Головна Історія Інтелігенція і влада ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА І ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕСИ: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА РІВЕНЬ РОЗВИТКУ (за матеріалами діяльності НРУ (1989-1992 рр.)
joomla
ПОЛІТИЧНА ПРОПАГАНДА І ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕСИ: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА РІВЕНЬ РОЗВИТКУ (за матеріалами діяльності НРУ (1989-1992 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

М. П. Місержи

Школа-інтернат №2

При використанні терміна “пропаганда” маємо на увазі діяль­ність, яка здійснюється з метою розповсюдження ситеми певних ціннісних орієнтацій в суспільній свідомості людей. Зокрема мова йде про систему поглядів, якими б керувалася молода Українська дер­жава, надання цій системі ґрунтовного значення у виробленні полі­тичного курсу. Політичні сили, які нині існують в Україні, переко­нуються на практиці, що не може бути суспільства без певної ідео­логії. Ідеологія — це один з елементів суспільної свідомості. Через ідеологію суспільство чітко усвідомлює собі тенденції свого розвит­ку, свої інтереси та визначає норми поведінки людей в тій чи іншій ситуації.

Історичні умови розвитку українства склалися таким чином, що проблема національної консолідації не була вирішена протягом сто­літь. Отже, набуття українським суспільством нової соціальної якості відбувається в процесі соціально-культурної трансформації, яка пе­редбачає зміни не тільки в економічній сфері, але, що сьогодні чи не більш актуальне, зміни у формуванні світоглядних ориєнтирів. Вна­слідок цього треба звернути увагу на ті ідеї, сукупність яких складає фундамент ідеології національного відродження. Кожне ознайомлен­ня з культурно-історичною традицією українців показує, що перши­ми серед перших є ідеї суспільної, національної злагоди, співробіт­ництва народів і держави, сумлінної праці, соборності, діховності, екології та охорони здоров’я [1].

У цьому контексті варто розглядати призначення держави та інших складових політичної системи суспільства, зокрема діяльність політичних партій, існуючих сьогодні в Україні. Перш за все необ­хідно встановити чесні правила конкурентної боротьби за владу.

Умови демократичних перетворень примушують інакше розгля­дати місце і роль політичних партій. В основі діяльності політичних сил має бути пошук ефективних дій зняття кризової напруги в самій основі соціального буття людей. Тобто визначаємо, що важливим є питання розгляду основних форм політичної боротьби. На всьому по­страдянському просторі боротьба за владу проходить з використан­ням усіх доступних методів: усвідомлення політичних інтересів, роз­гортання інформаційної війни, загострення відносин між різними гі­лками влади.

Розглядаючи ці закономірності в політичному житті сьогоденної України аналітики приходять до висновку про наявність чітких ме­тодів політичної боротьби, які останнім часом все частіше отриму­ють назву політичних технологій. В поняття”політичні технології” входить, безумовно, і політична пропаганда.

Політична пропаганда є саме тим інструментом, без якого не мо­жливе нормальне функціонування політичного життя суспільства. Політична пропаганда являє собою інструмент ідеології і є атрибу­том життя будь-якого цивілізованного суспільства, тому що вона (пропаганда) випливає з самої природи соціальних відносин, які ре­алізуються у суспільстві через спілкування. Тому політична пропа­ганда має своєю метою створити та закріпити серед певної аудиторії систему політичних ідей, орієнтованних на будівництво національ­ної Української держави.

Слід зазначити, що при розгляданні поняття “політична пропаган­да”, як однієї з складових політичних технологій, повинна бути нау - кова основа з поправкою на нестабільність і плинність політичного життя. Науковці роблять спробу визначити основні принципи поло­ження формування концепцій трансформації політичної пропаган­ди в сучасних умовах.

Серед наукового доробку вивчення поняття і терміна “політична пропаганда” варто зазначити дослідження М. І. Скулено [2], В. М. Корлько [3], В. Г. Слюсаренко [4], які виділяють новий зміст поняття “політична пропаганда” і її нові форми та засоби здійснення на практиці.

