Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОБЛЕМИ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І МАТЕРІАЛЬНА БАЗА СІЛЬСЬКИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ ВОЛИНІ У 1960 -70-Х РОКАХ
joomla
ПРОБЛЕМИ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І МАТЕРІАЛЬНА БАЗА СІЛЬСЬКИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ ВОЛИНІ У 1960 -70-Х РОКАХ
Історія - Інтелігенція і влада

О. Л. Михальчук

Звернення до проблем культури села є одним з важливих напрямків регіональних досліджень. На особливу увагу за­слуговує діяльність закладів культури у 1960-70-і роки, коли культурний розвиток села був оголошений пріоритетною спра­вою партії, предметом особливої уваги з боку держави. З ме­тою встановлення монопольного впливу на духовну сферу села держава штучно нарощувала значення ідеологічного сектора. Культпрацівники були основними провідниками політики пар­тії на селі, тому кадрове забезпечення стало одним з першочер­гових завдань влади. Гостро стояла і проблема формування матеріальної бази клубів. Вивчення, узагальнення і переосми­слення досвіду роботи сільських закладів культури є актуаль­ним з точки зору впровадження позитивних надбань у культур­ний розвиток сучасного села.

Зважаючи на те, що проблема діяльності культосвітніх за­кладів волинського села і формування сільської інтелігенції у 1960-70-х роках не стала об’єктом досліджень істориків, ав­тор у своїй роботі спирається на праці вчених, які розробляють проблеми культурного розвитку українського села. Діяльність культосвітніх закладів села, кадрове забезпечення сільських клубів піднімають у своїх дослідженнях О. Г. Григоренко [1],

С. М. Тимченко [2], А. М. Середа [3]. Нові підходи у висвітлен­ні культурного розвитку села в означений період характерні для колективної монографії “Історія українського селянства” [4].

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу архівних документів розглянути проблему підготовки кваліфікованих кадрів сільської інтелігенції і показати ди­наміку розвитку мережі закладів культури волинського села у 1960-70-х роках. Зазначені проблеми лише фрагментарно розглядалися дослідниками в загальноукраїнському контекс­ті. Нами вводяться матеріали, які раніше не були в науковому обігу.

У 1960-70-х рр. функції закладів культури зумовлювались суспільно-політичними завданнями влади, яка бачила в пра­цівниках культури основних носіїв політичної ідеології на селі. Тому влада проводила політику, спрямовану на підготовку “ідеологічних бійців”. В означений період проблемним зали­шався освітній рівень культосвітніх спеціалістів. У Постанові засідання Ради Волинського управління культури від 20 люто­го 1964 року “Про стан добору, розстановки і виховання кад­рів сільських культосвітніх установ області” відзначалося, що з 647 завідувачів клубів середню спеціальну освіту мали лише 144 особи (22,2%), середню загальну — 221 (34,2%), незакін - чену середню — 282 (43,6%). Особливо низький якісний склад серед керівників клубів спостерігався в Камінь-Каширському районі, де 29 осіб (або 31,5%) не мали навіть середньої освіти і не навчалися, в Ківерцівському районі — 31 (або 27%), в Ко­вельському — 22 (22%) [5].

У 1970-х роках ситуація з кадровим забезпеченням сільсь­ких клубів почала змінюватися, хоча середню спеціальну осві­ту мали лише 35 % клубних працівників. Найбільше їх було у Любомльському, Ратнівському і Камінь-Каширському районах [6]. Разом з тим слід відмітити, що у 1977 році не було культ­працівників з незакінченою середньою освітою, в той час як у 1964 році вони складали 43,6%. Якісний склад керівників сільських клубів Волинської області станом на 1977 рік можна простежити з Таблиці 1. Із 1170 завклубів 534 особи (52,2%) мали середню спеціальну освіту, а 636 (47,8%) — загальну се­редню.

Підготовку кадрів для Волинської області в основному про­водили Рівненський інститут культури та Луцьке культосвітнє училище [7]. У Постанові засідання Ради Волинського управ­ління культури наголошувалося на використанні всіх можли­востей заочного навчання працівників, які не мали спеціальної освіти. Так, у 1977 році 161 (25,3%) культпрацівник Волині здобував середню спеціальну освіту шляхом заочного навчан­ня. Найбільше таких завклубів було у Ратнівському районі (Таблиця 1).

