Головна Історія Інтелігенція і влада ПРОБЛЕМА ПРТІЙНО-ДЕРЖАВНОГО КЕРІВНИЦТВА УРСР ПЕРІОДУ ПЕРЕБУДОВИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
joomla
ПРОБЛЕМА ПРТІЙНО-ДЕРЖАВНОГО КЕРІВНИЦТВА УРСР ПЕРІОДУ ПЕРЕБУДОВИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. В. Кузьменко

Ключові слова: історіографія, методологія, номенклатура, Компартія України, перебудова, реформи, демократизація.

Ключевые слова: историография, методология, номенклатура, Компартия Украины, перестройка, реформы, демократизация.

Key words: historiography, methodology, nomenclature, the Com­munist Party of Ukraine, Perestroika, reformation, democratization.

Керівні верстви є важливою складовою досліджень суспільно - політичного розвитку будь-якої держави. Зважаючи на суттєве зростання їх ролі у перехідні історичні періоди, пожвавлення наукового інтересу до владного апарату 1985-1991 рр. видаєть­ся цілком закономірним і логічним. Наукове осмислення місця та ролі керівних кадрів у суспільно-політичному житті УРСР в умовах перебудови розпочалося ще у середині 80-х рр. XX ст. і було зумовлене підвищеною увагою Генерального секретаря ЦК КПРС до питань кадрової політики. Відповідно протягом останніх двох з половиною десятиліть історичною та політич­ною наукою було накопичено значний масив праць, які розгля­дали ті чи інші аспекти проблеми номенклатури залежно від напрямку дослідження. Тож метою статті є огляд та аналіз на­укового доробку з проблеми партійно-радянського керівництва УРСР у період перебудови, створений вітчизняними дослідни­ками у радянські та пострадянські роки.

Умовно можна виділити наступні напрямки досліджень: пер­ший — представлений працями, об’єктом дослідження яких було радянське державне будівництво у цілому та кадрова ро­бота; другий напрямок — це біографії політичних діячів УРСР періоду перебудови; третій напрямок — роботи, присвячені суспільно-політичним сюжетам історії України 1985-1991 рр., четвертий напрямок складають узагальнюючі праці, автори яких розглядають увесь комплекс питань, пов’язаних з суспільно - політичними трансформаціями УРСР у роки перебудови.

Історію наукової розробки вказаної проблематики доціль­но поділити на два періоди. Перший період охоплює 1985- 1991 рр., тобто хронологічно співпадає з епохою перетворень М. Горбачова. Для наукових праць, написаних у цей період, характерним було домінування перебудовчої риторики, аполо­гетика, популяризація горбачовських ідей та обмежена дже­рельна база досліджень. З 1989 р. спостерігається поступове звільнення наукової думки з-під контролю партійного керівни­цтва, що зумовило формування плюралізму оцінок ситуації в СРСР в цілому та в УРСР зокрема та зародження критичних суджень. Другий період у розвитку історіографії проблеми охо­плює всю пострадянську добу. Він характеризується розмаїттям теоретико-методологічних підходів до вивчення номенклатури, активним залученням до наукового обігу теоретичних досяг­нень західних дослідників та поступовим переходом від тоталь­ної критики номенклатури до відносно виваженого аналізу.

У радянських дослідженнях системи державного управ­ління протягом тривалого часу домінував організаційний (структурно-функціональний) напрямок. Людський фактор цієї системи потрапляв у поле зору дослідників лише з формаль­ного боку — при розгляді питань, що стосувалися правового статусу працівників держапарату, порядку виконання службо­вих обов’язків, характеру юридичної відповідальності. Це була сфера компетенції юридичної науки, яка не займалася питан­нями соціального обличчя службовців держапарату [1, с. 34]. Проблема керівних кадрів вивчалася під пильним контролем партії, що призводило до перетворення наукових праць пере­важно на описи життя та діяльності вузького кола колишніх «вождів» СРСР та деяких їх соратників. Політичні біографії членів Політбюро, секретарів ЦК та обкомів КПУ доби перебу­дови залишалися «білими плямами». Зокрема, викликає подив абсолютна відсутність будь-яких біографічних публікацій, при­свячених першому секретареві ЦК КПУ В. Щербицькому (якщо не враховувати передвиборні листівки з біографічними дани­ми та надрукованої інформації у довідкових виданнях [2; 3] та «Известиях ЦК КПСС» [4, с. 9]). Відносно повна біографія В. Щербицького була вперше надрукована лише у 1990 р. [5, с. 325-332; 6]. Водночас з’явилися й перші аналітичні публіка­ції про колишнього очільника ЦК КПУ [7; 8].

