Головна Історія Інтелігенція і влада “УЧАСТЬ” НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НІЖИНА В “УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙСЬКОВО - НАЦІОНАЛІСТИЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ” У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 30-Х РОКІВ XX СТ
joomla
“УЧАСТЬ” НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ НІЖИНА В “УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙСЬКОВО - НАЦІОНАЛІСТИЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ” У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 30-Х РОКІВ XX СТ
Історія - Інтелігенція і влада

О. Г. Сатойленко

Масовий терор, боротьба з інакомисленням, пошук “ворогів на­роду” стали характерним повсякденним явищем для українсько­го суспільства у 30-х рр. XX ст. Мабуть не має в Україні жодного міста або села, жителі якого не потрапили б під молох сталінської тоталітарної машини. Не складала виключення і міська громада давнього культурного центра Північного Лівобережжя — Ніжина, де за цей час прокотилося кілька хвиль репресій проти місцевої наукової інтелігенції.

Дослідження трагедії українського народу цього періоду набуло належної уваги з боку українських і зарубіжних істориків кінця XX ст. — початку XXI ст. Цьому сприяла низка програм “Реабілі­товані історією”, “Розстріляне відродження”, “Репресоване краєзнав­ство” та ін., які були спрямовані на повернення доброго імені тися­чам представників нашої інтелектуальної еліти. I все ж десятки монографій і сотні статей, що з’явилися за роки незалежності Укра­їни, не розкривають у всій повноті трагізм тієї епохи, не висвітлю­ють долю всіх представників української інтелігенції 30-х рр. XX ст. на регіональному рівні, що пов’язано із масштабами анти - гуманних дій влади по відношенню до свого народу. На загально­українському рівні репресивні заходи щодо учасників УНО досить ґрунтовно висвітлив у своїх працях Ю. Шаповал [1]. Окремі факти “антидержавної діяльності” членів організації на Чернігівщині роз­крив у своєму дослідженні В. Шкварчук [2], а на деяких аспектах “контрреволюційної роботи” у Ніжині зупинялися у своїх розвід­ках Г. Самойленко, О. Самойленко, В. Ємельянов [3].

1937 — 1938 роки стали одними з найтрагічніших у багатовіко­вій історії Ніжина. Саме на ці роки припало розгортання низки гучних “справ” у місті, проведених органами НКВС, жертвами яких стало близько 5,5 тис. чоловік [4]. Поштовх цьому надало рішення серпневого (1937 р.) Пленуму ЦК КП(б)У про подальше розгортан­ня пошуку учасників “антирадянської української націоналістич­ної організації” на місцях. Реакція карних органів, які ретельно готувалися до нової репресивної кампанії [5], була миттєвою. Ще

28 серпня за санкцією військового прокурора КВО Калошина було заарештовано секретаря Чернігівського обкому КП(б)У П. П. Мар - кітана — старого більшовика, особистого друга Косіора і Постише - ва, якого звинуватили як одного з активних керівників розгалуже­ної антирадянської націонал-фашистської терористичної організа­ції, зрадника Батьківщини, організатора повстанських загонів, шкі­дника в галузі сільського господарства і польського шпигуна [6]. Його доля, як і доля його товаришів по нещастю — П. П. Любченка,

А. А. Хвилі та ін., була практично вирішена. Вже 19 вересня він визнав свою провину, а 24 жовтня виїздна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила колишнього секретаря обкому до розстрілу.

Намагалися не відставати від свого обласного керівництва і пра­цівники Ніжинського райвідділу НКВС, які сфабрикували справу “Литвинова — Загрецького”. Серед звинувачених однією з ключо­вих осіб був директор Ніжинського педінституту Микола Павлович Загрецький, який займав цю посаду з 1935 р. Керівником вузу йому довелося стати в досить скрутні часи. За попередній рік змінилося три ректори інституту (С. С. Порада, В. І. Лазукевич та Г. М. Мель - чанин); репресій зазнали десятки викладачів і студентів, що при­звело до значних кадрових проблем і дестабілізації навчального процесу в освітньому закладі. Здолавши всі перепони та викорис­тавши власні зв’язки, за короткий час М. П. Загрецькому вдалося покращити становище, запросивши на роботу до інституту в 1935­36 рр. обдаровану молодь (К. Т. Клименка, М. І. Повода, В. П. Руде - нка, М. П. Сайка та ін.), але він продовжив політику своїх попере­дників, рішуче реагуючи навіть на дріб’язкові натяки щодо нелоя- льністі членів колективу до влади, за чим йшли безпідставні звіль­нення викладачів з роботи та відрахування студентів. Такі дії кері­вництва погіршували морально-психологічний клімат у колективі, стимулювали подальше поширення наклепів, цькувань і викриття все нових “ворогів народу” [7]. За два роки, протягом яких М. П. Загрецький перебував на посаді ректора інституту, на нього були написані численні “свідчення”, які викривали всю “ворожість” дій у напрямку підриву соціалістичного процесу виховання май­бутніх вчителів (про що свідчать десятки листів-доносів виклада­чів і студентів НПІ до місцевих партійних органів та органів НКВС).

