Головна Історія Інтелігенція і влада ГРОМАДИ СЕСТЕР МИЛОСЕРДЯ: КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ СЕСТРИНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СТАТУТІВ)
joomla
ГРОМАДИ СЕСТЕР МИЛОСЕРДЯ: КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ СЕСТРИНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СТАТУТІВ)
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 94(4)„192/199”(477):61(09)

Т. М. Моісеєва

У статті, на основі аналізу статутів кількох територіальних гро­мад Російського Товариства Червоного Хреста, розглядаються їх завдання, основні принципи й критерії формування та діяльності сестринського персоналу.

Ключові слова: общини сестер милосердя, Російське Товари­ство Червоного Хреста, Статут.

Сучасна система охорони здоров’я в Україні не в повній мірі відповідає викликам часу. За офіційними даними, наша дер­жава значно випереджає інші європейські країни та колишні республіки СРСР за Рівнем смертності. Для порівняння — станом на 2005 р. коефіцієнт смертності (на 1000 жителів) ста­новив: Канада — 7.3, США — 8.3, Франція — 8.5, Японія — 8.6, Польща — 9.6, Великобританія — 9.7, Німеччина — 10.1, Латвія — 14.2, Білорусь — 14.5, Росія — 16.1, Україна — 16.7. І хоча в останні роки ситуація поліпшилась, ми і в 2012 році (з показником 14.6) були «попереду всіх» [1].

За підсумками організації медичної допомоги населенню у 2010 році МОЗ зазначало: «Найгострішою демографічною про­блемою України була і залишається несприятлива динаміка смертності населення. Сучасна кризова ситуація зі смертніс­тю формувалася на тлі тривалих неблагополучних тенденцій 1965-1984 рр., які були різко підсилені наслідками чорно­бильського лиха і негативним впливом затяжної соціально- економічної кризи перехідного періоду. Прикро, але параметри режиму смертності в Україні за останні 10 років зберігаються на рівні найгірших показників середини 90-х років — піку кризи смертності. Затяжна стагнація показників смертності свідчить про сталість неблагополуччя у режимі вимирання на­селення України [2].

Теза щодо «вимирання» (депопуляції) підтверджується і да­ними стосовно природного приросту населення (в 1990 р. він становив плюс 27.6 тис. осіб, в 2000 р. — мінус 373 тис., у 2010 — мінус 200.5 тис., у 2012 р. — мінус 142.4 тис.) [3] та його старіння (у 2006 р. індекс старіння становив 140.9 %, а в 2010 р. — вже 146.1 %) [4].

Медична сфера потребує суттєвих змін і, звісно, належного фі­нансування. В цьому сенсі як суспільний, так і науковий інтерес являє вивчення досвіду організації медичної допомоги в мину­лому, ролі в цій справі Товариства Червоного Хреста (яке існує і понині) та волонтерського по своїй суті руху сестер милосердя.

Історіографія проблеми в значній частині представлена за­гальними працями з історії Товариства Червоного Хреста як російських, так і українських авторів [5].

Статті, в яких безпосередньо вивчається діяльність громад сестер милосердя, охоплюють в основному період Першої світо­вої війни. В межах досліджуваної теми автори коротко згаду­ють і деякі положення статутів [6].

Найбільший інтерес представляє праця Пастернак А. В., де в окремому розділі докладно розглядається Загальний устав об­щин Червоного Хреста, затверджений у 1903 р. [7].

В той же час недостатньо дослідженими залишаються нор­мативні документи окремих (територіальних) громад, які (в по­рівнянні із Загальним статутом) мали і свою специфіку.

Мета статті: на основі аналізу статутів громад милосердя, що діяли в різних регіонах Російської імперії, виявити їх завдання, критерії підбору та формування сестринського персоналу.

При написанні статті нами в якості джерел використано на­ступні документи: Устав общины сестер милосердия на Кавказе (Затверджений на засіданні Головного Управління 21 грудня 1885 р.), Устав Виленской Мариинской общины сестер ми­лосердия Российского общества Красного креста (26 березня 1891 року), Устав Житомирской Мариинской общины сестер милосердия Российского общества Красного креста (9 вересня 1910 р.), Устав Александрийской общины сельских сестер ми­лосердия общества Красного Креста (1 березня 1912 р.), Проект устава Костромской Общины сестер милосердия во имя Федо­ровской Божией матери.