Значно більшу увагу радянська наука приділяла загальним проблемам кадрової політики, які вивчалися у рамках дисци­плін «Партійне будівництво» та «Історія КПРС». В умовах без­перервної публічної критики партійно-радянської номенклату­ри з боку М. Горбачова, на яку він покладав провину за низькі темпи реалізації реформ, у СРСР зростає кількість видань, при­свячених питанням кадрової політики. Спроби з’ясувати при­чини наростання кризових явищ у партійному житті та зна­йти шляхи їх подолання були здійснені у працях В. Бондаря, П. Владиславлева та Б. Попова, Г. Крючкова, В. Яцкова [9; 10; 11; 12]. Слід зауважити, що В. Яцков був одним з перших, хто відійшов від традиційних характеристик і оцінок керів­них кадрів та наважився заявити, що частині відповідальних працівників притаманні такі негативні риси, як захоплення адмініструванням, самозаспокоєність та зарозумілість, бюро­кратичний стиль керівництва, зневага думкою підлеглих, зло­вживання службовим становищем тощо [12, с. 14-15]. В УРСР кадрові питання піднімалися у роботах А. Горбула, О. Спіріна, М. Чепурного [13; 14; 15]. Поряд із дублюванням офіційно про­голошених постулатів кадрової політики, у них головна увага зосереджена на питаннях специфіки добору, розстановки, ви­ховання та навчання керівних і управлінських кадрів респу­бліки.

Ці та подібні за змістом роботи використовувалися у на­вчальному процесі Вищої партійної школи при ЦК КПУ та інших закладах партійно-політичної освіти, тому окрім нау­кового аналізу різних аспектів кадрової політики вони мали виконувати й пропагандистську функцію, генеруючи у свідо­мості читача «парадне» уявлення про раціональну організацію системи влади.

Після січневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС та особливо після ХІХ Всесоюзної партконференції з’являється дедалі біль­ша кількість публікацій, присвячених ролі номенклатурних працівників різних рівнів в умовах перебудови та різним орга­нізаційним питанням, пов’язаним з підвищенням ефективнос­ті роботи кадрів у справі реалізації реформ. До праць такого характеру можна віднести монографії М. Карабанова, В. Три - польського, В. Цвєткова [16; 17; 18] та збірники статей та мате­ріалів, укладених під керівництвом Л. Кравчука та С. Яловеги [19; 20]. Демократизація апарату управління, внутріпартійного життя, питання виборності та підзвітності відповідальних пра­цівників стали предметом теоретизувань Ю. Дербінова, А. Осі - пова та інших дослідників [21; 22].

Вказаним працям притаманний високий ступінь заідеологі­зованості, поверховість у висвітленні недоліків кадрової роботи та схильність до небажання вбачати їх витоки у природі систе­мі. Але поряд із цим, у них акумульовано великий фактичний матеріал, необхідний для аналізу принципів інкорпорації до номенклатури, ротації та виховання кадрів. Тож ці та інші ро­боти радянської доби не можна ігнорувати, незважаючи на те, що вони не розкривають сутності партійно-радянської номен­клатури УРСР та потребують критичного ставлення.

Політика гласності та заклики до плюралізму думок зумо­вили появу в СРСР цілої низки публіцистичних праць суспіль­ствознавців та відомих громадсько-політичних діячів, які вба­чали головну причину більшості проблем суспільно-політичного та економічного розвитку Радянського Союзу в засиллі бю­рократії, яка фактично ототожнювалася з номенклатурою. У 1987 р. радянським істориком і соціологом І. Бестужевим - Ладою була опублікована збірка статей, присвячена радянській бюрократії, під назвою «Самый худший внутренний враг» [23], що поклала початок науково-публіцистичній дискусії щодо сутнісних характеристик радянської бюрократії. Незабаром ця проблематика знайшла своє продовження у працях С. Андрее­ва, М. Афанасьева, Г. Попова та інших [24; 25; 26]. Публікації названих авторів, фактично, були першими спробами вітчиз­няних мислителів дати критичну оцінку керівному прошарку СРСР з якісно нових не «марксистсько-ленінських» позицій. Однак обмежений доступ до партійно-державної документації як важливого джерела дослідження номенклатури та політич­на упередженість більшості авторів зумовлювали поверховість, фрагментарність, суб’єктивізм та недостатню аргументованість їх праць.

