Головна Історія Інтелігенція і влада МОЛОДЬ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
joomla
МОЛОДЬ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Історія - Інтелігенція і влада

Б. Г. Шевченко

У наш час дуже важливою як у науково-теоретичному, так і у політичному та історичному значенні є тема участі молоді у політичному житті країни.

Політична система сучасної України вступила у нову для себе стадію розвитку. Демократичні засади поступово закріплюють свої позиції в українському суспільстві. Значно зріс рівень по­літичної культури всього населення України і молоді зокрема. Нові умови дають широку можливість для розвитку молоддю своєї ініціативи, та самореалізації. В сучасній історичній науці проблемам молодіжного руху приділяється все більше і біль­ше уваги. Так, різні аспекти цієї “на наш погляд” актуальної проблеми знайшли своє відображення в роботах Рябіка В. Л., Остапенко М. А., Перепелиці М. П., Головенько В. [1]

Зокрема, один з вітчизняних фахівців у сфері вивчення молодіжної проблематики В. Головенько порівнює молодіж­ний рух із своєрідною політичною системою, головне завдання якої — визначення та реалізація молодіжної політики суспіль­ства. У свою чергу, молодіжний рух включає в себе ряд підси­стем, основними з яких є організаційно-інституаційна, регуля­тивна та інформаційна. [2]

Ще одне визначення молодіжного руху наводить фахівець в цій галузі Є. Косенко: “Під молодіжним рухом, як правило, ро­зуміють масову організовану соціально-політичну активність, спрямовану на реалізацію як специфічних вимог і цілей моло­дого покоління, так і цілей інших громадських груп, об’єкти­вні інтереси яких, відповідають інтересам молоді. Організова­на політична активність виявляється у формі участі молоді у широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи, як правило, мають чітко обмежену молодіжну базу та спрямованість на від­биття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу прові­дних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за ака­демічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до боротьби”. [3]

За допомогою організацій, молоді люди мають можливість якомога повніше відстоювати свої інтереси, запити та потреби, тобто, самореалізуватися як особистості; молодіжні організації надають змогу відповідно налагодити стосунки молодої люди­ни з державою, її структурними підрозділами. Вважається, що саме молодіжні організації є інструментом найбільш дієвої со­ціалізації молодого покоління.

Проте, не зважаючи на популярність тези про соціалізацію молоді в об’єднаннях, досі не вдається сформулювати єдине по­вне визначення терміну “молодіжна організація”.

Наприклад, О. Корнієвський розглядає молодіжну орга­нізацію — як добровільне об’єднання молодих громадян, що утворюється для реалізації і захисту їх різнобічних, зокрема, специфічних (як особливої вікової категорії населення) колек­тивних інтересів з метою об’єднання зусиль молоді для участі в соціально-економічних, суспільно-політичних, державотвор­чих процесах. [4]

Головним джерелом для утворення молодіжних рухів та об’єднань як організованої частини загального молодіжного руху є сукупність спільних інтересів та цілей, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.

Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив мали ті ж самі чинники, які позначалися та­кож на розвитку всієї політичної системи сучасної України. Перш за все, піддаючи аналізу основні етапи, можна відстежи - ти співвідношення у розвитку партійної системи та у розвитку організованого молодіжного руху. Тому деякі політологи при розгляді сучасного організованого молодіжного руху зверта­ються в першу чергу до періодизації розвитку партійної систе­ми України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.

Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запро­понували фахівці УкрНДІ проблем молоді. Так, історія україн­ського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:

- перший — з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця

XIX століття. У цей час молодіжний рух в Україні лише зарод­жувався;

- другий — з кінця ХІХ століття до середини 20-х років

XX століття. Це період становлення молодіжного руху Украї­ни, що складався тоді з десятків молодіжних об’єднань, різно­манітних за політичними та іншими уподобаннями;

- третій — з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською орга­нізаціями. Більш різноманітним він був до 1939 року на Захід­ній Україні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в українській діаспорі;

- четвертий — з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродження молодіжного руху України, його станов­лення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю”. [5]

О. Корнієвський запропонував власну схему періодизації сучасного організованого молодіжного руху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжного руху в Україні:

- “неформальний” (середина 80-х — осінь 1989р.) або клу­бно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських об’єднань, які не мали за своїм статусом прямого відношення до політики;

- “самодіяльний” (осінь 1989 — жовтень 1990 рр.) — по­ширення руху соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від загальнопере - будовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямовних на здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм національно-патріотичного во­левиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходити з оболо­нки клубної самодіяльності;

- “інтегративний” (наприкінці 1990 — серпень 1991рр.) — період поглиблення політичної диференціації, у тому числі за партійною ознакою, подальшої інтеграції молодіжних об’єднань в єдиний український молодіжний рух за національну держав­ність, демократичні перетворення і соціальну справедливість; період пошуку ними оптимальної організаційної моделі спів­праці на всеукраїнському та регіональному рівнях. Молодіж­ний рух дедалі більше набував на цьому етапі свого розвитку соціально-державницького спрямування;

