Головна Історія Інтелігенція і влада ЛЕГАЛІЗАЦІЯ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В РУМУНІЇ (1925-1947 рр.)
joomla
ЛЕГАЛІЗАЦІЯ СТАРООБРЯДНИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В РУМУНІЇ (1925-1947 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

А. I. Федорова

Ключові слова: старообрядницька церква, Румунія, Статут, Іннокентій (Усов), Ф. Ю. Мельников.

Ключевые слова: старообрядческая церковь, Румыния, Устав, Иннокентий (Усов), Ф. Е. Мельников.

Key words: Old Believers’ Church, Romania, the Statute, Innocen - tiy (Usov) F. E. Melnikov.

По завершенні Першої світової війни у 1918 р. території Бессарабії та Буковини були приєднані до Румунського коро­лівства. Уряд проводить стосовно новоприєднаного населення цілеспрямовану політику румунізації, яка з часом лише наби­рає обертів. Діловодство переводилося виключно на румунську, до відома населення доводилося, що листи, заяви тощо, надані на будь-якій іншій мові, не будуть розглядатися; приписувало­ся відмічати усі румунські національні свята, під час релігійної служби згадувати членів румунської королівської родини. Звіс­но, такі заходи викликали масове обурення, протести.

В 1923 р. була прийнята Конституція Румунії, в статті 22 якої проголошувалася свобода віросповідань, але поряд з цим підкрес­лювалося панівне становище Румунської православної церкви [1].


1 жовтня 1924 р. в Румунській Православній Церкві був вве­дений в богослужіння новий стиль (новоюліанський календар), який передбачав переміщення усіх нерухомих свят року на 13 днів, тобто він фактично збігав з григоріанським календарем. Календарне питання стало ще одним «каменем спотикання». Противники румунізації виступили і проти переходу на новий стиль, оскільки розцінювали його як відмову від певної части­ни самобутньої місцевої культури.

4 лютого 1925 р. Румунська Православна Церква була про­голошена Патріархатом (як твердять сучасні дослідники, в об­мін на прийняття новоюліанського (григоріанського) календа­ря [2, с. 174]).

За таких історичних обставин положення старообрядниць­кої церкви в Румунії стало дещо незрозумілим. Справа усклад­нювалася і тим, що старообрядці Бессарабії та Буковини, які в 1918 р. були приєднані до Румунії, до цього знаходилися у складі різних країн і, відповідно, користувалися різними пра­вами. Так, старообрядці Бессарабії, територія якої входила до складу Російської імперії, відповідно підпорядковувалися ро­сійському законодавству, яке, як відомо, проводило політику, несприятливу старообрядцям. Однак слід зазначити, що старо­обрядці Бессарабії користувалися певними пільгами та приві­леями, яких не мали старообрядці основної частини Російської імперії. Старообрядці ж Буковини користувалися особливим Статутом, що був складений іноком Павлом Білокриницьким та був затверджений австрійським урядом.

У представленій статті надається аналіз клопотань старо­обрядців щодо затвердження їх церкви на державному рівні в Королівстві Румунія.

Вказана тема не була об’єктом спеціального дослідження, але деякі аспекти обраної для дослідження проблеми розгля­далися раніше. Так, про прийняття Статуту старообрядницької церкви пише відомий апологет старообрядництва і безпосеред­ній учасник тих подій Федір Юхимович Мельников [3]. Окре­мі моменти згадуються сучасними дослідниками (М. Шкаров - ський [2, 4], А. Варона [5, 6], І. Кучерянко [7]).

Подана стаття буде доповненням відомих фактів новими джерелами, передусім документами, що зберігаються в кому­нальному підприємстві «Ізмаїльський архів».

Затвердження Статуту старообрядницької церкви є акту­альною темою, оскільки нещодавно великий резонанс отри­мало питання щодо зміни назви «Російська Православна Ста­рообрядницька Церква в Румунії» на «Древлєправославна Старообрядницька Церква в Румунії» при затверджені Статуту старообрядницької церкви для подання уряду на чергову пере­реєстрацію. Ця подія відбулася на Освященному Соборі Біло - криницької Митрополії в м. Браїлі/Хутор 24 жовтня 2012 р.

