Головна Історія Інтелігенція і влада АГРАРНА СКЛАДОВА «НАРИСІВ ПРОГРАМИ УДХП» В. ЛИПИНСЬКОГО
joomla
АГРАРНА СКЛАДОВА «НАРИСІВ ПРОГРАМИ УДХП» В. ЛИПИНСЬКОГО
Історія - Інтелігенція і влада

C. В. Зборець

Ключові слова: українська аграрна сфера, програма УДХП, су­веренність українського народу, приватна власність на землю.

Ключевые слова: украинская аграрная сфера, программа УДХП, суверенность украинского народа, частная собственность на землю.

Key words: Ukrainian agrarian sector, program UDHP, sovereign­ty of the Ukrainian people, private property as the foundation of the economy.

В контексті українського консерватизму проблема поглядів

В. Липинського на реформування української аграрної сфери, на ставлення держави до приватної власності на землю посі­дає важливе місце. Ця проблематика неодноразово розгляда­лась в українській історіографії. Початок її дослідження був покладений ще соратниками В’ячеслава Кириловича, зокрема Д. Дорошенком [3], С. Шеметом [17]. І сьогодні наукова спад-


Щина В. Липинського цікавить вчених України. Так, у працях Ф. Турченка, Н. Заліської [14], О. Любовець [10], Н. Ковальо­вої [4] та В. Масненка [12] розглядаються ідейні і програмні засади Української демократичної хліборобської партії.

У вирішенні аграрних перетворень В. Липинський мав ви­разну національну позицію, він впевнено доводив, що без при­ватної власності на землю не може існувати нація. Хліборобська ідеологія, як спадщина В. Липинського, залишається нагальною для України, як в дослідженнях з історії, політології, соціоло­гії, історіософії, так і у розв’язанні багатьох проблемних питань сучасного життя. Основний зміст «Нарисів програми УДХП» — державна незалежність України та збереження приватної влас­ності на землю. Саме тут можна шукати реальні початки фор­мування «хліборобської ідеології» В. Липинського. У «Нарисі програми УДХП» він виклав ціннісні орієнтації хліборобського руху, тим самим партія репрезентувала свій національно - консервативний політичний напрямок. Діяльність партії мала ґрунтуватися на таких фундаментальних принципах: суверен­ність українського народу; приватна власність як основа народ­ного господарства; парцеляція за викуп поміщицьких маєтків для задоволення потреб малоземельних селян і залишення в ру­ках попередніх власників такої кількості землі, яку встановить Український сейм [4, с. 63]. Особливо цікавим, на наш погляд, є третій розділ програми: «Справи економічні», де подано роз­горнуте обґрунтування аграрної складової програми УДХП. Слід зауважити, що побудована вона на ґрунтовному аналізі аграр­них відносин в Україні, що вигідно вирізняє її серед аграрних проектів інших українських партій того часу. В програмі, зокре­ма, зазначено, що «в найважливішій для нас справі земельній ми мислимо майбутню Вільну хліборобську Україну, як край високо розвиненого, інтенсивного фермерського господарства. Ми будемо йти до того, щоб зникли якнайшвидше пережитки нашої національної неволі: величезні поміщицькі латифундії, котрі могли існувати при дешевих робочих руках, темноті на­родній та піддержці пануючих держав, і витворені панщиною великі, скупчені та бідні українські села» [4, с. 137]. В. Липин­ський подає бачення майбутнього земельної справи в Україні як «розвиненого фермерського сільського господарства». Потрібно замінити «величезні поміщицькі латифундії... та скупчені бідні українські села» на хутори. Майбутні хутори трудового україн­ського селянства, за В. Липинським, повинні будуть «об’єднати хліборобів в могутні кооперативні товариства, де вони зуміють добувати з нашої родючої землі трудом своїм і своєї сім’ї макси­мум того, що вона може дати» [4, с. 137].

Згідно з програмою УДХП В. Липинського тільки українські законодавчі установи повинні були законодавчо закріпити про­ведення аграрної реформи. УДХП домагалася утворення україн­ського державного земельного фонду, куди передбачалося вклю­чити землі приватних власників, які перевищували встановлену законом трудову норму. Механізм вилучення таких надлишків передбачався через викуп в міру потреби за справедливої оцінки. Якщо далі розглядати проект УДХП, то державний земельний фонд повинен був розподіляти землі на хутори такої величини, яка б відповідала якості землі й яка для тієї чи іншої місцевості є найбільш продуктивним типом трудового селянського госпо­дарства. Ці хутори мали передаватися у довічну, спадкову орен­ду. Але передбачалося право фактичної переуступки в цілості тим безземельним або малоземельним українським хліборобам, які самі власними руками обробляють землю.

