Головна Історія Інтелігенція і влада ОРГАНІЗАЦІЙНА БУДОВА ПРОФСПІЛОК КРІЗЬ ПРИЗМУ ТОТАЛЬНОЇ ІДЕОЛОГІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (СЕРЕДИНА 50-Х — СЕРЕДИНА 60-Х РР. XX СТ.)
joomla
ОРГАНІЗАЦІЙНА БУДОВА ПРОФСПІЛОК КРІЗЬ ПРИЗМУ ТОТАЛЬНОЇ ІДЕОЛОГІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (СЕРЕДИНА 50-Х — СЕРЕДИНА 60-Х РР. XX СТ.)
Історія - Інтелігенція і влада

В. В. Концур

Непростий і навіть суперечливий процес формування сучасної демократичної української держави об’єктивно вимагає всебіч­ного вивчення процесу функціонування демократичних інститу­цій в історичному контексті не лише в день сьогоднішній, а й на попередніх етапах історичного розвою, який охоплює період ра­дянського тоталітаризму. Ретельне, об’єктивне і позаідеологічне дослідження механізму функціонування різних ланок політич­ної системи, не останню роль у якій відігравали професійні спіл­ки, дозволить глибше і ґрунтовніше зрозуміти природу сучасних проблем демократичного становлення держави і суспільства, що створює додаткові умови для їх успішного подолання.

У своєму дослідженні ми спираємося як на роботи сучасних, так і радянських авторів. Конкретно-історичний досвід роботи


Професійних спілок розкривають праці радянської доби, при­свячені історії профспілок та профспілковому будівництву, такі як навчальні посібники “История профсоюзов СССР” редакції 1969 та 1979 рр., а також “Очерки истории профессиональных союзов Украинской ССР” [1]. Незважаючи на ідеологічну заан - гажованість цих робіт, їхня цінність обумовлена методологією підходів до вивчення проблеми, фактажем і методами аналізу.

Діяльність партійних організацій з активізації ідеологіч­ної діяльності профспілок знайшла своє висвітлення у працях К. Ф. Москальця та А. В. Андреева [2]. Автори цих досліджень однозначно виходять з апріорності ідеологічної діяльності най- масовішої організації трудящих, що з позиції того часу вигля­дає цілком закономірним явищем.

Реальну спробу відходу від усталених стереотипів здійснили українські історики В. К. Баран та М. П. Зима [3]. Характер взаємовідносин КПРС і профспілок ґрунтовно розглядається в працях В. М. Докашенка [4].

Проблема ідеологічного впливу професійних спілок на бага­томільйонні маси спілчан об’єктивно вимагає з’ясування готов­ності організаційної будови цієї масової організації до ідеологіч­ної роботи. Науковий інтерес до цього питання виглядає цілком закономірним на будь-якому з етапів тоталітарного розвою. Од­нак, з нашої точки зору, найпривабливішим виступає період “відлиги”, коли панівна система змушена була відмовлятись від закоренілої сталінської моделі функціонування профспілок і налаштовувати 'їх на нові умови повоєнного світу, при цьо­му зберігаючи ті ж самі важелі впливу на суспільство. Отже, поставлена проблема обумовлює необхідність вивчення впливу організаційної будови радянських профспілок на механізм за­безпечення процесу ідеологізації трудящих у період “відлиги”.

З самого початку зазначимо, що в тоталітарній державі, як свого часу зауважував М. Л. Головко, “громадські за походжен­ням і призначенням інституції не лише інтегруються в держа­вний апарат, а й стають з часом невід’ємною його частиною, навіть й вирішальними елементами” [5].

Найяскравішою ілюстрацією цього твердження постає функ­ціонування професійних спілок в Радянському Союзі, де Кому­ністична партія виступала єдиним органом влади і абсолютним ідеологічним монополістом. У зв’язку з цим взаємозв’язок орга­нізаційної будови профспілок з їх ідеологічною діяльністю нами виводиться з керівної та спрямовуючої ролі КПРС, яка виголо­шувалась в її програмі спочатку неофіційно, а з 1961 р. й офіцій­но: “Період розгорнутого будівництва комунізму характеризуєть­ся подальшим зростанням ролі і значення Комуністичної партії, як керівної й направляючої сили радянського суспільства” [6].

