Головна Історія Інтелігенція і влада КАДРОВА ПОЛІТИКА КАТЕРИНИ II НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ЩОДО СУДОВИХ УСТАНОВ (НА ПРИКЛАДІ ПАЛАТИ КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ 1796-1797 РР.)
joomla
КАДРОВА ПОЛІТИКА КАТЕРИНИ II НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ ЩОДО СУДОВИХ УСТАНОВ (НА ПРИКЛАДІ ПАЛАТИ КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ 1796-1797 РР.)
Історія - Інтелігенція і влада

О. Ю. Зосімович Ключові слова: кадрова політика, Правобережна Україна, Во - линьска палата карного суду.

Ключевые слова: кадровая политика, Правобережная Украи­на, Волынская палата уголовного суда.

Key words: Personnel selection, Right-bank Ukraine, Volyn cham­ber of criminal court.

Діяльність судових органів Російської імперії на зламі XVIII-XIX ст. висвітлена в низці досліджень російських та українських істориків. Як правило, вона розглядається в кон­тексті судової реформи Катерини II. Цій темі присвятили робо­ти історики XIX ст. А. Градовський, А. Нольде, В. Григор’єв. Проблему досліджували радянські історики П. Зайончков - ський, Н. Єрошкін, А. Дубровіна. Зазначена тема є актуаль­ною і в сучасній російській історичній науці [21; 23; 24]. Не оминули її своєю увагою і зарубіжні дослідники: Р. Вортман, И. де Мадриага [25; 27]. !з сучасних українських дослідників назвемо розвідку В. Шандри про діяльність совісних су­дів [29], А. Шевчук проаналізував формування дворянського станового суду та діяльність Верхньої розправи Волинської губернії [31].

Більшість дослідників дає негативну оцінку системи дореформеного судочинства. Підкреслюють станово-феодальний ха­рактер судів, їх залежність від адміністрації, низький рівень підготовки судових чиновників і, як наслідок, залежність від канцелярських службовців, наявність хабарництва [20, с. 86]. Окремі дослідники вказують і на позитивні риси: законодав­че оформлення та правову регламентацію державної служби, високий рівень організації, пенсійне забезпечення [13, с. 45]; право дворянства обирати чиновників місцевого управління та судочинства, що покращило управління губернське і повітове: обмежилося самовілля місцевих властей, діяльність земської поліції покращила безпеку на дорогах і водних шляхах [18, с. 81-82].

Все ж проблема формування апарату судових органів зали­шилась поза увагою істориків. Завданням даної статті є дослі­дити кадрову політику Катерини II на Правобережжі на при­кладі Волинської Палати кримінального суду в період із серпня 1796 до травня 1797 р.

У політиці на Правобережжі Катерина II втілювала в життя два принципи: а) уніфікації управління та б) залучення міс­цевої еліти до співпраці з владою. За першим принципом на приєднані території поширено адміністративну та судову сис­тему загальноросійського зразку, зокрема дію указу «Учреж­дения для управления губерний Всероссийской империи» (далі «Учреждения...»), який був виданий 1-4 листопада 1775 р. Як зазначає О. Каменський, прагнення до уніфікації поєднувалось

Із тенденцією переносу центру тяжіння у системі управління із столиці на місця [24, с. 134]

В указах цариці містяться розпорядження та рекомендації з формування штатів адміністративних та судових установ. По­сади повинні були обіймати здібні та безкорисливі вихідці із місцевого дворянства або чиновники, що прибули з інших гу­берній — Калузької, Тульської, Малоросійської та інших [9, с. 388-390, 691, 694-695, 697-699]. Подальша практика по­казує, що останніх набирали переважно на посади канцеляр­ських службовців. Всіх забезпечували додатковими коштами для переїзду [9, с. 737-738].

Прийняття на службу місцевих представників практикува­лося на посади, що обіймалися за результатами дворянських ви­борів. Така політика вписувалась в програму творення унітар­ної держави, адже вона задовольняла інтереси місцевої еліти, яка інтегрувались до владних структур, і в них створювалося відчуття участі в процесах управління [24, с. 135]. При підборі кадрів передбачалося керуватися, крім «Учреждений...», «Жа­луваною грамотою російському дворянству», за якою обирати­ся могли лише ті, хто мали власність за спадковим правом, а не заставним або іншим тимчасовим правом володіння [9, с. 695]. Під час призначення на посаду перевага надавалась полякам, які раніше перебували на службі [9, с. 695].