З метою покращення якісного складу працівників сільських клубів налагоджувалась система підвищення кваліфікації кад­рів. При Міністерстві культури УРСР діяв Інститут підвищен­ня кваліфікації, а в областях постійно працювали курси підго­товки завідувачів культосвітніми закладами села.


Район

Всього

Праців­

Ників

З середньою освітою

З сере­дньою спеціа­льною освітою

З них навча­лись заочно

Осіб

%

Осіб

%

Володимир-Волин-

Ський

77

30

29,2

47

6

12,7

Горохівський

105

47

45,9

58

15

25,8

Іваничівський

61

36

59

25

7

28

Камінь-Каширський

82

51

62,1

31

11

35,4

Ківецівський

80

35

43,7

45

6

13,3

Ковельський

102

40

39,2

62

4

6,4

Локачинський

55

26

47,2

29

10

34,4

Луцький

83

42

50,6

41

8

19,5

Любешівський

55

29

52,7

26

13

50

Любомльський

112

42

37,5

70

31

44,3

Маневицький

91

19

20,8

72

7

9,7

Ратнівський

56

28

50

28

17

60,7

Рожищенський

73

36

49,3

37

8

21,6

Старовижівський

58

31

53,4

27

7

25,9

Гурійський

80

42

52,5

38

11

28,9

Всього

1170

534

52,2

636

161

25,3

Оскільки станом на 1964 рік в Україні 70% керівників гур­тків художньої самодіяльності не мали ніякої мистецької під­готовки, включаючи курсову і факультативну у вузах [8], в області було створено систему та розроблено чіткий план на­бору на курси підвищення кваліфікації працівників закладів культури [9].

5 липня 1966 року була прийнята спеціальна постанова бюро обкому КП України і виконкому обласної Ради депутатів трудящих “Про стан та заходи по дальшому розвитку худож­нього самодіяльного мистецтва”. Цією постановою передбаче­но протягом 1966-1968 років підготувати за рахунок коштів колгоспів, профспілок та споживчої кооперації 750 керівників гуртків художньої самодіяльності [10,11] (Таблиця 2).

Вартість підготовки одного керівника на курсах становила 250-300 крб. Більшість колгоспів могли дозволити собі виді­лити такі кошти. Проте набір з року в рік зменшувався. Це питання стояло в центрі уваги діяльності відділу культури. За


Кожним його працівником були закріплені певні колгоспи. Але план підготовки всеодно не виконувався. З 15 запланованих на 1971 рік працівників культури Горохівського району пройшли навчання лише п’ятеро [12]. Не краща ситуація складалась і в інших районах: у Любомльському при плані 12 підготовлено 3, у Любешівському з 8 — 3 [13].

Таблиця 2

План набору на десятимісячні курси керівників гуртків художньої самодіяльності сільських закладів культури Волині у 1971—1975 рр.

Навчальний рік

Всього

1971/72

1972/73

4

7

3/

7

9

1

5

7

4/

7

9

1

1975/76

Володимир-Волинський

12

10

10

12

10

54

Горохівський

10

10

8

10

10

48

Іваничівський

8

10

8

8

10

44

Камінь-Каширський

8

8

6

8

8

38

Ківерцівський

12

10

10

12

10

54

Ковельський

12

10

12

10

10

52

Локачинський

10

10

12

10

10

52

Луцький

8

10

12

10

12

52

Любешівський

8

8

6

6

8

36

Любомльський

12

10

12

10

12

56

Маневицький

10

8

8

8

8

42

Ратнівський

8

8

6

8

8

38

Рожищенський

12

10

12

10

12

56

Гурійський

8

10

10

10

8

46

Старовижівський

7

10

8

8

8

41

Всього

145

142

140

142

144

713

Рівень професіоналізму залежить від особистих задатків, за­гальноосвітньої підготовки, досвіду практичної роботи і зреш­тою затраченого часу. Зрозуміло, що за десять місяців важко було підготувати кваліфікованого спеціаліста. Протягом 1971­1974 рр. курси гуртків художньої самодіяльності Володимир - Волинського району закінчило сім осіб і жоден з них не міг ве­сти той чи інший гурток [14]. Через такі результати керівники колгоспів відмовлялися посилати людей на навчання.

