Головна Історія Інтелігенція і влада ВІД СТУДЕНТСЬКОГО АКТИВІСТА ДО ГРОМАДСЬКО - ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА: ПОЧАТКИ СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛОНГИНА ЦЕГЕЛЬСЬКОГО НАПРИКІНЦІ ХІХ — ПОЧАТКУ XX СТ
joomla
ВІД СТУДЕНТСЬКОГО АКТИВІСТА ДО ГРОМАДСЬКО - ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА: ПОЧАТКИ СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛОНГИНА ЦЕГЕЛЬСЬКОГО НАПРИКІНЦІ ХІХ — ПОЧАТКУ XX СТ
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Сем’яник

Ключові слова: Лонгин Цегельський, студентський рух, громадсько-політична діяльність, журналіст.

Ключевые слова: Лонгин Цегельський, студенческое движение, общественно-политическая деятельность, журналист.

Key words: Lonhyn Tsegelsky, student movement, civil and politi­cal activity, journalist.

Питання дослідження життєвого шляху, діяльності та твор­чої спадщини провідних національних діячів стали одним із важливих завдань сучасної історичної науки. Адже за тими чи іншими подіями і явищами стоять конкретні люди. Аналіз ді­яльності видатних особистостей у контексті загальнонаціональ­ного розвитку допомагає адекватно відтворити перебіг подій. У зв’язку з цим значної уваги заслуговують історичні постаті кінця XIX — початку XX ст. До їх когорти можна без пере­більшення віднести і постать Л. Цегельського — відомого гро­мадського діяча, політика, посла до Галицького сейму і Віден­ського парламенту, першого міністра внутрішніх справ ЗУНР.

Дослідження його багатогранної діяльності є важливим для осмислення розвитку студентського руху на межі XIX-XX ст., процесу державотворення, соймової та парламентської діяль­ності політичної еліти Галичини, а також журналістики.

Вивчення громадсько-політичної діяльності Л. Цегельсько - го, поза сумнівом, заслуговує спеціального дослідження, яке б дозволило показати його роль у національному житті України у першій половині XX ст.

В українській історіографії практично відсутні праці, які б були присвячені цій особистості. До короткого списку мож­на хіба що віднести невеликі за змістом статті Я. Дашкевича, М. Здоровеги та й власне спогади самого Л. Цегельського [1].

Мета нашого короткого дослідження — провести всебічний та об’єктивний аналіз основ формування світогляду Л. Цегель - ського, його громадсько-політичної діяльності, визначити його місце і роль в українському національному русі. Відповідно до мети ставимо перед собою завдання дослідити: становлення ідейних поглядів Л. Цегельського як громадсько-політичного діяча, роль Цегельського у суспільно-політичному житті захід­ноукраїнських земель та його взаємини з тодішніми громад­ськими і політичними діячами та організаціями.

Об’єктом дослідження є громадсько-політична діяльність Л. Цегельського в контексті українського національного руху наприкінці XIX — першій половині XX ст.

Л. Цегельський народився 29 серпня 1875 р. в Камінці Стру - миловій (нині — м. Кам’янка-Бузька Львівської області) у сім’ї священика о. Михайла Цегельського, відомого громадського ді­яча. Він був нащадком давніх священичих родів Цегельських і Дзеровичів, які багато прислужились для греко-католицької церкви і українського народу загалом. Молодий Лонгин набув від представників цього роду та сім’ї високу особисту культуру, родові традиції і патріотизм. Закінчивши Академічну гімна­зію у Львові, продовжив навчання на юридичному факульте­ті Львівського університету, який закінчив у 1898 р. Опісля проходив правничо-адміністративно практику при Міністерстві закордонних справ у Відні та посольстві Австрії у Стокголь­мі. Захистив докторат у галузі міжнародного права. Будучи на студентському конгресі в Англії, виголосив промову, в якій за­хищав інтереси Галичини у процесі перебудови Європи. Своєю промовою образив російського царя, через що був вигнаний з конгресу та країни, а у м. Пассау на німецько-австрійському кордоні заарештований за «образу маєстату іншого монарха». I тільки завдяки старанням ректора і сенату Львівського уні­верситету, намісника Галичини графа Г. Бобринського звільне­ний з-під арешту [2].

По закінченні університетських студій Л. Цегельський за­ймався адвокатською практикою. Однак згодом залишив її і присвятив себе журналістській і політичній діяльності як член національно-демократичної партії.

