Головна Історія Інтелігенція і влада ДЖЕЙМС МЕЙС ЯК ВЧЕНИЙ І ОСОБИСТІСТЬ ТА ЙОГО СТОСУНКИ ІЗ ВЛАДНИМИ КОЛАМИ
joomla
ДЖЕЙМС МЕЙС ЯК ВЧЕНИЙ І ОСОБИСТІСТЬ ТА ЙОГО СТОСУНКИ ІЗ ВЛАДНИМИ КОЛАМИ
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 930(477)“19”

В. В. Ґудзь

Аналізується література про життя Джеймса Мейса, його відно­сини з владними колами та внесок вченого у дослідження голоду в Україні 1932-1933 років. Доводиться теза про те, що Мейс відіграв вирішальну роль у поширенні в світі історичної правди про гено­цид українського народу і його наслідків для сучасної України.

Ключові слова: історик Джеймс Мейс, особистість і влада, го­лод 1933 р. в Україні, постгеноцидне суспільство.

У дослідженні ставиться мета проаналізувати основні віхи життєвого шляху і стосунків із владними колами всесвітньо відомого історика Джеймса Мейса та показати значення науко­вої спадщини вченого у доказовій базі визначення голоду 1933 року як геноциду України з тривалими наслідками. Вчений володів масштабністю мислення та гуманістичним світоглядом. За Мейсом: «Питання Голодомору є центральним питанням не лише історії України, воно має універсальне значення для всіх істориків світу, які вважають, що людство — це велика родина націй, народностей, етносів, що знищення або ослаблення будь - якого народу веде до кризових явищ в духовному, економічно­му, культурному житті всієї світової цивілізації» [1].

Звідси актуальність історіографії голоду в УРСР у 1932- 1933 рр. і зокрема наукового доробку Дж. Мейса, який скла­дає в ній велику частку. За нашими підрахунками, тільки у пам’ятному збірнику «День і вічність Джеймса Мейса» міс­титься 15 статей вченого за 1994-2003 роки і 106 колонок з газети, присвячених питанням геноциду і його наслідків у су­часному українському житті.

Разом з тим історіографічна база дослідження неординарної історичної постаті Дж. Мейса невелика і обмежена переважно спогадами. Спрямований огляд життя і доробку вченого з істо­рії українського Голодомору здійснено в поодиноких публікаці­ях А. Сидорука, С. Кульчицького, В. Ґудзя [2].

Народився Джеймс Ернест Мейс 18 лютого 1952 р. у Мас - когі (штат Оклахома, США). Серед його предків були пред­ставники індіанського племені черокі, котрі 1835 року були переселені з корінних земель до Оклахоми [3, с. 9]. Загострене відчуття справедливості і співчуття до скривджених сформува­лося у нього ще змалку.

У 1973 р. Джеймс продовжив навчання в університеті Мі­чигану. Тут юнак познайомився з професором Романом Шпор - люком, котрий зацікавив його історією України. 1981 року Дж. Мейс отримав ступінь доктора історичних наук, захистив­ши дисертацію на тему «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.». Завдяки цій праці він став одним з основних американських спеціалістів з історії СРСР та Східної Європи.

В інтерв’ю дружини вченого, Наталії Дзюбенко наголошу­ється, що «Джеймс ніколи не міг позбутися глибокого здиву­вання і обурення: як так, на очах у цілого світу, в самому центрі Європи конав від голоду багатомільйонний народ, а світ бачив це — і мовчав. Він не розумів, чому цивілізаційну ката­строфу біблійного масштабу так довго і ретельно замовчували не лише в Україні, а й на Заході» [4].

Джеймс Мейс першим серед західних науковців кваліфіку­вав голод в Україні 1933 р. як геноцид ще у 1982 році у до­повіді на міжнародній конференції з Голокосту та геноциду в Тель-Авіві. Метою Голодомору, — заявив вчений, — «було зни­щення української нації як політичного фактору і суспільного організму» [5, с. 188].

