Головна Історія Інтелігенція і влада КАТОЛИЦЬКИЙ РУСЬКО-НАРОДНИЙ СОЮЗ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
joomla
КАТОЛИЦЬКИЙ РУСЬКО-НАРОДНИЙ СОЮЗ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

Н. М. Винник

Консервативний напрям політичної думки в Східній Галичи­ні в кінці XIX — на початку XX століття був органічною скла­довою всього суспільно-політичного руху зазначеного періоду. Виразником інтересів представників консервативного напряму стала партія — Католицький русько-народний союз (1896), а з 1911 її назва — Християнсько-суспільна партія.

Ця партія мала вагомі суспільні витоки, але консервативний напрям ще мало вивчений, тож тільки зараз робляться перші спроби осмислити її роль та місце в суспільно-політичному русі Східної Галичини. На сучасному етапі розвитку історичної ду­мки в Україні з’явилось чимало публікацій, присвячених роз­витку українських політичних партій і суспільно-політичному руху Східної Галичини кінця XIX — початку XX ст. і, зокре­ма, його консервативного напряму. Однак ця проблема ще не стала предметом окремого історіографічного аналізу. У зв’язку з цим метою даної статті є спроба узагальнити науковий доро­бок українських істориків, зокрема з’ясувати здобутки, вузь­кі місця та подальші перспективи дослідження цієї проблеми. Цим визначається її науково-теоретична значущість. Водночас в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні за­гострюється боротьба політичних партій за вплив на громад­ськість. Отже, врахування досвіду, узагальненого в історичній літературі, може сприяти вирішенню цього важливого суспіль­ного питання сучасного державотворення.

За останні роки помітно посилилась увага дослідників до історичного розвитку політичних структур, що репрезентува­ли консервативну течію в політичному спектрі національного життя українців Галичини. Ідеться насамперед про партійну структуру християнсько-католицького спрямування, яка в науково-історичній літературі фігурує під різними назвами. Так, у працях діаспорних істориків вона згадується як Укра­їнська християнсько-суспільна партія [1], іноді як Католи­цький русько-народний союз [2] чи Християнсько-суспільна партія [3]. У радянській літературі побутували інші назви: “Русько-католицький союз“[4], “Християнсько-суспільний союз“[5]. У сучасній українській історіографії зустрічаємо на­зви “Українсько-русько-християнська партія“[6], хоча здебіль­шого науковці номінують її як “Католицький русько-народний союз“(КРНС) [7].

Сьогодні в українській історіографії переважає погляд, що КРНС не відігравав помітної ролі в національно-політичному житті українців Галичини через свою мало чисельність. Серед галичан не знаходила розуміння й підтримки сповідувана ним ідеологія західноєвропейського клерикалізму [8].

Водночас маємо ширший, більш різнобічний спектр поглядів та оцінок ролі і місця цієї інституції в партійно-політичній си­стемі Галичини. Зокрема, Т. Антошевський стверджує, що, по­при свою нечисельність, КРНС репрезентував окрему самостій­ну течію в українському суспільно-політичному русі Галичини. На його еволюції позначилися впливи католицької церкви, яка у вирішенні суспільних проблем завжди відкидала будь-які прояви насильства та відстоювала легітимні методи боротьби. Саме в цьому дослідник вбачає підгрунтя його вірнопідданства австрійській короні. Спираючись на цю ідейну засаду, лідери КРНС шукали шляхи для об’єднання всіх українських націо­нальних сил краю. Водночас, за думкою історика, католицький союз став єдиною серед українських партій політичною силою, яка бачила одним з головних своїх завдань захист католицької церкви і християнської духовності. Завдяки цьому християнсь­ко-суспільний рух гармонійно вливався в палітру українських політичних партій і громадських організацій кінця XIX — по­чатку ХХ ст. у Галичині [9].

Автори колективної праці “Історія українських політичних партій“відносять Католицький русько-народний союз до найс - лабших партій на політичній арені Галичини [10]. Натомість А. Павко вважає, що саме з його діяльністю була пов’язана загальна модернізація українського національно-політичного життя в краї. Цей дослідник трактує КРНС як першу україн­ську класичну консервативну організацію європейського зраз­ка [11].