Беззаперечно визнавалась керівна роль партії і професій­ними спілками, що знайшло своє відображення у всіх трьох редакціях статутів громадської організації, які були чинними впродовж періоду “відлиги”: “Професійні спілки проводять усю свою роботу під керівництвом Комуністичної партії Радянського Союзу — організуючої і спрямовуючої сили радянського суспі­льства” [7]. Далі в своєму аналізі ми враховуємо той факт, що “відлига” була новим етапом у розвитку радянської тоталітарної системи, яка розбудовувалась на переважанні не силового, а іде­ологічного впливу на суспільство. Останнє обумовлювало зміну організаційних засад і “привідного пасу”. Концепція “привідно­го пасу” обумовлювала й саму ідеологічну діяльність профспі­лок. Важко собі уявити, щоб партія, маючи в своєму арсеналі такий “пас”, не використала можливість скористатись ним.

Визнання професійних спілок “школою комунізму для най - ширших мас трудящих” подавалося партійними ідеологами як об’єктивна історична закономірність, яка випливала з особли­востей будівництва комунізму. Вони вбачали ці особливості в тому, що в результаті повної і остаточної перемоги соціалізму в країні змінився не тільки економічний базис, а й соціаль­на структура суспільства, його психологія, культура, взаємо­відносини в ньому. Як наслідок цих змін ідеали робітничого класу, його політика та ідеологія стали ідеалами, політикою та ідеологією всього народу. Відповідно до цього змінився і ха­рактер Комуністичної партії: з партії робітничого класу вона перетворилася на партію всього народу [8]. Таким чином, ло - біювання профспілками ідеологічної політики партії отримало своє обґрунтування і сприймалося радянськими трудящими як невід’ємна частина профспілкової роботи.

Отже, взаємозв’язок між організаційною та ідеологічною ді­яльністю масової організації за логікою виглядає цілком зако­номірним. Можливо навіть, що організаційна будова виявилась одним із тих провокативних чинників, які обумовили цей не­притаманний профспілкам вид діяльності. Зрозуміло, що сфор­мувалась названа залежність не в повоєнний і, навіть, не в пе­редвоєнний періоди. Очевидно, що витоки цього процесу лежать ще на початку XX ст. і приховані в особливостях формування профспілкового руху ще в царській Росії, але беззаперечним за­лишається той факт, що еволюція профспілкового руху в радян­ській державі відбувалася у нерозривному зв’язку з розвитком КПРС і супроводжувалася постійним посиленням партійного керівництва. Це, власне, й обумовило ідейну та організаційну підпорядкованість профспілок політичній партії, хоча радянсь­ка ідеологія цей факт категорично заперечувала [9].

З огляду на цю обставину, а також враховуючи те, що “відли­га”, як етап радянської моделі тоталітаризму, розбудовувалась на зовнішньо-показному протиставленні сталінізму, посилення ідеологічних форм діяльності, з нашої точки зору, було обумо­влено наперед. Дійсно, виключивши зі свого арсеналу репреси­вно-силовий метод впливу на суспільство, який дискредитував партію як в очах власного народу, так і в очах усього цивілізо­ваного світу, тоталітарна держава змушена була компенсувати його відсутність утиском ідеологічним. Звідси й активізація ідеологічної діяльності правлячої партії після XX з’їзду КПРС, яка супроводжувалась організаційним “вдосконаленням” все­редині партії і змінами діяльності “привідного пасу”. Саме для впорядкування та підсилення цієї роботи в 1956 р. в партійних структурах компартій союзних республік було започатковано ідеологічні відділи центральних комітетів [10].

