Головна Історія Інтелігенція і влада КЕРІВНИК ЧОРНОМОРСЬКОГО КОЗАЦТВА А. А. ГОЛОВАТИЙ ЯК СІМ’ЯНИН
joomla
КЕРІВНИК ЧОРНОМОРСЬКОГО КОЗАЦТВА А. А. ГОЛОВАТИЙ ЯК СІМ’ЯНИН
Історія - Інтелігенція і влада

А. С. Ложешник

Ключові слова: чорноморське військо, козаки, Антон Голова­тий, родинні стосунки.

Ключевые слова: черноморское войско, казаки, Антон Голова - тый, семейные отношения.

Key words: Black Sea army, Cossacks, Anton Golovatiy, family relationship.

В контексті вітчизняної історії кінця XVIII — початку XIX ст. постать старого запорожця — військового судді Антона Головатого є феноменальною. Він увійшов в історію як визнач­ний військовий діяч, мудра, релігійна людина, але насамперед він був люблячим чоловіком та батьком, який намагався зроби­ти все для того, щоб життя його родини проходило безхмарно.

Згадки про Антона Головатого, суддю війська Чорномор­ського, часто зустрічаються в збірках документів відомих полковників, відомих державних діячів Російської імперії другої половини XVIII ст., в меншій мірі йому приділяється увага в наукових історичних дослідженнях. Однією з перших спроб розкрити образ А. А. Головатого і висвітлити його біо­графію являється історична праця Г. Ф. Квітки-Основ’яненко

[1] . Свою працю про Антона Головатого вважав доповненням і уточненням роботи В. В. Пассека. Увагу особистості А. А. Го­ловатого та його родині приділяли М. Комаров, Ф. А. Щербина

[2] , I. Д. Попко, Е. Д. Феліцин, П. П. Короленко [3] в своєму дослідженні наводить переказ відомих сторінок біографії вій­ськового судді, взятих з творів Квітки-Основ’яненка, Пассека, Мігріна, доповнюючи особистими знахідками родових зв’язків і архівними матеріалами. Однак, при наявності значної кіль­кості історичних робіт синтетичного характеру, історія родини та роль нащадків Антона Головатого залишаються одними з малодосліджених аспектів постаті визначного козацького ке­рівника. Тому у статті зупинимось на представниках родини, які проживали наприкінці XVIII — початку XIX ст.

Одружився Антон Головатий в 1771 р. на Уляні Григорів­ні Порохні. В цьому шлюбі народилися діти: донька Марія (1774 р.), сини Олександр (1779 р.), Опанас (1781 р.), Юрій (1780 р.), Матвій (1791 р.), Андрій (1792 р.), Костянтин (1794 р.). Після останніх пологів дружина Антона Головатого померла.

Антон Головатий був близько знайомий із архієпископом Катеринославським Амвросієм, автором підручника з красно­мовства, князем Олексієм Семеновичем Волконським. У листі, датованому 1792 р., він називає князя Воронцова «батьком», мабуть, тому, що той у свій час записався в Запорізьке військо почесним козаком. До речі, військовий суддя називав батьком і С. С. Жегуліна, Таврійського губернатора, в віданні якого зна­ходилася Чорноморія і який допомагав чорноморцям обжитися на новій землі. Такі ж теплі відносини були у нього з Григорієм Волконським. Князь, зокрема, просив суддю продати йому свій маєток за 1500 рублів за старою дружбою.

Антон Головатий часто використовував своє становище в осо­бистих цілях. Користуючись своїми зв’язками, він зумів вла­штувати своїх дітей в кращі військові заклади [2, 436]. Стар­ші сини отримали початкову освіту в Харківському колегіумі, яким завідував друг Головатого — Федір Квітка. На початку 1792 р. А. Головатий відправляє до Санкт-Петербургу старших синів — Олександра та Опанаса для продовження служби та навчання. До місця навчання їх супроводжував бунчуковий то­вариш Іван Юзбаша, якому була дана інструкція Антона Голо­ватого та 15 000 рублів. Про цю подію свідчать власноручна інструкція військового судді та два листи. Дещо пізніше до Санкт-Петербургу був відправлений і Юрій (в жовтні 1792 р.). І знову суддя просить П. Зубова стати для його дітей «батьком та покровителем». Уже в грудні 1792 р. Зубов повідомляв Го­ловатому про те, що його сини будуть направленні до одного з кадетських корпусів [4, 523].

