Головна Історія Інтелігенція і влада ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ДУХОВНОЇ ОПОЗИЦІЇ РАДЯНСЬКОМУ РЕЖИМОВІ НАПРИКІНЦІ 1980-Х РР. (НА ПРИКЛАДІ УРСР)
joomla
ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ДУХОВНОЇ ОПОЗИЦІЇ РАДЯНСЬКОМУ РЕЖИМОВІ НАПРИКІНЦІ 1980-Х РР. (НА ПРИКЛАДІ УРСР)
Історія - Інтелігенція і влада

О. А. Шановська

Наприкінці 1980-х рр. радянська інтеліґенція вперше за всю свою історію отримала реальний шанс захопити владу і, реалізувавши свій інтелектуальний потенціал, запропонувати суспільству конструктивну гуманістичну політичну програму, яка б забезпечила утвердження свободи і демократії.

Інтеліґенція певною мірою виконала місію, яку призначила їй історія. Кращі її представники зробили значний внесок у наближення етапу демократичних перетворень, досягли чима­лих результатів в опозиційному і реформаторському русі “зни­зу”: вони, крім того, що опікувалися проблемами збереження традиційних цінностей суспільства, відродження національної культури, мови, також відстоювали права людини і нації; ініці­ювали створення громадських організацій культурологічного, а невдовзі — політичного ґатунку, які стали паростками відро­дження громадянського суспільства; утворили масовий суспіль­но-політичний рух національно-демократичного спрямування; ввели в політичну практику методи ненасильственної масової політичної боротьби (мітинги, маніфестації тощо). Поява та­ких демократичних новацій в умовах авторитаризму значною мірою зумовлювалась специфікою суспільно-політичного роз­витку СРСР.

Історики вже висвітлювали історичні обставини, які при­звели до суттєвих змін політичної системи за часів правління М. С. Горбачова. “Революцією зверху” називають вони ініційо­вану владою модернізацію суспільства, що мала на меті виправ­лення “окремих деформацій” соціалізму і, хоча й передбачала зміни виключно в рамках існуючої політичної системи, тим не менш означала на практиці лібералізацію і плюралізацію радянського суспільства.

Окремо фактори активізації політичного життя в добу пере­будови аналізували відомі вітчизняні історики С. В. Кульчиць - кий, О. Д. Бойко [1]. Також розглядали чинники національно­го відродження, зародження та становлення народної опозиції

А. М. Русначенко, більш побіжно — О. В. Гарань, Г. В. Кась­янов, В. М. Литвин, Г. І. Гончарук, Ю. 3. Данилюк, О. Г. Ба­жан, В. К. Баран [2] та деякі інші автори, діаспорні дослідни­ки, насамперед, А. Камінський і М. П. Прокоп [3].

Між тим, історики не розглядали окремо питання про інте - ліґенцію як суб’єкта перебудови і не звернули уваги на те, які виключно сприятливі перспективи утворила горбачовська вла­да для інтеліґенції, на які величезні поступки пішла вона за­ради того, щоб інтеліґенція підтримала перебудову, що вреш­ті-решт склало унікальну можливість для інтеліґенції взяти відповідальність за долю свого народу.

Отже, зосередимося саме на цьому і проаналізуємо, якими були відносини держави та інтеліґенції в часи горбачовського правління, що безпосередньо передували українській мирній революції 1989 — 1991 рр.

Справедливості заради треба відзначити, і на це вже зверта­ли увагу дослідники, що в Україні справи із свободою та демо­кратизацією суспільства були значно гіршими, ніж у Москві. В колах інтелектуалів був добре відомий вислів: “Коли у Моск­ві ріжуть нігті, у Києві ріжуть пальці”. Київ завжди славився “особливою турботою” про культуру. Відомий випадок із філь­мом “Гараж”, який пройшов по всьому Радянському Союзу, а в Києві був заборонений [4].

Не ставлячи під сумнів провину у такому стані справ то­дішнього українського керівництва, поставимо питання про відповідальність інтеліґенції. Зрозуміло, що такі заборони не пройшли даром, і прогресивні зміни її свідомості й світогляду не могли відбутися раптово, давався взнаки важкий тягар не­щодавнього минулого. Невипадково одним із своїх нагальних завдань на початку перебудови провідна інтеліґенція вважала покаяння, моральне очищення.

