А. І. Скрипник
Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова
За умови трансформаційних процесів сучасної України на авансцену вітчизняної історії вступає нова генерація, яка діє в середовищі політичної свободи і конкуренції. Це закономірне явище актуалізує проблему сприйняття нею цивілізаційних гуманістичних цінностей людства в сфері політичного життя.
Політичні цінності, як світоглядні ідеали і моральні норми, відображають досвід соціуму і є спільними для всіх людей незалежно від будь-яких відмінностей. Вони є невід’ємною частиною політичної культури і політичної свідомості суб’єктів політики і виконують притаманні їм політичні функції: нормативну, мобілізаційну, регулятивну, інтегративну.
В Україні сьогодні визнається нагальна необхідність вивчення політичних цінностей, про що свідчить функціонування “Центру досліджень політичних цінностей” (керівник — О. Доній) та наукові публікації з даної проблеми [1-3]. Гострота наукових дискусій підкреслює значущість проблеми для практики політичної діяльності [4].
Діяльність, як специфічна людська активність, що обумовлена потребами і регулюється свідомістю, є відбиттям суспільного буття в усіх його різноманітних формах. Через діяльність людина впливає на себе, природу, речі, інших людей як об’єкти реального життя. Людина (індивід, особа) в такому разі є суб’єктом діяльності. Але вона перетворює і себе в даному процесі взаємодії між суб’єктом і об’єктом, тому політичну діяльність визначають як суб’єктно-об’єктну взаємодію (антиномію), внаслідок якої створюється нова субстанція.
Політична діяльність теж відображає даний процес взаємодії суб’єкта і об’єкта в складній сфері життєдіяльності, яка пов’язана зі здійсненням влади. Її коріння також проростає з життєвих потреб і їх суб’єктивного відображення. В політичній діяльності потреби суб’єкта співвідносяться з об’єктивними умовами соціума, його організаційної системи і видозмінюються.
Мотивація діяльності проходить стадію усвідомлення суб’єктом умов і особливостей політичного життя, його можливостей і обмежень. Внаслідок цього формується інтерес як усвідомлений мотив політичної діяльності, що відокремлює її ціль, засоби дії і протидії. Усвідомлений інтерес має такі компоненти, як ціль, її зміст, стійкий та об’ємний характер, наявність засобів та готовності їх здійснити.
Політичні цінності є компонентою структури політичного інтересу як мотиву участі суб’єкта в політиці. Ними стають об’єкти, явища, ідеї, процеси, до яких суб’єкт політики ставиться як до таких, що задовольняють його соціальні потреби.
Ступінь функціональності політичних цінностей зумовлена домінуючим раціональним і емоційним сприйняттям ідеалів, цілей, принципів і норм політичного життя, моделей політичної поведінки. Внаслідок цього процесу досягається політична орієнтація — розуміння суб’єкта політики про цілі і прийнятні засоби діяльності.
Потреба в орієнтації є однією із багатьох реакцій суб’єкта на середовище і обумовлена необхідністю пояснити її і знайти своє місце в ній.
Політична орієнтація включає:
1) змістовне знання про політичне середовище;
2) оцінку його явищ та процесів.
На пересіченні змістовних і оціночних суджень виникає політична орієнтація. Суб’єкт політики внаслідок суб’єктно-об’єктної взаємодії позиціонує себе в навколишній політичній реальності.
Орієнтація завжди суб’єктна (поза суб’єктом вона не існує) і включає раціональну, емоційну і вольову компоненти. Природу її зумовлює синтез індивідуальних, соціально-класових, національно-етнічних, релігійних і інших пріоритетів.
Дослідники в галузі політичної аксіології відрізняють в структурі політичних цінностей два основних види: 1) цінності-цілі і 2) цін- ності-засоби.
Серед політичних цінностей-цілей виділяють, насамперед, громадянську ідею — уявлення про права людини як домінанту політики, її гуманістичного змісту.
Громадянська ідея має такі критеріальні ознаки:
1) добробут громадян, який характеризується повнотою і якістю задоволення їх потреб;
2) безпека їх життєдіяльності (правова, військова, екологічна, технологічна, інформаційна та ін.);
3) порядок, як найбільш доцільне функціонування політичної системи;
4) розвиток (прогрес) — динамічна стабільність, що забезпечує зміну в напрямку досягнення більш високих показників в суспільстві;
5) справедливість — пропорційний розподіл благ і відповідальності відповідно до правових норм і етичних критеріїв;
6) рівність в правах, що знайшла відображення в законах, і рівність стартових можливостей, забезпечена соціальними програмами;
7) можливість апеляції як гарантія захисту прав людини.
