Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ПИТАННЯ НАЦІЄТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗЕМСЬКИХ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ
joomla
ДО ПИТАННЯ НАЦІЄТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗЕМСЬКИХ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ
Історія - Інтелігенція і влада

I. Г. Верховцева

Ключові слова: земства, нація, українці, земські наймані пра­цівники.

Ключевые слова: земства, нация, украинцы, земские наемные служащие.

Key words: Zemstvos, nation, Ukrainians, hired employees of a Zemstvo.

Адекватні уявлення українців про своє минуле, безумовно, сприяють вирішенню завдань піднесення їх національної свідо­мості та соціальної активізації в сучасних умовах. Одним з до­леносних періодів вітчизняної історії, коли активізувались про­цеси українського націєтворення, є пореформенна доба 60-х рр. XIX ст. — початку XX ст. Протягом цього періоду в житті нашого народу сталися значні соціокультурні зміни. Чималою мірою вони пов’язані з розвитком в Україні земського самовря­дування та організаційною і просвітницькою працею земських діячів. Під останніми в історичній літературі часто розуміють всіх, хто так чи інакше був причетний до діяльності земських установ. Серед них — земські гласні, які обиралися у ході ви­борів складу цих установ; чиновники; а також ті, кого земство наймало працювати як вчителів земських шкіл, працівників земських лікарняних, санітарних, статистичних закладів, аг­рономів тощо. Сучасники називали їх «третім елементом у земстві». Саме ця армія земських працівників реалізовувала у життя земські проекти, під час виконання своїх службових обов’язків безпосередньо контактувала з населенням, прище­плюючи йому нові знання, навички, надаючи «земську допо­могу».

Плоди земської діяльності, її націєтворчий характер відзна­чались українськими істориками та громадсько-політичними діячами кінця XIX-XX ст. Серед них М. П. Драгоманов [1, 471­472], С. Русова [2, 56], К. Мацієвич [3, 37] С. Петлюра [4, 222], Н. Полонська-Василенко [5, 315], О. Моргун [6, 63], I. Лисяк - Рудницький [7, 147]. Зокрема, Симон Петлюра, перебуваючи в еміграції та аналізуючи здобутки і прорахунки визвольної боротьби українців, в одному зі своїх листів у 1922 р. називав земську роботу «чорною працею», якою творилися «справжні національні цінності» [4, 222]. Віддав шану земській діяльнос­ті видатний діаспорний дослідник І. Лисяк-Рудницький. В есе «Роля України в новітній історії» він з «земською працею», зокрема, пов’язував «зародження новітньої української нації» [7, 147].

Активно досліджують земську діяльність і сучасні вітчизня­ні історики. У колі їх наукової уваги освітня, медична, агро­номічна, статистична, громадська та інші види земської роботи [8]. Натомість у цілому ці дослідження створюють доволі без­лику картину земської діяльності, лише незначна частина на­укових розвідок присвячена особистостям з числа українських земців [9]. При цьому, на наш погляд, найманим земським пра­цівникам належної уваги вітчизняні дослідники досі не приді­лили, хоча, слід відмітити, останніми роками у науковій пері­одиці з’явились перші спроби створення історичного портрету цієї когорти земських службовців [10]. На часі, на нашу думку, з’ясування інтелектуальних, соціокультурних чинників того глибокого за своїм змістом явища, яке сучасники називали «земська служба» і яке не тільки пов’язувалось з виконанням земськими працівниками своїх професійних обов’язків, а й з соціальним служінням своєму народові, реалізацією життєвого призначення, що зачипало екзистенціальну сферу людського буття і яке християнин завжди пов’язував з служінням ближ­ньому, а через це — і Богові. Не прагнучи всебічного висвіт­лення проблеми, вважаємо доцільним у контексті зазначеного виділити окремо питання формування національної свідомості самих земських найманих працівників як складову їх націє - творчої діяльності, адже своєю професійною роботою вони не тільки сприяли процесам націєтворення в Україні, а й самі були його продуктом. їх уявлення про сенс і результати зем­ської праці, прагнення «прислужитись» своєму народові спри­яли перетворенню «третього елемента» на повноцінного пред­ставника української нації, певною мірою — її інтелектуальний і діловий провід. Спробуємо з’ясувати, під впливом яких чин­ників формувалась національна свідомість земських найманих працівників і яке значення це мало в умовах націєтворення другої половини ХІХ — початку XX ст.