Історики, аналізуючи явище галицького консерватизму, на­магаються осмислити його і віднайти належне йому місце в су­спільно-політичному житті Східної Галичини кінця ХІХ — по­чатку XX ст. Серед них відмітимо С. Гелея, який аналізуючи в своїй праці консервативну течію, приходить до висновку, що галицький консерватизм був не стільки свідомо обдуманою фі­лософією, скільки способом мислення, основна суть якого поля­гала у відданості правовим парламентським методам боротьби, тверезій поміркованості та інстинктивній повазі до законної влади [12]. Вже в наступній своїй праці дослідник вважає його слабким, представленим нечисленною інтелігенцією. Галиць­кий консерватизм не можна порівняти з матеріальною силою західноєвропейських землевласників та буржуазії, а отже, від­повідно, він не міг суттєво впливати на розвиток суспільно-по­літичних процесів у краї [13]. Тобто автор намагається виділити сильні і слабкі сторони такого неоднозначного явища в суспіль­но-політичному житті Галичини кінця ХІХ — початку XX ст., як галицький консерватизм, репрезентантом, якого був КРНС.

Сучасний історик Т. Батенко ж вважає, що галицький кон­серватизм як політична ідеологія теоретично сформувався на політичній авансцені альтернативою ідеологічним компонентам (ліберальної, соціалістичної та націоналістичної течій) з їх від­мінним способом життя та ведення політичної тактики [14].

Але як зазначає дослідник християнсько-суспільного руху Т. Антошевський, він гармонійно влився у палітру українських політичних партій і громадських організацій кінця ХІХ — по­чатку XX ст. в Галичині. Переважно він не мав великого впли­ву на галицьке політичне життя, але представляв свою певну течію політичних і суспільних поглядів [15].

Сучасники, а отже перші “цінителі” Xристиянсько-суспіль - ної партії досить негативно ставились до її створення, вважаю­чи її “заразою і отруєнням крові нашого національного органі­зму”, а отже робили висновок, що їй треба запобігати і сприяти її знепаду [16].

Зауважимо, що автори таких злостивих статей переважно анонімні і не добирають висловів. Ще один невідомий автор вва­жає партію частиною, яка відкололась від “національно-демок­ратичного сторонництва” і саме проти якого і виступила [17]. Автор ставиться іронічно до створення нової партії і порівнює її створення з “новою ерою”. Продовжуючи свою думку, невідо­мий автор робить сумний висновок, що ХСП несе роз’єднання з братами на Україні. Партія, яка на чолі своєї політичної про­грами ставить кастовість і ультрамонізм, а в політиці підносить прапор крайньої реакції, не може сприяти приєднанню України (Наддніпрянщини), а має викликати сильні протести [18].

Розглядаючи заснування КРНС, івано-франківський дослі­дник І. Райківський вважає, що його ідеологія базувалась на платформі західноєвропейського католицького клерикаліз­му [19]. А С. Макарчук пояснює заснування КРНС як наслідок розколу українського народовства в 1896 р. Однак союз ані ши­рокої соціальної бази, ані великого впливу в суспільному житті Галичини не мав [20].

Ще один сучасний дослідник А. Павко позитивно ставиться до цієї партії, характеризуючи КРНС як першу класичну євро­пейську консервативну організацію [21].

Діаспорні історики і, зокрема, І. Сохоцький позитивно оці­нюють створення консервативного, заснованого на релігійних засадах українського табору, але одночасно дослідник відзна­чає, що великого впливу дана партія не мала, хоча її засну­вання викликало роздратування в українських лібералів, для яких, за висловом історика, вона була “червоною плахтою” і тому з нею завзято боролись [22].

Розглядаючи причини невеликого впливу партії, інший ді- аспорний історик П. Феденко, робить висновок, що на пере­шкоді її широкого поширення стояла сама особа її провідника, відомого з часів угоди з поляками в 1890 р. Саму ж партію іс­торик відносить до клерикально-консервативної [23].

Розглядаючи ставлення ХСС до національного питання, М. Мацькевич відзначає її байдуже відношення до нього, це, однак, не заважало їй виступати за більш активну латиніза­цію греко-католицької церкви. Науковець вважає ХСС першою українською клерикальною партією в Галичині [24].

Прихильником тези про вузьку соціальну базу та незначний вплив партії виступає львівський дослідник Ю. Михальський, який також зазначає, що зміна назви партії в 1911 року на “Християнсько-суспільна партію” нічого не змінила [25].