Активізація діяльності інтеліґенції вже на початку перебу­дови, як і поява шістдесятників за часів правління М. С. Хру­щова, була пов’язана з лібералізацією суспільного і культур­ного життя. Впродовж майже сімдесяти років, виключаючи часи “відлиги”, інтеліґенція в СРСР, насамперед її провідна меншість, не тільки була відчужена від влади, а й перебува­ла під неослабним контролем радянських правоохоронних ор­ганів. За умов жорсткого політичного контролю, ідеологічної однозначності, цілковитого верховенства партапарату КПРС інтеліґенція була приречена на повне одержавлення, ідеологі­чну одновимірність і не мала шансів на прояв будь-якого іде­ологічного вільнодумства, підтримку та пропагування інших світоглядних цінностей. Вихована в дусі вірності ідейним на­становам правлячої Комуністичної партії, конформізму щодо владних структур, прославляння компартійних можновладців інтеліґенція була дзеркальним продуктом радянської епохи, вона була орієнтована на державну владу і характеризувала­ся покірливістю та поміркованістю. Окремі випадки виступів критично настроєних проти влади інтеліґентів були виключен­ням із загального стану справ і не могли суттєво вплинути на ситуацію. Тому, на наш погляд, цілком об’єктивно, що первіс­ні імпульси до пожвавлення суспільно-політичної активності в колах інтеліґенції могли надійти лише від владної верхівки.

В 19S5 році в основу політичної лінії КПРС було покладено концепцію перебудови всіх сфер життя суспільства, мова йшла не тільки про часткові кількісні зміни та підвищення темпів зростання, а й про переорієнтацію всіх сфер діяльності на шлях інтенсивного розвитку, що було неможливим без адекватного стилю (методу) мислення кадрів, відмови від усталених стерео­типів і вимагало відповідної перебудови свідомості і психології людей.

“Переконати широкі верстви трудящих у правильності об­раного шляху, зацікавити їх морально і матеріально, перебу­дувати психологію кадрів — найважливіші умови прискорення нашого зростання”, — підкреслював М. С. Горбачов [5]. Також він зазначав: “Будь-яка перебудова господарського механізму, як відомо, починається з перебудови свідомості, відмови від усталених стереотипів мислення і практики, чіткого розуміння нових завдань” [6]. Вказувалося також на підвищення значен­ня науки, посилення ролі людського фактора, активне викори­стання творчого потенціалу народу.

Отже, на початку перебудови акцент у генеральній лінії пар­тії було зроблено на перебудову свідомості, а це вже преро­гатива, як тоді казали, творців духовного виробництва. Втім тоді, так само, як і в 1989 р., авангардне місце в радянському суспільстві відводилося робітничому класові. Тим не менш, від­крито і активно пропагувалися настанови на розвиток критики і самокритики, збагачення духовного життя народу через ство­рення талановитих, оригінальних, потрібних суспільству книг, фільмів, спектаклів, картин і музичних творів. У керівництві духовним, культурним життям, у пропагуванні культурної по­літики партії, втіленні її в життя головна роль відводилася творчим спілкам [7].

У подальшому спостерігається розвиток постульованих по­ложень. З 1988 р. процеси, які відбувалися в суспільній свідо­мості, з урахуванням їх складності і масштабності, головний архітектор перебудови стане називати революційними. Без пе­ребільшення можна зазначити, що це так. Уявляється право­мірною думка російського історика, професора Віктора Кувал - діна, що з точки зору масової психології, свідомості, поведінки перебудова означала грандіозний перехід від нав’язаного звер­ху ідейного конформізму до ціннісного і ідеологічного самови­значення особистості [8], і в цьому, на наш погляд, полягає її неперевершене значення.

Реальним кроком до духовного розкріпачення людей стало ініційоване реформаторами поступове визволення від жорстко­го контролю засобів масової інформації (“політика гласності”). Його метою було посилення системи зворотніх зв’язків і забез­печення широкої народної підтримки курсові перебудови.

