Головна Історія Інтелігенція і влада САМВИДАВНИЙ ЛІТОПИС ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1989 РІК
joomla
САМВИДАВНИЙ ЛІТОПИС ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1989 РІК
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. В. Діденко

Ключові слова: самвидав, газета, Народний Рух України, бюле­тень, суспільна думка.

Ключевые слова: самиздат, газета, Народный Рух Украины, бюллетень, общественное мнение.

Key words: samizdat, news paper, news letter, NRU, public opinion.

Самвидав нині — це потужне джерело інформації, що збері­гає дух та настрої епохи боротьби українців за власну незалеж­ну державу кінця 80-х років минулого століття.

У ті роки він став потужним рушієм стереотипів і тверджень часів радянської епохи. У часи перебудови отримав потужний розвиток і став передвісником незалежної преси. Борці за не­залежну Україну мали змогу на шпальтах самвидаву піднімати та розкривати теми, на які було табу в офіційних виданнях, контрольованих компартійними, профспілковими та держав­ними органами.

Актуальною є тема вивчення зародження та встановлення самвидаву. Розвиток суспільної думки на його шпальтах у різних регіонах республіки та висвітлення в них створення та діяльності неформальних та громадських організацій після довгого періоду панування КПРС. Самвидав є важливим джерелом думок і неза­лежних поглядів на події в республіці кінця 80-х років минулого століття. Сприйняття ними нових підходів та поглядів на істо­рію, культуру та їх вплив на подальший розвиток України.

Дослідження перших кроків діяльності Народного Руху України через самвидав залишається поки що маловивченими та дослідженими через недоступність цих видань. Найповнішу їх колекцію має Вахтанг Кіпіані — колишній активіст Руху з Миколаєва, нині відомий журналіст та громадський діяч. У самвидаві досить повно висвітлено діяльність Руху, що став локомотивом здобуття незалежності України.

Основною метою роботи є дослідження ролі самвидаву у мо­білізації українців та пробудженні їх волі за утвердження ба­гатовікової мрії здобуття незалежної держави. Самвидав став першим відкритим джерелом, звідки українці черпали прав­диву інформацію про свою історію, культуру, духовність, сим­воли держави — тризуб, синьо-жовтий прапор та Гімн «Ще не вмерла Україна». В ньому можна було прочитали відверті стат­ті та інтерв’ю майбутніх лідерів Руху Івана Драча, В’ячеслава Чорновола, Дмитра Павличка, Володимира Яворівського, Во­лодимира Черняка, Юрія Щербака та інших.

1989 рік був роком, коли було засновано найбільше самви - давних газет і вони стали передвісниками зародження нової не­залежної преси. Особливо сприяло цьому створення Народного Руху України та виникнення нових громадських організацій і рухів, що ставали проявом громадської ініціативи. Народний Рух України, окрім власної газети «Вісник Руху», що вийшов у липні 1989 року, мав цілу мережу регіональних видань, із деякими з них ми познайомимося, щоб відчути дух епохи вста­новлення української державності.

Перший номер «Вісника Руху» наголошував: «Нашу газету ви не купите в кіоску, її вам не принесе листоноша. Бо часо­пис. незалежний» [1, с. 1]. «Основна мета газети — доносити правду про Рух, про його мету, щоб залучати до нього якомога більше людей», — йшлося в матеріалі редакційної групи На­родного Руху України, Українського товариства «Меморіал» та Українського товариства «Спадщина». Газета насичена ма­теріалами та інформацією з різних куточків України та дає рекомендації «Що робити», якщо «Ви організували групу під­тримки Народного Руху» [1, с. 2]. Тут ви знайдете матеріал «Поступ Руху» [1, с. 1], інтерв’ю з народним депутатом СРСР Володимиром Черняком «З’їзд обманутих сподівань» [1, с. 5].

