P. П. Попп

Ключові слова: інтелігенція, кадри, Дрогобицький державний учительський інститут, студентство, ідеологічне виховання, стипендія.

Ключевые слова: интеллигенция, кадры, Дрогобычский госу­дарственный учительский институт, студенчество, идеологиче­ское воспитание, стипендия.

Key words: intelligentsia, personnel, Drohobych Teacher Institute, students, ideological pressure, sholarship.

Процес формування інтелігенції, особливо за складних і суперечливих умов тоталітарної держави, дає об’єктивне ро­зуміння її призначення, що може прислужитися сьогоденню,

Насамперед визначенню реальної участі працівників розумової праці у розбудові незалежної Української держави. Вивчення історії інтелігенції має велике значення для удосконалення підготовки нової генерації спеціалістів, раціонального розпо­ділу інтелектуальних сил у соціально-економічній, науковій та культурній сферах життя сучасного українського суспільства.

У радянський період у формуванні кадрів радянської інте­лігенції її подальшому кількісному зростанні головна роль на­лежала вищій та середній спеціальній школі. В цей час при­належність до даного «соціального прошарку» визначалася насамперед наявністю диплома про певну професійну кваліфі­кацію й зайнятістю у сфері розумової праці, а якісний, мораль­ний аспект цього явища, як правило, не брався до уваги.

Загальні відомості про формування і виховання педагогіч­них кадрів у Дрогобицькому державному педагогічному уні­верситеті імені Івана Франка містяться у виданнях, присвя­чених історії вищого навчального закладу [1], [2]. Підготовка вчителів історії висвітлюється у книзі «Історичний факультет Франкового університету в Дрогобичі 1940-2007» [3]. М. Галів у монографії «Між серпомолотом і свастикою: освіта на Дрого - биччині у 1939-1944 рр.» детально висвітлив підгтовку спеці­алістів у Дрогобицькому учительському інституті в довоєнний період [4].

Метою статті є показати, що основним джерелом форму­вання кадрів радянської інтелігенції у повоєнні роки було студентство, висвітлити характер і наслідки впливу суспільно - політичної ситуації в західних областях України на навчання і виховання молоді.

Дрогобицький учительський інститут розпочав свою роботу ще до війни. Постанова про його створення була видана Радою Народних Комісарів УРСР 15 квітня 1940 р. [5, 1]. Його ді­яльність була перервана початком радянсько-німецької війни. Ще тривали воєнні дії, коли постанова уряду відновила діяль­ність Дрогобицького учительського інституту. Це було у лис­топаді 1944 р., коли РНК УРСР прийняла відповідне рішення щодо структури учительського інституту. На виконання цієї постанови видано відповідні накази Управління у справах ви­щої школи при РНК УРСР та народного комісара освіти УРСР П. Г. Тичини про основне завдання поновленого навчального закладу. Було визначено план набору та керівників інституту й основних підрозділів [1, 21]. Процес радянізації західних об­ластей України вимагав значної кількості спеціалістів. Радян­ська влада мобілізувала значні матеріальні й людські ресурси, щоб відновити діяльність вищого навчального закладу.

Наприкінці першого довоєнного навчального року у Дро­гобицькому учительському інституті здобувало освіту майже 670 студенів денної, заочної та вечірньої форм [4,91]. Пер­ший після окупації план набору студентів був визначений у 180 осіб. На факультеті мови і літератури мали навчатися 60 студентів (30 — на відділенні української мови і літератури, стільки ж — на відділенні російської мови і літератури), по

60 осіб приймали на фізико-математичний та історичний фа­культети [2, 3]. Перший повоєнний набір студентів проходив із труднощами. Причиною недобору була мала кількість ви­пускників середніх шкіл, адже під час окупації середні школи були закриті й молодь мала 6-7-річну освіту. На трьох фа­культетах у воєнну зиму розпочали навчання лише 166 сту­дентів, з яких станом на 1 травня 1945 р. залишилося 150 [1, 35]. Для підготовки вступників створювалися підготовчі від­діли, курси з відривом і без відриву від виробництва [7, 125]. У 1945 р. було продовжено термін подачі документів до учи­тельських інститутів республіки, навчання на першому кур­сі розпочалося 1 жовтня [7, 62]. Поза конкурсом до вищого навчального закладу вступали учасники Великої Вітчизняної війни [8, 52]. Кількість студентів у перші роки після війни по­стійно змінювалася, адже були значні переміщення населен­ня. Зокрема, до Польщі переїжджала молодь польської наці­ональності, українці переселялися з Польщі, протягом усього навчального року на навчання зараховувалися демобілізовані з радянської армії.

