Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ПИТАННЯ ПРО ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНОГО РОЗВИТКУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В КІНЦІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
joomla
ДО ПИТАННЯ ПРО ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНОГО РОЗВИТКУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ В КІНЦІ ХІХ — НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

С. В. Сусоров

Характерні риси економічного розвитку Півдня України здавна привертали увагу науковців, зокрема, поземельні від­носини були однією з найголовніших тем як дореволюційних [1], так і радянських та сучасних дослідників [2]. Однак, певні аспекти цієї проблеми залишаються слабо або поверхово ви­світленими. Саме з цих причин дана проблема зберігає свою актуальність і продовжує привертати увагу науковців. Метою даної статі є визначення основних специфічних рис аграрного розвитку південноукраїнського регіону в зазначений період і факторів, які сприяли їх формуванню.

Особливості аграрного розвитку Півдня України кінця XIX — початку XX століття були зумовлені наступними фак­торами: географічним розташуванням, кліматичними умова­ми, процесами колонізації регіону та зовнішньополітичною си­туацією. Причому їх дія в різні періоди була нерівномірною. В цьому контексті можна виділити найбільш виразні характер­ні риси аграрного розвитку південноукраїнського краю.

1. Широке застосування у сільськогосподарському виробни­цтві вільнонайманої праці і різного роду технічних засобів.

Нестача робочих рук змушувала землевласників активно використовувати вільнонайманих робітників. Напередодні ре­форми 1861 р. землевласники Півдня могли обробити силами своїх кріпаків близько мільйона десятин землі, що становило лише десяту частину землі, яка їм належала. Всі інші угіддя доводилося обробляти із застосуванням вільнонайманої робочої сили [3]. У пореформені роки застосування найманої праці не­ухильно зростало. Лише протягом 1894 р. на робітничих рин­ках Херсонської губернії було зареєстровано понад 41,1 тис. сільськогосподарських робітників [4]. На початку XX століття дослідник Н. В. Шаховський зазначав: “Залежність всіляко­го більш-менш значного господарства... від прийшлої робочої сили настільки велика, що коли б не було б її протягом одного літа, могло б статися повсюдне банкрутство південних госпо­дарств” [5]. Таке становище мало вкрай негативні наслідки у роки Першої світової війни. У зв’язку з мобілізацією до вій­ська різко зменшилася кількість як місцевого працездатного населення, так і контингент сезонних робітників. Це призвело до того, що в роки війни поміщицькі й подекуди селянські гос­подарства використовували працю військовополонених і біжен­ців. У поміщицьких господарствах Півдня України ці категорії робітників становили 30% від загальної кількості працюючих чоловіків [6].

Неухильно зростала оснащеність сільського господарства різного роду машинами і удосконаленими знаряддями праці. Про це свідчить збільшення обсягів вітчизняного машинобу­дування, яке особливо швидко розвивалося на південноукраїн­ських землях. Так, якщо у Росії в цілому виробництво сільсь­когосподарських машин у 1876-1900 рр. виросло приблизно в 4,5 рази, то на півдні та південному заході воно зросло більше ніж у 12 разів [7]. Вже наприкінці XIX століття значна частина сільськогосподарських робіт у південноукраїнських губерніях виконувалася саме за допомогою техніки. На початку XX сто­ліття перше місце за обсягами її завезення до Росії належало Німеччині. У 1909-1911 рр. питома вага цієї країни у ввозі сільськогосподарських машин до Російської імперії становила 36% [8]. З початком Першої світової війни імпорт з Німеччи­ни та Австро-Угорщини припинився, а вітчизняні виробники з низки причин не змогли вирішити цю проблему.

2. Різке, порівняно з іншими районами країни, зменшення площі дворянського землеволодіння.

