Головна Історія Інтелігенція і влада ЛІКВІДАЦІЯ КИЄВО-ПОДІЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ПОСЕЛЕННЯ КАВАЛЕРІЇ (1857-1866)
joomla
ЛІКВІДАЦІЯ КИЄВО-ПОДІЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ПОСЕЛЕННЯ КАВАЛЕРІЇ (1857-1866)
Історія - Інтелігенція і влада

В. Л. Цубенко

Дослідження історії військових поселень на території Укра­їни у першій половині XIX ст. займає одне з провідних місць в історичній науці. Однак, незважаючи на це, ціла низка подій, питань і окремих фактів залишаються недостатньо або й зовсім недослідженими.

У результаті роботи з архівними джерелами Центрального державного історичного архіву України у м. Києві ф. 12 КМФ (Документи і матеріали з історії державних закладів України. 1798-1918), ф. 1316 (Управління Херсонських військових посе­лень. Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губер­нії), ф. 442 (Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора), ф. 485 (Київська палата кримінального суду), а також Державного архіву Одеської області ф. 7 (Управ­ління Головного начальника Південних поселень) знайдені до­кументальні матеріали, що дають можливість розкрити питання ліквідації та поетапної реорганізації Києво-Подільського війсь­кового поселення кавалерії, починаючи з 1857 р.

У листопаді 1856 р. було створено Комітет з перетворення військових поселень кавалерії. Очолив Комітет князь В. А. До­лгоруков. До складу Комітету входили: граф К. К. Ламберт, інспектор резервної кавалерії генерал-лейтенант В. Ф. фон-дер - Лауніц, директор Департаменту військових поселень генерал- лейтенанта О. I. Верігін і генерал-провіантмейстер, дійсний статський радник П. О. Булгаков. З квітня 1857 р. у роботі Комітету брав участь міністр державного майна М. М. Мурав - йов. Влітку 1857 р. Комітет створив “Положення про нове вла­штування військових поселень кавалерії”, в основі якого були головні принципи доповіді К. К. Ламберта [1]. 4 червня 1857 р. урядом було затверджено “Положення про нове влаштування військових поселень кавалерії” [2]. Одразу після затвердження Положення його терміново відправили в округи для ознайом­лення з ним військових поселенців. За “Положенням...” відразу повної ліквідації не відбувалось, а поступово проходив перехід на нове влаштування, тобто відбувалася реорганізація. Перехід тривав з 1857 по 1866 р. і мав три етапи: перший — з 4 червня 1857 по 1 січня 1858 р., другий — з 1 січня 1858 по 1 січня 1859 р., третій — з 1 січня 1859 по 1866 р. [3].

16 січня 1857 р. вийшли “Правила про порядок скасуван­ня Департаменту військових поселень” [4] і “Положення про Управління іррегулярних військ” [5]. Усі справи з управління іррегулярними військами передавалися в утворене “управління іррегулярних військ” [6].

На першому етапі реорганізації згідно з Положенням... вій­ськові поселенці прирівнювалися до удільних селян, скасува­лася військова муштра [7]. Управління військовими поселен­нями було доручено “Тимчасовому розпорядчому комітету з влаштування Південних поселень”. Очолив Комітет головний начальник поселень. На основі ст. 67 Положення поселенці зві­льнялися від державних громадських обов’язкових робіт [8], а також грошових зборів, які платили державні селяни. По­селенці мали відробляти поземельний податок з кожної деся­тини землі сільських громад [9]. Проте лише з 1 січня 1859 р. поселенці почали відробляти поземельний податок. Порядок розкладки і виконання поселенцями земських, натуральних і рекрутських повинностей визначався згідно з правилами, при­йнятими для селян колишніх орних поселенців, які перебува­ли в управлінні удільного відомства. Мирські збори відбували­ся за рішенням сільських громад, на правилах, прийнятих для сільських управ удільного відомства. Отже, до 1 січня 1858 р. видавалися основні розпорядження переведення на нове вла­штування, причому організація поселень, їхнє управління і обов’язки поселенців залишалися без змін.

Згідно з примітками до ст. 25 Рекрутського статуту 1857 р., а також керуючись II частиною Зведення удільних постанов, зазначалося, що кількість рекрутів із 1000 чоловік встановлю­валася згідно з числом, вказаним у Маніфесті про призначення на службу. У 1857 р. в округах Києво-Подільського поселення перебували 54043 чоловіків зобов’язаних рекрутською повинні­стю [10].

На другому етапі реорганізації Києво-Подільське військове поселення разом із територіями колишніх військових поселень у Харківській і Херсонській губерніях утворило Південне посе­лення [11]. Управляв ним головний начальник Південних по­селень.

