А. І. Скрипник

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

За умови трансформаційних процесів сучасної України на аван­сцену вітчизняної історії вступає нова генерація, яка діє в середовищі політичної свободи і конкуренції. Це закономірне явище актуалізує проблему сприйняття нею цивілізаційних гуманістичних цінностей людства в сфері політичного життя.

Політичні цінності, як світоглядні ідеали і моральні норми, відо­бражають досвід соціуму і є спільними для всіх людей незалежно від будь-яких відмінностей. Вони є невід’ємною частиною політичної культури і політичної свідомості суб’єктів політики і виконують при­таманні їм політичні функції: нормативну, мобілізаційну, регулятив­ну, інтегративну.

В Україні сьогодні визнається нагальна необхідність вивчення політичних цінностей, про що свідчить функціонування “Центру досліджень політичних цінностей” (керівник — О. Доній) та нау­кові публікації з даної проблеми [1-3]. Гострота наукових дискусій підкреслює значущість проблеми для практики політичної діяль­ності [4].

Діяльність, як специфічна людська активність, що обумовлена потребами і регулюється свідомістю, є відбиттям суспільного буття в усіх його різноманітних формах. Через діяльність людина впливає на себе, природу, речі, інших людей як об’єкти реального життя. Людина (індивід, особа) в такому разі є суб’єктом діяльності. Але вона перетворює і себе в даному процесі взаємодії між суб’єктом і об’єк­том, тому політичну діяльність визначають як суб’єктно-об’єктну взаємодію (антиномію), внаслідок якої створюється нова субстанція.

Політична діяльність теж відображає даний процес взаємодії су­б’єкта і об’єкта в складній сфері життєдіяльності, яка пов’язана зі здійсненням влади. Її коріння також проростає з життєвих потреб і їх суб’єктивного відображення. В політичній діяльності потреби су­б’єкта співвідносяться з об’єктивними умовами соціума, його орга­нізаційної системи і видозмінюються.

Мотивація діяльності проходить стадію усвідомлення суб’єктом умов і особливостей політичного життя, його можливостей і обме­жень. Внаслідок цього формується інтерес як усвідомлений мотив політичної діяльності, що відокремлює її ціль, засоби дії і протидії. Усвідомлений інтерес має такі компоненти, як ціль, її зміст, стійкий та об’ємний характер, наявність засобів та готовності їх здійснити.

Політичні цінності є компонентою структури політичного інтересу як мотиву участі суб’єкта в політиці. Ними стають об’єкти, явища, ідеї, процеси, до яких суб’єкт політики ставиться як до таких, що задовольняють його соціальні потреби.

Ступінь функціональності політичних цінностей зумовлена домі­нуючим раціональним і емоційним сприйняттям ідеалів, цілей, прин­ципів і норм політичного життя, моделей політичної поведінки. Вна­слідок цього процесу досягається політична орієнтація — розуміння суб’єкта політики про цілі і прийнятні засоби діяльності.

Потреба в орієнтації є однією із багатьох реакцій суб’єкта на сере­довище і обумовлена необхідністю пояснити її і знайти своє місце в ній.

Політична орієнтація включає:

1) змістовне знання про політичне середовище;

2) оцінку його явищ та процесів.

На пересіченні змістовних і оціночних суджень виникає політич­на орієнтація. Суб’єкт політики внаслідок суб’єктно-об’єктної взає­модії позиціонує себе в навколишній політичній реальності.

Орієнтація завжди суб’єктна (поза суб’єктом вона не існує) і вклю­чає раціональну, емоційну і вольову компоненти. Природу її зумов­лює синтез індивідуальних, соціально-класових, національно-етніч­них, релігійних і інших пріоритетів.

Дослідники в галузі політичної аксіології відрізняють в структурі політичних цінностей два основних види: 1) цінності-цілі і 2) цін- ності-засоби.

Серед політичних цінностей-цілей виділяють, насамперед, гро­мадянську ідею — уявлення про права людини як домінанту політи­ки, її гуманістичного змісту.

Громадянська ідея має такі критеріальні ознаки:

1) добробут громадян, який характеризується повнотою і якістю задоволення їх потреб;

2) безпека їх життєдіяльності (правова, військова, екологічна, технологічна, інформаційна та ін.);

3) порядок, як найбільш доцільне функціонування політичної системи;

4) розвиток (прогрес) — динамічна стабільність, що забезпечує зміну в напрямку досягнення більш високих показників в сус­пільстві;

5) справедливість — пропорційний розподіл благ і відповідаль­ності відповідно до правових норм і етичних критеріїв;

6) рівність в правах, що знайшла відображення в законах, і рів­ність стартових можливостей, забезпечена соціальними програмами;

7) можливість апеляції як гарантія захисту прав людини.