Мріяв про те, щоб сини його стали морськими офіцерами, але потім з’ясувалося, що Олександр «хворіє» на морську хво­робу, Матвій був більш схильний до навчання, Юрій одружив­ся на дочці генерала А. М. Самойлова. Олександр Головатий у листі від 13 лютого 1794 р. повідомляв батькові про те, що «під час плавання весь час страждав від морської хвороби». Тому просить батька перевести його з корпусу до полку [3, 528]. По­відомляв Олександр і про образи, які зазнавав брат Матвій від керівництва. Через рік Олександр Андрійовіч з милості цариці став «поручиком».

У 1794 р. Платон Зубов, звертаючись до Антона Головатого з проханням прислати на навчання молодшого сина Юрія, дя­кує військового суддю за балики Таманського улову, чубуки та люльки [2, 528].

1 липня 1794 р. Юрій Антонович виїхав до Петербургу з лис­тами, які буи заготовлені його батьком. Вони були адресовані: П. Зубову (до листа додавався турецький кинджал, здобутий в бою під Мачином) [2, 529], архімандриту Петербурзькому Ки­рилу, Олександру Петровичу Бендерському (йому суддя обіцяв знайти «турецького насіння квітів», для піднесення цариці Ка­терині), «батькові» Олександру Олександровичу Наришкіну, Г. Р. Державіну та генералу Миколі Петровичу Висоцкому. Всіх Головатий просив «сина Юрія з іншими синами тримати у своїй високій милостині». У листі до камердинера імператриці Рома­на Степановича Соколова А. Головатий дякує Матроні Тимофі - ївні за її турботу про Олександра та Опанаса, і просить проявити таку ж і до Юрія. В своєму посланні до синів він хвалить їх за старанність у науці і посилає 50 рублів «на потреби». З Юрієм до Петербургу був відправлений Іван Павлович Великий.

Під час навчання синів Антона Андрійовича в Харківському Колегіумі, його директор Федір Квітка числився у Чорномор­ському війську військовим старшиною. Після закінчення на­вчання дітей, А. Головатий письмово просив Платона Зубова про звільнення Ф. Квітки за старістю з наданням полкового патенту.

Донька Марія отримала домашню освіту. Батько намагався розвити в неї потяг до музики. Зберігся її лист до батька, в яко­му донька просила прислати їй вчителя для навчання гри на гуслях. Та навчання дуже швидко перервалося сумною подією. На початку 1792 р. Марія Антонівна померла. В зв’язку з цим довгий час з уст в уста передавалося повір’я — не веселе, але таке, що відображає звичаї запорожців. Наприкінці 1791 р. чи на початку 1792 р. Марія Головата вийшла заміж за царського офіцера. Молоді вже збиралися їхати до Санкт-Петербургу, як одна з дівчат — служниця отруїла Марію лише за те, що та не захотіла брати її з собою. Убитий горем батько звелів одягнути служницю в найкращий одяг, спорядити як до вінця, потім зв’язати, зашити в мішок. Священик прочитав відхідну. Після цього, за наказом Антона Головатого, козаки віднесли вбивцю до високого берега і, розкачавши, викинули у води Дністра [3, 180]. Скоріш за все, ця розповідь була вигадкою, тому що Ан­тон Андрійович, ймовірніше, підозрював в смерті доньки коза­ка Павла, відправленого до монастиря на сповідь. Та чутки все - таки швидко поширилися. За однією з версій, саме внаслідок цих чуток і були замінені слова у вірші Т. Г. Шевченка «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине» за ініціативою П. Ку - ліша на інші [5, 58-61, 328-329].

За справами адміністративними і господарчими не забував військовий суддя і про прийомних дітей — «вихрещених» ту­рецьких хлопчиків — Івана, Петра, Павла і дівчаток — Ма­рію, Софію, Ганну. Всі вони отримали добру домашню освіту. 8 грудня 1792 р. Дем’ян Поночовний доповідав Головатому, що хлопчиків навчає полкового хорунжого Сави Юшки син Пи­лип. Мова, мабуть, йде про школу козачат на Тамані.

