназій чекали особливі труд­нощі, — їм було непросто не лише влаштуватися на роботу, а й утриматися там. Цей факт підтверджують архівні джерела, зокрема лист попечителя Одеського навчального округу до голо­ви піклувальної ради Одеської жіночої Маріїнської гімназії, де обговорюється прохання вчительки математики Ганни Цомакі - он надати їй відпустку з вересня по грудень 1879 р. у зв’язку з хворобою [14, арк. 27]. Проте навчальне керівництво мало підозру, що вона не хвора, а вагітна. Попечитель округу, заува­жуючи, що такий стан окремих представниць жіночої частини педагогічного колективу гімназії «влечет за собой упущения по службе», порадив педагогічній раді обговорити питання про те, чи варто допускати заміжніх жінок до служби у гімназіях [15, арк. 27]. Ймовірно, подібна історія сталася з класною нагля­дачкою Гейман, яка, до того ж, була незаміжня. Знову ж таки педагогічній раді було рекомендовано «из известных причин» запропонувати дівиці Гейман звільнити посаду за власним ба­жанням. А також наголосити їй, що додаткові пояснення з цьо­го приводу — зайві [16, арк. 91]. З часом це делікатне питан­ня було вирішене однозначно: у 1902 р. усі керівники жіночих навчальних закладів отримали розпорядження окружного ке­рівництва, яке стосувалося службовців жіночої статі. При пра­цевлаштуванні жінок зобов’язували письмово запевнити, що у випадку вагітності вони негайно звільнять посаду [17, арк. 182].

З початку XX ст. ситуація дещо змінилася. Так, в аналогіч­ному листі від 4 вересня 1902 р. окрім клопотання про допуск осіб жіночої статі до викладання різних предметів у старших класах було отримано повідомлення про те, що рішенням Мі­ністерства народної освіти від 19.09.1901 р. дозволено допус­кати до викладання усіх дисциплін у старших класах жіночих гімназій та прогімназій виключно випускниць вищих жіночих курсів, а домашніх вчительок та наставниць — лише до викла­дання нових іноземних мов (німецької та французької) у тих самих класах. При цьому наголошувалось, що «испрашивать новое высочайшее соизволение несвоевременно» [18, арк. 144].

Все ж процес суспільних змін у ставленні до жінок невпин­но набирав обертів. Це підтверджує, зокрема, лист попечителя Одеського навчального округу до керівників жіночих навчаль­них закладів від 3.04.1901 р. з цікавою пропозицією для жінок - педагогів. Спілка заохочення жіночої професійної освіти, яка знаходилась за адресою: СПб., вул. Троїцька, 30, кв.10, з дозво­лу опікуна Санкт-Петербурзького навчального округу відкрила короткотермінові (прискорені) курси для жінок, які бажають вивчати домогосподарство та кулінарну справу. Розпочиналися заняття 7 червня, тривали протягом 6 тижнів та коштували

15 Крб. За проживання у гуртожитку при курсах необхідно було додатково сплатити 40 крб. при повному утриманні (окрім прання), а також 10 крб. на навчальний матеріал. При курсах домогосподарства влаштовувались для бажаючих додаткові за­няття з вишивки шовком, виготовлення капелюшків, штучних квітів, роботи на нових швейних машинах Зінгера та ін. Плата за кожний окремий курс складала 3 крб. [19, арк. ЗО]. Архівні джерела містять заяву вчительки підготовчого класу Одеської Маріїнської жіночої гімназії Надії Володимирівни Писаржев - ської до голови педагогічної ради про бажання пройти такий курс навчання коштом гімназії [20, арк. 31].

Незважаючи на всі труднощі у жінок існувала можливість зробити певну педагогічну кар’єру. Характерним прикла­дом може слугувати професійна діяльність однієї з керівниць Одеської Маріїнської жіночої гімназії. Після смерті Є. І. Му - ромцевої на вакантну посаду керівниці Одеської Маріїнської жіночої гімназії було багато претендентів. Але вибір педагогіч­ної ради впав на кандидатуру, яка максимально задовольнила всі тогочасні вимоги. Ганна Миколаївна Патлаєвська, вдова ко­лезького асесора, уроджена Лекторська, 38 років, яка у 1861 р. закінчила Інститут шляхетних дівчат у Білостоку зі званням домашньої наставниці. Деякий час працювала у Мінській жіно­чій гімназії, далі протягом 4 років займала в Одеській Маріїн - ській жіночій гімназії посаду класної наглядачки, а 5 березня 1874 р. очолила навчальний заклад. Патлаєвська багато сил віддавала професії, при її мудрому керівництві гімназія про­цвітала майже 40 років [21, арк. 186].