У матеріалі «Наш прапор» розкрито історію синьо-жовтого прапора та вказано, що «у Львові під час першотравневої де­монстрації по вулицях пройшли велелюдні колони з синьо - жовтими прапорами» [1, с. 4]. Перший його випуск підготува - ли Катерина Зеленська та Юрій Луканов. Уже наступне число газети змінило свою назву на «Вільне слово» у зв’язку з тим, що в липні вийшли газети «Вісник Руху» та «Рух» [2, с. 1] — таке рішення прийняла редакційна колегія. В ній розміщено статтю Івана Драча «За єдність усіх добрих людей» [2, с. 1], де розкрито сутність Народного Руху України як антиподу застою та супротив стагнації. У ній також наголошено, що проти ство­рення Руху висловлювалось керівництво республіки: В. Щер - бицький, В. Шевченко, В. Івашко, Ю. Єльченко. Але, незважа­ючи на це, стверджувалось, що «Рух живе, він необхідний». Були в матеріалі і живоствердні слова: «Обстоюємо національ­не відродження, б’ємося за єдність усіх і чесних людей світу» [2, с. 1]. Досягти цього завдання на жаль не судилося. Окрім матеріалів Дмитра Павличка «Нас тут зібрала історія» та Дми­тра Поєзда «Віднайти з надр вожаків» [2, с. 2], було названо склад координаційної ради Київської регіональної організації Народного Руху України, серед яких як тоді, так і сьогодні відомі особистості: Володимир Яворівський, Сергій Головатий, Сергій Одарич, Мирослав Попович, В’ячеслав Брюховецький, Іван Гончар, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Микола Томенко, Іван Драч, Володимир Черняк, Лесь Танюк [2, с. 3] та інші. Всього до складу ради увійшли більше 80 осіб. Уже в цьому номері газети прозвучало звернення до українського народу від оргко­мітету по проведенню Установчого з’їзду Народного Руху Укра­їни — не вірити брехливим поголоскам про нього.

Газета виходила періодично, і третє число «Вільного сло­ва» дає склад ради оргкомітету Всеукраїнського установчого з’їзду Народного Руху України на чолі з головою Володими­ром Яворівським. Тут же вміщено тексти виступів делегатів на конференції Народного Руху в Києві: члена-кореспондента АН УРСР Павла Кислого, робочого секретаря Російського Народ­ного Фронту Федора Москаленка та В’ячеслава Чорновола, де він вперше говорить про багатопартійність, а також про вимоги «повної державної незалежності» [3, с. 3] та зазначає, що «ми не хочемо кривди нікому, хто живе на нашій землі, але хочемо бути повними господарями на своїй українській землі» [3, с. 3].

«Вітаємо учасників першого з’їзду Народного Руху Укра­їни» [4, с. 1] — з таким гаслом вийшло «Вільне слово» № 4 у вересні 1989 року. В ньому також вміщено резолюцію мі - тингу Народного Руху «За демократичні вибори» 2.09.89, де міститься вимога розглянути альтернативні законопроекти, підготовлені республіканським депутатським клубом і Рухом, та наголошується, що нинішня Верховна Рада УРСР не пре­зентує інтереси народів України, тому що не обрана, а призна­чена. В разі недотримання вимог у резолюції містився заклик до громадської непокори, бойкоту виборів та страйку. Повідо­млялося також про створення київського депутатського клубу, куди ввійшли В. Грищук, С. Рябченко, В. Черняк, Ю. Щербак,

В. Яворівський, про розроблені вимоги скасування квоти від громадських організацій, прямі вибори Верховної Ради і Пре­зидента та альтернативні вибори [4, с. 3].

У Миколаєві першим самвидавним виданням був інформа­ційний екологічний бюлетень, що видавався у м. Южноукра - їнську з 1988 року інженером АЕС, головою «Зеленого світу» Віктором Білодідом [8, арк. 79]. Матеріали готувалися членами асоціації та її головою і роздруковувались на ЕВМ-станції, а потім розсилались за різними адресами Києва, Миколаєва, Мо­скви й інших міст.

Автор цих рядків був одним із розповсюджувачів бюлетеня, що організовував громадськість проти розбудови Южноукраїн - ського комплексу. Завдячуючи цим зусиллям було зупинено будівництво Костянтинівського водосховища, що мало підняти воду у річці Буг на 1 м у м. Первомайську, під затоплення по­падали унікальні природні та історичні ландшафти, пов’язані з історією краю. Було також зупинено будівництво 4-го енерго­блоку АЕС, що знаходиться на тектонічному розломі. В Южно - українську випускалась у 1989 році також активістами міської організації Руху газета «ГАРД» національно-культурного спря­мування, пізніше декілька випусків було включено до міської газети «Контакт» [5, с. 3].

Перше число рухівської газети «Чорноморія» в Миколаєві вийшло у грудні 1989 року, головним редактором був Іван Ца - ринний [6, с. 7]. У ній вітання з новорічними та різдвяними святами, вірші із циклу «Розстріляні пісні», «Ой у лузі чер­вона калина», резолюція Установчого з’їзду Народного Руху України «Про національну символіку» [6, с. 2]. Газета розмі­щує матеріал «Українська мова під забороною», а також ко­ментар В’ячеслава Чорновола на вересневий пленум 1989 року

ЦК КПРС з промовистою назвою «Дочекалися», інформацію про перейменування вулиці Плеханівської на вулицю Потьом - кінську та про відкриття класу без української мови навчан­ня в загальноосвітній школі № 5 [6, с. 8]. Правонаступником «Чорноморії» стала газета «На сторожі», а ідеї незалежної пре­си в області продовжує газета «Український південь» [9, с. 1], заснована у 1993 році, яка нині є найстарішим партійним ви­данням незалежної України.

