І. Ф. Дмитрук

Україна — це держава, яку населяють різні етнографічні групи, що відрізняються між собою способом життя, особли­востями духовної і матеріальної культури. До такої унікальної етнографічної групи належать гуцули. їм притаманна надзви­чайно своєрідна культура, що робить їх особливо цікавими для вивчення.

Етнографічне дослідження Гуцульщини здійснювалось за­вдяки старанням української інтелігенції. В кінці XIX — на початку XX ст. до неї відносились вчителі, духовенство, юри­сти та інші представники освіченої верстви населення, яким була небайдужа доля рідної землі та простого люду. Вони змог­ли чітко усвідомити, наскільки важливим є збереження та ви­вчення самобутньої духовної та матеріальної культури окремих етнографічних груп України. Тому саме завдяки титанічній праці української інтелігенції було зібрано сотні записів з гу­цульськими звичаями та фольклором; досліджено різні аспек­ти традиційної духовної та матеріальної культури гуцулів, які лягли в основу багатьох наукових монографій та статей.

На жаль дана проблема не знайшла належного висвітлення у вітчизняній науковій літературі. Так, П. Арсенич видав пра­ці, присвячені окремим дослідникам Гуцульщини, серед яких є книги про В. Шухевича [1, 2] та родину Заклинських [3]; на­укові статті про А. Онищука [4], П. Шекерика-Дониківа [5] та інших. Також цікаві відомості про представників української інтелігенції, які займалися вивченням етнографії Гуцульщини подають О. Сапеляк [6], I. Пелипейко [7], В. Качкан [8, 9]. Не­зважаючи на це й досі немає праці, яка б змогла узагальнити увесь наявний матеріал з даної теми.

Тому мета даної наукової розвідки полягає в тому, щоб проаналізувати та показати внесок української інтелігенції у вивчення етнографії Гуцульщини. Зокрема, автор даної стат­ті спробує дослідити рівень вивчення матеріальної та духовної культури гуцулів представниками міської та сільської україн­ської інтелігенції; проаналізувати їхні наукові праці та виділи­ти коло питань, які отримали недостатнє висвітлення в етно­графічних працях кінця XIX — першої половини XX ст.

Перші наукові розвідки стосовно Гуцульщини мали харак­тер нотаток. Вони давали мало достовірних матеріалів і досить часто суперечили одна одній. Розпочали дослідження Гуцуль­щини діячі “Руської трійці” ще в середині XIX ст. [10].

Згодом ініціативу щодо вивчення етнографії Гуцульщини підхопили й інші представники української інтелігенції. Се­ред них був і відомий громадський діяч та науковець Мелітон Бучинський. Він проявив себе і як спостережливий етнограф. Так, цінними є його записи у щоденнику, зроблені після ман­дрівки по Гуцульщині влітку 1867 р. Він не тільки записав піс­ні та перекази про Олексу Довбуша, а й докладно описав побут і звичаї гуцулів на полонинах. Тут також знаходимо назви і по­яснення різних знарядь праці разом з відповідними малюнка­ми. М. Бучинський зробив замальовки різних гуцульських сіл та господарських будівель; вивчав гуцульський діалект [11].

Багато долучилися до запису та вивчення гуцульських зви­чаїв, фольклору й сільські священики. Так, у XIX ст. на Гу - цульщині жив і працював священик В. Козарищук. Він зібрав багато матеріалів про похоронні звичаї гуцулів, їх вірування та забобони, які, на жаль, так і не були опубліковані [12].

У 1863 р. світ побачила праця Софрона Витвицького “Про гуцулів”, яка фактично була першою книгою, повністю при­свяченою цьому краю. У ній С. Витвицький спробував узагаль­нити увесь наявний матеріал з етнографії Гуцульщини. Так, автор розповідає про розселення гуцулів; наводить різні існую­чі на той час теорії про походження гуцулів; описує їх житло, господарство, вірування, одяг, мову. Упродовж усієї праці про­стежується власний погляд автора на гуцулів. Особливо його вразили такі риси їхнього характеру, як незалежність і гордо­витість. Загалом автор зумів узагальнити та показати основні особливості життя гуцулів [13].