Щоб за будь-яких умов виконати державні плани набору студентів до учительських інститутів, окремі вищі навчальні заклади порушували законодавство — приймали осіб з незакін- ченою середньою освітою [7, 74]. Аналіз відрахувань студентів Дрогобицького учительського інституту за 1945/46 н. р. дово­дить це. На початку року 21 студент був відрахований через відсутність повної середньої освіти, 5 — через неуспішність, 5 — за порушення навчально-виробничої дисципліни; 4 особи переїхали з Дрогобича, за станом здоров’я не могли продовжу­вати навчання 2 студенти [9, 2].

У 1946 р. на перший курс інституту було заплановано при­йняти по 125 осіб на денну та заочну форми навчання [10, 94]. Після 1 вересня було оголошено додатковий набір, і на початку лютого 1947 р. на українському відділенні навчалося 100 студентів, російському — 81, історичному — 102 і фізико - математичному — 58, підготовче відділення мало 63 слухачі. Разом — 404 особи [11, 3-4]. У наступні роки зберігалася тен­денція до поступового збільшення кількості першокурсників, розширення спеціальностей, хоча студентський контингент змінювався кожного півріччя. У вересні 1950 р. він становив 439 осіб, а на початку лютого 1951 р. вже 400. В кінці другого півріччя залишилося лише 388. Основні причини відрахувань: невідвідування занять, проблеми зі здоров’ям, переведення в інші навчальні заклади, зміна місця проживання. [12, 9]. У 1952 р. Дрогобицький учительський інститут був реоргані­зований у педагогічний інститут. Тоді у ньому навчався 471 студент [13, 14-15]. Зазначимо, що учительські інститути здій­снювали підготовку вчителів 5-7-го класів, навчання в яких тривало два роки, а педагогічні інститути готували вчителів 8-10-го класів протягом чотирьох років [2, 4].

Перший випуск спеціалістів Дрогобицького учительсько­го інституту відбувся у лютому 1947 р. Дипломи отримали 86 молодих учителів. Ще 117 було випущено у червні. Восьме­ро з них закінчили навчання з відзнакою [11, 27]. А всього учительський інститут за 1947-1954 рр. випустив 1 267 осіб стаціонарної форми навчання, 760 — заочної. Серед нової ра­дянської педагогічної інтелігенції філологів було — 1 116, істо­риків — 574, математиків — 337 [1, 32]. Треба мати на увазі, що частина випускників тих років у різний спосіб намагалися уникнути виїзду на місце праці за призначенням. У зв’язку з цим Міністерство освіти УРСР 23 липня 1946 р. надіслало ви­щим навчальним закладам, у тому числі Дрогобицькому учи­тельському інституту, листи з вимогою забезпечити прибуття спеціалістів до місця праці. Міністерство попереджувало «всіх, які ухилятимуться від своєчасного виїзду на роботу, треба роз­глядати як дезертирів трудового фронту і притягувати до судо­вої відповідальності» [1, 32].

Водночас відбувалися зміни у національному складі сту­дентства — майбутньої інтелігенції. На всіх факультетах ін­ституту в лютому 1948 р. навчалися 224 особи, з них — 194 українці, 24 росіяни і 2 представники інших національностей [14, 15]. Уже на початку 1952 р. з 471 студента було україн­ців — 437, росіян — 24, білорусів — 1, євреїв — 9 [10, 15]. Отже, у повоєнні роки серед студентів переважали українці. Утім частка місцевої молоді була незначною, реальних підстав для збільшення її в умовах сталінського тоталітарного режиму не було. За окремими даними у вересні 1947 р. загальна кіль­кість студентів у Дрогобицькому учительському інституті ста­новила 344 особи, з них лише 83 були місцеві [15, 12]. І якщо на початку відновлення роботи інституту не вистачало молоді з середньою освітою, то у наступні роки це залежало від політич­ної ситуації в краї [7, 74].