Перейдемо до безпосереднього розгляду подій другої чверті ХХ ст. В середині 20-х років ХХ ст. в Румунії почалися деба­ти відносно законопроекту про релігійні культи. Старообряд­ці не залишились осторонь. В травні 1925 р. в м. Браїлі був скликаний Собор, де було прийнято рішення щодо клопотань перед урядом відносно визнання старообрядництва як само­стійного та законного культу. Єпископ Кишинівський Інокен - тій (Усов), як ініціатор цього, склав Меморій уряду щодо прав старообрядців [3, с. 310]. Але справа не була доведена до кінця. Ф. Мельников вважав, що причиною цього було те, що чимало старообрядців були проти визнання їх на законодавчому рівні, що, на їх думку, «закріпачить старообрядництво, позбавивши його внутрішньої свободи» [3, с. 310]. Противником такого за­кону був і білокриницький митрополит Пафнутій (Федосеев; 1928-1939). Можливо, певну роль в цьому відігравала відмова переходу на новий стиль літочислення. Так, серед документів Вилковської управи є заборона старообрядцям проводити бого­служіння за старим стилем (1926 р.) [8, с. 119, 125-126], однак цієї заборони не дотримувалися.

1928 р. був прийнятий у Румунії Генеральний Закон про культ [6, с. 351], в якому старообрядці не були навіть згадані. Однак зауважимо, що Ф. Ю. Мельников писав, що румунський уряд видав закон про культи 1925 р., до якого були внесені майже всі віросповідання та навіть секти, що існували в Руму­нії, але старообрядницьке віросповідання не було навіть згада­но. Цей факт, констатує автор, став приводом для скликання Собору в м. Браїлі [3, с. 309].

У другій половині 1930-х років в Румунській Православній Церкві з новою силою спалахнули гоніння на старостильників. На цей раз гоніння торкнулися і старообрядців, оскільки міс­цева влада досить часто плутала «стилістів» зі старообрядцями.

Внаслідок цього деяким старообрядницьким храмам загрожу­вало закриття. У такій ситуації на Білокриницькому Соборі 1936 р. знову повернулися до питання про легалізацію старо­обрядців. Слід зазначити, що ця тема піднімалася і раніше. Так 7-20 грудня 1935 р. відбувся Єпархіальний з’їзд старо­обрядницької єпархії м. Ізмаїла, який очолив єпископ Силу - ян (Кравцов). На з’їзді як делегат від Кишинівської єпархії був присутній Ф. Ю. Мельников. На засіданні з’їзду, зокрема, піднімалося питання про старообрядницькі школи церковного читання і співу та про викладання закону Божого в початко­вих школах. При обговоренні питання з’ясувалося, що уряд виступає проти цього, оскільки старообрядницький культ не визнаний державою. З’їзд одноголосно постановив: «віднови­ти клопотання перед Урядом про визнання Старообрядництва і з цією метою просити тимчасову Вищу Всерумунську Старо­обрядницьку Раду, обрану 1934 р. Єпархіальними Радами Кі - лійської та Ізмаїльської єпархій, відновити свою діяльність». Стосовно шкіл з’їзд постановив звернутися до Міністерства освіти з клопотанням про дозвіл відкривати при старообряд­ницьких церквах курси церковного читання і співу до визна­ння культу і про дозвіл старообрядницьким священнослужите­лям або тим особам, яких вкаже Старообрядницький єпископ, викладати закон Божий в початкових школах [9, арк. 126].

Після Білокриницького Собору єпископ Інокентій знову склав Меморій, в якому описав коротку історію старообряд­ництва, його основи і відмінні риси в порівнянні з іншими ві­росповіданнями. Статут з шести розділів, в якому викладалися внутрішній устрій старообрядницької церкви, порядок її ієрар­хічного, єпархіального і приходського правлінь, а також осно­ви, на яких цей устрій існує, склав Ф. Ю. Мельников [3, с. 310].