Аналізуючи програму діяльності ХСС А. Павко відзначає, що вона в цілому підтримувала вимоги націонал-демократів про запровадження виборчої реформи, відкриття українського університету у Львові, поділу Галичини на українську і польсь­ку частини, протидії москвофілам. Проте, партія, на чолі якої стояв О. Барвінський, не зуміла здобути значного впливу і роз­винутись у масову [26].

Негативно відображена ХСС в працях радянських істориків. Так М. Кравець вважав, що ХСС продавав інтереси селянства, оскільки він представляв інтереси консервативних чиновників, австрофільської інтелігенції і чиновництва [27]. А С. Злупко характеризує вищеназвану партію як “найреакційніший еле­мент, що утворився з українофільського угодовства”, а його політика це — “плазування перед шляхтою і австрійським уря­дом” [28].

Різко негативно ставляться до ХСС автори “Історії Україн­ської РСР”, називаючи в 10 т. “антинародною” політику кле­рикально-консервативної партії; при чому основа негативності, за цим радянським виданням, полягає в тому, що вона була створена при активній участі митрополита уніатської церкви

А. Шептицького — одного з лідерів реакційного табору [29].

Щодо причин утворення партії, то науковці висувають різні версії. І. Міхутіна розглядає утворення партії як свого роду відповідь церковних кіл на соціалістичний виклик [30]. До­слідник історії християнсько-суспільного руху Т. Антошевсь - кий вважає, що партія єдина в середовищі українських партій бачила свій обов’язок стати на захист католицької церкви і духовності [31].

На думку львівської дослідниці О. Аркуші КРНС об’єднував прихильників українсько-австрійсько-польського порозуміння 1890 р. [32]. “Історія суспільних рухів (XIX ст. — 1920 р.)...” подає організацію КРНС як ініціативу О. Барвінського та А. Ва - хнянина при сприянні кардинала С. Сембратовича [33].

Мету заснування КРНС в 1896 р. К. Левицький визначає як піклування про релігійно-моральні, народні, політичні і еконо­мічні справи руського народу в Галичині на основі католицт­ва [34].

Історики погоджуються з тим, що в 1911 р. проходить нова хвиля відродження християнсько-суспільного руху і партія одержує нову назву — ХСС. Такої точки зору дотримуються Т. Антошевський та В. Качмар [35].

Дослідник М. Москалюк цілком слушно відзначає слабкий вплив КРНС на суспільно-політичне життя Галичини. ХСП, що виникла в 1911 р. замість самоліквідованого в 1907 р. КРНС(у), суттєво не вплинула на становище галицьких клерикалів. Ву­зькість соціальної бази, на думку дослідника, і зумовила не­значний вплив на суспільно-політичне життя Галичини [36]. Таких же поглядів дотримується діаспорний історик І. Лисяк - Рудницький, який вважає, що і соціал-демократична, консер­вативна християнсько-суспільна партія мали обмежений вплив, але одночасно підкреслює, що вони мали декілька поважних особистостей і стимулювали ідеологічні дискусії [37].

Відмітимо, що і Т. Антошевський і М. Москалюк, характе­ризуючи КРНС вважають, що він стояв на позиціях угодовства, австрофільства, вірнопідданості австрійській короні і виступав за легітимні методи боротьби [38]. О. Аркуша в своїй статті “Вибори до галицького сейму” намагалась показати утворення ігнорова­ного історіографією, на її думку, політичного товариства “Русь­ка громада”, яке було ідейним та організаційним наступником Католицького русько-народного союзу та попередником Хрис­тиянсько-суспільної партії [39]. Побіжно показує ХСС ще один львівський історик О. Сухий, який не приділяє їй багато уваги, оскільки вона не висувала конкретних завдань “національного творення”, які брав за основний критерій автор монографії [40].

Перетворення ХСС на масову партію не могло статися з двох причин: 1) заважала одіозна фігура лідера — О. Барвінсько - го — ініціатора “польсько-української угоди”; 2)завдяки якіс­ному складу її учасників, що здебільшого походили з українсь­кого чиновництва [41].