Характеризуючи його діяльність, відомий політик і гро­мадський діяч К. Левицький писав: «Вже з кінцем девятьде - сятих років минулого століття (XIX ст. — О. С.), як студент університету у Львові визначився енергією і вимовою та при­чинився до злуки студентських товариств «Ватра й Академічне

Брацтво у Львові у з’єдинену студентську організацію: Акаде­мічна Громада» [3]. Власне консолідації українського студент­ства на національній платформі, яка відбулася в січні 1896 р. об’єднанням студентських товариств Львівського універси­тету — народовського «Ватра» і радикально-соціалістичного «Академічне братство», які об’єднались в єдину «Академічну громаду», сприяли і міжнаціональні суперечності [4].

Період кінця XIX — початку XX ст. став переломним у ха­рактері українського національного руху. Його особливістю було те, що він вийшов за рамки культурно-просвітницької ді­яльності і переріс у політичний. Цю трансформацію швидко підхопило і підтримало насамперед молоде покоління україн­ців, зокрема студенти. Вирішальною у цьому відношенні була поява нової генерації молодих діячів, яку Іван Франко називав «Молодою Україною».

Одним із активістів, які проявили себе у студентському, гро­мадському та політичному русі, був Л. Цегельський. На пере­ломі XIX і XX ст. у Львові було створено таємний провід укра­їнської молоді, який складався із 10 членів. Цей провід вніс суттєвий вклад в активізацію громадсько-політичного руху в Галичині та боротьби за українську самостійну державу зага­лом. Власне Л. Цегельський був одним з найактивніших членів цього проводу й одним із редакторів щомісячного журналу «Мо­лода Україна», який почав виходити у січні 1900 р. До скла­ду його редколегії також увійшли: О. Грабовський, В. Старо - сольський, Є. Косевич, В. Темницький, А. Крушельницький,

С. Горук. Видавці журналу закликали гуртувати усю свідому українську молодь до співпраці, без різниці у соціальному ста­новищі і партійній приналежності. Найчастіше редакційні стат­ті першого річника часопису підписували В. Старосольський та Л. Цегельський. Загалом журнал мав на меті стати органом «не якоїсь там провінції, а органом молодіжи всієї України» [5].

У його редакційній статті першого номеру зазначалось: «Стягом, що під ним спішитимемо у бій за наші ідеали, є не само питання мови, не само питання етнографічної відрубності, се питання політичної независимості, питання потреб понево­лених верств нашого народу, повної соціальної справедливос­ті. Політична воля, економічна рівність та соціальна справед­ливість, се прикмети нашої національної ідеї».

З метою утвердити і поширити у свідомості українського на­селення Галичини національну ідею Л. Цегельський видав бро­шуру (перше видання 1901 р.) під заголовком «Русь-Україна і Московщина-Росія», яка мала велике значення. Дана брошура була видана трьома накладами у кілька десятків тисяч при­мірників, користувалась особливою популярністю серед насе­лення. Як стверджував Лисак-Рудницький, «метою брошури було популяризувати серед нашого народу назву «українець» та «Україна», побороти москвофільство, виказуючи історичні, етнічні, ідеологічні та культурні різниці між обома народами» [6]. Сам же Цегельський у передмові до видання у 1916 р. пи­сав: «Здається, ця невелика розвідка задовольнила вище опи­сану потребу. Розхоплено її швидко, читано живо. Книга по­ширилась на російській Україні та мала вплив на ідеологію молодої революційної української інтелігенції, прищеплюючи їй історичну ідею української державності» [7].

14 липня 1900 р. відбулося віче українських студентів Австро-Угорщини за участю близько 500 чол., у тому числі лідерів українських партій, зокрема Ю. Романчука, В. Охри - мовича, М. Павлика, М. Ганкевича. У заклику на віче наголо­шувалось, що останнім часом актуальною стала справа, яка є «синтезою всіх наших змагань, всіх наших стремлінь, всього життя нашої нації. Це справа державної самостійності укра­їнського народу!» [8]. На цьому вічі з великою промовою ви­ступив і Л. Цегельський, який наголосив, що «національна держава стала тепер формою, в якій розвивається людство». Він наголосив, що «залишається одне — створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну укра­їнську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом. Тільки в такій дер­жаві, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Власне у промові Л. Цегельського чуємо заклик до соборного єднання галицьких і російських українців у пори­ві до державної самостійності: «Через кордон подають собі руки українці з обох боків Збруча. Понад багнети, що стережуть границю, підноситься велика ідея, злучаючи всі щирі серця до необхідністі самостійності України зображують уже новий тип українського патріота, який усім своїм єством живе ідеєю самостійності» [9]. Завершилось це віче співом національного гімну «Ще не вмерла України...». Зміст цієї промови дозволяє зрозуміти не тільки основні засади студентського руху, пере­конатись у активній та переконливій позиції представників останнього, а й прослідкувати державотворчі погляди молодого покоління, зокрема питання соборності.

У перші роки XX ст. Л. Цегельський бере участь практично у кожному великому вічі, причому не тільки студентського, але й соціального або політичного характеру.