20 грудня 1937 р. на старообрядницькому соборі у м. Васлуй був розглянутий та затверджений Соборною Комісією на чолі з митрополитом Пафнутієм Статут старообрядницької церкви в Румунії. Примірник «Статуту старообрядницької церкви в Румунії» був придбаний археографічною експедицією Москов­ського державного університету у 1990 р. в с. Куніча (Молдова) у С. К. Донцова і зберігається у ВРК та Р НБ МГУ, № 2310 [10, с. 28, 271]. Молдавський дослідник А. Магола припускав, що Меморій та Статут були прийняті на соборі в Браїлі в 1938 р.

[11, с. 98]. В Статуті, зокрема, відзначалося, що «румунські старообрядці почитали короля Великої Румунії, покоряються йому, а також владі, поставленій від нього, моляться за нього як за голову держави і несуть всі цивільні і державні повин­ності, у тому числі і військову службу... здійснюють релігійні служби в усі дні національних свят Румунської держави». При цьому втручання румунської влади у справи старообрядців в довоєнні роки було досить обмеженим, і Статут, як відзначає О. Б. Смілянська, підтверджував як незалежність старообряд­ницької церкви в Румунії від старообрядницьких церков інших держав (перш за все мався на увазі СРСР і Рогожська архієпис- копія), так і «канонічну і адміністративну владу старообряд­ницької церкви в Румунії на всі релігійні і культові установи, що належать старообрядницькій церкві» [10, с. 28-29].

Така відносно лояльна політика підтверджується і спо­гадами старожилів: мешканця м. Ізмаїла П. Н. Серпіонова (1920 р. н.): «румыны против нашей церкви не были против, мы молились на русском языке, но на каждой молитве молились за румынского короля» [7, с. 155, 156].

До цього ще можна додати, що будь-які старообрядниць­кі з’їзди, собори скликалися з дозволу влади та демонструва­лася пошана до неї. Наприклад, при відкритті єпархіальних з’їздів Ізмаїльської старообрядницької єпархії в травні, грудні 1935 р., Кишинівської — в серпні 1935 р. та ін. надсилалися телеграми королю Румунії від імені з’їзду з вираженням вірно­підданських почуттів старообрядницького населення Півдня Бессарабії» [9, арк. 12 зв., 104 а, 124].

Зазначимо, що старообрядці не знаходилися в повній ізоля­ції. Так, у вересні 1935 р. Білокриницьку митрополію відвідав румунський король Карл ІІ, а в серпні 1937 р. Буковинський (Румунський) митрополит Віссаріон (це був візит-відповідь, оскільки 1936 р. білокриницький митрополит Пафнутій відві­дував буковинського митрополита в Чернівцях) [3, с. 306-309].

У листопаді 1938 р. митрополит Пафнутій представив статут і меморій, коли, як відзначав Ф. Мельников, «само Міністер­ство культів зажадало від митрополита представлення старо­обрядницького Статуту» [3, с. 310].

Однак клопотання щодо затвердження старообрядництва в Румунії на цьому не завершилися. На даному етапі він не був затверджений, митрополиту Пафнутію не вдалося довести справу до кінця.

25 червня 1939 р. на Соборі в м. Браїлі знову розглядалося питання щодо правового положення старообрядницької церк­ви в Румунії та вирішено подовжити повноваження Соборної Комісії та надати право митрополиту призначати замість себе особу за власним розсудом на засіданнях Соборної Комісії [12].

22 вересня 1940 р. в с. Сарикьой відбулася нарада під голо­вуванням митрополита Силуана. На ній були присутні єпис­копи Інокентій, Саватій, Тихон, один протоієрей, три священ­ники, чотири диякони і миряни. У своїй доповіді митрополит повідомляв, що їздив до Міністерства у справах релігії для з’ясування питання щодо статуту Старообрядницької Церкви в Румунії, де його завірили, що статут буде затверджений, під­писаний міністрами і незабаром виданий [4].

3 приходом до влади у Румунії І. Антонеску у вересні 1940 р. та з початком Великої Вітчизняної війни старообрядці зазнали чимало утисків, головним чином внаслідок відмови переходу на новий стиль у богослужінні. Було ув’язнено чимало старо­обрядців, в тому числі і митрополит Тихон. Однак про розпо­чату справу старообрядці не забували.

1942 р. на соборі в Яссах була створена комісія стосовно нового стиля та знову був поданий устав уряду, де, зокрема, доводилась неможливість переходу на новий стиль для церков­ного богослужіння [13].