На межі 80-90-х рр. XX ст. в СРСР з’являються перші науково-публіцистичні праці, присвячені власне номенклатурі. Так, В. Костіков дійшов висновку, що лише разом з перебу­довою економічної та політичної системи номенклатура зможе здобути матеріальну та етичну гідність. Політична реформа, на його думку, мала стати революцією номенклатури, привести до влади номенклатуру нового типу [27, с. 15-16]. У 1990 р. відо­мий радянський історик і публіцист В. Сироткін опублікував дві статті, присвячені номенклатурі, яка за його твердженням була історично притаманною російській державності формою службового стану [28; 29].

Однак вказані публікації стосувалися партійно-радянської номенклатури в цілому, дослідження, присвячені виключно ке­рівній верхівці Радянської України в умовах перебудови, були відсутні. За таких умов виходи у світ збірників матеріалів та довідникових видань, підготовлених Інститутом політичних досліджень при ЦК КПУ, були важливими подіями в історії дослідження та наукового осмислення проблеми партійно - радянської номенклатури УРСР. Зокрема, в одному з них І. Ку­рас чи не вперше в українській історико-партійній історіографії висвітив діяльність деяких «фігур замовчування» — партійних і державних працівників республіки, які припускалися у своїх теоретичних поглядах і практичній діяльності певних «поми­лок» [30, с. 13].

Автори довідника «Сторінки історії Компартії України: за­питання і відповіді» піддали гострій критиці механізми се­лекції керівних кадрів у номенклатурній системі, яка, на їх думку, була неспроможною формувати справжніх політичних лідерів, натомість апаратними методами на посади признача­лися керівники, віддані «загальній лінії». За таких обставин на відповідальних посадах з’являлися «флюгерні лідери» — фахівці групової боротьби та інтриг [5, с. 293]. Значної уваги було приділено й питанням кадрової політики КПРС в умовах перебудови, демократизації засад роботи з кадрами, а також розмежуванню функцій партійних комітетів і місцевих Рад. Також на сторінках цього видання були оприлюднені інфор­маційні матеріали про кількісний та персональний склади ЦК Компартії України, Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК.

У довіднику «Комуністична партія України: з’їзди і кон­ференції» були переосмислені стенограми та протоколи робо­ти двадцяти восьми партійних з’їздів і конференцій та трьох Всеукраїнських конференцій Компартії України, а також було вміщено біографічні довідки про всіх п’ятнадцятьох перших секретарів парторганізації України з 1918 по 1991 р. [31].

Слід зауважити, що велика заслуга усвідомлення відкритих горбачовською перебудовою можливостей для подолання заста­рілих наукових підходів, розриву з панівними догмами, виходу на значно вищі щаблі досліджень належала І. Курасу, який працював тоді заступником директора Інституту історії партії з наукової роботи. Він докладав максимум зусиль для стирання «білих плям», відновлення історичної правди та зміни концеп­туальних підходів до минулого.

Попри усі досягнення вітчизняної історичної та політичної науки наприкінці 80 — початку 90-х рр. XX ст. у справі до­слідження керівної партійно-державної верстви УРСР, варто враховувати, що відбулося лише ослаблення лещат партійної цензури, а не цілковите їх знищення. Тож суттєвим недоліком радянських досліджень було: по-перше, фрагментарне висвіт­лення реального становища партійно-радянської номенклатури УРСР; по-друге, зосередженість переважно на недоліках діяль­ності керівництва попередніх періодів історії УРСР та недостат­ньо критична оцінка науковцями сучасних для них кадрових проблем і, по-третє, перенасиченість видань реформаторською риторикою, популяризація ідей перебудови, що свідчило про збереження апологетично-обслуговуючого характеру науки та політичну заідеологізованість дослідників у 1985-1991 рр.

Із розпадом СРСР та забороною діяльності КПРС для на­укових кіл склалися сприятливі умови дослідження правля­чого прошарку УРСР: методологічний плюралізм, можливість неупередженої оцінки кадрової політики та її результатів, доступ до багатьох архівних матеріалів, що досі мали гриф «цілком таємно» тощо. Прагнення наукового осмислення не­давнього минулого у комплексі із зазначеними зрушеннями у науково-дослідницькій сфері призвело до активізації вивчення суспільно-політичних трансформацій в УРСР та ролі партійно - радянської номенклатури у них.