Треба зауважити, що окремої праці, присвяченої КРНС, ще не має. Ми оперували тільки монографіями і статтями, що так чи інакше торкаються даної тематики. І ми можемо стверджу­вати, що зараз з’явилась потреба осмислити роль Католицького русько-народного союзу і Християнсько-суспільної партії, оскі­льки вони становлять невід’ємну частину українського суспі­льно-політичного руху в Східній Галичині в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Аналіз цих та інших публікацій з історії українського хрис­тиянсько-суспільного руху Галичини кінця XIX — початку XX ст. дозволяє стверджувати, що за роки новітньої української державності дослідження з даної проблеми суттєво збагатилися новим комплексом джерельних матеріалів. Історики відмови­лися від старих спрощених і однолінійних підходів, згідно з якими ХСС трактувався як “реакційний“, навіть “псевдоук - раїнський“, “антинаціональний“і т. ін. Натомість стали пере­важати виважені оцінки, що грунтувалися на об’єктивному аналізі національно-політичного життя галицьких українців на початку XX ст. Незважаючи на значне зацікавлення цією проблемою, поки що відсутні окремі спеціальні грунтовні до­слідження з політичної історії українського клерикально-като­лицького руху в Галичині в означений період.

Джерела та література

1. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століт­тя. — К.: Український письменник, 1994. — С. 42.

2. Сохоцький І. Олександр Барвінський // Історичні постаті Галичи­ни XIX — XX ст. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1961. — С. 116.

3.3 християнсько-суспільного багна // Діло. — 1911. — Ч. 283. — С. 3.

4. Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. — Львов: Вища школа, 1983. — С. 101.

Б. Кравець М. Селянство Східної Галичини і Північної Буковини у другій половині XIX ст. — Львів: Видавництво Львівського універ­ситету, 1964. — С. 219.

6. Михутина И. Украинский вопрос в России (конец XIX — начало XX вв.). — М, 2003. — С. 45.

7. Жерноклеєв О. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899 — 1918). — Вид. 2-е, доп. — К.: Основні цінності, 2000. — С. 46; Мацькевич М. Національно-державницька ідея в Галичині (др. пол. XIX — поч. XX ст,): Монографія. — Галич: ТзОВ Галицька друкарня, 2004. — С. 74.

8. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Гали­чині (90-і рр. XIX ст. — 1914 р.). — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 36; Жерноклеєв О. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899 — 1918). — Вид. 2-е, доп. — К.: Основні цінності,

2000. — С. 46; Райківський І. Українське національне відродження кін. XVIII — поч. XX ст. // Галичина. — 2000. — № 4. — С. 33.

9. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Га­личині (90-ті рр. XIX ст. — 1914 р.). — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 11,

10. 36.Історія українських політичних партій: Хрестоматія-посібник. Кі­нець XIX ст. — 1917р. Ч. 1 / Упоряд.: Б. Корольов, І. Михальсь - кий. — К: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — С. 9.

11. Павко А. До питання про формування партійно-політичної систе­ми у Східній Галичині наприкінці XIX — на початку XX ст. // Пам’ять століть. — 2000. — №3. — С. 142.

12. Гелей С. Консервативна течія в суспільно-політичній думці Укра­їни XIX ст. — Львів. Інститут українознавства НАН України, 1996. — С. 103.

13. Гелей С. Василь Кучабський: від національної ідеї до державності (Українська консервативна думка I пол. XX ст. та її вклад в істори­чну науку). — Львів: Вид-во “Коопосвіта” Львівської комерційної академії, 1998. — С. 63.

14. Батенко Т. Анатоль Вахнянин (1841 — 1908). Біля джерел націона­льного відродження. — Львів: Кальварія; Каменяр, 1998. — С. 11.

15. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Гали­чині (90-і рр XIX ст. — 1914 р.). — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 36.

16. З християнсько-суспільного багна // Діло. — 1911. — Ч. 283. — С. 3.

17. Наші християнські суспільники. — Львів: Накладом редакції “Діла”, 1910. — С. 4.

18. Наші християнські суспільники. — Львів: Накладом редакції “Діла”, 1910. — С. 68.

19. Райківський І. Українське національне відродження кін. XVIII — поч. XX ст. // Галичина. — 2000. — № 4. — С. 33.

20. Макарчук С. Громадсько-політичний центр західноукраїнського краю // Львів. Історичні нариси / Упорядники Я. Ісаєвич, Ф. Стеб - лій, М. Литвин. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’яке - вича НАН України, 1996. — С. 275.