Кардинальне зміщення стратегічних акцентів у формах пар­тійно-державного впливу на суспільство концептуально на ос­новному змісті організаційної діяльності професійних спілок позначилось не відразу. Для підтвердження зазначеного нами було скрупульозно проаналізовано три редакції профспілкових статутів — 1954, 1959 та 1963-го рр. Звичайно, у кожен з них вносились певні корективи, але засади організаційної будови залишались непорушними. До останніх нами віднесено визнан­ня керівної ролі комуністичної партії, розбудову організації на засадах демократичного централізму та побудову за виробничим принципом. Непорушно декларованими залишались і принципи керівництва профспілковими структурами, вміщені у II розділі статутів “Організаційна будова професійних спілок” [11].

Проблемою принципів партійного керівництва свого часу предметно опікувався В. М. Докашенко. Визначаючи систему принципів керівництва, за відправну точку дослідник обирає принцип науковості, з якого брав свої витоки інший принцип керівництва — комуністична ідейність. Під останнім принципом дослідник розуміє “творче використання КПРС марксистсько - ленінського надбання, визнання його єдино правильним у прак­тиці повсякденного життя”. Не можемо не погодитися з твер­дженням науковця про те, що партією було підмінено принцип науковості ідеологічним принципом, який “не лише забезпечу­вав ідеологізацію суспільства, а й сприяв утвердженню головно­го організаційного принципу КПРС — демократичного центра­лізму. На останньому ж вибудовувалась система похідних від нього принципів, які й визначали процес керівництва” [12].

Порівняльний аналіз партійного і профспілкового статутів, а саме тієї їх частини, яка стосується організаційної будови партійної та громадської організацій, підтвердив їхню абсолю­тну ідентичність. Отже, організаційно профспілки розбудову­вались за партійним трафаретом і наслідували практично всі пункти партійного документа, але вже з ярликом громадської організації [13]. За такої організаційної структури встановлен­ня контролю державної партії над профспілковим рухом не могло викликати щонайменших труднощів, що, в свою чергу, забезпечувало можливість впливати на ідеологічні настрої тру­дящих через його виховну функцію.

Так, у статуті професійних спілок редакції 1954 р. у перелі­ку завдань, що стояли перед ними, зазначалось, що професійні спілки “проводять культурно-масову і політично-виховну роботу серед робітників, службовців та їх сімей; допомагають членам профспілки підвищувати свій ідейно-політичний та загальноос­вітній рівень.” [14]. Це ж формулювання практично дослівно було перенесено до статуту 1959 р. [15]. Увійшло воно і до ста­туту, прийнятого в 1963 р., але вже у значно деталізованішому вигляді. “Профспілки виховують трудящих у дусі комуністичної свідомості та ідейності, радянського патріотизму, комуністичного ставлення до праці і суспільної соціалістичної власності, прищеп­люють робітникам і службовцям високі моральні принципи, вті­лені у моральному кодексі будівника комунізму”, — зазначалось в останньому профспілковому статуті періоду “відлиги” [16].

Таким чином, беззастережне визнання профспілками керівної та спрямовуючої ролі правлячої партії призвело до абсолютного викривлення виховної функції, яка, по суті, трансформувалась у функцію ідеологічного забезпечення партійних накреслень.

Звичайно, сама ідеологічна діяльність масової організа­ції трудящих була б неможлива, якби у партії і у профспілок були різні принципи організаційної будови. Однак і КПРС, і профспілки сповідували один і той же організаційний прин­цип — демократичний централізм. Це повністю підтверджує аналіз усіх варіантів статутів профспілок, прийнятих за часів “відлиги”. І партією, і профспілками він тлумачився однаково і жодних внутрішніх змін за весь час не зазнав.

Стосовно ж особливостей його тлумачення в період “відлиги” зазначимо, що первісної своєї суті він змінити не міг. Підпо­рядкованість меншості більшості, абсолютне визнання рішень вищих органів для нижчих, як і раніше, зводили нанівець де­мократичну частину дії цього принципу. Все ж таки, визнаючи певну метаморфозу дії принципу демократичного централізму в період “відлиги”, можна говорити хіба що про досконаліше маскування його централістських начал.