У 1902 р. Л. Цегельський належав до перших організаторів селянських страйків у Галичині, однак за агітацію між насе­ленням мав кілька судових процесів. В одному з них суд при­сяжних визнав його винним за «збурення ладу публічного», наслідком чого був би він стратив академічний ступінь. У цьо­му судовому процесі Л. Цегельського захищав К. Левицький, який на той час був вже знаним у Галичині адвокатом.

Всесторонній у своїй діяльності, Л. Цегельський підтриму­вав зв’язки із відомими громадсько-політичними діячами із Наддніпрянської України. Серед них М. Махновський, В. Ше - мет — організатор першої української посольської громади в російській Думі, С. Петлюра, В. Винниченко, М. Мартос, А. Жук та ін. Зокрема, підтримуючи зв’язки із М. Міхнов - ським, Цегельський видав від імені Революційної української партії брошуру «Самостійна Україна», яку власне і намагався поширити по Східній Україні.

Л. Цегельський з початком XX ст. бере активну участь у боротьбі населення Галичини за рівне виборче право. Виступа­ючи з приводу виборчої реформи на листопадовому вічі 1910 р. у Львові, посол Л. Цегельський дуже трепетно розпочав свою промову: «Гомоном тривоги б’є дзвін з сойму і кличе нас, щоб ми підмогли наших послів. Три роки минає як демократія Ав­стрії здобула справедливу виборчу реформу до парламенту. Хоч сей парламент не сповнив надій демократії, все ж в Австрії до­конав ся великий перелом, бо у тім парламенті двигнено клич великих демократичних реформ. прийшла послідна пора, щоб таке стало ся в краю, в законодатнім тілі. де потреби всіх го­рожан краю лежать в межах курієвого законодавства викону­ваного соймом» [10].

У Л. Цегельського був також хист журналіста і він став вчасно дописувати до періодичних видань Галичини. Згодом увійшов до редакції щоденника «Діло», а у 19Ü7 р. став його головним редактором. Однак, будучи за своїм характером лю­диною радикальних поглядів, конфліктною, він написав, що митрополит А. Шептицький буде працювати на більшу славу Польщі. Власне за цю статтю Л. Цегельський втратив своє ста­новище у «Ділі» [11].

З вибухом Першої світової війни д-р Л. Цегельський став одним із ініціаторів Української Головної Ради, сформованої з представників усіх українських партій у Львові, та членом Боєвої управи Українських Січових Стрільців.

Таким чином, важливо підсумувати, що вирішальний вплив на формування ідейно-політичного світогляду та утвердження громадської позиції Л. Цегельського відіграли передусім ро­динне коло, студентські роки. Входження Л. Цегельського у коло галицької, а згодом і загалом української політичної еліти розпочалось насамперед із активної участі у студентських орга­нізаціях Галичини.

Велику популярність Л. Цегельському принесли часті про­мови під час зборів, віч, мітингів та демонстрацій, на яких він зарекомендував себе талановитим оратором, а також намагався донести до галичан свою політичну позицію.

Активна діяльність у студентському русі поступово пере­росла у боротьбу за національно-культурні та політичні права галицьких українців, налагодження зв’язків з діячами Над­дніпрянської України і, що дуже важливо, усвідомлення у мо­лоді роки національно-державної незалежності та соборності України.

Джерела та література

1. Дашкевич Я. Лонгин Цегельський та українська політична думка 19GG-1917 рр. I Я. Дашкевич II Цегельський Л. Русь - Україна і Московщина-Росія: Історико-політична розвідка I Л. Цегельський. — Львів: Апріорі, 2GG7. — С. 3-12; Здорове - га M. Лонгин Цегельський біля витоків української дипломатії II Мандрівець. — 2GG9. — № 2. — С. 42-44; Цегельський Л. Від легенд до правди: Спомини про події в Україні, зв’язані з першим листопада 1918 р. I Л. Цегельський. — Львів: Свічадо, 2GG3. — 336 с.

2. Малюта О. Просвіта і Українська державність (друга половина XIX — перша половина XX ст.) I О. Малюта. — K.: Видавничий центр «Просвіта», 2GG8. — С. 738.

3. Левицький К. Українські політики. Друга частина. Сильвети на­ших давніх послів і політичних діячів 1907-1914 рр. / К. Левиць­кий. — Львів: Накладом видавничої Спілки Діло, 1937. — С. 70.

4. Жерноклеєв О. С. Національна ідея «Молодої України» (1900­1903) / О. Жерноклеєв // Галичина. — 1997. — № 1. — С. 30.

5. Там само. — С. 31.

6. Лисак-Рудницький С. Історичні есе. — Т. 1. — С. 274.