У сучасній українській історичній науці висвітлюються лише окремі аспекти проблеми партійно-радянської номенкла­тури УРСР другої половини 80-х — початку 90-х рр. Наукове осмислення діяльності КПУ в цілому та становища компар­тійної номенклатури УРСР у роки перебудови зокрема розпо­чалося майже відразу після здобуття Україною незалежності. Піонером дослідження цього питання можна вважати М. Ка - рабанова, праця якого пронизана гостро критичними оцінка­ми партійного керівництва УРСР [32, с. 65]. Здебільшого су - дження автора є обґрунтованими, проте суттєвим недоліком є уявлення про республіканську партійну номенклатуру як про ідейно-організаційну монолітну спільноту, якою на межі 80-х — 90-х рр. XX ст. вона вже не була, відсутність аналізу соціопрофесійних характеристик номенклатури та недостатня увага до перших осіб ЦК КПУ.

Важливою подією у вітчизняних студіях партійно-радянської номенклатури став вихід у 1994 р. монографії В. Литвина «По­літична арена України: Дійові особи та виконавці», у якій даються більш виважені оцінки номенклатури УРСР. Через призму діяльності українських державних діячів другої поло­вини 80-х — першої половини 90-х рр. XX ст. автор висвітлює кадрову політику та зміни в партійних та державних органах влади, розкриває причини втрати республіканським партійним керівництвом контролю над ситуацією в УРСР, простежує ево­люцію політичної еліти України, аналізує склад «політичного класу» України першої половини 90-х рр. XX ст., приділяючи особливу увагу його номенклатурній складовій [33].

Діяльності найвищого компартійного органу в УРСР при­свячена праця В. Лозицького «Політбюро ЦК Компартії Украї­ни: історія, особи, стосунки (1918-1991)» [34]. У ній на основі великого масиву архівних документів і матеріалів розглядаєть­ся не лише історія функціонування Політбюро ЦК КПУ, але і його персональні склади, функціональне коло обов’язків та міжособистісні стосунки. Значну увагу він приділив постаті першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького, причинам зрос­тання та падіння його авторитету, сильним та слабким місцям його діяльності та чинникам, що підштовхнули його подати заяву про звільнення з посади [34, с. 112]. Автор аналізує си­туацію, яка склалася в Політбюро ЦК КПУ після відставки

В. Щербицького і особливо в умовах серпневого путчу 1991 р.

Проблеми радянської та господарської номенклатури УРСР фрагментарно висвітлені у працях О. Гараня, О. Дащаківської, Л. Мандзій, Т. Молдавської, а також у деяких колективних монографіях, довідкових виданнях та посібниках [35; 36; 37; 38; 39; 40].

Результатом науково-дослідницької діяльності авторсько­го колективу під керівництвом С. Кульчицького у напрямку дослідження історії державного управління стала п’ятитомна праця «Історія державної служби в Україні» [41]. У цій моно­графії Г. Кривчик та С. Серьогін піддали аналізу радянську систему управління на останніх етапах її існування. Розгля­даючи сутність та хід реформування державного управління в УРСР кінця 80-х рр. XX ст., вони надали значної уваги ка­дровій політиці та становищу української партійно-радянської номенклатури в умовах демократизації суспільно-політичного життя [41, с. 458-459]. Основні положення та результати до­сліджень Г. Кривчика та С. Серьогіна висвітлені також у низці інших праць [42; 43; 44].

В останні роки проблема партійно-радянської номенклатури УРСР активно вивчається на «стику» гуманітарних наук. Так, фахівці з державного управління та політологи (особливо тран - зитологи[5]), відчуваючи нестачу емпіричних знань, «дрейфу­ють» у предметне поле історичної науки [45, с. 8]. Чільне місце в транзитологічних дослідженнях займає проблема формуван­ня української еліти, яка знайшла своє відображення у працях

І. Голіяд, О. Дащаківської, О. Долженкова, В. Журавського, Т. Костюченко, О. Крюкова, Л. Мандзій, М. Михальченка,

І. Овчар, А. Пахарєва, Л. Полякової, В. Цветкова, М. Шуль­ги. Більшість дослідників вважають беззаперечним існування генетичного зв’язку між партійно-радянською номенклатурою та сучасною політичною елітою, який проявляється не лише у персональному складі українського політикуму, але й у збере­женні стилю та методів керівництва, особливостях взаємодії, механізмі прийняття рішень тощо.