Це повністю підтверджує, наприклад, хід реалізації поста­нови грудневого Пленуму ЦК КРПС (1957 р.) з питань діяль­ності професійних спілок, яка широко обговорювалась у всіх партійних і профспілкових організаціях. Піднімаючи на щит діяльність профспілок, “відлига”, по суті, не змінила їх реаль­ного статусу. Підпорядкованість партії і державі не тільки не зменшилась, а навіть зросла за рахунок нових обов’язків, які раніше традиційно перебували у сфері компетенції органів дер­жавної влади. Така посилена увага до профспілок з боку партії здійснювалась не стільки в ім’я профспілок, скільки заради самої партії, яка залишалась партією влади.

Розвиваючи ідею демократизації профспілок та позбавлення їх сталінських начал, КПРС тим самим не просто зміцнювала, а зберігала свою владу, яка була серйозно дискредитована по­переднім режимом і не відповідала умовам повоєнного світу. Отже, професійні спілки були засобом, який допомагав КПРС створити правдоподібну ілюзію відмови від сталінізму, а вимо­га партійного пленуму від комуністів домогтися того, щоб маси побачили в них “близькі, рідні організації, здатні правильно виражати і відстоювати інтереси трудящих ” [17], — лише засіб для досягнення мети.

Не можна не відзначити, що характер забезпечувального чинника ідеологічної діяльності носив й інший організаційний принцип профспілкової будови — виробничо-територіальний. Саме використання цього ідентичного з партією принципу до­зволяло робити профспілки контрольованими з боку абсолютно всіх партійних структур, починаючи від первинної партійної організації і закінчуючи ЦК союзної республіки. Навіть органі­заційна основа цих політичної і неполітичної організацій була однакова. В КПРС нею виступала первинна партійна організа­ція, а в профспілках — профспілкова група.

Виробничо-територіальний принцип будови дозволяв КПРС не лише контролювати профспілкові організації, а й нав’язу­вати їм свої власні стратегічні завдання, включаючи й ідеоло­гічні, починаючи від первинної структурної ланки. Тому пар­тійні органи, хоча відкрито й не вимагали чисельного росту профгруп, але напевно були зацікавлені в їхньому кількісно­му збільшенні, адже, як було записано у постанові грудневого Пленуму ЦК КПРС у 1957 р., “у виконанні задач, що стоять перед професійними спілками, вирішальна роль належить їх первинним організаціям” [18]. Таким чином, за час “відлиги” кількість первинних професійних організацій зросла з 84 418 в 1956 р. до 85 000 в 1962 р. [19].

З метою подальшого посилення партійного впливу з їхньої організаційної будови поступово вихолощувалась первісна профспілкова сутність — об’єднання за професійним принци­пом. Акценти все більше зміщувались у бік виробничо-тери­торіальної будови, на засадах якої були розбудовані партійні структури. Необхідність цього стала зрозумілою ще за сталін­ських часів. Саме тоді на місцях були створені обласні ради професійних спілок. їхнє латентне призначення досить деталь­но описано В. М. Докашенком у праці, присвяченій повоєнній реорганізації профспілкових структур [20].

В роки “відлиги” цей процес продовжився під приводом необхідності перенесення центру профспілкової діяльності з центру на місця. Ще у постанові грудневого Пленуму ЦК КПРС (1957 р.) це подавалось як завершений факт. “Центр оператив­ного керівництва місцевими профспілковими організаціями перенесено до областей, країв, республік..., ліквідовані зайві ланки апарату” [21], — зазначалось у постанові Пленуму.

Особливу увагу звернемо на останнє. Підставу для цього дає постанова VI пленуму ВЦРПС про перебудову структури профспілкових органів, в якій схвалювались пропозиції Пре­зидії ВЦРПС щодо “укрупнення профспілок” та визнавалося за необхідне, щоб “центральні комітети профспілок зосередили свою увагу на розв’язанні загальногалузевих питань” [22]. На основі цієї постанови в 1957 р. було скорочено республіканські комітети УРСР з 22 до 10 [23].

