Головна Історія Інтелігенція і влада КАДРОВА ПОЛІТИКА В ДЕРЖАВНИХ ОСІЛИХ ПОШТОВИХ І ПОШТОВО-ТЕЛЕГРАФНИХ УСТАНОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У 1914-1917 рр
joomla
КАДРОВА ПОЛІТИКА В ДЕРЖАВНИХ ОСІЛИХ ПОШТОВИХ І ПОШТОВО-ТЕЛЕГРАФНИХ УСТАНОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У 1914-1917 рр
Історія - Інтелігенція і влада

О. В. Федорченко

Робота поштового зв’язку має величезне значення для роз­витку країни, зміцнення її економічної й оборонної здатності, успішного функціонування державного апарату. Одним із ос­новних чинників плідної діяльності поштової служби є проду­мана та виважена кадрова політика.

В історіографії спеціальних досліджень, присвячених про­блемі кадрового забезпечення поштових і поштово-телеграф­них установ Півдня України поштовим персоналом, не існує. Деякі аспекти знайшли відображення у працях з історії роз­витку і діяльності поштового зв’язку у Російській імперії та Україні М. Псурцева [1], В. Мухіна, В. Мороза, П. Дюко - ва [2], Т. Замкової, О. Напханько, І. Меленчука та ін. [3]. Звідси випливає необхідність дослідити основні положення кадрового забезпечення установ Півдня України, здобутки і прорахунки у цьому напрямку керівних органів поштово-те­леграфного відомства та Одеського поштово-телеграфного ок­ругу зокрема.

Одразу ж треба зазначити хронологічні межі даної розвідки будуть обмежені початком Першої світової війни і Лютневою революцією.

З самого початку війни керівництво Одеського поштово-те­леграфного округу не змогло реально оцінити масштабність майбутньої діяльності поштової служби, не зважало навіть на те, що округ був відносно поблизу фронту, а згодом Херсонська і Таврійська губернії, з яких він складався, були зараховані до місцевостей, які належали до театру бойових дій [4]. І тому поряд була дислокована багатотисячна армія. Не дивлячись на це, було рекомендовано, у зв’язку із прогнозованим скорочен­ням діяльності поштової служби, при можливості, обходитися наявним складом нижчих службовців і не заміщати вакансії призваних в армію, їх обов’язки розподілити між тими, що залишилися [5]. Тим самим був втрачений дорогоцінний час, який можна було використати для активнішого пошуку канди­датів на звільнені посади.

Значне збільшення обсягу поштових відправлень і відповід­но навантаження на чиновників та службовців відомства вже

8 серпня 1914 р. визнав сам начальник Головного управління пошт і телеграфів [6]. 28 липня 1914 р. згідно наказу коман­дуючого армією було введено цензуру поштових відправлень. Згідно неї два чиновники відомства обов’язково повинні були присутні при розпечатуванні листів військовими цензорами, до того ж саме з поштових чиновників у більшості призначали військових цензорів [7]. Мобілізація, залучення до обслугову­вання польових поштових контор, перлюстрації кореспонденції чиновників зменшували кількісний склад установ і тим самим збільшували навантаження на тих, що залишилися.

Зростала кількість незапланованих відкриттів поштових відділень, які вимагали відповідних штатів. Пов’язано це було з тим, що на території округу організовувалися шпиталі для поранених солдат, і для того, щоб полегшити їхню участь, ор­ганізовувалися тимчасові відділення, які згодом ставали уста­новами загального типу [8].

У цей час значно зросла кількість кореспонденції, що від­правлялась мало - і безграмотними адресантами, які до того ж не мали досвіду відправлення пошти. Чиновники були зобов’язані допомагати їм, а фактично самостійно заповнювати адресу і тим самим знижували темп і якість роботи [9]. Більше того, у 1916 р. заборонили перевозити вантажі по залізниці і значну кількість його почали пересилати поштою [10]. Так як, пошто­ва контора чи відділення у місті і на селі була одним із місць, яке найчастіше відвідували жителі, то саме у них найчастіше організовувалися збори пожертв на допомогу армії, за якими змушені були доглядати службовці [11]. Керівництво управ­ління, намагаючись збільшити прибутки з відомства, змусило підлеглих працювати, для придбання населенням знаків пош­тової оплати, у вихідні та святкові дні, навіть у вечірній час, коли установа зачинена, а службовці виконували обов’язки по сортуванню пошти [12]. Слабо приваблюючою була оплата чи­новників та службовців відомства [13].