8) Реалізація в сучасній Україні громадянської ідеї потребує насамперед відповідної ціннісної орієнтації політичної еліти і, зрозуміло, всіх громадян, оскільки проблема ця — із найскладніших. За даними моніторингового комітету ESS, який з 2002 року веде дослідження у 20 європейських країнах, лише 1 % українців має можливість жити комфортно на свій сімейний бюджет, а всього 11 % наших співвітчизників почувають себе у безпеці в районі свого мешкання [5].
Інша політична цінність — ідея республіканізму — характеризується такими ознаками:
1) виборність владних структур;
2) легітимність влади (вона формується громадянами і авторитетна, оскільки її закони і діяльність визнаються справедливими, має місце громадська довіра до влади);
3) короткотерміновість легіслатур — владні структури діють згідно з конституційними нормами і термінами;
4) легальність — здатність діяти у рамках законів, які мають правовий характер. Цінності, що знайшли закріплення в законах, мають директивний характер, обов’язковий до виконання всіма грома - дянинами без виключення;
5) свобода — право діяти згідно із своїм вибором і бути відповідальним за свою діяльність в суспільстві.
Ідея суверенітету народу є також однією з головних політичних цінностей. Вона стала теоретичною основою теорії демократії — іден- титарної і конкурентної (плюралістичної, ліберальної) багатьох їх різновидах. Ідентитарні теорії демократії (Ж.-Ж. Руссо, К. Маркс, К. Шмітт) виходили із гомогенності суспільства, інтересів і цінностей громадян, які реалізують загальні цілі. Ліберальні теорії демократії підкреслювали, навпаки, гетерогенність суспільства, плюралізм і суперечності його інтересів. Практика політичного життя людства підтвердила правдивість такого вихідного принципу. Затвердження демократичних форм правління і режимів є надто складним процесом, але він себе виправдовує. Дослідники проблеми виділяють серед них демократії першої, другої, третьої хвилі, нелояльні і ті, що тільки зароджуються.
Вони відрізняються одна від одної, але основні цінностні орієнтири такі:
1) конституційний лібералізм як законодавчо закріплені і дотримані соціальні, економічні, політичні, релігійні свободи громадян;
2) розподіл повноважень гілок влади і забезпечення дієвої системи стримувань і противаг;
3) вільні регулярні конкурентні вибори, при яких результат непередбачений;
4) захист прав культурних, етнічних, релігійних і інших меншин;
5) наявність постійних каналів представництва інтересів і цінностей громадян у формі партій, асоціацій, незалежних ЗМІ тощо;
6) верховенство закону, який захищає від свавілля, вигнання, терору, втручання в особисте життя.
В окремі періоди в конкретних країнах має місце актуалізація інших цінностей як домінуючих. Вони можуть відображати відповідні потреби і інтереси індивідів і великих груп людей.
В Україні, наприклад, загальновідомі “цінності Майдану”, що акумулюють в собі право на свободу вибору і протест проти його фальсифікації.
Серед політичних цінностей-засобів виділяються такі: 1) влада;
2) опозиція; 3) мирні умови життя; 4) війна; 5) революція; 6) реформа. їх можна характеризувати як гуманні і антигуманні. В їх системі суб’єкти політики виокремлюють найбільш прийнятні, які послуговуються для них як орієнтири і обумовлюють, таким чином, наслідки політичної діяльності. Виховний потенціал політичних цінностей особливе значення має для сучасної політичної діяльності в Україні. Погіршення демографічної ситуації в цілому в Україні негативно позначилося і на віковій структурі населення, що відобразилося в скороченні молодшого за працездатний вік покоління з 23 до 18 % [6]. Переоцінка цінностей у старшому віці є вельми складним завданням, а молодь, навпаки, є більш мобільною у світоглядному вимірі і позитивно сприймає демократичні цінності. Тому всебічне ознайомлення з цивілізаційним надбанням суспільства, а саме політичними цінностями серед різних вікових груп є значним ресурсом у формуванні сучасної української політичної культури. На жаль, вона має такі важелі, як амбівалентність свідомості, апологетизм, аутизм, охлократизм, що мають прояви як в структурах влади, так і в громадянському суспільстві.
1. Обушний М. І., Коваленко А. А., Ткач О. І. Політологія//Довідник. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.
2. Горбатенко В. П., Бутовська І. О. Політичне прогнозування. — К.: МАУП, 2005. — 152 с.
3. Лапки В. В., Пантин В. И. Восприятие западных институтов и ценностей в постсоветском пространстве:опыт Украины и России //Полис. — 2004.
— № 1. — С. 74-89.
4. Фатенков А. Н. Кто должен править: люди или законы, массы, личности? Апология экзистенциальной автократии//Полис. — 2005. — № 2. — С. 158-171.
5. Свищ А. Комфортная жизнь для 1 % украинцев //Народная газета. — 2005. — 28 окт.
6. Заставний Ф. Всеукраїнський перепис населення 2001 року: аналіз та оцінка//Розбудова держави. — 2003. — № 5-8. — С. 45-58.
|