Рух сестер милосердя в Російській імперії виник в середині XIX ст. і став проявом високої духовності та жертовності жі­ноцтва. Саме в цей час було сформовано перші общини сестер милосердя в Петербурзі (1844 р.) та Москві (1848 р.). З почат­ком Кримської війни зросла потреба в медичному персоналі і в 1854 р. в Петербурзі було утворено Хрестовоздвиженську гро­маду, покликану готувати персонал для роботи безпосередньо в умовах війни. Організацією та діяльністю громади опікувався талановитий російський хірург М. І. Пирогов [8].

З заснуванням Російського Товариства Червоного Хреста (РТЧХ) всі новостворювані общини підпорядковувалися йому [9]. На 1915 р. в Російській імперії нараховувалося вже 115 таких закладів, що знаходилися в підпорядкуванні РТЧХ [10] і діяли на основі затверджених статутів.

Метою громад була підготовка сестер милосердя для догля­ду за хворими та пораненими у військовий час, а також праця у військово-лікарняних закладах, світських лікарнях, приват - них будинках. Окрім цього, передбачалося відрядження сестер під час епідемій у постраждалі від них місцевості [11].

Деякі установи розширювали коло завдань. Так, Статутом Житомирської громади передбачалася участь сестер у міжна­родних акціях Червоного Хреста у випадках війн між третіми державами [12], а Олександрійської (Херсонська губернія) — можливість пройти курс догляду за хворими по затвердженій Головним управлінням програмі тим сільським жителькам, «которые пожелают приобрести эти знания, отсутствие которых столь ощутительно в крестьянском быту» [13].

В кожному уставному документі окремим параграфом ви­значався штат общини сестер милосердя, який коливався від 10 (Олександрійська община) до 12 (Віденська, Костромська) осіб. При цьому зазначалося, що він може бути збільшений з урахуванням реальної потреби в медичному персоналі та наяв­ності необхідних коштів [14].

У Статуті Кавказької громади було наголошено, що до її складу входять всі сестри милосердя, що працюють у лікарня­них закладах Кавказької воєнної округи. Для заміщення тих, що вибувають, прописувалася норма щодо формування резерву з 15 кандидаток, які систематично проходитимуть підготовку по догляду за хворими і пораненими по затвердженій програмі [15].

Нормативні документи регламентували вік та вимоги до претенденток на звання «сестри». Отримати його могли дівча­та, удовиці та заміжні жінки всіх станів, християнського віро­сповідання. Що стосується віку, громади визначали його прак­тично однаково: від 19 до 45 років (Костромська громада), від 20 до 40 років (Віденська), від 18 до 40 років (Житомирська) від 21 до 40 років (Кавказька) [16].

Окрім цього, претендентки повинні були знати грамоту (вмі­ти читати і писати, а у статутах Віденської та Кавказької об­щин акцент робився на необхідності знання російської мови) та мати високі моральні якості [17].

Особи, що бажали вступити в общину, повинні були до за­яви, окрім метрики, додати посвідчення від поліції щодо благо­надійності, а неповнолітні та заміжні також довідку відповід­но, від батьків та чоловіка щодо їх згоди на цей крок.

Рішення щодо зарахування претенденток мало прийматися опікунством після ознайомлення з їх минулим життям «для убеждения в их безукоризненной нравственности». Прийняті до громади вступали до розряду «испытуемых» [18].

Враховуючи складність завдань, що стояли перед общи­нами, вірогідну можливість роботи нерідко в екстремальних умовах війн, епідемій, велика увага приділялася спеціальній підготовці сестер. Вона повинна була складатися з теоретичної і практичної частин під проводом лікарів по програмі, затвер­дженій Головним Управлінням.

Практичні заняття проводилися безпосередньо в клінічних умовах під керівництвом лікаря або в аптеці (під керівництвом фармацевта). Теоретичні курси читалися головним лікарем та запрошеними спеціалістами [19].