Красномовним свідченням дефіциту особового складу уста­нов є те, що на посаду розсильних приймали неповнолітніх, факт може й залишився непоміченим, але були випадки, коли діти за своєї недосвідченості губили важливі депеші. Хоча на майбутнє було рекомендовано на цю посаду приймати дорос­лих, але практика прийняття дітей тривала і надалі [14]. У по­штових вагонах, не дивлячись на погіршення криміногенної ситуації, збільшення розбійних нападів та грабунків, згідно циркуляра начальника Одеського поштово-телеграфного окру­гу, поштарям-охоронцям дозволили допомагати роз’їзним по­штарям, коли це не заважало службі [15].

Виснажлива робота, низька оплата негативно впливали на мікроклімат у колективах установ, на взаємовідносини із клієнтами [16]. Поширеним було недбайливе ставлення служ­бовців до своїх обов’язків [17]. Все це у цілому призводило до незадоволення якістю обслуговування. Установи отримували нарікання, у деяких випадках справедливі, з боку відвідувачів, які у більшості не знали реального стану справ [18].

Звісно, керівництво Головного управління пошти і телегра­фів не могло допустити погіршення якості роботи пошти саме у даний період з декількох причин: по-перше, поштою переси­лалися важливі військові та цивільні депеші; по-друге, зв’язок солдат, полонених із рідними, близькими забезпечував нормаль­ний моральний і бойовий дух; по-третє, у діючу армію родичі у посилках пересилали їстівні припаси, теплий одяг і тим самим у деякій мірі знімали тягар із військового відомства.

Низьке матеріальне забезпечення, яке не відповідало вимо­гам часу, було поганою рекламою для заохочення вступу на службу і могло стати добрим ґрунтом для поширення револю­ційних ідей (зареєстровані у деяких установах із кінця 1915 р.), надалі страйку й паралічу зв’язку. З пам’яті керівних органів не вивітрилися події 1905-1907 рр., коли на Півдні України страйк проходив найбільш організовано [19]. Тому покращен­ня матеріальних умов проводилося з мінімальними розтратами для казни і пов’язано з реальною необхідністю, а не з актом “доброї волі”.

У зв’язку з царським указом про підвищення окладів з

1 листопада 1915 року було спроектовано законопроект, згідно якого передбачалося підвищення платні начальникам установ і чиновникам від 25 до 50%, збільшення квартирних грошей. Відновили затверджене у 1908 р. відсоткове відношення по розрядах чиновників, завдяки чому значна кількість останніх отримала наступний вищий розряд. Також передбачалося пе­ревести визначену кількість установ з нижчих класів у вищі, відповідно до їх прибутків. Збільшили платню поштарям, роз­сильним та іншим службовцям [20].

У цифрах це виглядає так: до підвищення найнижчий ок­лад начальника поштового відділення складав 450, чиновника

VI розряду 300, поштаря 240, сторожа 180 крб на рік, то піс­ля, відповідно: 600, 450, 300, 240 крб на рік [21]. З 1 жовтня

1916 р. тимчасово були встановлені відсоткові надбавки від­повідно до категорії місцевості. Так, в установах четвертого району (для Одеського поштово-телеграфного округу всі посе­лення, крім міст, включно: Севастополь, Керч та Балаклава) усі чиновники отримували по 144 крб, сторожа, розсильні по 72 крб на рік [22].

У кінці 1916 р. для полегшення життєвих і продовольчих труднощів чиновників і службовців в округах було створено споживчі товариства та кооперативи, планувалося при пошто­вих і поштово-телеграфних установах організувати їдальні за рахунок їхніх ресурсів з помірними цінами. Товариства діяли тільки у великих містах (Одесі, Сімферополі), кооперативи ледь жевріли, проект відкриття їдалень так і залишився на папері. Керівництво округу активізувало процес відкриття при уста­новах чайних із метою споживання службовцями кип’яченої води, щоб запобігти поширенню інфекційних хвороб серед зв’язківців [23].