Типовим прикладом прояву “відданості” владі служить лист одного з викладачів педінституту Я. Гончаренка до ЦК КП(б)У: “2 червня 1937 р. я довів до відома Ніжинського райвідділу НКВС і районного парткомітету про деякі факти, що мали місце в педінс­титуті. На мій погляд, директор інституту Загрецький реалізує контр­революційні настанови в практиці керівництва інституту, яка від­бивається в підборі кадрів: 1. Зав. учбовою частиною Даденков, колишній директор Радомишльської гімназії (про нього може по­відомити тов. Лозинський, який працює у колонії НКВС в Брова - рах). 2. Керівник кафедри літератури Сайко був членом “Плуга”, яким керував Пилипенко. В книзі “10 років української літерату­ри” — редакція Пилипенка, міститься портрет Сайка. Сайко мав особисті зв’язки з ворогами народу Шабліовським, Колесником, Ко­стенком і котирувався в цих колах дуже високо (відомо це мені особисто по роботі в Інституті літературознавства в 1931 — 1933 рр.). 3. Асистент української літератури Дубина був зв’яза­ний з ворогом народу Йосипчуком. 4. Файт — викладач історії, був також зв’язаний з Йосипчуком ще з 1920 р. 5. Повод — декан літературного факультету був у гарних стосунках з троцькістом Левченком (Нікополь), Сарадтаєвим та директором Ніжинського агротехнікуму (призвище мені не відоме), якого заарештовано орга­нами НКВС як польського шпигуна. 6. Абрамович працював у Жи­томирському інституті викладачем української мови. Знаючі стве­рджують, що він був у свій час ізольований органами НКВС. 7. Че­редник — заарештований в цьому році, повідомили мене про це співробітники інституту. Під керівництвом Чередника працював Руденко, прийнятий в інститут за рекомендацією Повода. Політич­на лінія цих людей в практиці роботи інституту відбилась у тому, що керівництво літературного факультету Повод — Сайко система­тично ігнорує боротьбу з контрреволюційним троцькістсько-націо- налізмом. Факти за цим пунктом такі: 1. Не було складено і опра­цьовано питання про 5-річчя постанови ЦК ВКП(б) від 23.IV. 1932 р., не була викрита контрреволюційна практика авербахівців проти цієї постанови. 2. Не пророблено питання боротьби з контрреволю­ційним троцькізмом та націоналізмом в історії української літе - ратури, при постановці цієї теми висловлювались проти Повод, Сай­ко і Дубина. 3. Викладач української літератури Сайко дотримуєть­ся єфремовських настанов в оцінці Коцюбинського, а саме в розшиф - ровці символів “Фата моргана”, не розкриває контрреволюційної кон­цепції “Перших хоробрих” — націоналістично оцінює творчість Ела - на. 4. Асистент Дубина дотримується меншовицько-троцькістської постановки питання про взаємовідносини базиса і надбудови, націо­налістично оцінює творчість Шевченка, ідеалізує фашиста Винничен - ка. 5. Бібліотека (директор Файт) видає націоналістичну літературу студентам, наприклад, праці Сенченка, журнал “Під марксистсько - ленінським прапором”. 6. Деякі студенти літературного факультету пишуть контрреволюційні вірші і поширюють серед студентів (про це детально може інформувати Ясковець). 7. Сайко організував нау­ковий гурток, але викликає подив той факт, що його склад — студен­ти II курсу, коли розроблять наукові питання можуть переважно сту­денти старших курсів, члени гуртка практикують поширення націо­налістичної літератури — студент Стеценко, поширюють націоналіс­тичні настанови про те, що фашистська наука має позитивне значен­ня, — студент Михальський. 8. Серед студентства широко практику­ється використання контрреволюційної літератури.