За статутом Олександрійської громади допущеними до про­ходження теоретичного та практичного курсу могли бути дівча­та, що закінчили двокласні сільські школи сестер милосердя (Міністерства народної освіти) та досягли 18-річного віку [20].

По завершенні навчання особи складали іспит, а також му­сили витримати встановлений уставом випробувальний термін (в різних громадах — від півроку до двох років). Лише після цього тим, хто гідно подолав всі ці труднощі, присвоювалося звання сестри милосердя Товариства Червоного Хреста, з на­данням спеціального знаку та свідоцтва [21].

За таким же сценарієм формувався і резерв сестер, для під­готовки яких деякі громади відкривали спеціальні курси (зо­крема Віденська — двохрічні курси). Майбутні курсантки по­винні були дати зобов’язання перебувати в резерві общини та з’явитися на службу в розпорядження Товариства Червоного Хреста у випадку початку військових дій, на весь їх період [22].

Важливою складовою статутів є визначення вимог до сестер при виконанні ними основних обов’язків: «а) точное исполне­ние приказаний врача; б) заботливость о своевременном приеме больными лекарств и пищи, и об опрятности и спокойствии больных; в) снисходительное, кроткое обращение с больными и постоянная, в течение дня и ночи, забота об облегчении их страданий» [23].

Свою роботу сестри повинні були виконувати безоплатно. Як зазначалося в статуті Житомирської громади, «бескорыстие является первым условием ее (сестры) христианского служе­ния» [24].

Плата за службу на посадах штатних сестер при військово - лікарняних закладах вносилися цими установами в громаду, яка утримувала необхідну кількість персоналу. Сестри (штат­ні та позаштатні), що працювали в цих закладах, у випадку хвороби «бесплатно пользуются в сих учреждениях на офицер­ском положении», а при пораненні чи каліцтві користувалися правами на покровительство Комітету про поранених (наказ по військовому відомству № 325 від 1877 р.) [25].

На утримання общини йшли і ті кошти, що були зароблені сестрами в цивільних лікарняних закладах та приватних будин­ках. У статуті Житомирської громади було виписано: «Сестры милосердия не имеют права принимать для себя ни вознаграж­дения, ни подарков от частных лиц и учреждений» [26].

Община також мала право приймати від громадських закла­дів та приватних осіб замовлення на другорядні роботи (ви­готовлення перев’язувального матеріалу, госпітальної білизни та ін.). В цих випадках половина зароблених грошей мусила відійти громаді, а інша розподілялася між всіма сестрами по­рівну і зберігалася у касі закладу (за статутом Кавказької гро­мади всі суми перераховувалися їй). Видавалися вони в певних випадках: при переході в іншу громаду, по вислузі не менше 15 років, у випадках звільнення по тяжкій хворобі або заміжжі та при відрядженні на військові дії [27].

З метою забезпечення для всіх сестер можливості ознайом­лення з практикою шпитальної служби та клінічного ліку­вання сестри повинні були почергово працювати в цих за­кладах [28].

На кожну сестру велися так звані послужні списки, куди вносилася вся інформація щодо їх служіння, відряджень, від­пусток і т. д.

Сестри та «испытуемые, оказавшиеся неспособными к труду по нерадению к принятым на себя обязанностя или по неодо­брительному поведению», виключалися з громади [29].

Життя сестер в общині підпорядковувалося жорсткому вну­трішньому розпорядку і, в певній мірі, нагадувало чернече. Так, вони мусили проживати у загальному приміщенні та но­сити встановлену форму, яка складалася з плаття сірого (в де­яких громадах — коричневого кольору), білого фартуха з на­шитим на грудях червоним хрестом та білої головної косинки.

Верхній одяг опікунством громади також визначався певного покрою та кольору.

Община забезпечувала сестер, по мірі необхідності, одягом та взуттям, а також, на розсуд опікунства, щомісячно незначними сумами на дріб’язкові витрати (від 2 до 5 крб.) [ЗО].