У 1795 р. були затверджені штати Правобережних губерній: Брацлавської, Волинської та Подільської. У цих губерніях були введені додаткові посади перекладачів [10, с. 254-257, 266].

У Іменному Наказі про судоустрій трьох губерній (Мінської, Ізяславської та Брацлавської) зазначалось, що «.до надлежа­щего по всем частям распоряжения, суд и расправу в тех зем­лях оставить на правах Польских, отправляя оные именем и властию нашей» [9, с. 418]. Таке формулювання дає підстави вважати, що Катерина ІІ мала намір зберегти на Правобереж­жі попереднє польсько-литовське право. Однак, наступні ука­зи вже не містять подібного формулювання. А. Нольде вказує, що в актах 1793 р. підтвердження цього права зазначено не­виразно, говориться про збереження судових установ, але не законів, якими вони мають керуватися [26, с. 12]. Дослідник вважає, що Катерина ІІ не мала наміру зберігати на Право­бережжі польське право. У Маніфесті Т. Тутолміна 16 травня

1795 р. воно замінене іншим формулюванням: «суд и распра­ва в присоединенных ныне воеводствах и поветах, да будут продолжаемы в настоящих местах именем и властию ея импе­раторского величества» [9, с. 699].

Іншої думки дотримувався С. Бершадський: російський уряд, приєднавши Південно-Західні території, дав можливість користуватися місцевими законами [17, с. 3]. Цю думку він доводить цитатами з Наказу від 28 травня 1772 р. генералам Каховському та Кречетнікову: «Суд и расправа имеет произво - диться (в присоединенных от Польши губерниях), по их за­конам и обыкновениям и их языком» [12, с. 507-511]. Зазна­чимо, що це відноситься лише до часу Першого поділу Речі Посполитої.

В. Шандра вказує на подвійність політики М. Кречетніко - ва, який, «Для посилення російської влади при співіснуванні польських установ і російських військ запровадив повітові по­сади земських комісарів (з поляків) і земських наглядачів (із росіян), прообразом яких були відповідно земські справники та городничі, які очолювали повітову адміністрацію в Росії» [28, с. 20]. Дослідниця пояснює таку непослідовність завершенням процесу поділів Речі Посполитої. На початковому етапі інкор­порації Катерина II враховувала становище, етнічний склад, лояльність монархові. Однак, після приєднання Правобережжя можна було не рахуватися з місцевою елітою [28, с. 20].

Аналіз законодавства, архівних документів, мемуарної лі­тератури дозволяє стверджувати, що польське право під час правління Катерини II залишалось чинним в губерніях до від­криття намісництв та губерній і початку діяльності їх органів управління. Після відкриття губерній усі державні установи керувалися в своїй діяльності російським законодавством.

Положеннями «Учреждения.» запроваджувалися такі міс­цеві судові установи: 1) губернські — Палати Кримінального суду, Палати цивільного суду, Верхній земський суд, Верхня розправа, Совісний суд, Губернський магістрат, Сирітський суд; міські старости та судді словесного суду губернського міста (всі вони мали перебувати в губернському місті); 2) повітові — Повітові суди, Нижня розправа, Нижній земський суд, місь­кі старости і судді словесного суду повітового міста, Міський магістрат або Ратуша, Міський сирітський суд (знаходилися в повітових містах).

В судових установах посади були як виборними, так і та­кими, на які призначали. Губернський магістрат складався з Голови (його призначав Сенат за представленням Губернського правління), засідателів, які обиралися один раз на три роки з купців та міщан губернського міста шляхом балотування. Ви­борні кандидати затверджувалися губернатором.

Повітовий суд був судом нижчої інстанції. Він складався з повітового судді та двох засідателів, що обирались дворянством повіту та затверджувались губернатором. Верхній земський суд складався з двох голів, кожний з яких призначався Імператри­цею за представленням Сенату з двох кандидатів та десяти за­сідателів, що обиралися на три роки з дворян губернії.

Для міських жителів нижчою судовою інстанцією був місь­кий магістрат. Його членами були два бургомістри та чотири ратмани. Склад магістрату обирався купецтвом та міщанством один раз на три роки. В містах були залишені суди старост та словесні суди. їх обирало міщанство та купецтво на початку кожного року.

