Головна Історія Інтелігенція і влада РОЗВИТОК СИСТЕМИ САМОМОДОПОМОГИ ТА САМОУПРАВЛІННЯ У ВИЩИХ ЖІНОЧИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ МІСТА ОДЕСИ У 1906-1917 РР
joomla
РОЗВИТОК СИСТЕМИ САМОМОДОПОМОГИ ТА САМОУПРАВЛІННЯ У ВИЩИХ ЖІНОЧИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ МІСТА ОДЕСИ У 1906-1917 РР
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Мельник

Система освіти російської імперії, хоча й формувалась в умо­вах самодержавної імперської ідеологічної моделі, не могла не відчувати на собі основні тенденції розвитку світової вищої освіти початку XX ст. Внаслідок революційних подій 1905 року біль­шість студентів університетів та слухачок вищих жіночих курсів чітко висловили свою позицію щодо демократизації освіти, що призвело до зменшення державного втручання та формування си­стеми студентського самоуправління та взаємодопомоги. Вивчен­ня історії її діяльності для сучасної вищої школи, враховуючи наявність великої кількості контрактних студентів, приватних вищих навчальних закладів та не завжди оперативно реагуючої на потреби студентів системи профспілок, повинно сприяти роз­витку системи самоуправління у вищій школі, виходячи не з по­треб профспілкових організацій, а з потреб студентів.

Тому актуальність дослідження полягає у необхідності ви­вчення основних складових системи взаємодопомоги слухачок в системі вищої жіночої освіти м. Одеси, що практично не роз­глядалась в існуючих історичних дослідженнях.

Мета дослідження — винайти основні складові системи само­допомоги та їх вплив на процес консолідації жіночої молоді, що навчалась на вищих жіночих курсах міста. У зв’язку з не - дослідженістю цієї проблеми необхідно залучити широкий ма­сив джерельних відомостей, що включає матеріали періодичної преси того часу та архівні матеріали.

Протягом розвитку вищої освіти завжди виникали питання про побут студентів та слухачок, оскільки від питання побуту залежить не тільки рівень навчання, але й громадська позиція особистості. Враховуючи те, що умови життя студентів напри­кінці XIX — на початку XX ст. були важкими, студентство та курсистки гуртувались навколо лідерів, котрі очолювали різні громадські, часто революційні, організації задля захисту своїх прав на навчання та подальше працевлаштування.

В Одеських вищих навчальних закладах як чоловічих, так і жіночих, вирувало громадське життя. Так в одеській пресі 1905 р. з’являються перші відгуки на участь слухачок Одеських Вищих жіночих курсів (ОВЖК) в заворушеннях. “Так, завдяки інтелігенції, “очманілим дівчатам, представницям різних кур­сів і напівкурсів”, що побажали провести революцію... їх полі­тичні виступи переросли в єврейський погром, який розв’язали самі мракобісні сили православного населення Одеси”. [1]

Як на курсах, так і в університетах, молодь займалась не тільки боротьбою за вдосконалення освіти, але й брала участь в суспільно-політичних змінах, в тому числі революційних поді­ях 1905-1907 рр. Створювались організації, як проти, так і за існуючу владу. В ці організації активно втягували молодь, що навчалася в одеських вищих навчальних закладах. У 1907 р. було створено “Академічну корпорацію студентів Імператор­ського Новоросійського університету”. Її члени вважали себе виразниками інтересів тієї частини студентства, яка бажала займатися навчанням, а не політикою. Керівник корпорації

Н. М. Ольшанський став “видавцем-редактором” газет “Сту- дент-академіст” та “Академіст-Корпорант”. Газети як рупор корпорації проголошували, що студенти, які бажають присвя­тити себе науці, не збираються спокійно дивитися на процеси, що відбувалися в навчальних закладах протягом революції. “Університет наводнений вільними слухачами та вільними слу­хачками, які невідомо для чого там з’явилися: двері універси­тету широко відкриті для усіх осіб, які без діла вештаються, позбавлених будь-якої підготовки. Присутність цих неспокій­них елементів, які легко спалахують, для котрих ані наука, ані університет не являють нічого цінного, сприяє зниженню рівня лекцій й призводить до вічних хронічних безпорядків. За таких умов серйозно навчатися не тільки важко, але й взагалі неможливо, незважаючи на палке бажання ” [2], — характери­зувала ситуацію газета “Академіст-Корпорант”.