Побачення з родичами було можливим лише з дозволу стар­шої сестри у приймальній кімнаті общини (статут Кавказької громади передбачав можливість, у випадку хвороби, приймати родичів і знайомих в своїй кімнаті). Вона ж давала дозвіл на відлучення з громади на певний термін. У відпустки сестри відпускалися по черзі, за рішенням опікунки общини (норма­тивний документ Кавказької громади уточнював термін від­пустки — не більше одного разу на рік терміном на 2 місяця).

У вільний від виконання основних обов’язків час сестри та «испытуемые» не мали права ухилятися від будь-якої роботи по общині (шиття білизни, господарські роботи та ін.) [31].

Специфіка Олександрійської громади (сільських сестер ми­лосердя) зумовлювала і коло додаткових робіт: праця на городі, догляд домашніх тварин «в целях обеспечения хозяйственных и продовольственных нужд самой общины... и без ущерба для дела ухода за больными» [32].

Сестри, що дістали необхідний досвід роботи та звільнялися за власним бажанням, зараховувалися в резерв сестер милосер­дя Червоного Хреста з наданням посвідчення та повинні були повідомляти про зміни місця проживання [33].

Особи, що були включені в комплект емеритури (пенсійна каса) та мали вислугу не менше 20 років, отримували право на пенсію з цієї каси. Внески в каси здійснювало Опікунство общини. Статутом Віденської громади визначався розмір вне­ску (1 крб. в місяць), а Кавказької — суб’єкти здійснення цих платежів: община (якщо сестра перебуває на цей час в ній), місцеві відділення Товариства Червоного Хреста (в тих місцевостях, де служать сестри), Окружне управління (у ви­падках, якщо в місцях служби сестер немає місцевого відді­лення РТЧХ) [34].

Уставний документ Віденської громади закріплював її обо­в’язок «по мере возможности, и в случаях особо уважительных», піклуватися про тих сестер, що покинули громаду і не мали права на пенсію з емеритальної каси [35].

Рішенням державної ради від 4 червня 1901 р. сестрам ми­лосердя передбачалася пенсія з державного казначейства для тих осіб, що прослужили не менше 25 років (розмір пенсії — 200 крб. на рік), або тих, хто втратив здоров’я, з вислугою не менше 15 років (150 крб.). За кожну сестру община зобов’язана була вносити в казначейство по 12 крб. на рік. Отримання пен­сії з державного казначейства не позбавляло пенсіонерок права на отримання інвалідного капіталу. Емеритальний фонд сестер милосердя Товариства Червоного Хреста (в розмірі, який був на день прийняття узаконення) передавався з головного управ­ління РТЧХ в державне казначейство [36].

Підсумовуючи сказане, варто зазначити, що Статути громад сестер милосердя Російського Товариства Червоного Хреста є важливим джерелом інформації для дослідження основополож­них принципів діяльності цих громад. Зокрема: визначення їх завдань, критеріїв до формування та діяльності сестринського персоналу (вік, моральні якості, спеціальна підготовка, дотри­мання суворої дисципліни в межах общини, безоплатність пра­ці, право на пенсію).

Джерела та література

1. Демоскоп weekly: Институт демографии и Национального исследо­вательского университета «Высшая школа экономики». — № 569- 570. — 30 сентября — 13 октября 2013.

2. Медико-демографічна ситуація та організація медичної допомо­ги населенню у 2010 році: підсумки діяльності системи охорони здоров’я та реалізація Програми економічних реформ на 2010- 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економі­ка, ефективна держава». — К.: МОЗ України, 2011. — С. 7.

3. Держстат України 1998-2013 [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: Http://www. ukrstat. gov. ua/operativ/operativ2007/ds/nas_ r ik /nasu/nasriku. html

4. Медико-демографічна ситуація... — С. 6.