Сирітський суд створювався при магістраті для купецьких та міщанських вдів та малолітніх сиріт. До його складу входи­ли міський голова, два члени міського магістрату та міський староста. Міський голова обирався громадою на три роки, ста­роста обирався на один рік. Для суду над вільними селянами в повітах та губерніях були запроваджені дві судові інстанції: Нижня розправа та Верхня розправа.

Совісний суд перебував поза загальною системою судових інстанцій. Він складався з судді, якого призначав губернатор, шести засідателів, що обиралися по двоє від кожного стану. Законодавство вимагало від судді: бути людиною здібною, сові­сною, розсудливою, справедливою та безпорочною.

Н. Єфремова доходить висновку, що Катерина ІІ створила послідовну судову систему. В ній запроваджувався принцип від­ділення судової влади від адміністрації. Хоча він був неповним, оскільки правителі губерній мали право втрутитись у судовий процес і рішення суду. Суд кримінальний відокремлювався від цивільного на рівні всіх інстанцій. Суд залишався становим. Судові установи були побудовані на колегіальних началах, слід­ство відокремили від суду і віддали поліції [21, с. 146]

У цій статті приділимо увагу кадровій ситуації у Палаті кримінального суду Волинського намісництва, яке було по­передником Волинської губернії. Відповідно до ст. 6 «Учреж­дений.» вона створювалась як установа, тісно пов’язана із вищим органом галузевого судового управління, як місцевий відділ цього відомства: «Палата уголовного суда не что иное есть как Юстиц-коллегии департамент». Діяльність Палати слід розглядати як складову частину судових органів, створе­них «Учреждениями.».

В Російській імперії існував чітко визначений порядок вирі­шення кримінальних справ. Нижчою інстанцією були повітові суди, нижні земські суди, нижні розправи, городові магістрати або ратуші. Але у випадку важливості справи, коли обвину­вачуваний засуджувався до страти, позбавлення честі або до торгової страти, матеріали надсилалися до судів другої ланки: Верхнього земського суду, Верхньої розправи та Губернського магістрату для винесення вироків. Вони переглядали матеріали слідства, документи, надані у справі, виносили вирок і відправ­ляли до губернської Палати кримінального суду для ревізії. Вона розглядала й апеляції на рішення судів другої ланки та посадові злочини [8, с. 244, 265, 268].

Діяльність волинської Палати кримінального суду визнача­лася розділами VI (О должности палаты уголовного суда), VII (О течении дел уголовных), X (О палатах вообще) «Учреждений для управления губерний Всероссийськой империи» від 7 лис­топада 1775 р. Голова призначався Імператрицею, а радники та асесори — Сенатом [8, с. 234]. Штат Палати був затвердже­ний «Высочайше утвержденными штатами Волынского и По­дольского наместничества» та указом Катерини ІІ, даним прав­лячому посаду Генерал-губернатора Мінського, Волинського, Брацлавського та Подільського генерал-поручику Т. Тутолмі - ну № 17354 «О разных распоряжениях касательно устройства Волынской и Подольской губерний» від 5 липня 1795 р. [9, с. 728] та «Загальним штатом губернських присутніх місць» [10, с. 254-255].

У Волинській Палаті кримінального суду засідали голова, два радники і два асесори [10, с. 254-255]. Крім того, в палатах деяких намісництв, в т. ч. і Волинського, передбачалась поса­да перекладача, чиновника 13 класу з окладом 180 руб. [10, с. 266]. У складі палати були службовці: секретар, протоколіст, реєстратор, два столоначальники з помічниками та архіваріус [10, с. 255-256].

Відкриття Волинської губернської Палати кримінального суду відбулося 6 серпня 1796 р. Головою Палати призначили колезького асесора Пафнутія Сергійовича Батуріна. Ця людина була досить неординарною особистістю і заслуговує на деталь­ніше висвітлення біографії. Збереглися його спогади «Жизнь и похождение Г. С. С. Б (господина статского советника Батури - на)», які в 1918 р. були опубліковані в журналі «Голос минув­шего» з передмовою Б. Модзалевського.

П. Батурін народився в 1740 або в 1741 р. в дворянській родині. Про батьків відомостей немає. Вони не залишили йому ані родового маєтку, ані селян. Тому в житті П. Батурін роз­раховував лише на себе і свої здібності. Він брав участь у Се­милітній та Російсько-турецькій війнах. Вийшов у відставку в чині підполковника в 1782 р. і вступив до статської служ­би радником Калузької Палати цивільного суду. Працював у Тульській Палаті кримінального суду, Головою Кримінального суду Ізяславського намісництва. Після поділу в 1795 р. Ізя - славського намісництва на Волинське та Подільське, призна­чений головою Волинської Палати кримінального суду.