У 1858 р. зміни відбулися також в організації та управлін­ні округів (див. схему 1). У складі новоорганізованого Киє - во-Подільського поселення було створено два округи. Округи Київського і Подільського поселення позначалися номерами і управлялися начальником Києво-Подільського поселення. На­чальник Києво-Подільського поселення перебував у м. Умані. Він уповноважений був вирішувати питання компетенції ци­вільного і військового губернатора. Начальник Києво-Поділь - ського поселення очолював управління, що складалося з чи­новника особливих доручень, архітектора, лікаря, секретаря канцелярії, двох столоначальників, аудитора або стряпчого, його помічника, землеміра, журналіста і головного стряпчого з Ліквідаційних справ.

Один округ утворювали два (три) округи колишнього Киє - во-Подільського військового поселення кавалерії. Так, 1-й ка­валерійський округ з окремою волостю і 2-й кавалерійський округ на території Київської губернії утворили 1-й округ, а 3-5- й кавалерійські округи на території Подільської губернії — 2-й округ Києво-Подільського поселення. Начальник 1-го округу перебував у с. Маньковка, а начальник 2-го округу — у м. Ла - дижин [12]. Командирів округів замінили на начальників окру­гів. Так, управління кожним округом здійснював штаб-офі­цер — начальник округу. Він уповноважений був на основі ст. 45 Положення вирішувати питання компетенції управляючих удільними конторами. Начальник округу спостерігав за госпо­дарською частиною, опікувався благоустроєм округів, боровся із правопорушеннями, звітував про фінансові справи поселення тощо. Він ніс особисту відповідальність за недоліки й піддава­вся у випадку їх виявлення стягненню. Начальник округу мав помічника, який обирався з волосних начальників округу.

Управління кожного округу мало власну канцелярію. Вона складалася із письмоводителя, його помічника, аудитора, ліка­ря, ветеринарного лікаря, землеміра.

При кожному окрузі існував благочинний церковник, якому підлягало все духівництво в ньому.

Кожний округ поділявся на волості. Перший округ складав­ся з 7 волостей, а другий округ — з 9 волостей. Волость очолю­вав штаб - або обер-офіцер — волосний начальник. Він управляв волосною розправою, що складалася з поселенців [13].

З 1858 р. у поселеннях не заготовляли для військових нові запаси провіанту і фуражу. Війська, що квартирували в окру­гах, утримувалися колишніми запасами, а по закінченні їх пе­реходили на утримання від провіантського відомства. Обов’яз­кові роботи поселенців були окреслені обмолотом зерна, яке зберігали у місцевих провіантських і фуражних магазинах, а також підвозом провіанту і фуражу у полки [14].

У Києво-Подільському поселенні перебував дивізійний штаб. Штаб-квартира 2-ї легкої кавалерійської дивізії знахо­дилася у м. Умані [15], штаб-квартира 5-ї кінно-артилерійської бригади — у м. Торговіца. Штаб-квартири полків знаходились: Смоленського Його Імператорської Величності Наслідника Це­саревича уланський полк — у м. Умані, Харківського Його Ко­ролівської Величності Принца Фрідріха Пруського уланський полк — у с. Маньковка. Також у 1-му окрузі поселення пере­бували десять ескадронів і дві кінно-артилерійські батареї 5-ї кінно-артилерійської бригади.

Штаб-квартири гусарських полків знаходилися: Єлисаветг - радського Її Імператорської Величності Великої княгині Оль­ги Миколаївни полк — у м. Ладижині, Маріупольського Його Величності принца Фрідріха Гессен Кассельського полк — у м. Меджибожі, Інгерманладського Великого Герцога Саксен Веймарського полк і шість ескадронів 5-ї легкої кавалерійської дивізії — у м. Саврані. Також у 2-му окрузі перебували дванад­цять ескадронів і два ескадрони Смоленського Його Імператор­ської Величності Наслідника Цесаревича уланського полку.

У кожному окрузі перебували також нижчі чини напіврот, котрі займали різні посади при державних установах. Усі ці війська отримували провіант і фураж до 1 січня 1859 р. з гро­мадських запасних хлібних магазинів і частину борошном із припасів провіантського відомства. Так, у 1-му окрузі Києво - Подільського поселення було нижчих чинів у кавалерійських полках 1733, в артилерійських бригадах — 500, у 2-му окру­зі — нижчих чинів у кавалерійських полках було 3257 [16]. Отже, протягом другого періоду відбулися зміни в організації та управлінні округів поселення.

На третьому етапі Києво-Подільське поселення передавалось в управління Міністерства державного майна [17]. Поселенці звільнялися від державних громадських обов’язкових робіт [18] та поземельного податку. У цей період здійснювалася пере­дача архівів округів військового поселення у ведення місцевого військового командування.