5. Кармалюк С. Організація Червоного Хреста в Україні в 1867- 1920 pp. Дис. ... канд. іст. наук. — Кам’янець-Подільський, 1998; Вакула H. С. Червонохресному руху на Закарпатті — 130 років. Сторінки історії //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Медицина. — 2012. — Вин. 1 (43). — С. 210-216; Недря К. М. Червоний хрест. Катеринославський досвід (1908-1917) // Гуманітарний журнал. — 2009. — № 3-4. — С. 137-144; Грибан

О. Г. Історичні обставини створення та початковий етап діяльності Російського Товариства Червоного Хреста в українських губерніях (кінець XIX — початок XX ст.) //Вісник аграрної історії: Збірник наукових праць. — 2012. — № 3. — С. 179-184; Ореховський

В. Діяльність Російського Товариства Червоного Хреста по ева­куації поранених та хворих з передових позицій у роки Першої світової війни (1914-1918 pp.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://archive. nbuv. gov. ua/portal/soc_gum/slv/2011_12/ st29.pdf та ін.

6. Титовская Ж. В., Ямпольская JI. Н. Движение общин милосер­дия в Российской империи в годы Первой мировой войны (1914- 1918 гг.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://1Ъ1. textedu. ru/docs/1870/index-85667.html; Тітовська Ж. В. Росій­ські жінки-добровольці на фронтах Першої світової війни (1914- 1917 pp.). // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. — 2011. — № 11 (222), ч. 1. — С. 52-60; Волькович А. Ю. Свято-Троицкая община сестер милосердия [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу: Http://www. omophor. ru/articles/svyato-troickaya-obshchina- sester-miloserdiya; Карпычева Л. А. Общины сестер милосердия и православная церковь [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://www. historyosm. ru/public/article2.pdf.

7. Пастернак А. В. Очерки по истории общин сестер милосердия. — М.: Издательство «Свято-Димитриевское училище сестер милосердия», 2001. — 304 с. — Гл. 9 Положение общин сестер милосердия в нача­ле XX века. — С. 199-220 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://shemshur. narod. ru/Portfolio/Sv_Dim_school/Studies-2_9.pdf.

8. Костина Е. Ю. История социальной работы: Учебное пособие. — Владивосток: ТИДОТ ДВГУ, 2003. — 110 с.

9. Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — СПб.: Брокгауз — Ефрон. 1890-1907 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: Http://dic. academic. ru/dic. nsf/brokgauz_efron/.

10. Титовская Ж. В., Ямпольская Л. Н. Движение общин мило­сердия в Российской империи в годы Первой мировой войны (1914-1918 гг.) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// lbl. textedu. ru/docs/1870/index-85667.html.

11. Проект устава Костромской Общины сестер милосердия во имя Федоровской Божией матери. — Кострома: губернская типогра­фия, 1900. — 17 с. — § 2. — С. 1; Устав Виленской Мариинской общины сестер милосердия Российского общества Красного кре­ста. — Вильна: Типография штаба Виленского военного округа, 1900. — 28 с. — § 1. — С. 1-2; Устав Житомирской Мариинской общины сестер милосердия Российского общества Красного кре­ста. — Житомир: Волынская губернская типография, 1911. — 35 с. — §§ 3, 4, 5. — С. 2.

12. Устав Житомирской... — § 9. — С. 3.

13. Устав Александрийской общины сельских сестер милосердия об­щества Красного Креста. — Александрия: Типография Ф. X. Рай - хельсона, 1912. — 16 с. — § 2. — С. 1-2.

14. Проект устава Костромской... — § 45. — С. 13-14; Устав Вилен­ской... — § 46. — С. 20-21; Устав Александрийской... — § 7. — С. 3.

15. Устав общины сестер милосердия на Кавказе. — Тифлис: Типо­графия Канц. Главнонач. граж. част. на Кавказе, 1886. — 20 с. — § 3. - С. 4.

16. Проект устава Костромской... — § 26. — С. 8; Устав Виленской... — § 17. — С. 8; Устав Житомирской... — § 31. — С. 10; Устав общи­ны... на Кавказе. — § 5. — С. 5-6.

17. Устав Виленской... — § 17. — С. 8; Устав общины... на Кавказе. — § 5. — С. 6.

18. Проект устава Костромской... — §§ 27, 28. — С. 8-9; Устав Ви­ленской... — §§ 18, 19. — С. 8-9, § 21. — С. 10; Устав общины... на Кавказе. — §§ 6, 7. — С. 6; Устав Житомирской... — §§ 32, 35. — С. 10-11.