Люди, про яких йде мова, з ділового боку, стоять на низькому рівні, звідси, якість продукції низька, з цього, дискредитація радян­ського вузу і настанова на підготовку кадрів низкої кваліфікації. Директор інституту Загрецький працював раніше у Чернігівсько­му обкомі партії і в свій час був у теплих стосунках з троцькістом Сенченком, крім цього, на посаді викладача історії України працює Сатановський, він голова місцевкому, який був в ІЧП (м. Київ) і мав гарні стосунки зі шпигуном Рітелем. Крім того, Загрецький куль­тивує груповщину, затискує критику й приймає до інституту праців­ників за принципом сімейственості” [8].

Гортаючи пожовклі сторінки давно минулих справ, стає дійсно моторошно від тієї розгубленості, яка охопила покоління тридця­тих і поряд з їх власним страхом за своє завтра, незаперечного переконання у правоті своїх дій по викриттю замаскованих ворогів Радянської влади. Свідчення Гончаренка було не одинокими, а тому настільки відома в Ніжині людина, як Загрецький, не могла зали­шитися без уваги місцевих силових органів. Робота в обласному центрі та його знайомство з низкою українських партійних і дер­жавних функціонерів лише підсилювали інтерес. З цього моменту розпочалася “боротьба” директора інституту за власне виживання, але доля М. Загрецького вже була практично вирішена. 5 вересня 1937 р. відбулося засідання партійного комітету педінституту, на якому розглянули справу директора НПІ і прийняли рішення про виключення його з лав КП(б)У, а 7-8 вересня відбулися розширені партійні збори педінституту, на які запросили комісію райкому КП(б)У. Згідно до протоколу на порядок денний було винесено об­говорення матеріалів, опублікованих в газеті “Більшовик” від 4/ІХ/1937 р. “Націоналістичне кубло та висновки в газеті “Нове село”, і рішення партійного комітету від 5/ІХ/1937 р. Участники зборів були не багатослівними, а думки — одностайними: “Чухрій: Приєднуюсь до постанови парткомітету про виключення Загрець­кого з партії. Бородавка: Моя пропозиція — винести Загрецькому партійну недовіру і просити відповідні органи прибрати його. Са - мошевський: В райпарткомі сиділи друзі Загрецького — колишні секретарі Талалай і Литвиненко. Безумовно, важко було і не під силу вести боротьбу з цією зграєю” [9]. Партійні збори підтримали виключення М. П. Загрецького з лав партії як ворожої для неї людини, а вже через кілька днів (11 /ХІ/1937 р.) нарком освіти В. П. Затонський наказом № 1635 звільнив його з посади директо­ра НПІ. Правоохоронні органи міста “на прохання трудящих” від­крили чергову справу проти діячів націоналістичного контррево­люційного руху, які, нібито, прагнули ліквідувати органи Радянсь­кої влади в області.

23 вересня 1937 року Миколу Павловича Загрецького було за­арештовано за звинуваченням в організації та активній участі в конрреволюційній діяльності. Згідно до постанови про арешт: “За- грецький Микола Павлович, 1897 р. нарождення, нац. — білорус, службовець, викл. з лав ВКП(б), осв. /вища. Загрецький є членом контрреволюційної організації” [10].

