Головна Історія Інтелігенція і влада ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ
joomla
ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОГРАМИ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ
Історія - Інтелігенція і влада

В. В. Барцьось

Так традиційно склалося в історії українських національно - визвольних змагань у різні часові проміжки, що поряд із на­ціональними стояли ідеали соціально-економічного характеру. Тобто здобуття державності не могло бути здійсненим не тільки без національного і соціального визволення нації, але й без за­безпечення її життєво необхідними умовами для подальшого суспільного розвитку, створення економічної бази як основи функціонування політичних відносин, поступового прогресу се­ред інших країн світу.

Однією із сил в Україні, яка продовжила традиції націо­нально-визвольних змагань за державну незалежність, був

Народний Рух України — громадсько-політична організація, яка зароджувалась у 1988 р. як “Народний Фронт”, невдовзі “Народний Рух сприяння перебудові”, і в кінцевому підсумку реформувалась у Народний Рух України. Діяльність Народно­го Руху України під час революційних змін в Україні в кінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. має різносторонній хара­ктер. Особливе місце серед складових рухівської історії посідає соціально-економічний аспект. Розробка програмних соціаль­но-економічних положень Народним Рухом України збіглась у часі із зародженням, виникненням і становленням його регіо­нальних структур у 1988-1989 рр. Грунтовний аналіз процесу розробки, офіційного визнання, втілення в життя соціально - економічної програми Народного Руху України неможливий без вивчення і розуміння передумов і причин, що спричинили­ся до цього. Витоки соціально-економічної програми Руху кри­ються у тодішній радянській дійсності кінця 80-х рр. XX ст., кризі комуністичного ладу, який формувався десятиліттями, що і досліджує дана стаття.

Соціально-економічні аспекти в діяльності НРУ досліджува­лися у працях Г. Гончарука, О. Гараня, А. Камінського [1], які розкривають причини і характер діяльності Народного Руху України, особливості програмних документів, боротьбу за їхню практичну реалізацію. Частково дана проблематика вивчалась в ряді інших праць [2], порушувалась на конференціях, зборах [3], де піднімалися питання кризи радянського комуністичного ладу наприкінці 80-х рр. XX ст., в Україні зокрема, перебігу “перебудовчих процесів” в радянській економіці, їх впливу на життя українського суспільства, наслідків існування коман­дно-адміністративної системи. Важливими для розуміння со­ціально-економічної складової подій, що відбувалися в УРСР, а згодом у незалежній Україні є статті, що публікувались в різних періодичних виданнях. Вони також досліджують роль Руху, свідчать про думки лідерів тогочасних національно-де­мократичних сил [4]. В цілому історіографія і джерельна база є достатньою для постановки і наукової розробки цієї теми в подальшому.

Головна мета даного дослідження полягає у розкритті основ­них передумов і витоків, які зумовили розробку і написання соціально-економічної програми Народного Руху України, ана­лізі умов радянського ладу, а особливо його соціально-економіч­ної характеристики напередодні розвалу СРСР і виникнення незалежної української держави. Крім цього, поза увагою не можуть залишитися особливість української ситуації в умовах “перебудови” та наслідки комуністичного господарювання саме для України. Варто розкрити соціальні умови для створення Руху і завоювання ним симпатій серед різних прошарків насе­лення України, головні причини радикальних, як на той час, соціально-економічних програмових засад, які НРУ обгрунто­вує пізніше в своїх офіційних документах, прийнятих на пер­шому Установчому і подальших з’їздах. Це допоможе глибше розкрити мотиви і характер соціально-економічного аспекту ді­яльності НРУ, зрозуміти причини відведення цьому напрямку в рухівській політиці одного з перших місць.

Після приходу до влади Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова (березень 1985 р.) з огляду на критичне стано­вище, в якому перебував СРСР, на весь світ було проголошено про початок кардинальних змін в економічній, соціальній та зовнішній політиці величезної держави. М. Горбачов та його прихильники взяли курс на “перебудову, демократизацію і гласність”. Проте між деклараціями і реальністю постала ве­личезна прірва. Тоталітарна система вже не підлягяла рефор­муванню. В Україні в умовах погіршення соціально-економіч­ної ситуації та зростання невдоволення широких народних мас існуючим станом виникали різноманітні клуби й просвітницькі організації, які почали критикувати політику КПРС — КПУ та домагатися певних суспільних змін. Незадоволення повільним ходом перебудови виявилося передусім серед інтелігенції [5, с. 210]. Народний Рух України став осердям національно-де­мократичних сил, які поєднувало бажання докорінних змін в політиці, економіці, культурі, державних устремліннях. Саме інтелігенція виявилась рушійною силою в створенні такого роду організації.