7. Цегельський Л. Русь-Україна і Московщина-Росія. Історико - політична розвідка / Л. Цегельський. — Львів: Апріорі, 2007. —

С. 13.

8. Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політич­ної історії / Т. Гунчак. — К.: Либідь, 1993. — С. 55.

9. Там само. — С. 55.

10. З вічевого руху. Велике віче у Львові // Дїло. — 1910. — 14 па­долиста. — С. 2-3.

11. Кедрин І. Життя, події, люди / І. Кедрин. — С. 148.

Анотації

Семяник О. В. От студенческого активиста до общественно­политического лидера: начало политической деятельности Лонги­на Цегельского в конце XIX — начале XX века.

В статье автор прослеживает формирование и эволюцию ми­ровоззрения Л. Цегельского от активного студента до влиятель­ного политика. Уже со студенческих лет Л. Цегельский проявил себя как активный представитель студенческого движения, сто­ял у истоков некоторых организаций и являлся членом народно­демократической партии.

Semianyk O. V. From a Student Activist to a Social and Political Leader: the Beginnings of Lonhyn Tsegelsky’s Social and Political Activities in the Late 19th — Early 20th Century.

In the article the author tries to trace the formation of L. Tse­gelsky’s outlook and evolution from the active student to the influ­ential politician. The author concludes that the family environment and good education had a significant influence on the formation of L. Tsegelsky’s personality, his ideological and political outlook. From the student’s years L. Tsegelsky proved himself to be an active rep­resentative of the student movement, was at the origins of different organizations, participated in a number of leading public companies in Galicia, and was a member of the Democratic People’s Party.


[*] Устрялов М. Г. походив із кріпосних селян Орловської губернії, але спро­мігся зробити блискучу кар’єру. В 31 рік він був вже доктором наук та акаде­міком. Вважався офіційним істориком імперії. Його підручники з історії для гімназій та реальних училищ були єдиними офіційно дозволеними для вико­ристання в імперії до 60-х рр. XIX ст.

[†] В 1846 р. Й. Бодянський (на постаті якого ще зупинимось), підготував до друку та легально видав у Москві.

[‡] Відіграв неоднозначну роль в політичних подіях, які призвели до третьо­го, та останнього поділу Речі Посполитої. В Росії його «заслуги» цінували, що підтверджувалось чисельними нагородами та почесними посадами.

[§] Саме це товариство виступило з ідеєю спорудження пам’ятника Гоголю в Москві в 1909 р.

[**] А. Чарторийський — князь, належав до найближчого оточення молодого Олександра I, 1804-1806 був міністром закордонних справ Російської імперії. Зі зміною оточення імператора відходить від активної діяльності в російській полі­тиці, залучившись до підготовки польського повстання. Був одним із керівників листопадових подій 1830 р. в Варшаві, головою Національного уряду. Після придушення повстання опинився в еміграції. В Парижі очолював консервативне крило польської еміграції. Активно підтримував антиросійську політику євро­пейських держав напередодні та під час Кримської війни, після її завершення відійшов від активної громадсько-політичної діяльності. Прожив 91 рік.

[6] Під час повстання 1863 р. був призначений керівником Південно-Західного краю (Віденський, Гродненський, Ковенський та Мінський генерал-губернатор, командувач військами Віденського військового округу, головний начальник Ві­тебської та Могилевської губерній) з надзвичайними повноваженнями.

[7] На діяльність, як міського коменданта Одеси, так і на поліцмейстерів, зокрема Леслі, до магістрату та до канцелярії новоросійського губернато­ра М. В. Каховського надходило дуже багато скарг від міського населення «о всех обидах и притеснениях граждан и приезжающих». Вони відповідали новоросійському військовому губернатору, що не збираються підкорятися гро­мадянській владі, а магістрат Одеси вимагає повного підкорення поліції муні­ципальній владі, тому і відбуваються між ними зіткнення [12, арк. 18-86].

[8] У 1790 р. був обраний ратманом у м. Херсоні на трирічний термін. Пере­писався до м. Миколаєва у 1797 р.

[9] Причина звільнення не вказувалась.

[10] У квітні 1811 р. був прийнятий закон, за яким перехрещені євреї звільня­лися від набору у рекрути натурою, але їхні діти повинні були нести військову повинність нарівні з християнами [23].

[11] У серпні 1821 р. був прийнятий закон, за яким заборонялось приносити подарунки губернському правлінню та іншим чиновникам на знак вдячності або прохань та оголошено «Государь Император, считая вообще дозволение подобных приношений ни в коем случае неприличным потому, что оныя могут открывать повод к злоупотреблениям по службе, Высочайше повелеть соизволил: приношения таковыя без различия воспретить» [22].

Похожие статьи