У сучасній гуманітаристиці досі не вироблено єдиної дефі­ніції поняття «нація» [11, 49], адже осмислення цього фено­менального суспільного явища триває. Натомість серед різно­маніття підходів до вирішення цієї проблеми (кожний з яких має сенс на існування через те, що висвітлює одну чи кілька з багатьох граней цього явища), на переконання британського дослідника Е. Сміта, варто виокремити такі, що зосереджують увагу на «об’єктивних» чинниках націєтворення (мова, релі­гія, звичаї, територія тощо), і таких, що надають особливого значення «суб’єктивним» чинникам (ставлення, сприймання, почування) [12, 18]. Саме на останніх акцентує дослідницьку увагу інший авторитетний фахівець з питань націоналізму — Б. Андерсон. Позиції, висловлені ним у дослідженні «Уявленні спільноти: Міркування щодо походження й поширення націо­налізму», переконують в необхідності уважного ставлення до «суб’єктивних» чинників націєтворення і спонукають до по­дальших міркувань щодо їх відповідності процесам українсько­го націєтворення другої половини XIX — початку XX ст. Не применшуючи значення «об’єктивних» чинників, спробуємо зіставити позиції, окреслені останнім дослідником, з умова­ми професійної діяльності земських найманих працівників і з’ясувати, чи сприяли вони формуванню лояльного ставлення «земського третього елемента» до населення регіонів та почут­тя соціальної солідарності з ним і піднесення національної сві­домості земців.

Серед потужних чинників, що впливають на формування національної свідомості людини Б. Андерсон виокремлює три атрибути влади (під владою логічно розуміти і владу місцеву, зокрема «владу» земств у своїх регіонах) — перепис, карту, музей. Вони, на думку дослідника, формували спосіб, в який «осмислювалась» «природа людських спільнот», «географія во­лодінь» і «легітимність походження» [12, 204]. Важко не по­мітити, що певні види земської діяльності цілком відповідають узагальненням британського дослідника. Можна стверджува­ти, що земські статистичні переписи регіонів, їх населення були, користуючись термінологією Андерсона, «абстрактною квантифікацією», «серіалізацією індивідів» [12, 14] і сприя­ли «матеріалізації» уявлень земських статистів та інших ка­тегорій найманих працівників про регіон, його мешканців, на поліпшення добробуту яких вони витрачали свої зусилля. Це, безумовно, зумовлювало виникнення почуття соціальної со­лідарності з місцевим населенням, формувало уявлення про спільноту, якою опікувались земці. Створені на підставі цих переписів карти регіонів, що з необхідністю використовувались у земській культурно-господарській роботі, формували «геогра­фію володінь» з «називанням простору» [12, 14]. У цілому, ра­зом з переписами, це робило свій внесок у формування в земців уявлень про спільноту, яку пізніше фахівці-гуманітарії відреф - лексують у категоріях нації.

Надзвичайну роль у формуванні уявлень про місцевість та населення регіонів, де працювали земці, відігравали земські музеї. До числа явищ такого ж порядку можна віднести і ви­ставки, що влаштовувались земствами на повітовому, губерн­ському та загальноімперському рівнях [14]. Зібраний в ході їх організації етнографічний матеріал, за термінологією Ан­дерсона, був «екуменічною, світською генеалогізацією» [12, 204], яка сприяла усвідомленню земськими працівниками свого коріння, адже переважна більшість з них, як правило, була місцевого походження. Зрозуміло, що це підсилювало по­чуття соціальної солідарності і надавало екзистенційного сен­су їх праці, про що зазначалось вище. Не менш важливим уявляється і твердження науковця про те, що «омузеювальні» уявлення [12, 221] про минуле свого народу, за висловом Ан­дерсона, «легітимізували» діяльність управлінців, у нашому випадку — земців [12, 204].