Про діяльність П. Батуріна на Волині Б. Модзалевський за­значив, що до відкриття Волинського губернського правління на нього було покладено обов’язок спостерігати за всіма поль­ськими судами, внаслідок чого він займався справами кримі­нальними, цивільними та казенними.

Перебуваючи на посаді Голови Волинської Палати кримі­нального суду, П. Батурін вивчав практику польських судів, польське законодавство та судовий процес. Спочатку він дій­шов висновку, що польські суди мають багато відмінностей від російських, причому, як йому здавалося, на краще. «.Их судопроизводство...если бы оно не было сопряжено с многими злоупотреблениями, от которых и самые лучшие человеческие установления не изъяты, то оно по краткости своей, было бы лучшим средством к воздаянию правосудия». «.В их судили­ще я увидел в зале один судейский стол, обгороженный пе­рилами, за которыми сидели трое судящихся, тут не было ни подъячих, ни повытчиков, ни протоколистов, ни секретарей; трое только сидящих писали и решали все дела. При мне в один час они решили больше десяти дел. Поверенные представ­ляли словесно существо дела, истец обвинял ответчика, а сей приносил оправдание, что они делали в кратких словах, по­тому что судьи долгих разговоров поверенным не позволяли, но требовали только от них документов к правости только той или иной стороны. Судьи, рассмотрев оные и поговоря между собою, тотчас возвещают определение свое. и один из судей, имеющий уряд писаря, вносит оное в протокол, а с сего он же выдает тяжущимся декрет, то есть, письменное определение» [16, № 4/6, с. 209].

П. Батурін був здивований такою оперативністю вирішення справи і запитав адвоката, чи завжди так відбувається в судах. Діставши позитивну відповідь, він навіть вирішив, що такий порядок судочинства повинен бути запроваджений скрізь [16, № 4/6, с. 210]. Згодом він змінив цю свою думку.

Асесорами Волинської Палати кримінального суду було при­значено О. Харламова та М. Червінського, радниками І. Ко - марницького та Р. Кориса. 9 серпня були прийняті на службу канцелярські службовці: протоколіст — К. Велигоцький, реє­стратор — Я. Борзенець, столоначальники — в першому сто­лі — І. Турчанінов, в другому столі — І. Логінов; їх помічни­ки — відповідно в першому та другому столі — Л. Солодкий та Бараньський. Протоколіст К. Велигоцький був обраний таким, що виконував і обов’язки витратчика, оскільки ця посада не була передбачена штатним розписом [2, арк. 12, 20, 30]. Кан­целярські службовці були затверджені Намісницьким правлін­ням на своїх посадах 15 вересня і тоді ж їх було приведено до присяги [2, арк. 50-50 зв]. Майже всі канцеляристи були ви­хідцями з інших губерній.

Обов’язки перекладача виконував М. Врежевський. На цю посаду російський уряд звертав особливу увагу. Зокрема, в Повідомленні Волинського намісницького правління за про­позицією Волинського губернатора В. Шереметьева про підбір кандидатури на посаду перекладача було зазначено, що судо­чинство має вестися російською мовою, усі справи повинні бути перекладені російською мовою, всі книги та журнали написа­ні за формами російського діловодства. Тому судова установа повинна підібрати собі перекладача — людину, яка досконало володіє російською та польською мовами та знає російський канцелярський порядок [3, арк. 1-2]. Кандидатури признача­лись Волинським намісницьким правлінням, однак спочатку їх роботу повинні були оцінити та рекомендувати на посаду ті установи, де вони почали працювати [4, арк. 1]. З виписки з журналу Волинської Палати кримінального суду від 24 вересня

1796 р. дізнаємося, що М. Врежевський займався перекладами з вересня 1793 р., потім перейшов під керівництво П. Батуріна. За час роботи показав досконале володіння польською, росій­ською та латинською мовами а також «радение по службе», за що був нагороджений чином протоколіста, а згодом і губерн­ського секретаря. Палата затвердила його на посаді переклада­ча [5, арк. 12 зв.].

