Головна Історія Інтелігенція і влада ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНИ І ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
joomla
ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНИ І ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
Історія - Інтелігенція і влада

Л. П. Дузь

За роки незалежності в Україні неодноразово на різних рів­нях робилися спроби визначити об’єднавчу національну ідею. Її творенням займалися політики і науковці, громадські діячі і журналісти. Створено чимало праць, присвячених цій про­блемі. У даній роботі пошлемось лише на праці, що вийшли в 0десі і до створення яких причетні викладачі кафедри історії та етнографії України 0деського національного політехнічного університету. Насамперед це монографії “Українська націона­льна ідея і сучасність” [1] та “Національна ідея і Народний рух України” [2]. Значна увага приділялась проблемі національної ідеї України на наукових конференціях, що їх було організова­но кафедрою історії та етнографії України 0НПУ під керівни­цтвом її завідувача професора Г. І. Гончарука, за участю нау­ковців з усієї України: “Інтелігенція і влада” [3] та “Народний рух України: місце в історії та політиці [4]. Вже обсяг літера­тури з даної проблеми, що була видана в 0десі, показує ступінь її розробки. 0собливо відмітимо розділ “Історіографія і конце­птуальна розробка української національної ідеї” у монографії “Українська національна ідея і сучасність”, що його підготу­вали Д. С. Шелест та М. М. Юрченко. На підставі численних джерел автори проаналізували існуючі підходи до визначення понять “національна ідея”, “націоналізм”, “етнодержавотво - рення” і запропонували кілька теоретичних узагальнень з про­блем українського державотворення. Серед них: збереження української нації, для чого необхідно створення національно - державної незалежності; віра у духовні і фізичні можливості українського народу до державного будівництва і відкидання ідеї рушійної сили лише одного класу в суспільному розвитку і визначення народу (народу, який творить владу, народу, а не пануючої народності) основним елементом державобудування і обґрунтування твердження, що український народ є інтеграль­ною частиною людства тощо [1, с. 21-22].

Отже, науковці головну мету формування національної ідеї вбачають у тому, що її потребує українське державотворення. А як розглядають проблему національної ідеї українські полі­тики? Наведемо кілька прикладів з різних сегментів політич­ного спектру України. Один із лідерів СДПУ(о) В. Медвечук у книзі “Сучасна українська національна ідея і питання держа­вотворення” виклав її зміст у таких напрямах:

1. Повага до національних джерел, розвиток національної спа­дщини, повне розуміння сьогоднішніх проблем та завдань і орієн­тація при 'їх розв’язанні на світові демократичні стандарти.

2. Людина, її здоров’я, чесність, гідність, права і свободи — вихідні (основні) цінності, що їх охороняє держава.

3. Плюралізм і державна підтримка різних форм власності, що гарантують справжню свободу і благополуччя особистості.

4. Сім’я — основний осередок суспільства, що разом з дер­жавою відповідає за виховання здорового молодого покоління.

5. Розвиток української національної культури, державної мови з урахуванням інтересів національних меншин, що про­живають в Україні.

6. Використання позитивного світового досвіду щодо роз­витку інститутів демократії, вдосконалення форм і методів діяльності державного апарату і місцевого самоврядування, визнання методів взаємних консультацій і погоджень, досяг­нення злагоди в суспільстві — основні і першочергові заходи державного керівництва.

7. Здорове навколишнє середовище, його захист — станда­рти повсякденного життя українського суспільства [5, с. 131­132].

Турботою про визначення української національної ідеї пройнялися й українські ліві. Лідер КПУ П. Симоненко у стат­ті “Національна ідея України: власність, праця, державність, справедливість” виклав наступні положення:

1. Оскільки українському народові традиційно властива по­вага лише до трудової власності, а до тих, хто привласнював чуже добро, він ставився з презирством, тому у нашому суспі­льстві панівною повинна бути загальнонародна власність при наявності приватної трудової власності та колективної трудової власності.

2. В умовах руйнування за ринкових реформ колишньої си­стеми працевлаштування боротьба за право на працю як умову та джерело добробуту громадян та їх родин є найважливішою складовою національної ідеї України.

3. Право власності і право на працю не можуть бути забез­печені без Державності, яку розуміємо як дійсно незалежну суверенну державу, що захищає інтереси своїх громадян, а не нуворишів-олігархів.

4. Складовою національної ідеї повинна бути боротьба за со­ціальну справедливість як той соціальний ідеал, що до нього споконвічно прагне трудовий народ [6].