Вже в першому номері газети “Академіст-Корпорант” було розміщено оголошення: “Від Академічної корпорації слухачок

О. В. Ж. К. прийом до корпорації відбувається на тих самих підставах, що і в Академічну корпорацію студентів. Довідки можна отримати в редакції “Студента-Академіста”. В заявах прохання вказувати адресу” [3].

Редколегія газети, до якої мали звертатися слухачки, зна­ходилася в друкарні М. Прищепова за адресою вул. Коблевсь - ка, 36. Умови прийняття до Академічної корпорації спочатку були відносно простими: надіслати заяву на адресу редакції, вказати імена двох академістів, які знають вступника, та до­дати місячний внесок (марками) [4]. Такі умови були очевидно неважкими і для претенденток на членство в корпорації слу­хачок. Однак на засіданні 26 квітня 1907 р. члени корпорації студентів, щоб заступити дорогу до своєї організації усіляким небажаним елементам, вирішили значно ускладнити умови вступу і перебування в ній. Всі члени студентської корпорації мусили до 10 вересня 1907 р. написати письмову роботу обсягом 8-10 сторінок на одну із запропонованих п’яти тем: “Автономія школи”, “Предметна система (вказати її переваги і недоліки)”, “Історія виникнення вищої школи”, “Наша школа та —...”, “Рада старост — академічна установа”. Лише ті, хто написали роботи гідного рівня (перевірку мали здійснювати керівництво корпорації, а потім — професори університету), могли бути за­раховані до корпорації.

Такі важки умови вступу не влаштовували організаторів Корпорації слухачок. Вони вирішили залишити старі умови. Четвертий номер вищезгаданої газети від імені Корпорації слухачок ОВЖК повідомляв: “Прийом в Корпорацію відбува­ється за рекомендацією двох членів. Довідки можна отримати в редакції “Академіста-Корпоранта”. В заявах прохання вка­зувати адресу” [5]. Напевно, бажаючих вступити до Корпорації слухачок було набагато менше, ніж в Корпорацію студентів, і ускладнювати вступ було не в інтересах керівництва. Між ін­шим, серед безкоштовних оголошень від “студентів-корпоран - тів”, що друкувалися в “Академісті-Корпоранті”, було і таке: “Слухачка Одеських вищих жіночих курсів (корпорант) фахі­вець з нових мов — дає уроки (спитати в редакції “Академіста - Корпоранта”) [6].

Ситуація на курсах значно змінилась після революції 1905­1907 рр.: поширився рух за захист прав студентів, та створю­вались нові студентські організації, які державні службовці розглядали інколи як підривні. Так, на курсах працював агент поліції “Ніколаєнко”, що регулярно доповідав про діяльність студентської організації “Бюро Труда” в Новоросійському уні­верситеті та на Одеських вищих жіночих курсах [7]. За його свідченнями, на курсах існувало легальне Бюро праці, справа­ми якого займалися Неймарк С. С. та Флоровська С. С. [8].

Зайва політизація серед представників вищої освіти призво­дила до багатьох ексцесів. Так, 8 грудня 1910 р., за свідченням газети Одеські новини, відбулися заворушення на вищих жі­ночих курсах і в Новоросійському університеті. “Мітинг в уні­верситеті закінчився перестрілкою між поліцією і студентами. Один студент був убитий, 3 серйозно поранені, легко поранені 7 городових [9].

Але незважаючи на політику, після революції 1905-1907 рр. у студентських громадах та серед членів студентських корпорацій поступово намітились тенденції відходу від політичної боротьби. Перевтомлене від перенапруження політичного життя і боротьби студентство, притому не тільки його матеріально збідніла части­на, але і середньо-забезпечене, кількісно переважаюче студентс­тво, з ентузіазмом, властивим молоді, перемикнулося на власне матеріально-побутове облаштування. їх колективні зусилля на цьому терені корпоративного життя знайшли свої вияви у русі зі створення всіляких організацій “самодопомоги”. їх круг, “ра­зом з вже звичними земляцтвами, біржами (бюро) праці, каса­ми і товариствами взаємодопомоги, студентськими їдальнями, які в основному виникли в 60-90-ті рр. XIX в., розширився за рахунок нових для студентського побуту початку XX в. органі­зацій “самодопомоги”, що виникли в основному після 1907 р.” По своїй організаційній формі вони нагадували установи коо­перативного типу — споживацькі товариства, лавки, магазини, видавництва навчальних посібників. При цьому, “достоїнства студентських організацій нового типу порівняно із земляцтвами були дуже помітні, бо така форма об’єднання і була більш поши­реним і популярним типом господарсько-культурної організації товариської взаємодопомоги студентів [10].