- “посткомуністичний” (з 24 серпня 1991р. і до теперішньо­го часу) — етап його інституалізації, формування інтегрованої сукупності державних і недержавних громадських інституцій, організацій, установ, що ставлять за мету створення необхідних умов для самореалізації молоді, сприяння її соціальному ста­новленню та розвитку. Пріоритетними функціями молодіжного руху стають соціально-захисна, патріотично-виховна та кому­нікативна”. [6]

Можна зазначити, що проблемні аспекти з даної теми пред­ставлені в недостатньо розкритому обсязі. Також слід сказати, що намагання сучасних істориків висвітлити всебічно та об’єк­тивно цю тему тривають. [7]

Виходячи з цього, метою статті є спроба виявити чинники, що сприяють політичній активізації української молоді на су­часному етапі.

Помаранчева революція відкрила нову сторінку в історії України. Так само вона стала поворотним пунктом і для моло­діжного руху. Хоча б тому, що молодь сьогодні відчуває і, голо­вне, реалізує свою силу. Наразі переважно в політичній сфері. Але побачимо, що буде через декілька років, коли молодь випу­ститься з вищих навчальних закладів. Отже, в майбутньому ми зможемо спостерігати, що сталося із молодіжною активністю.

Молодь, як одна з цільових груп усього суспільства повин­на відігравати значну роль у соціально-політичному житті. Все залежить від рівня громадської свідомості, розвитку громадян­ського суспільства. Події Майдану довели і той факт, що гро­мадянське суспільство у своєму розвитку в Україні зробило великий крок вперед. Чим більше організацій будуть опіку­ватися просвітницькою діяльністю серед молоді в сфері права, громадської, політичної активності, тим менше будуть вико­ристовувати молодь різні політичні сили як “гарматне м’ясо”. Крім того, особливо потрібно всілякими способами пропагува­ти, розповідати, доносити до молоді факти про вдалі приклади лобіювання/відстоювання молоддю своїх інтересів. Чим більше буде таких прикладів, тим швидше настануть зміни. У зв’язку із складною економічною ситуацією молоді люди і надалі бра­тимуть участь у різних акціях за гроші, але робити свій вибір на виборчих дільницях або під час вирішення проблем, які то­ркаються їхнього особистого життя, молоді люди чинитимуть чесно по відношенню до себе. [8]

Майдан змінив всіх українців незалежно від того, за кого вони проголосували. Тоді всі громадяни побачили, що вони на щось спроможні і в результаті стали ще більше себе поважати. Молоді люди, які брали участь в помаранчевій революції, після її закінчення стали більше цікавитися політикою, в більшій мірі стали громадянами своєї країни.

Молодь - це не аморфна маса, серед неї є люди, які дбають про долю України, а є й такі, що мріють лише про те, як задо­вольнити свої приземлені потреби.

Але ці визначення підходять не до всіх молодих людей, адже з іншого боку наше суспільство перестало б існувати. Приро­дно, молодь зацікавлена в суспільних організаціях тоді, коли

З їхньою допомогою вона зможе самореалізуватися і вирішити деякі свої проблеми. Крім того, слід згадати, що у нас існує чи­мало студентських організацій, які доволі ефективно працюють (згадаємо сплеск активності під час помаранчевої революції).

Молодь активно підтримувала в свій час “Пору”. Таким чи­ном, для того, щоб зацікавити молодь в політичному чи соці­альному русі, треба запропонувати їй можливість самореаліза - ції, яскраву атмосферу, показати нову цікаву можливість для співпраці, наприклад, з іноземною молоддю.

Причиною революції на граніті був конфлікт поколінь у бо­ротьбі за владу. Тоді, аби не допустити у Верховну Раду тоді­шніх студентських ватажків, віковий ценз для депутатів було піднято до 25 років.

У 2004 році ніякого конфлікту поколінь не було, а молодь виступила лише в якості об’єкту, а не суб’єкту змін. Тоді мо­лодь вже не була окремим чинником подій на Майдані, вона не висунула на-гора власних лідерів, не запропонувала своїх ідей. Молодь “помаранчевої революції” швидко запалала і так само швидко зникла, тому що ті, хто керував Майданом, мали ціл­ком приземлені цілі (а саме, вхід до президентського оточення), вони не допускали можливості утворення конкуренції собі.

Зараз молодь фактично використовують у політичних цілях, нехтуючи її власними інтересами. Напевно, вона сама це ціл­ком усвідомлює, і тому поводиться відповідним чином, беручи участь у проплачених політичних акціях. [9]

Спалах активності молоді в Україні спостерігався в 2001 році, під час акції “Україна без Кучми”, потім був 2002 рік. — па­рламентські вибори, коли молодь була надзвичайно активною.