Цим самим була ліквідована середня ланка профспілкових структур. Дозволимо собі припуститись думки, що з точки зору інтересів партії вона не виправдала сподівань передусім тому, що ця профспілкова ланка “замикалась” на Укрпрофраді і не була безпосередньо підпорядкована обласним радам. Тобто, в ній досить чітко виступало профспілкове начало — об’єднання за професійним принципом. КПРС же намагалась централізу­вати профспілковий рух саме через обласні ради професійних спілок, які були безпосередньо підпорядковані обласним комі­тетам партії. По суті, цими ревізіями профспілкових структур завершувався процес розбудови організаційної ідентичності профспілок, що для ідеологічної діяльності громадської органі­зації трудящих мало далеко не останнє значення.

Таким чином, розглянувши основні аспекти організацій­ної будови профспілок, маємо всі підстави стверджувати, що остання налаштовувалась для широкої ідеологічної діяльності масової організації. Основу для цього складали аксіоматичне визнання профспілками керівної та спрямовуючої сили КПРС та розбудова організаційних структур професійних спілок на аналогічних з партією засадах: демократичному централізмі та використанні виробничо-територіального принципу.

Отже, в середині 1950-х-1960-х рр. організаційна будова профспілок відбивала дві протилежні тенденції профспілкового руху. Перша виступала у формі декларативної демократизації громадської організації і була далекою від дійсної позиції вла­ди. Друга носила неофіційний характер, але була спрямована на формування подальшої залежності наймасовішої організа­ції трудящих від правлячої партії, що повністю підтверджує участь профспілок у неспецифічних для них формах діяльності.

У зв’язку з цим доцільним є подальше вивчення шляхів ідеоло­гізації спілчан на рівні низових ланок громадської організації.

Джерела та література

1. История профсоюзов СССР: Учеб. пос. — М.: Профиздат, 1969. — 414 с.; История профсоюзов СССР: Учеб. пос. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Ч. II (1938 — 1978 годы) / Под общ. ред. Г. В. Шара­пова. — М.: Профиздат, 1979. — 304 с.; Очерки истории профес­сиональных союзов Украинской ССР / Рук. авт. кол. Ю. Б. Баб­ко. — К.: Политиздат Украины, 1983. — 663 с.

2. Москалець К. Ф. Профспілки України в боротьбі за здійснення семирічки. — К.: Держполітвидав УРСР, 1960. — 91 с.; Андре­ев А. В. КПСС — руководитель профсоюзов в период семилетки (1959 — 1965). — М.: Из-во Московского ун-та, 1970. — 102 с.

3. Баран В. К. Україна 1950 — 1960-х рр.: еволюція тоталітарної сис­теми. — Львів: Ін-т Українознавства ім. Крип’якевича НАН Укра­їни, 1996. — С. 112-115; Зима М. П. Профспілки України: минуле і сучасність. — Київ, 1996. — С. 7.

4. Докашенко В. М. Профспілки України в умовах тоталітарної систе­ми (70-ті — початок 90-х рр.). Історіософсько-критичний аналіз. — Донецьк: Кассіопея, 1997. — С. 16-32; Докашенко В. М. Повоєнна реорганізація профспілкових структур: латентність причин та згу­бність наслідків // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науково-практ. зб. — 2003. — № 2 [20]. — С. 126-132.

5. Головко М. Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Другої світової війни. 1939 — 1945 рр.: Монографія. — К.: Олан, 2004. — 704 с.

6. Программа Коммунистической партии Советского Союза // КПСС в резолюциях. — М.: Политиздат, 1972. — Т. 8. — С. 301.

7. Устав профессиональных союзов СССР. Утвержден XI съездом про­фсоюзов СССР 15 июня 1954 года. — М.: Профиздат, 1955. — С. 2; Статут професійних спілок СРСР. Затверджений XII з’їздом проф­спілок СРСР 27 березня 1959 року. — К.: Держполітвидав УРСР, 1959. — С. 4; Статут професійних спілок СРСР. Затверджений XIII з’їздом професійних спілок СРСР. — К.: Держполітвидав України, 1963. — С. 5.

8. Справочная книга о профессиональных союзах СССР. — М.: Проф­издат, 1965. — С. 20.