У 90-х рр. XIX ст. широко розгортається фольклорно-етно­графічна діяльність на Гуцульщині. Налагоджується регуляр­на робота по записуванню народної творчості за певними про­грамами, встановлюються безпосередні зв’язки із збирачами фольклору на місцях. Збирання та публікація народної твор­чості здійснюється на рівні наукових досягнень народознавст­ва того часу. З цього приводу I. Франко писав: “Виробляються збирачі нового типу, такі, як Осип Роздольський, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, що обіймаючи широкі наукові горизонти рівночасно стараються вичерпати запас етнографі­чних фактів у певній околиці, подати, приміром, увесь репер­туар пісень, оповідань даної околиці і, з другого боку, обняти запас доступного однорідного матеріалу в цілім краю. У всіх тих збирачів видно порядний метод; записи виходять стеногра­фічно вірні; матеріали записуються від найліпших оповідачів, про яких подаються докладні відомості ” [14].

Говорячи про цей період збирацької роботи на Гуцульщині, I. Франко мав на увазі її чітке керівництво, яке здійснювалось після утворення у Львові Наукового Товариства імені Т. Шев­ченка (далі — НТШ) та Етнографічної секції при ньому. Власне він і став одним з перших керівників даної секції, а його заступ­ником був відомий антрополог Ф. Вовк.

Найбільше долучився до вивчення гуцульського краю відо­мий етнограф В. Шухевич. Вивчати Гуцульщину він почав ще з 1873 р., під час ботанічних екскурсій по Карпатських горах. Побачивши цей мальовничий край та його жителів, він був вражений їх оригінальним побутом, мистецтвом і фольклором. В. Шухевич починає ретельно вивчати його духовну і матері­альну культуру. З цією метою він кожного літа виїжджає в гуцульські села, зокрема, Космач і Яворів [15].

Згодом він долучається до збирання експонатів гуцульського мистецтва для багатьох українських та закордонних музеїв. На основі зібраних фольклорних записів він підготував повідомлен­ня про мову та вірування гуцулів; опублікував декілька статей про гуцульські танці, народні музичні інструменти, писанки.

Так, у фонді НТШ у Львові зберігся “Малий словарець ужи­ваних слів гуцульських, зібраних у Жаб’ю” В. Шухевича. По суті — це великий альбом на 92 сторінки, у якому рукою ав­тора зроблено численні замальовки типів людей, гуцульського одягу, життя тощо. Є тут і цікавий пісенний зразок — “Коляда гуцульська”, яка була записана у 1896 р. [16, 17]. Все це пока­зує широке коло зацікавлень дослідника.

Але найвагомішим результатом його багаторічної етнографіч­ної праці була п’ятитомна монографія “Гуцульщина”. Її перша частина вийшла у Львові в 1899 р. [18]. У ній В. Шухевич опи­сав природні умови проживання гуцулів; їх антропологію та окремі психологічні риси, а також звернув увагу на особли­вості гуцульського села, церкви, одягу та їжі [19]. В подаль­ших частинах “Гуцульщини” етнограф досліджує матеріальну культуру гуцулів, традиції святкування різних календарних та родинних свят і гуцульську демонологію.

Ця ґрунтовна монографія змогла побачити світ не лише за­вдяки праці В. Шухевича, а й важкій збирацькій роботі бага­тьох сільських священиків та вчителів. Серед них варто відзна­чити священика О. Волянського та вчителя Т. Кисілевського. Вони записали від селян багато переказів, легенд та звичаїв, які лягли в основу п’ятитомної “Гуцульщини” [20]. Також

В. Шухевич при написанні своєї праці, неодноразово звертався за допомогою до фахівців з окремих питань. Так, при написан­ні розділу про традиції гуцульського лікування, він консульту­вався з В. Кобринським [21].