Дещо покращили забезпечення супроводжуючим пошту. Так, з 1 січня 1916 р. поштарям на добу видавали 40 коп. взамін 20 [24].

З метою перекласти частину витрат по відомству на плечі клієнтів Головне управління пошти і телеграфів дозволило в установах надавати платні послуги, продавати пакувальні ма­теріали, канцелярський товар, розміщувати оголошення у при­міщеннях і т. і. Дозвіл породив зовсім інші проблеми. Чинов­ники один перед одного намагалися взяти на себе обов’язки по наданню послуг населенню. Нерідко кошти, отримані за на­дані послуги, осідали в їхніх кишенях, а не в касах установ. Дане явище набуло загрозливих масштабів по округу, про що може свідчити зменшення суми за надані послуги, хоча їхня кількість з початком війни істотно збільшилась [25]. Мав місце факт, коли службовці продавали використані марки [26].

Під час курортного сезону поставала значна потреба у пошта­рях. Керівництво округу рекомендувало зараховувати у канди­датську чергу на посади поштарів у першу чергу сторожів, роз­сильних, а потім всіх інших. У порівнянні з довоєнним часом розширили вікові межі для поштарів, які складали від 18 до 40 років, для сторожів і розсильних від 16 до 50 [27]. Скрутне ста­новище змусило надати дозвіл займати посади поштарів жінкам на рівних із чоловіками обов’язках, окрім ескортування пошти у дорозі. Віковий ценз визначався від 21 до 36 років [28]. Та­кож дозволили приймати на службу військових, звільнених від служби внаслідок отриманих поранень, головне щоб їхні вади не заважали виконувати покладені на них обов’язки [29].

Не зовсім точне трактування начальниками установ цирку­ляра спричинило збільшення витрат по відомству. Причина по­лягала в тому, що на службу приймалися військові з легкими пораненнями, через два-три місяці комісія визнавала їх при­датними до військової служби і призивала у діючу армію. Це надавало їхнім сім’ям законне право на отримання грошової допомоги, а установи знову змушені були підшукувати служ­бовців. Тому дозволили приймати з такими пораненнями, які звільняли від призову і в той же час не стояли на заваді несен­ню служби [30].

Однією з перешкод швидкого прийняття кандидатів на по­сади чиновників був указ, виданий ще у квітні 1913 р., про заборону прийняття на державну службу осіб без ретельної і всебічної перевірки їхньої політичної благонадійності, що по­требувала значної кількості часу [31].

Керівництво округу заборонило звільнювати поштарів за власним бажанням, якщо причина звільнення була несуттєва [32]. Залишали службу, в більшості, з метою знайти вищий заробіток, що в даний період було цілком реально. Нестача у регіоні робочих рук на сільгоспроботах спричинила підвищен­ня оплати робітникам. Так, по Херсонській губернії в 1916 р. у сезон польових робіт звичайний робітник у середньому от­римував 43 крб на місяць, а косар у сінокіс 3 крб 10 коп. на день, що не могло йти у порівняння із заробітною платою нижчих службовців [33]. Відчуваючи, що кожен службовець на рахунку, мало місце грубе порушення дисципліни і Пош­тового статуту останніми, за що вони отримували по декілька попереджень, стягнень, хоча закон передбачав їхнє звільнення одразу [34].

Дефіцит персоналу змусив начальника Головного управлін­ня пошти і телеграфів, згідно імператорського указу, в 1916 і

1917 рр. здійснити відстрочку призову в діючу армію чиновни­ків. Це, з одного боку, негативно відбилося на кваліфікацій­ному та якісному складі установ, оскільки приймалися особи, зацікавлені тільки в ухиленні від військової служби [35].

Міністр внутрішніх справ, бажаючи з будь-яких джерел віднайти службовців для поштово-телеграфного відомства, під кінець 1916 р. підняв питання про звільнення від обов’язків по військовій цензурі є загальної кількості задіяних поштово - телеграфних чиновників. Даний проект був втілений у життя лише після Лютневої революції [36].