Тенденція до ліквідації дворянської монополії на землю в цей час спостерігалася по всій країні, але в південноукраїн­ському регіоні вона розвивалася особливо інтенсивно. В період з 1877 по 1905 рр. дворянство України втратило 5 904 921 дес. землі, з них більше половини — 3 217 225 дес. (49,4 %) стано­вили землі південноукраїнських поміщиків [9]. За ці 28 років кількість землі, яка перебувала в руках дворянства, в Херсон­ській губ. скоротилася у 2,5 рази, Катеринославській — в 2,2 рази, Таврійській — в 1,9 рази [10]. Більшість втрачених помі­щиками земель перейшла до рук селян, переважно заможних, які намагалися заводити на них господарство фермерського типу.

3. Широка мережа колоністських господарств фермерського типу, в яких активно впроваджувалися інтенсивні методи сіль­ськогосподарського виробництва.

Протягом 1787-1837 рр. колоністи заснували у південноук­раїнських степах цілу мережу поселень. Наприклад, німецькі поселенці на початку XX століття мали майже 450 колоній, у яких мешкало понад 235 тис. осіб [11]. Існували також колонії болгар, греків, євреїв, шведів. У господарському відношенні колоністи були краще забезпечені землею, ніж колишні дер­жавні чи поміщицькі селяни. Наприклад, у 1878 р. на двір ко­лоніста припадало в середньому 37,5 дес. надільної землі, то у державних селян цей показник становив 17,1 дес., у колишніх поміщицьких, відповідно — 8,2 дес. землі [12]. До того ж, крім надільної землі, колоністи мали значні площі приватної землі. Причому її розміри швидко зростали. Наприклад, у Херсонсь­кому повіті за 29 років (1866-1895 рр.) воно зросло у 51 раз

[13] . У другій половині 80-х років ХІХ століття німці-колоніс- ти придбали у приватну власність землі у шість разів більше за інших селян і це при тому, що їх чисельність була у сім разів меншою [14].

Заможні колоністи, займаючись комерційним землероб­ством, одними з перших у південних степах почали застосо­вувати у своїх господарствах раціональні форми виробницт­ва — використовували машини, поліпшені знаряддя праці, а головне, вводили інтенсивні методи землеробства. У 80-х рр. ХІХ ст. Катеринославський губернатор у своєму звіті царю до­повідав: “Колоністи звертають особливу увагу на удобрення і обробіток землі і, дотримуючись плодозмінної системи, одер­жують через це значно більший врожай, а отже і більшу при­бутковість” [15].

Таким чином, на Півдні України колоністи були однією з найбільш заможних категорій населення і володіли потужним економічним потенціалом.

4. Товарно-зерновий, експортний характер аграрної галузі краю.

Кліматичні умови і географічне розташування краю, зок­рема близькість до морських портів, сприяли розвитку товар­ного зернового господарства, орієнтованого значною мірою на закордонного споживача. У 80-х роках ХІХ ст. степовий район Російської імперії вийшов на чільне місце у виробництві зерна. Саме Південь стає головним експортером зерна Росії. У пері­од з 1876 по 1898 рр. вивіз пшениці через азово-чорноморські порти зріс більш ніж у 2,5 рази (з 31 млн пуд. до 84,2 млн пуд. пшениці) [16]. Попит на зернові культури всередині кра­їни і закордоном викликав зміни у структурі посівних площ. За період з 1881 по 1900 рр. питома вага посівів головних екс­портних культур — пшениці і ячменю — зросла в південних губерніях на 13,5% [17]. Протягом п’ятиріччя, що передува­ло Першій світовій війні, у Херсонській губернії під пшеницю і жито відводилося в середньому 59,8% посіву, під ячмінь і овес — 37,1%, на Полтавщині відповідно — 57,7 і 27,8%, у Подільській губернії — 48,5 і 37,5% [18]. Зворотною сторо­ною такого становища була і недостатня увага до вирощення кормових культур. Це звужувало кормову базу тваринництва і призводило до дефіциту м’яса, що особливо гостро проявилося в роки війни.

5. Існування поземельної общини та її традицій, яка, проте, не відзначалася стабільністю, що і зумовило її швидкий розпад у майбутньому.