І, власне, Помаранчева революція. На сьогодні організовано­го молодіжного руху в Україні не існує, а отже зменшився і вплив молоді на життя суспільства. На те є багато причин. Це і розчарування, — тому що молоді люди, які були авангардом Помаранчевої революції, в подальшому розчарувались у діяль­ності політиків, котрі отримали владу після Майдану. І те, що частина з них перейшла до інших структур, які не мають від­ношення до громадської діяльності — до влади, до партійних організацій, тощо. Але організований молодіжний рух зник, можливо, і зокрема, через те. що немає чітких орієнтирів, для чого він потрібен.

Однак, є й інша площина, — це площина позитивна. Від­сутність загальноукраїнського структурованого молодіжного руху не означає відсутності проявів активності молоді на мі­сцях, в областях, обласних центрах, місцевих громадах. І там рух молоді досить відчутний, хоча і сконцентрований не на політичних питаннях, а частіше на соціально-економічних або культурних. [10]

Сьогодні необхідно закріпити і створити абсолютно чіткі і прозорі механізми самоорганізації молодіжного середовища, починаючи від університету і закінчуючи, умовно кажучи, кон­тролем ресурсів державного бюджету з місцевих бюджетів, які витрачаються на молодіжні проекти. Без цього не буде поступу вперед, не буде молодіжного житла, гарячої води у гуртожит­ках, кваліфікованих викладачів на лекціях, без цього не буде нормальних умов проживання, належної якості освіти і потім працевлаштування. Тому, якщо прийде усвідомлення таких ре­чей, то все змінюватиметься на краще. [11]

Молодь відчуває себе не дуже добре, хоча й більш оптиміс­тично за інші вікові групи, що є цілком зрозумілим і природ­ним. Вона демонструє більш високий рівень оптимізму і очіку­вання, особливо соціальних очікувань, вона більш впевнена в своїх силах, особливо група 18-29 років, потім ці якості трохи знижуються. З цього можна зробити висновок, що положення молоді в нашому суспільстві не зовсім безхмарне, як це може здаватися на перший погляд.

Підводячи підсумок аналізу та визначаючи стан організації молоді в сучасному демократичному українському суспільстві, слід зазначити та визнати суттєвий внесок молоді у суспільне життя сучасної України. Водночас слід додати до вищесказано­го, що на наш погляд, українська влада замало уваги приділяє молодим людям у державі та суспільстві.

Джерела та література

1. Рябика В. Л. Политическая активность молодежи Украины: 90-е годы //Автореф. дисерт. канд. полит. наук. — О., 1998.; Ос­тапенко М. А. Політична культура сучасної студентської молоді в Україні (на прикладі вузів м. Києва)/ Автореф. дисерт. канд. політ. наук. — К., 2000.; Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика у Україні (регіональний аспект)/ Автореф. дисерт. канд. політ. наук. — К., 2001.; Головенько В. Український молодіжний рух в XX столітті (історико-політологічний аналіз основних пері­одів). Дис. канд. політ. наук. — К., 1995.

2. Головенько В. Український молодіжний рух у XX столітті (істо - рико-політологічний аналіз основних періодів). Дис. канд. політ. наук. — К., 1995. — С. 18-22.

3. Косенко Е. Некоторые методологические вопросы изучения поли­тических отношений молодёжи в буржуазном обществе// Между­народное молодёжное движение: вопросы теории и методологии. — М.. 1983. — С. 37.

4. Корнієвський О., Якушик В. Молодіжний рух та політичні об’єд­нання в сучасній Україні. — К., 1997. — С. 11

5. Головенько В. Зародження українського молодіжного руху// Ра­курс — УІМ. — 1994. — - №1. — С. 25-26.

6. Корнієвський О., Якушик В. Молодіжний рух... -- С. 42-43.

7. Кизименко І. О. Суспільно-політичні рухи в Україні (90-ті роки XX ст.) Автореф. дисерт. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук. — К., 2003.

8. Людмила Кудіна. Я бачила реальну політичну активність моло­ді лише в 2004 році. Http://dialogs. org. ua/dialog. php? id=62&op_ id=1082#1082

9.0лесь Доній. Молодь, як оголений нерв, найгостріше реагує на політичні зміни. Http://dialogs. org. ua/dialog. php? id=62&op_ id=1075#1075

10. Андрій Юсов. Молодь, мабуть, просто чекає чергового струсу. Http://dialogs. org. ua/dialog. php? id=62&op_id=1069#1069

11. Там само.

Анотації

Шевченко Б. Г. Молодежь в современном украинском обще­стве.

В статье рассматриваются определения молодежного движения, влияние молодежи на ход политических событий в стране. А также влияние политических событий на молодежные движения, органи­зации в современном украинском обществе.

Shevchenko B. G. Youth in the contemporary Ukrainian society.

The article examines definitions of the youth trends as well as the youth influence on the course of political events in the country. The impact of the political events on the youth trends and organizations is also analyzed.


Похожие статьи