Ще одним джерелом поповнення вакантних посад були учні, які в більшості навчалися при поштових і поштово-телеграфних установах, але їхня кількість теж була обмежена. Для швидкої підготовки рекомендували влаштувати додаткові вечірні кур­си. Заохочення чиновникам, які займалися підготовкою учнів у свій вільний час і досягали значних результатів, була від­новлена грошова винагорода у розмірі 8 крб за кожного учня, який успішно склав іспит. На початку війни учнями на посади чиновника могли бути тільки (курсив мій — О. Ф.) чоловіки з освітнім цензом чотирьох класів гімназії, повний курс ре­ального училища або вищого початкового училища [37]. Але з хронічною нестачею чоловіків з 1 грудня 1914 р. дозволили приймати жінок учнями на посади чиновників V і VI розряду з освітнім цензом, вищим ніж для чоловіків, закінчений курс жіночої гімназії або рівний їм навчальний заклад та із знанням французької чи німецької мови [38]. Згодом вимоги знизили до закінченого курсу вищих початкових, міських училищ за положенням 1872 р. [39].

Грошова допомога учням складала 15 крб на місяць і вида­валася протягом трьох місяців [40]. У зв’язку із важким еко­номічним становищем з лютого 1916 р. обмежили кредит на видачу учнівського утримання. Встановили видавати 45 крб одразу, але тільки після успішного складання іспиту. Хоча це, з одного боку, стимулювало учнів до належного навчання, але не у всіх була можливість проживати протягом кварталу, не отримуючи стипендії. Також ліквідували винагороду за керів­ництво навчанням, що відразу негативно вплинуло на якість підготовки і відсоток успішності складення іспиту [41]. Для підтримки належного освітнього рівня особового складу пош­тових установ у поселеннях, де існували навчальні заклади, за­прошували випускників вищих навчальних училищ, чотирьох класів середніх навчальних закладів продовжувати навчання на поштового чиновника [42]. Оскільки місць, де б діяли від­повідні навчальні заклади, було обмаль, то і відсоток бажаю­чих теж не міг бути високим.

Складність ситуації змусила начальника Одеського округу дозволити 2 січня 1916 р. прийняти іспит у всіх учнів [43]. На­слідки даного дозволу, напевне, були невтішні, бо надалі подіб­не не практикувалося. Збільшилося навантаження на осіб, які навчалися на посади начальників поштових відділень. Вони повинні були опановувати важливу для казни техніку ощадних операцій [44]. Надавали перевагу особам із значним трудовим стажем, сімейним перед чиновниками, призначеними з учнів із досвідом роботи один-два роки [45]. Учні, які витримали іспит на посаду чиновника, начальника відділення, тривалий час не могли зайняти посади, оскільки на їх місця не було бажаючих [46].

Незначну частину чиновників готували в Одесі на поштово - телеграфних курсах. Охочих навчатися на них було обмаль, так як витрати на переїзд і проживання відомство на себе не брало [47].

Таким чином, політика забезпечення кадрами поштової служби на Півдні України мала деякі особливості, пов’язані

Із близькістю до фронту та курортним статусом, і тому в ре­гіоні була більша потреба в кадрах. Фактичним успіхом було те, що поштовий зв’язок не припинявся ні на хвилину, хоча іс­нували деякі недоліки. Треба відзначити, що зроблено це було титанічними зусиллями чиновників та службовців відомства. Прорахунки були пов’язані як із попередніми, не досить вда­лими діями щодо забезпечення установ особовим складом, так і бажанням зекономити на витратах по відомству, що було, з одного боку, пов’язано з воєнним часом, та й сама війна не могла позитивно впливати на виважену політику комплектації кадрами.

Джерела та література

1. Псурцев Н. Д. Развитие связи в СССР 1917-1967 гг. - М.: Связь, 1967. — 479 с.

2. Від гінця до Інтернету: Нариси з історії української пошти / Мухін В., Мороз В., Дюков П. та ін. — К.: Аспект, 2002. — 327 с.