Варто зауважити, що й сучасні українські історики, які ви­вчають суспільно-політичні трансформації в Україні 80-х — 90-х рр. XX ст., дедалі більше залучають політологічний ін­струментарій та транзитологічний понятійний апарат. Серед таких досліджень можна назвати праці О. Бойка, Д. Видріна і Д. Табачника, Г. Касьянова, С. Кульчицького, В. Литвина,

В. Мороко, а також комплексні дослідження «Політична іс­торія України. XX ст.» у шести томах та «Політична система для України» [46; 47; 48, 49; 50; 51; 52]. Досвід вітчизняних напрацювань засвідчує високу результативність використання методів та прийомів політичної науки для аналізу недавнього минулого України в цілому та транзиту партійно-радянської номенклатури в політичну систему України зокрема.

Слабким місцем української історіографії партійно-радян­ської номенклатури УРСР другої половини 80-х — початку 90-х рр. XX ст. є біографічні дослідження політичної верхівки України. У полі уваги дослідників опинилися переважно по­статі В. Щербицького та Л. Кравчука. Першому секретарю ЦК КПУ В. Щербицькому присвячені праці І. Кураса, Д. Табач­ника, П. Тронька, Ю. Шаповала [53; 54; 55; 56]. На відміну від наукових та публіцистичних статей, що вийшли протягом 1989-1991 рр., у яких переважали гостро критичні оцінки його діяльності, сучасні дослідники оцінюють цю знакову постать 70-х — 80-х рр. XX ст. більш виважено та різнобічно. Зна­чний інтерес для дослідників становить й особистість Л. Крав­чука, якому присвячені праці В. Литвина та М. Михальченка [57; 58]. В основному вони зосереджуються на особливостях політичної позиції Голови ВР України, а потім і Президента України в умовах суверенізації та відродження незалежності України. Дослідження життєвого та політичного шляху інших знаних діячів років перебудови обмежуються короткими біо­графічними довідками в енциклопедичних та довідкових ви­даннях.

Вивчення регіональних особливостей формування та функ­ціонування керівного партійно-державного корпусу — це ще один важливий, проте слабо розвинений напрям дослідження номенклатури. Виняток становлять статті запорозьких істори­ків Ф. Турченка та О. Штейнле [59; 60], львівського дослідни­ка партійної номенклатури середини 80-х — початку 90-х рр. XX ст. В. Чури [61], а також розвідки О. Шановської, яка до­слідила особливості взаємин Житомирського обкому партії та опозиційних громадських організацій [62]. Поєднанням регі - оналістики та біографістики є довідник «Дніпропетровська сім’я», що вміщує п’ятдесят чотири короткі біографічні довід­ки про представників владної еліти країни, які є вихідцями з Дніпропетровська і діяльність яких пов’язана з містом [63].

Таким чином, протягом останніх двох з половиною десяти­літь відбулись кардинальні зрушення у дослідженні партійно - державної верхівки та радянської кадрової політики років перебудови. Розвиток плюралізму та гласності дозволив радян­ським науковцям перейти від апологетики горбачовської кадро­вої політики до її нищівної критики та викриття усіх тіньових механізмів номенклатурної системи. Проте надмірна емоцій­ність дослідників часто зводила сутність їх праць до «викриття злочинної природи номенклатурної організації влади», а не до її наукового аналізу. Лише останнім часом у вітчизняній іс­торіографії здобув поширення виважений аналітичний підхід до вивчення проблем номенклатури, утвердився методологіч­ний плюралізм, склався дослідницький інструментарій. Разом з цим українська номенклатура й досі залишається маловивче - ною: лише окремі аспекти її функціонування побіжно висвітле­ні у працях тих чи інших дослідників. Отже, аналіз сучасного стану наукової розробки проблеми засвідчує перспективність подальшого дослідження партійно-радянської номенклатури УРСР у середині 80-х — на початку 90-х рр. XX ст.

Джерела та література

1. Бозрикова Л. В. На вершине управленческой пирамиды / Л. В. Бозрикова, Л. Д. Докторова, П. Н. Лебедев // Социологиче­ские исследования. — 1990. — № 1. — С. 34-41.