19. Проект устава Костромской... — §§ 46, 48. — С. 14; Устав Жито­мирской... — § 36. — С. 11-12; Устав общины... на Кавказе. — § 8. — С. 7.

20. Устав Александрийской... — § 21. — С. 7.

21. Проект устава Костромской... — §§ 30, 31. — С. 8-9; Устав Вилен­ской...- § 22. — С. 9; Устав общины... на Кавказе. — § 13. — С. 8; Устав Житомирской... — §§ 35, 38. — С. 11-12; Устав Алексан­дрийской... — § 23. — С. 8-9.

22. Устав Виленской... — §§ 47-51. — С.21-24.

23. Проект устава Костромской... — § 32. — С. 10; Устав Вилен­ской... — § 20. — С. 9-10.

24. Устав Житомирской... — § 40. — С. 13; Устав Александрий­ской... — § 25. — С. 8.

25. Устав Виленской... — § 29. — С. 13; §§ 38, 39. — С. 17; Устав об­щины... на Кавказе. — §§ 28, 29, 33. — С. 15-17.

26. Устав общины... на Кавказе. — § 30. — С. 16; Устав Житомир­ской... — §§ 43, 44. — С. 13-14.

27. Проект устава Костромской... — § 35. — С. 11; Устав общины... на Кавказе. — § 19. — С. 12.

28. Проект устава Костромской... — § 15. — С. 6; Устав Виленской... — § 32. — С. 14; Устав Александрийской... — § 34. — С. 11; Устав Житомирской... — § 49. — С. 15.

29. Проект устава Костромской... — §§ 36, 40. — С. 11, 12; Устав Виленской... — § 42, С. 19; Устав общины... на Кавказе. — §§ 35, 37. — С. 18-19; Устав Житомирской... — §§ 58, 59. — С. 17-18; Устав Александрийской... — §§ 28, 31. — С. 9, 10.

30. Проект устава Костромской... — §§ 33, 34. — С. 10—11; Устав Ви­ленской... — §§ 23, 25. — С. 11; Устав общины... на Кавказе. — § 14, 15. — С. 9-10; Устав Житомирской... — §§ 42, 50. — С. 13, 15; Устав Александрийской... — § 26, 27. — С. 8-9.

31. Проект устава Костромской... — §§ 42, 50. — С. 12, 14; Устав Ви­ленской... — §§ 35, 40. — С. 16, 18; Устав общины... на Кавказе. — §§ 19-22, 34. — С. 12-13, 17.

32. Устав Александрийской... — § 3. — С. 2.

33. Проект устава Костромской... — § 41 — С. 12; Устав Виленской. — § 44. — С. 20; Устав Житомирской... — § 57. — С. 17.

34. Проект устава Костромской... — § 38. — С. 12; Устав Виленской... — § 24. — С. 11; Устав общины... на Кавказе. — § 32. — С. 17.

35. Устав Виленской... — § 45. — С. 20.

36. Устав Житомирской... — § 52. — С. 16, 26-28; Устав Алексан­дрийской... — § 29. — С. 9-10.

Анотаци

Моисеева Т. Н. Общины сестер милосердия: критерии форми­рования сестринского персонала (по материалам уставов).

В статье, на основе анализа уставов нескольких территориаль­ных общин Российского Общества Красного Креста, рассматрива­ются их задачи, основные принципы и критерии формирования и деятельности сестринского персонала.

Ключевые слова: общины сестер милосердия, Российское Обще­ство Красного Креста, Устав.

Moiseeva Т. N. Communities of sisters of mercy: criteria of form­ing of sisterly personnel (on materials of charters).

The article deals with the tasks, basic principles and criteria of formation and activity of nursing staff, analyzing charters of several territorial communities of the Russian Red Cross Society.

Key words: communities of sisters of mercy, Russian Red Cross Society, Regulation.

Надшшла до редакци 20 жовтня 2013 p.

Надшшла до редакци 20 жовтня 2013 p.

Похожие статьи