3. Дніпропетровський поштамт — 100 років. Він зв’язує міста, поєднує людей / Замкова Т., Напханько О., Зеленчук та ін. — Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. — 104 с.

4. Державний архів Херсонської області (далі — ДАХО). — Ф. 82, Оп. 1. Спр. 326. — Арк. 77.

5. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 202. — Арк. 87.

6. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 236. — Арк. 41.

7. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 213. — Арк. 34-37; Там само. — Ф. 237. Оп. 1. Спр. 40. — Арк. 125.

8. Родной край: Ежедневная газета. — 1914. — 5 декабря. — С. 3; Там само. — 1914. — 24 декабря. — С. 3.

9. ДАХО. — Ф. Р-580. Оп. 1. Спр. 1. — Арк. 360.

10. Там само. — Ф. 22. Оп. 1. Спр. 182. — Арк. 452.

11. Херсонские новости: Ежедневная газета. — 1915. — 21 апреля. — С. 3.

12. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 269. — Арк. 92.

13. Федорченко О. В. Кадрова політика в державних поштових і пошто­во-телеграфних установах Півдня України на початку ХХ століття (1900-1914 рр.)// Наукові праці: Науково-методичний журнал. — Т. 96. Вип. 83. Істор. науки. — Миколаїв; Вид-во ім. Петра Моги­ли, 2008. — С. 222.

14. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 273. — Арк. 336.

15. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 376. — Арк. 7-8; Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 212. — Арк. 26 і зв.

16. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 270. — Арк. 74.

17. Там само. — Ф. 237. Оп. 1. Спр. 44. — Арк. 19.

18. Родной край: Ежедневная газета. — 1915. — 28 октября. — С. 3.

19. Псурцев Н. Д. Вказ. праця. - С. 43; Державний архів Одеської області (далі ДАОО). — Ф. 307. Оп. 7. Спр. 62. — Арк. 251 і зв.

20. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 256. — Арк. 321; Херсонские новости: Ежедневная газета. — 1915. — 14 июля. — С. 4.

21. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 256. — Арк. 323.

22. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 326. — Арк. 40.

23. Там само. — Ф. Р-580. Оп. 1. Спр. 1. — Арк. 41-42; ДАОО. — Ф. 307. Оп. 7. Спр. 609. — Арк. 6-7.

24. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 269. — Арк. 18.

25. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 270. — Арк. 182, 74.

26. ДАОО. — Ф. 307. Оп. 7. Спр. 62. — Арк. 179.

27. ДАХО. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 270. — Арк. 80.

28. Там само. — Ф. 82. Оп. 1. Спр. 326. — Арк. 1.

29.

Там

Само.

— Ф

30.

Там

Само.

— Ф

31.

Там

Само.

— Ф

32.

Там

Само.

— Ф

33.

Там

Само.

— Ф

34.

Там

Само.

— Ф

35.

Там

Само.

— Ф

36.

Там

Само.

— Ф

37.

Там

Само.

— Ф

38.

Там

Само.

— Ф

39.

Там

Само.

— Ф

40.

Там

Само.

— Ф

41.

Там

Само.

— Ф

42.

Там

Само.

— Ф

43.

Там

Само.

— Ф

44.

Там

Само.

— Ф

45.

Там

Само.

— Ф

46.

Там

Само.

— Ф

47.

Там

Само.

— Ф

Анотації

Федорченко О. В. Кадровая политика в государственных осед­лых почтовых и почтово-телеграфных учреждениях Юга Украины в 1914-1917 гг.

Статья посвящена политике кадрового обеспечения государ­ственных оседлых почтовых и почтово-телеграфных учреждений почтовым персоналом. Рассматриваются основные аспекты ком­плектования личным составом учреждений, достижения и просче­ты в этом направлении.

Fedorchenko O. V. Policy of human resources in the settled postal and postal telegraphic establishments of the south of Ukraine in 1914-1917.

The article deals with the supply of postal human resources of state and settled postal and postal telegraphic establishments. The main aspects of recruitment, achievements and inadvertences are con­sidered.


Похожие статьи