Вітчизняний знавець доби перебудови Олег Бойко визначив дві сторони вітчизняного варіанту гласності. З одного боку, гла­сність передбачала забезпечення певної відкритості та доступ­ності партійних і державних установ, а з другого — існування дозованої інформаційної свободи. І якщо “реалізація гасла від­критості та доступності партійних та державних установ була радше необхідною пропагандистською акцією, що мала на меті завоювання симпатій народу, ніж конкретною результативною дією”, то саме у сфері забезпечення свободи, — справедливо від­значив О. Д. Бойко, “гласність досить швидко вирвалась з тих рамок, які їй були визначені командою реформаторів, і набула характеру незалежного від будь-чиїх указів та директив проце­су, який суттєво впливав на суспільну свідомість” [9]. Завдяки гласності широкій громадськості стали відомі жахливі масштаби Чорнобильської катастрофи, сталінських репресій, голодомору 1932-33 рр. та інша правда про минуле, яка стала справжньою бомбою, що спричинила кардинальні зрушення у свідомості сус­пільства, розкрила суть і масштаби кризи радянської влади.

Найбільш наочно процес розкріпачення в культурній полі­тиці можна прослідкувати на прикладі діяльності Головного управління у справах літератури і видавництва (Головліту) — головного цензурного літературного органу в СРСР [10].

У 1985 р. Головліт ще повною мірою зберігав свої цензорсь­кі функції: у вересні вийшов наказ начальника Леноблгорліту “Про підвищення вимогливості при прийомі матеріалів на кон­троль” [11].

Квітневий номер журналу “Огонек” за 1986 р. опубліку­вав “Стихи разных лет” М. Гумільова, які не друкувалися з 1921 р., коли поета було розстріляно. Цей номер журналу став бестселером. В осінніх номерах журналу “Знамя” з’явився дав­но написаний роман А. Бека “Новое назначение”, але значно бі­льше враження на інтелектуалів справила рецензія економіста Г. Попова в журналі “Наука и жизнь”, де вперше радянський лад було охарактеризовано як “адміністративно-бюрократич­ну систему”. В цьому ж році були опубліковані повість В. Ас - таф’єва “Печальный детектив”, роман Ч. Айтматова “Плаха”, роман В. Набокова “Защита Лужина”.

У наступному році публікувалися роман А. Рибакова “Дети Арбата”, повість А. Приставкіна “Ночевала тучка золотая.”, “Зубр” Д. Граніна, поема А. Ахматової “Реквием”, повість

М. Булгакова “Собачье сердце”, “Котлован” А. Платонова. Гла - влітом було дозволено друкувати окремі матеріали про війну в Афганістані. Зробивши політико-ідеологічні послаблення, головною своєю метою Главліт поставив охорону державних, воєнних і економічних таємниць. В останній за часом “Пере­чень сведений, запрещенных к опубликованию”, який вийшов у 1987 р., увійшли наступні пункти:

1. Про кількість населення, починаючи з 1947 р. — по місту

З населенням менше 50 тис. осіб.

2. Про діяльність органів держбезпеки і радянських розві­дувальних органів.

3. Зведені абсолютні дані про злочинність, судимість по ра­йону, місту та вище.

4. Про місця дислокації тюрем і колоній.

5. Про використання праці осіб, позбавлених волі, на під­приємствах, будівництвах та інших об’єктах.

6. Про крупні аварії та пожежі, які призвели до людських жертв.

7. Маршрути поїздок, зупинки, місця виступів і перебувань членів і кандидатів у члени Політбюро ЦК КПРС.

Парадокс був у тому, що виданий під грифом “Цілком та­ємно” даний розпорядчий документ не подавався у виконавчі органи [12].

Про складність і повільність процесу політико-ідеологічно - го вивільнення від монополії КПРС в Україні свідчить інший документ, датований жовтнем 1989 р., в якому, зокрема, за­значено про рішення “утриматися від передачі до бібліотечних фондів загального користування книг Галицького В., Тютюн­ника К., Чупринки Т.

Враховуючи деякі політичні особливості осіб авторів, зали­шити у спецфондах публікації Багряного І., Оглобліна О., Ше­велева Ю., Штепи К., Калинця І., Мороза В., Світличного І., Чорновола В.” [13].

Документи свідчать, що політико-ідеологічні послаблення Главліт був вимушений робити у зв’язку з посиленням звер­нень різних категорій громадськості, і в першу чергу представ­ників письменницької та журналістських організацій.