На момент арешту Ніжинський педінститут очолювала вже інша особа (Самошевський), яка дала “неохідну характеристику” своєму попереднику: “.Засмітив професорсько-викладацький склад воро­жими націоналістичними елементами, створив сімейственість у ро­боті інституту, по-ворожому провів набір викладачів на 1937/38 рр., внаслідок чого, жодний викладач не приїхав на роботу в інститут. На основі постанови парторганізації звільнив частину буржуазних націоналістів з роботи. Провів їх звільнення на основі конкурсу, чим дав можливість ворогам проводити шкідництво в інших учбо­вих закладах.” [11]. Після арешту в його будинку провели обшук, але допитів з ним не проводили майже протягом місяця, збираючи докази для доведення провини. На перших допитах, що розпочали­ся в середині жовтня, Микола Павлович тримався мужньо і відхи­лив всі звинувачення в антирадянській діяльності. На питання слід­чого про належність до контрреволюційно-націоналістичних орга­нізацій Загрецький рішуче відповів: “В контрреволюційних орга­нізаціях я не перебував” [12]. Впертість заарештованого і його не­бажання допомогти слідству дратували слідчих, тому для прове­дення подальшого дізнання вони залучали різні методи роботи: залякування свідків, шантаж, насильство, що не дивно, враховуючи те, що в 1937 р. було офіційно дозволено застосовувати фізичний вплив на осіб, яких підозрювали у ворожих діях [13]. В наш час можливо лише здогадуватись, яким саме чином і під впливом яких обставин давали свідчення люди, залучені до розкриття “справи” Загрецького, але необхідні дані були зібрані. Ось деякі з них. З протоколу допиту Ясуковського Миколи Яковича дізнаємося, що “Загрецький проводив організаційну работу по створенню в учбо­вих закладах контрреволюційно-націоналістичних кадрів, був тіс­но зв’язаний з викритими ворогами народу: шпигунами, націоналі­стами, надавав покровительство троцькістам, а також у прихованій формі проводив підривну роботу в Ніжинському педінституті. Ви­сував націоналістів Сайка, Гончаренко. Загрецький приймав участь у редагуванні підручника історії КП(б)У... книгу вилучено як шкі­дливу. зберігав у себе різну націоналістичну літературу.”. Інший викладач, Галета Віктор Георгійович, на допиті від 20 листопада 1937 р. свідчив: “Мені відомо, що Загрецький підтримував тісний зв’язок з Литвиненком і Талалаєм, які викриті як вороги народу, а також з рядом осіб в педінституті, частина з яких викрита як воро­ги народу. В 1936 р. я проводив обстеження кафедри мови, де було встановлено, що робота кафедри розвалена, що в практиці роботи викладання протягується націоналізм. Загрецькому доповіли про це, але він не вжив відповідних заходів, а навпаки прикривав їх.

Внаслідок дій Загрецького в інституті весь час діяла група націона - лістов, а саме Сайко, Дубина, Забарило. В 1935 році історію партії викладав махровий троцькіст Федін, коли його викрили, то Загре­цький не лише не вигнав його з роботи, а навпаки улаштував ви­кладачем економіки”. Підтвердили ці звинувачення й інші викла­дачі вузу — Файт, Шуст, Повод, Гамила і Папунов.

Викликає подив той факт, наскільки їх свідчення схожі за зміс­том і за лексично-термінологічною структурою, а якщо врахувати й те, що серед свідків була також студентка 1-го курсу Галаген - ко Є. П., показання якої в більшості співпадали з іншими, виникає питання, звідки вона за короткий час навчання могла дізнатися про такі подробиці, що підсилює сумнів у їх достовірності [14].

21 листопада М. П. Загрецького викликали на додатковий до­пит для визнання провини в контрреволюційній діяльності, але аре­штант знову відхилив всі звинувачення: “.провини не визнаю, оскі­льки учасником контрреволюційної організації я не був і роботи по створенню контрреволюційної організації не проводив”. На пи­тання про зв’язок з ворогами народу — Маркітаном, Сенченком, Литвиненком, викладачами Риндичем, Богданом, підслідний теж спокійно відповів, що “ці зв’язки носили суто діловий характер”. Цікавили слідство: участь Загрецького в редагуванні історії Укра­їни та історії КП(б)У, збереження ідеологічно шкідливої літерату­ри, скорочення учбових програм з ботаніки, “з яких зник весь марк­систсько-ленінський зміст” та ін. Але й ці закиди слідчих не збен­тежили колишнього ректора: “Контрреволюційної діяльності я при цьому не проводив, хоча констатую, що мною могли бути допущені окремі помилки. Я дійсно зберігав вдома різну троцькістсько-на - ціоналістичну літературу, але її не популяризував. Програми я скорочував на основі вказівок наркомпросу...” [15]. Всі подальші звинувачення підслідний також відхилив і винним себе не визнав. Незважаючи на все беззаконня, яке було притаманним для того часу, докази провини М. П. Загрецького виявились навіть для кар­них органів очевидь зшитими білими нитками, тому справу було повернуто на дослідування для уточнення: “1. Зв’язку зі шпигу­ном Скарбеком; 2. Улаштування на роботу націоналістів Мельни- ченка, Завального; 3. Виживання з роботи Пирогова; 4. Кому саме Загрецький дозволив користуватись контрреволюційною літерату - рою. 5. Залучити до справи документи на Сайка, Дубину, Забарила, Абрамовича, Земнова. Допитати Загрецького на очній ставці” [16].