Карні органи пильно стежили за контингентом вступників та за студентами. У Директиві управління у справах вищої школи від 10 жовтня 1946 р., під грифом «Таємно», вимагалося від керівництва Дрогобицького учительського інституту прискори­ти подання відомостей «про партійний, національний, віковий склад усіх студентів» [10, 26]. Постійні перевірки і чистки ви­являли активних учасників підпілля ОУН-УПА, «класово во­рожі елементи», що, як правило, були дітьми заможних селян, священиків, мали родинні зв’язки з членами ОУН-УПА та їх прихильниками.

Радянська влада, хоча й постійно декларувала ліквідацію соціальних і національних обмежень щодо студентів, на прак­тиці не дотримувалася цього — перевага надавалася робітни­кам, колгоспникам та їхнім дітям. Радянська інтелігенція мала формуватися з класово близьких верств населення. Жорсткий класовий підхід при формуванні студентства заклав основи для майбутнього зниження якісного рівня інтелігенції.

Сталінський тоталітарний режим, який відновлювався в західних областях України, намагався у найкоротші терміни включити західноукраїнські землі до загальносоюзної системи, уніфікувати всі суспільно-політичні та культурно-освітні про­цеси, подолати супротив визвольних сил ОУН-УПА. Місцева кваліфікована інтелігенція не задовольняла потреб радянсько­го будівництва саме з точки зору класового складу, політичної позиції. Радянська влада розцінювала її насамперед як носія національної самосвідомості, натхненника «українського бур­жуазного націоналізму». Отож, основна ставка робилася на молодь, яка виховувалася в дусі комуністичної моралі й іде­ології. Завданням вищої школи була підготовка спеціалістів, які б мали не тільки «досконалі знання, а й були озброєні марксистсько-ленінською теорією, могли вільно орієнтувати­ся в закономірностях розвитку суспільного процесу, розбира­тись у складних подіях і суперечностях навколишнього світу, були здатними керувати різними ділянками народного госпо­дарства і культури, виховувати підлеглих і активно боротися за торжество комунізму» [16, 136]. Важлива роль надавалася суспільним наукам, які розглядалися як основа формування комуністичного світогляду. У кожному вищому навчальному закладі створювалися кафедри марксизму-ленінізму, організо­вувалися партійні й комсомольські організації. У листі Управ­ління у справах Вищої школи при Раді Міністрів СРСР про роботу Дрогобицького учительського інституту від 3 липня 1948 р. пропонувалося для покращення навчальної роботи ви­щого навчального закладу «забезпечити перебудову кафедри основ марксизму-ленінізму, щоб вона мала провідне місце в інституті» [17, 116]. Ідейно-політичне загартування молоді здійснювалося через лекції, політінформації, семінари, літе­ратуру, мистецтво, кіно. Постійними були науково-теоретичні конференції, присвячені важливим подіям, ювілеям видатних політиків, діячів культури і науки. Партійно-комуністична ідеологія насаджувалася передовсім через зміст освіти, який реалізовувався у навчальних планах, програмах, підручни­ках. Вони уніфікувалися, розроблялися під постійним нагля­дом партійних органів. У звіті Дрогобицького учительського інституту за 1947/48 н. р. відзначалися робочі програми кафе­дри історії, які саме «будувалися так, щоб забезпечити дієву боротьбу проти рецидивів буржуазної ідеології, ідеології укра­їнського буржуазного націоналізму на історичному фронті» [18, 27]. Ефективною формою виховання студентів, на думку партійного керівництва, була організація екскурсій до східних районів України та СРСР. У 1948 р. така екскурсія по маршру­ту Львів — Київ — Москва була організована для п’ятнадцяти кращих студентів інституту [16, 72]. Безумовно, ці екскурсії мали велике пізнавальне значення. Проте партійні комітети та контрольовані ними засоби масової інформації уміло викорис­товували екскурсантів для пропагандистської роботи, віддаючи при цьому перевагу політичним аспектам.