14 грудня 1796 р. Палата рекомендувала на посаду архіваріу­са губернського секретаря Н. Філімонова. Він теж був вихідцем з іншої губернії, раніше служив повітовим стряпчим в містах Старий Оскол та Путивль, звідки звільнився для проходження статської служби в губерніях, «приєднаних від Польщі» і мав бажання працювати в Палаті кримінального суду Волинського намісництва [2, арк. 170-171].

В діяльності Палати спостерігається постійна ротація кадро­вого складу. Так, М. Червінський був відряджений до Казенної палати на посаду губернського скарбничого [2, арк. 152, 168], Р. Корис був направлений до Казенної палати Подільської гу­бернії [2, арк. 154]. Подібні переміщення спостерігаються і в інших місцях. Це свідчить, що професійної спеціалізації у чи­новників на той час не було. Вони могли займатися криміналь­ними справами, потім — фінансовими, згодом — цивільними. Це мало б негативно впливати на кваліфікацію та професій­ність службовців.

Для підтримки урядової політики члени волинської Пала­ти брали участь в заходах центральної влади. Вони були при­сутніми в повітах під час прийняття присяги чиновниками, урочисто відкривали установи. З журналів суду дізнаємося, що правитель Волинської губернії В. Шереметьев 17 серпня відкривав присутні місця в Чуднові, голова Палати П. Бату­рін — в Радомишлі. Лабунський повітовий, нижній земський суди та дворянську опіку урочисто відкрив радник Волинсько­го губернського правління Самбулов, Заславський повітовий та нижній земський суди — асесор палати кримінального суду — М. Червінський [2, арк. 14-14 зв., 32, 36, 38, 40, 48]. 26 листопада 1796 р. всі члени Палати були відряджені «для приведения жителей губернии к присяге Императору Павлу 1» [2, арк. 154].

Палата виконувала й певні контролюючі функції, зокрема стежила чи дотримувались суди нижчих ланок під час слід­ства, судового процесу та винесення вироку вимог російського законодавства. Тому всі чиновники повинні бути обізнаними в російських законах. Отож наступним напрямком її діяльності було вивчення російського законодавства та його роз’яснення.

При відкритті Палати голові були вручені законодавчі до­кументи Російської імперії. Серед них: «Учреждения...», «Гра­мота на права, вольности и преимущества благородного рос­сийского дворянства», та Положення про міста, карта губернії, форми книг, журналів та протоколів, перелік звітної та канце­лярської документації [2, арк. 4-5 зв.].

Формально, Палата кримінального суду мала право брати участь в обговоренні нових законів та законопроектів. У пунк­ті 101 Глави V «Учреждений.» зазначається, що у випадках важливих справ, при отриманні нового закону губернатор може зібрати членів Палати для обговорення його положень, висло­вити свої зауваження в Сенат. Поруч зазначено, якщо Сенат не прийме зауваження, розпочати безумовне виконання закону [8, с. 238].

В журналі засідань Волинської Палати кримінального суду та меморіях, надісланих генерал-губернатору, зафіксовані дні, коли члени палати за відсутності кримінальних справ, читали статті проекту нового російського законодавства [6, арк. 2-26 зв. 45, 39, 28, 34, 52-76]. В меморіях зазначені і відгуки чи­новників. Вони не містять конструктивних зауважень та про­позицій, тим паче критики, а лише патетично схвалюють пропоновані закони, як людинолюбні, наймудріші, що спри­ятимуть швидкому та правильному здійсненню правосуддя [2, арк. 22-26 зв.].

Іще одним обов’язком членів Палати було забезпечення нижчих інстанцій нормативними документами, які виходи­ли від царя, Сенату, губернського правління та інших вищих інстанцій. Сама Палата видавала для підлеглих судів власні «решительные определения», які оголошувалися «при відчи­нених дверях» [8, с. 241]. Якщо рішення потрібно було обна­родувати, Палата зверталась по допомогу до Губернського прав­ління.

Суди і Палата вели величезну кількість документації, части­ну зберігали, частину надсилати до Намісницького (губернсько­го) правління. Ця документація зазвичай дублювала одна одну. Для генерал-губернатора Т. Тутомліна Палата повинна була на­давати: 1) копії Наказів Катерини ІІ «с полным изъяснением учиненного по ним исполнения»; 2) кожні півмісяця — реє­стри наказів Сенату, вказівок генерал-прокурора та губернато­ра, що надійшли до Палати; 3) відомість про поточні справи, вказуючи, скільки справ вирішено, скільки з’явилось нових; 4) до справ надавати меморії (зауваження): про безлад у веденні справ, про недотримання законів та інше.