Варто зазначити, що невирішеними залишається низка проблем, серед яких: 1) виявлення шляхів вдосконалення системи політичної пропаганди; 2) вплив політичної пропаганди на формування соці­ального складу сучасних партій.

Отже, дана стаття ставить за мету окреслити основні закономір­ності розвтику політичної пропаганди та її вплив на хід демократич­них процесів в Україні наприкінці 80 — початку 90-х років на при­кладі НРУ.

На фоні становлення і розвитку багатовекторного партійного поля в Україні перед науковцями стає завдання об’єктивного і всебічного розгляду розвитку політичної пропаганди. Вітчизняна пропаганда має даже теоретиків, і ця обставина є причиною того, що в Україні недостатньо досліджується сучасна трансформація пропаганди. Од­нак з моменту появи багатьох політичних сил в українському сус­пільстві все частіше в науковій літературі поширюється теза про не­обхідність більш широкого тлумачення категорії “пропаганда”, ма­ючи на увазі не тільки спосіб переконання, але й емоційний вплив на певні верстви населення [5].

Як показує аналіз діяльності політичних партій, особливо в пері­од останніх парламентських виборів 2002 р., а також президентсь­ких виборів 2004 р., з’являються різні нові форми політичної пропа­ганди. Наприклад, пропаганда політичної партіії або громадської ор­ганізації як соціального інституту. Так політична партія може ви­ступати спонсором того чи іншого соціального або економічного про­екту.

Таким чином, поняттю”політична пропаганда” в сучасних умо­вах повинні бути притаманними як мінімум дві нові якості: 1) транс­формація політичної пропаганди та її розвиток у відкритому сус­пільстві; 2) в формуванні політичної пропаганди повинен бути сис­темний підхід.

Мусимо відзначити, що розробка системного підходу передбачає перехід від емпіричного рівня досліджень до її теоретичного аналі­зу. Теоретичний аспект дозволяє з’ясувати загальнозначне у її роз­витку. Без попереднього вирішення цього питання стає неможливим вирішення інших питань. Без цього неможливо зрозуміти сутність пропаганди.

Не викликає суперечок визначення того, що політична пропаган­да модеринізується. Тобто модернізуються методи та прийоми про­пагандистської діяльності. Цей процес не обмежується окремими змінами, а приводить до кардинальної зміни всієї суті пропаганди. Все це означае, що якщо політична пропаганда розраховує на успіх, повинна базуватись на розумінні процесів, які відбуваються в сус­пільстві.

Користуючись термінологією соціологічної науки, більш ширше можна зрозуміти це поняття та його зв’язок з суспільними відноси­нами. Кажучи мовою соціології: пропагандистський вплив зв’язує “комунікатора людину, яка передає інформацію, і реціпієнта — лю­дину, яка приймає інформацію, відносинами координа - ції.”Координатор не може наказувати реціпієнту коїти припущене дійство, але він може спонукати його зробити це добровільно.

Вищенаведені терміни “комунікатор” та “реціпієнт” свідчать про те, що саме комунікатор є безпосереднім реалізатором пропаганди­стського впливу і учасником процесу переконання. Звичайно, при певних умовах переконання може сполучатися з загрозами, стралом. Подібні сімбіози зустрічались в історії розвитку тоталітарних режи­мів. Згадаймо сталінську пропаганду. Тотальний тиск на культуру, суспільні відносини, свідомість і почуття народних мас допомагав ідеологам тоталітаризму здійснювати й такі пропгандистські прийо­ми, як “навішування ярликів, присвоєння призвіськ (ворог народу, дисидент тощо)” [6].

Але пропаганда “інструмент демократії”. “В демократическом обществе нельзя прийти к власти и держать ее никаким другим пу­тем как методом убеждения мас. Любой другой путь означает попра­ние демократии, скативание к тирании” [7].