Наголошуючи на близькості національних почуттів релігій­ним, Б. Андерсон проводить аналогію між мандрами пілігрі - мів часів релігійних спільнот та переміщеннями чиновників - управлінців у часи секуляризованих держав. Ті й інші, на думку дослідника, через «співпережиття колективної мандрів­ки» їх учасниками породжували «усвідомлення пов’язаності» [12, 79]. Ці міркування британського дослідника спонукають провести аналогію зі службовими переміщеннями земських лікарів, статистів, агрономів у межах своїх повітів, губерній при виконанні ними профісійних обов’язків. Зрозуміло, що такі переїзди були імпульсом для формування почуття єдиної спільноти зі своїм народом, підносили національну свідомість земських працівників.

Нарешті, не можна не згадати про роль провінційної преси у націєтворенні, на чому також наголошує Б. Андерсон: «зі специфічної групи колег-читачів», зазначає він, створювалась уявлена спільнота [12, 86]. Співпрацюючи у видавничій зем­ській діяльності як кореспонденти або постачальники інформа­ції, послуговуючись інформацією, наданою колегами, земські працівники, безумовно, усвідомлювали себе складовою великої соціальної спільноти — мешканців повіту, мешканців губернії. Подальше спілкування з колегами на з’їздах земських медиків, вчителів, агрономів, статистів сприяло перетворенню цих уяв­лень на уявлення більш високого порядку — мешканців країв (українського Півдня, Правобережжя, Лівобережжя).

У роки революцій 1917 — 1920 рр. величезна армія зем­ських найманих працівників завдяки реформам Тимчасового уряду та перетворенням національних урядів, по суті, стала до управління країною і виступила як репрезентант інтересів українців [16; 17]. Безумовно, це стало можливим і через те, що задовго до початку революцій у земських найманих пра­цівників сформувалось почуття соціальної солідарності зі сво­їм народом. Доля земців у революційних подіях тої бурхливої доби ще чекає свого ретельного дослідження, але зрозуміло, що сформовані у практичній діяльності на користь місцевого люду уявлення земців про себе як його представників, переконання у необхідності цієї діяльності задля спільної праці на користь усього населення не постали раптово, а були результатом напо­легливої, тривалої і сумлінної роботи як найманих працівників земства.

Джерела та література

1. Драгоманов М. П. Листи на Наддніпрянську Україну // Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. — Т. 1. — К.: Наукова думка, 1970. — С. 428-482.

2. Русова С. Українські земства в справі заведення народної освіти // Світло. — 1911. — Кн. 3. — Листопад. — С. 32-57.

3. Мациевич К. Роль правительства, земства и других организа­ций в деле поднятия сельского хозяйства. — X.: Агрономический журнал, 1913. — 37 с.

4. Петлюра С. В. Лист до генерала-хорунжого Миколи Удовиченка // Петлюра С. В. Статті. — К., 1993. — С. 220-228.

5. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України.: У 2 т. — Т. 2. — К.: Либідь, 1993. — 606 с.

6. Моргун О. Українські діячі в земствах // Український історик. —

Ч. 1-3 (21-23). — 1969. — С. 56-64.

7. Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії // Лисяк - Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. — Т. 1. — К.: Основи, 1994. — С. 145-171.

