Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЯК ФУНКЦІЇ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
joomla
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЯК ФУНКЦІЇ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Історія - Інтелігенція і влада

Ю. С. Худякова

Управлінська наука розвивалася в межах підходів, які пла­нувалися в колишньому Радянському Союзі, хоча науково - пошукові дослідження спрямовувались, в решті-решт, на удо­сконалення адміністративно-командної системи, певний досвід у галузі управління все ж таки був накопичений [3].

Можна виділити 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди [10].

Перший період (жовтень 1917 р. — березень 1921 р.). Роз­роблялись форми і методи державною централізованого управ­ління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та державне регулювання.

Другий період (1921-1928). Здійснювалось подальше вдо­сконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи еко­номічних методів управління, з’явились трести і синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

Третій період (1929-1945). Пов’язаний з організацією інду­стріальної бази суспільного виробництва: увагу приділяли удо­сконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

Четвертий період (1946-1965). Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально - галузевої системи управління, що, врешті-решт призвело до по­глиблення адміністрування.

П’ятий період (1965-1975). Була здійснена спроба проведен­ня господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап довів неефективність реформ, які проводяться в межах адміністративно-командної системи.

Шостий період (1975-1988). Характеризується зростаючим усвідомленням неможливості реформування адміністративно - командної системи, яка складалась в економіці СРСР. Він довів необхідність радикальної зміни економічних відносин, корін­них економічних реформ.

Сьомий період (1985 р. і до наших часів). Проведення еко­номічних реформ. Цей період можна поділиш на п’ять під - етапів:

А) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;

Б) застосування другої моделі господарського розрахун­ку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин;

В) впровадження прогресивних форм організації праці, поси­лення кооперативного руху, збільшення економічної свободи;

Г) впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

Д) початок та розвиток ринкових реформ (реалізація цього підетапу здійснюються вже в умовах незалежної національної економіки України).

Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвіт­ньо відомий економіст М. Туган-Барановський. який опубліку­вав низку праць, де розкрив зміст людських інтересів. Задов­го до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930-1950) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, які змушують людей діяти так, а не інакше [5]. Ін­шими основами, потреби слугують мотивами до дій для досяг­нення мети. Найважливішим стимулюючим мотивом нагрома­дження капіталу вчений називав честолюбство. Таким чином, М. Туган-Барановський, а не американський вчений Маслоу започаткував механізм стимулювання людей до діяльності че­рез змістовні теорії на підставі “піраміди потреб”.

Управлінська думка в Україні пов’язується з “тейлориз­мом”, який був заснований на положенні про те, що управляти можна “науково” [7]. Це стало одночасно і осяянням, і ілюзією, але фактично полягало у перенесенні ідей інженерних наук на управління в низовій виробничій ланці. Правда, досить скоро у світі управління усвідомили принципову обмеженість “тей­лоризму”. Наступний крок у розвитку західної управлінської думки, тісно пов’язаний з попереднім, полягав у поширенні “принципів управління”, сформульованих А. Файолем, що можна визнати першим самостійним результатом “науки ад­міністрування” тепер уже в класичному варіанті, що орієнто­ваний насамперед на побудову “формальних” організаційних структур і систем [11]. Не випадково американці називають цього француза батьком менеджменту. Пошуки раціональних форм управління підприємства в нашій країні велися у той час з деяким урахуванням цих досягнень. Так, наприклад, рі­шенням партійної конференції “функціоналка” (по Тейлору) була скасована на користь “лінійно-функціональних” структур (по Файл). Але за всім цим стояли аж ніяк не наукові аргу­менти, над країною вже витала примара жорстко контрольо - ваних ієрархічних систем управління, заснованих на безза­перечному підпорядкуванні низових рівнів вищестоящим, на универсалізмі, стандарті і безособовості, що стало політичною та господарською реальністю на багато десятиліть для нашої країни. Третій прорив управлінської думки, який можна по­рівняти за своїм значенням з першими двома, і званий часто “неокласичним” — зародження школи “людських” відносин на рубежі 30-х років [9]. У радянській теорії і практиці ні­чого, крім жорсткої відсічі “підступів” буржуазної ідеології в галузі налагодження “людських відносин” це не викликало, а спроби окремих учених апелювати до розуму привели лише до розгрому соціології та залишили її застосування в управлін­ні... 1950-1960 рр. виявилися прямим наслідком застосування математики і комп’ютерів в управлінні країни. Новий ривок управлінської думки — розвиток сучасних кількісних методів обґрунтування рішень.