“Гуцульщина” В. Шухевича була високо оцінена його су­часниками. Вона отримала схвальні відгуки від багатьох відо­мих науковців того часу, серед яких можна назвати І. Франка, В. Гнатюка, Ф. Вовка та багатьох інших [22].

Багато зробив для дослідження етнографії Гуцульщини й В. Гнатюк, який на початку XX ст. був секретарем Етнографіч­ної комісії. З-під його пера вийшло багато цікавих наукових монографій, статей та різноманітних збірників з фольклорни­ми записами. Так, він упорядкував зібрані записи про похорон­ні звичаї на Гуцульщині, причому у праці подав й детальний аналіз історіографії з даної проблеми [23].

Також В. Гнатюк у праці “Причинки до пізнання Гуцуль - щини” вмістив погляди сільських інтелігентів на гуцулів у се­редині XIX ст. Серед них є описи священика М. Козаневича, надвірнянського мандатора Мяновського та урядовця Т. Краха. В. Гнатюк, подавши ці записи, зміг показати поширені серед представників тогочасної інтелігенції погляди на спосіб життя, характер та звичаї гуцулів. Дослідник не лише записує все по­чуте, а й ретельно аналізує та прагне позбутися хибних точок зору, які побутують серед інтелігенції [24].

Записував В. Гнатюк й гуцульські колядки, щедрівки, леген­ди. Як приклад, він вивчав походження назви, хронологічні та генетичні витоки, взаємини з іншими видами пісенності і си­стематизацію коломийок [25]. Багато уваги дослідник приді­ляв й рецензуванню етнографічних праць про Гуцульщину, які виходили в той час. Так, він прорецензував 3 роботи відомого австрійського етнографа Р. Кайндля. Ці рецензії становлять особливу цінність для науковців, тому що їх можна постави­ти на рівень статті і трактувати як вміло підібраний, науково опрацьований фактичний матеріал [26].

У Косівському повіті на Гуцульщині плідно працював по збору етнографічного матеріалу учитель Лука Гарматій. Він вчителював у таких гуцульських селах як Голови, Красноїлля та Ростоки [27]. Етнограф записав багато текстів колядок та щедрівок, які переслав В. Гнатюку [28].

Колоритним записувачем був селянин Петро Шекерик-До - ників. Ще з 1З років він почав записувати легенди про опри­шків і посилав їх до В. Гнатюка. Кожне оповідання містило ім’я інформатора, а також час та місце запису. Згодом він сам опублікував статті про похоронні обряди Гуцульщини; описав традиції під час народження та хрестин дитини і гуцульську коляду [29].

Також у 19З5 р. П. Шекерик-Доників заснував часопис “Гу­цульський календар”. У ньому подавалась коротка інформа­ція про соціально-політичне становище краю, етнічний склад населення, його культурно-побутові та родинні традиції і зви­чаї, релігійні вірування. Журнал користувався широкою попу­лярністю серед простого люду. На жаль, в той час було видано лише два номери, оскільки початок Другої світової війни пере­рвав цей процес. Лише з 1996 р. було відновлено видавництво одноіменного часопису [З0].

Трагічною була й доля засновника журналу. За активну гро­мадську діяльність П. Шекерика-Дониківа у 1940 р., разом з братом Василем, було заслано в Сибір, де він і помер [З1].

Займалися збирацькою роботою й такі вчителі на Гуцуль - щині, як Д. Бойчук з с. Текуча, М. Матвійчук з Ясеніва Горі­шнього та Брустурів, М. Тим’яківна з Бабина та багато інших [З2]. У Печеніжині учень гімназії I. Чупрей записував легенди, небилиці і вірування. Його записи були позитивно оцінені Ет­нографічною комісією НТШ [ЗЗ].