2. Щербицький В. В. (про нього) // Історія міст і сіл Української рСр. Дніпропетровська обл. — К.: УРЕ, 1969. — С. 51, 101, 102, 181.

3. Щербицький Володимир Васильович // Український радянський енциклопедичний словник: у 3 т. — 2-ге вид. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. — Т. 3. — 1987. — С. 697-698.

4. Члены Политбюро, кандидаты в члены Политбюро, секретари ЦК КПСС, Председатель КПК при ЦК КПСС (краткие биографии) // Известия ЦК КПСС. — 1989. — № 1. — С. 9.

5. Сторінки історії Компартії України: запитання і відповіді / П. Л. Варгатюк, В. К. Василенко, Л. М. Гордієнко та ін. — К.: Либідь, 1990. — 488 с.

6. Курас І. Феномен Щербицького: 17 років на чолі Компартії України / Іван Курас // Спілка. — 1990. — 13-19 серпня. — С. 3-12.

7. Табачник Д. Останній з могікан застою / Дмитро Табачник // Культура і життя. — 1990. — 2 вересня. — С. 7.

8. Табачник Д. Последний из могикан застоя. / Дмитрий Табач­ник // Комсомольское знамя. — 1990. — 11, 12, 14, 16, 19 сент.

9. Бондарь В. Истоки и сущность негативных процессов в пар­тийной жизни в 70-е — начале 80-х годов / В. Бондарь // Вопросы истории КПСС. — 1989. — № 5. — С. 18-31.

10. Владиславлев П. А. Формирование концепции кадровой политики / П. А. Владиславлев, Б. А. Попов // Общественные науки. —

1988. — № 6. — С. 49-63.

11. Крючков Г. Кадровую политику партии — на уровень требований перестройки / Георгий Крючков // Кадровая политика КПСС в условиях перестройки: Сборник статей. — М., 1988. — С. 72-73.

12. Яцков В. Кадровая политика КПСС, опыт и проблемы / В. А. Яц - ков. — М.: Мысль, 1986. — 315 с.

13. Горбул А. Научные основы кадровой политики КПСС / Александр Горбул. — К.: Вища школа, 1989. — 171 с.

14. Спирин А. Подбор, расстановка и воспитание руководящих ка­дров: (Из опыта работы парт. орг. Украины) / Алексей Спирин. — К.: Вища школа, 1988. — 245 с.

15. Чепурний М. Кадри: доб1р, навчання, виховання / М. I. Чепур­ний. — К.: Поливидав Украши, 1986. — 96 с.

16. Карабанов М. Политическое ядро трудовых коллективов. Пере­стройка в партийных организациях Украины: опыт, проблемы / Михаил Карабанов. — К.: Вища шк., 1990. — 163 с.

17. Трипольский В. Коммунисты в перестройке: Из опыта работы партийных организаций Украины / Всеволод Трипольский ; Ин-т ист. партии при ЦК Компартии Украины. — К.: Издательство по­литической литературы Украины, 1990. — 188 с.

18. Цветков В. Руководитель в аппарате государственного управления (организационно-правовые проблемы) / В. В. Цветков / АН УССР ; Институт государства и права. — К.: Наукова думка, 1988. — 344 с.

19. Идеологическая работа: опыт перестройки (на материалах партор­ганизаций республики) / Рук. авт. кол. Л. М. Кравчук. — К.: По­литиздат Украины, 1989. - 252 с.

20. Организационно-партийная работа в условиях перестройки / Сост. С. И. Яловега. — К.: Политиздат Украины, 1988. — 237 с.

21. Дербинов Ю. Внутрипартийная демократия: принципы, направле­ния развития / Юрий Дербинов. — М., 1989. — 64 с.

22. Осипов А. Крах административно-командной системы / А. Г. Оси­пов. — М.: Знание, 1990. — 64 с.

23. Самый худший внутренний враг: по материалам период. пе­чати / Сост.: В. Е. Викторова, А. Г. Гридчина ; авт. предисл. И. В. Бестужев-Лада. — М.: Мысль, 1987. — 238 с.

24. Андреев С. Наше прошлое, настоящее, будущее: структура влас­ти и задачи общества / С. Андреев // Постижение. Социология. Социальная политика. Экономическая реформа. — М.: Прогресс,

1989. — С. 481-558.