Перший етап “перебудови” охоплював 1985-1986 рр. і про­ходив під гаслом “Більше соціалізму”. Головною подією цього етапу виявилася Чорнобильська катастрофа. Під впливом глас­ності стали відомі її жахливі масштаби. Громадяни України го­стро відчули небезпеку політичних, економічних, екологічних рішень, що приймалися за межами республіки. Чорнобиль зі­грав роль каталізатора процесів, що згодом набули революцій­ного характеру [6, с. 339]. Ці умови, в тому числі, посприяли виникненню проблеми розв’язання нагальних соціально-еко­номічних, екологічних питань в межах Української PCP, які знайшли своє відображення в програмі НРУ.

У другій половині 80-х років в радянській імперіалістичній системі почали проявлятися суттєві перебої в економіці, що стало промовистими ознаками ідеологічної, соціальної, полі­тичної та духовної кризи. Незважаючи на наявність у магази­нах імпортних товарів, порівняно дешевих продуктів, поста­вала вочевидь малоефективність партійних рішень, частково оплаченої праці. Збудована на пограбуванні система виховала десятки мільйонів грабіжників в законі та поза його межами, а примусово-розподільчі методи при суспільній власності оста­точно знівечили природну тягу людей до творчої праці. Знач­на частина суспільства мріяла про те, щоб менше зробити, а взяти більше. Адміністративно-командна система себе вичер­пала. У керівних колах тоталітарної системи визріли думки про необхідність пошуків шляхів для розв’язання трудової іні­ціативи мас, надання ширших економічних прав регіонам при збереженні імперської суті керівництва Комуністичної партії. Було введено поняття перебудови (термін, що часто вживався за років першої п’ятирічки), але окрім поверхової лібералізації комуністичних догматів, не змінилися планово-розподільчі ос­нови суспільних відносин [7, с. 14].

Червневий (1987 р.) пленум ЦК КПРС започаткував еко­номічні реформи. Вони були спробою вдихнути життя в ко­мандну економіку наданням підприємствам права діяти само­стійно. Навіть саме формулювання порядку денного пленуму ЦК — “Про докорінну перебудову управління економікою” замикало проблему на такому управлінні зі збереженням ви­робничих відносин, що існували. Підприємства справді стали більш самостійними. Але це призвело тільки до того, що вони почали ухилятися від виробництва невигідної при даному рівні цін продукції. Реформа викликала розбалансування народно­го господарства. Через економічну кризу до бюджету надхо­дило дедалі менше коштів. Утворився фантастичний дефіцит, який стало неможливо приховувати. Кремлівське керівництво відчайдушно намагалося перебороти кризу, яка реально за­грожувала сповзанням до анархії і хаосу. Суспільство відмо­вилося від позиції стороннього спостерігача безнадійних спроб М. Горбачова вдихнути життя в соціально-економічну систему, що розкладалася [8, с. 18, 19]. У вересні 1989 р. преса опу­блікувала сьому редакцію “Загальних принципів економічної самостійності Української РСР”, що їх розробила група вчених і експертів під керівництвом академіка І. І. Лукінова. Варіант цей ще й надалі був міцно закорінений в застійно-консерватив­ному грунті і був дуже далекий від реалізації економічної само­стійності. І ніде не була так тісно пов’язана економіка, точніше власність на неї, з політичною владою, як саме в СРСР. Тому шлях до економічної самостійності республік міг йти тільки через політичну перебудову СРСР, яка б позбавила партію мо­нопольної власності на економіку [9, с. 52]. Мабуть, не тре­ба доводити, що тоталітарна партія не випадково залишила за собою агітаційно-пропагандистські функції, а всі безпосередні владні повноваження — від комунального господарства до дер­жавної безпеки — передала радянським органам. Диктатура керівників цієї партії спиралася не тільки на “силовиків” рі­зноманітного профілю та економічну залежність позбавленого приватної власності населення від держави [10, с. 331]. Тому рухівським провідникам необхідно було долати опір комуністи­чної системи на шляху до політичного і загальнонаціонального утвердження. Успіх залежав від того, наскільки обгрунтовано рухівці запропонують шляхи ефективного вирішення найболю­чіших питань економічного характеру, граючи на прорахунках партійного керівництва і слабких місцях радянського ладу.