9. Алексеев Г., Иванов Е., Панченко Н. Советские профсоюзы, их по­ложение и роль в социалистическом обществе. — М.: Профиздат, 1961. — С. 43-44.

10. Политбюро, Оргбюро, Секретариат ЦК РКП(б) — ВКП(б) — КПСС: Справочник / Сост. В. Н. Павленко. — М.: Политиздат, 1990. — С. 12.

11. Устав профессиональных союзов СССР. Утвержден XI съездом профсоюзов СССР 15 июня 1954 года. — М.: Профиздат, 1955. —

С. 11-14; Статут професійних спілок СРСР. Затверджений XII з’їз­дом профспілок СРСР 27 березня 1959 року. — К.: Держполітвидав УРСР, 1959. — С. 16-18; Статут професійних спілок СРСР. Затвер­джений XIII з’їздом професійних спілок СРСР. — К.: Держполіт­видав України, 1963. — С. 17-22.

12. Докашенко В. М. Профспілки України в умовах тоталітарної си­стеми (70-ті — початок 90-х рр.). !сторіософсько-критичний ана­ліз. — Донецьк: Кассіопея, 1997. — С. 13-16.

13. Устав Коммунистической партии Советского Союза // КПСС в ре­золюциях. — М.: Политиздат, 1972. — Т. 8. — С. 312-315.

14. Устав профессиональных союзов СССР. Утвержден XI съездом про­фсоюзов СССР 15 июня 1954 г. — М.: Профиздат, 1955. — С. 6.

15. Статут професійних спілок СРСР. Затверджений XII з’їздом проф­спілок СРСР 27 березня 1959 р. — К.: Політвидав, 1959. — С. 8-9.

16. Статут професійних спілок СРСР. Затверджений XIII з’їздом про­фесійних спілок СРСР. — К.: Держполітвидав, 1963. — С. 8-9.

17. О работе профессиональных союзов СССР. Постановление Пленума ЦК КПСС, принятое 17 декабря 1957 г. // Справочник профсоюз­ного работника. — М.: Профиздат, 1957. — С. 13.

18. Там само.

19. Нариси історії професійних спілок України / Федерація профспі­лок України. Гол. ред. О. М. Стоян, кер. авт. кол. О. П. Реєнт. — К.: Б. В., 2002. — С. 469, 482.

20. Докашенко В. М. Повоєнна реорганізація профспілкових структур: латентність причин та згубність наслідків // Вісник академії пра­ці і соціальних відносин Федерації профспілок України: Науково - практ. зб. — 2003. — № 2 [20]. — С. 126-132.

21. О работе профессиональных союзов СССР. Постановление Пленума ЦК КПСС, принятое 17 декабря 1957 г. // Справочник профсоюз­ного работника. — М.: Профиздат, 1957. — С. 12.

22. Шестой пленум Всесоюзного центрального совета профессио­нальных союзов (11 — 12 июня 1957 года): Стенографический от­чет. — М.: Профиздат, 1957. — С. 164.

23. Нариси історії професійних спілок України / Федерація профспі­лок України. Гол. ред. О. М. Стоян, кер. авт. кол. О. П. Реєнт. — К.: Б. В., 2002. — С. 481.

Анотації

Концур В. В. Организационное строительство профсоюзов сквозь призму тотальной идеологизации общества (середина 50-х — середина 60-х гг. XX в.).

В статье рассматриваются особенности организационного стро­ительства профсоюзов в период “оттепели”. Автор приходит к выводу, что безоговорочное признание советскими профсоюзами руководящей роли партии и подражание партийным принципам организационного строительства привело к искривлению естест­венных функций организации рабочих.

Kontsur V. V. Trade-unions' organization building through the prism of total ideological influence on the society (50th — 60th XX c.).

The article centers on the peculiarities of trade-unions' organiza­tion building durind the period known as “the Thaw”. The author proves that trade-unions' unconditional subordination to leading role of the ruling party and their imitation of the party’s organization building principles caused distortion of the natural functions of the organization of working people.

Похожие статьи