Зрозуміло, що й у виборчій кампанії 2006 року політичні партії і об’єднання повинні були визначитись з національною ідеєю. Всеукраїнський суспільний рух “Віче України”, що пе­ретворився на партію, яка повинна, на думку засновників, від­бивати інтереси “середнього класу” України, сформулював її таким чином: “Національну ідею не можна одержати у спадщи­ну, позичити у борг або кредит. Вона народжується, бо природа це дозволила та час прийшов. Україна — унікальна країна, це Храм, що наданий нам Богом та природою. Потрібно бути готовим зробити Україну своєю фізіологічною потребою, так саме, як кохати, їсти, народжувати дітей, будувати дім. Тоді наше кровно-родове “его” перетвориться на соціально-колекти­вне “я”.

Те, що самі жителі славетної України вкрай мало знають про неї, що слово “патріотизм” замилене та “одягнене у ша - ровари” — це коренева причин багатьох наших бід і розча­рувань. Спочатку потрібно покохати та впізнати самих себе: українцям — українців. І впізнати, і покохати свою землю з її дивною природою, історичними скарбами, чарівними містами та мальовничими селами. Поїздити по країні, походити пішки, поспілкуватись зі співвітчизниками. Тому що багато з тих, хто вважає себе українськими патріотами і живе на заході країни, ніколи не бували або погано знають її східні регіони, і навпа­ки — на індустріальному сході зовсім мало знають про те, що на захід від Києва. У цьому — велика прогалина і великий ресурс розвитку самої країни.

Потрібно наповнити себе Україною, і тоді разом з видихом ви скажете: “Україна — це я!”. Це і є наша національна ідея [7, с. 40-41]. Тут, на наш погляд, вкладена звичайна програма пат­ріотичного виховання. У В. Медведчука і П. Симоненка під на­ціональною ідеєю розуміється програма розбудови української державності, виходячи з політичних переконань кожного.

Отже, по цей час у формулюванні національної ідеї у різних авторів ми не в змозі визначити певних загальних методичних принципів, тому спробуємо запропонувати свій підхід. На наш погляд, формулювання національної ідеї не є теоретична дія­льність, зумовлена потребами сьогодення і спрямована у май­бутнє. Тут мова повинна йти про формулювання провідної ідеї, що зумовлена історичним досвідом поколінь і увійшла до на­ціональної свідомості народу. Таким чином, національна ідея виступає як об’єктивна реальність, що зумовлює політичну по­ведінку певного етносу.

Спробуємо підкріпити дану думку прикладами. Німцям у силу 'їх серединного становища в Європі притаманна ідея “утиску” на історичних теренах, прагнення до тиску на Захід (Ельзас, Ло­тарингія тощо), Схід (Прусія, Сілезія тощо), Південь (Австрія). У цьому ряду можна розглядати і поглинання Федеративною Ре­спублікою Німеччиною Німецької Демократичною Республіки. Англійцям, враховуючи багатовіковий досвід формування гро­мадянського суспільства, притаманне почуття того, що їх дер­жава наймудріша, а саме вони — найцивілізованіші. “Якщо я б не був англійцем, я хотів би ним бути”, — каже англієць. Фра­нцузам притаманна ідея історичного оптимізму, віра у чудо, що врятує країну з безвиході. Вираз “Тільки чудо врятує Францію” для пересічного француза означає, що ось-ось почнеться найці­кавіше: до оточеного англійцями Орлеану підступить з військом Жанна Д’Арк, або маршал Фош зосереджену у Парижі армію посадить на столичне таксі і кине на р. Марну.

Американці, що за двісті років перетворили незайману кра­їну в індустріального велетня, вірять у свою спроможність весь світ побудувати на потребу США (“Pax Americana”).

Росіянам у нашій суспільній думці нав’язується “імперська” національна ідея: “Коли конкретизувати російську національ­но-державну ідею, то можна твердити, що держава — це:

А) населення, яке зцементоване етносом — завойовником,

Б) на окресленій в даний час території, що є плацдармом для завоювання нових земель” [1, с. 98].

Насправді росіянам притаманна ідея жертовності: покласти голови “за братів своїх”. А відтак і “лягали кістьми”, рятуючи цивілізований світ, і при вторгненні орд Батия, і при напо­леонівському нашесті, і долаючи фашистську чуму. Зараз ро­сійські урядовці теж б’ються з визначенням національної ідеї, а вона перед очима: об’єднання всіх прогресивних сил світу задля опору глобалізаторам, що через “новий світовий поря­док” прагнуть перетворити земну кулю на об’єкт експлуатації “золотим мільярдом”.