Дуже часто заходи ідейно-політичного виховання молоді мали зовнішній ефект. У лютому 1948 р. із 224 студентів усіх факультетів Дрогобицького учительського інституту лише 8 були членами КП(б)У і 63 членами ВЛКСМ [14, 15]. Доповіда­ючи на засіданні вченої ради в лютому 1949 р., проректор наго­лошував: «На низькому рівні стоїть зростання комсомольської організації, питання антирелігійної роботи. Студенти прямо за­являють, що до церкви вони ходять, що вступати до комсомолу бояться» [19, 22]. У доповідній військового прокурора військ МВС Дрогобицької області за 1947 р. подаються дані про арешт «за участь в контрреволюційній націоналістичній організації ОУН та в бандах УПА» 20 осіб студентської і учнівської молоді [20, 373].

В радянській історіографії наголошується на тому, що «ідейно-теоретичний рівень викладання в багатьох випадках, особливо у перші повоєнні роки, не відповідав зрослим ви­могам і практичним завданням соціалістичного будівництва. В результаті цього низькою була успішність» [16, 373]. На раді Дрогобицького учительського інституту 17 січня 1951 р., за­значалося, що з 400 студентів вищого навчального закладу за результатами одного — двох іспитів відмінниками були — 99, на добре і посередньо навчалися — 27, посередньо — 42, не­задовільно — 8 студентів, не атестованих через проблеми зі здоров’ям було 11 осіб [21, 70]. Загальна успішність за згада­ний навчальний рік по інституту була 91,7 % [12, 84]. Це не низькі показники.

Попри всі колізії і труднощі того часу студенти інституту брали участь у наукових і самодіяльних гуртках. Упродовж кількох років працював історичний гурток, у якому молодь опановувала навики науково-дослідної і пошукової роботи [3, 11]. Популярними були драматична студія, хоровий і хореогра­фічний гуртки, а також різноманітні спортивні секції: волей­болу, гімнастики, легкої атлетики. У міській естафеті в квітні 1951 р. команда інституту зайняла третє місце, а в кубку облас­ті з волейболу інститутські жіночі і чоловічі збірні посіли теж третє місце [12, 15]. При інституті діяла і дитяча спортивна секція «Більшовик». Організовувалися літературні свята, вечо­ри відпочинку [17, 51]. Студенти із задоволенням відвідували театральні вистави, кінотеатри Дрогобича. Студентське дозвіл­ля того часу не тільки духовно й естетично розвивало молодь, а й за змістом мало сприяти політико-ідеологічному вихованню. Тому більшість заходів здійснювалась під керівництвом і під контролем комсомольських організацій інституту і міста.

Війна заподіяла надзвичайно великі збитки матеріально - навчальній базі інституту. Для її відновлення потрібні були великі фінансові та людські ресурси, терпіння і витривалість, а це в свою чергу позначилося на повсякденні повоєнного сту­дентства. Відразу після війни заняття часто проходили у холод­них аудиторіях, звичними були перебої з постачанням електро­енергії, бракувало навчального приладдя [11, 1-2]. Необхідно було і забезпечити студентів навчальною літературою. До війни бібліотека інституту нараховувала 50 000 примірників книг, після окупації лише — 300 [6, 3]. За особливим розпоряджен­ням заступника наркома освіти УРСР О. Руського всі устано­ви та організації Дрогобича, які володіли книгами зі штам­пом навчального закладу, мали негайно передати їх інституту [21, 48]. Допомогу Дрогобичу надав Харківський університет. Його бібліотека надіслали до інституту три тисячі підручників [21, 49]. В кінці 1945/46 н. р. у користуванні студентів було сім тисяч книг і журналів. Бібліотечний фонд поповнився й історико-географічними картами [9, 4]. Спочатку бібліотека розташовувалася на першому поверсі учбового корпусу вищого навчального закладу, а у 1952 р. вона переїхала в окреме при­міщення, її книжковий фонд нараховував 6 950 томів книг [13, 40]. Зручним був для студентів і розпорядок роботи читального залу бібліотеки. Він працював з 11 години ранку до 22 години вечора [12, 64].