У 1909 р. НТШ у Львові надрукувало роботу вчителя з с. Зелениці Надвірнянського повіту A. Онищука про гуцульську демонологію. Вона містила унікальні легенди про всіх міфоло­гічних істот, в яких вірили гуцули. Також A. Онищук цікавив­ся й матеріальною культурою гуцулів. Свідченням цього є його праці про їжу та залишки первісної культури на Гуцульщи - ні. Його роботу високо оцінили сучасники. Так, В. Гнатюк на­звав A. Онищука третім серед дослідників Гуцульщини, після В. Шухевича і P. Кайндля [З4].

В 1869-1877 рр. P. Заклинський на Гуцульщині запису­вав коломийки, казки, народні історичні перекази. Також він опублікував цікаву наукову статтю під назвою “Гуцули”, в якій детально охарактеризував їх заняття, їжу, житло. По­зитивним моментом у дослідженні Заклинського було те, що він не ідеалізував життя гуцулів, а правдиво відтворив їх побут [35].

Згодом роботу Р. Заклинського продовжив його син Бог­дан. У 1918 р. він опублікував статтю “Народна пожива у Косів - ськім повіті”. У ній дослідник враховує особливості харчування кожного села, способи приготування окремих страв та наголо­шує на особливостях раціону багатого та бідного населення Гу­цульщини [36].

Захоплювався Гуцульщиною й І. Франко. Його перше зна­йомство з цим чарівним краєм розпочалося у 1880 р., коли він відпочивав у Нижньому Березові. З того часу письменник майже щороку приїжджав на Гуцульщину. Він розпочав збір фольклорних матеріалів, які не лише публікував, а й викорис­товував у своїх художніх творах [37].

І. Франко цікавився й походженням гуцулів, а також від­значав особливості їхньої культури та побуту. Так, він писав: “Гірняки в нас здавна провадили життя більш скотарське, ніж рільниче і заховали до наших днів багато таких архаїзмів у мові, одежі, способі життя, звичаях і віруваннях, які на долах давно пережилися і попали в забуття” [38].

Проводив свої антропологічні дослідження гуцулів й відо­мий науковець Ф. Вовк. Зокрема, проведені дослідження пе­реконують, що гуцули галицькі, буковинські й закарпатські майже цілком ідентичні з етнографічного й антропологічного боку [39].

Також в результаті його численних наукових досліджень було опубліковано ґрунтовну монографію з етнографії та антро­пології України. Незважаючи на те, що праця розповідає про увесь український народ, вона містить багато цікавих даних, які взяті з Гуцульщини [40].

Долучився до вивчення гуцульського краю й вчитель з с. Го­лови М. Ломацький. Він записував фольклорні та етнографічні матеріали, які лягли в основу його численних художніх та на­укових праць. На жаль, в 1944 р. він змушений був емігрувати за кордон, проте не залишив своєї дослідницької праці. М. Ло­мацький є автором таких відомих книг, як “Гомін гуцульської давнини”, “Країна чарів і краси”, “Гуцульський світ” та бага­тьох інших, в яких описує традиційну матеріальну та духовну культуру гуцулів [41].

Отже, бачимо, що внесок української інтелігенції кін­ця XIX — першої половини XX ст. в дослідження етнографії Гуцульщини великий. Нею було зібрано значний фактичний матеріал, який ліг в основу багатьох наукових монографій і статей. Дослідники даного періоду змогли підняти ряд важли­вих питань, які стосуються маловивчених проблем етнографії Гуцульщини. Зокрема, детально вивчено звичаї гуцулів під час релігійних та родинних свят, демонологію, а також були зроб­лені описи гуцульського одягу, їжі, житла та господарства.

Проте у цих працях були і певні недоліки, які полягали в тому, що вчені не завжди публікували перевірені факти або послуговувались працями іноземних вчених, які іноді невірно тлумачили окремі аспекти життя та побуту гуцулів. Так, мало уваги дослідники приділили вивченню гуцульських традицій під час народження дитини та ініціацій молоді, традиційного лікування та інших питань. Але, не зважаючи на це, здобутки української інтелігенції високі і ми ще й досі посилаємось на праці даного періоду та намагаємось дослідити окремі питання з етнографії Гуцульщини, які підняли дослідники того часу. Проте залишається ще багато “білих плям” у даній темі, що робить її актуальною для подальшого вивчення.