Актуальним залишилося питання покращання приживлю­ваності та збереженості лісових культур, власності на ліси й системи управління лісами. 4 травня 1859 р. було затверджено “Положення про нове влаштування лісової частини Південних поселень”. Створенню Положення передував організаційний період протягом 1858-1859 рр. Згідно з Положенням, на тери­торії округів Києво-Подільського поселення створювалося осо­бливе управління лісового господарства. У складі управління були обер-форстмейстер і чотири форстмейстери. Вони опікува­лися питаннями охорони лісу від самовільної порубки та інших лісопорушень, створення нових лісових насаджень в обсягах, що перевищували їх вирубування [19].

Таким чином, процес ліквідації Києво-Подільського війсь­кового поселення кавалерії тривав з 1857 по 1866 р. Ліквідація поселень співпала з підготовкою селянської реформи і являла собою проведення своєрідної перехідної реформи, що заміняла феодально-державну систему на буржуазну, засновану на рин­кових відносинах. Необхідність даної реформи була доведена в ході соціально-економічної історії існування військових посе­лень.

Джерела та література:

1. Ячменихин К. М. Военные поселения в России: История социа­льно-экономического эксперимента / ВЭГУ. — Уфа, 1994. — С. 110-111.

2. Добровольский А. Основы организации Центрального военного управления в России и важнейших западно-европейских государс­твах. — СПб., 1901. — С. 161.

3. Положение о новом устройстве военного поселения кавалерии // Полное собрание законов Российской империи. Собрание II (далі — ПСЗ РИ. II). — СПб., 1857. — Т. XXXII. 1857. — Отд. I. — № 31920. — С. 471; ТЩА України у м. Києві. — Ф. 485. — Оп. 1. — Спр. 15473.

4. Правила о порядке упразднения Департамента Военных Поселений Военного Министерства // ПСЗ РИ. II. — СПб., 1857. — Т. XXXII. 1857. — Отд. I. — № 32555. — С. 1007-1008.

5. Положение об Управлении иррегулярных войск // ПСЗ РИ. II. — СПб., 1857. — Т. XXXII. 1857. — Отд. I. — № 32553. — С. 1002­1005.




подпись: іподпись: оСхему складено за даними: ЦДІА України у м. Києві. — 12. КМФ — Спр. 112. — Арк. 7-8.


6. Там само.

7. Положение о новом устройстве военного поселения кавалерии // Полное собрание законов Российской империи. Собрание II (далі — ПСЗ РИ. II). — СПб., 1857. — Т. XXXII. 1857. — Отд. I. — № 31920. — С. 479-781.

8. ЦД! А України у м. Києві. — Ф. 1316. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 12-13.

9. ЦД! А України у м. Києві. — 12 КМФ. — Оп. 1. — Спр. 112. — Арк. 6.

10. Там само. — Арк. 6-7.

11. Положение об Управлении иррегулярных войск // ПСЗ РИ. II. — СПб., 1857. — Т. XXXII. 1857. — Отд. I. — № 32553. — С. 400; Шмидт А. Xерсонская губерния // Материалы для географии и ста­тистики России. Собр. офиц. генштаба. — СПб., 1863. — Ч. 2. — С. 331-332.

12. ЦД! А України у м. Києві. — 12 КМФ. — Оп. 1. — Спр. 112. — Арк. 8.

13. Там само. — Арк. 7.

14. Столетие военного министерства. 1802-1902. Исторический очерк развития военного управления в России / Сост. Н. А. Данилов. — СПб., 1902. — С. 401.

15. ТТ„ДГА України у м. Києві. — 12 КМФ. — Оп. 1. — Спр. 112. — Арк. 8.

16. Там само. — Арк. 24.

17. Державний архів Одеської області. — Ф. 7. — Оп. 1. — Спр. 790; ЦД! А України у м. Києві. — Ф. 1316. — Оп. 1. — Спр. 4; ЦД! А України у м. Києві. — Ф. 442. — Оп. 36. — Спр. 96; ЦД! А України у м. Києві. — Ф. 485. — Оп. 1. — Спр. 15473.

18. ЦД! А України у м. Києві. — Ф. 1316. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 12-13.

19. ЦД! А України у м. Києві. — 12 КМФ. — Оп. 1. — Спр. 112. — Арк. 7.

Анотації

Цубенко В. Л. Ликвидация Киево-Подольского военного посе­ления кавалерии (1857 — 1866).

В статье проведено исследование процесса ликвидации Киево­Подольского военного поселения кавалерии с 1857 по 1866 гг. На основании изучения архивных материалов и историографии про­водится анализ поэтапной реорганизации поселения. Данный ана­лиз позволяет проследить изменения в организации и управлении округов.

Tsubenko V. L. The liquidation of Kiev-Podolsk cavalry settle­ment (1857 — 1866).

In the article the process of liquidation of Keiv-Podolsk military settlement of cavalry from 1857 to 1866 is studied. The analysis of the gradual reorganization of the settlement is made on the basis of archive materials and historiography. The given analysis allows track­ing changes in organization as well as in administration.