Методологія наукового пошуку Мейса відзначається комп­лексним системним підходом до вивчення теми, логікою істо­ричного аналізу, баченням перспективи: «Голокост як такий, в розумінні перших масових розстрілів євреїв 1941 року, почався в Україні. З 1933 року, через Голокост, Чорнобильську аварію і теперішню економічну кризу, якій не видно кінця... я не можу оговтатись від враження, що цю землю охопила трагедія біблій­них масштабів» [3, с. 24]. Переймаючись болем української іс­торії, історик влучно називає нашу Вітчизну «Земля на крові».

У результаті голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946- 1947 рр., репресій 1937-1938 рр., депортацій 1940-х років українська етнічна і культурна складова в Україні кардиналь­но зменшилася. В Україні, особливо найбільш зросійщеній та урбанізованій — Південно-Східній, — утворилася переважно територіальна, номенклатурна «еліта». Трикутник: номенкла - турники — цеховики (бізнес) — кримінальні структури — ось Мейсова модель посткомуністичної української економіки. «Трагедія незалежної України у тому, що домінантною силою стала не національна, але територіальна еліта, представники якої зберігають всі звички традиційної номенклатури, такі, як: думай одне, кажи друге і зроби третє». Вони «...завжди мо­жуть використовувати інші сторони трикутника, щоб задуши­ти більш продуктивних конкурентів, і через те ми бідні» [6]. Заклики такої «еліти» до злагоди і стабільності не мають при­родного для європейських країн національно-державницького ґрунту. «І поки така ситуація залишається — застерігає Дж. Мейс — ці фрази про європейський вибір України залишають­ся просто балаканиною...» [6].

За критеріями етнополітичної лояльності вчений навів та­кий розподіл українського суспільства: 20-25 % — «совків», приблизно стільки ж щирих українців, які мають до України почуття, подібні до тих, що їх мають більшість французів — до Франції чи поляків — до Польщі, а решта — без будь-якої етнополітичної самоідентифікації. Вченому було боляче за упо - слідження українського народу — «ваші мертві покликали мене» [6] — він турбується про майбутнє живих, які мають винести історичні уроки з трагічного минулого та впровадити ідею «громадянського суспільства».

Суспільній консолідації і міжнародному визнанню геноциду 1933 р. були присвячені і останні його роки життя в Україні. Чесна і гуманна людина, справжній інтелігент, Дж. Мейс від­чував чужу біду як власну і діяв по совісті, незважаючи на по­літичну кон’юнктуру, і жертвуючи кар’єрою. «Проблеми поча­лись внаслідок мого рішення в 1981 році прийняти запрошення досліджувати Голодомор в рамках проекту при Гарвардському інституті українських досліджень» [3, с. 23].

Після завершення роботи комісії з дослідження голоду Кон­гресу США, яка визнала геноцид українського народу, ситуація з працевлаштуванням Мейса на Батьківщині ще погіршилася. Доктора наук, професора піддавали обструкції, не приймали на роботу. Історична правда колола очі проросійським науковим і політичним колам США, які шукали зближення з посткому­ністичною Росією. «В Америці в силу багатьох обставин його конфлікт із російськоцентричним науковим середовищем був закономірним і неминучим. Джеймс завжди повторював, що не лише російська, а й американська демократія закінчується там, де починається українське питання», — свідчить Н. Дзю - бенко [4].