Для ведення господарства передбачалося надання довгостро­кової державної позики, яка була б запорукою для сільськогос­подарських чи кооперативних товариств, до яких ці хлібороби належали. Мала здійснюватися диференціація державної оренд­ної плати в залежності від якості землі, її розміщення та рівня земельної ренти. На землю, що не ввійшла до державного зе­мельного фонду, передбачалося накласти прогресивний земель­ний податок у залежності від розміру наділу. При цьому держава законодавчо обмежувала право скуповувати землю в одні руки понад норму. Передбачалося знищення будь-яких пережитків панщини у формі неповноправного володіння селянським наді­лом. Відповідно селянин-власник, який не перейшов на хутір державного земельного фонду, мав повне право розпоряджатися землею, як й інші приватні власники [12, с. 24]. За оцінками сучасників, «Нарис програми» носить виразно антикапіталіс - тичний і приховано антидемократичний характер: «Коли для України був страшний той приватно-хозяйственний капіталізм, який прикривався імперіалізмом російським, або австрійським, то ще небезпечнішою стане державна трестіфікація народного хазяйства, з якою прийдуть по війні чужі державні народи, спи­раючись у своїй експансії не тільки, як досі, на своїх пануючих класах, а на силі своїх демократій. I якщо ми задихалися під тя­гарем економічно слабо розвиненої поліцейсько-самодержавної Росії, то чи не задавить нас зовсім — коли останемося і надалі нацією недержавною» [15, с. 304-307]. Помітно, що В. Липин­ський побоюється як приходу капіталізму, так і його посилення за умов демократії. Це побоювання не виражається у нього в фор­мі, наприклад, захисту українського виробника чи українського капіталізму від іноземного, він просто виступає проти капіталіз­му як такого. Якщо говорити про демократію, то В. Липинський наголошував на тому, що «тільки українська демократія може стати твердою опорою української національно-державницької ідеї» [4; 1S]. Державотворчість і приватна власність на землю, на думку В. Липинського, це «визначальні напрямки самовиз­начення й розвитку нації». Тому не випадкові його симпатії до хлібороба, як матеріальної та духовної сили, що має забезпечити автономне існування українського суспільства. У цьому контек­сті доцільно зауважити, що в 20-х роках XX ст. В. Липинський наголошував на необхідності посилення ролі держави у вирішен­ні тодішніх аграрних проблем. Держава, на його думку, повинна регулювати розмір господарств, їхню кількість, сприяти «забез­печенню можливості відходу зайвих робочих рук села і прирос­ту хліборобського населення до інших занять, що забезпечують прожиття» [17, с. 21], тобто також регулювати ринок праці в сільській місцевості. Вирішення різних аграрних проблем, на думку В. Липинського, «мусить відбутися на місцях, за прин­ципом індивідуальним, заходами самої хліборобської кляси під контролем держави, без втручання сторонніх, з хліборобською продукцією не зв’язаних, груп населення» [17, с. 20]. У постре - волюційний час В. Липинський вніс певні корективи у бачення перетворень в аграрній сфері. Першорядним у здійсненні ре­формування аграрної сфери було дотримання індивідуального принципу, який полягав у тому, що посідання землі залежало від власної індивідуальної сили хлібороба дати їй раду. Сама ж реформа мала проводитися хліборобськими органами місцевого самоврядування під контролем держави. По суті, це був новий підхід, що відрізнявся від «трудової норми» з викупом надлиш­ків, яка містилася у програмі УДXП [12, с. 26].

Взагалі, на подробицях проведення аграрної реформи В. Ли­пинський детально не зупинився, проте докладно характеризував ту форму державного ладу, за якої можливо було її здійснити. При цьому приватна власність на землю залишалася незмінною підвалиною аграрного реформування В. Липинського.

Приватна власність на землю завжди оцінювалась неодно­значно. Так і сьогоднішні фахівці цієї справи, спираючись на досвід В. Липинського в «Нарисах програми УДХП», відстою­ють інститут приватної власності на землю, стверджуючи, що людина «...без приватної власності є рабом. Натомість людина, що має приватну власність, за допомогою якої вона здобуває засоби для життя, є економічно вільною. А тому будь-яке при­мусове позбавлення людини приватної власності чи права на неї є насильством» [13, с. 12].