8) Реалізація в сучасній Україні громадянської ідеї потребує насам­перед відповідної ціннісної орієнтації політичної еліти і, зрозумі­ло, всіх громадян, оскільки проблема ця — із найскладніших. За даними моніторингового комітету ESS, який з 2002 року веде до­слідження у 20 європейських країнах, лише 1 % українців має мо­жливість жити комфортно на свій сімейний бюджет, а всього 11 % наших співвітчизників почувають себе у безпеці в районі свого ме­шкання [5].

Інша політична цінність — ідея республіканізму — характеризу­ється такими ознаками:

1) виборність владних структур;

2) легітимність влади (вона формується громадянами і авторитет­на, оскільки її закони і діяльність визнаються справедливими, має місце громадська довіра до влади);

3) короткотерміновість легіслатур — владні структури діють згі­дно з конституційними нормами і термінами;

4) легальність — здатність діяти у рамках законів, які мають пра­вовий характер. Цінності, що знайшли закріплення в законах, ма­ють директивний характер, обов’язковий до виконання всіма грома - дянинами без виключення;

5) свобода — право діяти згідно із своїм вибором і бути відповіда­льним за свою діяльність в суспільстві.

Ідея суверенітету народу є також однією з головних політичних цінностей. Вона стала теоретичною основою теорії демократії — іден- титарної і конкурентної (плюралістичної, ліберальної) багатьох їх рі­зновидах. Ідентитарні теорії демократії (Ж.-Ж. Руссо, К. Маркс, К. Шмітт) виходили із гомогенності суспільства, інтересів і цінностей громадян, які реалізують загальні цілі. Ліберальні теорії демократії підкреслювали, навпаки, гетерогенність суспільства, плюралізм і су­перечності його інтересів. Практика політичного життя людства під­твердила правдивість такого вихідного принципу. Затвердження де­мократичних форм правління і режимів є надто складним процесом, але він себе виправдовує. Дослідники проблеми виділяють серед них демократії першої, другої, третьої хвилі, нелояльні і ті, що тільки зароджуються.

Вони відрізняються одна від одної, але основні цінностні орієнти­ри такі:

1) конституційний лібералізм як законодавчо закріплені і дотри­мані соціальні, економічні, політичні, релігійні свободи громадян;

2) розподіл повноважень гілок влади і забезпечення дієвої систе­ми стримувань і противаг;

3) вільні регулярні конкурентні вибори, при яких результат не­передбачений;

4) захист прав культурних, етнічних, релігійних і інших меншин;

5) наявність постійних каналів представництва інтересів і цінно­стей громадян у формі партій, асоціацій, незалежних ЗМІ тощо;

6) верховенство закону, який захищає від свавілля, вигнання, те­рору, втручання в особисте життя.

В окремі періоди в конкретних країнах має місце актуалізація інших цінностей як домінуючих. Вони можуть відображати відпо­відні потреби і інтереси індивідів і великих груп людей.

В Україні, наприклад, загальновідомі “цінності Майдану”, що акумулюють в собі право на свободу вибору і протест проти його фа­льсифікації.

Серед політичних цінностей-засобів виділяються такі: 1) влада;

2) опозиція; 3) мирні умови життя; 4) війна; 5) революція; 6) рефор­ма. їх можна характеризувати як гуманні і антигуманні. В їх сис­темі суб’єкти політики виокремлюють найбільш прийнятні, які по­слуговуються для них як орієнтири і обумовлюють, таким чином, на­слідки політичної діяльності. Виховний потенціал політичних цін­ностей особливе значення має для сучасної політичної діяльності в Україні. Погіршення демографічної ситуації в цілому в Україні не­гативно позначилося і на віковій структурі населення, що відобрази­лося в скороченні молодшого за працездатний вік покоління з 23 до 18 % [6]. Переоцінка цінностей у старшому віці є вельми складним завданням, а молодь, навпаки, є більш мобільною у світоглядному вимірі і позитивно сприймає демократичні цінності. Тому всебічне ознайомлення з цивілізаційним надбанням суспільства, а саме полі­тичними цінностями серед різних вікових груп є значним ресурсом у формуванні сучасної української політичної культури. На жаль, вона має такі важелі, як амбівалентність свідомості, апологетизм, аутизм, охлократизм, що мають прояви як в структурах влади, так і в громадянському суспільстві.

1. Обушний М. І., Коваленко А. А., Ткач О. І. Політологія//Довідник. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

2. Горбатенко В. П., Бутовська І. О. Політичне прогнозування. — К.: МАУП, 2005. — 152 с.

3. Лапки В. В., Пантин В. И. Восприятие западных институтов и ценностей в постсоветском пространстве:опыт Украины и России //Полис. — 2004.

— № 1. — С. 74-89.

4. Фатенков А. Н. Кто должен править: люди или законы, массы, личнос­ти? Апология экзистенциальной автократии//Полис. — 2005. — № 2. — С. 158-171.

5. Свищ А. Комфортная жизнь для 1 % украинцев //Народная газета. — 2005. — 28 окт.

6. Заставний Ф. Всеукраїнський перепис населення 2001 року: аналіз та оцінка//Розбудова держави. — 2003. — № 5-8. — С. 45-58.