Продуктивність роботи сільських культосвітніх закладів не могла бути належно організована через високу плинність ка­дрів. Остання пояснювалась низькою заробітною платою, від­сутністю умов для праці. Частими були випадки, коли пра­цівників культури замість основної роботи посилали приймати картоплю, збирати держстраховку, писати протоколи. Такі випадки мали місце у виконкомах Звірівської, Сильненської, Дідичівської, Прилуцької сільських рад Ківерцівського райо­ну. Траплялися випадки, коли призначені люди, не знаходячи підтримки з боку правлінь колгоспів, залишали роботу (села Хопнів, Макаревичі, Жидичин того ж району) [15].

Високим залишався відсоток аварійності і непридатності клу­бних приміщень. У 1970 році у Волинській області 115 клубів та будинків культури знаходилися в непридатних для роботи при­міщеннях. Найбільше таких закладів було у Локачинському, Луцькому, Любомльському, Ратнівському районах [16]. З 59 клубів Рожищенського району 17 знаходилося в непридатних для роботи приміщеннях (села Валер’янівка, Іванівка, Немир, Мильськ, Літогоща, Ольганівка, Духче, Копче та ін.) [17]. Бага­то клубних установ були розміщені разом з іншими закладами. Клубом с. Башлики Ківерцівського району була шкільна кімна­та [18], а клуб с. Іванівка знаходився в приватному приміщенні [19]. Поряд з аварійними, непридатними для роботи закладами культури існувала не менш гостра проблема — повна їх від­сутність у деяких селах [20]. Так, станом на 1971 рік 169 сіл (з 1070), або 15,7% не мали клубних установ, в т. ч., з чисель­ністю населення до 300 осіб — 128 сіл (11,9%), від 300 до 500 осіб — 29 сіл (2,7%), від 500 до 1000 осіб — 12 (1,1%) [21].

Відповідно до наказу міністра культури Української РСР від

5 травня 1968 року “Про затвердження Положення про дер­жавні клубні установи Української РСР” Волинське обласне управління культури повідомляло, що з 1 жовтня 1968 року 180 сільських клубів було реорганізовано у сільські будинки культури. Складено план дальшого розширення мережі закла­дів культури, яким передбачено в 1969 році побудувати 60, а в 1973 році — 53 клуби [22]. Будівництво об’єктів культури в основному велось за рахунок колгоспів. За період з 1962 по 1970 рік був побудований 201 сільський клуб. Третину цих приміщень (83) зведено за 1966-1967 рр. [23,24,25] (Табли­ця 3). У 1971 році всі населені пункти, що мали понад тисячу мешканців, були забезпечені закладами культури [26], а в 1977 році в селах Волині було 911 клубних установ [27].


Район

Рік

Всього за 1962-70 рр.

1962

1963

1964

1965

6

6

9

1

7

6

9

1

1968

9

6

9

1

1970

Володимир- Волинський

3

3

6

1

3

4

1

21

Горохівський

4

2

6

2

2

1

1

20

Камінь-Каширський

1

2

1

4

1

9

Ківецівський

1

2

1

2

6

3

1

1

17

Ковельський

3

3

4

6

2

2

1

1

3

25

Локачинський

2

1

2

3

5

2

15

Луцький

2

5

2

9

Любешівський

1

1

2

1

1

6

Любомльський

3

1

3

2

2

1

3

15

Маневицький

4

1

6

5

7

1

1

25

Ратнівський

1

2

1

2

2

8

Рожищенський

2

2

4

5

2

1

1

17

Старовижівський

1

2

1

1

5

Гурійський

1

1

5

2

2

11

Всього

16

17

19

27

44

41

15

10

12

201

Поставлені завдання здачі культосвітніх закладів присвячу­вались до певних знаменних дат. Прагнення присвятити термін закінчення будівництва до ювілейної дати, навіть там, де для цього не було ніяких умов, бажання швидше відрапортувати призвели до того, що проблеми часто вирішувались спрощено. Культосвітні заклади відкривалися в недобудованих спорудах. Часто будівництво клубів перетворювалося на довгобуд. Так, станом на 1977 рік, десять років стояв недобудованим клуб села Вишеньки, не були введені в експлуатацію заклади культури сіл Переспа (початок будівництва 1967 р.), Літогоща (1968 р.), Любче (1968 р.) Рожищенського району [28].