Перше число кіровоградської газети «Думка» форматом А4 вийшло в серпні із зверненням до земляків-кіровоградців. Ко­ординаційна рада Народного Руху України стверджує, що «не­зважаючи на зусилля рецидивістів застійної доби, спочатку очорнити, а потім дискредитувати Народний Рух» [7, с. 1], він продовжує міцніти і ширитися Україною. Газета піддає різкій критиці компартійних вождів у матеріалі «Народний Фронт — Меморіал — Народний Рух». Про презентацію та обговорення програми Руху та опір ідеологічних противників йдеться у ма­теріалі «Рух на Друкмашині» [7, с. 3].

«Голос Карпат» — вісник Карпатського зонального відді­лення Народного Руху України за Перебудову № 3 — розпо­відає про страйк шахтарів Червонограда [11, с. 1], про мітинг у Дрогобичі, на якому народ засвистав першого секретаря Дрого­бицького міськкому партії Радзієвського, публікує декларацію Львівської регіональної організації Руху [11, с. 2].

8 номер інформаційного віника товариства Лева «Поступ» розмістив статтю Тараса Стецьківа: «Яким бути виборчому за­кону» [11, с. 1-5]. Нині відомий політик наголошував на пря­мому виборчому голосуванні та пропонував змінити назву Вер­ховна Рада.

«Привілейовані верстви ніколи добровільно не відмовляться від своїх пануючих позицій. Переживши шок перших років перебудови, ці сили готуються відвоювати втрачене. Апарат не віддав економічних важелів, бо тоді відпаде необхідність у ньому самому. Національні рухи в республіках стали най­більш ефективною формою боротьби з бюрократією. Децентра­лізація — це смерть вертикальної системи, і апарат це чудово розуміє», — йдеться в редакційному матеріалі. У Луцьку ство­рена філія товариства Лева. Вісник подав інтерв’ю з її головою Олегом Покальчуком.

Хроніка «Поступу» аналізує події у Фергані, арешт у Москві членів «Демократического Союза», подав звіт про екологічну експедицію «Дністер-Лев-89», інформацію про інші важливі події [12, с. 8].

«На сполох» — видання Народного Руху України в м. Хар­кові № 3, заявляє у матеріалі «Наша позиція» до Президії Верховної Ради УРСР про недопустимість збереження спецпри - вілеїв для КПУ у «Законі про вибори народних депутатів [13, с. 1]. Тут розміщено вітання Володимира Яворівського з нагоди установчої конференції Харківського НРУ. Газета подає мате­ріал «Ганебна хроніка Слобожанщини» [13, с. 3] та матеріал «Нам пишуть», де наголошується, що прикро, що й нині, в час перебудови, є українці, котрі й досі схарапуджені від сталін­ського страху, женуть свої яничарські орди по душах давніх і сучасних українських апостолів, плюндруючи рідну мову, іс­торію. Є матеріал на болючу для цього краю тему «Ми знаємо про національну символіку» [13, с. 7]. Газету тиражовано на не дуже якісному принтері, вказано адресу та співредакторів Миколу Хвилю та Валентину Овод.

«Віче» № 3, видання Львівської регіональної організації На­родного Руху України за Перебудову виходить в краї, де панує дух національного відродження. В редакційній статті «Стати вільним» йде мова про те, що тепер зрозуміло кожному — далі жити в умовах несвободи не можна. Це перечить людській гід­ності [14, с. 1].

«Екологія і суспільство» — цій темі в газеті присвячено багато уваги: рухівці Львова закликають протистояти сваво­лі і вседозволеності Мінатоменерго» та заклик «Ні атомному полігону на Ровенщині!» [14, с. 3]. Тут же повідомлення про установчі конференції Руху в районах Львівщини. Так 9 липня відбулася установча конференція у м. Стрий, а також вміщена інформація про перешкоди, які чинила компартійна влада де­легації зі Львова, що виїхала в Полтаву, щоб провести протест проти святкування російськими шовіністами 250-річчя Пол­тавської битви [14, с. 8].

В газеті «Голос відродження» Української Гельсінської Спілки № 4 привертають увагу стаття Євгена Пронюка «Пер­ший з’їзд» [15, с. 1], про підсумки першого з’їзду народних депутатів СРСР та роздуми учасника війни в Афганістані С. Речинського [15, с. 3], кореспонденція В. Барладяну про створен­ня в Молдавії робітничих «загонів по боротьбі із злочинністю», спрямованих у першу чергу проти незалежних громадських об’єднань. «Отже, народні дружини, спецзагони, внутрішні війська, а тепер ще й робітничі загони», — зазначає редакція. Чи не варто більше уваги приділяти боротьбі зі злочинністю, а не мітингам та демонстраціям? [15, с. 3]. Газета вміщує ма­теріал В’ячеслава Чорновола «Кілька думок про наміри свят­кування 50-річчя пакту Молотов — Ріббентроп», багато з яких актуальні й донині.