В Україні в ці роки економіко-математичний рух був осо­бливо сильним, мав великий і в цілому позитивний вплив на економічну та управлінську думка, хоча і не був позбавлений серйозних ілюзій і значних недоліків. Саме “кількісна школа” у світовій управлінській думці стимулювала залучення поло­жень теорії систем, кібернетики — галузей науки, які синтезу­ють, інтегрують складні явища, — до управління, що з часом сприяло подоланню конфлікту між раціоналізмом прихильни­ків “науки управління” і романтизмом ентузіастів налагоджен­ня гармонії в людських відносинах, організаціях і суспільстві. На рубежі 1970-х рр. переломною для всієї управлінської дум­ки стала чітко сформульована ідея про те, що організація — це відкрита система, яка пристосовується до своєї досить різно­манітного зовнішнього і внутрішнього середовища, і головні причини того, що відбувалося всередині організації, слід шу­кати поза нею [4]. 1970-1980-ті рр. пройшли в інтенсивних пошуках взаємозв’язку між типами середовища та різними формами управління. На жаль, і цей перехід від універсалізму до “ситуаційного підходу”, який можна порівняти з переходом від площини до тривимірного простору, від німого чорно-білого кіно до кольорового зі стереофонічним звуком, у вітчизняній управлінській думці, що знаходилася, як і все суспільство, в застої, на жаль, пройшов майже непоміченим. 1980-1990-ті рр.

Ознаменувалися новим проривом, несподіваним для багатьох американців відкриттям значення “організаційної культури” як потужного інструмента управління, особливо ефективно ви­користовується японцями. Сьогодні багато американських тео­ретиків схильні ставити культуру по силі впливу на людей на рівень організаційної, як з управлінським інструментом, а на­вчальні програми з перетворення культури в організаціях мод­не нов-ході провідних шкіл бізнесу в 1990-ті роки.

Як видається, в цьому є раціональне зерно. У нашій краї­ні, в другій половині 1980-х рр., “дослідники теоретичних не­вдач” виявили, що головний потенціал наших трудових “пере­мог”, і в той же час головна небезпека для прогресу, криється в людині, а точніше в її свідомості, в культурі, в тому числі в культурних стереотипах поведінки в організаціях. 2000-ні роки надій і змін [1]... Тут проглядається три тенденції. Пер­ша з них пов’язана з деяким поверненням до минулого — усві­домленням значення матеріальної, технічної бази сучасного виробництва і надання послуг. Це викликало не тільки за­стосування комп’ютерів в управлінні, але і взагалі посилення впливу технічного прогресу на досягнення цілей організації, підвищення ролі продуктивності і якості для перемоги в кон­куренції. Не випадково у нас на Україні ефективно працюють металургійні заводи (їх досягнення — синтез діяльності людей і використання технологічних факторів виробництва). Управ­лінська думка знову вступає в період певного посилення в ній “технократизму” на новій, більш глибокій і здоровій основі. Проте паралельно з цим спостерігається і друга тенденція, що стосується вже соціальних, поведінкових аспектів, — це по­силення уваги не тільки до організаційної культури, а й до різних форм демократизації управління, участі рядових пра­цівників у прибутках, у здійсненні управлінських функцій, у власності. На сьогодні в Європі, Японії і США демократи­зація управління, участь в управлінні — це реальність. За цими формами управління — “партісипативними” формами управління — майбутнє. Цей феномен, мабуть, буде узагаль­нюватися і осмислюватися фахівцями з управління України. Нарешті, третя особливість управлінської думки — посилен­ня міжнародного характеру управління. Слідом за переходом України до відкритої економіки, різким підвищенням ролі міжнародної конкуренції і в той же час кооперації виробни­цтва, розвитком транснаціональних кооперацій і т. п. Інтер­націоналізація управління ставить дуже багато нових питань перед управлінської теорією і практикою: які закономірності, форми, методи управління є універсальними, а які діють в діапазоні конкретних умов різних країн, як найкращим чи­ном виконувати функції управління в зовнішньоекономічній діяльності, в чому полягають особливості національного стилю в управлінні, наскільки ці особливості важливі для досягнен­ня бажаних результатів, як іноземцям швидше пристосувати­ся до українського середовища. Все це винятково цікаві нові питання, багато з яких ще чекають своєї відповіді. Україн­ці у цій галузі мають долати серйозні відставання, тому що міжнародний бізнес для багатьох — справа нова, йому треба вчитися з азів. Підприємств і організацій, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, вже кілька десятків тисяч, і навчити і проконсультувати весь їхній персонал в короткі терміни неможливо. Тому — це гідне завдання (пошук найко - ротших шляхів до успіху і врахування досвіду інших країн), для творчо мислячих керівників нової України.