Яка ж національна ідея в українців? В останні роки у стис­лому вигляді її активно нав’язують через ЗМІ у такому вигля­ді: “Ми, українці, багатостраждальна нація, усі нас гнобили, з нас знущались. Єдина надія — збудувати власну державу. Ось тоді і заживемо!”. Прислухавшись, чуємо щось до болю знайоме — близько ста років тому так формулювалась націо­нальна ідея єврейства у програмових документах сіонізму. Ми ж сьогодні опанували чужу національну ідею, навіть створили уявлення про свій “голокост — голодомор”.

Та невже українці корились чужій волі без опору? Саме ця непокора і є, на наш погляд, стрижнем національної ідеї укра­їнського народу. Його терплячість часто-густо угойдувала гно­бителів, але якщо “терпець уривався”, то помста за наруги була страшною. Згадаємо Хмельниччину, Коліївщину, 1905-1907 та 1917-1920 роки.

Якщо сказане відповідає дійсності, то Україну чекають ще у майбутньому серйозні соціально-економічні трансформації.


1. Українська національна ідея і сутність / Під. загальн. ред проф. Г. І. Гончарука. — Одеса: Астропринт, 1999. — 256 с.

2. Гончарук Г. І., Шановська О. А. Національна ідея і Народний Рух України. — Одеса: Астропринт, 2004. — 172 с.

3. Коч С. В. Національна ідея і інтелігенція / Інтелігенція і влада: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. 22-23 жовтня 1999 року. — Одеса: Астропринт, 1999; Заремська Н. І. Роль освіти

І освітніх діячів в утворені національної ідеї / Інтелігенція і вла­да: Збірка наукових праць. — Одеса: Астропринт, 2002; Кезимо - ва Г. Ф., Желкова Л. П. Націоналкомунізм і українська національ­на ідея: Взаємозв’язок взаємо виключення? / Інтелігенція і влада: Збірка наукових праць. — Одеса, Астропринт, 2002. — С. 274-281; Левіна В. Г. Українська національна ідея та її функціонування в соціокультурному просторі / Інтелігенція і влада: Збірка наукових праць. — Одеса: Астропринт, 2002. — С. 282-286.

4. Березянська І. С. Українська національна ідея в перших програ­мних документах Руху / Народний рух України: місце в історії та політиці: Тези доповідей Першої Всеукраїнської наукової кон­ференції (14-16 вересня 1994 р., м. Одеса. — К.: С. 61-63; Бер­ко П. Г. Національна ідея в програмних документах Народного Руху України / Народний рух України: місце в історії та полі­тиці: Матеріали четвертої Всеукраїнської наукової конференції: 14-15 вересня 2000 р. — Одеса: Астропринт, 2000. — С. 9-10; Хохлов В. Г. Трансформація національної ідеї в політиці Руху / Народний рух України: місце в історії та політиці: Матеріали тре­тьої Всеукраїнської наукової конференції (10-11 вересня 1998р., м. Одеса: Астропринт, 1998. — С. 61-62; Слободянюк О. Р., Глу - шкова Н. М. Рух та українська національна ідея / Народний рух України: місце в історії та політиці: Матеріали четвертої Всеукра­їнської наукової конференції: 14-15 вересня 2006 р. — Одеса: Аст­ропринт, 2000. — С. 105-106; Глушкова Н. М., Слободянюк О. Р. Відродження української національної ідеї ів політиці діяльності НРУ/ Народний рух України: місце в історії та політиці: Мате­ріали V (позачергової) Всеукраїнської наукової конференції: 14­15 вересня 2001 р. — Одеса: Астропринт, 2001. — С. 43-46; Сте­паненко В. М. Інтегральний націоналізм Д. Донцова як складова української національної ідеї / Народний рух України: місце в історії та політиці: 14-15 вересня 2001 р. — Одеса: Астропринт, 2001. — С. 157-161.

5. Медведчук В. Сучасна українська національна ідея і питання дер­жавотворення. — К.: Україна, 1997.

6. “Комуніст”. — 20 травня 2005 р.


7.Богословська І. План розвитку країни: Скорочена версія задля ін­дивідуального та колективного усвідомлення / За редакцією І. Бо­гословської, І. Дирковського, А. Чалого. — К:. Вид. комп. “Воля”, 2005. — 212 с.

Похожие статьи