Отож на запитання: кому потрібні сьогодні політичні технології, в яких важливе місце відводять політичній пропаганді? Відповідь може бути тільки одна. Всім, хто спробує будувати в Україні відкри­те суспільство на принципах ідеологічного плюралізму.

Нині здійснюється структурно-функціональна трансформація політичної пропаганди. Визначається це соціально-економічними та науково-технічними процесами, тобто макроумовами. Багатопартій­ність і складність зазначених процесів, становлення нових норм сус­пільного життя, зростання рівня загальнополітичної свідомості, на­ціональної свідомості постійно вимагають дальшого вдосконалення форм і методів організації пропаганди, підвищення ефективності пропагандистської роботи.

Кінець 80 — початок 90-х років XX ст. були в історичному сенсі важливими для України. Саме тому, що це був період започатку - вання системи тих ціннісних орієнтацій та національного чинни­ка, які вже згадувалися. Отже в цей складний історичний момент на політичну арену виходить Народній Рух України. Зауважимо, що Народний Рух України на етапі існування як громадсько-полі­тична організація об’єднав у своїх рядах українську національну еліту. Але членами Руху була велика кількість росіян, євреїв, та­тар та представників інших національностей. Однак це не заради­ло тому, що вони прониклися єдністью націнального духу, вірою в неповторну цінність духовних засад нації, в необхідність забезпе­чення прав і свобод індивіда.

Нові завдання, продиктовані незалежницьким курсом держави, спрямованим на її розбудову і зміцнення, змусили Народний Рух України починати іншу, більш прогресівнішу та цілеспрямовану про­пагандистську роботу задля розбудови держави. “Всі сьогодні — Рух та інші національно-демократичні сили повинні працювати на впро­вадження конкретної ефективної програми по декомунізації нашого життя, над виробленням стратегії і тактики, утвердження принци­пів державності, що є змістом другого етапу сучасної націонльно-де - мократичної революції. Перший її етап завершився здобуттям де-юре незалежності України” [8].

Після проголошення Акта державної незалежності Україні від­бувається певна зміна змісту Програми Народного Руху України від­повідно до ситуаціїї, яка склалась в країні. Якщо впершому варіанті ставилась мета “... створення суверенної Української держави, яка будуватиме свої стосунки з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору “, то змінена Програма визначила мету Руху в двох положеннях: “1) досягнення державної незалежності Украї­ни; 2) створення ненасильницькими методами демократичної респу­бліки” [9].

Народний Рух України розпочинає роботу у напрямку створення умов для впровадження реального політичного і економічного суве­ренітету України. Ухвали Координаційної Ради Народного Руху за період від других зборів свідчать про те, що шляхом серйозної орга­нізації своєї пропагандистської роботи Рух намагається добитись певних результатів по розширенню своїх прихильників. Засідання Координаційної Ради 10 листопада 1991року ухвалює: “пункт тре­тій: видати масовим тиражем брошуру “Що таке “Рух” (українською і російською мовами) — відповідальний Богдан Теленько. Пункт че­твертий: крайовим організаціям западного регіону організувати си­стематичні поїздки агитаційних груп на Схід України та надавати допомогу спорідненним організаціям [10]. Напередодні третього з’їз­ду НРУ Координаційна Рада також розглядає питання, які пов’язані з організацією пропаганди задля розповсюдження ідеї національно­го будівництва в Україні. В ухвалі від 23 лютого 1992 року говорить­ся про форми і методи пропагандистської роботи та організації газе­ти: Руху. Доповідач: Олександр Лавринович — “через всі доступні засоби інформації сповестити населення про протизаконність прове­дення загальносоюзного референдуму, використовувати трибуну ро­бітничих зборів, політінформацій, інших зібрань для пропаганди ідеї державної незалежності України; через друковані видання організа­цій Руху формувати громадську думку стосовно участі в референдумі, вести збір підписів громадян за державну незалежність України, ство­рити мобільні агітаційні групи для виїзду на село з пропагандистсь­кими цілями; виготовляти листівки, плакати, транспоранти” [11].