Ця невдача не могла зупинити натхнення органів НКВС, які навесні 1938 р. зуміли притягнути колишнього ректора до ще більш тяжкого злочину — участі в контрреволюційній організації. Од­ним з перших заарештованих став завуч 10-ї школи Ф. Г. Литви­нов, якого органи НКВС затримали 10 березня 1938 р. [17]. На першому допиті від 29 березня 1938 р. він відмовився визнавати себе членом контрреволюційної організації [18]. Проте вже на наступному допиті від 5 квітня, не витримавши тортурів і зну­щань, Литвинов почав давати “зізнання”, які цікавили слідство: “я вирішив дати правдиві показання про свою антирадянську на­ціоналістичну діяльність і визнаю себе винним у тому, що я на день мого арешту був активним учасником антирадянської Укра­їнської військово-націоналістичної організації, що існує в Нежині, до якої я був залучений в 1933 р. мета організації — відторгнен­ня України, повалення існуючого устрою збройним шляхом, за допомогою інтервенції з боку Польщі та Німеччини. створення самостійної української держави. членом цієї організації є ви­кладач військової підготовки інституту Масик Олександр Дмит­рович. Я почав діяльність по насадженню націоналістичних кад­рів і створенню повстанських осередків по Ніжинському р-ну. завербував наступних осіб.”. Всього — 26 чоловік. На питання про те, хто очолював організацію, Литвинов відповів, що “район­ний центр у складі 5 чоловік: Я — Литвинов Федір Григорович; Масик Олександр Дмитрович — викладач Ніжинського педінсти­туту; Загрецький — директор педінституту; Казута — директор 5-ї школи; Молчановський Іван Михайлович — завід. 2-ї школи”. Районний центр, за словами Литвинова, очолював Загрецький, “яко­му й належало керівництво всією організацією на Ніжинщині. Приблизно із серпня 1935 р. Загрецький прибув на посаду дирек­тора інституту. Масик мені повідомив, що він є представником Центру Української військово-націоналістичної повстанської ор­ганізації, й приймає на себя керівництво організації на Ніжинщи­ні. Були розподілені обов’язки: Загрецький — загальне керівни­цтво, зв’язок зі справ організації з центром України; Масик — зв’язок з військовими госпіталями м. Ніжина, вербування; Казута — командир запасу. Вербував запасників. Молчановський і я займалися вербуванням учителів та колгоспників. Розроблявся план збройного повстання в районі, Масик повідомив, що готуєть­ся загальне повстання на Україні в червні 1937 р.” [19].

У цей же час розкручувалась “справа” Загрецького, який, хоча й не визнавав себе винним, почав давати свідчення: “Питання слід­чого: розкрийте детально обставини, за яких Ви були втягнуті Ta - лалаєм до контрреволюційної повстанської організації.

Відповідь: в антирадянську Українську націоналіст. повстан. організацію Taлaлaєм я був втягнутий за таких обставин. У 1934 р. у грудні місяці я прибув у Ніжин на посаду директора Ніжинсько­го педінституту. Працюючи директором, мені часто доводилось у справах служби бувати в Чернігові в обкомі Kn^^, де я неоднора­зово зустрічався із Taлaлaєм, куди він також приїздив, будучи сек­ретарем Новгород-Сіверського райнаркому. Наприкінці 1935 р. Taлaлaя було направлено Обкомом партії у Ніжин, на посаду сек­ретаря Райнаркому, де ми й познайомились з ним значно ближче. .Навесні 1936 р. Taлaлaй у розмові зі мною почав виказувати своє невдоволення політикою ÖK ВKП(б) з питання національної полі­тики на Україні, а также діючим режимом всередині партії. Вліт­ку 1936 р. він залучив мене до діючої на Україні антирадянської націоналістичної повстанської організації. дав мені вказівку за­лучити нових членів до нашої організації із викладацького скла­ду. Я завербував таких осіб: Риндич — заступник директора інсти­туту по заочному навчанню; Богдан Іван Онисимович — керівник кафедри біології; Локоть Олександр Васильович — викладач ана­томії й фізіології людини.” [20].