Слухачок, як і студентів, турбували питання навчання та складання іспитів, так 14 березня 1911 р. на раді курсів обгово­рювалося слабке відвідування слухачками занять, що виникло в результаті страйку та збору слухачок ОВЖК для обговорення питання про іспити (7-12 січня 1911 р.) [11].

Саме корпорація слухачок посилено обстоювала свої права, у зв’язку з відсутністю юридичних прав на отримання дипло­му університетського зразку для випускниць ОВЖК. Слухачки вирішили звернутися до Міністерства народної освіти і 13 ли­стопада 1915 р. подали клопотання про дозвіл їм не складати іспити на атестат за програмами чоловічих гімназій, чи хоча б відмінити іспит з латини. До Петербургу виїжджала курсистка Маріам Мойсеївна — Лейдова Гарт та дочка колезького рад­ника Лідія Михайлівна Соловйова. Причому гроші на поїздку зібрали курсистки, і 27 листопада 1915р. делегація слухачок була в Міністерстві народної освіти [12].

Виходячи із загальної політичної ситуації, розвиток міжет­нічних суперечок не міг не зачепити одеських курсисток, тому що на ОВЖК була досить помітна частина курсисток іудей­ського (єврейського) походження. Згідно з оглядом розвитку Одеських Вищих жіночих курсів за 1909 р. ясно видно, що слу­хачки іудейського походження займали переважну кількість місць на курсах. Уряд часто намагався зупинити будь-які заво­рушення серед студентської молоді. На вищих жіночих курсах, як і в інших навчальних закладах існувала система листування з департаментом поліції, одеським градоначальником і управ­лінням поліції. Так, 28 вересня 1913р. під грифом “цілком та­ємно” було отримано лист про попередження страйку студентів як протест порушенню справи Бейліса. Такі листи отримали також: В. Н. Смолянінов — Опікун Одеського учбового округу, Д. П. Кишенський — Ректор Імп. Новоросійського університе­ту, А. Я. Шпаков — директор ОВЖК, М. Н. Попов — Директор Одеських Вищих Жіночих Медичних курсів [13].

В системі вищої жіночої освіти існували й органи студентсь­кого самоуправління, які були представлені старостами різних курсів та спеціальностей. Так зі свідчень від 11. 10. 1913 р. ми дізнаємося про перші вибори старост на ОВЖК: “проведені ви­бори старост, причому вибраними виявилися: на історичному відділенні — 1 курсу Вонсик, уроджена Соломонова, 3-го курсу Марія Сергіївна Завьялова, на 4 курсі — Люцина Монгардова

Кнох, на 3 курсі словесного відділення Антарян Саркисовова (Антоніна Сергіївна), на 2 курсі юридичного відділення Ольга Миколаївна Бенісевіч. А на 1 курсі природничого відділення старостою стає Соломонова. З них Вонсик має зв’язки з рево­люційним червоним хрестом” [14].

Також можемо дізнатись про організаційну роботу старост та їх політичні зв’язки, громадсько-політичну діяльність. Так, уряд був значно занепокоєний діяльністю “політичного черво­ного хреста”, — організації, яка на його думку мала револю­ційний характер, “бо його члени допомагали політв’язням та політичним виселенцям” [15]. В доповіді від 18. 10. 1913 за­значено, що окрім курсистки Вонсик “безпосередній зв’язок з революційним червоним хрестом має особа, що живе в будин­ку 7 по вул. Скобелева (ріг Ремісничої) міщанка Єва Мошковна Еейберс, до якої, за словами Вити Гецельовой Котлерман, звер­таються за допомогою для арештованих і їх дружин. Вита Ко­тлерман виїжджає до Москви”. Цікаво, що тенденція відступу від активної політичної боротьби, а також активного впливу на розвиток самоврядування захопила багатьох курсисток ОВЖК. Так, на вищих жіночих курсах, “окрім вибраних раніше шести старост, інших не обирали, оскільки багато курсисток цьому не співчувають. Вибрані старости ще не зібралися” [16].