Незважаючи на всі труднощі, які доводилось долати жінкам на шляху до професійної самореалізації, кількість бажаючих самостійно заробляти собі на життя не зменшувалась. Слід за­значити, що попри різноманітні проблеми їх зусилля та досяг­нення не залишались поза увагою чиновників.

Зокрема вчителям Одеської жіночої Маріїнської гімназії, які протягом навчального року не пропустили жодного уро­ку, регулярно оголошувалась подяка окружного навчального керівництва [22, арк. 91]. Існувала традиція нагородження представників педагогічного колективу гімназії цінними пода­рунками від членів імператорської родини. Сам процес відзна­ки заслуговує на особливу увагу. Так, у 1886 р. за поданням Міністерства народної просвіти велика княгиня Марія Павлів­на виявила бажання нагородити керівниць Маріїнської гімна­зії та прогімназії цінними подарунками вартістю відповідно у 300 та 200 крб. Коштом гімназії було придбано 2 діамантових браслети та відправлено в піклувальну раду для вручення [23, арк. 218].

Таким чином, у досліджуваний період жінкам, які прагнули самостійно заробляти собі на життя, навіть після прогресив­них урядових рішень на їх користь доводилось наполегливою працею відстоювати таке право, неухильно долаючи суспільні упередження.

Джерела та література

1. Деревицкий А. Женское образование в России и за границей. — Одесса, 1902; Лихачева Е. О. Материалы для истории женского образования в России (1828-1856). Ч. 3. — М., 1895; Вахтеров В. П. Спорные вопросы образования. — М., 1907; Рождествен­ский С. В. Исторический обзор деятельности МНП за 1802- 1902 гг. — М., 1902; Терновский С. Заметки о народном обра­зовании. — М., 1897.

2. Вессель Н. X. Очерки об общем образовании в России. — М., 1959; Тишкин Г. А. Женский вопрос в России в 50-60-е гг. XIX в. — М., 1984.

3. Добровольська В. А. Становлення та розвиток системи жіночої освіти України на початку XX ст. // Південний архів: 36. наук, праць. Історичні науки. — Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. — Вин. VIII; Сухенко Т. В. Середня жіноча освіта в Україні (XIX — початок XX ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2001; Тронько Т. В. Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в Наддніпрян­ській Україні II половини XIX століття: Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький держ. ун-т. — Запоріжжя, 2001; Мельник О. В. Становлення та розвиток вищої жіночої освіти в Одесі (1879-1921 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Од. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 2009.

4. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). — Ф. 45. — Оп. 7. — Спр. 61.

5. Днепров Э. Д., Усачева Р. Ф. Среднее женское образование в Рос­сии. — М., 2009.

6. Женское образование // Дневник Елизаветы Дьяконовой (1886- 1895 гг.). — СПб., 1905.

7. ДАОО. — Ф. 42. — Оп. 35. — Спр. 2689.

8. Там само.

9. Стоюнин В. Я. Образование русской женщины // Исторический вестник. — СПб., 1883. — Т. 12, № 4.

10. О пансионерской жизни. // Новороссийский телеграф. — 1869. — № 49-51.

11. Там само.

12. Женское образование. //Дневник Елизаветы Дьяконовой (1886- 1895 гг.). — СПб., 1905.

13. Нежданова А. В. Материалы и исследования. — М., 1967.


14. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 6260

15. Там само.

16. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 5821

17. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 5660

18. Там само.

19. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 5660

20. Там само.

21. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 6260

22. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 5639

23. ДАОО. —

Ф.

47.

— Оп.

1.

— Спр. 6260

Анотаци

Сердюк Ж. Н. Возможности профессиональной самореализа­ции женщин в сфере образования на рубеже XIX—XX веков (на примере женских гимназий Одесского учебного округа).

Прослеживаются общественные изменения, касающиеся отно­шения к женской профессиональной деятельности. Исследуется процесс становления среднего женского образования, а также рас­сматриваются проблемы трудоустройства выпускниц первых жен­ских гимназий.

Ключевые слова: женское образование, гимназия, женщины - педагоги, профессиональная деятельность.

Serdyuk J. N. The opportunities of women’s professional self - realization in the sphere of education at the turn of the XIX—XX centuries (after the example of girls’ gymnasiums of Odessa school district).

The social changes concerning women’s professional activity are traced. The process of formation of female secondary education is explored, the problems of employment of the first girls’ gymnasiums graduates are also considered.

Key words: female education, gymnasium, women-teachers, profes­sional activity.


Похожие статьи