З приходом до влади Павла І судова система, що була сфор­мована в часи Катерини ІІ, була змінена. Змінилася й кадрова політика. Низка нових наказів ліквідувала окремі ланки ко­лишньої судової системи. З-поміж інших була ліквідована і Палата кримінального суду. Новим губернським штатним роз­писом, затвердженим 31 грудня 1796 р., її існування не перед­бачалося. У Волинській губернії Палата кримінального суду об’єднувалась з Палатою цивільного суду в Головний суд, який поділявся на два департаменти. Чиновники мали здати справи до 1 травня 1797 р. [11, с. 249, 279].

Підсумовуючи процес формування особового складу Волин­ської Палати кримінального суду та основні напрямки його ді­яльності, можна стверджувати, що він повністю відповідав ці­лям імперської кадрової політики, направленим на уніфікацію системи управління в державі. Штат Палати був сформований з представників прибулого російського та місцевого дворянства. Голова Палати був вихідцем із Росії, який мав досвід роботи в російських та українських установах. Асесори та радники призначалися із складу місцевої шляхти, канцелярські служ­бовці — з російських губерній та Лівобережжя. їх переїзд до нового місця служби заохочувався урядом виділенням коштів. Крім безпосереднього виконання судових функцій, члени Пала­ти підтримували політику уряду в регіоні: укорінювали тут ро­сійське законодавство, брали участь в адміністративних захо­дах влади, контролювали діяльність нижчих судових установ. У свою чергу, влада підтримувала своїх представників шляхом включення до загальноросійського бюрократичного апарату, присвоєнням їм чинів та класів з усіма наступними правами та привілеями. Це сприяло зміцненню позицій російського само­державства на приєднаних до імперії землях Правобережної України.


Джерела та література

1. Державний архів Житомирської області (далі — Держархів Житомирської обл.). — Ф. 16: Волынский Главный суд. — Оп. 4. — Спр. 48: Об учреждении палаты уголовного суда, 1796. — 2 арк.

2. Держархів Житомирської обл. — Ф. 16. — Оп. 4. — Спр. 54: Жур­налы заседаний Палаты Уголовного суда 1796. — 182 арк.

3. Держархів Житомирської обл. — Спр. 17: По Указу Волынского Наместнического Правления о подборе кандидата на должность переводчика Волынской Верхней Расправы, 1796, 3 арк.

4. Держархів Житомирської обл. — Спр. 18: По Указу Волынского Наместнического Правления о подборе переводчиков в судебные учреждения, 16.09.1796. — 3 арк.

5. Держархів Житомирської обл. — Спр. 49: О форме и порядке де­лопроизводства в Палате уголовного суда. — 13 арк.

6. Держархів Житомирської обл. — Спр. 50: Предписание Волын­ского, Брацлавского и Подольского губернатора Тутолмина Пала­те Уголовного суда о присылке сведений о делах, находящихся в производстве судов, Мемории Палаты Уголовного суда, 1796 р. — 33 арк.

7. Держархів Житомирської обл. — Спр. 3: Копия Указа Волынского Наместнического Правления о ведении делопроизводства в Волын­ской Верхней Расправе, 1796 г. — 4 арк.

8. Полное Собрание Законов Российской Империи (надалі — ПСЗ). Собрание 1. — СПб., 1830. — Т. XX: 1775-1780. — 1034 с.

9. ПСЗ. — Т. XXIII: 1789 — ноябрь 1796. — 969 с.

10. ПСЗ. — Т. ХЫУ, ч. 2: Книга штатов, отделение III и IV. — 1178 с.

11. ПСЗ. — Т. XXIV: ноябрь 1796 по 1798. — 869 с.

12. ПСЗ. — Т. XIX: 1770-1774. — 1081 с.

13. Бармак М. Формирование системы государственной службы на украинских землях (XIX в.) / Микола Бармак // Научни трудове на русския університет. — 2008. — Т. 47. — Серия 6.2. — С. 45­52.

14. Бармак М. Державна служба в Російській імперії: основи форму­вання та функціонування корпусу цивільних службовців ^УШ — перша половина XIX ст.) / Микола Бармак. — Тернопіль: Астон, 2006. — 288 с.