Деякі з курсисток, що раніше займались політикою, відходять від справи, так “курсистка Софія Степанівна Флоровська відмови­лася від всякої діяльності і рідко відвідує курси, чому і тюремна комісія не діє” [17]. Щодо діяльності обраних старост вищих жі­ночих курсів, агент повідомляє, що вони “займаються винятково збором грошей в касу взаємодопомоги, яку вони припускають ле­галізувати” [18]. Тобто зосередились на взаємодопомозі.

Але справа Бейліса, що розгорнулась у 1913 р., значно поси­лила політичні виступи курсисток. З доповіді агента “Чехович”, “на вищих жіночих курсах у зв’язку зі справою Бейліса ніяких питань поки не порушувалося, але з’явилася в незначній кіль­кості брошура, озаглавлена: “Вживають або не вживають єв­реї людську, зокрема християнську кров в своєму пасхальному ритуалі?”, які продаються по 5 коп. і гроші, виручені від їх продажу, призначаються на користь сім’ї Бейліса Брошури ці доставлені на курси Добой Юсельовной Елькиной” [19].

Але в зведенні від 1. 11. 1913 р. знову згадується справа

Бейліса. “Серед слухачок Одеських вищих жіночих курсів на­стрій спокійний, і лише за наполяганням Софії Степанівни Флоровської відправлена телеграма в газету “Киевская мысль” наступного змісту “У зв’язку з виправданням Бейліса вітаємо захисників” [20]. Щодо настроїв старост та їх політичних пе­реконань “Чехович” доповідає: “Староста 1 курсу історичного відділення їда Веніамінівна Вонсик за переконанням соціаліст - революціонерка, але чи приймає вона яку-небудь участь в пар­тійній роботі, невідомо” [21].

Ще одне свідчення переходу слухачок курсів до поточних справ звучить в донесенні від 15. 11. 1913 р. “Чеховича”. Там зазначається, що “Курсові старости Одеських вищих жіночих курсів в даний час зайняті виробленням статуту каси взаємо­допомоги, яку вони припускають легалізувати. Існуюча в ко­лишні роки тюремна комісія не функціонує і тому гроші, що залишилися в цій комісії, 32 рублі передано курсисткою їдою Веніамінівною Вонсик в революційний червоний хрест, в яко­му працює Міхайлова, що навчається в жіночій недільній шко­лі на Старопортофранковській вулиці” [22].

Відомо, що між слухачками курсів, котрі в основному під­тримували демократичні ініціативи, та деякими студентами університету, що належали до правоконсервативних партій, виникали гострі конфлікти, в тому числі і бійки. Так, 14 груд­ня 1913 р. за рішенням правління університету було звільнено вільного слухача Влазінського О. Л. — члена “Союзу російсько­го народу”. У списку його протиправних дій була “образа дією слухачки Вищих Жіночих курсів” [23]. Олег Львов Влазінсь - кій — колишній голова корпорації студентів Імператорського Новоросійського університету, членів “Союзу Російського наро­ду” під час революції 1905-1907 рр. [24].

Агент “Ніколаєнко” підкреслює, що “антагонізм між росія­нами та єврейками на курсах продовжується, але інцидентів ні­яких не було” [25]. За його свідченнями, серед курсисток актив­но працюють старости окремих курсів ОВЖК. 8 січня 1916 р. він доповідав: “слухачка Одеських ВЖК Ребека Давуїдівна Луцька, за народженням Гоч, є старостою 4 курсу історично­го факультету. В будинку її батьків по вул. Жуковського № 6 відбувалися наради курсових старост. Голова “Бюро труда” — слухачка Маріана Лейбовна Гарт”. 15 січня він доповідає, що до складу тюремної комісії входять: курсова староста Рахіль Шнейдерман, Ривка Брумань та Вайсман. Крім цього проводи­лась робота щодо працевлаштування слухачок. Було оголошено про запрошення курсисток працювати на заводі “Шрапнель”. Бажаючих було більш, ніж потрібно [26].