10 квітня 1938 р. справу Загрецького було направлено на розгляд трійки при обласному Н^С: “За слідчою справою № 35793 Загре­цького Миколи Павловича звинувачувальний висновок: На ідеологі­чному фронті проводив к. р. націоналістичну і шкідницьку діяль­ність, спрямовану на підрив політики партії й Рад. влади. був за­арештований 23 вересня 1937 р. .Звинувачується: Працюючи культ - просном Чернігівського обкому KП(б)У в 1932 р., Загрецький наса­джував у вищих навч. закладах області буржуазних націоналістів, ним же в Ніжинський педінститут на посаду директора був направ­лений Мельничин, з часом викритий як шпигун. рецензуючи у 1931 — 1932 рр. спільно з рядом осіб історію України і КП(б)У, протягував у цих творах контрреволюційно-націоналістичні концеп­ції, в подальшому ця література як ідеологічно шкідлива вилучена, а учасники, які рецензували, арештовані як вороги народу.

З переходом на керівну работу в Ніжинський педінститут За - грецький проводив там організаційну діяльність по створенню контрреволюційно-націоналістичного підпілля, поповнював викла­дацькі кадри за рахунок націоналістично налаштованої частини викладачів, до того ж був дуже тісно зв’язаний з учасниками анти - радянської націоналістичної організації: Маркітаном, Сенченком, Литвиненком, Богданом, Риндичем — всі заарештовані. Під покро­вительством Загрецького в педінституті, особливо на кафедрі укр. мови та літератури, націоналісти Сайко, Абрамович, Дубина, Гонча­ренко систематично протягували буржуазний націоналізм, він висував їх на посади. захищав троцькістів Богданову, Косицьку. зберігав націоналістичну літературу. висміював ситуацію в сіль­радах. заявляв, що “по-сільрадівські” проводив шкідницьку діяль­ність, затримуючи стипендію. Допитаний Загрецький винним себе не визнав. але провину доведено Файтом, Шустом, Галаганом, Сав­ченко та ін.” [21].

Справу прагнули завершити до чергової річниці з дня народжен­ня В. І. Леніна, і 23 квітня 1938 р. до вищої міри покарання, крім М. П. Загрецького, були засуджені ще 13 чоловік. Вирок було вико­нано в той же день. Так трагічно закінчилося життя лише незнач­ної частини науково-педагогічної інтелігенції, десятки тисяч пред­ставників якої у різних куточках України потрапили у горнило сталінської репресивної машини. Долі М. П. Загрецького, Ф. Г. Ли­твинова та інших учасників “справи” багато у чому типові для пред­ставників української інтелігенції другої половини 30-х рр. XX ст., але від цього вони не стають менш трагічними.

Можливість використовувати архівні матеріали, що ще недавно були недоступні для дослідників, на сучасному етапі відкривають можливість більш об’єктивно оцінити ті трагічні події, повернути

Із забуття імена багатьох чесних працівників науки і освіти Укра­їни, які залишаються до цього часу відомими лише вузькому колу науковців.


1. Шаповал Ю. I. Україна 20 — б0-х років: сторінки ненанисаної історії.

— K.: Наукова думка, 1993.

2. Шкварчук В. На казарменому становищі. — Чернігів, 2002.

3. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжинська вища школа: від Гімназії вищих наук до університету. — Ніжин, 2000; Самойленко О. Г. ^рава М. П. Загрецького — черговий акт сталінського “нравосуддя” // Літера­тура та культура Полісся. — Ніжин, 2002. — Bин. 20; Смелъянов В. М. B кривавих лабетах “великого терору”/ / Греки в Ніжині. — Ніжин,

2003. — Bин. III.

4. Шкурко М. !сторія Ніжина мовою дат. — Ніжин, 2004. — C. S6.

Б. Шаповал Ю. I. Bкaз. нраця. — C. 237.

6. Шкварчук В. Bкaз. нраця. — C. 113.

7. Самойленко О. Г. Bкaз. нраця. — C. 1S9.

5. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Bкaз. нраця. — C. 1б4-1бб.

9. Державний архів Чернігівпкої області (далі — ÄA40). — Ф. П-11408.

— Он. 1. — ^р. 4б94. — Apк. 7.

10. ДАЧО. — Apк. 3.

11. Там же. — Apк. 10.

12. Там же. — Apк. Іб.

13. Самойленко О. Г. Bкaз. нраця. — C. 193.

14. Самойленко О. Г. Bкaз. нраця. — C. 193.

Іб. Там же. — C. 193.

10. ДАЧО. — Ap^ 94-9б.

11. Самойленко О. Г. Bкaз. нраця. — C. 194.

15. Там же. — C. 19б.

19. Там же. — C. 19б.

20. Там же. — C. 197.

21. Там же. — C. 197.

22.