А між тим, союзна влада ініціювала заходи щодо підтримки тих самих спілок письменників і журналістів, і республікан­ські партапаратники мусили реагувати на директиви зверху. Так, цілий комплекс заходів по реалізації критичних заува­жень і пропозицій, висловлених на зустрічі членів бюро Івано - Франківського обкому партії з працівниками засобів масової інформації, творчих спілок містить один з документів Держа­вного архіву Івано-Франківської області [14]. Документ, який займає 28 аркушів, свідчить про явне намагання влади піти назустріч творчій інтеліґенції у вирішенні назрілих питань у галузі культури. Для ілюстрації наведемо витяги з цього доку­мента, при цьому збережемо стиль оригіналу.

Заходи

По реалізації критичних зауважень і пропозицій, висловлених на зу­стрічі членів бюро з працівниками засобів масової інформації, твор­чих спілок та на обласній нараді працівників культосвітніх установ

П/п

Прізвище та ініціали висту­паючого

Зміст критичних за­уважень, пропозицій

Кому напра­влено для розгляду

Термін

Вико­

Нання

1

2

3

4

5

1

Добрянський П. К. — від­повідальний секретар облас­ного прав­ління спілки письменників України

Звужується сфера вживання українсь­кої мови. Кіноафіші виготовляються російською мовою.

В ряді книжкових магазинів, зокрема в містах Івано-Фра­нківську, Городенці, інформація пода­ється російською мовою.

Потрібно впоряд­кувати придорожні написи назв населе­них пунктів, річок. На трасах союзного значення їх варто виготовляти росій­ською і українською мовами, на респуб­ліканських і місце­вих — українською.

Т. Токарен - ко М. В.

Тт. Яковиши - ну Б. Ю., Пивова­ру А. Ю.

Т. Притулін - ському С. П.

Протя­гом лис­топада 1988 р.

Протя­гом лис­топада

1988 Р.

До 1 січня

1989 Р.

^ н

Прізвище та ініціали висту­паючого

Зміст критичних за­уважень, пропозицій

Кому напра­влено для розгляду

Термін

Вико­

Нання

1

2

3

4

5

Необхідно виділити приміщення для правління обласної організації товари­ства “Книголюбів” та обласного клубу творчої інтеліґенції

Т. Яковиши - ну Б. Ю.

Про­

Тягом

1988

1989 Рр.

2

Т. Ярош Я. Є. — голова об­ласного клубу творчої інтелі - ґенції

В занедбаному стані знаходяться му­зеї В. Стефаника в Снятинському,

Л. Мартовича — в Городенківському,

П. Козланюка — в Коломийському ра­йонах, М. Павлика в м. Косові

Тт. Кованце - ву О. І., Пи­вовару А. Я., Базюку Р. Ф., Тимчук М. М.

До 1 квітня 1989 р.

3

Т. Туре - лик Г. 3. — редактор газети “Ком­сомольський прапор”

Необхідно поліп­шити умови праці журналістів обласної молодіжної газети “Комсомольський прапор” і тисме - ницької районної газети “Вперед”

Т. Капітанчу - ку М. М.

До 1 січня 1989 р.

4

Т. Гре-

Чух О. І. — за­ступник редактора тисменицької газети “Впе­ред”

Для цього частково можна використати приміщення, яке раніше займала редакція обласної газети “Прикарпат­ська правда”

На підтвердження факту про підвищену увагу влади до ді­яльності творчої інтеліґенції свідчить також інший документ, який зберігається у фондах того ж архіву [15]. Документ був за­тверджений Головою Ради Міністрів УРСР М. Орликом, датова­ний 5 серпня 1988 р. і написаний російською мовою. Він вміщує

4 повні аркуші, має вигляд таблиці, яка містить п’ять наймену­вань. Для ілюстрації наведемо витяги з цього документа.

“Заходи з виконання рішення Ради Міністрів СРСР від 19­20 липня 1988 р. №3-УІ “Про хід виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 5 травня 1987 р. № 517 “Питання Спілки театральних діячів СРСР”

Пунк­

Ту

Зміст

Заходи

Строк

Виконавці

1

2

3

4

5

1

Радам Мініс­

Проаналізува-

1988

Р.

