Головна Історія Інтелігенція і влада ДО ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ШКІЛЬНОЇ РАДИ ПРИ УКРАЇНСЬКОМУ КОНГРЕСОВОМУ КОМІТЕТІ АМЕРИКИ
joomla
ДО ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ШКІЛЬНОЇ РАДИ ПРИ УКРАЇНСЬКОМУ КОНГРЕСОВОМУ КОМІТЕТІ АМЕРИКИ
Історія - Інтелігенція і влада

М. В. Цинова

Українська діаспора США сформувалася, в головних рисах, впродовж “другої” та “третьої” хвиль еміграції як урбанізова- на та освічена національна меншина з цілою низкою освітніх, наукових, суспільно-громадських організацій.

Важливою складовою збереження національної ідентичності у розвитку будь-якої діаспори є проблема виховання та освіти. Предметом дослідження в даній роботі є історія виникнення Шкільної Ради при Українському Конгресовому Комітеті Аме­рики (УККА), яка розпочала працювати у 1953 р. та активно діє до сьогодення.

Необхідність створення Шкільної Ради тісно пов’язана з діяльністю мережі приватних шкіл українознавства, об’єдна­них під назвою “Рідна Школа”.

Питанням українознавчої освіти у США приділяли увагу у своїх розвідках, в основному, працюючі або колишні фахівці освітніх закладів. Зокрема, різні аспекти діяльності “Рідної Школи” та Шкільної Ради при УККА знайшли відображення у працях О. Стеткевича, Ю. Гаєцького, Е. Жарського, Є. Фе - доренка [1]

Історія “Рідної Школи” сягає кінця XIX — початку XX ст. Розпочало воно свою діяльність на українських землях, а зго­дом почало активно розвиватися і в діаспорі.


У 1881 р. в Галичині було зорганізовано “Руське Педагогіч­не Товариство”, яке у 1914 р. змінило назву на “Товариство Рідна Школа” [2]. Початковою метою цього товариства було впливати на австрійський уряд, домагаючись відкриття нових початкових та середніх шкіл. “Рідна Школа” паралельно до державних шкіл створювала свої власні, приватні українські школи. Це були початкові школи, підготовчі курси, бурси для сільських дітей по містах, дитячі садочки та гімназії. У 1914 р. існувало вже 86 бурс, 18 початкових шкіл, підготовчих курсів та гімназій [3].

Організатори та діячі “Рідної Школи” початкового етапу, 1881-1914 рр., А. Яновський, В. Ільницький, О. Барвінський, Е. Харкевич, О. Макарушка та інші, створили сильну органі­заційну сітку членства, яке охоплювало всю Галичину. Якщо у 1881 р. було тільки 83 члени, то у 1914 — вже 4 800. У спів­праці з “Просвітою” та НТШ “Рідна Школа” спричинилася до піднесення свідомості маси українського селянства та міщанс­тва й до відновлення української державності під час доби Виз­вольних Змагань (1917-1921 рр.).

Після невдачі Визвольних Змагань, коли Галичина була прилучена до Польщі, розпочався процес полонізації українців. Було закрито всі державні українські початкові школи, п’ять гімназій переведено на польську мову й з часом також закрито. Отже, “Рідна Школа” з її фінансуванням та мережею приватно­го шкільництва залишилася найсильнішим засобом для відрод­ження освіти українських дітей та молоді.

Наступний етап діяльності “Рідної Школи” пов’язаний з 1921-1939 рр. В цей час товариство відновило, створило та ут­римувало 23 гімназії, 13 фахових шкіл і одну торгівельну шко­лу. В них викладало 350 вчителів постійно та 150 приходили читати окремі лекції. У 1936 р. існувало 873 гуртки Рідної Школи з 6 200 учнями. Працювало також 605 дитячих садків, які відвідувало 22 000 дітей. Таким чином, загалом біля 40 000 дітей користувалися послугами товариства.