Загальне становище (зокрема й продовольче) в Україні зали­шалося кращим, ніж у промислових регіонах інших республік СРСР. Тому вимоги національного характеру в нашій республі­ці висувалися частіше, гостріше й активніше, ніж економічні. Однак улітку 1989 р. на авансцену подій вийшов робітничий клас. Уперше після 1917 р. в Радянському Союзі спалахнули робітничі страйки, особливо в шахтарських регіонах. Шахтар­ський рух мав економічний характер [11, с. 138,139]. Ціка­вою є реакція республіканського партійного керівництва на події, що відбувалися в Україні, зокрема першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького. На той час набирала вагу активність національно-демократичних сил в Україні, які спромоглися провести 8-10 вересня 1989 р. у Києві Установчий з’їзд Народ­ного Руху за перебудову. 21 вересня 1989 р. В. Щербицький написав заяву такого змісту: “В житті нашої партії і держави настав дуже відповідальний і складний період практичної ре­алізації завдань по реформі економічної і політичної системи суспільства у відповідності до рішень XXVII з’їзду, XIX кон­ференції КПРС та Першого з’їзду народних депутатів СРСР. У зв’язку з цим обсяг роботи і відповідальність кожної партійної організації і кожного з нас за результати роботи незмірно зро­сли. На превеликий жаль, вік та стан здоров’я вже не дають мені можливості працювати так, як того вимагають інтереси справи. У зв’язку з цим прошу Центральний Комітет Компар­тії України увільнити мене від обов’язків першого секретаря і члена Політбюро ЦК Компартії України” [12, с. 143]. Цей факт є доказом незворотності процесів, які відбувалися в республіці і в Союзі загалом, неспроможності партійної номенклатури зу­пинити національне відродження української нації і вирішити нагальні політичні та соціально-економічні проблеми.

Партійні ортодокси, які вбачали в перебудові клапан для випущення соціальної пари, нагромадженої десятиліттями антипартійної напруги в суспільстві, а також зісіб для пошу­ків виробничих резервів, безкоштовного трудового ентузіазму, спрямовували перебудову в трудові колективи. Горбачовська перебудова, зберігаючи економічні та позаекономічні форми примусової праці, виявилась зовсім нездатною не тільки спро­вокувати діяльність джерел людського творчого натхнення, а навіть знайти сили утримати виробництво на застійному рівні [13, с. 44,45]. Цитуємо думку багаторічного лідера Народного Руху України щодо колишньої комуністичної системи: “Я зав­жди вірив, що та модель, яка була запущена сімдесят років тому, приречена, що вона не спрацює, що вона рухатиметься все повільніше і повільніше і що вона таки самознищиться. I ми це бачимо — вона самознищується. Ми бачимо смерть тієї моделі — і того марксизму-ленінізму, і тої соціалістичної дер­жави, і тої імперії, що під виглядом Союзу народів існувала” [14, с. 5].

На наш погляд, вишукуючи соціально-економічні передумо­ви передової на той час рухівської програми, слід звернутися до наступних тверджень. Звертаючись до питання про рушійні сили революції 1989-1991 рр., варто врахувати якісну невід­повідність сталінського соціалізму звичним формам людського існування. Адже в ньому була відсутня або відійшла в глибоку тінь та соціальна структура, яка природно задається приват­ною власністю на засоби виробництва. В СРСР розходження між людьми визначалися не відносинами власності, а галузе­вими і фаховими ознаками [15, с. 22].

Щодо зародження, створення і становлення в даних умовах Руху як базової національно-патріотичної та демократичної ор­ганізації, з постання якої і веде свій відлік масовий суспільно - політичний рух за утворення української держави [16, с. 3], а також формулювання його соціально-економічних вимог, маємо різні думки. Початкові задуми щодо Руху перебували в річищі перебудовного курсу й були хіба що реакцією на неадекватне реагування керівництва Компартії та уряду республіки на заго­стрення спочатку соціально-екологічних, а згодом і політичних проблем [17, с. 112]. Його виникнення було певною реакцією на неадекватне реагування Компартії та уряду України на загост­рення соціально-економічних, а згодом і політичних проблем. Своє призначення Рух вбачав у тому, щоб протистояти адмініст­ративно-бюрократичному апарату, збюрократизованим союзним відомствам, агресивності їх поводження в національних респу­бліках, зокрема в Україні [18, с. 18]. І все ж, оскільки Рух ви­ступав за економічний, політичний, ідеологічний плюралізм, це дало змогу на першому етапі його діяльності об’єднатися в ньо­му виразникам різних поглядів: від комуністів-реформаторів до членів Української Гельсінської спілки та інших організацій, що виступали з позицій антикомунізму [19, с. 8].