21. Павко А. До питання про формування партійно-політичної систе­ми у Східній Галичині наприкінці XIX — на початку XX ст. // Пам’ять століть. — 2000. — № 3. — С. 142.

22. Сохоцький І. Олександр Барвінський // Історичні постаті Галичи­ни XIX — XX ст. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1961. — С. 116.

23. Феденко П. Український рух у ХХ ст. Лондон: Наше слово, 1959. — С. 82.

24. Мацькевич М. Національно-державницька ідея в Галичині (др. пол. XIX — поч. XX ст.): Монографія. — Галич: ТзОВ Галицька друкарня, 2004. — С. 74.

25. Михальський Ю. Польські політичні партії та українське питання в Галичині на початку XX ст. (1902 — 1914). — Львів: Каменяр,

2002. — С. 55.

26. Павко А. Політичні партії, організації в Україні наприкінці

ХІХ — початку ХХ ст.: зародження, еволюція, діяльність, істори­чна доля. — К.: Вид-во “Іван Федоров”, 1999. — С. 216.

27. Кравець М. Селянство Східної Галичини і Північної Буковини у другій половині XIX ст. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1964. — С. 219.

28.3лупко С. Економічна думка на Україні. Нариси економічної думки на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. — Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1969. — С. 56.

29.1сторія Української РСР: В 10 т. Т. 4 (Україна в період імперіаліз­му) (1900-1917). — К.: Наукова думка, 1978. — С. 304.

30. Михутина И. Украинский вопрос в России (конец XIX — начало XX вв.). М., 2003. — С. 45.

31. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Гали­чині (90-і рр. XIX ст. — 1914 р.). — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 15.

32. Аркуша О. Українсько-польські відносини у Східній Галичині на поч. XX ст.: акція Влодзімежа Козловського 1902 — 1903 рр. // Ві­сник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2002. — Вип. 37. — част. 1: статті та повідомлення. — С. 282.

33.1сторія суспільних рухів і політичних партій в Україні (XIX ст. — 1920 р.): Текст лекцій. — Львів: Редакційно-видавничий відділ,

1993. — С. 25.

34. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848 — 1914. — Львів: накладом власним, 1926. — С. 289.

35. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Гали­чині (90-і рр. XIX ст. — 1914 р.). — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 27; Качмар В. 3а український університет у Львові. Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кін. XIX — поч. XX ст.). — Львів: ЛДУ ім. І. Франка; Інсти­тут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1999. — С. 17.

36. Москалюк М. Ідея соборності в українському суспільному русі між­воєнної Галичини (1918 — 1939 рр.) // Україна соборна: 3б. наук. статей. — К., 2005. — Вип. 2. — Ч. ІІІ. — С. 297.

37. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2 т. — Т. 1. — К.: Основи,

1994. — С. 439.

38. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Гали­чині (90-ті рр XIX ст. — 1914 р.). — Львів: ЛДУ, 1997. — С. 11; Москалюк М. Ідея соборності в українському суспільному русі між­воєнної Галичини (1918 — 1939рр.) // Україна соборна: 3б. наук. статей. — К., 2005. — Вип. 2. — Ч. ІІІ. — С. 297.

39. Аркуша О. Вибори до галицького сейму 1901 р.: до проблеми по­літичної модернізації українського суспільства в Галичині // Віс­ник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2003. — Вип. 38. — С. 174.

40. Сухий О. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX — поч. XX ст. — Львів: Львівський національний університет ім.

І. Франка, 1999. — С. 45.

41. Телешун С. Національне питання в програмах українських полі­тичних партій в кінці ХІХ — на початку XX ст. — К., 1996. — С. 38.


Винник Н. М. Католический русско-народный союз в украин­ской историографии.

В статье анализируется комплекс литературы об украинской партии Галиции конца XIX — начала XX в. Католический русско - народный союз. Обобщен опыт украинских историков, прослежены основные направления в историографии по данной тематике.

Vynnyk N. M. The Catholic rusko-narodnyy soyus(Russian peo­ple union) in the Ukrainian historiography.

The author of the article researches literature about the Ukrainian ра^у of Galicia at the end of the 19th century and till the beginning of the 20th century The Catholic rusko-narodnyy soyuz (Russian peo­ple union) is analyzed. The experience of Ukrainian historians is gen­eralized; the main trends in the modern historiography are exposed.