Джерела та література

1. Арсенич П. Володимир Шухевич (1849-1915). Життя і культурно - громадська та етнографічна діяльність. До 150-річчя від дня народ­ження. — Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 1999. — 88 с.

2. Арсенич П. Рід Шухевичів. — Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 2005. — 264 с.

3. Арсенич П. Родина Заклинських. — Івано-Франківськ, 1995. — 56 с.

4. Арсенич П. Етнографічна діяльність Антона Онищука // Народна творчість та етнографія. — 1989. — №4. — С. 22-28.

5. Арсенич П. Народознавець і громадський діяч Гуцульщини // Вер­ховинські вісті. — 1999. — №16 (16 квітня). — С. 2.

6. Сапеляк О. Етнографічні студії в Науковому товаристві ім. Т. Шев­ченка (1898-1939 рр.). — Львів, 2000. — 208 с.

7. Арсенич П., Пелипейко І. Дослідники та краєзнавці Гуцульщини. Довідник. — Косів: “Писаний Камінь”, 2002. — 280 с.

8. Качкан В. З когорти етнографів (На берегах творчої біографії

В. Шухевича) // Народна творчість та етнографія. — 1993. — №3. — С. 3-8.

9. Качкан В. Українське народознавство в іменах: у 2-х частинах. На­вчальний посібник. Ч. 1 / за ред. А. Москаленка. — К.: “Либідь”, 1994. — 336 с.

10. Костючок П. Гуцульщина в етнографічних дослідженнях кінця XIX — початку XX ст. // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — Івано-Франківськ, 2004. — Випуск VIII. — С. 138.

11. Полєк В., Арсенич П. Мелітон Бучинський: голос правди і гро­мадянськості // Українство: національно-духовні виміри. Збірник наукових праць і матеріалів. — Івано-Франківськ: НТШ. Івано - Франківський осередок, 2005. — С. 361-362.

12. Арсенич П., Пелипейко І. Дослідники та краєзнавці Гуцульщини. Довідник. — Косів: “Писаний Камінь”, 2002. — С. 124.

13. Витвицький С. Історичний нарис про гуцулів. — Коломия: “Світ”,

1993. — 95 с.

14. Хланта І. Коштовні перлини Карпат / Казки Карпат: Українські народні казки. — Ужгород, 1989. — С. 18.

15. Арсенич П. Володимир Шухевич (1849-1915). Життя і культурно - громадська та етнографічна діяльність. До 150-річчя від дня народ­ження. — Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 1999. — С. 30-31.

16. Качкан В. З когорти етнографів (На берегах творчої біографії

В. Шухевича) // Народна творчість та етнографія. — 1993. — №3. — С. 5.

17. Качкан В. Українське народознавство в іменах: у 2-х частинах. На­вчальний посібник. Ч. 1 / за ред. А. Москаленка. — К.: “Либідь”,

1994. — С. 110.

18. Арсенич П. Рід Шухевичів. — Івано-Франківськ: “Нова Зоря”, 2005. — С. 140-141.

19. Шухевич В. Гуцульщина. Ч. 1. // Матеріали до українсько-руської етнології. — Львів, 1899. — Т. 2. — 146 с.

20. Арсенич П., Пелипейко І. Дослідники та краєзнавці Гуцульщини. Довідник. — Косів: “Писаний Камінь”, 2002. — С. 46, 116.

21. Арсенич П. Криворівня в житті і творчості українських письмен­ників, діячів науки й культури. — Івано-Франківськ: “Нова Зоря”,

2000. — С. 96.

22. Арсенич П. Збірка Володимира Шухевича “Гуцульщина” в оцінці українських та зарубіжних вчених // Народна творчість та етно­графія. — 2004. — № 6. — С. 23-27.

23. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди // Етнографічний збірник. — Львів, 1912. — Т. ХХХІ-ХХХІІ. — С. 131-424.

24. Гнатюк В. Причинки до пізнання Гуцульщини // Записки НТШ. — Львів, 1917. — Т. СХХІІІ-СХХ^. — С. 1-58.

25. Шумада Н. Коломийка у дослідженнях В. Гнатюка // Народна твор­чість та етнографія. — 1992. — №2. — С. 23.

26. Маланчук В. Розвиток етнографічної думки в Галичині кінця

ХІХ — початку ХХ ст. — К.: “Наукова думка”, 1977. — С. 88-89.

27. Попов П. Дослідник культури гуцулів // Народна творчість та ет­нографія. — 1969. — №6. — С. 46-48.

28. Арсенич П. Этнографическое изучение Гуцульщины народными учителями // Карпатский сборник. — М.: “Наука”, 1976. — С. 144.

29.3еленчук В. Етнографічні гуцулознавчі записи П. Шекерика-Дони - кового // Верховинські вісті. — 1999. — №17 (23 квітня). — С. 3.

30. Шкрібляк П. Відродження доброї традиції // Гуцульський кален­дар на 1996 р. — С. 15-16.

31. Арсенич П. Народознавець і громадський діяч Гуцульщини // Вер­ховинські вісті. — 1999. — №16 (16 квітня). — С. 2.

32. Арсенич П. Етнографічна діяльність на Гуцульщині народних учи­телів // Гуцульська школа. — 1995. — №2. — С. 13.

33. Сапеляк О. Етнографічні студії в Науковому товаристві ім. Т. Ше­вченка (1898-1939 рр.). — Львів, 2000. — С. 51.

34. Арсенич П. Етнографічна діяльність Антона Онищука // Народна творчість та етнографія. — 1989. — №4. — С. 23-24.

35. Арсенич П. Родина Заклинських. — Івано-Франківськ, 1995. — С. 12-14.

36. Арсенич П. Етнограф Б. Р. Заклинський // Народна творчість та етнографія. — 1987. — №3. — С. 53.

37. Франко І. О гарний ти, краю! Твори про Гуцульщину і гуцулів. — Косів: “Писаний Камінь”, 2006. — С. 393-412.

38. Воропай О. Іван Франко як етнограф і фольклорист // Визвольний шлях. — 1966. — Кн. 10. — С. 1147.

39. Бурдуланюк В. Творча співпраця народознавців Галичини й Над­дніпрянської України в кінці ХІХ — на початку XX ст. // Галичи­на. — 2005. — №11. — С. 196.

40. Вовк В. Студії з української етнографії та антропології. — К.: “Ми­стецтво”, 1995. — 336 с.

41. Ломацький М. Гуцульський світ. — Косів: “Писаний Камінь”, 2005. — С. 7-11.

Анотації

Дмитрук И. Ф. Вклад украинской интеллигенции в изучение эт­нографии Гуцульщины (конец XIX — первая половина XX века)

В статье сделана попытка исследовать вклад украинской интел­лигенции в изучение этнографии Гуцульщины в конце ХІХ — на­чале ХХ века. Особое внимание уделяется роли украинской интел­лигенции в изучение материальной и духовной культуры гуцулов, а также сделан анализ этнографических исследований Гуцульщи- ны данного периода.

Dmytruk I. F. Ukrainian intelligentsia’s contribution to the re­searches of Gutsulshchyna ethnography (late 19th — early 20th cen­turies).

The author makes an effort to investigate the Ukrainian intel­ligentsia’s contribution to the researches of Gutsulshchyna ethnog­raphy in late 19th — early 20th centuries. Special attention is given to the Ukrainian intelligentsia’s role in the research of material and spiritual culture of the gutsuls. Ethnographic researches of Gutsulsh­chyna of the given periods are analyzed.