Головні програмні засади Руху щодо соціально-економіч­них питань, які розроблялись в умовах кризи існуючого ладу, мають свої витоки в радянській системі, що складалась деся­тиліттями і занепад якої став особливо гостро проявлятись у другій половині 80-хх рр. XX ст. під час так званої “перебу­дови”. Розробка соціально-економічної програми НРУ базува­лась на таких основних постулатах: державний суверенітет і, як наслідок, — економічна самостійність України та розподіл економічних багатств на користь української нації; перехід від командно-адміністративної до ринкової моделі управління економікою; відновлення приватної власності як природнього права людини та справедливий розподіл на засоби і продукти виробництва; поліпшення добробуту і соціальний захист різних верств населення України. Актуальність цих питань випливає із вимог тогочасного загальносвітового розвитку. В цілому Рух будував свою стратегію і тактику діяльності, керуючись базо­вими, як на той час, принципами суспільно-політичного розви­тку, такими, як державність, демократизація і децентраліза­ція, а також зовнішньо-економічна інтеграція. Така практика зберігалась Рухом від початку розробки своєї програми до її практичної реалізації в нових геополітичних умовах.

Критика рухівцями соціалістичних економічних відносин була раціональним зерном на початку зародження української економіки. Це було великим проривом і новим відліком часу в економічній історії України. Вплив Руху неухильно зростав. Він перетворився на реальну силу, яка перебувала у неприми­ренній опозиції до КПРС і послідовно виступала за повне ре­формування української економіки [20, с. 43]. Характерними, зокрема, в цьому плані можуть бути тези, обгрунтовані в Про­грамі Народного Руху України на Других Всеукраїнських Збо­рах Народного Руху України 25-28 жовтня 1990 р. Цитуємо за текстом: “В останнє десятиріччя ХХ віку наше суспільство входить у стані гострої всеохопної кризи. Вона стала наслідком насильницького впровадження тоталітарного соціалізму; узур­пації комуністичним апаратом влади Рад; відчуження люди­ни від засобів і продуктів виробництва; жорстокого абсурдного диктату центральних відомств. Україна стала частиною СРСР, що сформувався як унітарна держава з єдиним центром і єди­ною правлячою партією, яка запровадила тоталітарну систему й довела народи до межі економічної, екологічної й духовної катастрофи” [21,с. 3]. Нав’язаний Україні більшовиками ко­муністичний експеримент обернувся в остаточному підсумку більш ніж віковою затримкою в суспільному розвиткові [22, с. 350]. По суті політика комуністичного московського центру, за сприяння місцевої партійної номенклатури, по відношенню до України була хижацько-споживацькою, або, іншою мовою, українська економіка була сировинним додатком, базою для використання.

Із вищепроаналізованого можна зробити ряд висновків. По - перше — серед передумов, які призвели до розробки соціально-економічної програми Народного Руху України, були наступні. Це застарілість і недосконалість методів регулювання радян­ської економіки, які вже не діяли в нових умовах, всеохоп - лююча криза комуністичного ладу і його вищого партійного керівництва, яке так і не змогло побудувати обіцяне народам СРСР “світле майбутнє”, погіршення добробуту і рівня життя громадян, гостра політична і ідеологічна криза. По-друге одні­єю із головних причин був неухильний процес розпаду СРСР, що було наслідком змагання націй за своє національне і соці­альне визволення, покращення добробуту, справедливий поділ національних і природніх багатств. Народний Рух України в своїх програмних документах і багатосторонній державотвор­чій діяльності висловив національні домагання українців жити в політично і економічно незалежній державі. Основні засади його програмних положень були сформульовані під впливом, в тому числі, і економічних процесів, що відбувалися в кінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст. в Україні. Зміст соціально - економічної програми Народного Руху України, яка розробля­лася на І і II З’їздах, а також подальших рухівських форумах, як покаже згодом час, був передовим і радикальним за своїм характером і значенням.