Приїхавши в Україну у 1993 р., Дж. Мейс спочатку влашту­вався «науковим співробітником-спостерігачем» Інституту наці­ональних відносин і політології НАН України, звідки його не­вдовзі вижили колишні «совєтологи». Влада, як і наближені до неї наукові кола, сприймали його як дисидента. Але все ж у 1995-2004 роках Мейс працював професором політології Наці­онального університету «Києво-Могилянська академія», заступ­ником редактора часопису «Політична думка» (1994-2004), вів колонку в газеті, виступав на конференціях, зібраннях, дошу­куючись правди і співчуття до України. Його статті викликали все більший резонанс у світі. Журналісти «Голосу Америки» ви­знавали, що починали свій робочий день із прочитання колонок Мейса у газеті «День». Як помітила його дружина, для Джеймса донесення правди про геноцид українців було не професією, а мі­сією: «Джеймс детально розписав причини і наслідки, політику і технологію Голодомору, винуватців і командирів Великого голо­ду. Він назвав це явище геноцидом, а українське суспільство — постгеноцидним. Саме з цієї дефініції він виводив усі економічні і політичні патології українського суспільства» [7, с. 416-417].

У цьому формулюванні — діагноз нинішнього стану суспіль­ства і квінтесенція засобів його лікування, серед яких чільне місце займає історична пам’ять. Попри труднощі і матеріальні нестатки жертовна праця Дж. Мейса не пропала марно «Бо по­вільно, зі скрипом, але колесо таки повернулося, до україн­ської громадськості починало доходити, що ось тут, тепер, сьо­годні живе в Україні людина непересічна, неординарна, що за ним визначна робота, і що для України висновки Комісії Мейса були тим самим, якщо не більшим, ніж визнання факту Пакту Молотова — Ріббентропа для країн Прибалтики» [7, с. 421].

Дж. Мейс прожив лише 52 роки, не доживши до ухвалення 2006 року Верховною Радою закону про Голодомор, де цей зло­чин комуністичного режиму кваліфікується як геноцид укра­їнського народу, й наступного відступу від такої оцінки прези­дента у квітні 2010 року у Страсбурзі.

Але він встиг внести найвагоміший науковий вклад серед зарубіжних дослідників у вивчення історії голоду 1932-1933 років в Україні. Вчений встановив вирішальне значення ста­лінської антиукраїнської політики як спрямованого геноциду народу. Він вперше зафіксував показання 210 свідків голо­ду, вперше обґрунтував термін Голодомор в означенні гено­циду, добившись його офіційного визнання Комісією Конгре­су СПІА. Саме Мейс вперше осягнув зв’язок трагедії 1933 р. із станом сучасного українського суспільства, яке він назвав постгеноцидним, цим самим вплинувши на переосмислення всієї історії XX століття. Як інтелігент і патріот України, яку він називав «наша країна», Мейс жертвував собою, щоб укра­їнці набули історичної пам’яті, осягнули Шевченковий зв’язок із «мертвими, і живими, і ненародженими», без якого не буває нації.

За спогадами дружини «...Джеймс на очах вигорав від пе­кучої тривоги...«Як вправно вони заговорюють Україну». Це він про політиків, які так багато обіцяли, так талановито про­мовляли. «І ніхто, — щораз повторював Джеймс, — ніхто не говорить правди». Що Україна на межі, що час для розхиту­вання закінчився, що час збирати каміння, що час займатись державним будівництвом» [7]. Чесний вчений був для таких можновладців живим докором: своїм жертовним для України життям він кидав їм цей докір в обличчя.

Отже життя і жертовна праця Джеймса Мейса задля спра­ведливості, наукової істини та історичної пам’яті народу — гідний приклад Інтелігента, який залишився самодостатнім у стосунках з владою і безкомпромісним із своєю совістю. Цей приклад потребує подальшого дослідження. Нам, українській спільноті, потрібно збагнути сьогодні не лише інтелектуальну спадщину Мейса, а й морально-етичну. Адже надто багато у суспільстві цинізму і аморальності, особливо у владі.

Тож як не погодитися із думкою Сергія Грабовського, ла­уреата премії імені Джеймса Мейса 2011 p.: «А це означає, що справа і спадщина Джеймса Мейса — це не щось акаде­мічне і вже віддалене від нас певною часовою дистанцією. Це — «больова точка» сьогодення. Це — наша справа. Не може суспільство жити за умов відсутності системи мораль­них координат, без розмежування добра і зла, без крапок над «і» в розумінні свого минулого. Бо чи матиме воно в такому разі майбутнє?» [8].