Інформаційний бюлетень «Трибуна» українського молодіж­ного клубу з Риги в своєму четвертому номері вмістив «Спо­мини» Михайла Грушевського [16, с. 1]. Бюлетень також знайомить читачів із відкритим листом депутатів СРСР до де­путатів Верховної Ради УРСР з приводу закону про вибори на­родних депутатів, де вкотре наголошено позицію національно- демократичних сил, про це йдеться й у матеріалі «Якими ми бачимо вибори на Україні» [16, с. 2]. Надруковано тут і про­ект товариства Української мови ім. Т. Г. Шевченка «Закон про мови» [16, с. 3]. Маємо також матеріал Ярослава Гайваса «Примара розкладу російської імперії» та повідомлення про міжнародну конференцію 21-22 серпня в Ризі «Право народів на самовизначення» [16, с. 3].

Короткий огляд самвидаву дає яскраву картину встанов­лення перебігу подій та зародження основ незалежної укра­їнської держави, яскраво висвітлює проблеми, багато з яких нерозв’язані і нині.

Роль самвидаву важко переоцінити, і його огляд показує як інформаційну, так і мобілізуючу роль, що він відіграв. Під­нятий в ньому пласт проблем довгий час залишався забороне­ним і знайшов своє місце лише на шпальтах газет громадсько - політичних організацій та рухів. Вони піддавалися нищівній критиці у накладах офіційних видань, що у десятки, а то й со­тні раз перевищували тиражі самвидавних газет. Так «Южная правда» в Миколаєві, яка опонувала «Чорноморії», мала тираж більше 200 тисяч примірників. І нині стає зрозуміло, чому й донині, через 20 років нашої вибореної державності, живуть міфи та стереотипи про Народний Рух України та визвольну боротьбу його лідерів, які хотіли лише добра власному народу.

Самвидавна преса стала вікном, через яке ми побачили неза­лежну українську державу та її нові обрії, що формуються ось

Уже протягом 21 року.

Джерела та література

1. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху України. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Вісник Руху. — Липень 1989 р.

2. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху Украї­ни. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Вільне слово, № 2. — Ли­пень 1989 р.

3. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху України Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Вільне слово, № 3. — Липень 1989 р.

4. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху України Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Вільне слово, № 4. — Вере­сень 1989 р.

5. Гард // Контакт. — 1992. — № 157. — 8 липня.

6. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху Украї­ни. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Чорноморія, № 1. — Гру­день 1989 р.

7. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху України. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Думка, № 1. — Серпень 1989 р.

8. ДАМО. — Ф. Р-6077. — Оп. 1. — Спр. 1: Установчі та організа­ційні документи Миколаївської обласної асоціації «Зелений світ». 22 вересня 1988 р.-7 квітня 1990 р. — 156 арк.

9. Рух — консолідуюче начало // Радянське Прибужжя. — 1993. — № 133 (449). — 16 листопада. — С. 1-3.

10. Іванюченко А. Коли мужчині сорок років (вибране) /Анатолій Іва - нюченко. — Миколаїв, 1999. — 125 с.

11. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху Укра­їни. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Голос Карпат, № 3. — Серпень 1989 р.

12. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху України. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Поступ, № 8. — Серпень 1989 р.

13. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху Украї­ни. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — На сполох, № 3. — Вере­сень 1989 р.

14. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху України. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Віче, № 3. — Липень 1989 р.

15. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху Укра­їни. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Голос відродження, № 4. — Травень 1989 р.

16. Архів Миколаївської обласної організації Народного Руху Украї­ни. Справа 1989 Папка 2 (Самвидав). — Трибуна, № 4. — 15-31сер - пеня 1989 р.


Диденко Ю. В. Самиздатная летопись возрождения украинско­го государства 1989 год.

В статье рассмотрено развитие событий в Украине во второй половине 1989 года в период массового зарождения самиздата. В ней, на основе самизданных изданий, показано развитие обще­ственных настроений в период обретения независимости Украины. Указана роль Народного Руха в установлении независимой прессы и прослежены самиздатная летопись Украины и развитие мыс­ли на украинскую историю, культуру и обретение независимости страной.

Didenko Y. V. Samizdat chronicles of revival of the Ukrainian state in 1989.

The article considers the development of events in Ukraine in the second half of 1989 during the birth of mass self-publishing. The author shows the development of public tone during the period of formation of the Ukraine independence based on samizdat publica­tions. The article considers a specified role of NRU in establishment of independent media. It traces samizdat chronicles of Ukraine and the development of the views on the Ukrainian history, culture and independence of the country.