Саме приватна власність активізує господарську творчість людини, вона дає людині спокій і викликає у неї волю до зо­середженої і постійної праці. Власники землі зацікавлені ви­користовувати землю з максимальною вигодою. «Приватна власність на землю є одним з найважливіших чинників поліп­шення інвестиційної привабливості України» [2, с. 21]. Такі погляди сучасних прогресивних економістів. Сьогодні питання приватної власності на землю в національній економіці таке ж актуальне, як і 100 років тому, коли В. Липинський писав: «Які б політичні кунштики не викидали наші й чужі комуніс­ти, есери й уся демократична братія, а приватної власності на землю вони в Україні не знищать, а цим самим хліборобської української кляси не зруйнують» [17, с. 21]. Можна тільки уявити, якого розквіту здобула б українська нація, якби вона еволюційним шляхом розвивалася протягом хоча б останніх 100 років, коли б її обминули всі катаклізми ХХ ст.

Сьогодення підтверджує, що процес зміни земельних від­носин, утвердження інституту приватної власності на землю в Україні є дуже складним та поступовим [11, с. 269]. І цей процес вимагає посилення державного регулювання, яке дасть змогу підвищити ефективність використання сільськогосподар­ських земель і результативність всієї аграрної сфери, і в цьому питанні в великій нагоді будуть звернення до наукового спадку В’ячеслава Липинського.

Джерела та література

1. Богдан А. Продаж землі в Україні / А. Богдан // Вісник податко­вої служби України. — 2001. — № 23. — С. 21-64.

2. Забаревський М. (Дорошенко Д.) В’ячеслав Липинський і його думки про українську націю і державу / М. Забаревський (Доро­шенко Д.). — Відень: видано заходами О. Жеребка, 1925. — 51с.

3. Ковальова Н. Аграрна політика в Україні періоду національно- демократичної революції (1917-1921 рр.) / Н. Ковальова, С. Кор - новенко, Б. Маліновський, О. Михайлюк, А. Морозов. — Черкаси: Ант, 2007. — 280 с.

4. Липинський В. Нарис програми Української демократичної хлі­боробської партії / В. Липинський // В’ячеслав Липинський — історико-політологічна спадщина і сучасна Україна. — К.: Київ - Філадельфія, 1994. — С. 253-256.

5. Любовець О. Аграрна програма Української демократичної хлібо­робської партії / О. Любовнць // Український селянин: Збірник наукових праць. — Черкаси: Черкаський національний універси­тет ім. Б. Хмельницького. — 2005. — Вип. 9. — С. 219-221.

6. Мартин О., Галецька Т. Приватна власність на сільськогосподар­ські землі: погляди Липинського і сьогодення в Україні / О. Мар­тин, Т. Галецька // Науковий вісник НЛТУ України. — Львів: НЛТУ, 2011. — Вип. 21. Економіка, планування і управління га­лузі. — С. 263-269.

7. Масненко В. Погляди В’ячеслава Липинського на аграрну ре­форму в Україні / В. Масненко // Український селянин: Збірник наукових праць. — Черкаси: Черкаський національний універси­тет ім. Б. Хмельницького. — 2008. — Вип.11. — С. 22-26.

8. Соскін О. Приватна власність в Україні має бути священною та недоторканою / О. Соскін // Економічний часопис. — 1999. — № 2. — С. 11-12.

9. Турченко Ф., Заліська Н. В’ячеслав Липинський — ідеолог Укра­їнської демократичної хліборобської партії / Ф. Турченко, Н. За - ліська // В’ячеслав Липинський — історико-політологічна спад­щина і сучасна Україна: матеріали міжнар. конф., м. Київ, 2-6 червня 1992 р. — К.: Київ — Філадельфія, 1994. — С.171-180.

10. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: документи і матеріали : збірка. У 3 т. Т. 2 / Упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольча - ник. — Мюнхен: Сучасність, 1983. — 426 с.

11. Шемет С. Сучасна боротьба за новий світ та аграрна проблема України в освітленні В. Липинського / С. Шемет // Нація в похо­ді. — Берлін, 1940. — 25 грудня. — Ч. 19-20. — С. 9-22.

12. Шморгун О. Основний зміст поняття «українська на­ціональна ідея» / О. Шморгун // Розбудова держа­ви. — 1997. — № 6. — С. 10-19.


Зборец С. В. Аграрная составляющая «Набросков программы УДХП» В. Липинского.

В работе рассмотрены взгляды В. Липинского в 1920-х гг. на ре­формирование украинской аграрной сферы как составляющей про­граммы УХДП. Расскрыты фундаментальные принципы, на кото­рых должна была базироваться деятельность партии: суверенность украинского народа и частная собственность как основа народного хозяйства.

Zborets S. V. Agricultural component of the «Program Outlines of UDHP» by V. Lipinsky.

The paper discusses the views of V. Lipinske in the 1920-s concern­ing the reform of the Ukrainian agrarian sector, as part of the UDHP program. The fundamental principle on which was based the party’s activities, namely: the sovereignty of the Ukrainian people and pri­vate property as the foundation of the economy are shown.