15. Бармак М. Формування владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні (кінець XУIII — перша половина XIX ст.) / Микола Бармак. — Тернопіль: Астон, 2007. — 517 с.

16. Батурин П. Записки (1780-1798 гг) / Пафнутий Батурин // Голос минувшего. — 1918. — № 1/3 — С. 45-78; № 4/6 — С. 173-210; № 7/9. — С. 99-132.

17. Бершадський С. Литовский Статут и польская конституция. Историко-юридическое исследование / С. А. Бершадский. — СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1893. — 120 с.

18. Вороніжа В. Законодавчі ініціативи Павла І у сфері судочинства // Український історичний збірник. — 2008. — Вин. 11. — С. 80-91.

19. Галь Б. Інтеграція української еліти до нолітико-адміністративних структур Російської імнерії у ХУІІІ — нершій третині ХІХ ст.: Дис. ... канд. іст. наук / Богдан Галь. — Днінронетровськ, 2000. — 198 с.

20. Дубровіна А. Суснільний лад, механізм унравління та нраво України в неріод розкладу соціально-кріносницької системи і зро­стання каніталістичних відносин (нерша ноловина ХІХ ст.): Кон- снект лекцій / Аріадна Дубровіна. — К.: КДУ, 1966.

21. Ефремова Н. Судоустройство в России в ХУІІІ — нервой ноловине ХІХ в.: (историко-нравовое исследование) / Н. Ефремова. — М.: Наука, 1993. — 192 с.

22. Калініч Т. Початковий етан інкорнорації Правобережної України до складу Россійської імнерії (кінець ХУІІІ — ночаток ХХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ — ночатку ХХ ст. — К.: Інститут історії НАН України, 2007. — Вин. ХІ. — С. 235-247.

23. Каменский А. От Петра І до Павла І: реформы в России ХУІІІ века: (оныт целостного анализа) / А. Каменский. — М.: РГГУ, 2001. — 575 с.

24. Каменский А. Элиты Российской имнерии и механизм админи­стративного унравления / Александр Каменский // Российская имнерия в сравнительной нерснективе: Сборник статей. — М.: Но­вое издательство, 2004. — С. 115-139.

25. Мадриага И. Россия в эноху Катерины Великой / Исабель де Ма - дриага. — М.: Новое литературное обозрение, 2002. — 976 с.

26. Нольде А. Очерки но истории кодификации местных гражданских законов нри графе Снеранском / Арнольд Нольде. — СПб.: Сенат­ская тинография, 1906. — 319 с.

27. Уортман Р. Властители и судьи: развитие нравового сознания в имнераторской России / Ричард Уортман. — М.: Новое литератур­ное обозрение, 2004. — 520 с.

28. Шандра В. Про нризначення адміністративно-територіальних реформ у Російській імнерії / Валентина Шандра // Проблеми історії України ХІХ — ночатку ХХ ст. — К.: Інститут історії НАН України, 2006. — Вин. ХІІ. — С. 20-24.

29. Шандра В. Совісний суд на Правобережній Україні кінця ХУІІІ — нершої ноловини ХІХ ст.: структура та судові нрактики / Вален­тина Шандра // Український історичний журнал. — 2009. — № 2. — С. 83-96.

30. Шандра В. Формування бюрократії в Правобережній Україні (ХІХ — ночаток ХХ ст.) / Валентина Шандра // Український історичний журнал. — 2007. — № 2. — С. 143- 158.

31. Шевчук А. Формування дворянського станового суду в українських губерніях Російської імнерії / Андрій Шевчук // Історія. Філософія. Релігієзнавство. — 2010. — № 1/2. — С. 61-69.


Зосимович О. Ю. Кадровая политика Екатерины II на Правобе­режной Украине относительно судебных учреждений (на примере Палаты криминального суда Волынской губернии 1796—1797 гг.)

В статье рассматриваются кадровая политика Екатерины II в судебных учреждениях и ее проявление в деятельности Волынской палаты уголовного суда в период с августа 1796 по май 1797 г.

Zosimovich O. Y. Personnel selection by Catherine the Great in legal agencies on the Right-bank Ukraine (on the example of Volyn Chamber of criminal court in 1796—1797).

The article deals with personnel selection by Catherine the Great in legal agencies and its display in the activity of the Volyn chamber of criminal court during the period from August, 1796 till May, 1797.

Похожие статьи