У цьому руслі Народний Рух розгортає масову агітаційно-пропа­гандистську акцію “Рухівська хвиля”. В положенні говориться, що мета “Рухівської хвилі” — найширше розповсюдження рухівських ідей на теренах України, служити налагодженню обміну досвідом пропагандистської роботи між організаціями Руху є допоміжним чинником для проведення зборів громадян по створенню ініціатив­них груп акції “Референдум” та проведенню самого збирання підпи­сів направлена на активізацію роботи районних організацій Народ­ного Руху У країни [12].

Далі в документі повністью роз’яснюється форма проведення цієї рухівської акції. “Рухівська хвиля” — це масова пропагандистська акція, яка розрахована на силу і дійсні можливості районих та кра­йових організацій. Вона проводиться за такою формою: проводиться різноманітні агітаційно-пропагандистські масові акції (лекції, слу- хання-демонстрації кіноматеріалів, діскусійні вечори, виставки агіт- матеріалів, вечори художньої самодіяльності, мітинги, пікети тощо). Розраховуювачи на власні сили Крайовий Рух готує і створює похідні агітаційні модулі, які являють собою суміжність людських та техні­чних та автомобільних засобів. Розробляючи план проведення акції Крайовим Радам необхідно задіяти до роботи максимальну кількість районів, планувати участь у акціях членів Центрального Проводу депутатів Верховної Ради (фракція Руху) [13].

Широке коло зацікавлень в діяльності Народного Руху України кінця 80 — початку 90-х років XX століття: державна українська ідеологія, формування багатопартійності, входження України в сві­тову спільноту свідчить про те, що державні демократичні процеси та НРУ як партія демократичного спрямування мали спільні завдан­ня, які потрібні були Україні. Отже, оцінюючи стан вивченості про­блеми трансформації та розвитку політичної пропаганди в сучасних демократичних умовах, який розглядався на прикладі діяльності Народного Руху України (1989 — 1992 рр.), слід відзначити, що ак­туальними сьогодні є такі завдання: на основі всебічного вивчення літератури та джерел із згаданої проблеми провести аналіз системи пропаганди в Україні на сучасному етапі; вивчення спеціфіки про­пагандистської діяльності різних політичних партій; з’ясування не­обхідності активизації пропагандистського фактора в розвитку української демократичної держави.

Література

1. Андрущенко В. Ю, Михальниченко М. Ідеалогия як теоретико — політич­на парадигма розвитку Культури. — К., Вид. “Генеза”. — 1993. — 242с.

2. Скуленко М. И. История политической пропаганды. — К., Лыбидь. —

1990. 160 с.

3. Королько В. М. Проблеми політичної реклами. Соціалогія, теорія, мето­ди, маркетинг. — 1998. — №6. — 160 с.

4. Слюсаренко А. Г. Нові політичні партії України. Довідник — К.; Знан­ня. — 2000. — 157 с.

5. Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних сус­пільств. — К., 1995. — С. 150.

6. Андрущенко В., Михальченко М. Указ. соч. — С. 15.

7. Феофанов О. Что может политическая реклама? // Вопросм истории. — 1991. — №12. — С. 27

8. Архив НРУ. Стенографічний звіт II зборів Народного Руху Украіни. Ви­ступ І. Заєця. — Арк. 33.

9. Архив НРУ. “Ухвали, заяви... Ухвали Коордінаційної Ради від 10 листо­пада 1991 року. — Арк. 27.

10. Архив НРУ. “Ухвали, заяви... Там само. — Арк. 71.

11. Архив НРУ. “Ухвали, заяви... Ухвала Коордінаційної Ради від 23 люто­го 1992 року. — Арк. 33.

12. Архив НРУ. Положення про агітаційно — пропагандистьску акцію “Ру - хівська хвиля. — Арк. 7б.

13. Там само. — Арк. 79