У перші повоєнні роки студенти, як і викладачі, отримували картки на продовольчі й промислові товари. У середньому до­бова норма хліба для студентів інституту становила 500 грамів. Стільки ж хліба отримували і заочники, які приїжджали на ек­заменаційні сесії [10, 150]. Водночас звичними були проблеми

Із отоварюванням карток і якістю продуктів, які видавали за талонами, або взагалі з їх відсутністю. Особливо не вистачало промислових товарів. Продукти на ринку були надзвичайно до­рогі. За особливим розпорядженням Управління робітничого і студентського постачання Міністерства освіти УРСР Дрогобиць­кому учительському інституту на другий квартал 1946 р. було виділено додаткове харчування для студентів [10, 69].

Для покращення харчування при навчальних закладах ство­рювалися підсобні господарства. Таке господарство мав і Дрого­бицький учительський інститут [10, 274]. Воно обслуговувало­ся спеціальними працівниками і студентами. Продукція цього господарства передавалася в їдальню вищого навчального за­кладу. Загалом, незважаючи на функціонування студентських їдалень та буфетів, розмір стипендії не дозволяв студентству регулярно і повноцінно харчуватися. Здебільшого молодь сама готувала їжу, основний раціон харчування складався з продук­тів, привезених з дому.

Основним джерелом бюджету переважної більшості студен­тів у перші повоєнні роки були державні стипендії. їх розміри залежали від групи вищого навчального закладу, яка визна­чалася його спеціалізацією. Університети, педагогічні, медич­ні і сільськогосподарські вузи входили до першої групи. До 1957 р. студенти перших курсів отримували 220 карбованців на місяць, других — 240 карбованців, на третьому і четвертому розмір стипендії становив 265 карбованців, а на п’ятому — 290 карбованців. Відмінники навчання отримували на 3 % більші виплати. У технічних навчальних закладах стипендії були ви­щими: від 290 до 395 карбованців [23, 221]. Це ще раз свідчить про те, що у перші повоєнні роки пріоритетною у політиці вла­ди стала форсована підготовка інженерно-технічних працівни­ків і службовців.

У перші повоєнні роки складними були і житлові умови. У 1945/46 н. р. житлова площа гуртожитків інституту задоволь­няла потреби у забезпеченні студентів помешканням на 65 % [10, 165]. Поступово ця проблема вирішувалася. У 1952 р. році інститут мав уже три гуртожитки загальною площею 1 698 кв. м. [13, 13-14]. В них проживали 348 студентів інституту (загалом на початку навчального року було 471). Збільшення чисельнос­ті студентів вимагало і розширення навчальних приміщень, їх брак зумовлював потребу організації навчального процесу у 1953/54 навчальному році у дві зміни [13, 14-15].

Студенти, які мали дітей, мали право на отримання гро­шової допомоги. Надбавки до стипендії мали інваліди і Герої Радянського Союзу і Соціалістичної Праці. Були й іменні сти­пендії. Для отримання таких стипендій потрібно було мати без­доганні анкетні дані. Вчена рада Дрогобицького учительського інституту рекомендувала сталінським стипендіатом на 1951/52 навчальний рік студента другого курсу фізико-математичного факультету Бушмакіна Миколу Івановича — відмінника, члена ВКП(б), учасника війни [17, 57]. Розмір стипендії імені Сталіна становив 700 карбованців, це була суттєва фінансова підтримка для студента [22, 157].