Джерела та література

1. Гончарук Г. І. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — 380 с; Гарань О. В. Від створення Руху до багато­партійності. — К., 1992. — 48 с; Камінський А. На перехідному етапі. “Гласність”, “перебудова” і “демократія” на Україні. — Мюн­хен, 1990. — 623 с.

2. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. — К.: Абрис, 1994. — 495 с; Джос Ф. X. Політична палітра сучасної України. — К., — Вінниця, 1993; Україна: утвердження незалеж­ної держави (1991-2001). — К., Видавничий дім “Альтернативи”, 2001; Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні (XIX-XX ст.). Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2001.

3. Другі Всеукраїнські Збори Народного Руху України 25-28 жовтня 1990 р. Документи. — К., 1991; Народний Рух України: місце в історії і політиці. Матеріали шостої Всеукр. наук. конф. (16-17 ве­ресня 2005 р., Одеса). — Одеса., 2005. — 160 с.

4. Кульчицький С. Відкладена революція // Політика і час. — 2001. — № 8. — С. 13-23; Кульчицький С. Історичні передумови переростання перебудови в національну революцію (1989-1991 рр.) // histori. org. ua/zbirnyk/5/index. htm; Чорновіл В. Ми живемо

Розкуто і вільно // Літературна Україна. — 1990. — 4 жовтня. — С. 5; Харахаш Б. Народний Рух України: життєвий цикл // Нова політика. — 1997. — № 4. — С. 2-4.

5. Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Украї­ні (ХІХ-ХХ ст.). Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2001. — С. 210.

6. Кульчицький С. Історичні передумови переростання перебудо­ви в національну революцію (1989-1991 рр.) // histori. org. ua/ zbirnyk/5/index. htm.

7. Гончарук Г. І. Народний Рух України. Історія. — Одеса: Астро­принт, 1997. — С. 14.

8. Кульчицький С. Відкладена революція // Політика і час. —

2001. — № 8. — С. 18,19.

9. Камінський А. На перехідному етапі. “Гласність”, “перебудова” і “демократія” на Україні. — Мюнхен, 1990. — С. 52.

10. Кульчицький С. Історичні передумови переростання перебудо­ви в національну революцію (1989-1991 рр.) // histori. org. ua/ zbirnyk/5/index. htm.

11. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001). — К., Ви­давничий дім “Альтернативи”, 2001. — C. 138, 139.

12. Там само. — С. 143.

13. Гончарук Г. І. Вказана праця. — С. 44,45.

14.Чорновіл В. Ми живемо розкуто і вільно // Літературна Украї­на. — 1990. — 4 жовтня. — С. 5.

15. Кульчицький С. Вказана праця. — С. 22.

16. Харахаш Б. Народний Рух України: життєвий цикл // Нова полі­тика. — 1997. — № 4. — С. 3.

17. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. — К.: Абрис, 1994. — С. 112.

18. Джос Ф. Х. Політична палітра сучасної України. — К., — Вінни­ця, 1993. — С. 18.

19. Гарань О. В. Від створення Руху до багатопартійності. — К., 1992. — С. 8.

20. Голод Т. В. Критика економічної політики радянської влади на Установчому з’їзді Руху// Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали шостої Всеукраїнської наукової конферен­ції (16-17 вересня 2005., Одеса). — Одеса: Астропринт, 2005. — С. 43.

21. Другі Всеукраїнські Збори Народного Руху України 25-28 жовтня 1990 р. Документи. — К., 1991. — С. 3.

22. Кульчицький С. Історичні передумови переростання перебудо­ви в національну революцію (1989-1991 рр.) // histori. org. ua/ zbirnyk/5/index. htm.


Барцьось В. В. Предпосылки создания социально-економичес - кой програмы Народного Руха Украины.

В статье проанализированы содержание и методи работы совет­ской економической модели, ее влияние и последствия существо­вания на Украине, политика комунистической партийной номен­клатуры по отношению к национальному суверенитету Украинской Советской Социалистической Республики, а также предпосылки и причины написания социально-економической програмы Народно­го Руха Украины.

Bartsios V. V. The preconditions of creation of the social and economic program of Narodnij Ruch of Ukraine.

The article deals with the content and methods of the Soviet eco­nomic model, its influence and consequences in Ukraine, the policy of the Communist party nomenclature regarding the national sover­eignty of the Ukrainian Soviet Socialistic Republic and preconditions of creation of the social and economic program of Narodnij Ruch of Ukraine.

Похожие статьи