За думкою російського дослідника вищої освіти А. Є. Іва­нова, Бюро праці були суто студентською організацією. Так, “намір засновників товариства студентів Московського техніч­ного училища, пошук приватних трудових занять, (згодом пе­рейменованого в бюро праці), в 1904 р. був рішучо заборонений московським генерал-губернатором кн. Сергієм Олександрови­чем і генералом В. Г. Глазовим з суто охоронних міркувань. Члени бюро праці вносили в загальну касу раз в семестр член­ські (семестрові) внески в 20-25 коп. Ними могли стати тільки студенти вищих учбових закладів, при яких ці об’єднання були створені” [27].

На жаль, чи навчальні програми для слухачок були доста­тньо важкими, чи можливо, слухачки більш займались рево­люційними справами та власними потребами, ніж навчанням, але Рада ОВЖК на засіданні від 22 грудня 1916 р. вирішила, що у зв’язку з великою кількістю курсисток на історичному, математичному, хіміко-фармацевтичному відділеннях, що не склали іспити у вказаний термін, вдруге вони до іспитів не до­пускаються та залишаються на другий рік навчання [28].

З цього приводу вже 5 лютого 1916 р. в приміщенні ВЖК відбулася нарада курсисток природничого та математично­го відділень, які мали складати державні іспити в поточному році. На нараді йшлося про ліквідацію деяких питань з пред­метів програми держіспитів [29].

29 грудня 1916 р. “Ніколаєнко” доповідав, що на ВЖК також існувало, заборонене владою, “товариство допомоги невстигаючим курсисткам”, справами та касою товариства займалась Ривка Давидівна Луцька (Гочь) і проводяться що­місячні збори товариства [30].

Курсистки досить часто намагались брати участь у наукових диспутах та наукових гуртках, що проводились в університеті. Так проф. М. М. Ланге створив в університеті зі студентами історико-філологічного факультету “філософський гурток, до якого намагались приєднатись і слухачки ОВЖК. Але їх по - дання про допуск до участі у роботі гуртка відхилено, тому що студенти були проти” [31].

В особистих відносинах між курсистками також виникали суперечки, як власне особисті, так і міжпартійні, а інколи і міжнаціональні. В доповідній за 19 березня 1916 р. зазнача­лося, що староста з історичного відділення ВЖК їда Веніа - мінівна Вонсик була знята з посади старости”за грубість та опозиційне відношення до ради старост”. Вонсик почала на курсах інтригу, через яку п’ять старост, обраних на її місце, йшли з посад одна за одною. В тому числі — її заступниця Ніна Гаєвська, котра вирішила звернутись до третейського суду, який позбавив Вонсик права голосу, права товариша та участі в суспільному житті курсів. “Прибічниці Вонсик, го­ловним чином єврейки, з цим не погодились, тим більш, що ініціатива йшла від росіянки Н. Гаєвськой. Рада Старост роз­палась”. Під час цього інциденту необхідно було обговорити постановку благодійного спектаклю, який мав проводитися на користь малозабезпечених курсисток, але вона була зірвана. “В результаті конфлікту між Вонсик та Гаєвською, яка сказа­ла по відношенню до Вонсик таку фразу: “так можуть робити тільки жиди” [32], і курсистки розбилися на два табори, що значно ускладнило взаємодопомогу на курсах.

В березні 1916 р. майбутній видатний історик, а на той час курсистка Ганна Панкратова організовує “товариство допомоги одиноким військовим” (за зразком Франції) [33]. Тобто курси­стки, крім вирішення своїх проблем, ще й займались благодій­ною діяльністю для армії.

Внаслідок розвитку інциденту Вонсик — Гаєвська, у квітні 1916 у зв’язку з виникненням непорозуміння серед курсових старост ОВЖК, старости склали свої повноваження, а також припинили свою діяльність “Бюро праці” [34].