Сьогодні українська економіка переходить до ринку [2]. А цей перехід означає колосальну структурну перебудову всієї системи управління. Управління організаціями — це адап­тація. Такий наріжний камень сучасної методології менедж­менту. Ніщо в управлінні не відбувається невмотивовано, все має свою причину, все визначається архіскладним хитроспле­тінням впливу багатьох змінних, зовнішнього і внутрішнього середовища організації. Саме тому так складно керувати до­бре. Сучасна управлінська думка дозволяє нам усвідомити цю істину. Звичайно, необхідно говорити про наше відставання в теорії і, особливо, в практиці ефективного управління, од­нак, на мій погляд, це просто некоректно. Адже управління радянськими організаціями протягом десятиліть було при­стосоване до вимог певного середовища — адміністративно - командної системи. І адаптація до цієї системи, не тільки до організаційно-правового, господарського механізму, а й до її політики, ідеології, системи цінностей відбувалася досить ак­тивно і по-своєму не безуспішно. Виконання плану, часто за будь-яку ціну, замість задоволення потреб споживача: зрос­тання розмірів підприємств (а може, була необхідність побу­дувати філії в інших містах і селах), збільшення обсягу ви­пуску (затарювання складів непотрібними товарами і дефіцит інших товарів) продукції безвідносно до підвищення її якос­ті та економічного використання ресурсів; стабільність за­мість динаміки (переозброєння виробництва проходило дуже повільно), уніфікація замість різноманітності (асортимент і дизайн товарів “шкутильгав”), підлеглі замість ініціативи і свободи (виконання спущених планів виробів і важко проби­ти дозвіл виготовлення нових непланових виробів) — це фор­ми управління, які дозволяли пристосуватися до конкретних умов. За сучасними класифікаціями те, що було поширене раніше, — це бюрократичні, механічні системи управління організаціями.