Однак після довготривалих клопотань добитися визнання старообрядництва вдалося лише по закінченні другої світової війни. Законом за № 728 від 10 вересня 1946 р. румунський уряд визнав Старообрядницьку церкву законним культом [5, с. 70]. А 13 травня 1947 р. Статут церкви повністю був надру­кований в урядовому друкованому органі «Monitorul Oficial».

Таким чином, справа таких відомих старообрядницьких діячів-емігрантів, як єпископ Інокентій (з 1941-1942 — біло - криницький митрополит) та Федір Юхимович Мельников щодо легалізації церкви нарешті була доведена до логічного кінця. Старообрядницька церква в Румунії була офіційно визнана та затверджена.

Джерела та література

1. Конституция Румынского Королевства (29 марта 1923 г.): [Елек­трон. ресурс]. — Режим доступу: Http://worldconstitutions. ru/ archives/748.

2. Шкаровский М. В. Православная Церковь Румынии в 1918-1950-х годах // Вестник церковной истории. 2011. № 1/2(21/22). — С. 174.): [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: Http://www. sedmitza. ru/data/2011/08/29/1236466282/08_shkarovskij. pdf

3. Мельников Ф. Е. Краткая история древлеправославной (старо­обрядческой) Церкви. — Барнаул, 1999.

4. Шкаровский М. В. Православная Церковь Румынии и церков­ная жизнь на занятых румынскими войсками территориях с 1918 по 1940-е гг. Ч. 4.): [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// Www. bogoslov. ru/text/656598.html

5. Варона А. П. О правовом положении старообрядчества в Румынии (1878-1947 гг.) // Липоване. — Одесса, 2010. — С. 68-70.

6. Варона А. П. Правовое положение старообрядчества в Румынии // Язык, книга и традиционная культура позднего русского средне­вековья в жизни своего времени, в науке, музейной и библиотеч­ной работе XXI в.: Труды II Международной научной конферен­ции (Москва, 30-31 октября 2009 г.). — М., 2011. — С. 347-352.

7. Кучерявенко І. Ф. Старообрядська Церква в Бессарабії під владою Румунії // Доля старообрядства в XX — на початку XXI ст.: іс­торія та сучасність. Зб. наук. праць та матеріалів / Відп. ред. та упор. С. В. Таранець. — Київ — Куренівка — Чечельник, 2007.

8. Галкина А. В. Вилково в 1918-1929 гг.: обзор дел фонда прима - рии города Вилково // Липоване: история и культура русских - старообрядцев. — Одесса, 2008. — Вып. V. — С. 115-130.

9. Комунальне підприємство «Ізмаїльський архів». — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 104.

10. Смилянская Е. Б., Денисов Н. Г. Старообрядчество Бессарабии: книжность и певческая культура. — М., 2007.

11. Магола А. А. Деятельность владыки Иннокентия Усова в «Богоспа­саемом Румынском Королевстве» // Липоване: история и культура русских-старообрядцев. — Одесса, 2008. — Вып. V. — С. 93-102.

12. Протокол Освященного собора старообрядческой церкви, состо­явшейся в г. Браилове (в В. Румынии) 12/25.06.1939 // Архів церкви Казанської Божої Матері, с. Приморське Кілійського р-ну Одеської обл.

13. Доклад о. Василия Королева арх. Иринарху о поездке в Бессарабию 21.08.1944 г. // Во время оно... История старообрядчества в сви­детельствах и документах. Приложение к журналу «Церковь». — 2006. — Вып. 3.


Федорова А. И. Легализация старообрядческой церкви в Румы­нии (1925—1947 гг.).

В статье анализируются ходатайства старообрядцев Румынии относительно утверждения их церкви на государственном уровне. Главными инициаторами и исполнителями этого были русские эмигранты епископ Иннокентий (Усов) и Ф. Е. Мельников.

Fedorova A. I. Legalization of Old Believers Church in Romania (1925-1947).

The article analyzes the application of Old Believers Romania on the approval of their church by the state. The main initiators and executors of this were Russian immigrants, Bishop Innocentiy (Usov) and F. E. Melnikov.

Похожие статьи