Згодом між викладачами та курсистками виник конф­лікт щодо ліквідації академічної заборгованості слухачками. 11 жовтня 1916 р. відбулася Рада професорів та викладачів природничого та математичного відділення, яка прийняла рі­шення: “слухачок, що не склали іспитів з хімії, не переводити на другий курс, а звільняти”. Старостою 2-го курсу історичного відділення Рахіль Фрускевой-Беровой Шнайдерман була прого­лошена “дика по відношенню до викладачів промова”, в якій вона назвала їх “шантажистами”. Але її промову перервала староста М. М-П. Гарт, яка заявила, що такою “грубою пове­дінкою можна ще більше погіршити справу”. Для обговорення ситуації курсові старости запропонували створити 11 жовтня нараду та опублікувати в пресі її рішення [35]. На цій нараді були присутні наступні особи:. Варвара Анатоліївна Де-Каррі - єрь (1 курс. Юридичного ф-ту), Лопатіна (1 курс мовного відді­лення), Надія Львівна Дахарова (2 курс історичне відділення), Фріда Неймарк (2 курс математичного відділення), Маргарита - Юлія Олександрівна-Августівна Розенберг (3 Курс природного відділенні) і Рахіль Д. — Б. Шнайдерман (2 курс історично­го відділення) [36]. Слухачки природничого відділення, що не склали іспити з хімії, залишились на курсах, інцидент було вичерпано.

Але не всі слухачки брали участь у заворушеннях, більшість займалась і навчанням. Так, слухачки природничого та історич­ного відділення, у цьому ж році, просили у ректора дозволу слухати лекції в університеті. “Слухачкам природничого відді­лення прохання задовольнили, а історичкам відмовили, врахо­вуючи їх участь в заворушеннях на ОВЖК “ [37].

Вважаючи за необхідність зменшення витрат на навчальні посібники та книги, на курсах, з дозволу керівництва, існувала “лавка для продажу по дешевим цінам книг та інших посібни­ків”, керували якою члени “бюро праці” [38]. До бюро праці, за даними агента “Ніколаєнко” входили: “Вера Мінц, староста другого курсу математичного відділення Зоя Дулькова, Евгенія Полопуло з 3 курсу мовного відділення та єврейка Сара Фрид­ман з 3 курсу природничого відділення” [39].

Для підтримки незаможних курсисток часто проводилися благодійні заходи, так, відомо, що староста Песя-Гитель Грин­берг (піаністка) запропонувала організувати концерт і 25% збо­ру передати до “Бюро праці”. На цьому засіданні, за свідчен­нями “Ніколаєнко”, до складу бюро увійшли: Брайна Миовна Гармаш, Ольга Мозесовна Ги сер, Катерина Іванівна Баєвич, Леся-Гитель Гринберг, Сара Гейфман, Шуланил Дубинська та Іта Озрова Шумська [40].

За ініціативою професорів університету, ВЖК і ВЖКМ, а також слухачок курсів та студентів університету було запро­поновано відкрити кооператив для вищих навчальних закла­дів. “Справами від ВЖК будуть займатися: Рівка Давидівна Луцкая (Гочь), Іта Озровна Шумськая і Сара Нуткина” [41].

30 січня цього ж року відкрилася кооперативна лавка для студентів та слухачок по вул. Херсонській. Від ОВЖК там працювали Марія Нівінська та Сара Яківна Фрідман. Також там працювали 40 осіб та касир [42], що дозволило не тільки працевлаштувати невелику кількість студентської молоді, але й підтримувати низькі ціни на посібники для курсисток та студентів.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити певні виснов­ки щодо розвитку системи самоуправління у вищих жіночих навчальних закладах міста Одеси. По-перше, її формування було безпосередньо пов’язане з процесом демократизації вищої освіти і випливало з низького рівня матеріального становища більшості слухачок. По-друге, приватний характер більшості навчальних закладів для жінок посилював взаємодопомогу се­ред курсисток, що призвело до створення таких організацій, як “Бюро праці”, “Товариство взаємодопомоги неспроможним кур­систкам”, “Ради старост”. По-третє, основним завданням озна­чених організацій було працевлаштування курсисток, як під час навчання, так і після нього; допомога курсисткам у формі “каси взаємодопомоги” та споживчої кооперації. Ефективність системи взаємодопомоги та самоуправління часто стикалась з міжетнічними, політичними та особистими конфліктами у се­редовищі слухачок.

Для подальшого дослідження існують такі перспективи, як вивчення взаємодії між благодійними організаціями міста, по­літичними партіями, науковими, громадськими організаціями з одного боку й студентськими органами самоуправління та взаємодопомоги з іншого, а також дослідження змін в статусі існування студентських товариств, організацій курсисток в пе­ріод 1917-1920 рр.