Не завжди приїзд Головатого до родини співпадав з радіс­ними подіями. Восени 1793 р. Антона Головатого спіткала чер­гова біда. Важко захворіла його дружина. 13 травня 1794 р. Уляна Григорівна, бажаючи перед смертю попрощатися з чо­ловіком, викликає його до себе. У цей час вона викликає до себе і сина Юрія, який готовився до поїздки на навчання в Пе­тербурзі. Він навіть прислав матері у дарунок 16 травня 1794 р. з Катеринодару дві хустинки. Вранці 22 травня Уляна Гри­горівна народила Костянтина, а через тиждень, 28 травня, по­мерла. Антон Головатий у листі від 3 червня 1794 р. запрошує «сестрицю» Агіфію Прокопівну Борщову приїхати на Тамань і взяти на себе турботи про своїх племінників — Матвія, Андрія та Костянтина. У вересні 1796 р. генерал-майор Савельєв по­відомив Антону Головатому, що судно «Варвація», відправлене з полковником Чернишовим, розбилося в морі. Сина Олексан­дра (полкового осавула та капітана), який чудом врятувався на судні, Антон Андрійович призначив полковником замість померлого секунд-майора Великого. Та передав йому полковий стяг, п’ять сотенних значків і печатку. Та невдовзі Олександр Головатий загинув.

Деякі історики відмічають користолюбство та нерозбірли­вість у способах особистого збагачення А. А. Головатого. Після його смерті залишився великий спадок — біля 200 тисяч ру­блів — не рахуючи нерухомості та маєтків. І при тому що річне жалування рядового козака на прикордонні не перевищувало декілька рублів.

Звичайно, Антон Андрійович мріяв про спокійне та мирне життя на Кубані. Але не довелося йому почивати на старості літ на лаврах своєї слави. А. Головатий залишив своїм дітям вели­чезний спадок, але з його смертю якось розвалилося, зруйнува­лося те, що більше всього було близьке його серцю — члени ро­дини роз’єдналися і вимерли, величезний спадок зник, погасла пам’ять про нього в тих храмах, які він будував. Але не згасла і не згасне ніколи пам’ять про історичні заслуги цього діяча.

Після смерті А. Головатого, за розпорядженням Таврійсько­го генерал-губернатора, якому підкорялася Чорноморія, його маєтки і капітал перейшов у відання Таврійської Дворянської опіки, представники якої приїжджали в Катеринодар для при­йому маєтку.

Джерела та література

1. Квитка-Основьяненко Г. Ф. Головатый. Материал для истории Ма­лороссии // Отечественные записки. — 1839. — № 6. — С. 7-49.

2. Щербина Ф. История Кубанского казачьего войска. В 2 т. Т. 1. История края. — Екатеринодар: Тип. Кубан. обл. прав., 1910. — 700 с.

3. Короленко П. П. Головатый — кошевой атаман Черноморского ка­зачьего войска. — Екатеринодар: Тип. Кубан. обл. прав., 1904. — 201 с.

4. Сборник исторических материалов по истории Кубанского казачье­го войска. — СПб.: Тип. штаба отд. корпуса жандармов, 1898. — Т. 3: Войско верных черноморских казаков: 1787-1798 гг. — 799 с.

5. Шевченко Т. Г. Твори: В 5 т. — К.: Дніпро, 1984. — 351 с.

6. Короленко П. П. Черноморцы. — СПб.: Тип. департамента уделов, 1874. — 212 с.


Ложешник А. С. Полководец Черноморского казачества А. А. Головатый как семьянин.

В статье на основании архивных и печатных материалов рас­крыт образ Антона Головатого — семьянина. До этого момента Антон Головатый рассматривался в основном только как извест­ный полководец, умелый дипломат. Но кроме этого, он был также любящим отцом и мужем и рачительным хозяином собственного хозяйства.

Lozheshnik A. S. Commander of the Chernomorskiy Cossacks A. Golovatiy as a family man.

On the basis of archival and published materials the image of Anton Golovatogo as a family man is shown in the article. Until this moment Anton Golovatiy was considered basically only as the known commander and a skilful diplomat. But besides he was also a loving father and a husband and a zealous master of his own household.

Похожие статьи