25. Афанасьев М. Бюрократия как социально-политический фено­мен / Михаил Афанасьев // Вестник Академии наук. — 1989. — № 7. — С. 62-70.

26. Попов Г. Блеск и нищета административной системы: Сборник статей / Гавриил Попов. — М.: ПИК, 1990. — 238 с.

27. Блеск и нищета номенклатуры: Сборник статей / Вячеслав Кости­ков. — М.: Правда, 1989. — 46 с.

28. Сироткин В. Номенклатура (заметки историка) / Владлен Сирот - кин // Вестник АН СССР. — 1990. — № 6. — С. 12-26.

29. Сироткин В. Номенклатура в историческом разрезе / Владлен Си - роткин / Через тернии: Сборник статей. — М.: Прогресс, 1990. — С. 292-335.

30. Курас І. Історико-партійні дослідження: імператив нового мислен­ня / Іван Курас // Про минуле — заради майбутнього / За ред.

І. Ф. Кураса ; упорядк. Ю. І. Шаповала. — К.: Видавництво при Київському державному університеті, 1989. — 408 с.

31. Комуністична партія України: з’їзди і конференції. — К., 1991. — 478 с.

32. Карабанов М. Від всевладдя до краху (КПРС-КПУ в 1985-1991 роках) / Михайло Карабанов. — К.: Освіта, 1993. — 76 с.

33. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці / Володимир Литвин. — К.: Абрис, 1994. — 495 с.

34. Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918-1991) / Володимир Лозицький. — К.: Генеза, 2005. — 368 с.

35. Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією / За ред.

О. Гараня, О. Майбороди. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2000. — 256 с.

36. Дащаківська О. Номенклатурна олігархія — форма політичної еліти в Україні / Оксана Дащаківська // Розвиток демократії та демократична освіта в Україні: матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції, Одеса, 24-26 травня 2002 р. / Укладач Л. В. Марго - ліна. — К.: Ай-Бі, 2003. — 729 с. — С. 214-221.

37. Мандзій Л. Політична еліта: історія та теорія: Навчальний посіб­ник / Любомира Мандзій, Оксана Дащаківська. — Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. — 364 с.

38. Молдавська Т. Обласні ради депутатів у системі владних відносин радянського суспільства у 1947-1990 рр. (на прикладі південних областей УРСР): автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / Тетяна Молдавська ; За­порізький нац. ун-т. — Запоріжжя, 2010. — 20 с.

39. Кульчицький С. Уряди України у XX ст. / Станіслав Кульчиць­кий, Наталія Барановська, Володимир Литвин (відп. ред.) та ін. — К.: Наукова думка, 2001. — 608 с.

40. Історія українського парламентаризму: від допарламентських форм організації політичного життя до сьогодення / Гол. ред. ради

В. М. Литвин ; кер. авт. кол. В. А. Смолій ; НАН України. Інсти­тут історії України. — К.: Дніпро, 2010. — 636 с.

41. Історія державної служби в Україні: у 5 т. / Відп. ред. Т. В. Мо - тренко, В. А. Смолій ; редкол.: С. В. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін. ; Голов. упр. держ. служби України ; Ін-т історії НАН Укра­їни. — К.: Ніка-Центр, 2009. — Т. 2. — 2009. — 512 с.

42. Кривчик Г. Горбачовська перебудова в контексті реформування державного управління в СРСР та УРСР / Геннадій Кривчик // Проблеми політичної історії України: Збірник наукових праць. — 2009. — № 4. — С. 163-177.

43. Кривчик Г. Українське село під владою номенклатури (60-80-ті рр. XX ст.) / Геннадій Кривчик. — Д.: Вид-во Дніпропетровського університету, 2001. — 192 с.

44. Серьогін С. Державний службовець у відносинах між владою і суспільством: Монографія / Сергій Серьогін. — Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2003. — 456 с.

45. Сельцер Д. Политическая трансформация номенклатурной органи­зации власти в России: субрегиональный уровень, 1985-2005 гг.: автореф. дис. на соиск. уч. степени д-ра полит. наук / Дмитрий Сельцер ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. — М., 2007. — 43 с.

46. Бойко О. Україна в 1985-1991 рр.: основні тенденції суспільно- політичного розвитку: Монографія / Олександр Бойко. — К.: ІПіЕНД, 2002. — 306 с.