Впродовж 1921-1939 рр. “Рідну Школу” очолювали А. Гла - дишевський, О. Терлецький, І. Кокорудз, І. Гадущинський та Д. Корінець. Вони поширили мережу гуртків: у 1939 р. їх іс­нувало 2 079 з 105 000 членами. Проводилось багато заходів, що сприяли розвитку мережі. Так, у 1935 р. у Львові було зорганізовано Український Педагогічний Конгрес, а у 1938 р. Українську Педагогічну Виставку.

Варто особливо підкреслити, що вже в цей час “Рідна Шко­ла” мала свої філії у Північній Америці, члени яких вносили грошові пожертви на підтримку Товариства в Галичині.

Організація, яка здійснювала координацію окремих струк­турних частин “Рідної Школи”, називалася “Товариство Взаєм­ної Помочі Українському Вчительству”. Вона видавала місяч­ник “Українське Слово” (1912-1939), щоквартальні видання “Шлях виховання і навчання” (1927-1939) та “Методика й шкільна практика” (1930-1939) [4].

До фінансування такої великої системи було причетне все суспільство Галичини. Шкільні оплати покривали тільки час­тину бюджету. У зв’язку з цим членство “Рідної Школи” ор­ганізовувало масові збірки “Коляди”, “Писанки” тощо за допо­могою інших організацій, таких як “Пласт”, “Січ”, “Луг”.

Після початку другої світової війни на території України товариство “Рідна Школа” практично припиняє існувати, його діяльність все більше пов’язується з переселеними таборами Західної Європи та Північної Америки.

Поряд з розвитком “Рідної Школи” в Україні, відбувався й процес становлення української шкільної освіти в діаспорах, зокрема в діаспорі США. Ще у 1912 р. було утворено Шкільний Фонд в Америці, на який кожен член цієї організації повинен був платити щомісяця по 3 центи. Керівництво Фондом здійсню­вала Просвітна Комісія. Серед її програмових положень було за­значено: а) зорганізувати українсько-американське вчительство і завести одностайну систему науки по тутешніх українських школах; б) організувати нові українські школи і помагати по­одиноким громадянам у закладанню таких же; в) виготовити шкільні підручники для тутешніх українських шкіл; г) вида­вати часопис для молоді. З цього Просвітна Комісія змогла ви­конати лише те, що було можливе: члени Комісії їздили по українських громадах і поширювали освіту.

У 1922 р. було створено Об’єднання Українських Органі­зацій в Америці. На засіданні виконавчого комітету цього об’єднання у 1926 р. було вирішено, що 1) українська школа має бути вільною від усякої партійності, а стояти лише на національних основах. Її мета: виховати українську дітвору в Америці як свідомих членів американської держави, і ра­зом з тим як громадян, які шанували б своє українське по­ходження, батьківщину, українську культуру і допомагали

Б рідному краєві своїх батьків здобути незалежність; Рідна Школа в Америці буде прагнути до того, щоб викладання проводилось виключно вчителями, які підлягатимуть у всіх шкільних справах Об’єднанню; 3) завести однаковий план навчання, одноцільну систему й однакові шкільні підручни­ки; 4) вчителі, яким бракує фахових знань, повинні впродовж двох років доповнити свою освіту шляхом самонавчання за допомогою Шкільної комісії та на спеціальних учительських курсах; 5) заснувати Шкільний Фонд, який буде наповню­ватись членськими податками та пожертвами; 6) школи, що входять у зв’язок з Об’єднанням, у педагогічному відношенні цілковито підлягають Рідній Школі; 7) батьки дітей платять щорічно до Шкільного Фонду 50 центів, без огляду на кіль­кість дітей [5].

Було обрано Управу Рідної Школи. Шкільна Управа визна­вала (й заявляла офіційно про це у 1928 р.), що для виконання усіх завдань їй необхідна підтримка усього українського насе­лення Сполучених Штатів. Найбільші надії покладала Шкільна Управа на кадри дяків-вчителів греко-католицьких церков. Ос­танні дійсно відгукнулись на пропозицію Управи: вони утво­рили своє товариство, видавали свій педагогічний журнал й ухвалили проводити навчання в своїх школах з підручників, які рекомендувала Управа.