Джерела та література:

1. Малахов В. П., Степаненко Б. А. Одесса, 1900-1920. Люди. События. Факти. — Одесса, 2004. — С. 107.

2. С. К. Пасынки автономии // Академист-Корпорант. — 1907. — №1.

З. От Академической корпорации слушательниц О. В. Ж. К. // Ака­демист-Корпорант [1907]. — №1.

4.От комитета Академической корпорации студентов // Академист-

Корпорант [1907]. — №2; От Академической корпорации студентов // Академист-Корпорант [1907]. — №3.

5.От Академической корпорации слушательниц О. В. Ж. К. // Ака­демист-Корпорант [1907]. — №4.

6.От Академической корпорации слушательниц О. В. Ж. К. // Ака­демист-Корпорант [1907]. — №4.

7. ЦДІА в м. Києві. — Ф. 385. — Оп. 2. 1915-1917. — Спр. 145. — Арк. 1-20.

8. ЦДІА в м. Києві. — Ф. 385. — Оп. 2. 1915-1917. — Спр. 145. — Арк. 3, зв.

9. Малахов В. П., Степаненко Б. А. Зазнач. праця С. 197.

10. А. Е. Иванов студенческая “самопомощь” в высшей школе россий­ской империи. конец XIX — начало XX века // Отечественная ис­тория №4 2002 г. // Http://vivovoco. rsl. ru/vIvOVOCO. HTM

11. ДАОО. — Ф. 334. — Оп. 5. — Спр. 5. — Арк. 35

12. ЦДІА м. Києва. — Ф. 385. — Оп. 2. 1915-1917. — Спр. 145. — Арк. 4 зв. — 5, 5 зв.

13. ЦДІА м. Києва. — Ф. 385. — Оп. 2. 1913-1914. — Спр. 23. — Арк. 9-12.

14. ЦДІА м. Києві Ф. 385. — Оп. 2. 1913-1914. — Спр. 23. — Арк. 56,57.

15. Островитянов К. В. Думы о прошлом. М., 1967. С. 95-96.

16. ЦДІА м. Арк. 57.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

17. ЦДІА м. Арк. 57.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

18. ЦДІА м. Арк. 57.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

19. ЦДІА м. Арк. 57.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

20. ЦДІА м. Арк. 73.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

21. ЦДІА м. Арк. 73.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

22. ЦДІА м. Арк. 75.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

23. ЦДІА м. Арк. 81.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

24. ЦДІА м. Арк. 83.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1913-1914.

— Спр.

23

25. ЦДІА м. Арк. 6.

Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145

26. ЦДІА м. Києві. — Арк. 6 зв.,7.

27. А. Е. Иванов. Вказ.

Ф. 385. твір.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145

28. ТТДІА м. Арк. 7, 7

Києві. — зв.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145

29.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 8.

30.ЦДІА м. Києві. — Арк. 7 зв.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

31.ЦДІА м. Києві. — Арк. 8 зв.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

32.ЦДІА м. Києві. — Арк. 11-12.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

33.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 12.

34.ЦДІА м. Києві. — Арк 12 зв.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

35.ЦДІА м. Києві. — Арк. 13 зв., 14, 14

Ф.

Зв

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

36.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 15.

37.ЦДІА м. Києві. — Арк. 15 зв.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

38.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 15.

39.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 16.

40.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 17.

41.ЦДІА м. Києві. —

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Арк. 17.

42.ЦДІА м. Києві. — Арк. 18, 18 зв.

Ф.

385.

— Оп.

2.

1915-1917.

— Спр.

145. —

Анотаци

Мельник О. В. Развитие системы взаимопомощи и самоуправ­ления в высших женских учебных заведениях города Одессы в 1906 — 1917 гг.

На основе материалов студенческих изданий и архивных источни­ков автор рассматривает влияние составляющих системы взаимопо­мощи и самоуправления на демократизацию высшего образования и место системы взаимопомощи в общей структуре женской школы.

Melnik O. V. The development of the system of mutual aid and self-government in the higher female education establishments of Odessa in 1906-1917.

On the basis of students’ editions and archived resources’ materi­als the author examines the influence of all the components of the system of mutual aid and self-government on democratization of the higher education as well as the place of the mutual help system in the general structure of female school.


Похожие статьи