47. Видрін Д. Україна на порозі XXI ст.: політичний аспект / Д. Ви - дрін, Д. Табачник. — К.: Либідь, 1995. — 296 с.

48. Касьянов Г. Україна 1991-2007: нариси новітньої історії / Георгій Касьянов. — К.: Наш час, 2008. — 432 с.

49. Кульчицький С. Закономірності державотворчого процесу у неза­лежній Україні / Станіслав Кульчицький ; НАН України. Ін-т іс­торії. — К., 2001. — 159 с.

50. Кульчицький С. Еволюція державного устрою в Україні: від то­талітаризму до демократії / Станіслав Кульчицький // Віче. — 1997. — № 1. — С. 21-31.

51. Литвин В. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки XX ст.) / Володимир Литвин. — К.: Наук. думка, 2001. — 559 с.

52. Мороко В. Реконверсія радянської партійно-господарської но­менклатури в політичну систему України (1990-2008 рр.) /

B. В. Мороко // Наукові праці історичного факультету Запо­різького державного університету. — Запоріжжя, 2008. — Вип. 24. — С. 245.

53. Курас І. Феномен Щербицького: 17 років на чолі Компартії Украї­ни / І. Курас // Етнополітика: історія і сучасність. — К., 1999. —

C. 491-493.

54. Табачник Д. Апостол застою: Ескіз до політичного портрета В. Щербицького / Дмитро Табачник // Вітчизна. — 1992. — № 9. — С. 159-163 ; № 10. — С. 107-113.

55. Тронько П. В. В. Щербицький (1918-1990) / Петро Тронько // Український історичний журнал. — 2003. — № 1. — С. 109-117.

56. Шаповал Ю. В. В. Щербицький: особа політика серед обставин часу / Юрій Шаповал // Український історичний журнал. — 2003. — № 1. — С. 118-129.

57. Литвин В. Украина: политика, политики, власть на фоне полити­ческого портрета Л. Кравчука / Володимир Литвин. — К.: Изд. дом «Альтернативы», 1997. — 335 с.

58. Михальченко М. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991-1995 /

Н. И. Михальченко, В. П. Андрущенко. — К.: Укр. Центр духов­ной культуры, 1996. — 512 с.

59. Турченко Ф. Запоріжжя на шляху до себе... (Минуле і сучасність в документах та свідченнях учасників подій) / Федір Турченко. — Запоріжжя: Просвіта, 2009. — 367 с.

60. Штейнле А. Компартийная элита Запорожской области в 1985­1991 гг.: вызов времени перемен / Алексей Штейнле // Номенкла­тура и номенклатурные практики в России, интернет-конференция / Под общ. ред. В. П. Мохова. — Пермь: Перм. гос. техн. ун-т,

2007. — 289 с.

61. Чура В. Львівський обласний компартапарат у виборах до місце­вих рад народних депутатів 1990 р. / Василь Чура // Історичні студії Волинського національного університету імені Лесі Україн­ки, 2009. - Вип. 2. — С. 85-89.

62. Шановська О. Заходи протидії комуністичної влади створенню громадської опозиції в добу перебудови (за документами Дер­жавного архіву Житомирської області) / Олена Шановська // Во­линські історичні записки. — 2009. — № 2. — Режим доступу до статті: Http://www. nbuv. gov. ua/portal/Soc_Gum/Viz/2009_2/ Shanovska_2.pdf.

63. Дніпропетровська сім’я: Довідник / Укл.: В. Піховшек, К. Ми­хайличенко, С. Конончук та ін. — К.: Фонд Демократії, 1996. — 288 с.

Анотації

Кузьменко Ю. В. Проблема партийно-государственного руковод­ства УССР периода перестройки в отечественной историографии.

В статье рассматриваются научные наработки отечественных историков по проблеме партийно-государственного руководства УССР в условиях перестройки. Автор выделяет два периода в исто­рии исследования этого вопроса, которые существенно отличаются теоретико-методологической базой, а также анализирует работы, посвященные украинской номенклатуре в 1985-1991 гг.

Kuzmenko J. V. The problem of the party and state management in the USSR of Perestroika period in home historiography.

The article looks at the research work of native historians on the Party Leadership of the USSR in Perestroika period. The author em­phasizes two periods in the history of study of this question which differ fundamentally in their theoretical and methodological basis. Besides, the works dedicated to the Ukrainian nomenclature in 1985­1991 have been analyzed.