Таким чином, головну роль у формуванні нової радянської інтелігенції у перші повоєнні роки належала вищій школі. Від­новлений на засадах радянської освіти Дрогобицький вчитель­ський інститут готував учительські кадри. З кожним роком кількість випускників збільшувалася, вирішувалися питання матеріально-технічної бази вищого навчального закладу. Однак партійно-комуністична заідеологізованість навчання і вихован­ня, нехтування національно-духовними традиціями, репресив­ні заходи влади щодо студентів збіднювали середовище майбут­ньої інтелігенції, гальмували її творчий потенціал.

Перспективним напрямом вивчення проблеми може бути до­слідження процесу формування інтелігенції в регіоні у наступ­ні історичні періоди.

Джерела та література

1. Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка. — Дрогобич; Львів: Редакційно-видавничий відділ Дро­гобицького державного педагогічного університету ім. Івана Фран­ка, 2001. — 328 с.

2. Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Фран­ка / Валерій Скотний, Юрій Кишакевич та ін. — [2-е видання]. — Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького держав­ного педагогічного університету ім. Івана Франка, 2010. — 308 с.

3. Історичний факультет Франкового університету в Дрогобичі (1940-2007): ювілейна книга до 15-річчя відновлення факульте­ту. — Дрогобич: Коло, 2007. — 110 с.

4. Галів М. Між серпомолотом і свастикою: освіта на Дрогобиччині у

1939- 1944 рр. / Микола Галів. — Дрогобич: Коло, 2010. — 337 с.

5. Державний архів Львівської області (далі ДАЛО). — Ф. Р. 2018. — Оп. 7. — Спр. 7.

6. Там само. — Ф. П. 5001. — Оп. 2. — Спр. 88.

7. ДАЛО. — Ф. Р. 2018. — Оп. 1. — Спр. 10.

8. Там само. — Спр. 1.

9. ДАЛО. — Ф. Р. 2018. — Оп. 7. — Спр. 7.

10. Там само. — Оп. 3. — Спр. 3.

11. Там само. — Оп. 14 — Спр. 14.

12. Там само. — Оп. 1 — Спр. 65.

13. Там само. — Спр. 83.

14. Там само. — Оп. 16. — Спр. 16.

15. Там само. — Оп. 1. — Спр. 15.

16. Кошарний І. Я. У сузір’ї соціалістичної культури. Культурне будів­ництво у возз’єднаних областях Української РСР (1939-1958 рр.) / Іван Якович Кошарний. — Львів: Вища школа, 1975. — 239 с.

17. ДАЛО. — Ф. Р. 2018. — Оп. 2. — Спр.2.

18. Там само. — Оп. 1. — Спр. 5.

19. Там само. — Оп. 47. — Спр. 48.

20. Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріа­ли. — Т. 1. — 1939-1953. - К.: Наук. думка, 1995. — 748 с.

21. ДАЛО. — Ф. Р. 2018. — Оп.1. — Спр. 71.

22. Там само. — Ф. П 5002. — Оп. 1. — Спр. 531.

23. Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина

1940- Х — середина 1950-х рр.): У двох книгах, 3 частинах. — Кн. 1. Ч. 1-2 / Відп. ред. В. М. Даниленко. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — 351 с.

Анотації

Попп Р. П. Формирование интеллигенции западных областей Украины в первые послевоенные годы (на материалах Дрогобыч - ского учительского института).

В статье показано формирование интеллигенции в пери­од утверждения в западнукраинском регионе советской власти в 1944-1953 гг. Этот процесс прослеживается на примере деятельно­сти Дрогобычского учительского института. Освещается становле­ние студенческого коллектива, национальный и социальный состав студенчества, его повседневность. Раскрываются идеологические и репрессивные меры влияния сталинского режима на молодежь.

Popp R. P. Formation of intelligentsia of the west regions of Ukraine during early postwar years (based on Drogobych Teachers Institute).

The article shows the formation of the intelligentsia during the period of establishing of Soviet power in the west regions of Ukraine (1944-1953 years). This process can be traced on the example of Drohobych Teachers Institute. The formation of the student collec­tive, national and social composition of students are given. The ideo­logical and repressive measures of Stalin regime’s influence on youth are revealed.