Джерела та література

1. Мейс Д. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933 pp.) [Електронний ресурс] / Джеймс Мейс [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: Http://www. poshuk-lviv. org. ua/book_holodomor33/ holodomor33-mais. htm. — Назва з титулу екрану.

2. Сидорук А. Кульчицький і Мейс: два шляхи до історичної правди / Аркадій Сидорук // Дзеркало тижня. — 2007. — № 1, 13 січня; Сидорук А. Велич і трагедія Джеймса Мейса // Дзеркало тиж­ня. — 2012. — № 6, 17 лютого; Кульчицький Станіслав. Джеймс Мейс — людина і вчений / С. В. Кульчицький // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: міжвідомчий збірник науко­вих праць: спеціальний (Голод 1932-1933 років — геноцид укра­їнського народу) / за ред. С. Кульчицького. — К.: Інститут історії України, 2008. — Вип. 18. — С. 9-28; Ґудзь В. Геноцид україн­ського народу 1932-1933 років в аргументації Джеймса Мейса /

В. В. Гудзь // Materialy VII Miqdzynarodowej naukowo-praktycznej konferencji «Wyksztalcenie і nauka bez granic — 2011». 07-15 grudnia 2011 roku. Volume 15: Historia/ Politologia. Panstwowy zarzad. — Przemysl: Nauka і studia, 2011. — 88 s.; Ґудзь В. Джеймс Мейс про український геноцид 1933 року і його наслідки для су­часного суспільства // Українознавчий альманах. — К., 2013. — Вип. 11. — С. 24-27.

3. Мейс Е. Д. Автобіографія [факти і цінності: особистий інтелекту­альний пошук] / Джеймс Мейс // День і вічність Джеймса Мейса / заг. ред. Лариси Івшиної. — К.: Вид. ЗАТ «Українська прес - група», 2005. — С. 9-24.

4. Конарева Л. «Ваші мертві вибрали мене...» / Лариса Конарева // Урядовий кур’єр. Щоденне видання центральних органів виконав­чої влади України. — 2013. — 6 квітня.

5. Мейс Д. Штучний голод 1933 р. в радянській Україні: що сталося і чому? / Джеймс Мейс // Український історичний журнал. — 2007. — № 1. — С. 188-200.

6. Мейс Д. Спадщина Голодомору: Україна як постгеноцидне сус­пільство / Джеймс Мейс // День. Щоденна українська газета. — 2003. — 12 лютого.


7. Дзюбенко-Мейс Н. День холодного сонця / Наталія Дзюбенко-Мейс // День і вічність Джеймса Мейса / заг. ред. Л. Івшиної. — К.: Вид. ЗАТ «Українська прес-група», 2005. — С. 414-426.

8. Грабовський С. «Це — наша справа»: Людина високої думки / Сер­гій Грабовський // День. Щоденна українська газета. — 2012. — № 28, 17 лютого.

Анотації

Гудзь В. В. Джеймс Мейс как ученый и личность и его отноше­ния с властными кругами.

Анализируется литература о жизни Джеймса Мейса, его отно­шения с властными кругами и вклад ученого в исследование голо­да в Украине 1932-1933 годов. Доказывается тезис о том, что Мейс сыграл решающую роль в распространении в мире исторической правды о геноциде украинского народа и его последствий для со­временной Украины.

Ключевые слова: историк Джеймс Мейс, личность и власть, голод 1933 г. в Украине, постгеноцидное общество.

Gudz V. V. Mace as a scientist and personality and his relation­ship with governmental circles.

The literature about Mace’s life, his relationship with governmen­tal circles and his contribution to the study of famine (1932-1933) in Ukraine is analyzed. It is proved that Mace played the leading role in spreading of historical truth about the genocide of Ukrainian people and its consequences for modern Ukraine.

Key words: historian James Mace, personality and power, famine in Ukraine in 1933, post-genocidal society.


Похожие статьи