8. Захарова І. В. Підготовчі заходи земств по запровадженню сис­теми загальної початкової освіти в Україні на початку XX ст. // Проблеми історії України XIX — початку XX ст. — К., 2000. — С. 228-236.; Рогоза О. М. Діяльність земств України по створенню і розвитку системи охорони народного здоров’я (1864-1917 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. — Харків, 2002. — 14 с.; Бакуменко О. О. Роль історичного досвіду земств у формуванні громадянського суспільства в Україні // Матеріали Міжнарод­ної науково-практичної конференції «Україна наукова’ 2003». 16-20 червня 2003 р., Дніпропетровськ — Черкаси. — Т. 7. — Історія. — Дніпропетровськ, 2003. — С. 3-4.; Макієнко О. А., Єжова О. В. Земські статистичні описи Херсонської губернії як джерело вивчення демографічної ситуації на Півдні України у 80-х рр. ХІХ ст. // Південний архів: Збірник наукових праць. — Історичні науки. — Херсон, 2003. — Вип. 11. — С. 11-24.; Верхо­вцева І. Г. Роль земств в адаптації селянства до ринкових умов // П’ятий конгрес Міжнародної асоціації україністів. — Ч. 2. — Іс­торія. — Чернівці, 2004. — С. 126-128.; її ж. Участь земств Пра­вобережної України у соціальній допомозі населенню // Науковий вісник ІДГУ. — Ізмаїл, 2004. — Вип. 17. — С. 6-10.

9. Макієнко О. А. Ф. О. Василевський — статистик Херсонського зем­ства (до 150-річчя від дня народження) // Південний архів: Збірник наукових праць. — Історичні науки. — Херсон, 2003. — Вип. 12. — С. 96-107.; Його ж. А. М. Грабенко і розвиток земського самовряду­вання на Півдні України (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) // Півден­ний архів: Збірник наукових праць. — Історичні науки. — Херсон, 2004. — Вип. 15. — С. 81-92.; Коник Н. В. Директор Херсонського земського сільськогосподарського училища А. О. Ніколаєв: штріхи біографії // Південний архів: Збірник наукових праць. — Історичні науки. — Херсон, 2003. — Вип. 12. — С. 128-133.

10. Кузовова Н. М. Земсько-освітянська інтелігенція Херсонської гу­бернії: характерні риси та діяльність // Південний архів: Збір­ник наукових праць. — Історичні науки. — Херсон, 2006. — Вип. 23. — С. 232-239.

11. Оніщенко І. Основи етнодержавознавства — К.: Видавництво Єв­ропейського університету, 2004. — 168 с.

12. Сміт Е. Д. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. — К.: Видавни­цтво «К. І. С.», 2004. — 170 с.

13. Андерсон Б. Уявлені спільноти: Міркування щодо походження й поширення націоналізму. — К.: Критика, 2001. — 171 с.

14. Верховцева І. Г. Земства України — організатори і учасники Все­російської 1913 року виставки у Києві // Науковий вісник Ізмаїль­ського державного педагогічного інституту. — 2000. — Вип. 8. — С. 8-10.

15. Верховцева І. Г. Земства Правобережної України у розбудові на­ціональної культури // Науковий вісник Ізмаїльського держав­ного гуманітарного університету. — Ізмаїл, 2005. — Вип. 19. — С. 6-10.

16. Верховцева І. Г. Земства України у Національно-демократичній революції 1917-1920 рр. // Матеріали V Буковинської міжнарод­ної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю за­снування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 р., Чернівці. — Т. 1. Історія України. Краєзнавство. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2005. — С. 185-194.

17. Верховцева І. Г. Земський проект Центральної Ради: сутність, умови реалізації, результати // Революції в Україні у ХХ-ХХІ століттях: співзвуччя епох (18-19 листопада 2005 р.). Матеріали І Міжнародної наукової конференції. — Одесса: Вид. Одеського юридичного інституту ХНУВС, 2005. — С. 126-131.

Анотації

Верховцева И. Г. К вопросу нациеобразующей деятельности земских наемных работников в Украине.

Сделана попытка определить факторы формирования нацио­нального самосознания земских наемных служащих, которое, как считает автор, было продуктом их профессиональной деятельности и фактором украинского нациогенеза второй половины ХІХ — на­чала ХХ в.

Verkhovtseva I. G. To the question of nation forming activities of hired employees in Ukrainian Zemstvos.

The article is an attempt to define the factors of national aware­ness formation of hired employees of Zemstvos, which, as the author considers, was the result of their professional activity and a factor of creation of the Ukrainian nation during the second half of the 19th and the beginning of the 20th centuries.