У 1933 р. відбувся черговий конгрес Об’єднання, на яко­му було зауважено необхідність реформи української школи в Америці: необхідність введення нових шкільних підручників, спеціально адаптованих для української молоді в Америці, створених фахівцями, які живуть в Америці і знають амери­канське життя.

Нарешті, 1949 р. в Нью-Йорку відкрилася “Рідна Школа”, де 15 вчителів навчали 74 студенти. Впродовж 1949-1950 рр. подібні школи відкрилися у 16 містах США [6]. В більшості українських осередків США (Нью-Йорк, Філадельфія, Чикаго, Детройт тощо) були створені курси або школи українознавс­тва. Організаторами цих закладів виступали товариства “Рідна Школа” та “Учительська Громада”.

Поряд з цим на початку 1950-х років було створено нові школи при церковних парафіях. Таким чином, необхідність у централізації шкільної освітньої українознавчої діяльності та певного її спрямування продовжує лишатися актуальною [7]. Від цього часу розпочинається наступний етап у діяльності то­вариства “Рідна Школа”.

Після певної підготовчої діяльності 14-15 березня 1953 р. у Нью-Йорку відбувся з’їзд делегатів, на якому було засно­вано “Шкільну Раду при УККА”. На чолі Ради стояла Уп­рава, яка була обрана у такому складі: доктор Е. Жарський (голова), В. Лотоцький (заступник голови), М. Лисогір (сек­ретар), М. Кокольський (персональний референт), В. Кали­на (фінансовий референт), Б. Романенчук (видавничий ре­ферент).

Окрім управи на з’їзді було обрано контрольну комісію (Т. Ростокович, В. Чубатий, Т. Солук); педагогічно-дидактичну комісію (В. Данилишин, Н. Гірняк, К. Кисілевський, Л. Ясін - чук), програмову комісію (М. Дольницький, О. Цісик, І. Сто - чанський).

Як свідчать “Матеріали до створення Шкільної Ради”, при­сутніми на з їзді були тринадцять делегатів від установ, які зай­малися курсами та школами українознавства. Замість резолю­ції уповноважена президія з’їзду (доктор В. Калина — голова, Іван Сточанський — секретар) подали резюме ухвал. У даному резюме, зокрема, зазначалось, що “сьогоднішній американець мусить бути ознайомлений з культурами бодай трьох-чотирьох народів, значить, мусить перш за все володіти найменш трьо - ма-чотирма мовами, щоб мати доступ до творчих джерел цих народів. Американські українці мусять зберігати українську мову і не сміють відриватися від культури своїх батьків, бо тільки так стануть повними та корисними громадянами нової батьківщини та успішно включаться в її історичну місію на українському секторі” [8].

Серед завдань Шкільної Ради, як зазначено у тому ж резю­ме ухвал з’їзду, було визначено: а) допомога школам і курсам, б) співпраця з місцевими чинниками й порозуміння, в) уніфі­кація шкільної системи. Крім того, було відзначено необхід­ність “увійти в зв’язок з парохіяльними школами (церквами)”, “обняти опікою передшкілля й позашкільну освіту”, “в розсія-


Них поселеннях звернути увагу на домашнє навчання (корес­понденційною методою) під проводом матерів” [9].

Важливим напрямком роботи Шкільної Ради, відповідно до резюме ухвал, повинна була стати видавнича справа. Зокре­ма, зазначалась необхідність видання підручників відповідно до уніфікованої методики, пристосовуючи при цьому матеріал до кожної фази розвитку дитини. Поряд з цим з’їзд визнав за необхідне видавати дитячий журнал, видати II частину грама­тичних вправ Б. Романенчука, III і IV частини граматичних вправ К. Кисілевського. Окремо було відзначено необхідність видати історію й географію України для молодших класів, а також посібники й літературу для молоді. Також українська вчительська громада вважала за потрібне створити видавниц­тво Шкільної Ради та учительський журнал. Зазначалось, що “кожне видання мусить пройти апробату Шкільної Ради. Вида­вати, якщо буде позитивна рецензія” [10].