Таким чином, у 1960-70-х роках владою проводилася по­слідовна політика формування сільської інтелігенції, предста­вниками якої були представники сільських клубів. Як показав аналіз архівних матеріалів, в означений період відбулись певні зміни в якісному складі культпрацівників, які насамперед по­лягали в підвищенні їх освітнього рівня. Статистичні матері-


Али показують, що у середині 1970-х років серед завідувачів клубів, з одного боку, уже не було осіб з незавершеною загаль­ною середньою освітою, а з другого — зросла частка тих, хто мав спеціальну середню освіту. Підвищення рівня кваліфікації працівників сільських закладів культури, особливо керівників гуртків художньої самодіяльності, відбувалося і через систему курсів. Однак, ті, хто проходив таке навчання, через низький рівень отриманих знань не завжди могли їх реалізувати. Ще одним напрямком у розвитку культури на селі було розширен­ня мережі сільських клубів, основний тягар будівництва яких покладався на колгоспи.

У подальших дослідженнях варто звернути увагу на органі­зацію роботи сільських закладів культури Волині і їх технічне забезпечення.

Джерела та література

1. Григоренко О. Г. Дискримінаційна політика держави стосовно села і міграції сільської молоді в міста. 60-80-і рр. // Тоталітарна дер­жава і політичні репресії в Україні у 20-80-і рр. Матеріали міжнар. наук. конференції 15-16 вересня 1994 р. — К., 1998. — С. 86-95.

2. Тимченко С. М. Українське село: проблеми етносоціальних змін: 1959-1989. — Запоріжжя, 1995.

3. Середа А. М. Проблеми соціально-культурного розвитку села (60- 70-і рр. XX ст.) // Автореф. дис... канд. істор. наук. — Запоріжжя, 1994.

4.1сторія українського селянства. — У 2- т. — Т. 2. — К.: Наук. дум­ка, 2006, с. 493-507.

5. Державний архів Волинської області (Далі — ДАВО). — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 430, с. 24.

6. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 40.

7. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 81.

8. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 421, с. 6.

9. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 860, с. 1.

10. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 562, с. 5.

11. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 916, с. 3.

12. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 1065, с. 15.

13. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 57.

14. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 1199, с. 75.

15.1сторія українського селянства. — У 2- т. — Т. 2. — К.: Наук. дум­ка, 2006, с. 71.

16. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 39.

17. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 53.

18. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 70.

19. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1. — Спр. 984, с. 53.


21. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

22. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

23. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

24. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

25. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

26. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

27. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

28. ДАВО. — Ф. Р. 592. — Оп. 1

— Спр. 963, с. 2.

— Спр. 727, с. 33.

— Спр. 608, с. 8.

— Спр. 764, с. 2.

— Спр. 889, с. 1.

— Спр. 963,с. 2.

— Спр. 1200, с. 2.

— Спр. 984, с. 53.



Анотаци

Михальчук О. Л. Проблемы кадрового обеспечения и матери­альная база сельских культурных учреждений Волыни в 1960— 70-х годах.

В статье на основе архивных материалов анализируется подго­товка квалифицированных кадров для сельских культурных учреж­дений, показан рост образовательного уровня культработников, ди­намика развития сети клубов волынского села в 1960-1970 годах.

Mihalchuk O. L. The problems of the personnel’s ensuring and the material resources of the rural cultural establishments in Volyn in 1960s -70s.

On the basis of the archive materials the author analyzes the proc­ess of preparation of skilled workmen for rural cultural establish­ments, researches the growth of educational level of workmen of cul­ture as well as the dynamics of the development of network of clubs in Volyn villages in 1960s — 1970s.