Значною мірою, утворення і функціонування общини на Півдні було зумовлено процесом колонізації краю. В міру того, як збільшувалася густота населення зростала земельна тіснява, яка породжувала суперечки й конфлікти за право володіння ґрунтами. Це викликало необхідність у створенні органу, який би розв’язував подібні проблеми. Саме тому, на думку одного з російських публіцистів, общинним тенденціям дала поштовх зростаюча земельна тіснява [19]. Крім того, землі українсько­го Півдня заселялися і переселенцями з центральних районів Росії, які приносили на нові землі свої традиції, у тому числі й практику общинного господарювання. Нарешті, зміцненню общинних порядків значною мірою сприяла соціальна бороть­ба між заможними і малоземельними селянами. Очевидно, що саме соціальний фактор відіграв не останню роль у тому, що за 28 років (1887-1905 рр.) площа общинного землеволодіння на Півдні України зросла на 1,2% [20].

Проте, община на Півдні була порівняно молодою. Під впли­вом швидкого розвитку підприємництва, розвитку товарно - грошових відносин общинний організм невпинно руйнувався. Особливо цей процес активізувався в період столипінської ре­форми, про що свідчать дані щодо закріплення землі у приват­ну власність. Саме степові райони України лідирували у цьому процесі. Якщо в межах всієї України хутірські та відрубні го­сподарства займали 3 817 838 дес., то на Півдні — 2 129 902 дес. землі або 55,8% від їх загальної площі [21].

Отже, виходячи з вищенаведеного матеріалу, можна зроби­ти наступні висновки. Специфіка аграрного розвитку Півдня України кінця XIX — початку XX століття була зумовлена низкою факторів географічно-кліматичного та внутрішньо - і зовнішньополітичного характеру. Вони призвели до формуван­ня своєрідного симбіозу слаборозвинутих феодальних структур (дворянське землеволодіння, наявність поземельної общини) з потужним і активним капіталістичним сектором (широке засто­сування вільнонайманої праці, сільськогосподарської техніки, значна кількість господарств фермерського типу, товарно-зер­новий характер аграрної галузі краю). Саме під тиском остан­нього відбувався поступовий еволюційний процес відмирання феодальних пережитків (швидке скорочення дворянського зем­леволодіння, відмирання общинного землекористування — осо­бливо з початку XX століття).

Зрозуміло, що дана проблема ще не вивчена до кінця. Бага­то її аспектів потребують деталізації та уточнення, тому споді­ваємось, робота в цьому напрямку буде продовжена.

Джерела та література

1. Див. наприклад: Статистическое описание Ананьевского уезда // Сборник Херсонского земства. — 1891. — № 2; Падалка Л. Земле­владение немцев — бывших колонистов в Херсонской губернии // Сборник Херсонского земства. — 1891. — № 6; Постников Б. Е. Южнорусское крестьянское хозяйство. — М., 1891; Осадчий Т. Крестьянское надельное землевладение в Херсонской губернии в связи с платежами крестьян. — Херсон, 1894; Кудрявцев П. При­шлые сельскохозяйственные рабочие на Николаевской ярмарке в г. Каховке Таврической губернии и санитарный надзор за ними в 1895 г. — Херсон, 1896; Тезяков Н. И. Сельскохозяйственные рабочие и организация за ними санитарного надзора в Херсонской губернии. — Херсон, 1896; Тезяков Н. И. Рынки найма сельско­хозяйственных рабочих на юге России в санитарном отношении и врачебно-продовольственные пункты. — Вып. 1. — СПб., 1902; Лохтин П. Безземельный пролетариат в России. — М., 1905; Ка - чоровский К. Р. Русская община. Возможно ли, желательно ли её сохранение и развитие? — М., 1906; Ермолов А. С. Наши неурожаи и продовольственный вопрос. — Ч. 11. Итоги прошлого и задачи будущего. — СПб., 1909; Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. — Т. ХІУ. Новороссия и Крым. — СПб., 1910 та інші.