Адміністративно-командна система шукала свої таланти. Серед них були видатні “командири виробництва”, яким ін­дустрія зобов’язана низкою яскравих досягнень, але разом з тим — і жорсткі бюрократи, догматики, майстри політичної ін­триги, що виявилися творцями або пособниками не просто за­стою в суспільстві, а й справжнього національного лиха. Але не можна забувати про масу людей, які не займалися політикою, просто працювали на управлінських рядових посадах. Вони ро­били свою справу в рамках системи, де їм випало жити. На жаль, соціальний відбір, що діє в адміністративно-командній системі, часто сприяв просуванню не найкращих людей на вищі управлінські посади. І все-таки з позиції сьогодення ніяк не можна зменшувати потенціал як наших керівників, інженерів, робітників, так і підприємців. Важливо найкращим чином ви­користовувати і розвивати цей потенціал. Іншого шляху у нас немає. Треба глибоко усвідомити той факт, що всі ми — про­дукт “управлінської цивілізації” бюрократичного спрямуван­ня. Вона проявила свою історичну неспроможність і потребує революційної перебудови. За свою історію людство виробило всього три принципово різних інструменти управління — тоб­то впливу на людей. Перше — це ієрархія, організація, де основний засіб впливу — відносини влади — підпорядкуван­ня, тиск на людину зверху, за допомогою примусу, контролю над розподілом матеріальних благ і т. п. Другий інструмент управління — культура, тобто що виробляються і визнані сус­пільством, організацією, групою цінності, соціальні норми, на­станови, шаблони поведінки, ритуали, які змушують людину вести себе так, а не інакше. Третій інструмент управління ор­ганізацією — це ринок. Мережа рівноправних відносин по го­ризонталі, заснованих на купівлі-продажу продукції та послуг. Базуються на відносинах власності, на рівновазі інтересів про­давця і покупця. Важливо зрозуміти, що ієрархічна організа­ція, культура, ринок — явища складних систем, всі вони май­же завжди співіснують. Мова йде лише про те, чому віддається пріоритет, на що робиться головна ставка. Це і визначає ви­гляд економічної організації українського суспільства. Система управління сьогодні повинна зазнати радикальних перетворень разом з усім суспільством. їх необхідність викликана тим, що адміністративно-командна система, ідеологія, що лежала в її основі, прийшли в очевидну суперечність з вимогами розви­тку продуктивних сил і забезпечення прав людини. Саме ринок визначить сутність господарського устрою нового суспільства, його зовнішнє середовище. Для змін системи управління не­обхідні, як показує досвід багатьох країн, традиційні й нові лідери-керівники.

Цією проблемою займалися такі видатні вчені, як: В. Кур­ганов, М. Максимцов, М. X. Мескон, Н. Обозов, Г. Щекин,

Н. П. Тарнавська, Р. М. Пушкар, М. В. Туленков та ін.

Джерела та література

1. Курганов В. Современный менеджмент. Теория и практика управ­ления. — М., 2004. — 182 с.

2. Максимцов М. Менеджмент: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ — ДАНА, Единство, 2002. — 359 с.

3. Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. — М.: Дело, 1997. — 704 с.

4. Обозов Н., Щекин Г. Психология работы с людьми: Советы руко­водителю. — К.: Политиздат Украины, 1990. — 205 с.

5. Прокофьева Н. Менеджмент, теория и практика в России: Учеб­ник. — М.: НДФБК, 2003. — 528 с.

6. Краснокутська Н. В., Власова А. М. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 92 с.

7. Пушкар Р. М., Тарнавська Н. П. Менеджмент: теорія та практика: Підручник. — 2-ге вид.,перероб. і доп. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 490 с.

8. Туленков М. В. Вступ до теорії і практики менеджменту: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1998. — 136 с.

9. Тарнавська Н. П., Пушкар P. M. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — С. 134— 141, 146-147.

10. Хміль Ф. I. Менеджмент: підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 351 с.

11. Шегда А. В. Основи менеджменту: навч. посіб. — К.: Знання, 1998. — С. 117-120.

Анотації

Худякова Ю. С. История возникновения и развития концепции управления как функции власти в современной Украине.

В статье рассматриваются этапы развития менеджмента в Украи­не, история формирования менеджмента, как науки. Анализируются особенности современного украинского менеджмента, раскрываются его достоинства и недостатки. Сделаны выводы по усовершенствова­нию системы современного менеджмента в Украине.

Khudyakova Ju. S. History of origin and development of manage­ment conception, as functions of power in modern Ukraine.

In article stages of development of management in Ukraine, histo­ry of formation of management, as sciences are considered. Features of modern Ukrainian management are analyzed, its merits and de­merits are defined. Conclusions on improvement of system of modern management in Ukraine are drawn.

Похожие статьи