Держплан

Трів союзних

Ти стан творчої

УРСР,

Республік

І виробничої

Мінфін УРСР,

За участю

Діяльності під-

Мінкультури

Республікан-

Приємств, органі­

УРСР,

Ських спілок

Зацій і закладів

0бл. /міськ - ви-

Театральних

Системи Спілки

Конкоми,

Діячів ретель­

Театральних діячів

Відділ культу-

Но розглянути

України та надати

Ри, освіти, охо-

Коло питань,

Практичну допо-

Рони здоров’я

Пов’язаних з

Могу.

Та соцзабезпе-

Їхньою твор-

На виконання по-

Чення

Чою і виробни-

Станови Ради Мі-

1988

Р.

Київський

Чою діяльні-

Ністрів УРСР від

Міськвиконком

Стю, активно

22 червня 1987 р.

За участю Спіл-

Підтримувати

№225 “Питання

Ки театральних

Ініціативу те-

Спілки театраль-

Діячів України

Атральних спі-

Них діячів Укра-

Лок, посилити

Їни” Київському

Взаємодію з

Міськвиконкому

Ними місце-

Прийняти рішен-

Вих органів,

Ня про виділення

Рішуче по­

Приміщень Спілці

Класти край

Театральних діячів

Бюрократич­

України.

Ному підходу

Виділити службові

Гру­

Кримський,

До прохань і

Приміщення для

День

Донецький обл-

Пропозицій

Кримського обла-

1988

Виконкоми за

Цих спілок

Сного відділення

Участю міжоб-

(підкреслено в

Спілки театраль-

Ласних відді-

Документі —

Них діячів Укра-

Лень Спілки

0. Ш.)

Їни та Будинку

Театральних

Актора; Донецько-

Діячів України

Го Будинку актора

Отже, наведеними прикладами конкретних заходів, яких ужила республіканська влада, ілюструються реальні кроки протекційної політики щодо творчої інтеліґенції горбачовсь - кого керівництва на останньому етапі існування Радянського Союзу. Вже з 1985 р. радянська влада йшла назустріч творчій інтеліґенції, а з 1987 р. її виконавчі органи ухвалюють конк­ретні розпорядчі документи, спрямовані на вирішення питань сфери діяльності творчих спілок.

Загалом можна відзначити, що перебудова затребувала інте­лігенцію. Потрібні були нові ідеї і, відповідно, нові ідеологи.

Політизація творчої інтеліґенції наприкінці 1980-х років була викликана попередніми спробами горбачовських рефор­маторів побудувати концепцію гуманного демократичного со­ціалізму.

У сфері ідеології реформаторські плани Генерального сек­ретаря Компартії включали у собі: прямий діалог політичного керівництва з народом, становлення гласності та плюралізму думок, критичний перегляд різних етапів радянської історії, видання раніше заборонених книг і випуск заборонених філь­мів, послаблення партійного контролю над засобами масової інформації, фактичну відміну цензури, свободу слова. На ділі це означало фактичну відмову від монополії державної ідеоло­гії, реальність плюралізму переконань, в тім числі релігійних. Ясно, що в таких модернізаційних ідеологічних реформах була зацікавлена насамперед провідна інтеліґенція. Тому невипад­ково, що вона підтримала ініціативи союзного керівництва.

За роки перебудови радянська ідеологія перетерпіла най­більш суттєве реформування і саме наслідки “зреформованої” політичної культури дали колосальний сплеск процесам демо­кратизації, які охопили всі сфери суспільного життя; адже, як відомо, культурний компонент є інтегруючим чинником полі­тичної системи суспільства. Свідомо чи ні (це вже окреме пи­тання для дискусій) архітектори перебудови піддали суттєвому перегляду і коригуванню комплекс типових для радянського суспільства усталених зразків політичних уявлень і ціннісних орієнтирів, що зрештою вплинуло на політичну поведінку гро­мадян.

Джерела та література

1. Кульчицький С. Історичні передумови переростання перебу­дови в національну революцію (1989-1991 рр.) // history. org. ua/zbirnyk/5/index. htm; він же. Закономірності державотвор­чого процесу у незалежній Україні / Інститут історії України, НАН України. — К., 2001. — 160 с.; Алексеев Ю. М., Кульчиць - кий С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985-1999 рр.). — К.: “Ексоб”, 2000. — 296 с.; Бойко О. Д. Україна в 1985-1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку: Монографія. — К.: ІПіЕНД, 2002. — 306 с.

2. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950 — початок 1990-х рр. — К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1998. — 720 с.; Гарань О. В. Убити дракона (З історії Руху та нових партій України). — К.: Либідь, 1993. — 200 с.; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 — 80-х років. — К.: Ли­бідь, 1995. — 224 с.; Гончарук Г. Народний Рух України. Істо­рія. — Одеса: Астропринт, 1997. — 379 с.; Данилюк Ю. З., Ба­жан О. Г. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-ті рр. XX ст.) / Наук. ред.: Реєнт О. П.; НАН України, Ін-т історії Укра­їни — К.: Рідний край, 2000. — 616 с.; Баран В. К. Україна: но­вітня історія (1945-1991 рр.). — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003. — 670 с.

3. Камінський А. На перехідному етапі: “Гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні. — Мюнхен: Укр. вільний універси­тет, 1990. — 624 с.; Прокоп М. Напередодні незалежної України. Спостереження і висновки. Бібліотека українознавства. — Т. 62. — Нью-Йорк. — Париж. — Сидней. — Торонто. — Львів, 1993. — 646 с.

4. Толпыго А. Капризный цветок. Советская интеллигенция России и Украины после 1985-го // Дружба народов. — 1997. — №5. — С. 171-176.

5. Горбачов М. С. Політична доповідь Центрального Комітету КПРС XXVII з’їздові Комуністичної партії Радянського Союзу, 25 лютого 1986 р. — К.: Політвидав України, 1986. — С. 29.

6. Там само. — С. 46.

7. Там само. — С. 110-111.

8. Кувалдин В. Три развилки горбачевской перестройки // Прорыв к свободе: О перестройке двадцать лет спустя (критический ана­лиз). — М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. — С. 90.

9. Бойко О. Д. Місце і роль гласності у контексті суспільно-політич­них трансформацій в Україні у добу перебудови // Література та культура Полісся. Вип. 20 / Відп. ред. і упорядник Г. В. Самойлен - ко. — Ніжин. НДПУ, 2002. — С. 253.

10. Чуприна В. И. Интеллигенция и власть: исторический опыт вза­имодействия в середине 50-х — начале 90-х гг. XX века (на ма­териале Северо-Кавказского региона). — Дис. докт. ист. наук. 07.00.02. — М., 2000. — С. 175.

11. Брюм А. В. Закат Главлита: Как разрушалась система советской цензуры: документальная хроника 1985-1991 гг. // Исследования и материалы. — М., 1995. — Сб. 71. — С. 168-187.

12. Там само. — С. 175.

13.3аписка начальника Главліту УРСР Л. Д. Солодовника від 12 жовт­ня 1989 р. // Центральний державний архів громадських об’єднань України. — Ф. 1. — Оп. 32. — Спр. 2658. — Арк. 144-145.

14. Критичні зауваження і пропозиції, висловлені на зустрічі членів бюро з працівниками засобів масової інформації, творчих спілок та обласній нараді працівників культосвітніх установ 22 жов­тня 1988 року, заходи та інформації про їх виконання за 1988­1989 роки // Державний архів Івано-Франківської області. — Ф. П№Р-1. — Оп. 1. — Спр. 5401. — Арк. 1-28.

15.3аходи з виконання рішення Ради Міністрів СРСР від 19-20 ли­пня 1988 р. №3-VI “Про хід виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 5 травня 1987 р. №517 “Питання Спілки театральних діячів СРСР” // Державний архів Івано-Франківської області. — Ф. Р-295. — Оп. 5. — Спр. 5907. — Арк. 69-72.

Анотації

Шановская Е. А. Политические предпосылки появления ин­теллектуально-духовной оппозиции советскому режиму в конце 1980-х гг. (на примере УССР).

В статье аргументируется мысль о том, что политизация интел­лигенции в конце 1980-х годов была следствием общественно-поли­тических реформ, и в первую очередь расширения свободы в идео­логическом и культурном измерении, а также протекционистской политики власти по отношению к интеллигенции.

Shanovskaya H. A. The political preconditions of forming of the intellectual and spiritual opposition to the Soviet power in the late 1980s (on the USSR example).

The author argues that the politicization of intelligentsia in the late 1980s was the consequence of the social and political reforms, and first of all of more freedom in the ideological and cultural dimen­sions as well as of the power’s protectionist policy with regard to the intelligentsia.