2. Наприклад: Дубровский С. М. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства в начале ХХ ве­ка. — М., 1963; Лугова О. І. Сільськогосподарський пролетаріат Півдня України в період капіталізму. — К., 1965; Анфимов А. Н. Крупное помещещье хозяйство Европейской России. — М., 1969;

Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху до­монополістичного капіталізму (60-90-ті рр. XIX ст.) — К., 1970; Дубровский С. М. Сельское хозяйство и крестьянство России в пе­риод империализма. — М., 1975; Лось Ф. С., Михайлюк О. Г. Кла­сова боротьба в українському селі. 1907-1914. — К., 1976; Леще­нко М. Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. — К., 1977; Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825-1860 гг. — М., 1981; Симонова М. С. Кризис аграрной по­литики царизма накануне первой российской революции. — М., 1987; Лазанская Т. И. Государственные крестьяне Украины в пери­од кризиса феодально-крепостнической системы. — К., 1989; Ма­теріали Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії. —

Ч. 1. — К., 1996; Борисов В. И., Чернобаев А. А. Хлеб, война, революция: Продовольственная политика на Юге России в период первой мировой войны и нреволюции (1914-1918). — Москва-Лу - ганск, 1997; Сусоров С. В. Аграрне питання в Україні: причини, прояви, шляхи розв’язання. (Кінець XIX — початок XX століт­тя). — Xерсон, 1997; Реєнт О. П., Сердюк О. В. Перша світова вій­на і Україна. — К., 2004; Історія українського селянства: Нариси в 2-х томах. — Т. 1. — К., 2006 та інші.

3. Дружинина Е. И. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825-1860 гг. — С. 42.

4. Тезяков Н. И. Сельскохозяйственные рабочие и организация за ними санитарного надзора в Xерсонской губернии. — С. 79.

5. Шаховской Н. В. Земледельческий отход крестьян. — С. 19.

6.Історія українського селянства. — Т. 1. — С. 495.

7. Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домо­нополістичного капіталізму. (60-90-ті рр. XIX ст.). — С. 49.

8.Історія українського селянства. — Т. 1. — С. 478.

9. Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму. — С. 43-44. (За той же період дворяни продали іншим станам населення на Лівобережжі — 1 745 803 дес. або 39,5%, на Правобережжі — 941 893 дес. землі або 16,2 %).

10.Лугова О. І. Сільськогосподарський пролетаріат Півдня України в період капіталізму. — С. 64.

11.Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. — Т. XIV. Новороссия и Крым. — С. 257.

12.Там само. — С. 245.

13.Лугова О. І. Сільськогосподарський пролетаріат Півдня України в період капіталізму. — С. 64.

14.Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. — Т. XIV. Новороссия и Крым. — С. 258.

15.Лугова О. І. Сільськогосподарський пролетаріат Півдня України в період капіталізму. — С. 64.

16.Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі у епоху домо­нополістичного капіталізму. — С. 51.

17. Там само.

18. Історія українського селянства. — Т. 1. — С. 474.

19. Карышев Н. Народно-хозяйственные наброски // Русское богатст­во. — 1895. — № 2. — С. 58.

20. Мицик О. К. Аграрна політика. (1800-1925 рр.) — Т. 1. — Подеб - ради, 1925. — С. 296.

21. Підраховано за: Дубровский С. М. Столыпинская земельная рефор­ма. — С. 586-588.

Анотацїі

Сусоров С. В. К вопросу об особенностях аграрного развития Юга Украины в конце Х1Х — в начале XX века.

В статье проанализированы факторы и особенности сельскохо­зяйственного развития Юга Украины на рубеже Х1Х и XX веков.

Susorov S. V. To the problem of peculiarities of agrarian develop­ment of the South of Ukraine at the end of XIX and at the beginning of XX centuries.

In the article factors and peculiarities of agricultural development of the South of Ukraine on the boundary of XIX and XX centuries are analyzed.