Приділив увагу з’їзд також необхідності ретельно стежити за кваліфікацією вчителів українознавчих шкіл. В цьому напрям­ку було зазначено, що необхідно організувати свої денні школи та курси під назвою “Рідна Школа”, подбати про збільшення |

Нових вчителів на курсах і в школах, для складання програм збирати програмову комісію, скликати періодичні конференції вчителів.

Абсолютно доцільним, виходячи з останнього, є твердження щодо того, що “логічним завершенням освіти (курсів) повинен бути українознавчий! нститут, який можна було б згодом влу­чити в якийсь американський університет” [11].

Таким чином, утворення Шкільної Ради стало логічним підсумком усієї попередньої діяльності товариства “Рідна Шко­ла” як на батьківщині, так і в американській діаспорі. Про­грамові завдання, які визначив з’їзд, стали підґрунтям для подальшої праці в усіх зазначених напрямках — підвищення фаху вчителів, видавнича діяльність, відкриття вищих нав­чальних закладів.

Джерела та література

1. Стеткевич О. Українське шкільництво в Америці // Шкільна Рада 1953-2003. Збірник статей та матеріалів. — Нью-Йорк, 2003. —

С. 21-32; Гаєцький Ю. Українське шкільництво від 16-го до 20-го століття // Шкільна Рада 1953-2003. Збірник статей та ма-

Теріалів. — Нью-Йорк, 2003. — С. 32-39; Гаєцький Ю. Шкільна Рада і педагогічна освіта // Шкільна Рада 1953-2003. Збірник ста­тей та матеріалів. — Нью-Йорк, 2003. — С. 89-98; Жарський Е. Перше тридцятиліття Шкільної Ради 1953-1983 // Шкільна Рада 1953-2003. Збірник статей та матеріалів. — Нью-Йорк, 2003. — С. 46-54; Федоренко Е. У 50-тя Шкільної Ради. Шкільна Рада 1953-2003. Збірник статей та матеріалів. — Нью-Йорк, 2003. — С. 54-66.

2.Гаєцький Ю. — Вказана праця. — С. 36.

3.Там само.

4.Гаєцький Ю. — Вказана праця — С. 37.

5.Стеткевич О. — Вказана праця. — С. 29.

6.A. Kysilewsky-Tkacz Schools of Ukrainian Studies in the U. S. A. Ukrainian Quarterly 1992, Fall, pp. 309-320, New York.

7.Жарський Е. — Вказана праця. — С. 46.

8.З матеріалів до створення Шкільної Ради // Шкільна Рада 1953­

2003. Збірник статей та матеріалів. — Нью-Йорк, 2003. — С. 53.

9.Там само.

10. Там само.

11. Там само.

Анотації

Циновая М. В. К истории образования Школьного Совета при Украинском Конгрессовом Комитете Америки.

Статья посвящена становлению украинского образования в украинской диаспоре США. Рассматривается формирование сети организаций “Родная школа” — на украинских землях и на аме­риканском континенте. Анализируется создание “Школьного Со­вета”; принятые им на съезде в 1953 г. резюме постановлений; основные направления деятельности — повышение квалификации учителей, издательство учебной литературы, унификация методи­ки преподавания.

Tsinova M. V. To the history of establishment of the school board at the Ukrainian Congress Committee in the USA.

The article deals with the formation of Ukrainian education in the Ukrainian diaspora in the USA. Formation of the net of organiza­tions “Native school” is considered-on Ukrainian lands and American continent. Establishment of the School Board is analyzed as well as its adopted abstracts of regulations and major directions of activity: raising the level of teachers’ skills, publishing of textbooks, unifica­tion of methodology of teaching.


Похожие статьи